Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Возмещение морально вреда

Зміст

ВСТУП……………………………………………………………………………2

Розділ І Поняття Моральної Шкоди ……………………………........4

РОЗДІЛ ІІ ЗАГАЛЬНІ ЗАСОБИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ШКОДУ, ЗАПОДІЯНУ ЖИТТЮ ТА ЗДОРО`Ю ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ………………….13

2.1. Особливості відшкодування моральної шкоди життю та здоров’ю фізичної особи……………………………………………………………………14

2.2. Особливості відшкодування моральної шкоди заподіяної здоров’ю фізичної особи внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров’ю……….17

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку світової спільноти проблема прав і свобод людини є однією з найактуальніших. У цьому напрямі прийнято низку міжнародних нормативно-правових актів, котрі визначають людину найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод – головним обов’язком демократичної держави. Ідеї відображені й у Конституції України, яка надає громадянам право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, нанесеної збором, зберіганням, використанням і поширенням недостовірної інформації про громадянина та членів його сім’ї (ст. 32); безпідставним засудженням (ст. 62) тощо. Крім цього, положення ст. 152 Конституції передбачають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої фізичним і юридичним особам актами і діями, які визнані Конституційним Судом неконституційними. У цих випадках відшкодування моральної (немайнової) шкоди здійснюється не Конституційним Судом, а у встановленому законом порядку загальними чи господарськими судами. Закріплення за державою обов’язку забезпечення прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутися до суду з метою їх захисту та відновлення, а також за компенсацією шкоди, завданої таким порушенням. У зв’язку з цим набуває особливої актуальності створення розвиненого механізму реалізації прав і свобод людини, зокрема права людини на компенсацію моральної шкоди. Саме соціально-правові аспекти такої компенсації, характеристика поняття, підстав моральної шкоди і стануть предметом опрацювання даної кваліфікаційної роботи.

В основу роботи покладено детальне охарактеризування положень, передбачених Цивільним кодексом України та іншими правовими нормами чинного законодавства.

Актуальність теми. Дана робота є досить актуальною, адже питання відшкодування моральної шкоди, та й з прийняттям нині чинного ЦК України норми, що регулюють дану тему, містять ряд особливостей. Моральну шкоду вивчили та дослідили багато науковців. Зокрема, М. Галянтича, А. Ерделевського, Г. Коваленка, С. Козлова, В. Паліюка, В. Петренка, П. Рабіновича, Р. Стефанчука, В. Чернадчука, С. Шимона .

Основною метою роботи виступає правова характеристика моральної шкоди, підстав її виникнення, а також визначення проблем, що стосуються законодавчого закріплення норм, які регулюють відповідальність за завдання моральної шкоди, та пропозиції щодо їх вирішення.

Основними завданнями даної роботи є:

визначення поняття моральної шкоди;
визначення соціально-правових аспектів моральної шкоди;
характеристика підстав виникнення моральної шкоди;
визначення підстав відповідальності за завдану моральну шкоду;
висловлення пропозицій щодо вдосконалення норм чинного законодавства, котре регулює питання моральної шкоди.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини,яки виникають під час визначення поняття моральної шкоди та підстав її виникнення.

Предмет дослідження складають норми, що стосуються моральної шкоди.

Практичне і теоретичне значення роботи полягає в можливості подальшого використання даного матеріалу при вивченні курсу ряду правових дисциплін, вдосконаленні чинного законодавства в цій сфері та використанні в практичній діяльності.

Методами дослідження є: загальнонаукові (системний, структурно-функціональний, аналіз, синтез), приватно наукові та спеціальні (формально юридичний, логічний).

Розділ І.

ПОнЯТТЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ.

Як відомо, вітчизняне законодавство протягом тривалого часу не передбачало права на відшкодування моральної шкоди, і лише порівняно нещодавно з’явилась інша тенденція. Саме вона знайшла відображення в цивільному законодавстві 1963р. та новому цивільному кодексі України, що вступив в дію з 1 січня 2004р. Можливість відшкодування моральної шкоди була передбачена доповненням до цивільного кодексу у 1993р. Слід зауважити, що звернення законодавцем уваги на саму можливість існування моральної шкоди та можливість її компенсації була дуже доречною. З тих пір, як законодавством України громадянам і юридичним особам було надане право вимагати відшкодування заподіяного їм моральної шкоди, судами була розглянута маса справ, у яких ставилося питання про відшкодування саме моральної шкоди. У Цивільному кодексі 1963 року не надавалось визначення поняття моральної немайнової шкоди, і тому за її визначенням слід звернутись до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України та Президії Вищого Арбітражу Суду України. Перша інстанція визначала моральну шкоду як збитки немайнового характеру, понесені внаслідок моральних чи фізичних страждань, інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Друга інстанція під моральною шкодою мала на увазі шкоду, заподіяну організації порушенням її законних немайнових прав. До немайнових прав теорія цивільного права відносить честь, достоїнство, ділову репутацію, ім’я громадянина, авторський добуток, винахід і т.п. Разом з тим, вбачається неповність, недоробка в законодавстві, що може неоднаково трактуватись вищими органами держави [1].

З 1 січня 2004 року в дію вступив новий цивільний кодекс. Завдяки негативному юридичному досвідові, питання, пов’язані із термінологією моральної шкоди, визначаються більш – менш досконально. Кодексом, зокрема, визначається, що моральна шкода полягає (згідно ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу): у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Вичерпно також вирішено, в якій спосіб компенсується моральна шкода. Хоча законодавство й визначає, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб, але вже існуюча практика доводить, що ще тривалий час грошова форма відшкодування буде пріоритетною. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення. На перший погляд, проблеми й не існує; але, крім юридичних питань, постає питання морального характеру: чи можна відшкодовувати нематеріальну шкоду речами матеріального світу?

Сьогодні перед юристами України постає ще одне важливе питання, пов’язане із проблематикою моральної шкоди: а чи існує моральна шкода юридичних осіб? Всі суперечки про те, чи існує моральна немайнова шкода юридичних осіб починаються із визначення понять. Так, словник іноземних слів визначає категорію моралі як моральність, сукупність норм та принципів поведінки людей по відношенню до суспільства та інших людей, як одну з форм суспільної свідомості. А отже, яка може бути мораль у юридичної особи?

Законодавець має справу із невдалим терміном, оскільки термін «моральна шкода» викликає в першу чергу повчальні, а не правові асоціації. Це доводить те, що вже зазначалось раніше: більш доречним та вдалим є термін немайнової шкоди [11].

Сучасне законодавство, як і попереднє, не містить більш – менш повного переліку випадків, коли юридична особа може вважати, що їй нанесено моральної шкоди. Законодавець говорить про два випадки : розповсюдження, в тому числі – через засоби масової інформації, даних, які порочать ділову репутацію чи заподіюють шкоди юридичній особі. Також моральна шкода юридичній особі може бути заподіяна через порушення авторського чи суміжних прав.

Одним з питань яка стосується моральної шкоди є розмір відшкодування, аналіз практичного застосування ст.23 ч.3 Цивільного Кодексу України, яка діє з 2004 року, свідчить про значні протиріччя і труднощі при застосуванні цієї норми. Мова йде насамперед про визначення обставин, за яких настає право на відшкодування та обґрунтування розміру суми, еквівалентної завданій шкоді. Незважаючи на роз'яснення Пленуму Верховного Суду «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», роботи відомих українських юристів зокрема С. Шимон, В. Паліюка, Р. Стефанчука, П. Рабіновича та інших, кількість проблемних питань не лише не зменшилась, а й постали нові. Різні теоретичні підходи, відсутність єдиної методики для визначення підстав та розміру завданої шкоди, подекуди практично унеможливлюють як надання професійної консультації при зверненні громадян, так і належне обґрунтування судами прийнятого рішення. Абсолютна суб'єктивність судді, визначення мінімальних сум відшкодування моральної шкоди нерідко дає підстави для негативної оцінки судової системи взагалі. Як на мене, своєрідну міну сповільненої дії під цією проблемою «підкладає» явно завелика кількість нормативних документів (зараз їх більше З0), з посиланням на різні критерії та підстави відшкодування моральної шкоди. То чи не пора, взявши до уваги власний та закордонний досвід, прийняти відповідний нормативний акт (найкраще за все, очевидно, закон) який би узгоджував ті ж таки критерії, підходи, усував протиріччя й – найголовніше – максимально сприяв потерпілому при захисті його законних інтересів. Звернемо увагу на окремі принципові питання при розробці подібного документа. Як відомо, одна з «фахових» точок зору виключає врегулювання на законодавчому рівні еквівалента завданої шкоди. Інша – передбачає встановлення «тарифної системи, тобто визначення обставин та підстав і критеріїв для стягнення. Кожна з поданих позицій має свої плюси» та мінуси, своїх прихильників і критиків. Шимон вважала, що при визначенні розміру еквівалента необхідно взяти до уваги особливості психіки потерпілого, його особисту реакцію на подію, тощо. Вказані фактори можуть бути врахованими, коли передбачатиметься не чітко визначена сума, а певні рамки в яких необхідно розглядати позов. Як приклад, визнаючи індивідуальність призначеного покарання учасники процесу в кримінальній справі виходять з санкції статті Кримінального кодексу. Подібні межі повинен передбачати нормативний акт, який даватиме суду можливість враховувати особливості психіки, сприйняття подій потерпілим, як у кримінальних так і в цивільних та адміністративних справах. Крім того, Україна вже стоїть саме на вказаному шляху. Підставою для прийняття «тарифної системи є ст. 21 Конституції: „Усі люди є вільні і рівні у своїх гідності та правах». Саме у визначених рамках проходило б змагання сторін у процесі. Відсутність такого регулювання призводить до правових колізій, які важко назвати відновленням справедливості й торжеством правосуддя. Але спершу наголосимо на необхідності змінити підхід до позовів, які розглядаються у кримінальних справах. Порівнюючи їх з іншою категорією, переконуємося, що розмір заявлених та визначених судом сум є значно меншим. Так, задовольняючи позов у справі про притягнення особи до відповідальності за двома статтями Кримінального кодексу, суд визначив еквівалент шкоди у розмірі 590 гривень. При цьому не вказано, яка сума з 590 гривень визначена за кожну дію; чи, можливо, задоволене позов з дій, передбачених однією статтею, а по іншому відмовлено?! В іншій справі, з двох осіб, які засуджені за ст. 189 Кримінального Кодексу « Вимагання» , тобто за рекет, стягнено 1200 гривень, солідарне. У вироках визначено єдине обґрунтування: «Еквівалент завданої шкоди суд визначає у розмірі …..». Які мотиви суд взяв до уваги, а які відкинув і чому – залишилося невідомим, А, значить, незрозумілим, сумнівним принаймні для однієї із сторін. Найчастіше – для потерпілого. І це при тому, що скоєння злочину є найбільш небезпечною формою поведінки людини, за якої потерпілий відчуває страх, приниження, отримує тілесні ушкодження, відчуває загрозу для життя, здоров'я, втрачає майно. Негативні емоції, породжені діями злочинця, впливають як безпосередньо на потерпілого, так і на його близьких та рідних. Все те, як правило, триває місяцями і навіть роками. Саме тому такі моральні страждання, спричинені злочинами проти особи, є найбільш глибокими, вони найістотніше впливають на подальшу поведінку і навіть долю людини. Тож при скоєнні злочину еквівалент завданої шкоди повинен бути значно більшим, ніж зараз, та більшим за шкоду, завдану під час цивільно-правових, адміністративних та інших відносин. При цьому постає питання: чи в змозі злочинець відшкодувати визначену судом суму? Вважається, що у першу чергу повинні задовольнити інтереси потерпілого. Маємо визнати: проголошення судового рішення про стягнення значної суми психологічно позитивно вплине на потерпілого, зменшить моральну травму, вселить віру у справедливість покарання. Виплата у повному чи значному обсязі суми заявленого позову повинна розглядатися, як усвідомлення особою протиправності скоєного злочину і бути підставою для пом'якшення покарання (п.2 ч. І ст.66 КК). Не можна не зважати й на те, що з покращенням економічної ситуації та добробуту населення виконання стягнення проводитиметься у короткий термін. Необхідно встановити максимальний термін для стягнення суми у випадку, якщо шкода завдана організацією, а тим більше – державою. Не можна допустити, щоб особа, яка незаконно перебувала під вартою, брала участь в процесі про відшкодування шкоди більше 2 засідань протягом одного місяця. Значною проблемою, яка потребує вирішення, є надання доказів завдання моральної шкоди. Необхідно погодитися з тим, що кожне порушення норми матеріального права, будь-якого права особи, є підставою для визнання її потерпілою. Посилання відповідачів та суддів на відсутність лікарняного чи звернення до лікаря, як підстави для відмови у задоволенні позову, є необґрунтованим і безпідставним. Зокрема, у згаданому судовому процесі особливо цинічно звучало питання до матері, чому вона в час перебування єдиної дочки на лікуванні в нейрохірургічному відділенні, не зверталася до лікаря за наданням допомоги у зв'язку з перенесеним стресовим станом «Тарифна» система повинна визначити місце і роль оцінки розміру завданої шкоди психологами, експертами. Зараз їх думки та судження є лише консультативними без посилання на визнані і прийняті в Україні методики. Отже, суд має право як взяти до уваги, так і відхилити мотивацію, викладену у таких висновках. Досить часто по одній і тій же особі подаються протилежні висновки[12]. Законодавство, практика, наука цивільного права знають також виключні засоби захисту цивільних прав, або засоби самозахисту порушених цивільних прав. Діюче цивільне законодавство допускає самозахист, якщо є необхідність негайно відбити напад чи запобігти небезпеці. До виключних засобів захисту цивільних прав належать необхідна оборона (ст.444 ЦК України) і крайня необхідність (ст.445 ЦК України). Необхідна оборона визнається у разі, коли:

а) напад чи погроза нападу є протиправними, реальними;

б) інтенсивність захисту відповідає інтенсивності нападу.

Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі. У стані крайньої необхідності небезпека, що загрожує певному суб'єктивному праву, відвертається шляхом порушення іншого суб'єктивного права. За загальним правилом шкода, заподіяна у стані крайньої необхідності, має бути відшкодована особою, яка її заподіяла. Враховуючи обставини, за яких було заподіяно шкоду, суд може покласти обов'язок її відшкодування на третю особу, в інтересах якої діяла особа, яка заподіяла шкоду, або звільнити від відшкодування повністю чи частково як цю третю особу, так і того, хто заподіяв шкоду. Стабільність товарообороту залежить від договірної дисципліни, наприклад, учасників угод з поставки, перевезення, купівлі-продажу тощо. З метою забезпечення договірної дисципліни з боку несправної сторони уповноваженій особі надається можливість оперативно впливати на неї своєю владою без звернення в органи арбітражу або суду.

У подібних випадках уповноважена особа вправі застосовувати до несправної сторони певні правові засоби, які в юридичній літературі звуться засобами оперативного впливу на правопорушника. Вони передбачаються здебільшого у цивільно-правових нормах, які регулюють відносини між організаціями[3].

РОЗДІЛ ІІ.

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ШКОДУ, ЗАПОДІЯНУ ЖИТТЮ ТА ЗДОРОВ`Ю ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ.

Заподіяння шкоди життю та здоров`ю фізичної особи породжує відповідний обов’язок відшкодувати заподіяну шкоду. Порівняно із загальними умовами відшкодування заподіяної шкоди це вид деліктних зобов’язань наділений специфічними ознаками. Протиправність діяння полягає у тому, що будь яке діяння яким заподіюється шкода життю та здоров’ю фізичної особи як правило називається протиправним. Це обґрунтовується тим що життя та здоров’я фізичної особи визнаються вищою соціальною цінністю і не можуть бути пошкодженні, правовідносини, які опосередковують відповідні блага мають абсолютний характер. В окремих випадках передбачених у законі шкода, що заподіюється життю та здоров’ю є правомірною. Що стосується шкоди то слід відмітити що протиправним діянням фізичної особи є інші ушкодження здоров’я або смерть. Поняття каліцтво у свою чергу охоплює дві категорії:травма та професійне ушкодження здоров’я. Травма характеризується раптовим, та як правило, одноразовим зовнішнім впливом на організм, внаслідок чого йому заподіюється фізичне ушкодження. Професійне захворіння характеризуються як таке ушкодження здоров’я, що передбачене чинним законодавством та стало наслідком не одноразового, а систематичного та тривалого впливу на організм людини шкідливих факторів, що є характерними для даного виду професії.

Поняття «інші ушкодження здоров’я» охоплює будь яке не пов’язане з каліцтвом пошкодження здоров’я, що наступило в наслідок загального захворювання. Специфіка шкоди, завдана життю та здоров’ю фізичної особи, полягає також і в тому, що вона не може бути відшкодована в натурі та оцінена у грошовому еквіваленті. Тому об’єктом відшкодування буде не зазначена шкода, а лише майнові витрати, яких зазнала фізична особа в наслідок завдання цієї шкоди. До таких витрат відноситься заробіток(дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також витрати посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду (ч.1 ст. 1195 Цивільного кодексу України), а також витрати на поховання(ст. 1201 Цивільного кодексу України) та ін.

Певними особливостями наділена і вина заподіяної шкоди у цьому реліктовому зобов’язанні[2].

2.1. особливості відшкодування моральної шкоди життю та здоров`ю фізичної особи.

Треба зауважити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. Однак, у будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним завданій моральній шкоді, а також мають ураховуватися вимоги розумності і справедливості [9].

Іншого аспекту моральної шкоди закріплено ст. 1168 ЦК України, яка передбачає, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Так, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю. Крім цього, Законом України від 1 грудня 1994 р. за № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суд» (із змінами і доповненнями) передбачено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства [19].

Підставою для відшкодування шкоди в цих випадках є: постановлення виправдувального вироку суду; закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину; відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи із зазначених підстав; закриття справи про адміністративне правопорушення. Однак не слід забувати, що право на відшкодування шкоди, завданої оперативно-розшуковими заходами до порушення кримінальної справи, виникає за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийняте рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасоване. Цікавим, на думку автора, було і обговорення проблем, що торкаються випадків заподіяння моральної шкоди через поширення у ЗМІ відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать ділову репутацію або завдають шкоди певним інтересам (ст. 49 Закону України “Про інформацію ”). Відповідно до чинного законодавства обов’язок відшкодування моральної шкоди покладений на автора інформації (фізичну особу) та на орган масової інформації, які несуть відповідальність виходячи із ступеня вини кожного з них. Однак оскільки без участі у справі автора – фізичної особи спір про відшкодування моральної школи вирішити неможливо, а господарському суду непідвідомчі спори за участю фізичних осіб, позивач може звернутися до господарського суду з позовом до органу масової інформації лише у тому випадку, коли цей орган не надав позивачеві відомостей про автора і, отже, всю вину за поширення відомостей, які порочать ділову репутацію, взяв на себе. Якщо ж позов подано лише до органу масової інформації, який повідомив позивача про автора, спір підлягає вирішенню загальним, а не господарським судом [6].

Особи, які мають право на відшкодування моральної шкоди: Право на відшкодування моральної шкоди має фізична особа, честь, гідність та ділову репутацію якої принижено, або юридична особа у зв’язку з приниженням її ділової репутації.

Проте у ст. 49 Закону України «Про інформацію» зазначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в суді лише спростування недостовірної інформації та не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Однак це не позбавляє посадову особу органу державної влади чи органу місцевого самоврядування права на захист честі, гідності та ділової репутації у суді [10].

Слід також зазначити, що орган масової інформації, його працівники та автор не відшкодовують моральної шкоди у випадках, передбачених ст. 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» і ст. 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Зокрема, редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо: ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників); вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України «Про інформацію»; вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об’єднань громадян; вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього; в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом тощо [7].

2.2.ОСОБЛИВІСТЬ ВІДШКОДУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ, ЗАПОДІЯНОЇ ЗДОРОВ`Ю ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ ВНАСЛІДОК КАЛІЦТВА ЧИ ІНШОГО УШКОДЖЕННЯ ЗДОРОВ`Я.

     Як уже зазначалось, у разі завдання шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі відшкодовується:    1) заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності;    2) додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо;           3) моральна шкода, завдана їй внаслідок зазначеного правопорушення.
Визначення заробітку (доходу), втраченого потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності. При визначенні розміру заробітку (доходу), втраченого потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, важливу роль відіграє той факт, чи перебуває особа у трудових відносинах. Так, якщо каліцтво чи інше ушкодження здоров'я було заподіяне особі, яка працювала за трудовим договором, то розмір втраченого фізичною особою заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпіла особа мала до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати нею професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності [8].   Тобто на розмір втраченого фізичною особою заробітку (доходу) впливають: 1) середній місячний заробіток потерпілого;     2) ступінь втрати професійної або загальної працездатності.  Середньомісячний заробіток (дохід) слід обчислювати поділом сукупного заробітку (доходу) за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я.  Пріоритетність у виборі найкращого співвідношення надається потерпілому. При цьому вказане співвідношення, яке становитиме середньомісячний заробіток (дохід), не повинне бути меншим п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати [8]. Певною специфікою при цьому наділене обрахування середньомісячного сукупного доходу фізичної особи - підприємця та фізичної особи, яка самостійно забезпечує себе роботою (адвокат, особа, яка зайнята творчою діяльністю, тощо). У цьому разі розмір їхнього втраченого доходу внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, що підлягає відшкодуванню, визначається з річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ці особи отримували дохід менш як дванадцять місяців, розмір їхнього втраченого доходу визначається співвідношенням сукупної суми доходу та відповідної кількості місяців [8]. Що стосується сукупного заробітку (доходу), то до нього включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян у сумах, нарахованих до вирахування податку. Не включаються до заробітку (доходу) одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога при вагітності та пологах тощо [8]. Щодо фізичної особи - підприємця та фізичної особи, яка самостійно забезпечує себе роботою, то розмір їх сукупного доходу обчислюється на підставі даних органу державної податкової служби у сумах, нарахованих до вирахування податків [8].Законодавець, крім можливості визначити та відшкодувати реальний втрачений середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого, встановлює також можливість вимагати відшкодувати і той заробіток (дохід), який він міг би отримувати в майбутньому. Якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вище оплачувану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), то при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни [8].         Однак у разі, якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, за його бажанням, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості [8]. При цьому загальний розмір відшкодування для даної категорії осіб визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати [8].     Інший чинник, що впливає на розмір втраченого заробітку (доходу), - це ступінь втрати професійної працездатності, а за її відсутності - ступінь загальної працездатності. При цьому слід зауважити, що втрата працездатності може бути тимчасова або стійка (тривала). Щодо тимчасової втрати працездатності, то вона має посвідчуватися листком тимчасової непрацездатності (лікарняним листком), що видається відповідним лікувальним закладом. Умови та порядок відшкодування такої шкоди встановлюються спеціальним законом. Стійка (тривала) втрата працездатності встановлюється медико-соціальними експертними комісіями Міністерства охорони здоров'я України[6] . На підставі проведеної цими органами медико-соціальної експертизи встановлюється ступінь втрати професійної працездатності особи, і лише у разі, коли втрати професійної працездатності немає, відповідні комісії встановлюють ступінь втрати загальної працездатності, наприклад, коли програміст втратив ногу, то ступінь втрати ним професійної працездатності нульовий, і тому слід визначати ступінь втрати загальної працездатності, який у цьому випадку заподіяння каліцтва буде доволі високим. Ступінь втрати працездатності встановлюється у відсотках на підставі висновку Міністерство охорони здоров`я. Порядок відшкодування шкоди у разі втрати працездатності від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання встановлюється спеціальним законом [14].        Для загального обрахування розміру втраченого заробітку (доходу) слід визначити середньомісячний заробіток (дохід) фізичної особи та співвіднести його зі ступенем професійної втрати, а у разі її відсутності - загальної працездатності. Наприклад, коли за трудовим договором особа отримувала впродовж останніх трьох місяців відповідно 720, 750 та 780 гривень і після цього їй було завдане каліцтво, що спричинило втрату професійної працездатності на 75 відсотків, то обрахувати розмір втраченого фізичною особою заробітку (доходу) слід таким чином: (720+750+780) : 3 х 75% = 562 грн. 50 коп. щомісяця. Однак визначена втрата заробітку (доходу) не є сталою величиною. Вона залежно від різних факторів може змінюватись як у сторону зменшення, так і в сторону збільшення. Зменшення розміру втраченого заробітку (доходу), який підлягатиме відшкодуванню, можливе у разі грубої необережності потерпілого (ч. 2 ст. 1193 ЦК України) або залежно від матеріального становища потерпілого (ч. 4 ст. 1193 ЦК України). У цьому разі визначається відсоток вини потерпілого у заподіянні йому шкоди і загальна сума втраченого заробітку (доходу) зменшується на відповідний відсоток. Коли у заподіяній шкоді є умисел потерпілого, то завдана шкода взагалі не підлягає відшкодуванню [8].        Іншою підставою зменшення розміру втраченого заробітку (доходу) є випадок, коли працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди [8]. Однак слід зауважити, що не може впливати на зменшення розміру втраченого заробітку (доходу) розмір пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я або пенсії, яку потерпілий одержував до цього, а також інших доходів [8]. Збільшення обсягу та розміру відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я можливо за договором або законом [8]. Чинним законодавством передбачені такі найбільш важливі випадки збільшення розміру обсягу та розміру відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я:  а) якщо працездатність потерпілого знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1203 ЦК України);          б) у разі підвищення вартості життя (ч. 1 ст. 1208 ЦК України);
в) у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1208 ЦК України) тощо. Збільшення обсягу та розміру відшкодування шкоди можливе на підставі рішення суду.        Певною специфікою наділене визначення втраченого заробітку (доходу), завданого внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я малолітньої або неповнолітньої особи. Зрозуміло, що коли каліцтво чи інше ушкодження здоров'я заподіяне малолітній особі, то про відшкодування втраченого заробітку (доходу) йтись не може, оскільки ця особа не може мати певного заробітку, їй можуть бути відшкодовані лише додаткові витрати. Після досягнення малолітньою потерпілою особою чотирнадцяти років (учнем - вісімнадцяти років) вона має право вимагати відшкодування шкоди, пов'язаної із втратою або зменшенням її працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати [8].
По-іншому вирішуватиметься питання у разі, коли потерпілою буде неповнолітня особа, яка на момент ушкодження здоров'я мала заробіток. У цьому разу завдана шкода має бути відшкодована їй виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати [8].          Однак і малолітня, і повнолітня потерпіла особа після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов'язаної із зменшенням її професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, виходячи з розміру заробітної плати працівників її кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати [8]. Якщо потерпіла особа не має професійної кваліфікації і після досягнення повноліття продовжує залишатися непрацездатною внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, завданого їй до повноліття, вона має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати [8].

ВИСНОВКИ

З отриманих результатів і даних , а також проаналізованих джерел , які стосуються завданої проблеми можна зробити наступні висновки:

По перше у новому Цивільному кодексу України який вступив в дію з 1 січня 2004 року завдяки юридичному досвіду, питання, пов`язані із термінологією моральної шкоди, визначаються більш – менш досконально. Кодекс, зокрема, визначається, що маральна шкода полягає (Згідно ч. ст. 23 Цивільного Кодексу України) : у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої членів її сім`ї чи блиски родичів;у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

По-друге визначення характеристики підстав виникнення моральної шкоди, підставою для відшкодування шкоди в цих випадках є: постановлення виправного вироку суду; закриття кримінальної справи за відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину; відмови в порушенні в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи із зазначених підстав; закриття справи про адміністративне правопорушення.

По – трете визначення підстав відповідальності за завдану шкоду, треба зазначити що відповідно до загальних підстав деліктної відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявності такої шкоди, протиправна поведінка заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою, і противоправною поведінкою заподіювача та вина. Одним із завдань було висловлення пропозицій щодо вдосконалення норм чинного законодавства, котре регулює питання моральної шкоди законодавством донині не визначено, що моральна шкода полягає, зокрема, в душевних стражданнях завданих громадянові актами і діями, що визнані Конституційним Судом України, неконституційними та душевних стражданнях, яких громадянин зазнав у зв’язку із рішенням, дією або бездіяльністю державного органу, юридичної, посадової або службової особи під час здійснення ними управлінських функцій.

Також одним із факторів є внесення пропозицій до статті 23 Цивільного Кодексу України, які мають на меті посилення відповідальності за рішення, дію або бездіяльність державного органу, юридичної, посадової або службової особи під час здійснення ними управлінських функцій. Проект таких законодавчих змін визначив би, що моральна шкода полягає в душевних стражданнях, завданих фізичній особі актами і діями що визнанні Конституційним Судом України, неконституційними, а також в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з рішенням, дією чи бездіяльність державного органу, юридичної, посадової або службової особи під час здійснення ними управлінських функцій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Васькін В.В. Відшкодування збитків підприємством. Пособие – К.: Імпреза, 2005- стр. 96
Магазинер Я. М. Відповідальність державної установи за шкоду, заподіяною його посадовими особами -Т. 1.
Підопригора О.А. Цивільне право: навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1995. — 416 с.
Стависский П.Р. Відшкодування шкоди при порятунку соціалістичного майна, життя і здоров'я громадян. – М.: Юр. лит., 2002.
Цивільне право України. Академічний курс: Підручник.: У двох томах / За заг. ред.. Я. М. Шевченко. – Т. 2. особлива частина. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 408 с.
Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії 28 червня 1996 року – К.: Видавництво «Україна», 1996 року.
Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності».
Цивільний кодекс України: прийнятий 16 січня 2003 р. /ред. А. С. Довгерт. – К.: Істіна, 2003. -
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».
Закон України "Про цивільну відповідальність заявленої шкоди та її фінансове
забезпечення" від 31.12.2001
Постановление Пленума ВСУ О практике рассмотрения судами гражданских дел
по искам о возмещении вреда от 27.03.92
Моральна шкода : погляд юриста // Інтернет-видання «Хай-Вей». – 20.12.2005 р.
Юрій Моторний, Полтава 30.01.2003 Як визначити розміри моральної шкоди?
http://mediayuryst.com/moralna_shkoda_ta_poryadok_yiyi_vidshkoduvannya.aspx
http://referatu.net.ua/referats/135/38058/?page=0

Возмещение морально вреда 📙 Курсовая → 🆔 56135