Затраты предприятия, формирование себестоимости

Зміст

Вступ.

1. Загальна характеристика  підприємства та організація  бухгалтерського                     обліку

1.1 Характеристика діяльності  підприємства 

1.2 Організація  бухгалтерського  обліку

2. Формування та облік  витрат діяльності підприємства

2.1 Методологічні принципи  формування в обліку інформації  про витрати підприємства

2.2 Критерії визнання витрат 

2.3 Класифікація витрат  виробництва 

2.4 Витрати за статтями  калькуляції 

2.5 Методи обліку витрат 

2.6 Синтетичний облік витрат 

3.  Облік витрат звітного  періоду 

3.1 Облік адміністративних  витрат 

3.2 Облік витрат на збут 

3.3 Облік інших видів  операційної діяльності 

4. Практична частина 

Висновки

Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

В даний час в більшості  організацій менеджери приділяють велику увагу організаційній стороні  справи, вважаючи, що економічний механізм в умовах ринкової економіки діє сам по собі. Однак без введення системи економічної відповідальності в організації в цілому, зокрема, без створення системи управління витратами, неможливо підвищити ефективність і рентабельність виробництва, розміри одержуваної прібилі.

Процесс виробництва є  важливою стадією кругообігу коштів підприємства.У ході цього процесу підприємство, витрачаючи що знаходяться в його розпорядженні ресурси, формує собівартість продукції, що виготовляється, що, зрештою, за інших рівних умов визначає фінансовий результат його роботи.

 Основним нормативним  документом, що визначає організацію  обліку виробничих витрат, є Положення про склад витрат по виробництву і реалізації продукції, що включаються в собівартість продукції, і про порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку.

Облік витрат на виробництво  необхідно розглядати, як сукупність взаємопов'язаних послідовних, організаційних, логічних, розрахункових операцій і процедур формування інформації про витрати. В цьому обліковому процесі здійснюється первинний облік, групування, систематизація інформації, а також калькулювання собівартості продукції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1  Характеристика підприємства  та організація бухгалтерського  обліку

 

Відокремлений підрозділ „Шахта "Білицька" (надалі -Підрозділ) державного підприємства „Добропіллявугілля" (надалі - Підприємство) створено згідно з наказом Державного підприємства „Добропіллявугілля" від 01.04.2003 р. №2 на виконання наказу Мінпаливоенерго України від 21.02.2003 р. № 92.

Місцезнаходження шахти „Білецька": 85043, Донецька область, м. Білицьке.

Мета діяльності Підрозділу - забезпечення виконання завдань Підприємством з видобутку вугілля з найменшими витратами; задоволення соціально-економічних потреб працівників Підрозділу і підприємства.

Видами діяльності, які здійснює Підрозділ є:

• видобування кам’яного вугілля;
• експлуатація родовищ корисних копалин;
• здійснення заходів з комплексного використання природних ресурсів і ресурсозбереження;
• будівництво, реконструкція, технічне переозброєння, проведення будівельно-монтажних робіт;
• впровадження нової техніки, передової технології, прогресивних методів організації виробництва, нових видів матеріалів;
• виконання маркшейдерських робіт, проведення нагляду за деформацією поверхні і об’єктами, під якими проводяться гірничі роботи;
• забезпечення засобами і послугами радіотелефонного зв’язку, монтаж охоронної сигналізації;
• охорона земної поверхні та розташованих на ній будівель, споруд;
• впровадження заходів з підвищення якості вугільної продукції;
• забезпечення ефективної роботи вентиляційних систем, газовилучувальних рекуперацій них установок, водовідведення;
• створення на робочих місцях безпечних умов;
• організація правової роботи, укладання господарських угод;
• виробництво і ремонт засобів виміру та контролю;
• ремонт і технічне обслуговування автомобілів;
• медичне і культурне обслуговування та оздоровлення працівників Підрозділу;
• реалізація продукції, залишків від виробництва;
• ведення буро-вибухових робіт;
• виробництво теплової енергії;
• реалізація теплової енергії;
• постачання пари та гарячої води тощо. Підрозділ є цілісним майновим комплексом.

Підрозділ не є юридичною особою, представляє  інтереси і реалізує свої цілі і задачі в межах Положення і Статуту Підприємства.

Підрозділ складає відокремлений  баланс, Посадові особи Підрозділу мають право в межах повноважень та на підставі Підприємства укладати господарські та інші договори, набувати майнові та немайнові права, нести обов’язки, бути позивачем та відповідачем у суді.

Фінансові та кредитно-розрахункові операції Підрозділу здійснюються Підприємством централізовано, включаючи розрахунки за вугільну продукцію, а також за виконані роботи та послуги.

Підрозділ використовує надане йому Підприємством майно, яке є державною власністю, для здійснення господарської діяльності на праві оперативного використання майна. Підприємство наділяє Підрозділ:

• основними засобами та іншими необоротними активами;
• оборотними активами (в тому числі грошовими);
• іншим майном та майновими правами, якщо це не суперечить чинному законодавству. Підрозділ має право здійснювати операції за поточними рахунками в установах банків, які відкриваються для Підрозділу Підприємством. Має круглу печатку, бланки зі своїми реквізитами, веде касові операції.

 

Бухгалтерський облік здійснюється відповідними службами за основними положеннями наказу про облікову політику.

У складі бухгалтерської служби створено групи: матеріальна група, група  обліку оплати праці, виробничо-калькуляційна  група, група обліку вугільної продукції та ін.

Безпосередньо керівнику шахти  підпорядковується головний бухгалтер, який несе відповідальність за формування облікової політики, ведення бухгалтерського обліку, своєчасне подання повної і достовірної звітності, за відповідність законодавству господарських операцій, які здійснюються.

Для забезпечення створення, перевірки  та обробки первинних документів у бухгалтерському обліку від моменту створення до передачі в архів складаються графіки документообороту.

Метою виконання курсової роботи є : розкрити економічний зміст та класифікацію витрат підприємства, методи обліку витрат та калькулювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Формування  та облік витрат діяльності  підприємства.

 

Методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку (П(С)БО) 16 «Витрати».

Витрати — зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, яке призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Якщо хоча б одна з умов визнання активів не виконується, актив не визнається, а витрати з придбання цього активу списують у поточному періоді на «Інші операційні витрати». Списані активи обліковують на позабалансовому рахунку 07 «Списані активи».

Із зменшенням активів виникають такі витрати:

• списання матеріалів на виробництво продукції, для ремонту основних засобів, на адміністративні цілі;
• нарахування амортизації;
• списання основних засобів, нематеріальних активів, МШП, що стали непридатними;
• втрати від знецінення запасів;
• нестачі запасів (сировини, комплектуючих виробів, готової продукції, товарів);
• нарахування резерву сумнівних боргів або списання дебіторської заборгованості, яка не може бути сплачена;
• благодійні внески;
• належні до сплати або сплачені штрафи, пені, неустойки.

Зобов'язанням, як уже зазначалося, є заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій, погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, які втілюють економічні вигоди.

До витрат, що збільшують зобов'язання, належать нарахування:

• заробітної плати працівникам підприємства, які перебувають із ним у трудових відносинах;
• податків, зборів, обов'язкових платежів;
• відрахувань на обов'язкове і добровільне страхування;
• орендної плати, комунальних послуг, витрат зв'язку, послуг з реклами;
• послуг сторонніх організацій (юридичних, аудиторських, консультаційних, медичних).

До витрат, згідно з П(С)БО 1 та П(С)БО 3, належать також нестача  запасів, списання запасів або необоротних  активів, які визнано активами, сплата штрафних санкцій, витрати на заохочування, соціальний і виробничий розвиток, нарахування податків, у тому числі податку на прибуток.

Елемент витрат — сукупність економічно однорідних витрат.

Непрямі витрати — витрати, які не можна віднести безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним способом.

Нормальна потужність — очікуваний середній обсяг діяльності, якого можна досягти за умови звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Об'єкт витрат — продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення витрат, пов'язаних з їхнім виробництвом (виконанням).

Критерії визнання витрат передбачають, що:

• витрати відображають у бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань;
• витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, яке призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками) за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені;
• витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для одержання якого їх здійснено;
• витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображають у витратах того звітного періоду, в якому їх було здійснено;
• якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Не визнаються витратами  і не включаються до Звіту про  фінансові результати:

• платежі згідно з договорами комісії, агентськими угодами та іншими подібними договорами на користь комітента, принципала та ін.;
• попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

погашення одержаних позик;

• інші зменшення активів чи збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, властивим витратам;
• витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу згідно з Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (П(С)БО).

Облік передбачає створення детальної  класифікаційної схеми витрат. Керівник або власник підприємства повинен знати, скільки буде коштувати виробництво тієї чи іншої продукції, який прибуток від її реалізації в загальному обсязі прибутку, чи є можливість збільшити або зменшити ціну на цю продукцію і яка ефективність від прийняття управлінського рішення. Щоб дати відповідь на всі ці питання, необхідно використати економічно обґрунтовану класифікацію витрат. Класифікація витрат - це поділ витрат на класи на основі певних загальних ознак об'єктів і закономірних зв'язків між ними.

Необхідність  в різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх збирання і розподілу  зростає з ускладненням господарської  діяльності підприємства. Вона є передумовою успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу та ефективного управління витратами.

Найбільш  економічно доцільний підхід до побудови системи обліку витрат - це виділення  типових груп рішень (наприклад, контроль за трудовими витратами або використанням матеріалів) і вибір відповідних об'єктів обліку витрат (наприклад, продукція або підрозділ).

В основу наведеної нижче класифікації витрат покладено принцип: різні витрати  для різних цілей. Виділяють три  напрями класифікації витрат (рис. 2.1).

Класифікація витрат

Для оцінки запасів та визначення фінансових результатів

Для прийняття рішень

Для контролю виконання

Вичерпані

Невичерпані

Витрати на продукцію

Витрати періоду

Прямі

Непрямі

Основні

Накладні

Релевантні

Нерелевантні

Постійні

Змінні

Маржинальні

Середні

Дійсні

Можливі

Контрольовані

Неконтрольовані

Рисунок 2.1 Класифікація витрат в системі обліку

П(С)БО 16 "Витрати" передбачає відображення витрат в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. При цьому витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то втрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Витрачені кошти - це невичерпані витрати, які принесуть користь у майбутньому.

Припустимо, що товари реалізовані  і устаткування введене в експлуатацію. Отже, відбувся обмін товарів на дохід (у вигляді грошей або зобов'язань покупців), і для отримання цього доходу була спожита певна частка устаткування (у вигляді амортизації). Тому собівартість реалізованих товарів та амортизаційні відрахування - це вичерпані (спожиті) витрати. Частину товарів, втрачених внаслідок пожежі або іншого нещасного випадку, потрібно вважати збитками, оскільки товари не були обмінені на інші речі і не принесли користі.

Разом з тим витрати можуть не збігатися в часі з реальними  витратами активів. Наприклад, нараховано заробітну плату за січень, яку було виплачено на початку лютого: чи є ця заробітна плата витратами за січень, чи вона буде витратами лютого, коли будуть виплачені кошти робітникам і службовцям?

Оскільки праця робітників і  службовців була використана в січні, а заробітна плата е грошовою формою витрат на оплату праці, то зрозуміло, що ці витрати пов'язані з виникненням зобов'язань, для погашення яких пізніше будуть передані активи.

Вичерпані (спожиті) витрати - це збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.

Невичерпані (неспожиті) витрати - це збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах.

Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані витрати - у звіті про фінансові результати. В узагальненому вигляді концепцію вичерпаних та невичерпаних витрат показано на рис.  2.2

БАЛАНС

АКТИВ

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

ВИТРАТИ

НЕВИЧЕРПАНІ

ВИЧЕРПАНІ

Вкладення капіталу

Витрати звітного періоду

АКТИВ БАЛАНСУ

ЗВІТ ПРО ФІНАНСОВІ  РЕЗУЛЬТАТИ

Рисунок 2.2 Концепція витрат для визначення фінансового результату

Витрати на продукцію - це витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації. У виробничій сфері до таких витрат належать витрати (сировина і матеріали, заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями від неї, амортизація верстатів тощо), пов'язані з функцією виробництва продукції, що формують її історичну собівартість.

На  торгівельному підприємстві витратами  на продукцію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.

Витрати періоду - це витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Підприємства, що виготовляють продукцію, до таких витрат відносять витрати на здійснення всіх інших своїх функцій (управління, маркетинг, дослідження, розробка тощо) вартісного ланцюжка. На торговельних підприємствах витратами періоду є витрати обігу.

У підприємствах  виробничої сфери витрати, які відносяться  на собівартість продукції, називають виробничими витратами, а витрати періоду - витратами діяльності.

Важливою ознакою витрат як у  виробничій, так і у невиробничій сфері є характер їх зв'язку з  певним об'єктом: продукцією, підрозділом, проектом тощо. Залежно від характеру  цього зв'язку витрати поділяють  на прямі та непрямі.

Прямими витратами називають економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо у відповідності з обґрунтованими нормами та нормативами. До них відносяться витрати на сировину та основні матеріали, заробітна плата робітників основного виробництва, відрахування на соціальні заходи від заробітної плати робітників тощо.

Непрямими витратами називають  витрати, які неможливо розрахувати  по окремих видах продукції за ознакою прямої приналежності, оскільки вони пов'язані з виготовленням декількох видів продукції або з різними стадіями її обробки. їх включають до собівартості конкретних видів продукції шляхом розподілу пропорційно до будь-якої умовної бази. До непрямих відносяться витрати на утримання і експлуатацію машин та обладнання, на підготовку та освоєння виробництва, втрати від браку, загальновиробничі, адміністративні та інші виробничі витрати.

Віднесення  витрат до прямих або непрямих залежить від того, що є об'єктом витрат.

Основні витрати – це витрати, безпосередньо  пов’язані з технологічним процесом виготовленні продукції, та неминучі при  будь-яких умовах та характері виробництва. Вони поділяються на три групи: прямі  матеріальні витрати, прямі витрати  на оплату праці та інші прями витрати.

До  складу прямих матеріальних витрат відносять  сировину і матеріали,купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат.

До  складу прямих витрат на оплату праці  включають заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим на виробництві продукції, виконанням робіт або наданням послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат.

Витрати на оплату праці інших категорій  виробничого персоналу ( майстри, допоміжний персонал тощо) і на заробітну плату робітників, що не може бути прямо віднесена на продукцію ( оплата часу простою, додаткові виплати тощо), включають до складу виробничих накладних витрат.

До  складу інших прямих витрат включають  усі інші виробничі витрати, які  можуть бути безпосередньо віднесені  до конкретного об’єкту витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо.

Накладні  витрати - це витрати, не пов’язані  безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва. Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, заробітна плата обслуговуючого персоналу (непряма), витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація і страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг тощо.

Накладні  витрати не можна точно розподілити  між конкретною продукцією, так як вони поширюються на всю виробничу продукцію. Тому їх пов'язують з конкретною продукцією наближено, розподіляючи всю суму накладних витрат за період між продукцією на основі прийнятної. Накладні витрати можна поділити на виробничі та невиробничі. До виробничих накладних витрат відносяться загальновиробничі витрати, які розподіляються між продукцією пропорційно до обраної бази.

По  відношенню до обсягу виробництва виробничі  накладні витрати поділяються на змінні, постійні та умовно-змінні. Прикладами змінних виробничих накладних витрат є витрати на допоміжні матеріали, на дрібно оснащення та інструменти, на опалення, освітлення та споживання електроенергії. Розмір цих витрат зростає або зменшується прямо пропорційно до кількості виготовленої продукції. Частина виробничих накладних витрат, що називаються постійними, залишається практично незмінною протягом звітного періоду незалежно від коливань обсягу випуску продукції. Це, наприклад, страхові внески, орендна плата, заробітна плата майстрів, амортизаційні відрахування на обладнання. До умовно-змінних накладних виробничих витрат варто віднести плату за користування телефоном (основна плата плюс плата за міжміські розмови), за комунальні послуги. До невиробничих витрат включають: адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Взаємозв'язок деяких видів витрат показано на рис. 2.3

В И Т Р А Т И	В И  Р О Б Н И Ч І    В И Т Р А Т И
			Прямі матеріальні витрати
	Основні витрати		Прямі витрати на оплату праці		Витрати на продукцію
			Виробничі накладні витрати
	Н Е  В И Р О Б Н И Ч І     В И Т Р А Т И
			Витрати на збут		Витрати  періоду
			Витрати на управління

 

Рисунок 2.3 Взаємозв’язок різних видів  витрат

Відмітимо, що групування витрат на основні та накладні не співпадають з групуванням  витрат на прямі та непрямі, а тотожність основних витрат з прямими, і накладних з непрямими.

Поділ витрат на основні та накладні, прямі  та непрямі пов'язаний, в першу чергу, з необхідністю більш точного калькулювання, тобто отримання об'єктивної інформації про рівень витрат.

Для прийняття управлінських рішень вкрай необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати.

Релевантні  витрати - це витрати, величина яких може бути змінена внаслідок прийняття рішення.

Нерелевантні  витрати — це витрати, величина яких не залежить від прийняття рішення.

Наприклад, розглядається питання - придбати новий  верстат або взяти його в оренду. У цьому випадку вартість верстата та орендна плата є релевантними витратами, на відміну від вартості витрачених на його обслуговування мастильних матеріалів, витрат на заробітну плату обслуговуючого персоналу, які є нерелевантними витратами, оскільки вони матимуть місце в обох випадках.

Поділ витрат на релевантні (які враховуються при розрахунку) та нерелевантні (які не враховуються при розрахунку) має не менш важливе значення для прийняття правильних управлінських рішень, ніж поділ витрат на постійні та змінні. Релевантні витрати дорівнюють нулю при відмові віл існуючого варіанту використання засобів на користь альтернативного, а нерелевантні витрати залишаються незмінними. Отже, тільки релевантні витрати повинні враховуватись при прийнятті рішень.

Різницю між витратами, які виникають  при прийнятті альтернативних рішень, називають диференційними витратами.

Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень необхідно враховувати не лише дійсні (реальні), а й можливі витрати (втрати).

 

Дійсні  витрати - це витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських регістрах в міру їх виникнення.

Можливі витрати (втрати) - це вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення.

Маржинальні витрати - це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

Середні витрати - це загальні витрати на виробництво додаткової групи продукції, поділені на загальну кількість одиниць продукції.

Щоб управляти витратами, важливо  знати, як вони поводяться, тобто є  вони змінними чи постійними щодо певної діяльності.

Класифікація витрат на постійні та змінні важлива для прийняття  управлінського рішення щодо обсягу виробництва і ціноутворення.

Класифікація за типом "поведінки" витрат в залежності від змін обсягів  виробництва (або рівня активності компанії) є найбільш важливою для  цілей планування і контролю. Зростання або зниження обсягу виробництва викликає відповідне зростання або зниження рівня певних витрат. При цьому інші витрати залишаються незмінними.

Змінними (умовно-змінними) називають витрати, загальний розмір яких зростає або зменшується прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва. Основними прикладами таких витрат є: прямі витрати матеріалів; прямі витрати праці; частина виробничих накладних витрат; змінні витрати на продаж товарів та послуг.

Напівзмінні витрати - це витрати, які змінюються, але не прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є витрати на придбання матеріалів за умови отримання знижки у разі придбання великої партії, та витрати часу на одиницю продукції, що поступово скорочується в міру зростання кваліфікації робітників.