Земля, як об’єкт власності та господарювання в аграрній сфері

ЗМІСТ:

Вступ  ……………………………………………………………………………… 3

1.  Земля, як об’єкт власності та господарювання в аграрній сфері. Рента як

економічна форма реалізації власності  на землю . ………………............................ 4

2. Види земельної ренти, механізм її формування та вилучення …………………

3. Сучасні проблеми формування земельного ринку, його інфраструктури ……..

4. Грошові оцінки землі в Україні …………………………………………………...

5. Висновок ……………………………………………………………………………

6. Список використаної літератури …………………………………………………

Вступ

Сільське господарство – це сектор економіки, де найбільшою мірою виявляється  модель ринку чистої конкуренції, а  його результативність цілком залежить від використання специфічного ресурсу  – землі, родючість якої необхідно  постійно відновлювати. Товари цього сектора не мають замінників, тому аграрна політика має проводитися як у короткостроковому, так і в довгостроковому періодах – вона постійно

повинна бути в центрі уваги кожного  уряду.

Сьогодні сільськогосподарське виробництво  і в цілому агропромисловий комплекс України перебувають у центрі суспільної уваги, оскільки і без того небагатий наш стіл останнім часом особливо збіднів, стрімко зросли ціни на продовольство — такі явища викликають у населення України велику стурбованість і загострюють соціальну напруженість.

В аграрному секторі виникають  складні виробничі відносини, певна  система земельних відносин власності  у процесі виробництва сільськогосподарської  продукції, її розподілу, обміну та використання.

Найважливіше місце в системі земельних відносин відводиться земельній ренті, яка являє собою частину додаткової частини вартості, що створюється в процесі використання земельних надр. Особливість ренти в тому, що вона є продуктом суспільної праці, а не результатом конкретного товаровиробника. Саме ця обставина і те, що величина ренти досить суттєва, обумовлює її виключну роль в економіці держави.

Питанням земельної ренти за останні півстоліття у світовій економічній літературі не приділялося  належної уваги. Пояснюється це тим, що земля у більшості розвинутих країн уже повністю поділена між державою та приватними власниками, а рента, яку вони отримують, має більшу величину порівняно з іншими факторами факторіального розподілу доходу.

Рента, як категорія ринкового господарства, означає постійно отримувану частину доходу з капіталу, майна чи землі, що не вимагає від власника ніякої підприємницької діяльності. Земельна рента, як економічна рента землі, є однією з форм розподілу створеного національного доходу. В економічній думці реформаторів аграрного сектора домінує думка щодо досягнення ефективності сільського господарства через формування ринку землі на основі приватної власності та ринкових законів функціонування.

Тут існує певна неточність, оскільки земля є специфічним товаром, тому ринковий механізм попиту і пропозиції просто не впливає на ціну землі. Тут йдеться про вплив пропозиції на ціну земельної ренти. Специфіка землі як фактора виробництва та як товару визначається такими чинниками:

- земля як ресурс характеризується  обмеженістю, яка означає, щосуспільство не може запропонувати більше ресурсів, ніж хотіли б мати люди. Отже, обмеженість землі абсолютна.

- специфіка земельного ресурсу  як фактора в тому, що не  тільки його кількісні параметри  зменшуються, а постійно знижуються  і якісні характеристики.

- за умов загострення світової  продовольчої проблеми вирішення  питань реформування аграрного  сектора економіки України набуває  не лише суто національної, а  й міжнародної ваги.

- глобалізація економіки зумовлює  посилений тиск на кожну ділянку землі з точки зору прикладання капіталу або її привласнення як об’єкта власності.

1. Земля, як об’єкт власності та господарювання в аграрній сфері. Рента як економічна форма реалізації власності на землю.

Земельні відносини - це суспільні відносини з приводу володіння, користування, розпорядження і управління землею на державному, господарському і внутрішньогосподарському рівнях як об'єктом господарювання, так і засобами виробництва у сільському господарстві.

Поняття земельних відносин охоплює широке коло питань економічного (виробничого) і правового характеру. В основі земельних відносин лежить категорія власності на землю. Тому зміну і розвиток земельних відносин пов'язують зі зміною і розвитком форм власності на землю. Земельні відносини як складова виробничих відносин, можуть бути як стимулюючим, так і стримуючим фактором у розвитку продуктивних сил.

Характерною ознакою трансформації  земельних відносин на сучасному  етапі є приватизація землі, розвиток багатоукладної економіки на основі поєднання переваг колективної форми організації праці і приватної власності, особистого інтересу в підвищенні продуктивності праці на землі. Приватизація земель сільськогосподарського призначення здійснюється через визначення частки кожного члена колективу у спільній власності на землю, передану у колективну власністьсільськогосподарських підприємств. Земельні відносини регулюються спеціальним земельним законодавством, яким визначаються правовідносини щодо землі як об'єкта земельних відносин, що виникають у процесі сільськогосподарського виробництва між суб'єктами земельних відносин.

Об'єктами земельних відносин у  сфері сільськогосподарського виробництва є землі сільськогосподарського призначення (рілля, землі під багаторічними насадженнями, сіножатями і пасовищами) всіх форм власності і господарювання.

Суб'єктами земельних відносин є  окремі громадяни (фізичні особи) та юридичні особи, держава в особі відповідних органів державної влади та територіальні громади сіл, селищ і міст в особі відповідних рад.

Суб’єкти правовідносин щодо землі діють у межах чинного законодавства.

Основу формування і розвитку земельних  відносин у будь-якій суспільно-економічній формації складає власність на землю.

Відповідно до Законів України, прийнятих у 1991-1992 р. "Про власність", "Про форми власності на землю", Земельного кодексу України, у нашій державі запроваджено державну, колективну і приватну форми власності на землю. Конституцією України, прийнятою 28 червня 1996 р., колективна власність на землю не передбачена. Крім державної і приватної, нею запроваджено комунальну форму власності. Таким чином, Конституцією України передбачено такі форми власності на землю: суспільна, яка включає державну і комунальну власність на землю, та приватна, яка поділяється на приватну власність громадян та приватну власність недержавних юридичних осіб. Отже, земельне законодавство, що сформувалося до прийняття Конституції України, має бути приведене у відповідність з Основним Законом країни.

У державній власності перебувають всі землі України, за винятком переданих у колективну та приватну власність. Держава може передавати землі у колективну або приватну власність і надавати їх у постійне або тимчасове користування, у тому числі в оренду.

Водночас Земельним кодексом передбачені  категорії земель, які не передаються ні в колективну, ні у приватну власність. До них належать землі загального користування населених пунктів; землі гірничодобувної промисловості, транспорту, зв'язку та оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду, понад 5 га, і водного - понад 3 га; землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів; землі господарств з вирощування хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, плодів і винограду.

 У колективну власність можуть  бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Площа земель, що передається у  колективну власність, становить різницю між загальною площею земель, які знаходяться у віданні відповідної ради, і площею земель, що залишаються у державній власності (землі запасу, лісовий, водний та резервний фонди) і у власності громадян.

У приватнувласність земельні ділянки  передаються громадянам України  місцевими

радами відповідно до їх компетенції  для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Право приватної власності на земельну ділянку громадяни набувають також у разі одержання її у спадщину, одержання частки землі у спільному майні подружжя, купівлі-продажу, дарування, обміну, одержання земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) при виході з колективного та іншого недержавного сільськогосподарського підприємства.

Земельні ділянки у приватну власність для вищенаведених  цілей передаються безплатно. Виняток становить передавання земель для ведення но. Виняток становить передавання земель для ведення селянського (фермерського) господарства. У даному разі безплатно передається середня земельна частка або земельна частка (пай), при виході громадянина з колективного сільськогосподарського підприємства. Решта земель, тобто площа, яка перевищує середню земельну частку або земельний пай, передається за плату.

Рентні відносини – відносини  між економічними суб’єктами стосовно застосування у виробництві фактора землі і одержання доходу у формі ренти.

Економічну природу рентних  відносин намагались з’ясувати кілька поколінь вчених-теоретиків. Найбільш відомі теорії земельної ренти і рентних відносин розроблені у рамках класичної, марксистської і неокласичної концепцій.

У представників класичної політичної економії не існувало єдиної думки стосовно природи рентних відносин і земельної ренти. Зокрема, А. Сміт розглядав ренту надлишком вартості над заробітною платою робітника і середнім прибутком фермера-орендаря. Цей надлишок виплачувався землевласникові. Водночас Сміт, услід за французькими фізіократами,трактував ренту продуктом природи, який залишається після відрахувань і заміщення всього того, що створено людиною.

Д. Рікардо, один із послідовників  Сміта, розглядав ренту частиною продукту землі, яка виплачується землевласнику як компенсація за використання його землі як сили природи. Водночас він будував свою теорію ренти на засадах теорії трудової вартості. Джерелом ренти, наголошував він, є не сама природа, а праця, якій сили природи на кращих і середніх (за урожайністю і місцезнаходженням) ділянках сприяють підвищенню продуктивності. Саме внаслідок цього виникає надлишок над середнім прибутком, оскільки вартість продукту сільськогосподарського виробництва визначається затратами праці на гірших ділянках. Рікардо вважав, що причиною зростання ренти є необхідність залучати до господарського обороту усе гірші і гірші землі.

Рікардо, як і за півстоліття до нього Сміт, вважав, що носіями рентних відносин виступають три групи економічних суб'єктів - землевласники, підприємці-орендарі і наймані робітники. З рікардіанської теорії ренти можна зрозуміти, що рентні відносини - це відносини експлуатації найманої праці.

Сучасник Рікардо, інший послідовник  економічного вчення Сміта,французький  дослідник Ж.Б.Сей у своїй теорії «трьох факторів», про яку уже йшлося, розглядав ренту доходом від землі, так само, як прибуток і процент - доходом від капіталу, заробітну плату - доходом від праці. Три фактора виробництва створюють свої доходи, тому відносини експлуатації не виникають.

Згідно положень марксистської  теорії рентні відносини виникли  водночас із появою і розвитком приватної власності на землю, а рента стала економічною формою реалізації приватної власності на землю. Вона існувала ще за умов рабовласництва і феодалізму. При феодалізмі земельна рента відображала відносини між землевласниками і кріпосними селянами і виступала формою додаткового продукту, який привласнювався феодалом.

Рента сплачувалась селянами у різноманітних  формах, існували   сплачувалась селянами у різноманітних формах, існували відробіткова, продуктова і грошова рента. Капіталістична земельна рента відбивала відносини уже між трьома класами суспільства — земельними власниками, орендарями і найманими робітниками. У цьому випадку вона

сплачується орендарями землевласникам у вигляді грошової орендної плати за тимчасове користування земельною ділянкою.

К.Маркс виділяв матеріальні умови, що породжують земельну ренту. Вони виникають із особливих якостей землі як головного засобу виробництва у сільському господарстві. Однакові за кількістю і якістю затрати живої праці і капіталу на одиницю земельної площі приносять різний результат на різних за якістю землях, формуючи неоднакову вартість одиниці продукту. Водночас потрібно відзначити специфіку ціноутворення на сільськогосподарські товари. Обмеженість продуктивних земель кращої і середньої якості змушує використовувати і гірші землі, продукція з яких є відносно дорожчою. На відміну від інших сфер господарської діяльності, ринкові ціни на сільськогосподарську продукцію складаються на ґрунті найгірших умов виробництва. У зв'язку із цим, виробництво сільськогосподарської продукції на кращих і середніх землях дає змогу одержати додатковий (надлишковий) прибуток, який і привласнюється власником землі у вигляді земельної ренти.

Рента, за марксистськими уявленнями, виступає однією із форм (поряд з прибутком і процентом) додаткової" вартості, створеної додатковою працею найманих робітників і привласненої земельним власником. Останні, таким чином, є експлуататорами найманої праці у сільському господарстві разом із орендарями, котрі привласнюють іншу форму додаткової вартості - прибуток.

Неокласична школа, на ґрунті критики  марксистських поглядів, розширила розуміння рентних відносин, які, на думку неокласиків, не можна обмежувати лише послугами землі. Вони розповсюдили принципи формування ренти на усі види ресурсів, пропозиція яких є обмеженою (фіксованою).

З цих позицій, економічна рента  — не просто дохід від виробничого фактора землі, а дохід від будь-якого ресурсу виробництва, пропозиція якого є нееластичною. Зокрема, основоположник неокласичного напряму в економічній теорії А.Маршалл вводить поняття квазіренти для позначення доходу, який власник обмеженого ресурсу одержує у короткостроковому періоді від нововведень (інновацій) у виробництво. Квазіренту він одержуватиме до того часу, поки у довгостроковому періоді не зміниться обсяг пропозиції, а нововведення не поширяться на усю галузь.

Квазіренту неокласики характеризують як несправедливий додатковий прибуток у короткостроковому періоді, який одержують внаслідок того, що не доводиться здійснювати «основні» витрати на придбання засобів виробництва, тому що вони уже були здійснені попередньо. Якщо людина володіє виключними природними здібностями і обдаруваннями, які не є результатом її особливих зусиль чи жертв, здійснених заради майбутніх вигод, це дозволяє їй одержувати додатковий дохід порівняно із тим, який очікують звичайні люди за аналогічних витрат праці і капіталу. айні люди за аналогічних витрат праці і капіталу.

Отже, доходи від рідкісних здібностей неокласики розглядають як квазіренту. Наприклад, оперні співаки чи професіональні футболісти одержують квазіренту завдяки своїм рідкісним здібностям. Футболіст, що заробляє 2 млн. доларів на рік, добре грав би і за 50 тис. доларів, якби це було звичайною ціною за його послуги. Різниця у 1,95 млн. доларів і буде квазірентою, яку футболіст одержує завдяки нееластичності (обмеженості) пропозиції гравців його класу.

Отже, економічна рента, за неокласичними  уявленнями, – це різниця між фактичним доходом, який одержує власник виробничого ресурсу, і тим нормальним доходом, який даний ресурс міг би принести за умов його альтернативного використання.

Якщо марксистська теорія земельної  ренти стверджує, що платність землі  є перешкодою для розвитку продуктивних сил у сільському господарстві і пропонувала націоналізацію землі, то неокласики підкреслюють позитивний, з погляду ефективності, характер платності природних ресурсів.

Співвідношення різних рівнів цін  на різні чинники виробництва, наприклад, ставок заробітної плати і ставок орендної плати, дає виробництву важливу інформацію про найефективніше поєднання праці і землі при вирощуванні сільськогосподарської продукції. Можна з упевненістю сказати, що сільське господарство за умов безоплатності землі у країнах ринкової економіки ніде не досягло б такого високого рівня пропозиції аграрної продукції, як за нинішніх умов, коли земля платна.

Оскільки земля є безоплатним  даром природи, то з позицій суспільства  в цілому пропозиція землі існуватиме завжди, навіть тоді коли за її користування рента виплачуватись не буде. З позицій же окремого підприємця земля має альтернативні варіанти використання: її, скажімо, можна засіяти пшеницею, а можна й засадити тюльпанами, розбити яблуневий сад, забудувати житловими будинками чи спорудити на цьому місці велике підприємство. Тому рентні платежі фермерів, які вирощують зернові культури, чи інших індивідуальних користувачів виступають витратами, які необхідні для вилучення землі із альтернативного використання. Поєднання землеволодіння і землекористування у одній особі при зростанні цін на сільськогосподарську продукцію не вплине на її фактичні витрати; доходи такого фермера зростуть навіть за зростання рівня орендної плати. Якщо ж фермер орендує земельну ділянку, в результаті зростання цін на його продукцію він може і не одержати вищих доходів, оскільки зросте й рівень орендної плати, яка для даного фермера є витратами.

Ґрунтовний аналіз рентних відносин вимагає виявити відмінності  між рентою і орендною платою.

Орендна плата – це заздалегідь  визначена певна величина доходу орендаря, яка встановлюється в абсолютній величині (на весь строк орендного договору) й випускається власнику землі щорічно або щоквартально залежно від умов договору. Основним джерелом орендної плати є додатковий продукт, який одержує орендар у процесі використання землі. Одна частина у формі підприємницького доходу (середній прибуток) залишається  риємницького доходу (середній прибуток) залишається орендарю, а друга частина виплачується земельному власнику за право користування його землею. Отже  даному випадку орендна плата виступає формою прояву земельної ренти. А земельна рента, в свою чергу, є джерелом орендної плати.

Орендна плата може також включати в себе також у повному обсязі вартість оборотних засобів, якщо вони надаються власником у користування орендарю. Згідно з вищевикладеним можна побудувати модель формування прибутку орендаря при "чистій" оренді.

Модель "чистої" оренди

Орендна плата і рента співпадають, якщо здається в оренду земля, у яку раніше не здійснювались ніякі капіталовкладення (інвестиції), тобто не  водились споруди чи будувались системи іригації та інше. Якщо ж такі вкладення здійснювались, то орендна плата, окрім ренти, включає у себе виплату процентів на вкладений капітал, а також амортизаційні відрахування на основні фонди:

Орендна плата = Я + А + r, де:

Я—рента;

А — амортизація основного капіталу, переданого в оренду разом із  землею;

r— процент на вкладений капітал.

Включення до складу орендної плати  процента і амортизаційних відрахувань, пов'язаних із зношуванням засобів праці, розміщених на даній земельній ділянці, і перенесенням їх вартості на створений продукт зумовлено такими обставинами.

По-перше, якщо на даній земельній  ділянці знаходиться яка-небудь споруда чи будова, що має певну вартість, яка за своєю суттю є матеріалізацією певної грошової суми, затраченої на її зведення, то її власник міг би покласти цю суму до банку під певний процент. Однак цю суму він передає орендареві у матеріалізованій формі – у вигляді споруди. Тому останній за користування цієї спорудою повинен сплачувати процент власникові землі.

По-друге, зрозуміло, що дана споруда, як елемент основних фондів, зношується у процесі її експлуатації, щорічно переносячи частину своєї вартості на вирощений продукт. Після реалізації цього продукту орендар зобов'язаний передати власникові споруди цю вартість для формування амортизаційного фонду, останній призначений для відновлення основного капіталу (споруди), котрий належить землевласнику, після повного йогозношення.

Після аналізу рентних відносин можна дати визначення ренти.

Земельна рента — це дохід  від такого виробничого фактора, я» земля. Його джерелом є надлишковий прибуток, створений на землі і привласнений її власниками. Земельна рента є економічною формою реалізації приватної власності на землю.

2. Види земельної ренти,  механізм їх формування і вилучення.

Земельна рента за своєю суттю, як це було з’ясовано вище, є надлишковою додатковою вартістю. У промисловості вона – явище тимчасове тому, що конкуренція не дає можливості надовго закріпити виключні умови, що їх породжують, як привілеї окремих підприємців. У сільськогосподарському виробництві інші умови функціонування капіталу.

Фізичний капітал (основні фонди) - це запас виробничих товарів, які приймають участь в виробництві товарів та послуг.

Фізичний капітал відрізняється від землі тим, що він виробляється, в той час, як земельний фонд не може бути збільшеним. Земля є виробничим фактором, який не може бути штучно виробленим, а є в наявності як природний об’єкт, і тільки в обмеженій кількості. Загальновідомо, що основними факторами виробництва є праця і фізичний капітал, але земля також є надзвичайно важливим фактором виробництва. В деяких випадках земля стала продуктивною тільки завдяки попереднім інвестиціям (вирубка лісу,

розчистка, дренажні системи і т.д.), і через це являє собою в  більшій мірі фізичний капітал, а ніж фактор виробництва, даний природою.

Тому земля в певній мірі є компонентом основних фондів. Фізичний капітал і землю важко розділити, тому економіка капіталу ідентична економіці землі. Майнове багатство країни – це земля і фізичний капітал. Це реальні (матеріальні) активи з значним терміном використання. Ще є фінансовий капітал – гроші, цінні папери.

Послуги землі як фактора виробництва. В економіці послуги землі  як фактора виробництва чітко фіксовані. Але якщо збільшуються ціни на сільськогосподарську продукцію, то збільшуються також ставки орендної плати за землю. Є загальні принципи виробничого попиту.

Що відбувається з ціною на земельну ділянку при рості цін на сільськогосподарську  продукцію? Збільшуються ставки орендної плати. Оскільки ціна (сьогоденна) рівна вартості всіх майбутніх орендних надходжень, то ціни на земельну ділянку також будуть зростати. Якщо процентна ставка залишається незмінною, то відсоткове підвищення цін на землю буде рівнятись відсотковому підвищенню річних орендних ставок.

Економічна рента - це такий рівень оплати деякого фактора виробництва, який перевищує розміри мінімальної оплати, достатньої для того, щоб одержати необхідну пропозицію цього фактора в межах заданого способу його використання. Виробничий фактор приносить ренту, якщо він оплачується на більшому рівні, ніж це необхідно для забезпечення пропозиції даного потоку послуг цього фактору.

Під рентою розуміють деякий доход, який отримує власник земельної ділянки, здаючи її в оренду чи використовуючи самостійно. Але для земельної ділянки, як природного фактора, характерні неоднакові природні властивості, тому і рента буде різною.

Основні різновиди земельної ренти:

Диференціальна.

Абсолютна.

Монопольна.

Земельна рента в несільськогосподарських  галузях.

В економічній теорії нема єдності  і стосовно форм земельної ренти. Однак ніхто не заперечує існування диференціальної земельної ренти, умовами виникнення якої визнаються такі:

1) мінливість земельних ділянок  за їх продуктивністю (якістю),   віддаленістю від ринків збуту продукції;

2) відмінність різних ділянок  землі за віддачею від додаткових інвестицій.

У першому випадку йдеться про  мінливість об'єктивного, природного характеру, а в другому — про штучний характер мінливості, яка породжується прагненням людини поліпшити фунти, впровадити нові техніку і технологію, здійснити селекцію тощо. Саме тому й розрізняють два види диференціальної ренти—першого та другого роду. 

Диференціальна рента першого  роду виникає внаслідок різної природної продуктивності чи віддаленості земель і одержується з  усіх земельних ділянок, окрім найгірших по продуктивності і місце розташуванню.

Отже, диференціальна рента ґрунтується  на існуванні постійні переваги (монополії), якою володіють орендарі кращих і середніх земель. Якби така перевага існувала в інших галузях, вона була б тимчасовою, адже конкуренція її ліквідувала б.

Але в сільському господарстві, як і в інших галузях, пов'язаних з використанням землі як основного засобу виробництв, існує специфічний вид монополії — монополії на землю як об'єкт господарювання, яка й стає причиною існування диференціальної ренти. Цю монополію здійснює орендар (за угодою про оренду землі), але ренту привласнює землевласник.

Монополія господарювання на землі  передбачає, що земля ресурс обмежений, кращі землі давно задіяні в господарстві (ця обставина посилюється дією закону спадної віддачі, який проявляється в зниженні віддачі додаткових інвестицій в землі).

Зростання потреб в сільськогосподарських продуктах змушує залучати оборот все гірші землі, які визначають граничні витрати виробництв. Зростаючі граничні витрати знаходяться в основі цін продуктів. Експлуатація решти ділянок, природна продуктивність яких забезпечує отримання додаткового прибутку, який і стає диференціальною рентою першого роду, що сплачується в складі, орендної плати орендарем землевласнику.

Рента на найгірших ділянках не утворюється, адже там не виникає надлишкового прибутку.

Диференціальна рента другого  роду утворюється аналогічно – матеріальною умовою її виникнення є також відмінності в продуктивності земель, але тепер уже не природної, а штучно створеної за рахунок додаткових інвестицій. Спільними є причина утворення – монополія господарської діяльності на землі з її впливом на ціноутворення і джерело ренти – надлишковий прибуток на середніх і кращих землях.

Друга диференціальна рента за сучасних умов, коли здійснюється високо інтенсивне сільськогосподарське виробництво із значними інвестиціями, які все зростають, стала основною формою рентного доходу власників землі.

Як висновок, зробимо таку схему:

Диференціальна рента

  Розглядаючи диференціальну ренту, ми показали, що гірші земельні ділянки або капіталовкладення диференціальної ренти не приносять. Між тимвідомо, що землевласники навіть за найгірші земельні ділянки беруть орендну плату, а держава стягує земельний податок.