Захист в господарському процесі

ЗМІСТ

Вступ

Актуальність  теми. Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів. При цьому згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України такий захист поширюється на всіх суб’єктів господарювання. Слід зазначити, що в підґрунтя цього питання покладено приватні (автономні) інтереси суб’єктів, а посягання на такі інтереси можуть бути з боку як контрагентів за договору, так і вповноважених державних органів та їх посадових осіб.

Захист суб’єктів  господарювання є особливим видом  господарсько-правового регулювання, заснованого на принципах конституційності.

 Розвиток та вдосконалення  його передбачає спрощення процедур  легітимації підприємницької діяльності, чіткої регламентації порядку здійснення державного контролю у сфері господарської діяльності, узгоджених дій органів влади щодо виявлення та переслідування проявів тінізації підприємницької діяльності.

У зв’язку з цим  розробка та внесення пропозицій щодо реформування регуляторних відносин у сфері господарської діяльності, недопущення практики незаконного втручання у підприємницьку діяльність посадових осіб державних органів влади та попередження правопорушень є актуальною вимогою сьогодення, що потребує фундаментального наукового дослідження.

Мета та завданнями даної  роботи. Мета роботи полягає в тому, що б на підставі аналізу чинного  законодавства, та юридичної літератури розглянути окремі важливі аспекти  змісту і процесуальної сторони інституту захисту на базі аналізу українського законодавства.

Згідно з метою роботи визначені наступні основні завдання дослідження:

• дослідження поняття інституту захисту прав суб’єктів господарювання;
• аналіз сутності та зміст  інституту захисту прав суб’єктів господарювання як правової категорії;
• дослідження правового захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання;
• аналіз поняття та способів захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання. Форми і методи захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання.
• дослідження самозахисту  у системі захисту суб’єктів господарської діяльності;
• аналіз проблем захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є правові засади змісту і процесуальної сторони інституту захисту

Предметом  дослідження  є норми чинного законодавства  в яких знаходять своє відображення  зміст і процесуальна сторона  інституту захисту.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить система загальнонаукових і спеціальних методів, принципів та підходів, які є засобами наукового пошуку в арсеналі будь-яких гуманітарних, зокрема юридичних наук.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, які поєднуються в семи  підрозділах, висновків та списку використаної літератури.

Розділ 1.  Сутність інституту захисту прав суб’єктів  господарювання як правової категорії

1.1 Поняття інституту  захисту прав суб’єктів господарювання

У різноманітних сферах суспільного життя, засобах масової інформації, на сторінках періодичних видань категорія «захист» залишається однією з найбільш затребуваних. Вона знаходить своє відбиття в різних аспектах у роботах учених, юристів-практиків, довідковій літературі, що підтверджує багатогранність і складність зазначеного поняття. Разом з тим, наукова доктрина характеризується різними підходами до цього питання. З урахуванням цього виділення ознак захисту прав суб’єктів господарювання й розробка на їх основі поняття такого захисту є необхідною умовою аналізу й оцінки правовідносин, що виникають при порушенні прав суб’єктів господарювання, а також – з’ясування місця й ролі зазначеного захисту в правоохоронних відносинах. Це свідчить про актуальність обраної теми і доцільність її розробки [4, с. 172].

Щодо поняття захисту прав у  юридичній науці розповсюдженим є підхід, що взяв свій початок у  роботах радянських учених-юристів, і згодом був конкретизований  у ряді сучасних досліджень. Зокрема, питання про поняття захисту  прав було предметом розгляду Г.Є. Абової, С.С. Алексеева, Ю.Д. Притики, З.В. Ромовської, В.Т. Тертишнікова й Р.В. Тертишнікова, О.С. Шевченка й ін. Питання захисту прав суб’єктів господарювання в різних аспектах розглядали також О.І. Антонюк, І.В. Головань, О.С. Каштанов, І.Ф. Коваль, О.П. Подцерковний, В.М. Стойка, О.В. Титова, Р.Б. Шишка, Г.О. Шуміло, інші автори. Так, під захистом прав суб’єктів господарювання І.В. Головань розуміє введення в дію системи правових і організаційно-творчих заходів, що спрямовані на забезпечення реалізації прав цих суб’єктів і недопущення їхніх порушень. Разом з тим, можна погодитись з О.П. Подцерковним у тім, що наведене вище визначення представляється спірним, оскільки за межами захисту в цьому випадку залишається сукупність взаємозалежних правових засобів, способів і форм, за допомогою яких при необхідності забезпечується захист. Коли ж зазначені способи й засоби вводяться в дію, мова йде про механізм захисту. З урахуванням цього автором запропоновано більш вдале за змістом поняття: захист прав суб’єктів господарювання - це сукупність взаємозалежних правових засобів, способів і форм, за допомогою яких при необхідності забезпечується захист законних прав суб’єктів господарювання при їх порушення. Близьке за змістом поняття правового захисту було дано також російськими авторами В.І. Варюшенком і П.П. Глущенком, які визначили захист як сукупність заходів економічного, політичного, соціального й адміністративного характеру, що здійснюються компетентними органами, організаціями і їхніми посадовими особами в повній відповідності з національними законами й загальновизнаними принципами й нормами міжнародного права з метою забезпечення реалізації прав, свобод і інтересів громадян або відновлення й захисту у випадку їх порушення. Разом з тим, захист прав суб’єктів господарювання в конкретних відносинах – це не стільки наявність сукупності правових засобів, способів і форм, передбачених законодавством, скільки результат їх застосування.

Деякі вчені-юристи, зокрема О.Ф. Скакун, розглядають захист як відновлення порушеного правового статусу й залучення порушників до юридичної відповідальності. Таку точку зору щодо конкретних відносин уточнює у своєму дослідженні Н.О. Саніахметова, яка відзначає, що під захистом інвестицій варто розуміти відновлення порушених прав суб’єктів інвестиційних правовідносин. Разом з тим, визначення поняття захисту через відновлення може бути повною мірою застосоване для характеристики захисту в процесуальних відносинах, наприклад, при здійсненні правосуддя, що трохи звужує його реальний зміст [4, с. 174].

Досить розповсюдженою є в науці  позиція, представники якої пропонують розглядати правовий захист як систему  юридичних норм, що спрямовані на попередження й ліквідацію правопорушень. Разом  з тим, як справедливо відзначає  І.О. Дзера, правовий захист фактично ототожнюється в цьому випадку із правовим інститутом, норми якого забезпечують реалізацію захисних функцій щодо існування й здійснення відповідних прав.

На думку Р.Б. Шишки, захист є  наслідком скоєного правопорушення й містить матеріально-правові й процесуальні норми, що забезпечують інвесторові можливість оперативно й повністю відновити своє положення шляхом застосування спонуки до порушника. Водночас важко погодитися з автором у тім, що захист завжди є слідством правопорушення, оскільки в ряді випадків він може бути опосередкований не тільки правопорушенням, а також зазіханням на право. Крім того, представляється спірною й та частина наведеного поняття, у якій захист визначається через матеріально-правові й процесуальні норми, оскільки такі норми, як справедливо відзначає автор, служать забезпеченню можливості особи відновити своє право, однак усі правозахисні способи, за допомогою яких безпосередньо реалізується таке відновлення, залишаються за межами авторського поняття захисту.

У науковій літературі поняття захисту прав конкретизується в залежності від суб’єктів. Зокрема, за суб’єктами, що опосередковують застосування способів захисту, виділяють поняття судового захисту, що здійснюється судовими органами, під яким деякі автори розуміють спосіб забезпечення суб’єктивних прав і свобод, а також сукупність процесуальних дій, що спрямовані на захист честі й гідності, життя й здоров’я, особистої свободи й майна осіб від протиправних зазіхань. Разом з тим, важко погодитися з визначенням зазначеного поняття через «спосіб» забезпечення суб’єктивних прав і свобод, оскільки ця категорія застосовується в законодавстві та, як правило, у науковій доктрині в сполученні «спосіб захисту», що, у свою чергу, може призвести до помилкового висновку про те, що судовий захист є одним зі способів захисту.

З урахуванням різних підходів до поняття захисту прав для уточнення  визначення захисту прав суб’єктів  господарювання доцільно провести аналіз ознак, які найчастіше зустрічаються  в літературі щодо такого поняття. У більшості визначень щодо зазначеного поняття називаються такі ознаки, як ціль, забезпеченість захисту уповноваженими державними органами, наявність певних способів захисту. Аналіз, насамперед, цих ознак становить інтерес для з’ясування сутності категорії захисту прав суб’єктів господарювання.

1.2 Сутність та зміст   інституту захисту прав суб’єктів  господарювання як правової категорії

Однією з ознак захисту, що зустрічаються в науковій літературі, є мета, а саме – відновлення  порушених прав, яка одночасно є й призначенням захисту, оскільки захист має значення тільки за умови можливості й бажання особи, чиї права порушені, відновити свої права, що обов’язково повинно бути здійснене при їхньому захисті. У той же час необхідно враховувати той факт, що в деяких випадках відновлення порушених прав може призвести до небажаних для суспільства наслідків (зокрема, коли рішення про відновлення майнового права суб’єкта господарської діяльності приймається юрисдикційним органом відносно установи пенітенціарної системи), тому при досягненні мети захисту значимим є максимальне дотримання при цьому інтересів суспільства [4, с. 175].

Друга ознака захисту прав – забезпеченість захисту вповноваженими державними органами також зустрічається в  багатьох визначеннях захисту, у тому числі й вищевказаних, При захисті прав суб’єктів господарювання ця ознака проявляється в тому, що органами, які уповноважені державою на забезпечення такого захисту, відповідно до законодавства України є: господарські й адміністративні суди України; органи прокуратури, Міністерства юстиції України, Державного комітету України з питань регуляторної політики й підприємництва, а також державні органи зі спеціальним статусом (податкові, органи захисту прав споживачів, охорони праці, Антимонопольного комітету та інші).

З цього випливає, що захист в обраному аспекті забезпечується безліччю уповноважених  осіб, які мають різну компетенцію, функції й завдання. При цьому  заслуговує на увагу те, що для органів  державної влади забезпеченість захисту прав суб’єктів господарювання є не стільки правом, скільки обов’язком, на що неодноразово зверталася увага в науковій літературі. Крім цього, особливість зазначеної ознаки полягає і в тому, що залежно від органа, що забезпечує захист, у науці конкретизуються форми такого захисту. Зокрема, виділяють судовий захист (здійснюється судовими органами), захист адміністративний (здійснюється відповідними органами державної влади), самозахист (здійснюється особою самостійно) та ін. Наприклад, адміністративний захист традиційно співвідноситься з прийняттям уповноваженим органом державної влади (посадовою особою) рішення за результатами розгляду заяви, скарги, клопотання зацікавленої в справі особи.

Ще однією з особливостей захисту  прав суб’єктів господарювання є  те, що такий захист може забезпечуватися, крім зазначених органів, також іншими особами, права яких також випливають із законодавства (наприклад,  Господарського і Цивільного кодексів, Закону України «Про об’єднання громадян») [17, с.71].

Викладене дозволяє підтвердити, що другою ознакою захисту прав суб’єктів господарювання від порушень органами державної влади є забезпеченість захисту вповноваженими органами й іншими особами.

Наступна ознака захисту прав полягає  в наявності ряду способів, за допомогою  яких уповноважені органи держави забезпечують захист. Серед таких способів законодавством передбачено: визнання права, визнання недійсними актів органів державної влади, стягнення заподіяних збитків, скасування актів, що суперечать закону, інші способи, які передбачені законом. Остання умова (вказівка на той або інший спосіб у законі) є обов’язковою при виборі способів захисту прав суб’єктів господарювання, що прямо випливає з п. 2 ст. 20 ГК України й нормативно-правових актів про статус органів, що уповноважені їх застосовувати.

З урахуванням викладеного  закріплення в законодавстві  способів захисту прав суб’єктів  господарювання від порушень органами державної влади, застосування яких дозволяє досягти мети захисту, виступає третьою ознакою захисту в обраному аспекті [17, с.70].

Таким чином, ознаками захисту  прав суб’єктів господарювання є: ціль захисту – відновлення порушеного права, забезпеченість захисту вповноваженими державними органами, а також закріплення  в законодавстві способів захисту, що дозволяють досягти зазначену мету. Наведені ознаки повинні бути покладені в основу визначення захисту в обраному аспекті.

Для обґрунтування сутності захисту прав суб’єктів господарювання, окрім ознак зазначеного захисту, доцільно уточнити місце такого захисту  в охоронних правовідносинах з урахуванням складу таких відносин, що, виходячи із загального вчення про правовідносини, включає суб’єкт, об’єкт і зміст.

Суб’єктом охоронних  правовідносин, з одного боку, завжди є порушник суб’єктивного права. Наприклад, в охоронних правовідносинах, що виникли з приводу порушення права суб’єкта господарювання органом державної влади, таким порушником є зазначений орган (його посадова або службова особа). З іншого боку, суб’єктом будь-яких охоронних правовідносин виступає держава, яка делегує свої повноваження, що забезпечують захист порушених прав, уповноваженим державним органам (суду, прокуратурі та ін.), про що говорилося вище. Це ілюструється, зокрема, тим, що рішення юрисдикційних органів виносяться «Іменем України».

На відміну від суб’єктів  охоронних правовідносин суб’єктом захисту є безпосередньо суб’єкт господарювання, що ініціює захист своїх прав і обирає спосіб захисту.

Об’єктом охоронних  правовідносин, як правило, є суб’єктивне  право, що порушено. При захисті прав суб’єктів господарювання – це право суб’єкта господарювання, яке закріплене в законодавстві.

У змісті охоронних правовідносин  виділяють права й обов’язки  відповідних осіб (юридичний зміст) і фактичну поведінку, які уповноважена особа може, а зобов’язана –  повинна здійснити (матеріальний або фактичний зміст, що складається з дозволеної поведінки уповноваженої й належної поведінки зобов’язаної особи). При цьому до юридичного змісту охоронних правовідносин, що виникають при порушенні права, входить, насамперед, суб’єктивне право суб’єкта господарювання – право на захист.

Фактичний зміст охоронних  правовідносин становить, крім iнших елементів, поведінка уповноваженої  особи – суб’єкта господарської  діяльності, що виражається в реалізації свого суб’єктивного права на захист, тобто, якщо своєрідним поштовхом для виникнення правоохоронного відношення є факт правопорушення, то передумовою захисту виступає прояв суб’єктом господарювання ініціативи в реалізації свого права на захист, без якої не буде зазначеної діяльності уповноважених органів із захисту прав суб’єктів господарювання і відповідно, – захисту [12, с.258].

Таким чином, оскільки прояв  суб’єктом господарювання ініціативи в реалізації свого суб’єктивного  права на захист є «забезпеченням»  початку зазначеної діяльності, що здійснюється за допомогою застосування відповідних способів захисту з метою відновлення порушеного права, захист є частиною охоронних правовідносин, що виникли з приводу порушення права суб’єкта господарювання органом державної влади, й займає у них ту нішу, що відведена поведінці уповноваженого – суб’єкта господарювання.

Цей висновок вказує на доцільність  використання в понятті захисту  прав суб’єктів господарювання ключового  слова «реалізація» відносно права  такого суб’єкта на захист, оскільки саме в процесі реалізації цього права, що бере свій початок у момент звернення суб’єкта господарювання за захистом (шляхом подачі відповідної заяви або скарги), відбувається безпосереднє застосування способів захисту й досягається його мета – відновлення порушеного права.

Додатковим аргументом на користь зазначеного поняття може стати поняття захисту честі, гідності та ділової репутації особи, що застосовується як загальне для відносин захисту прав суб’єктів господарювання й інших суб’єктів. Під таким захистом у літературі розуміється право особи вимагати через суд спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які принижують її честь, гідність або ділову репутацію чи заподіюють шкоду її інтересам, якщо розповсюджувач відомостей не доведе, що вони відповідають дійсності. Як видно з наведеного поняття, захист прав особи трактується через одну зі структурних ланок суб’єктивного права – право домагання. З цим варто погодитися, хоча наведене трактування також має уразливі місця. Зокрема, поза зазначеним поняттям залишаються інші значимі елементи суб’єктивного права, тоді як право на захист являє собою самостійне суб’єктивне право, що неодноразово переконливо обґрунтовувалося в науці.

З урахуванням викладеного  під захистом прав суб’єктів господарювання пропонується розуміти реалізацію суб’єктами господарювання права на захист за допомогою застосування спеціально уповноваженими особами або суб’єктом господарювання самостійно передбачених законом способів захисту з метою відновлення порушеного права. Використання зазначеного поняття сприятиме з’ясуванню сутності категорії захисту прав суб’єктів господарювання, а також може бути використане при дослідженні питань захисту прав зазначених суб’єктів в окремих аспектах, що в цілому сприятиме удосконаленню відносин, що складаються з приводу порушення прав суб’єктів господарювання.

Розділ 2. Захист господарських прав та законних інтересів  суб’єктів господарювання.

2.1 Правовий захист  прав і законних інтересів  суб’єктів господарювання

Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання. Кожний суб'єкт господарювання відповідно до Господарського кодексу та Господарського процесуального кодексу України має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: [12, с.259].

• визнання наявності або відсутності прав;
• визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, зачіпають права та законні інтереси суб'єкта господарювання;
• визнання недійсними господарських угод;
• відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;
• припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
• присудження до виконання обов'язку в натурі;
• відшкодування збитків;
• застосування штрафних санкцій;
• застосування оперативно-господарських санкцій;
• застосування адміністративно-господарських санкцій;
• установлення, зміни і припинення  господарських правовідносин;
• іншими способами, передбаченими законом.

Чинне законодавство  виділяє такі форми захисту прав та інтересів господарюючих суб’єктів :

Нотаріальний захист прав суб’єктів  господарювання.

Цей вид захисту полягає у  тому, що окремі угоди потребують додаткових гарантій щодо захисту прав власника, що досягається нотаріальним посвідченням набуття та передачі прав власності. Воно є юридичною фіксацією набуття прав власника, яке знаходиться в основі вирішення судами спорів про порушення такого права.

Адміністративний захист – це засіб адміністративного примусу, який застосовується як при наявності, так і при відсутності правопорушення, спрямований на запобігання правопорушенням та усуненню їх шкідливих наслідків.

Претензійний порядок врегулювання спорів.

Однією із умов захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання є дотримання досудового претензійного порядку врегулювання спорів. Як правило, спор може бути переданий на розгляд господарському суду лише після прийняття сторонами заходів безпосереднього врегулювання конфлікту.

Судовий захист прав суб’єктів господарювання.

Звернення суб’єктів господарювання до суду з позовом про захист власних  прав і законних інтересів є на сьогодні найбільш ефективною формою встановлення порушених прав. Переваги судового захисту очевидні, оскільки суд є незалежним і підпорядковується лише закону.

2.2 Поняття та  способи захисту прав та законних  інтересів суб’єктів господарювання. Форми і методи захисту прав  та законних інтересів суб’єктів  господарювання.

Відповідно до Конституції України  держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Усім суб'єктам правовідносин  гарантується захист їх прав, свобод і  законних інтересів незалежним і  неупередженим судом, утвореним відповідно до закону [10, с. 48].

Суб'єкти господарювання вправі звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Організація і діяльність господарського суду визначаються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій  та статус суддів», Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України, а також міжнародними договорами.

Право на захист - один з  основних елементів будь-якого суб'єктивного цивільного права.

Це нормативне врегульована можливість управомоченого суб'єкта застосувати  засоби правоохоронного характеру  для відновлення порушеного права  та застосування передбачених законом  методів для припинення дій, завдяки  яким право було порушене.

ЦК України розширено  інструментарій засобів захисту  цивільних прав.

Так, особа може звернутися до суду з позовами про:

• визнання права;
• визнання правочину недійсним;
• припинення дій, які порушують право;
• відновлення становища, яке існувало до порушення;
• примусове виконання обов'язку в натурі;
• зміни правовідношення;
• припинення правовідношення;
• відшкодування збитків, у тому числі завданих у стані крайньої необхідності;
• відшкодування моральної шкоди;
• визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Реалізація права на захист. Захист суб'єктивних цивільних  прав та охоронюваних законом інтересів  здійснюється у передбаченому законом порядку із застосуванням певних форм, засобів та способів захисту. Розрізняють дві основні форми захисту - юрисдикційну та неюрисдикційну. До юрисдикційної форми захисту відносять діяльність уповноважених державою органів щодо захисту порушених або оспорюваних прав.

 До таких органів  ЦК України відносить суд, органи  державної влади України, Автономної  Республіки Крим, органи місцевого самоврядування та нотаріусів [10, с. 49].

 Неюрисдикцгйна форма  захисту охоплює дії громадян  та організацій у захисті прав, які здійснюються ними самостійно без звернення до компетентних державних органів. У ЦК України вказані дії, об'єднані в поняття самозахисту цивільних прав, який розглядається як один із способів захисту цивільних прав. До них слід віднести:

Визнання права. Необхідність цього способу захисту виникає  у тих випадках, коли існування  у певної особи права викликає сумнів, не підтверджується даними (документами) встановленої форми, а  також суб'єктивне право оспорюється.

Цей спосіб захисту може бути реалізований лише в юрисдикційному порядку, причому вимога позивача звернена не до відповідача, а до суду, який на підставі наданих позивачем доказів офіційно встановлює наявність або відсутність у нього спірного права.

Визнання правочину  недійсним. Цей спосіб можна визнати одним з різновидів такого способу, як відновлення положення, що існувало до порушення права. В обох випадках сторони, що виконали недійсну угоду, мають повернутися до первинного стану за правовими наслідками.

Припинення дій, що порушують право. Цей спосіб захисту прав може застосовуватися разом з іншими способами - такими як стягнення збитків, або існувати як самостійний.

Так, наприклад, особа  може вимагати припинення поширення  про неї певної інформації без  компенсації збитків, нанесених таким поширенням.

Відновлення становища, яке існувало до порушення права. Цей спосіб має місце тоді, коли порушене право не припинило своєї  дії і може бути відновлене шляхом як припинення самого правопорушення, так і усунення його наслідків.

Примусове виконання обов'язку особи в натурі. Такий спосіб захисту прав інколи називають реальним виконанням. Він полягає в тому, що кредитор зобов'язує боржника реально виконати обов'язки, взяті ним на себе у силу договору.

Зміна або припинення правовідношення - реалізується, як правило, в юрисдикційному порядку, хоча можливий і неюрисдикційний спосіб.

 Так, особа може  припинити дію договору (розірвати  його достроково) у випадку, коли  зрозуміло, що договір не буде  виконаний належним чином і  в передбачені терміни. .

Визнання незаконним акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування. Кожна особа, як фізична, так і юридична, може звернутися до суду з позовом про визнання недійсним акта органу державної влади (або органу влади Автономної Республіки Крим, або органу місцевого самоврядування), яким порушено його права або законні інтереси.

Це може бути акт, що суперечить чинному законодавству, прийнятий  неправомочним органом тощо, і  при цьому він має порушувати права і законні інтереси громадян чи юридичних осіб.

Самозахист цивільних  прав. Неюрисдикційна форма захисту  цивільних прав полягає в особливих  діях громадян і організацій, що здійснюються ними самостійно, без звернення до державних та інших компетентних органів. У новому ЦК України введено поняття самозахисту цивільних прав.

Під самозахистом розуміють  застосування особою, право якої порушено, засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним  засадам громадянського суспільства.

 До них, наприклад, належать дії власника або іншого законного володільця, що спрямовані на захист майна, а також дії, здійснені у стані крайньої необхідності або необхідної оборони.

Захист цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування. Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах повноважень, визначених Конституцією України.