Воля та шляхи її формування у школярів

Міністерство освіти і науки України

Чортківське педагогічне училище

імені Олександра Барвінського

 

 

 

Предметна (циклова)

комісія викладачів

психолого-педагогічних

дисциплін

 

 

 

ВОЛЯ  ТА  ШЛЯХИ  ЇЇ  ФОРМУВАННЯ 

У  ШКОЛЯРІВ

 

 

Курсова робота

зі спеціальності

5.010102 Початкове навчання

 

Студент-виконавець:

Стрельчак Мар’яна Романівна,

43 група

 

Керівник:

Рачкевич Олександра Григорівна,

викладач психології

 

 

 

 

 

 

 

Чортків

2010

 

 

Зміст

                                                                                                                    Стор.

Вступ  3

Розділ І. Воля, як феномен людської психіки                                       5

1. Воля, функції волі та її теорії                                              5
2. Особливості вольових дій                                                     9
3. Вольовий акт та його структура                                        12

Розділ ІІ. Розвиток та виховання волі у школярів                             15

2.1. Позитивні вольові  якості людини                                      15

2.2. Слабовілля та шляхи  його подолання                               19

2.3. Особливості розвитку  волі в процесі навчання               22

2.4. Завдання виховання  і самовиховання волі                       25  

Висновки                                                                                                      28

Список літератури                                                                                     30

Додатки                                                                                                        31

 

 

 

 

 

 

 

“Воля… - це діяльна сторона розуму і морального почуття, яка керує рухами ім’я того чи іншого”.

Людина не лише сприймає і пізнає об’єктивний світ, але й активно на нього впливає. Вона постійно ставить перед собою певні цілі і бореться за їх здійснення.

Здійснюючи цілеспрямовані дії, людина зустрічається з різноманітними перешкодами. Одні з них пов’язані з умовами життя, це об’єктивні перешкоди – протидія інших людей, природні перешкоди, інші – з власними перешкодами. Не бажання робити те, що потрібно, пасивність, лінь поганий настрій, почуття страху, звичка діяти необдумано, почуття хворобливого самолюбства тощо. Щоб досягти поставленої мети, людині необхідно мобілізувати свої розумові і фізичні сили на подолання перешкод, тобто проявити вольові зусилля.

 Воля людини і виражається  в тому, на скільки людина здатна  переборювати перешкоди та труднощі  на шляху до мети, на скільки вона здатна керувати своєю поведінкою, підпорядковувати свою діяльність певним здогадам.

Воля може проявитися як у великих, так і малих ділах. Для маленької дитини прояв волі і в маленькому ділі – добра школа вольових вчинків та дій. Першокласник, який свідомо утримався від спокуси побігти дивитися по телевізору дитячий мультфільм, покинувши не завершені уроки, тим самим тренує свою волю. Воля весь час проявляється у навчальній діяльності школяра. На кожному уроці, готуючи домашні завдання, школяр долає найрізноманітніші утруднення, бере себе в руки. Вольові зусилля завжди наявні в грі, яка вимагає вольового зосередження, впертого переслідування мети, вміння стримувати себе. Кожна маленька перемога над собою робить людину набагато сильнішою.

Успішне навчання дитини у школі залежить від того, наскільки у неї розвинені такі вольові якості: цілеспрямованість, самостійність, наполегливість, витримка, дисциплінованість тощо.

Розуміючи значення волі у навчальній діяльності школяра, я і вирішила написати курсову роботу з психології на тему: “Воля та шляхи її формування у школярів”.

Аналізуючи наукову літературу по даній тематиці курсової роботи, можна зауважити, що великий внесок у теорію пізнання волі школярів здійснили такі науковці: Костюк Р.С., Крутецький В.А., Лепуговський А.В., Люблінська Р.О., Максименко С.Д., Чамата П.Р., та ін.

Мета курсової роботи – проаналізувати теоретичні основи формування волі та її структурні компоненти.

Відповідно мети курсової роботи поставлені і розв’язані наступні завдання:

• дослідити основні характеристики волі та її функції;
• з’ясувати структуру вольового акту та особливості вольових дій;
• проаналізувати шляхи формування позитивних вольових якостей і подолання слабовілля;
• охарактеризувати динаміку вольових проявів школярів.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Воля, як феномен людської психіки

1.1. Воля, функції волі  та її теорії

Людина не лише сприймає і пізнає об'єктивний світ, але й активно на нього впливає. Вона постійно ставить перед собою певні цілі і бореться за їх здійснення.

Здійснюючи цілеспрямовані дії, людина зустрічається з різноманітними перешкодами. Одні з них зв'язані з умовами життя, це об'єктивні перешкоди - протидія інших людей, природні перешкоди, інші - з власними недоліками - небажання роботи, те, що потрібно, пасивність, лінь, поганий настрій, почуття страху, звичка діяти необдумано, почуття хворобливого самолюбства і т.д. Щоб досягти поставленої мети, людині необхідно мобілізувати свої розумові і фізичні сили на подолання перешкод, тобто проявити вольові зусилля.

Воля людини і виражається в тому, наскільки людина здатна переборювати перешкоди та труднощі на шляху до мети, наскільки вона здатна керувати своєю поведінкою, підпорядковувати свою діяльність певним задачам.

“Воля – це психічний процес свідомої цілеспрямованості регуляції людиною своєї діяльності і поведінки з метою досягнення поставлених цілей”[2]1.

Переборення перешкод і труднощів вимагає від людини так званого вольового зусилля - особливого стану нервового напруження, що мобілізує фізичні, інтелектуальні і моральні сили людини. Відомі випадки, коли вольове зусилля затримувало втрату свідомості і навіть смерть. В літературі описаний випадок, коли льотчик "затримав" смерть до посадки літака, а, зробивши посадку, одразу помер. Яскравим прикладом вияву вольового зусилля є історичний факт. У V ст. до н.е. грецький воїн, пробіг 42 км з містечка Марафон в Афіни і, сповістивши про перемогу греків над персами, упав мертвим. Це в його пам'ять названо в сучасній легкій атлетиці довга дистанція бігу - марафонський біг на 42 км 195 м.

Воля людини виробилась в процесі її суспільного та історичного розвитку, в трудовій діяльності. Живучи і працюючи, люди поступово навчилися ставити собі певні цілі і свідомо добиватися їх реалізації. В боротьбі за існування, долаючи труднощі, напружуючи свої сили чи стримуючи себе, людина виробила в собі різні якості волі. Чим важливіші були ті цілі, які ставили собі люди в житті і чим більше вони їх усвідомлювали, тим активніше вони добивалися їх реалізації.

Якщо активність виступає властивістю волі, то вона характеризується довільністю, тобто зумовленістю дій та поведінки свідомо поставленою метою. Якщо в людини відсутня актуальна потреба виконувати дію, але при цьому необхідність виконання її вона усвідомлює, то воля створює допоміжне спонукання, змінюючи смисл дії (робить його більш значущим).

З історії психології відомо, що поняття "волі" було введено як пояснювальне поняття. Воно мало пояснити зародження дії, що заснована не тільки на бажаннях людини, а й на розумовому рішенні про її здійснення. Інтенсивна розробка уявлень про волю розпочинається тільки в ХVІІ ст. і у наш час характеризується наявністю декількох підходів до вивчення природи волі. 
    Воля як довільна мотивація.  В межах цієї течії заслуговує на увагу інтелектуалістична теорія волі (Мейман). Згідно з цією теорією джерела волі – в уявленнях людини, які є необхідною складовою всіх психічних процесів. “Свідомість людини сповнена уявленнями різної складності. Кожне з цих уявлень бореться за своє переважне становище у свідомості. Перемагають найбільш чіткі і ясні уявлення, які й дають початок вольовим процесом. Вольові прагнення виникають в процесі боротьби уявлень”[14]2. Таким чином, уявлення, відіграють роль мотиву вольової дії. Головне у волі - зв`язок, який встановлюється між уявленням і самою дією. Воля розвивається в процесі переходу мотиву в дії. Отже, виховання волі - закріплення шляхом повторних вправ асоціативних зв`язків, між уявленнями і діями.

Воля як "вільний вибір". (У.Вундт, У. Джемс). “Воля – це самостійний процес, що починається з ідеї про ті рухи, які збирається виконати людина. Думка сама або собі містить силу, що може ініціювати поведінку людини.    У. Джемс вважав основною функцією волі прийняття рішення при наявності в свідомості одночасно двох або більше ідей руху” [5]3. Таким чином, основа волі - "моторні ідеї" (не дії), які створюють процес "воління" - самостійний психічний процес, який виробляє стійке прагнення людини. Тому вольове зусилля виявляється в спрямуванні людиною своєї свідомості на непривабливий, але потрібний об`єкт і зосередженні на ньому уваги. Таким чином, основа свідомості - прагнення і потяги, що спонукають людину до дії. А уявлення і почуття виникають із вольового начала.

Волю як вибір одного із декількох спонукань або як розв`язання конфлікту мотивів розглядали Т. Челпанов, Ф. Лерш, В. Франкл,                   Л. Виготський.

Емоційна теорія (Рібо).    Єдина причина вольового акту – почуття.

В основі вольової діяльності лежить прагнення відчути або продовжити задоволення і уникнути страждання. Дії людини викликаються емоціями, які людина переживає в даний момент. Вольові прагнення виникають не там, де для людини все байдуже, а там, де оточення, думки і ідеї викликають почуття, що робить ці ідеї або привабливими або відштовхуючими.

Волюнтаристська теорія визначає волю особливою, надприродною силою. Згідно із вченням волюнтаризму, вольові акти нічим не визначаються, але самі визначають перебіг психічних процесів. Німецькі філософи А. Шопенгауер та Е. Гартман визначили волю космічною силою, сліпим та несвідомим першопринципом, від якого беруть початок усі психічні прояви людини. Свідомість та інтелект є, за Шопенгауером, вторинними проявами волі.

Воля виконує наступні функції:

Спонукальна функція передбачає організацію  активності людини. Якщо активність виступає властивістю волі, то вона характеризується довільністю, тобто зумовленістю дій та поведінки свідомо поставленою метою. Якщо в людини відсутня актуальна потреба виконувати дію, але при цьому необхідність виконання її вона усвідомлює, то воля створює допоміжне спонукання, змінюючи смисл дії (робить його більш значущим).

Гальмівна функція визначає стримування небажаних проявів активності. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінку, які суперечать уявленням про зразок, еталон. Вольове регулювання поведінки було б неможливе без гальмівної функції.

Таким чином, воля є однією з  найважливіших умов людської діяльності. Воля людини виробилася в процесі її суспільно-історичного розвитку, в трудовій діяльності. Живучи й працюючи, люди поступово навчилися ставити собі певну мету і свідомо досягли її здійснення.

У боротьбі за існування, долаючи труднощі, напружуючи свої сили чи опановуючи себе, людина виробила в собі різні якості волі. Чим важливішими були ті завдання, які мали виконати люди в житті, і чим більше вони їх усвідомлювали, тим активніше вони домагалися їх вирішення.

 

 

 

1.2. Особливості вольових дій

Загалом при вивченні поведінки людини доводиться мати справу з мимовільними, довільними і вольовими діями. Довільні та вольові дії включаються в зміст вольової поведінки людини. Від них слід відрізняти мимовільні дії.

Мимовільні рухи і дії виникають під впливом певного сигналу, що йде від периферичної нервової системи, бувають природжені і набуті:

• природжені: орієнтувальні, захисні та хапальні реакції, виразні рухи. Фізіологічною основою природжених мимовільних рухів є механізм безумовних рефлексів.
• набуті: орієнтувальні, захисні, хапальні і виразні рухи, які здійснюються завдяки діяльності кори великих півкуль головного мозку. Їх фізіологічною основою є механізм умовного рефлексу.

Через ці природжені і набуті мимовільні дії організм співвідноситься із зовнішнім середовищем. Тому вони є корисними, доцільними його реакціями. 

Довільні дії виникають у зв`язку з центральним корковим послідовним подразником за наявності в корі великих півкуль головного мозку осередку оптимального збудження.. Вони нерозривно пов`язані з відображенням мети і засобів її досягнення. На відміну від мимовільних, довільні дії, мають такі характеристики: 1) наявність усвідомлених мотивів; 2) спрямованість на осягнення мети; 3) нерозривний зв’язок з мисленням і мовленням. 

Власне вольові дії – це дії, скеровані на досягнення свідомо поставлених цілей і пов`язані з подоланням труднощів.

Наприклад, прогулянка вимагає певних зусиль, але вони тут такі незначні, що здорова людина не помічає їх . Тому в цьому випадку слід говорити про довільні, але не вольові дії. З другого боку, подолання перешкод спостерігається і у тварин. Так, олень, утікаючи від мисливців, із зусиллям продирається через гущавину лісу, долає величезну відстань. Однак його дії не можна назвати вольовими, оскільки вони не підпорядковані свідомо поставленій меті,а скеровані вродженим інстинктом самозбереження. 
    Основні ознаки власне вольових дій :

1. свідоме подолання перешкод на шляху до досягнення мети;
2. наявність конкуруючих (суперечливих) мотивів;
3. наявність вольового зусилля.

Загальні характеристики вольових дій:

1. вольові дії є усвідомленими, цілеспрямованими, умисними, вчиненими за власним свідомим рішенням;
2. вольовими діями є дії, зумовлені як зовнішніми (соціальними), так і внутрішніми (власними) чинниками, тобто завжди існують підстави, за якими дії мають виконуватися;
3. вольові дії можуть мати дефіцит спонукання чи гальмування або з самого початку, або в процесі їх здійснення;
4. вольові дії можуть забезпечуватися допоміжним спонуканням чи гальмуванням за рахунок зміни смислу дії і закінчуватися досягненням мети.

 

    Вольові дії поділяють на види:    

1) за формою прояву:

• дія - виконання;
• дія - затримка небажаних дій.

 

    2) за ступенем самостійності:

• за власною ініціативою (самостійні);
• задані ззовні (задані).

4. за характером спрямованості:

• вольові дії, спрямовані на задоволення особистих потреб;
• вольові вчинки, спрямовані на досягнення суспільно-значимої мети.

Складним є співвідношення між довільними і власне вольовими діями людини. Останні дослідження психологів вказують на те, що вольові і довільні дії мають спільні функції, спільний структурний елемент, але різний зміст.

Таким чином, спільним структурним моментом вольових і довільних дій є мета. Мета завжди усвідомлювана. Спрямованість на мету та її усвідомлюваність є центральною характеристикою як вольових, так і довільних дій.

Разом з тим довільні та вольові дії мають різний зміст і не збігаються за своїми проявами. Так, вольова людина з властивою їй ієрархією мотивів, з відповідними якостями (рішучість, наполегливість, цілеспрямованість) не завжди здатна до довільної організації своєї поведінки (не володіє собою, не керує своїми реакціями, не контролює себе). І навпаки, людина, з високим рівнем розвитку довільності (організована, дисциплінована) може не мати стійкої системи власних мотивів і цінностей і бути слабовільною.

“У довільних діях центральним є ставлення до мети та засобів її досягнення. Вольові дії передбачають усвідомлення мети в її відношенні до мотиву діяльності”[17]4. Таке розрізнення вольових і довільних дій дає підстави розглядати їх як рівнозначні, хоч і різні за змістом.

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Вольовий акт та його структура

Вольова дія може реалізуватись в простих і складних формах 
    У простому вольовому акті спонукання до дії спрямоване на більш чи менш усвідомлену мету, може безпосередньо переходити у дію. Простий вольовий акт має дві фази:

1. виникнення спонукання та усвідомлення мети;
2. досягнення мети.

Складну вольову дію характеризує опосередкований свідомий процес: дії передує врахування її наслідків, усвідомлення мотивів, планування. Така дія потребує значного напруження сил, терпіння, наполегливості, вміння організувати себе на виконання дії.

У складній вольовій дії вчені (Г.С. Костюк, А.В. Петровський,             О.В. Скрипченко) виділяють чотири фази:

1) виникнення спонукання та попередня  постановка мети;

2) стадія обмірковування та боротьба  мотивів;

3) прийняття рішення;

4) виконання.

1. Перша, початкова фаза вольового акту полягає в попередній постановці мети. Необхідною передумовою постановки мети є виникнення певного мотиву, спонукання і пов'язаного з ним прагнення. Прагнення, що переживається людиною, може по-різному усвідомлюватись нею і по-різному впливати на її діяльність. Залежно від характеру його усвідомлення прагнення може виражатися в формі потягу, бажання і хотіння.

Процес постановки мети пов'язаний із виникненням усвідомленого дієвого бажання або хотіння.

Слід відзначити, проте, що в складному вольовому акті і виникле активне бажання не завжди зразу ж приводить до відповідних дій, вчинків. Це буває тоді, коли у людини одночасно появляється декілька бажань, спонукань, які суперечать одне одному. При цьому суперечливі бажання можуть стосуватися як самої мети, так і засобів її реалізації.

2. В таких випадках відбувається вибір мети або вибір засобів її досягнення , що є змістом другої фази вольового акту. При виборі мети або засобів дії виникає потреба в обговоренні їх прийнятності, яке передбачає зважування різних доводів за і проти висунутих цілей чи засобів їх досягнення, вимагає оцінки суперечливих бажань, аналізування обставин, розмірковування, напруженої роботи мислення.

Вибір прийнятої мети часто характеризується яскраво виявленою боротьбою мотивів. Ця боротьба відбиває наявність у людини внутрішніх перешкод, суперечливих спонукань, бажань, прагнень, які стикаються, вступають у конфлікт між собою. Наприклад, бажання піти на прогулянку з друзями або залишитись допомогти матері.. У тому випадку, коли мета ясна і прийнятна, може виникнути боротьба між суперечливими спонуканнями про виборі того чи іншого засобу досягнення мети. Наприклад, як підготуватись до заняття - законспектувати питання самостійно чи списати.

В складних вольових діях у боротьбу вступають звичайно суспільно-значимі мотиви з іншими суперечливими їм спонуканнями. Можливий конфлікт і між суспільними мотивами різного рівня значимості, а також між різними спонуканнями особистого характеру.

3. Обговорення і боротьба мотивів  закінчується прийняттям рішення, що означає остаточну постановку свідомої мети. Але й після цього не завжди відбувається безпосередній перехід до виконання намічених дій. Це буває особливо тоді, коли рішення стосується не якоїсь простої і близької мети, а складної і притому віддаленої, над досягненням якої людина збирається працювати більш-менш тривалий час (наприклад, рішення студента першого курсі успішно закінчити інститут). Такі рішення, які мають на увазі цілу програму дій протягом певного часу, або, може, цього життя, називаються намірами.

“Вольовий акт людини не вичерпується, проте, і прийняттям рішення або складанням наміру. Відомо, що найпрекрасніші рішення і наміри часто не виконуються, не переходять у дію. Тому прийняття рішення і складання наміру є хоч і важливі, але не завершальні фази вольового акту. Їх роль полягає в необхідній підготовці вольового акту. Завершення ж його можливе тільки завдяки тим реальним діям, які забезпечують саме досягнення мети”[3]5.

4.При переході до виконання часто перевіряється і сама прийнятність мети, а інколи також ступінь її привабливості. В складному вольовому акті людина зустрічається з труднощами не тільки в зв'язку з прийняттям рішення, але і в процесі його виконання. На цій фазі вольового акту часто відбувається справжня боротьба з реальними зовнішніми і внутрішніми перешкодами, які стоять на шляху до досягнення поставленої мети. Тому виконання рішень і намірів слід розглядати як найістотнішу фазу вольового акту, без наявності якої він позбавляється своїх специфічних рис.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ. Розвиток та виховання волі у школярів

2.1. Позитивні вольові  якості людини

 

Вольові якості являють собою одну із граней особистості. Як і характер, вони не успадковуються і розвиваються тільки у процесі виховання та соціалізації. Вольові якості – це відносно стійкі, не залежні від конктерної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою. Індивідуальні особливості волі властиві окремим людям. До позитивних якостей відносять такі якості, як наполегливість, цілеспрямованість, витримка тощо. Якості, що характеризують слабкість волі особистості, визначаються такими поняттями, як безпринциповість, безініціативність, нестриманість, боязкість, упертість тощо.

Розрізняють чимало позитивних і негативних вольових якостей, тому доцільно розглянути лише основні з них. Найвдалішу класифікацію вольових якостей зробив В.К.Калін. Такі вольові якості, як енергійність, терплячість, витримку та сміливість, відносять до основних (первинних) якостей особистості, і функціональні прояви цих якостей є односпрямованими регуляторними діями свідомості, що набирають форми вольового зусилля.

• Енергійність – це здатність людини своєю волею швидко збільшувати активність до необхідного рівня.
• Терплячість визначають як уміння підтримувати шляхом допоміжного вольового зусилля інтенсивність роботи на заданому рівні за умов виникнення внутрішніх перешкод (наприклад, при втомі, поганому настрої, при незначних хворобливих проявах).
• Витримка – це здатність вольовим зусиллям швидко гальмувати (послаблювати, уповільнювати) дії, почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення.
• Сміливість – це здатність при виникненні небезпеки (для життя, здоров'я чи престижу) зберегти стійкість організації психічних функцій і не знизити якість діяльності. Інакше кажучи, сміливість пов'язана з умінням протистояти страху і йти на виправданий ризик задля визначеної мети.

Інші прояви вольової регуляції особистості складніші. Вони являють собою певні поєднання однонаправлених проявів свідомості. Така системність вольових якостей пов'язана з широким спектром функціональних проявів різних сфер (вольової, емоційної, інтелектуальної). Такі вольові якості є вторинними, системними. Так, хоробрість включає в себе як складові сміливість, витримку, енергійність; рішучість витримку та сміливість.

“Багато вольових якостей особистості є системними: наполегливість, дисциплінованість, самостійність, цілеспрямованість, ініціативність, організованість. При цьому важливо знати, що базальні (первинні) вольові якості становлять підґрунтя системних (вторинних) якостей, їх ядро. Низький рівень якихось базальних якостей дуже ускладнює утворення більш складних, системних вольових якостей”[15]6.

• Цілеспрямованість полягає в умінні людини, керуватися в своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її твердими переконаннями. Цілеспрямована особистість завжди спирається на загальну, часто віддалену мету і підпорядковує їй свою конкретну мету. Така особистість добре знає, чого хоче досягти і що їй робити. Ясність мети в цьому полягає її гідність.
• Наполегливість – це вміння постійно і тривало добиватися мети, не знижуючи енергії в боротьбі з труднощами.) Наполеглива особистість правильно оцінює обставини, знаходить у них те, що допомагає досягненню мети. (Така особистість здатна до тривалого і неослабного напруження енергії, неухильного руху до наміченої мети.
• Протилежними наполегливості проявами є впертість і негативізм, які свідчать про недоліки волі. Вперта людина відстоює свої хибні позиції, незважаючи на розумні доводи.
• Принциповість – це вміння особистості керуватись у своїх вчинках стійкими принципами, переконаннями в доцільності певних моральних норм поведінки, які регулюють взаємини між людьми. Принциповість виявляється в стійкій дисциплінованості поведінки, в правдивих, чуйних вчинках.

До вольових якостей, які найбільш характеризують силу волі особистості, належать самостійність та ініціативність.

• Самостійність – це вміння обходитись у своїх діях без чужої допомоги, а також уміння критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань. Самостійність особистості виявляється в здатності за власним почином організовувати діяльність, ставити мету, в разі необхідності вносити в поведінку зміни. Самостійна особистість не чекає підказок, вказівок від інших людей, активно відстоює власні погляди, може бути організатором, повести за собою до реалізації мети.
• Ініціативність – це вміння знаходити нові, нешаблонні рішення і засоби їх здійснення. Протилежними якостями є безініціативність та залежність. Безініціативна людина легко піддається впливу інших людей, їх дій, вчинків, власні рішення ставить під сумнів, не впевнена в їх правильності та необхідності. Особливо виразно ці якості виступають у формі навіювання.
• Однією з важливих вольових якостей людини є її рішучість. Рішучість – це вміння приймати обдумані рішення, послідовно втілювати їх у життя. Нерішучість є проявом слабкості волі. Нерішуча людина схильна або відкидати остаточне прийняття рішення, або без кінця його переглядати.

Воля особистості характеризується також її організованістю, яка полягає в умінні людини керуватись у своїй поведінці твердо наміченим планом. Ця якість вимагає вміння не тільки неухильно втілювати в життя свій план, а й виявляти необхідну гнучкість при зміні обставин дійсності.

Отже, сукупність позитивних вольових якостей утворює силу волі особистості. Встановлено, що людям із сильною волею властивий високий рівень мотивації досягнення. Мотивація досягнення – це наполегливість у досягненні своєї мети, прагнення до поліпшення результатів, незадоволеність досягнутим, намагання добитися свого за будь-яку ціну.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Слабовілля та шляхи  його подолання

 

Відсутність волі так чи інакше виявляють різноманітні фізичні та розумові дії. Характерними її ознаками є зниження рівня загальної активності, психічна млявість, вагання в тих випадках, коли необхідно діяти.

Люди, воля яких слабка, здебільшого не закінчують розпочатої справи, нездатні долати навіть незначні труднощі, відкладають справу надалі. Вони легко відволікаються від важливої діяльності, беруться за дрібні, непотрібні завдання. Вони не мають постійних зацікавлень, цілеспрямованих інтересів, самостійності і критичного ставлення до себе та оточення.