Воспитание уважения к родителям

ПЛАН

ВСТУП

Саме через відчуття роду і завдяки йому кожна людина приходить до щирих, глибоких і чесних почуттів. У нашого народу здавна живе добра і благородна традиція – підтримувати теплі родинні взаємини, долати родинні незгоди. І все це робиться заради дітей, щоб виховати в них родинні почуття.

Батько й мати – найрідніші і найближчі кожному з нас. Від них ми одержуємо життя. Вони вчать нас людських правил, оживляють нам розум, вкладають в наші вуста добрі слова. Тому треба поважати своїх батька й неньку, тому, що вони нам дали це життя, тому що вони у нас єдині і більше таких немає на землі.

Навчально-виховний процес в дитячому садку передбачає виховання  любові до своїх рідних. Ознайомлення з працею дорослих і виховання  поваги до неї – один із способів формування в дітей працьовитості, позитивного ставлення до праці і до трудівників.

Дослідження показали, що в дошкільному віці діти виявляють великий інтерес до дорослих. У малюків виникає бажання наслідувати старших, брати участь у їх праці. Діти відчувають радість і задоволення від трудових зусиль, усвідомлюють користь своїх дій, виявляють бережне ставлення до праці дорослих. Вплив праці дорослих на поведінку дітей можна спостерігати і в дитячих іграх, де вихованці прагнуть точно відобразити той чи інший вид праці так, як спостерігали, підкреслюючи злагодженість дій, акуратність, точність.

Якщо ми прагнемо виховувати у дитини повагу до людської особистості, пробудити свідомість морального обов’язку, ми самі маємо являти їй зразки всіх цих якостей. Якщо ж вона навколо  себе і в особі батька і матері замість поваги до особистості бачить зневагу до неї, замість рівноправності, за якої поважається свобода кожного, - свавілля одних і принизливу покору інших, то це приведе до негативних виховних наслідків. Тільки та сім’я може благотворно впливати на моральний розвиток дитини, в основу життя якої покладений принцип “сімейного альтруїзму”.

Темою нашого курсового дослідження є виховання у дітей дошкільного віку поваги до батьків.

Актуальність обраної нами теми полягає у тому, що сучасне суспільство відчуває дефіцит етичної культури, гуманних відносин, шанобливого відношення дитини до наочного світу, інших людей і самої себе. Позитивний досвід етично правильної поведінки знаходить вираз у формах, що передаються з покоління в покоління. Сьогодні очевидність етичних цінностей в молодіжному середовищі перестає бути обов'язковою. Соціальне середовище не сприяє прищепленню молоді етичних норм поведінки, а сучасне дошкільне та шкільне виховання вирішує цю проблему безсистемно. В зв'язку з цим виникає необхідність звернення до досліджень теорії і практики виховання у дитини почуття шанобливого ставлення до батьків, сім’ї, починаючи вже з періоду старшого дошкільного віку, оскільки саме на цих відчуттях базуються моральні та етичні принципи високорозвиненої особистості та свідомого громадянина. Саме в цей час відбувається активний пошук можливостей становлення і розвитку етичної культури особистості дитини.

Ступінь наукової розробки проблеми: дана проблема розглядалась в працях таких вітчизняних та іноземних вчених як Л. Абрамян, М. Боришевський, Г. костюк, Т. Алексеєнко, А. Запорожець та ін.

Мета нашої роботи полягає у дослідженні процесу виховання у дитини шанобливого ставлення до батьків та поданні практичних рекомендацій щодо оптимізації цього процесу в системі дошкільної та позашкільної освіти

Поставлена мета обумовила ряд завдань:

• дослідити проблему виховання поваги та любові до батьків у дитини старшого дошкільного віку в працях вітчизняних та зарубіжних вчених;
• описати практичні методи та прийоми виховання у дитини шанобливого ставлення до батьків;
• дати практичні  рекомендації та поради з системного виховання у дитини старшого дошкільного віку поваги та любові до батьків.

Об’єкт дослідження: процес морального виховання та виховання поваги до батьків старших дошкільників

Предмет дослідження: педагогічні, етичні, культурологічні методи та шляхи їх використання в процесі морального виховання дітей старшого дошкільного віку.

Методи дослідження: описовий, порівняльний, узагальнюючий та метод наведення практичних прикладів, практичне дослідження експеримент

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, п’яти глав, висновків та педагогічних рекомендацій, списку використаної літератури та джерел.

ГЛАВА І. ПСИХОЛОГО - ПЕДАГОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ ПОВАГИ ДО БАТЬКІВ

Виховання високих духовних цінностей особистості неможливе без формування найперших моральних якостей – шанобливого ставлення, поваги до батьків, найрідніших і найдорожчих людей, бо саме вони передбачають розвиток у дітей цілого комплексу моральних почуттів, норм поведінки, етичних правил. Недарма повага розглядається етикою як один з найважливіших принципів моральності особистості, в якому фактично визначається гідність особистості людини.

Психолого-педагогічні дослідження  одностайно доводять, що дошкільний вік є періодом початкового становлення особистості. Саме у перші роки життя закладаються основи гуманізму, розвиваються моральні уявлення, почуття, звички, які визначають подальший розвиток особистості.[5]

Вивчаючи стан проблеми формування поваги до батьків у науковій літературі, ми дійшли висновку, що вона здавна привертала увагу і була предметом наукових досліджень філософів, педагогів, психологів усього світу, але продовжує залишатися актуальністю сьогодення. До проблеми формування шани до батьків, вивчення взаємовідносин поколінь у тій чи іншій мірі зверталися вчені різних держав та епох: Я.А. Каменський, Д. Локк, Й. Песталоцці, Ж.Ж. Руссо, Г. Сковорода, К. Ушинський, В. Бєлінський, В.Сухомлинський, А.Макаренко та інші.

Питання формування шани до батьків сучасними науковцями розглядається різнопланово. У низці психолого-педагогічних досліджень ними вивчаються різноманітні засоби формування цієї моральної якості: збереження й освоєння традицій національного виховання (Л. Повалій); умови сімейного виховання взаємовідносин батьків, їх власний приклад моральної поведінки, загальний рівень моральної культури родини (Т.Алексєєнко, Д.Бакієва, Г.Григоренко, К.Щербакова).

Як свідчить низка  наукових праць (М.Боришевський, О.Запорожець, Г.Костюк, С.Рубінштейн та ін.), до складу певних моральних якостей особистості входять три основні компоненти: когнітивний, емоційний та практичний. Розглянемо кожний із цих компонентів і схарактеризуємо їх взаємозв’язки у формуванні шанобливого ставлення до батьків та дорослих.

Формування в дитини шанобливого ставлення до батьків – складний процес, який передбачає формування в неї моральної поведінки та свідомості, що тісно пов’язано з формуванням етичних уявлень, моральних знань, доступних розумінню дитини таких уявлень. Нерозуміння суті поваги, ролі дорослих у суспільстві і в житті кожної людини, відсутність знань про правила поведінки з батьками відповідно до загальновизнаних гуманістичних принципів, норм моралі робить неможливим сам процес формування в дітей гуманних якостей по відношенню до дорослих.

В основі моральних якостей, у тому числі і шани до дорослих, лежать знання про моральні норми, доступні розумінню дітей дошкільного  віку. В етико-психологічній літературі моральна норма розглядається як одна із найбільш простих форм моральних вимог. О.Гусейнов, І.Кон зазначають, що вона виступає у подвійному вигляді: як елемент моральних відносин і як форма моральної свідомості. З одного боку, це норма поведінки, звичай, постійно відтворюваний в однотипних вчинках багатьох людей як моральний закон, обов’язковий для кожної людини. У всякому суспільстві існує об’єктивна потреба в тому, щоб у певних ситуаціях, які часто повторюються, люди діяли однотипно. Ця потреба практично реалізується при посередництві моральної норми. Її зобов’язуюча сила для кожної окремої людини засновується на інших формах практично вираженої влади суспільства. Автори відзначають, що моральною свідомістю моральна норма формулюється у вигляді наказу, однаково зверненого до всіх людей який має виконуватися ними беззастережно в різних життєвих ситуаціях.

За переконанням Л.Архангельського, моральна норма тоді буде прийнята індивідуальною свідомістю, коли буде усвідомлена суб’єктом поведінки, стане його внутрішнім переконанням, зіллється з волею, тобто стане внутрішньою основою свободи вибору вчинку. Результати психологічних досліджень Л.Виготського, Г.Люблінської, С. Рубінштейна доводять, що успішне усвідомлення дитиною важливих морально-етичних норм базується на її емоційній сфері.

І.Павлов підкреслював роль емоційної сфери в пізнавальній діяльності людини, зокрема, він вважав емоції джерелом сили продуктивної роботи головного мозку. Емоції забезпечують підготовку нервової системи до діяльності.

М. Боришевський зазначав, що емоційний компонент несе в собі домінуюче психологічне навантаження у процесі формування моральних переконань, оскільки саме в ньому виражається ставлення особи до моральних норм і вимог. Крім цього, емоційний компонент нерозривно пов’язаний з мотивацією вчинків і фактично є джерелом мотиваційної, спонукальної функції морального переконання. “Глибоке усвідомлення сутності моральних норм у поєднанні з переживанням їх істинності (тобто єдність раціонального й емоційного) спричиняє виникнення у людини суб’єктивної готовності неухильно керуватися цими нормами у своїй поведінці” – писав М.Боришевський [1].

Т. Титаренко, досліджуючи вплив емоцій на моральний розвиток дошкільників, акцентує увагу на тому, що дитина сприймає необхідне не як зовнішнє, примусове, а як предмет власних соціальних потреб, що формується як щось особливо значуще, бажане. Формами прояву регулятивної функції емоцій як інтегральної є оцінювальна, прогностична і спонукальна. Оцінювальна функція, на думку автора, є найбільш адекватною дошкільному віку. Оцінка розглядається як сполучна ланка між світом цінностей, у тому числі моральних, і сферою потреб, представлених емоціями. Емоція як перша сходинка розвитку оцінки поступово насичується раціонально і набуває морального змісту.

На основі оцінювальної функції зароджується прогностична та спонукальна. Прогностична функція полягає в появі образу як моделі необхідної поведінки, що випереджає результати здійснюваних суб’єктом моральних дій. У цьому образі зосереджене згадуване минуле, реальна дійсність і передбачуване майбутнє.

Отже, як свідчать психологічні дослідження О.Запорожця, А.Виноградової, Г.Люблінської, Г.Костюка, тільки знань  моральних вимог ще недостатньо  для того, щоб дитина поводила себе шанобливо, гуманно по відношенню до батьків. У формуванні такої моральної якості, як шана до дорослих, потрібен органічний зв’язок знань, тобто правильних уявлень і понять, та оціночних ставлень (добре, погано, благородно і т.д.). Як свідчать результати досліджень, оціночні ставлення та судження є первинним регулятором моральних дій дитини, тому важливо, щоб правила поведінки по відношенню до батьків викликали у старшого дошкільника живий емоційний відгук. На основі оцінки у дитини складаються моральні уявлення як чуттєво-наочні образи правильної поведінки. Саме завдяки моральній оцінці дитина ділить усе, що відбувається навколо неї, на два протилежні полюси: добро – зло, правда – брехня, любов – ненависть, розум – невігластво, милосердя – жорстокість, честь – ганьба, радість – горе.

Важливим моментом у формуванні шанобливого ставлення до батьків є оцінка не лише чужих чи власних дій, поведінки, що складає взаємовідносини з дорослими, але й оцінка емоційного стану іншої людини, в даному випадку емоційного стану матері, батька. Саме на основі такої оцінки буде розвиватися здатність дитини до співпереживання, співчуття, що приведе до розвитку моральних почуттів по відношенню до батьків та дорослих: чуйність, турботливість, доброзичливість та ін. Результати досліджень доводять, що діти старшого дошкільного віку здатні самостійно помічати настрій, емоційний стан близьких їм людей і відповідно вести себе в тій чи іншій ситуації.

Оцінка вчинку, наголошує  Л.Островська, є одним з найбільш дієвих методів морального виховання. Оцінка повинна даватися у найкритичнішій і найдоступнішій для дитини формі, тоді навіть малюк при правильному ставленні до його дій здатен зрозуміти: схвалюють чи засуджують його вчинок. Таким чином, поступово у дитини відбувається накопичення життєвого досвіду, формування моральної свідомості. У дошкільному віці дитина починає самостійно оцінювати власні вчинки з погляду оточуючих, їй стає незручно, соромно, коли вона відчуває, що її засуджують. Моральна самооцінка, що виникає в дитини на кінець дошкільного віку, є початковим етапом розвитку потреби в моральній поведінці, уявлення власного емоційного стану і передбачення наслідків для самої себе, свого втручання або невтручання в ситуацію (само схвалення, самозвинувачення). На основі проведених досліджень Т.Титаренко робить висновок про те, що однією із важливих умов розвитку в дошкільника моральної саморегуляції є розвиток у нього внутрішніх емоційних уявлень про те, яким би він хотів себе бачити в моральній ситуації незалежно від контролю та зовнішніх санкцій.

Моральна регуляція  поведінки включає вимоги до дитини самостійно оцінити власні дії та відповідним чином спрямувати свою поведінку. Це означає, що оцінка, якій піддається моральний вчинок, має стати внутрішнім регулятором, тобто самооцінкою. Роль оцінки і самооцінки в моральному розвитку дитини детально вивчалася в дослідженнях С. Якобсона, В Щура. Отримані ними результати довели, що рушійною силою в подоланні поведінки, що не відповідає моральним нормам, є протиріччя між уявленнями дитини про себе як хорошу і усвідомленням власного вчинку як негативного [13].

Результати психолого-педагогічних досліджень указують на психологічну готовність дітей дошкільного віку до моральної дії. Ця готовність визначається знанням моральної норми та емоційним  ставленням до неї. Для того, щоб знання про моральне ставлення до батьків набули морального значення, вони мають зачіпати почуття, переживатися дитиною та втілюватись у її власній поведінці.

Дошкільне дитинство  є тим періодом, в якому засвоюються  перші етичні норми поведінки – моральні якості, в тому числі і шанобливе ставлення до дорослих. Вони формуються в процесі діяльності дитини (Д.Ельконін, Г.Люблінська, А.Виноградова). Це твердження обґрунтовується і В.Сухомлинським: “В молодшому віці норми моралі розкриваються перш за все в конкретному емоційному вчинку”.

Т. Поніманська акцентує увагу на тому, що показником вихованості дитини є поведінка, яка відповідає духові моральних принципів і норм. Крім того, саме через моральну поведінку буде реалізовуватися діяльнісній компонент поняття “шани до дорослих”, що складається з гуманних учинків дітей стосовно батьків: привітність, турбота, надання допомоги, чуйність та ін. Дитина морально зростає, в ній утверджуються гуманні позиції лише тоді, коли сама вона активно діє. Керувати процесом морального становлення особистості дитини в цілому – означає соціально організувати діяльність дошкільника, створювати умови для виявлення шани до дорослих, щоб дитина практично, через власні дії та задоволення від їх результату відчувала значущість та необхідність виявлення шанобливого ставлення до близьких та рідних [9].

За твердженням Е.Ільєнкова, для того, щоб людина стала особистістю, необхідно поставити її з самого дитинства в такі стосунки з іншою людиною (зі всіма іншими людьми), у середині яких вона не тільки б могла, але й змушена була б стати особистістю.

Моральна поведінка  означає єдність мотиву і дії. Важливим новоутворенням психіки дошкільника  є формування ієрархії мотивів (О.Леонтьєв, М.Заброцький, В.Мухіна). В.Мухіна доводить, що супідкорення мотивів є найважливішим новоутворенням у розвитку особистості дошкільника, адже ієрархія мотивів надає певної спрямованості всій поведінці людини, що дає змогу оцінювати не лише окремі вчинки дитини по відношенню до батьків чи дорослих, але й поведінки загалом, як позитивної, так і негативної.

Одним з показників моральної  вихованості є переживання моральних  мотивів, а не окремі вчинки дитини. Адже один і той самий вчинок може бути викликаний різними мотивами і свідчити про різні рівні засвоєння дітьми моральних норм. Ставлення до батьків та інших людей за своїм змістом проявляється в тому, як діти пояснюють мотиви своїх дій, що вони вважають причиною уявного або реального вчинку. Отримуючи статус мотивації, моральна якість стає джерелом моральної активності особистості. Якщо провідними мотивами поведінки стають суспільні мотиви, виконання та дотримання моральних норм, дитина в більшості випадків буде діяти під їх керівництвом, і навпаки, коли дитиною керують особисті мотиви, це суттєво впливає на порушення правил поведінки.

Отже, важливою основою  формування в дитини шанобливого  ставлення до батьків є формування в неї системи домінуючих мотивів, що відповідають моральним нормам суспільства. Аналізуючи вищевказане, можна зробити висновок, що психологічними основами формування шанобливого ставлення до дорослих є когнітивний, емоційний та практичний компоненти [15].

Когнітивний компонент  передбачає формування моральної свідомості дитини, наявність у неї певних знань, уявлень та суджень стосовно ролі дорослих, правил поведінки з ними, що регулюються суспільними нормами.

Емоційний компонент  уключає в себе розвиток певних особистісних якостей, що зумовлюють моральну поведінку стосовно дорослих, розуміння власних емоційних станів, причин, з ними пов’язаних; моральні мотиви, потреби, самооцінку дитини.

Практичний компонент  складає діяльнісну категорію поняття “шана до дорослих взагалі” і виявляється у гуманних вчинках дітей стосовно дорослих та передбачає наявність у дитини навичок моральної поведінки, шанобливого ставлення по відношенню до дорослих, здатності регулювати власну поведінку через співвіднесення, прагнення діяти відповідно до суспільних морально-етичних норм.

Отже, для формування у дітей старшого дошкільного віку шанобливого ставлення до батьків необхідна система роботи, що має вестися у трьох напрямках; накопичення елементарного гностичного морального досвіду, утвердження практичного досвіду моральної поведінки стосовно дорослих і формування моральних мотивів поведінки.

ГЛАВА ІІ. ВИДИ БАТЬКІВСЬКОГО АВТОРИТЕТУ

Виховання у сім’ї ґрунтується передусім на авторитеті батьків, оскільки для дитини перших років життя зміст їх авторитету, за словами А. Макаренка, полягає в тому, що він не вимагає ніяких доказів, приймається нею як безсумнівна гідність старшого, як його сила і цінність. [8]

Авторитет (лат. autoritas — влада) реалізує себе у впливі особи, життєвому досвіді, заснованому на знаннях, моральних чеснотах. Переваги авторитетних для дитини батьків ґрунтуються на їхніх знаннях, уміннях, досвіді, зрілості, а не на зверхності або поблажливості. Справжній батьківський авторитет виростає на любові до дітей. Будучи оточеною цією любов’ю, дитина відчуває довіру, повагу авторитетного дорослого, потребу в спілкуванні з ним; живе з упевненістю, що він завжди за необхідності опікатиме і захищатиме її.

Батьківська любов супроводжує  людину все життя, вона є джерелом і гарантом її емоційної рівноваги  і духовного здоров’я. Кожна сім’я унікальна щодо організації свого життєвого простору, розподілу обов’язків, культури спілкування, виховання дітей. У цьому різноманітті психологи виокремлюють такі типи взаємодії батьків і дітей:

1. Любов - пристрасть. Такі стосунки характеризують ставлення  батьків до своєї дитини як до найдосконалішої істоти, прагнення бути поруч із нею, некритичне оцінювання її поведінки. У зв’язку з цим часто виникають труднощі щодо узгодження бажань дитини і вимог до неї.

2. Любов - гармонія. Якісними ознаками таких стосунків є віра батьків у можливості, перспективи своєї дитини, підтримка її захоплень, сприяння розвитку її здібностей, тактовна участь у її справах. Водночас батьки ставляться до дитини цілком тверезо, бачать її недоліки, допомагають долати їх, зосереджуватися на проблемах саморозвитку і самореалізації. Усе це створює дитині атмосферу психологічного комфорту, відкриває можливості для виявлення її ініціативи, сприяє їй в об’єктивній самооцінці.

3. Любов - марнославство. Вражені марнославством батьки проявляють непомірні амбіції щодо можливостей, перспектив своєї дитини, часто ставлять перед нею непосильні завдання, незважаючи на вікові та індивідуальні особливості і можливості, форсують її працездатність, розвиток здібностей. Через несправдження своїх сподівань, вони розчаровуються в дитині, створюючи відповідний психологічний тип стосунків, який нерідко травмує дитину на все життя.

4. Любов - конфлікт. Таким взаєминам батьків і дітей властиві спалахи й охолодження любові, істеричність. Ініціюють їх переважно одинокі матері. Як правило, вони травмують, руйнують психіку дитини, зумовлюють різкі перепади її емоційного стану, нестриманість, вразливість до несприятливих зовнішніх впливів [14].

Авторитет, у тому числі  й батьківський, формується й існує для дитини поза її суб’єктивною волею. Він є незалежною від інтелектуальних процесів, часто неусвідомленою оцінкою своїх батьків. Психологічний механізм цієї оцінки є дуже складним, підвладним багатьом чинникам. Спрощено його можна уявити як процес усвідомлення дитиною значущості батьків у її житті, їхньої високої людської, іноді ділової репутації, життєвої надійності, доброти,  готовності завжди й у всьому бути поруч. Щоб не думали і не стверджували на цю тему батьки, про їх авторитетність в очах дитини можна судити на підставі її ставлення до батьківських слів, поведінки, вчинків. Справжнього авторитету неможливо підмінити нічим, хоч нерідко педагогічно неграмотні, морально нерозвинені, байдужі до своїх дітей батьки нав’язують форми взаємодії, які свідчать про імітацію, підміну авторитету. Найпоширенішими, за спостереженнями А. Макаренка, є такі типи підміни батьківського авторитету [8].

Авторитет - придушення. Основою його є боязнь дитини своїх батьків, причиною якої є покарання за будь-яку провину, що сковує, паралізує її волю, породжує невпевненість, занижує самооцінку. Цей вид батьківського псевдо авторитету А. Макаренко вважав найнебезпечнішим.

Авторитет відстані. Сутністю його є намагання батьків бути якомога подалі від дітей, менше спілкуватися з ними, уникати виявів ніжності, любові, уваги. Головне для них — зовнішні вияви поваги з боку дітей (звертання до батьків на “Ви”, тон розмови тощо).

Авторитет чванства. Намагаючись компенсувати відсутність справжнього авторитету, батьки постійно хизуються перед дітьми своїми “заслугами”, розраховуючи на їх повагу до себе. Будучи переконаними у своїй правоті, вони не припускають, що їхні рішення та оцінки можуть бути піддані сумніву, обговоренню. Традиційним для них є твердження: “Я краще знаю, що тобі потрібно!”.

Авторитет педантизму. Основою його є тотальний контроль за поведінкою дітей, організація їх на педантичне виконання всіх вимог і обов’язків, суворе дотримання режиму.

Авторитет резонерства (франц. raisonneur — людина, яка повчає). Схильні до резонерства батьки постійно повчають своїх дітей, перетворюючи спілкування з ними на тривалі й нудні нотації, що часто збуджує у дітей внутрішній спротив.

Авторитет любові. Не маючи справжнього авторитету, батьки вимагають від дитини слухняності як доказу своєї любові, спекулюють на їхніх почуттях (“Якщо любиш маму, то ...”). Самі вони теж наголошують на своїй любові, вимагаючи від дитини слухняності (“Якщо хочеш, щоб я тебе любила, то ...”).

Авторитет підкупу. Вимагаючи бажаної поведінки дитини, батьки обіцяють їй за те різноманітні матеріальні блага, поступки тощо. Така практика є особливо цинічною, аморальною.

Авторитет доброти. Такій моделі взаємодії властиві намагання батьків наголошувати на своєму винятково доброму ставленні до дитини, у всьому потакати їй, що породжує відчуття вседозволеності. Як правило, так діє один із дорослих, намагаючись вигідно постати в очах дитини, на відміну від іншого.

Авторитет дружби. Рівноправне спілкування, своєрідне панібратство, часто породжує грубощі в спілкуванні, зневажливе ставлення дітей до батьків, а також інших дорослих. Усе це не має нічого спільного із щирим ставленням, справжньою дружбою, взаємоповагою батьків і дітей.

Батьки, які по-справжньому  люблять дітей, усвідомлюють свою місію, намагаються здобути визнання в очах дитини своєю мудрістю, людськими чеснотами, зацікавленим, добрим, обґрунтовано вимогливим ставленням до неї, до себе, інших людей. Важливо, щоб дитина, спостерігаючи за своїми батьками, сама високо оцінила їх, виявила прагнення бути подібною на них.

ГЛАВА ІІІ МЕТОДИ І ПРИЙОМИ  ВИХОВАННЯ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО  ВІКУ ПОВАГИ ДО БАТЬКІВ І ДОРОСЛИХ

(КОНСТАТУЮЧИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ)

Формування в дитини шанобливого ставлення до дорослих – складний процес, який передбачає формування в неї моральної поведінки та свідомості, що тісно пов’язано з формуванням етичних уявлень, моральних знань, доступних розумінню дитини таких уявлень. Нерозуміння суті поваги, ролі дорослих у суспільстві і в житті кожної людини, відсутність знань про правила поведінки з батьками відповідно до загальновизнаних гуманістичних принципів, норм моралі робить неможливим сам процес формування в дітей гуманних якостей по відношенню до дорослих [2].

З метою визначення оптимальних методів етичного виховання підростаючого покоління, нами, при проведенні констатуючого експерименту, було виявлено:

• розуміння дорослими значущості використання національних традицій у вихованні всесторонньо розвиненої особистості;
• наявність у дітей старшого дошкільного віку уявлень про етичні якості: доброта, доброзичливість, чесність, справедливість, дружба, пошана до старших, їх праці, культура поведінки;
• використання батьками, педагогами національних українських традицій в етичному вихованні дітей;
• визначені зміст і структура інтегральних (загальних) і функціональних (приватних) критеріїв моральної вихованості старших дошкільників.

У експерименті взяло  участь 120 дітей старшого дошкільного  віку (6-7 років). У цей же період нами було проведене анкетування батьків (70-матерів, 20 батьків) і відвідування родин. Анкетування було проведено з метою з'ясування ставлення батьків до дітей.

Кількісний і якісний  аналіз анкетування показав наступне:

• у 40,04% сімей батьки виховують свою дитину за допомогою заборон, покарань, надають зайву опіку, часто застосовують моралізаторство;
• у 24,3% сімей батьки упевнені, що їх діти у всьому і завжди згодні з ними. З вихователями у них немає взаєморозуміння і узгодженості у вихованні. У цих сім'ях діти у всьому залежать від батьків і фактично позбавлені свободи;
• у 35,7% сімей батьки не змогли налагодити хороші відносини з вихователями, з друзями своїх дітей. В основному це сім'ї, де є одна дитина, або ж дитина від пізнього браку, або ж в сім'ї великий матеріальний достаток.

Спілкування в родинах  дало нам можливість зрозуміти деякі особливості формування шанобливих відносин в родині, а також з'ясувати причину подвійної поведінки дітей (дитина в дитячому саду слухняна, шаноблива, в сім'ї вередує, проявляє нешанобливе ставлення до старших).