МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ

      ІНЖЕНЕРНО-ЕКОНОМІЧНИЙ  ФАКУЛЬТЕТ

      КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ

КУРСОВИЙ  ПРОЕКТ

З МЕНЕДЖМЕНТУ

                                                            на тему

ЗАРОДЖЕННЯ  ТА РОЗВИТОК ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Виконав:

      (шифр групи) 

                                                                                            Науковий керівник:

______________________

(вчений  ступінь, звання)

КИЇВ  2011

Зародження  та розвиток підприємницької  діяльності в Україні

                                                            Зміст 

ВСТУП………………………………………………………………………...3c.                                                                                                                 

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ І ВИДИ ПІДПРИЄМНИЦТВА…………………….5c.                                                                                                                 

1. Виникнення, еволюція поняття “підприємництво”,

його  характеристика…………………………………………………..5c.                                                                                                                 

2. Функції, сутність, види та суб’єкти підприємницької діяльності……………………………………………………................10c.

РОЗДІЛ 2. ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПІДПРИЄМНИЦТВА НА УКРАЇНІ……………………………………………………………………... 24c.

2.1.    Етапи розвитку підприємництва на території сучасної України………………………………………………………………....24c.

2.2. Основні труднощі становлення вітчизняного підприємництва, ризики , правове забезпечення……………………………………… .33c.

2.3.    Місце підприємницької діяльності в системі менеджменту…44c.

Висновки  та пропозиції……………………………………………..51c.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…….........................................57c.

      ДОДАТОК 1………………………………………………………………….58c.

      ДОДАТОК 2….................................................................................................59c. 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

      Відомо, що економічна могутність і безпека держави, насамперед, визначаються життєвим рівнем її населення. Розвиток підприємницької діяльності спрямований саме на досягнення такого результату, тому що при низькому життєвому рівні, відсутності платоспроможного попиту, підприємницька діяльність втрачає свій сенс.

      Здійснення  підприємницької діяльності у кожній країні має свої особливості, врахування яких дозволяє досягнути найбільшої ефективності у цій діяльності.

     Будь-яка  підприємницька діяльність має не лише свої закони й правила, а й конкретно визначені правові рамки, в яких мусить підприємець.

     Заснування  власної справи, прогнозування, планування та реалізація господарських рішень в підприємницькій діяльності відбувається в умовах невизначеності (відсутність повної та достовірної інформації про умови реалізації підприємницької ідеї), що породжується зміною внутрішнього та зовнішнього середовищ.

     Дослідження проблем функціонування суб'єктів  підприємництва започаткувалося в  Україні лише з початком ринкових перетворень та формування відповідної законодавчої бази.

      З’ясуванню  сутності підприємництва, основних рис  підприємця світова економічна наука приділяє увагу протягом майже трьох століть. Проте поняття “підприємництво” постійно поповнюється елементами нового змісту, що зумовлює необхідність його системного вивчення.

     Питанню розвитку підприємницької діяльності до теперішнього часу приділяється недостатня увага як у теоретичному, так і  в практичному аспектах. Тому виникає  об'єктивна необхідність у науковому  обґрунтуванні процесу формування пріоритетів у розвитку підприємств регіону та розробці методичного забезпечення його ефективної реалізації.

      Сучасний  етап розвитку теорії підприємницької  функції, поява якої пов'язується з  переносом акценту на управлінський  аспект в аналізі дій підприємця, а отже - з переходом на міждисциплінарний рівень аналізу проблем підприємництва.

      Актуальність  обраної теми курсової роботи обумовлюється тим, що і на двадцять першому році незалежності України засади правові основи підприємницької діяльності в Україні ще повністю не визначені.

     Об’єктом  дослідження в роботі виступає підприємницька діяльність, її регулювання та розвиток.

     Метою написання роботи виступає дослідження  розвитку підприємницької діяльності в Україні, аналіз впливу на неї різних факторів, ризиків та перспектив вдосконалення державного регулювання.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1

СУТНІСТЬ  І ВИДИ ПІДПРИЄМНИЦТВА 

1.1.Виникнення, еволюція поняття “підприємництво”, його характеристика 

      Феномен підприємництва виступає як невід'ємний атрибут ринкового господарства. Хоча історія підприємництва іде всередину століть, сучасне його розуміння склалося в період становлення і розвитку капіталізму.

      В економічній теорії поняття «підприємець»  з'явилося в XVIII в. і часто асоціювалося з поняттям «власник». У його джерел стояв англійський економіст Р. Кантільон, який уперше вніс термін «підприємець» в економічну теорію. По Кантільону, підприємець - це людина з невизначеними, нефіксованими доходами (селянин, ремісник, торговець, розбійник, жебрак і т.д.). Він купує чужі товари за відомою ціною, а продавати свої буде за ціною, йому поки невідомою. Звідси випливає, що ризик - головна відмітна риса підприємця, а його основна економічна функція складається в приведенні пропозиції у відповідність з попитом на різних товарних ринках.

      А. Сміт також характеризував підприємця як власника, що йде на економічний  ризик заради реалізації якоїсь комерційної  ідеї й одержання прибутку. Він  сам планує й організує виробництво, розпоряджається його результатами і т.п.

      Аналогічного  погляду на функцію підприємця в  ринковій економіці дотримував і  великий французький економіст  кінця XVIII - поч. XIX ст. Ж. -Б. Сей, який характеризував його як особу, що береться за свій рахунок і ризик і у свою користь зробити який-небудь продукт. Він підкреслював активну роль підприємця як економічного агента, що комбінує фактори виробництва як посередника, власника знань і досвіду. Сей досить докладно описав специфічні властивості підприємця і характер його доходів, частина яких є платою за його рідкі підприємницькі здібності.

      Великий внесок у розробку теорії підприємництва внесли німецький економіст В. Зомбарт  і австрійський економіст И. Шумпетер. Підприємець по Зомбарту - це «завойовник» (готовність до ризику, духовна воля, багатство ідей, воля і наполегливість)" організатор» (уміння об'єднувати багатьох людей для спільної роботи) і «торговець» (уміння переконувати людей купити свої товари, будити їхній інтерес, завойовувати довіру). Описуючи мети підприємця, Зомбарт головної серед них виділяє прагнення до процвітання і росту своєї справи, а підлеглої - зростання прибутку, оскільки без нього неможливе процвітання.

      И. Шумпетер називає підприємцем людини, що береться за здійснення нових комбінацій факторів виробництва і тим самим  забезпечуючого економічний розвиток. При цьому Шумпетер вважав, що підприємець не обов'язково є власником виробництва, індивідуальним капіталістом - їм може бути і управляючий банку або акціонерного товариства.

      Власне  кажучи, об'єднання в одному обличчі  власника і підприємця стало руйнуватися саме в період появи кредиту. Будь-який комерційний банк не є власником усього капіталу, що він пускає в обіг. Як правило, його власність поширюється на статутний фонд, що може являти собою відносно невелику величину.

      Найбільш зриме відділення підприємництва від власності виявляється в акціонерних товариствах. В умовах акціонерної, корпоративної економіки власність як юридичний факт втрачає свої розпорядницькі прерогативи. Влада на виробництві переміщається від власності до організації, роль власності стає усе більш пасивною. Замість реальних фізичних предметів, з якими традиційно зв'язувалося поняття власності, акціонер володіє лише клаптиком папера, титулом власності. Над самими підприємцями він, власник акції, має досить умовний контроль. Однак він і не несе відповідальності за результати діяльності корпорації. Таку відповідальність несуть менеджери.

      Таким чином, розвиток кредитних відносин і перехід національного багатства  з форми індивідуальної приватної  власності у форму власності корпорацій спричиняє відділення власності від розпорядження підприємництва.

      Отже, між підприємцем і власником немає твердого зв'язку, підприємництво у своїй основі не є функцією тільки власника, у ньому можуть брати участь особи, що безпосередньо не є суб'єктами права власності.

      Що  ж являє собою підприємництво з погляду економічної визначеності? У науковій літературі пропонується його розглядати в трьох аспектах: як економічну категорію; як метод господарювання; як тип економічного мислення.

      Для характеристики підприємництва як економічної категорії центральною проблемою є встановлення його суб'єктів і об'єктів. Суб'єктами підприємництва можуть бути насамперед приватні особи (організатори одноособового, сімейного, а також більш великого виробництва). Діяльність таких підприємців здійснюється як на основі власної праці, так і з залученням найманої. Підприємницька діяльність може здійснюватися також групою осіб, пов'язаних між собою договірними відносинами й економічним інтересом. Суб'єктами колективного підприємництва виступають акціонерні товариства, орендні колективи, кооперативи і т.д. В окремих випадках до суб'єктів підприємництва відносять і державу в особі її відповідних органів. Таким чином, у ринковій економіці існують три форми підприємницької діяльності: державна, колективна, приватна, кожна з яких знаходить свої «ніші» у господарській системі.

      Об'єктом  підприємництва є здійснення найбільш ефективної комбінації факторів виробництва  з метою максимізації доходу. Усілякі  нові способи комбінації економічних ресурсів, на думку І. Шумпетера, є головною справою підприємця і відрізняють його від звичайного господарника. Підприємці комбінують ресурси з метою виготовлення нового, невідомого споживачам блага; відкриття нових способів виробництва (технологій) і комерційного використання вже існуючого товару; освоєння нового ринку збуту; освоєння нового джерела сировини; проведення реорганізації в галузі для створення своєї монополії або підриву чужої (Шумпетер І. Теорія економічного розвитку. М., 1982.)

      Для підприємництва, як методу ведення  господарства головною умовою є самостійність  і незалежність суб'єктів господарювання, наявність у них визначеної сукупності свобод і прав - на вибір виду підприємницької  діяльності, по формуванню виробничої програми, на вибір джерел фінансування, доступу до ресурсів, по збуті продукції, установленню на неї цін, розпорядження прибутком і т.д. Самостійність підприємця варто розуміти в тому змісті, що над їм немає керівного органа, що вказує, що робити, скільки витрачати, кому й але якій ціні продавати і т.д. Але підприємець увесь час знаходиться в залежності від ринку, від динаміки попиту та пропозиції, від рівня цін, тобто від сформованої системи товарно-грошових відносин.

      Другою  умовою підприємництва є відповідальність за прийняті рішення, їхнього наслідку і пов'язаний з цим ризик. Ризик завжди пов'язаний з невизначеністю, непередбачуваністю. Навіть самий ретельний розрахунок і прогноз не можуть усунути фактор непередбачуваності, він є постійним супутником підприємницької діяльності.

      Третьою ознакою підприємництва є орієнтація на досягнення комерційного успіху, прагнення  до збільшення прибутку. Але така установка  не є самодостатньою в сучасному  бізнесі. Діяльність багатьох підприємницьких  структур виходить за рамки чисто економічних задач, вони беруть участь у рішенні соціальних проблем суспільства, жертвують свої засоби на розвиток культури, утворення, охорони здоров'я, охорону навколишнього середовища і т.д.

      Підприємництво  як особливий тип економічного мислення характеризується сукупністю оригінальних поглядів і підходів до прийняття рішень, що реалізуються в практичній діяльності. Центральну роль тут грає особистість підприємця. Підприємництво - це не рід занять, а склад розуму і властивість натури. Бути підприємцем - виходить, робити не те, що роблять інші, - вважав І. Шумпетер. «Потрібно мати особливе уявлення, дар передбачення, постійно протистояти тискові рутини. Потрібно бути здатним знайти нове і використовувати його можливості. Потрібно вміти ризикувати, переборювати страх і діяти не в залежності від процесів, що відбуваються - самому ці процеси визначати»

      Підприємцем у його діяльності керує воля до перемоги, бажання боротьби, особливий  творчий характер його праці.

      Що  стосується інтелекту підприємця, то він, на думку І. Шумпетера, сильно обмежений. Він спрямований на досить вузьке коло явищ, що підприємець вивчає досконально. Обмеженість кругозору не дозволяє підприємцеві порівнювати багато різних варіантів досягнення своєї мети і віддаватися довгим коливанням.

      Якісно  нову оцінку підприємництва дав наприкінці XIX ст. англійський економіст Алан Маршалл (1842-1924), виділивши організацію  виробництва, а згодом підприємницьку здатність до такої організації як окремий фактор виробництва (разом з працею, землею і капіталом).

      Ф.Хаєк пов’язував підприємництво насамперед з особистою свободою, яка дає людині змогу раціонально розпоряджатися своїми здібностями, знаннями, інформацією та доходами. Підприємець прагне оптимально використати ці компоненти, враховуючи насамперед ситуацію на ринку (перспективність щодо інвестування, попиту і пропозиції певної галузі економіки, рівень цін та ін.), знайти найкращі засоби для задоволення власних і суспільних потреб.

      За  американським економістом Полем  Самуельсоном (1915), підприємництво пов’язане з новаторством, а сам підприємець є сміливою людиною з оригінальним мисленням, яка домагається успішного впровадження нових ідей.

      У нашій вітчизняній літературі підприємництво також розглядається через призму господарського мистецтва, економічної й організаційної творчості, вільного прояву ініціативи, новаторства, готовності до ризику і т.д. заради одержання прибутку. І це цілком природно: адже управління є свого роду «мистецтво можливого». Тим більше, що мова йде про управління й організацію виробництва в умовах відродження ринкового, конкурентного господарства, де індивідуальні схильності, навичка, кмітливість грають не останню роль.  
 
 
 

     1.2.Функції, сутність, види та суб’єкти підприємницької діяльності  

      Сучасне розуміння сутності підприємництва значною мірою розкривається у працях теоретиків постіндустріального суспільства, яке, на їх думку, повинно прийти на зміну сучасному капіталістичному. Так, американський соціолог Вільям Ростоу (1916) зазначав, що серед чинників економічного зростання важливу роль відіграватиме схильність людей до інновацій та матеріальних удосконалень. Французький теоретик постіндустріального суспільства Раймон Арон (1905-1983) стверджував, що притаманне такому суспільству раціоналізаторство супроводжуватиме дух науковості, прогресу, раціонального управління, економічного розвитку та демократії.

      Враховуючи це, а також характеристику підприємництва Й. Шумпетером та іншими економістами, можна виділити такі найважливіші його функції: новаторська, організаційна, господарська, соціальна та особистісна.

      Новаторська функція — сприяння процесу продукування нових ідей (технічних, організаційних, управлінських та ін.), здійснення дослідно-конструкторських розробок, створення нових товарів і надання нових послуг тощо.

      Організаційна функція — впровадження нових форм і методів організації виробництва, нових форм заробітної плати та їх оптимальне поєднання з традиційними, раціональне поєднання форм одиничного поділу праці, основних елементів системи продуктивних сил та контроль за їх виконанням.

      Господарська  функція — найефективніше використання трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інформаційних ресурсів.

      Соціальна функція — виготовлення товарів і послуг, необхідних суспільству, відповідно до головної мети, вимог дії основного економічного закону.

      Особистісна функція — самореалізація власної мети підприємця, отримання задоволення від своєї роботи. Так, внаслідок опитування дрібних компаній Великобританії з’ясувалося, що переважна більшість їх (понад 80%) головним стимулом своєї підприємницької діяльності вважає не особисте збагачення, а можливість відчути себе незалежним і мати задоволення від власної праці.

      Звичайно, ці дані потребують уточнення, оскільки відчути себе незалежним у підприємницькій  діяльності можна за умов успішної роботи компанії, отримання відповідних прибутків.

      На  основі всебічної характеристики головних функцій підприємництва можна дати комплексне визначення його сучасної сутності.

      Підприємництво — самостійне організаційно-господарське новаторство на основі використання різних можливостей для випуску нових товарів або старих новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту тощо з метою отримання прибутків та самореалізації власної мети.

      Поняття “підприємництво” не слід ототожнювати з поняттям “бізнес”, яке є більш ємким і передбачає будь-який вид діяльності (навіть афери), що приносить дохід або особисту користь.

      Виходячи  з цього, підприємцю мають бути притаманні певні риси, пов’язані з його відповідними функціями. Він повинен:

      1) вбачати в людині головне джерело  підвищення ефективності роботи  підприємства, нових ідей; сприяти  формуванню лідерів і новаторів,  стимулювати у них виправданий ступінь ризику; формувати економічне мислення, постійно здійснювати пошук нових можливостей, бути ініціативним та ін.;

      2) вміти об’єднати людей для  досягнення спільної мети; надихати співробітників, приділяти значну увагу прагненням людей, їх духовним якостям; домагатися того, щоб цінності фірми були в центрі уваги працівників, вміти переконувати їх;

      3) бути професійно підготовленим  для пошуку оптимальних варіантів розвитку підприємства, підвищення його ефективності; постійно орієнтуватися на ефективність і якість, здійснювати систематичне планування; прагнути до всебічної інформованості, йти на розумний ризик; впроваджувати форми і системи заробітної плати, які сприяють економії ресурсів (сировини, електроенергії, палива, зменшення ручної праці); надавати підрозділам певну автономію, прагнути до простоти управління; вміло поєднувати автономію з жорстким централізмом та ін.;

      4) постійно орієнтуватися на потреби  споживачів, підвищення якості продукції  та послуг, які надають згідно з чинним законодавством; сплачувати податки; не забруднювати довкілля; оптимально поєднувати індивіду альні, колективні й суспільні інтереси; відповідати за свої вчинки;

      5) діяти цілеспрямовано, енергійно,  вірити в успіх справи, бути  наполегливим і гнучким, розвивати  свої творчі, організаторські здібності  тощо.

      У Господарському кодексі зазначається, що підприємництво — це самостійна, ініціативна, на власний ризик діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та зайняття торгівлею з метою одержання прибутку. Основними принципами, за якими здійснюється підприємництво, є:

      1) вільний вибір діяльності на добровільних засадах;

      2) залучення до підприємницької  діяльності майна і коштів  юридичних осіб і громадян;

      3) самостійне формування програми  діяльності, вибір постачальників  і споживачів виробленої продукції,  встановлення цін відповідно до витрат виробництва з дотриманням чинного законодавства;

      4) вільне наймання працівників;

      5) залучення й використання матеріально-технічних,  фінансових, трудових, природних та  інших ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

      6) вільний розподіл прибутку, який  залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;

      7) самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою) зовнішньоекономічної діяльності;

      8) використання будь-яким підприємцем  належної йому частки валютної виручки на власний розсуд.

      Підприємницька  діяльність — праця індивіда, заснована на розвитку особистісних чинників, розширенні знань про свої можливості, спрямована на досягнення найкращого результату в господарській діяльності, на отримання економічної вигоди і насамперед привласнення додаткового продукту.

      Підприємництвом не вважають виконання будь-якого  завдання, якщо виконавець не мав хоча б одного особистісного чинника і права на свободу такої діяльності.

      Особистісні чинники підприємництва — особиста власність, фізичні, розумові здібності, знання і досвід, становище в суспільстві. Основними завданнями, які необхідно вирішити на початку підприємницької діяльності, є:

• вибір сфери та масштабів діяльності;
• вибір місця розташування підприємства, компанії;
• вибір форм підприємницької діяльності та назви фірми;
• фінансування та інвестування.

      Підприємництво  — один з важливих чинників соціально-економічного прогресу. Тому суспільство зацікавлене в цивілізованому підприємництві, яке повинне мати правову підтримку у таких основних формах:

      1) надання свободи підприємницької діяльності;

      2) надання підприємцю статусу комерсанта;

      3) створення умов для відкриття  і реєстрації підприємства.

        За вибору форми підприємництва беруть до уваги масштаб діяльності, форму відповідальності підприємця, можливості отримання кредитів, рівні оподаткування, можливий обсяг реалізації продукції та ін. Основними суб’єктами підприємництва є приватні особи, групи осіб (в акціонерних компаніях, кооперативах) і держава (відповідні органи).

      Підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою одержання прибутку, що здійснюється фізичними і юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством.

      Англійський професор Алан Хоскінг стверджує: "Індивідуальним підприємцем є особа, що веде справу за свій рахунок, особисто займається управлінням бізнесом і несе особисту відповідальність за забезпечення необхідними засобами, самостійно приймає рішення. Його винагородою є отриманий в результаті підприємницької діяльності прибуток і почуття задоволення, що він випробує від заняття вільним підприємництвом. Але поряд з цим він повинен прийняти на себе весь ризик втрат у випадку банкрутства його підприємства.

      В даний час у теоретичних дослідженнях приділяється увага не тільки підприємництву як способові ведення справ на самостійній, незалежній основі, але  і внутріфірмовому підприємництву, або інтрапартнерству. Термін "інтрапартнер" був введений в обіг американським дослідником Г. Піншо. Він же вперше використовував і інший термін, похідний від першого, - "інтракапітал".

      Поява інтерпартнерства пов'язана з тим  фактором, що багато великих виробничих структур переходять на підприємницьку форму організації виробництва. Оскільки підприємництво припускає обов'язкову наявність свободи творчості, то підрозділи цілісних виробничих структур отримують право на волю дій, що має на увазі і наявність інтракапіталу - капіталу, необхідного для реалізації ідей, що лежать в основі внутріфірмового підприємництва.