Вугільна промисловість

ЗМІСТ

 
вступ 5

1. ЗНАЧЕННЯ ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В СИСТЕМІ 
   ВИРОБНИЧИХ СИЛ. РАЙОНОУТВОРЮЮЧА ГОЛЬ. МІЖГАЛУЗЕВІ 
   ЗВ'ЯЗКИ 5
2. ІСТОРІЯ ГАЛУЗІ                                                    10
3. ЕКОНОМІЧНІ ТА ПРИРОДНИЧІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ 
   ГАЛУЗІ 10
4. СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ 13
5. ГЕОГРАФІЯ ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ 15

1. Розміщення  запасів 15
2. Характеристика вугільних об'єднань 16

6. ВУГІЛЬНА  ПРОМИСЛОВІСТЬ І ЕКОЛОГІЯ 22
7. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В 
   УМОВАХ ПЕРЕХОДУ ДО РИНКОВИХ ВІДНОСИН 24

1. Реструктуризація  галузі 24
2. Освоєння нових родовищ 29

ВИСНОВКИ 32

ЛІТЕРАТУРА 34

ДОДАТКИ 35

Вступ

   Вугільна промисловість - одна  з сучасних основних енергозабезпечуючих  промисловостей для світової  економіки.

   Науково – технічний прогрес,підвищення  якості продукції,поліпшення умов  праці,інтенсифікація всього суспільного   виробництва визначаються розвитком  енергетики країни, основою якої  є паливна база. Тому закономірно,що  в усіх країнах світу з розвиненою  ринковою економікою інвестиції  у паливо – енергетичний комплекс  становить близько  40% сумарних  капітальних вкладень у промисловість. 

   Паливо – енергетичний комплекс (ПЕК) є базовим в економіці   держави (Додаток 3),значно впливає  на рівень розвитку її економіки.  У 1998 р. в Україні вироблялося  94 млн. т умовного палива ,а  для нормального енергозабезпечення  потрібно 250 млн. т. Держава   забезпечує енергетичні потреби  за рахунок власних  ресурсів  на 42% ,у газі – на 15 – 20 % ,у  вугіллі – на 80 % ,у нафті на 7 – 8% . Тому  значну масу енергоносіїв  доводиться імпортувати : вугілля  до 20 млн. т , нафти – 28 млн.  т,газу 40 – 50 млрд. м³  на рік ,що за сучасними цінами  становить 1,5 1 млрд. гривень.

   Темпи розвитку паливо – енергетичного  комплексу України  за останнє  десятиріччя за всіма показниками   не сприяли підвищенню електромісткості  національного прибутку і валового  суспільного продукту. З 1990 по 1998 р. виробництво електроенергії  в Україні зменшилося на 42,1 %,видобуток нафти – на 26,4%, газу - на 36 %, вугілля - на 53,2% .

    Високими темпами зростає потреба в різних видах енергії і палива при використанні таких видів енергетичних ресурсів,як нафта,природний газ, ядерне паливо і навіть вугілля.

      Паливо – енергетичний комплекс  України складається з паливної  промисловості (вугільна, нафтова,  газова, торфова ) і електроенергетики.  У розвитку продуктивних сил  України він відіграє  важливу  і всезростаючу роль.

      Галуззю паливо – енергетичного  комплексу країни є паливна  промисловість, яка займається видобуванням й переробкою вугілля.

      Актуальністю моєї теми дослідження  є те, що особливістю розвитку  і розміщення вугільної промисловості  країни є її переважна концентрація  в Донбасі, видобування вугілля  здебільшого підземним способом ,а також значне переважання  кількості видобутого кам’яного  вугілля над бурим.

    Слід зазначити, що використання  вугілля створює певні проблеми, основні з них такі :

1. Внаслідок спалювання вугілля  забруднюється . насамперед сіркою, навколишнє середовище , особливо при спалюванні низькосортних сортів вугілля.

2. Видобування пов’язане із значними  труднощами, тому що підземне  видобування – дороге та небезпечне, а також видобування відкритим способом потребує значних затрат на рекультивацію земель.

3. Порівняно з нафтою та  природним  газом  вугілля значно складніше  транспортувати на великі відстані.

4. Вугілля не дуже придатний  вид палива для мобільних енергоустановок  на локомотивах та автомобілях. 

1. ЗНАЧЕННЯ ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В СИСТЕМІ

ВИРОБНИЧИХ СИЛ. РАЙОНОУТВОРЮЮЧА РОЛЬ.

МІЖГАЛУЗЕВІ ЗВ'ЯЗКИ

     В структурі промисловості України  на частку паливної припадає 15% вартості основних фондів і майже 8% середньорічної чисельності промислово-виробничого персоналу. Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) виробляє 11% вартості промислової продукції України. ПЕК - це складна міжгалузева система видобутку й виробництва палива та енергії, їхнього транспортування, розподілу і використання. До його складу входять паливна промисловість (нафтова, газова, вугільна, сланцева, торфова) та електроенергетика, тісно пов'язані з усіма галузями національної економіки. Високими темпами зростає потреба у різних видах енергії і палива при звуженому використанні таких видів енергетичних ресурсів, як нафта, природний газ, ядерне паливо і навіть вугілля, у зв'язку з обмеженістю їх запасів і видобутку.

     За  обсягом виробництва палива промисловість  характеризується за останні роки постійним зростанням. Так, у 1998 році обсяги склали 9586 млн. грн., у 1999 р. - 12039 млн. грн., у 2003 р. - 14575 млн. грн.

     Удосконалення паливного балансу України зумовлюється передусім значною диференціацією рівнів забезпечення паливом окремих районів, діаметрально протилежних у системі видобутку і споживання палива. Тому у подальшому необхідно вдосконалювати галузеву й територіальну структуру паливного балансу, а також реконструювати розміщення основних споживачів палива. Щодо вдосконалення структури паливного балансу, то в перспективі для західних і південних районів України найекономнішими будуть електроенергія АЕС, а для східних - вугілля Донбасу.

     Паливно-енергетичний баланс — це баланс виробництва, перетворення та використання всіх видів енергії: мінеральної, сонячної, вітрової, хвильової, геотермальної.

     Вугільна  промисловість - посідає перше місце  за обсягами видобутку. Основний район - Донецький басейн з 295 кам'яновугільними  шахтами, із яких 13 з коксівним вугіллям. Видобуток з кожним роком зменшується внаслідок проблем економічного та технічного характеру. Вугільні шахти зосереджені в центрі й на півночі Донецької та півдні Луганської областей. Нове шахтне будівництво зосереджене в Західному Донбасі Дніпропетровській області. Майже 14 млн. т кам'яного вугілля видобувають у Львівсько-Волинському кам'яновугільному басейні. Дніпропетровський буровугільний басейн розташований переважно на

Правобережжі  України й об'єднує родовища Житомирської, Вінницької, Київської, Кіровоградської, Черкаської, Запорізької та Дніпропетровської областей. Понад 58 родовищ характеризуються відкритим способом вугледобування.

     Структура паливно-енергетичного балансу світу  наступна: нафта 40%; природний газ - 23%; вугілля - 31%; атомна енергія - 2%;гідроенергія — 3%; інші види — 1%. Серед загальних ресурсів викопного органічного палива на вугілля припадає 65 - 90%. Розвиток вугільної промисловості у США та Західній Європі гальмується екологічними факторами та нестачею водних ресурсів для   гідровидобутку. 
      Найбільшим виробником вугілля у 2003 р. став Китай — 1,5 млрд. т. У 
Європі видобуток вугілля падатиме в середньому на 3% на рік через 
збільшення  собівартості  видобутку.   Серед  континентів  світу  за 
запасами вугілля лідирує Північна Америка - 24% світових запасів, 
Азія - 25%. Серед країн світу за покладами вугілля: США — 23%, Росія

• 13%, Китай - 11%. По видобутку лідерство займають КНР - 1 млрд. 
  300 млн., США - 934 млн., Індія - 285 млн., Росія - 265 млн. [4,29]

     Найбагатші  на буре вугілля, яке використовується як хімічна сировина та в електроенергетиці, США, Китай, Австралія, Німеччина, Росія. За різними оцінками потенційні ресурси нафти у надрах Землі становлять 185- 390 млрд. т. Західна Європа споживає 705 млн. т нафти на рік. З них 24% - власний видобуток, 30% поступає з Близького Сходу, 26% - з Африки, 17% - з Росії, 3% - з інших джерел. Видобуток нафти найбільше спостерігається в Саудівській Аравії (403 млн. т), США (380 млн. т), Росії (300 млн. т), Ірані (180 млн. т.), Мексиці (150 млн. т.), КНР (150 млн. т). Одним із специфічних видів палива є торф. За його запасами виділяються країни північної півкулі помірних широт Росія, Україна, Білорусь, Естонія.

     Таким чином, вугільна промисловість ь  Україні за обсягом видобутку палива в натуральному вираженні посідає перше місце серед інших галузей. Тут зосереджена більшість працівників і основних фондів паливної промисловості. Основним районом видобутку кам'яного вугілля є Донецький басейн. Тут вугілля видобувають на 295 кам'яновугільних шахтах, з них 131 шахта коксівного вугілля. З 1989 р. видобуток вугілля в країні поступово скорочувався і в 1998 р. разом з видобутком бурого вугілля становив 77,2 млн. т.

     Основними ланками вуглевидобутку шахтним  способом є: шахта з комплексом наземних і підземних споруд та енергосиловим господарством, вуглезбагачувальна фабрика, транспортні комунікації і водогосподарські споруди, районні енергетичні центри, складське господарство,   підприємства  й  установи  негиробничої  сфери. З вугільною промисловістю прямо чи посередньо пов'язана діяльність майже 40% міського населення Донецької та Луганської областей.

     Вугільні  шахти зосереджені в центральній  і північній частинах Донецької та південній частині Луганської областей. Коксівне вугілля видобувають переважно в центральній частині Донецької області (в районі Єнакієвого, Горлівки, Макіївки, Донецька. Красноармійська. Костянтинівки та інших міст), а також у Краснодонському і Стаханівському районах Луганської області. В Антрацитівському, Лутугинському та Алчевському районах Луганської області видобувають більше енергетичного вугілля. [5,127]

2. ІСТОРІЯ ГАЛУЗІ

     Гірнича історія Донбасу дуже давня. Ще в  неоліті, наприкінці кам'яного віку (ІУ-Ш тис. до н.е.) тут виник один з найбільших в Східній Європі центр по видобутку і обробці головного мінералу первісної людини — кременю, з якого виготовлялися предмети праці та зброї.

     Наступним - вже у пізньому середньовіччі - було масштабне видобування солі (Пірко В.О., Литвиновська М.В. Соляні промисли Донеччини в XVII - XVIII ст. (Історико-економічний нарис і уривки з джерел) / - Донецьк: Східний видавничий дім, 2005. - 136 с.

     Відкриття вугільних родовищ на Донбасі  тривалий час датувалося історичною наукою 1722 роком, а честь першовідкривача приписувалася російському рудознатцю Григорію Капустіну, який немов би виявив пласти вугілля над річкою Кундрючою та в урочищі Оленячі гори на околиці сучасного м. Лисичанська. За новими даними (В.І.Подов, м. Луганськ, 1991), розвідка кам'яного вугілля на Донбасі велася в кінці другого десятиліття XVIII ст. під керівництвом ландрата (радника Київської губернії з використання природних ресурсів) Микити Вепрейського та управляючого Бахмутськими соляними промислами і коменданта Бахмутської фортеці Семена Чиркова за допомогою місцевих козаків, які, використовуючи вугілля в побуті, і вказали на місце виходу вугільних пластів на поверхню в районі р. Біленької (притоки р. Лугані). В кінці 1721 р ними були зібрані зразки кам'яного вугілля і руди і направлені до камерколегії у С.-Петербурзі з метою його випробування і відповідних аналізів. Для уточнення відомостей щодо віднайденого вугілля з С.-Петербурга у 1722 р. був відряджений Григорій Капустін. Таким чином, перші відомості про знахідки кам'яного вугілля і руди у Донецькому краї були зроблені місцевими козаками та адміністрацією краю до експедиції Г.Капустіна.

      На  кінець XVIII століття було накопичено достатній вітчизняний досвід розвідки і розробки вугілля викопного. Однак розміри його видобування у XVIII столітті були ще незначні, і лише під кінець століття в зв'язку з будівництвом Луганського чавуноливарного заводу видобуток вугілля зріс.

     З 1795 року почалася історія міст Луганську (де під керівництвом шотландського інженера Карла Гаскойна почав створюватися Луганський чавунно-ливарний завод), Лисичанську (де в Лисячій балці почалося промислове видобування вугілля) і всього Донецького басейну - Донбасу, який в уяві кількох поколінь людей ідентифікується, перш за все, як шахтарський край.

     Започаткована в Лисячій балці, що прорізає високий  правий корінний берег Сіверського Донця, перша копальня почала давати вугілля в 1796 році. Першими шахтарями Донбасу стали кріпаки з російських Ліпецького та Олександрівського заводів. Частина з них видобувала вугілля, а інші будували примітивні казарми та землянки, де селилися гірники. Так починалося перше шахтарське селище, що кілька десятиліть називалося Лисячою Балкою (або Байраком), а в 1830-х роках отримало сучасну назву - Лисичанськ.

     До 1802 року лисичанські вугільні розробки були єдиними казенними копальнями на Донбасі. За перше десятиліття свого існування (1796-1806 роки) тут було видобуто понад 36 тис. т вугілля (зараз в Україні стільки добувають в середньому кожні сім годин), що склало понад 90% всього видобутого у Донецькому басейні вугілля. Дві третини видобутого вугілля кіньми возили за 100 км до Луганського заводу, а решту продавали або використовували на місці.

     Вже давно в Лисичанську на схилах Сіверського Донця не рубають вугілля і лише пам'ятний знак на честь відкриття першої вугільної копальні Донбасу, встановлений в Лисячій балці в 1960 році, нагадує, що саме тут був започаткований один з найрозвинутих промислових районів сучасної України. [6,78]

      На  початку XIX ст. при цьому заводі відкривається перша в Україні Гірничозаводська школа. У 1827 р випускник Гірничого кадетського корпусу у С.-Петербурзі гірничий інженер з Харкова Євграф Ковалевський (1790 чи 1792, Харків — 1867, С.-Петербург) виконав перше наукове стратиграфічне і геологічне дослідження Донбасу. Йому ж належить назва «Донецький басейн» від чого згодом було утворено скорочення «Донбас». Процес становлення вугільної промисловості в Україні радикально активізувався після скасування кріпацтва і на початку розвитку капіталізму під кінець XIX століття.

     Видобуток кам'яного вугілля розпочався в  Україні у другій половині XVIII ст., але він набрав розмаху тільки у 1870-х роках. Його ріст видно з таблиці:

3. ЕКОНОМІЧНІ ТА ПРИРОДНИЧІ ПЕРЕДУМОВИ

РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ

     Донецький вугільний басейн утворився на затоках  і лиманах давно неіснуючого моря. Це море займало всю східну половину Європейської Росії і західну Азіатською, розділяючись між ними суцільним масивом Уральського хребта і врізаючись на захід вузькою, сильно витягнутою Донецькою затокою в материк. Як пам'ятники. давно зниклого моря, до наший епохи збереглися порівняно невеликі резервуари, наповнені морською водою, морить Каспійське і Аральське. У місцях, що оголіли, утворилася могутня товща вапняку з тих, що мешкали на дні моря раковин. Береги моря були покриті пишною рослинністю, властивою кам'яновугільному періоду: жахливими сигилляріямі, гігантськими хвощами, деревовидними папоротями, стрункими лепідодендронамі і каламітами. Залишки цих рослин, вельми багатих клітковиною, вистилали дно мілководої затоки, перемежаючись з піском і мулом, починали гнити і в результаті тління, тисячоліття, що продовжувалося, перетворювалися на торф, кам'яне вугілля і антрацит. З часу виходу з під вод кам'яновугільного моря товща Донецьких відкладень три рази була знову опинялася під хвилями морів - протягом юрського, крейдяного і третинного періодів. Кожне наступне море розмивало нерівності поверхні, заповнюючи своїми відкладеннями западини, сприяючи, таким чином, поступовому вирівнюванню поверхні. Врешті-решт, від гірських ланцюгів, перерезивавших місцевість, залишилися тільки їх широкі основи у вигляді кряжів. Ряд цих кряжів перетинає басегн з північного заходу на південний схід, засвідчуючи положення розмитих гірських ланцюгів. Найзначніший з цих кряжів, так званий головний перелом, або Донецький кряж. Спільною діяльністю протягом цілих геологічних періодів процесів розмиву та кряжеутворення поверхня Донецького басейну приведена до свого сучасного вигляду, відома під назвою "Плато розмиву".

     Басейн  є синклінорієм субширотного простягання, ускладненим складчастими і розривними порушеннями. У основі його залягають докембрійські магматичні і метаморфічні породи різного складу, перекриті девонськими вапняками з морською фауною, глинистими сланцями, пісковиками, конгломератами, вулканічними туфами, іноді порфіритами. Вище лежить потужна товща кам'яновугільних порід, що містить до 330 вугільних пластів і прошарків, потужність більшості яких становить 0,30...0,45 м. Загальна потужність палеозойських та мезозой-кайнозойських вулкано-генно-теригенних відкладів сягає 22

км. Головним вугленосним утворенням є теригенно-вугленосна формація, до якої належить грандіозна товща теригенних, переважно піщано-глинистих порід з прошарками вапняків і вугілля карбонового віку.

     Гірські породи складені аргілітами, алевролітами, пісковиками, вапняками і вугіллям, що циклічно перешаровуються. їх накопичення  відбувалося в морських, континентальних і перехідних умовах. На значній частині площі басейну кам'яновугільні відклади виходять під четвертинні утворення, на іншій частині вони перекриті відкладами пермі, тріасу, юри, крейди, палеогену і неогену різного складу і генезису: вапняками, мергелями, глинистими і алевролітовими породами, пісковиками і пісками. Вугілля гумусове, автохтонне, за метаморфізмом — від бурого до антрацитів. На західній і північній околицях Донецького вугільного басейну розвідані значні запаси найбільш слабометаморфізованого кам'яного і перехідного до бурого вугілля, яке виявилися солоним.

     Станом  на початок XXI ст. сумарні запаси вугілля до глибини 1800 м оцінюються в 140,8 млрд. т, з них 108,5 млрд. т. відповідають кондиціям за потужністю пластів і зольністю. Розвідані запаси промислових категорій вугілля становлять 57,5 млрд., т і перспективні 18,3 млрд. т. Серед промислових і перспективних найбільш значні запаси (млрд. т): антрациту (13,8), газового (27,5), пісного (6,3), коксівного (9,8) вугілля.

     За  даними на 2006 р. розвідані запаси промислових  категорій вугілля Донбасу становлять 57,5 млрд. т і перспективні ще 18,3 млрд. т. Найбільші запаси газового вугілля  — 27,5; запаси антрацитів становлять 13,8; коксівного вугілля — 9,8; пісного  — 6,3 млрд. т. При річному видобутку 100 млн. т цих запасів вистачає на 570 років. Ресурси метану у вугільних  пластах становлять 491 млрд. м{3), а за межами діючих шахт — 592 млрд. м{3}. Ресурси вільного метану у вмісних породах складають 37,65 млрд. м{3}. Донецький кам'яновугільний басейн (Донбас) експлуатується з 1796 р. Від цього часу тут було видобуто понад 8 млрд. т вугілля; запаси, які тут залишилися — більше 90 млрд. т. Найбільшого рівня видобуток кам'яного вугілля в Україні досяг у 1970 р. і становив 177,8 млн. т/рік.

     Розробляють 65 пластів, глибина розробки в багатьох шахтах досягає 1100 м.

     Видобувні роботи ведуть на глибині 400-800 м, а на 35 шахтах -на глибині 1000-1300 м. Пласти і  прошарки вугілля розташовуються через 20-40 м один від одного (у східній  частині басейну - через 1 00 м). Потужність пластів 0,6-1,2(2,5) м. У розрізі карбону нараховується до 300 пластів і пропластків вугілля, в потужністю 0,45-2,5 м. В Донецькому вугільному басейні виділені всі основні марки вугілля -

довгополум'яне (Д), газове (Г), газове жирне (ГЖ), жирне (Ж), коксівне (К), опіснене-спікливе (ОС), пісне (П), слабкоспікливе (СС) і антрацити (А), а також перехідне вугілля від бурого до довгополум'яного. Петрографічний склад вугілля досить однорідний.

     Вугілля Донецького вугільного басейну належить до класу гумітів іноді з сапропелево-гумусовими прошарками. Вугілля ниж. відділу карбону — спорові дюрено-кларени. Пересічна зольність вугілля 13-15 %, теплотворна здатність ЗО...36 МДж/кг. Сер. теплота згорання товарного робочого палива 21-26 МДж/кг. Вугілля малофосфористе, від мало- до високосірчистого. Всі пласти (за винятком суперантрацитів) газоносні починаючи з глиб. 150-500 м (нижче зони газового вивітрювання). Причому вміст вуглеводневих газів у вугіллі настільки великий, що Донецький вугільний басейн можна розглядати як велике газове родовище зі специфічними умовами розподілу газів. Геол. запаси вуглеводневих газів, що містяться у вугільних пластах і пропластках, перевищує 2,5 трлн. м\ Гірничо-геологічні умови складні: 95 % шахт Донецького вугільного басейну - газові, 70%-небезпечні за вибухами вугільного пилу, 45 %—небезпечні за газодинамічними явищами, 30%-небезпечні за самозайманням вугілля.

 
 
4. СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

     При стабільному рівні видобутку  світові запаси вугілля достатні для розробки протягом 218 років, у т. ч. в країнах колишнього СРСР 500, Африки і Середнього Сходу 266, Північної Америки 235, Латинської Америки понад 500, Європи 158 і азіатсько-тихоокеанського регіону 146 років.

     Вугільна  промисловість є провідною галуззю  в господарському комплексі Донбасу. Балансові запаси вугілля в Донецькій  області за категоріями розвіданості (А+В+С) становлять майже 10 млрд. т, з них коксівного - 56%, антрацитів - 12%. На діючих шахтах цих запасів понад 5 млрд. т, коксівного — 3 млрд. т» антрацитів — 1 млрд. т. Видобуте енергетичне вугілля використовується на електростанціях, промислових підприємствах та для комунально-побутових потреб; довгополум'яне та газове вугілля - також як газогенераторне паливо; антрацити - для виробництва електрокорунду, карбіду кальцію, електродного та ливарного термоантрациту. У Донецькій області розміщені 11 виробничих об'єднань з видобутку вугілля (96 шахт і шахтоуправлінь); 14 самостійних шахт, виробничі об'єднання «Донбастрансремонт» і технологічного зв'язку, трест «Донецьк-вуглеавтоматика», комбінат «Донецькшахтобуд», виробниче об'єднання «Респіратор», 10 науково-виробничих і проектних інститутів, інші підприємства та організації системи Мінпаливенерго України.

      На  території Луганської області 9 виробничих об'єднань з видобутку вугілля (71 діюча шахта), 8 самостійних шахт, 29 центральних збагачувальних фабрик, шахтобудівельні організації, інші підприємства інфраструктури галузі. Виробнича потужність шахт станом на 01.01.96 р. - 40,8 млн. т, на шахтах працюють 146.7 тис. чоловік. Максимуму видобутку вугільна промисловість області досягла у 1976 р., після цього почалось падіння обсягів видобутку палива: 1986 р. - 61,5 млн. т; 1991 р. - 51,6 млн. т; 1995 р. - 23,7 млн. т. Основні причини незадовільної роботи галузі - значне погіршення стану шахтного фонду, викликане незадовільним виділенням капіталовкладень, відсутністю коштів на придбання матеріально-технічних ресурсів для забезпечення життєдіяльності вугільних підприємств.

     У цілому видобуток вугілля знизився з 170 млн.. т у 1985 р. до 155 млн. т - у 1990 р., 79-у 1995 р. та 66 млн. т - у2003 р. (з них  у Донецькій області - 43 млн. т).

     На 01.01.2006 у вугільній промисловості  працювало 740 тис. чол. Основний вугільний басейн України — Донецький. Значна частина вугілля залягає у Львівсько-Волинському кам'яновугільному та Дніпровському буровугільному басейнах. Освоюються нові вугільні райони — Західний Донбас (Дніпропетровська область) і Південний Донбас (між Донецьком і Маріуполем).

     Вугільна  промисловість України постачає свою продукцію для потреб електроенергетики (майже 38 % від загального обсягу поставок), коксохімії (22 %), населення (11 %), комунально-побутових (З %) та інш. споживачів (26 %). Галузь є складним виробничо-технічним комплексом, що складається з кількох підгалузей.

     У складі вугільної промисловості  діють близько 250 шахт і 6 розрізів, біля 60 збагачувальних фабрик, 3 шахтобудівні комбінати, 17 заводів вугільного машинобудування, 20 галузевих інститутів, гірничорятувальна  служба, спеціалізовані об'єднання  і виробництва з ремонту, налагодження й обслуговування гірничо-шахтного устаткування, розв'язання екологічних проблем, геологічної розвідки, залізничного та автомобільного транспорту, торгівлі, об'єкти соціальної сфери тощо. Видобуток вугілля в 1995-97 рр. складав 70-100 млн. т на рік. У вугільній промисловості практично повністю завершено механізацію виймання вугілля, доставку вугілля в очисних вибоях, відкатку вугілля, навантаження вугілля у залізничні вагони.

     Програма  розвитку вугільної промисловості  до 2010 р. як один з стратегічних напрямків передбачає реструктуризацію галузі з необхідністю закриття нерентабельних шахт. До 2010 р. до цієї категорії потенційно віднесено близько 100 шахт, ЗО з яких забезпечені запасами до 5 років. [7,97]