Зміст та основні завдання фінансової діяльність суб’єктів господарювання

 

1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1.1 Зміст та основні  завдання фінансової діяльність  суб’єктів господарювання

Фінансовий стан – це спроможність підприємства вести господарську діяльність на основі своєчасного погашення  усіх видів заборгованості, раціональної структури капіталу і господарських засобів [1,ст.12]. У ньому відображають у вартісній формі загальні результати роботи підприємства з управління фінансовими ресурсами.

Фінансовий стан підприємства визначають за такими елементами:

• прибутковістю роботи підприємства;
• оптимальністю розподілу прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства після сплати податків і обов'язкових платежів;
• наявністю власних фінансових ресурсів не лише мінімально потрібного рівня для організації виробничого процесу і процесу реалізації продукції;
• раціональним розміщенням основних і обігових фондів;
• платоспроможністю та ліквідністю.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої комерційної і фінансової діяльності, тобто чим вищими є показники виробництва і реалізації продукції робіт і послуг, тим нижча їх собівартість, якщо вища рентабельність і вищий прибуток, то фінансовий стан підприємства є кращим. І навпаки [4,ст.34].

Фінансово-економічний  стан підприємства оцінюється шляхом аналізу балансу. У балансі підприємства відображається склад ресурсів і джерела формування ресурсів. Співвідношення певних складових елементів активу і пасиву, а також взаємозв'язок між ними значно впливають на можливість підприємства вести правильну, ефективну господарську діяльність [5,ст.18].

Уміння здійснювати  ефективне управління фінансовим станом підприємства залежить від доцільності  використання того чи іншого методу

оцінки фінансового стану. Для  оцінки фінансового стану підприємства використовують такі методи: коефіцієнтний, комплексний, інтегральний, беззбитковий та рівноважний [3,ст.45]. Найпоширеніший коефіцієнтний метод, який базується на розрахунку системи коефіцієнтів, що відображають різні аспекти діяльності підприємства і враховують чинники внутрішнього і зовнішнього впливу на фінансовий стан підприємства. Але вадою цього методу є відсутність нормативних значень більшості використовуваних коефіцієнтів.

Інформацією для аналізу фінансового  стану є: баланс підприємства,

звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал, звіт з продукції, а також матеріали маркетингових досліджень та аудиторських перевірок [1,ст.10].

Для оцінки фінансового стану використовують декілька груп показників, а саме: показники ліквідності, показники платоспроможності, показники ділової активності. Отже:

Показник ліквідності, характеризує здатність підприємства забезпечити свої короткострокові зобов’язання з найбільше легко реалізованої частини активів – оборотних коштів. Цей коефіцієнт дає найбільш загальну оцінку ліквідності активів. Оскільки поточні зобов’язання підприємства погашаються в основному за рахунок поточних активів, для забезпечення нормального рівня ліквідності необхідно, щоб вартість поточних активів перевищувала суму поточних зобов’язань . Нормальним значенням даного коефіцієнта вважається 1,5 - 2,5, але не менше 1. Однак на його рівень впливає галузева належність підприємства, структура запасів, стан дебіторської заборгованості, тривалість виробничого циклу й інші фактори.

Розрахунок коефіцієнта загальної  ліквідності проводиться за формулою:

                                      (1.1)

Показник платоспроможності підприємства, характеризується здатністю виконувати свої коротко - та довготермінові зобов'язання за рахунок власних активів. Цей показник вимірює рівень фінансового ризику, тобто ймовірності банкрутства підприємства. Коефіцієнт загальної платоспроможності розраховують за формулою, він повинен, бути більше 0,5:

                                                                    (1.2)                                                                         

Ділова активність підприємства у фінансовому аспекті  проявляється, насамперед, у швидкості  обороту його коштів. Аналіз ділової активності полягає в дослідженні рівнів і динаміки різноманітних коефіцієнтів оборотності, основними з яких є :

Коефіцієнт оборотності  активів – відображає швидкість  обороту сукупного капіталу підприємства, тобто показує, скільки разів  за аналізований період відбувається повний цикл виробництва й обіг, що приносить відповідний ефект у вигляді прибутку, або скільки грошових одиниць реалізованої продукції принесла кожна одиниця активів:

                      

                    (1.3)                     

У процесі господарської діяльності підприємство дає товарний кредит для  споживачів своєї продукції, тобто  існує розрив у часі між продажем товару й надходженням оплати за нього, у результаті чого виникає дебіторська  заборгованість. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості показує, скільки разів за рік обернулися кошти, вкладені в розрахунки. Він визначається за формулою:

                

            (1.4)           

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості – показує розширення або зниження комерційного кредиту, наданого підприємству. Зростання коефіцієнта означає збільшення швидкості оплати заборгованості підприємства, зниження – ріст покупок у кредит. Формула розрахунку коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості має вигляд :

             

            (1.5)

Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів – відображає число оборотів товарно-матеріальних запасів підприємства за аналізований період. Зниження даного показника свідчить про відносне збільшення виробничих запасів і незавершеного виробництва або про зниження попиту на готову продукцію. У цілому, чим вище показник оборотності матеріальних запасів, тим менше коштів зв’язано в цій найменш ліквідній статті оборотних активів, тим більш ліквідну структуру мають оборотні активи й тим стійкіше фінансове становище підприємства. Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів визначається за формулою:

                         

                        (1.6)

Зазначимо, що основними завданнями фінансової діяльності є:

1. Вибір оптимальних форм фінансування структури капіталу і напрямків його використання;
2. Збалансування за часом надходження і витрачання платіжних засобів;
3. Підтримання належної ліквідності активів та своєчасність розрахунків із партнерами і державою.

Відповідно до джерел коштів фінансування поділяють на внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє фінансування здійснюють за рахунок коштів, одержаних від діяльності самого підприємства: прибуток, амортизаційні відрахування,виручка від продажу чи здавання в оренду майна. Зовнішнє фінансування використовує кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства: внески власників у статутний капітал, кредит, зобов'язання боржників, державні субсидії [3,ст.23].

Розглянемо зміст фінансового  стану підприємства та методи його аналізу, де прибуток вважається основним його показником. Основним чинником його зростання повинно бути вдосконалення  технології виробництва, підвищення продуктивності праці й зниження собівартості продукції. Зростання прибутку за рахунок штучного підвищення цін і інфляції свідчить про хиткий фінансовий стан підприємства.

Прибуток – це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати [5,ст.18]. Показники прибутковості характеризуються ефективністю використання всіх видів ресурсів, які забезпечили одержання певного загального доходу. Показником прибутковості є також рентабельність – відносний показник, що характеризує рівень ефективності роботи підприємства [2,ст.63].

Отже, фінансовий стан – найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства. Він відображає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал у діловому співробітництві, оцінює якою мірою гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів за фінансовими та іншими відносинами [4,ст.19]. Стійке фінансове становище формується в процесі всієї виробничо-господарської або комерційної діяльності підприємства. Стійка діяльність підприємства залежить як від обґрунтованості стратегії розвитку, маркетингової політики, від ефективного використання всіх існуючих в його розпорядженні ресурсів, так і від зовнішніх умов, до яких відносять податкову, кредитну, цінову політики держави та ринкову кон'юнктуру. Через це як інформаційну базу аналізу фінансового стану потрібно застосовувати звітні дані підприємства, деякі задані економічні параметри і варіанти, за яких змінюються зовнішні умови його діяльності, котрі потрібно враховувати під час аналітичних оцінок та прийняття управлінських рішень.

Підбиваючи підсумок розгляду сутності аналізу фінансового стану підприємства, треба ще раз наголосити, що потреба та значення такої оцінки

зумовлені потребою систематичного аналізу  та вдосконалення роботи за ринкових відносин, переходу до самоокупності, самофінансування, потребою в поліпшенні використання фінансових ресурсів, а також пошуком у цій царині резервів зміцнення фінансової стабільності підприємства, оскільки фінансові результати є базою розрахунку ресурсного потенціалу підприємства. У ході аналізу фінансового стану підприємства можна використовувати найрізноманітніші прийоми, методи та моделі аналізу, їхня кількість та широта застосування залежать від конкретних цілей аналізу та визначення його завдання в кожному конкретному випадку.

1.2 Організація фінансової діяльність суб’єктів господарювання

Виходячи з визначення, що фінанси  підприємств це – сукупність економічних  відносин, пов'язаних з формуванням і використанням грошових доходів і нагромаджень підприємств, а також контролем за формуванням, розподілом і використанням цих доходів і нагромаджень [6,ст.15]. До фінансового сектора підприємства можна віднести підрозділи бухгалтерії, планово-економічного відділу, відділу праці і зарплати, відділу калькуляції продукції, фінансової служби тощо. Перелічені вище структурні підрозділи мають безпосереднє відношення до фінансів підприємств, до яких належать відносини між підприємством і бюджетом, із усіх видів платежів до бюджету; підприємством і позабюджетними фондами як щодо внесків всіх видів відрахувань і платежів до них, так і фінансування з них; підприємством і банками з приводу одержання і повернення кредитів, а також сплати процентів за ними; підприємством і його постачальниками та споживачами з приводу виконання господарських договорів і зобов'язань; підприємством і його засновниками з приводу формування статутного фонду; підприємством і страховими організаціями щодо формування і використання страхових фондів; усередині підприємства (з приводу розподілу прибутку; фонду оплати праці; коштів на формування основних та обігових засобів); підприємством і різними організаціями з приводу інвестування коштів в акції та облігації і отримання дивідендів, відсотків за ними; підприємством і державою в процесі здійснення програми приватизації.

Фінансова робота складається з  процедур різного рівня складності та

відповідальності. Перший рівень –  прийняття фінансових рішень за перспективами  розвитку підприємства і поточній діяльності; залучення джерел інвестування та їх використання; проведення фінансової політики. Другий рівень – здійснення фінансових розрахунків; оформлення фінансових документів; складання фінансової звітності тощо. Розглянемо декілька визначень фінансової роботи, які представлені у табл. 1.1.

  Табл. 1.1 - Поняття фінансової роботи на підприємстві

Автор	Визначення	Джерело
Кірейцев Г.Г.	Фінансова робота – це робота, яка організовується самостійним  структурним підрозділом (фінансовим відділом), який виконує визначені  функції в системі управління підприємством.	Ст.37-38 Фінансовий менеджмент.: Навч. пос.– К.: ЦУЛ, 2002. – 496 с.
Поддєрьогін А.М.	Це система використання різних форм і методів для фінансового  забезпечення функціонування підприємства та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова  робота, що забезпечує життєдіяльність  підприємства, поліпшення її результатів.	Ст. 15-16 Фінансова робота підприємства: Підручник. – 4-те вид., перероб. Та доп. – К.: КНЕУ, 2002. 517 с.
Слав'юк Р.А.	Це діяльність з управління фінансами, яка включає планування і організацію фінансів, облік  фінансових ресурсів, контроль і аналіз ефективності їх використання, регулювання доходів і видатків, стимулювання кінцевих результатів виробництва.	Ст. 8-9 Фінанси підприємств: Навч.пос. – К.: ЦУЛ, 2002. – 460 с.
Партин Г.О., Загородній А.Г.	Фінансова діяльність – це діяльність, спрямована на забезпечення підприємства фінансовими ресурсами, досягнення ним визначених цілей економічного та соціального розвитку. Фінансову роботу на підприємстві здійснюють за такими напрямками: 1) фінансове планування і прогнозування; 2) аналіз і контроль фінансово-господарської діяльності; 3) оперативна (поточна) фінансово-економічна робота	Ст.13-14 Фінанси підприємств. Конспект лекцій: Навч.пос./ Сер."Дистанційне  навчання". –Львів:Вид-во НУ "Львівська  політехніка". – 2002, №4. – 128 с.

 

Умовно фінансову роботу на підприємстві можна згрупувати за такими напрямками: фінансове планування; оперативна фінансова  робота (робота з постачальниками  стосовно розрахунків за сировину, матеріали, паливо, тощо; з покупцями  щодо розрахунків за реалізовану продукцію; забезпечення своєчасної сплати податків і податкових платежів, погашення банківських кредитів і сплати відсотків; своєчасних виплат заробітної плати тощо); контрольно-аналітична робота. Виходячи із наведених вище визначень та напрямків фінансової роботи фінансова служба на підприємстві повинна виконувати наступні функції:

• здійснювати необхідні розрахунки, на основі яких вносить пропозиції керівництву підприємства щодо розподілу наявних фінансових ресурсів між виробничими підрозділами і функціональними службами;

• розробляти поточні й оперативні фінансові плани та інші планові фінансові документи, вишукувати резерви збільшення прибутку та нагромадження інших фінансових ресурсів для забезпечення потреб підприємства в коштах на фінансування виробництва, капітальних вкладень, соціальних потреб;

• здійснювати контроль за виконанням показників фінансового плану підрозділами і підприємством загалом, а також контролювати використання фінансових ресурсів на непродуктивні витрати;

• організовувати оперативний контроль за надходженням грошових коштів від реалізації продукції (робіт, послуг), за своєчасним розв'язанням претензій у сфері розрахунків з постачальниками і споживачами;

• забезпечувати роботу щодо виконання фінансових зобов'язань підприємства перед бюджетом, своєчасне внесення податків та інших (неподаткових) платежів перед бюджетними фондами, банками, постачальниками, робітниками та службовцями;

• разом з іншими функціональними виробничими підрозділами комплексно аналізувати господарську діяльність підприємства і його структурних підрозділів з метою виявлення причин невиконання планів;

• визначати кредитну політику;
• розробити валютну політику і забезпечити валютну дохідність;
• забезпечити страхування від фінансових ризиків;
• здійснювати проведення трастових, лізингових та інших операцій;
• вивчати стан фінансового ринку країни й регіону для планування й прийняття рішень в інвестиційній сфері (емісія і придбання акцій, облігацій, залучення банківських кредитів тощо).

Проте аналіз стану організації  фінансової роботи на підприємствах показує, що такі твердження мало відповідають реальній дійсності, оскільки розподіл наявних фінансових ресурсів між виробничими підрозділами і функціональними службами, зазвичай, здійснюється у внутрішньому документі підприємства – фінансовому плані, який традиційно (ще з часів радянської практики) на великих підприємствах здійснює планово-економічний відділ, а на малих – головний бухгалтер, шляхом збалансування очікуваних вхідних грошових потоків з видатковими потребами окремих виробничих підрозділів.

Аналогічно поточні  й оперативні фінансові плани  та інші планові фінансові документи  розробляє, вишукує резерви збільшення прибутку та нагромадження інших  фінансових ресурсів для забезпечення потреб підприємства в коштах на фінансування виробництва, капітальних вкладень, соціальних потреб також планово-економічний відділ за участю інших функціональних служб та виробничих підрозділів підприємства.

Функція контролю за виконанням показників фінансового  плану підрозділами і підприємством загалом та контролю за використанням фінансових ресурсів на непродуктивні витрати, зазвичай, здійснює головний бухгалтер підприємства, або уповноважений на це бухгалтер, який веде облік рахунку "Розрахунковий рахунок" та "Каса".

Будь-які витрати  на підприємстві здійснюються шляхом оплати рахунків інших фізичних та юридичних осіб за товари, роботи і послуги, які здебільшого на підприємствах обов'язково візує директор і/або головний бухгалтер та виконує касир/бухгалтер. Таким чином контроль за виконанням фінансового плану здійснює той, хто підписує документи на оплату рахунків. Якщо витрати підприємства, які з іншого боку є рахунками до оплати, ініційованими виробничими підрозділами підприємства є незапланованими, то особа, яка візує рахунок і таким чином дає змогу оплату рахунка звіряє рахунок з плановими витратами і вирішує рішення про його оплату або відхилення рахунка. На більшості підприємств, особою, яка має право приймати такі рішення є головний бухгалтер або директор, але не фінансист.

Аналогічно функція виконання фінансових зобов'язань підприємства перед бюджетом, своєчасне внесення податків та інших (неподаткових) платежів перед бюджетними фондами, банками, постачальниками, робітниками та службовцями покладається на бухгалтера підприємства, який веде рахунки 6 класу – рахунок 60 "Короткострокові позики", рахунок 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками", 64 "Розрахунки за податками і платежами" та інші.

Функцію з організації  оперативного контролю за надходженням грошових коштів від реалізації продукції (робіт, послуг) зазвичай виконує бухгалтер, який веде рахунок "Розрахунковий рахунок", а функцію контролю за своєчасним розв'язанням претензій у сфері розрахунків з постачальниками і споживачами зазвичай покладають на юрисконсульта або особу зі спеціальною юридичною освітою, здатною вести претензійно-позовну роботу підприємства.

Таким чином всі  перелічені вище функцій, що в літературі приписують фінансистам на практиці є функціями бухгалтерії та юрисконсульта. За фінансистами на підприємстві залишаються функції комплексного аналізу господарської діяльності підприємства і його структурних підрозділів з метою виявлення причин невиконання планів, що не є регулярним видом діяльності, а лише періодичним по мірі формування бухгалтерами фінансової звітності, яка є основним джерелом інформації для аналізу, та функція вивчення стану фінансового ринку країни й регіону для планування й прийняття рішень в інвестиційній сфері (якщо підприємство здійснює інвестиційну діяльність). Отож, актуальним залишається визначення оптимального співвідношення між посадовими обов'язками бухгалтера підприємства та фінансиста.

Ряд періодичних  джерел вказують на значну перевантаженість і високі кваліфікаційні вимоги до бухгалтерів підприємства. Згідно із кваліфікаційним довідником (на основі Класифікатора професій) бухгалтер виконує наступні функції: веде облік не обігових активів, запасів, коштів, рахунків та інших активів, власного капіталу зобов'язань, доходів та витрат за прийнятою на підприємстві формою бухгалтерського обліку з дотриманням єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, встановлених Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні ", та з урахуванням особливостей діяльності підприємства і технології оброблення даних; організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну; становить на підставі даних бухгалтерського обліку фінансової звітності підприємства, підписує її та подає у встановлені строки користувачам; здійснює заходи щодо надання повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства; за погодженням із власником підприємства забезпечує перерахування податків та зборів, передбачених законодавством, здійснює розрахунки з іншими кредиторами відповідно до договірних зобов'язань; здійснює контроль за веденням касових операцій, раціональним та ефективним використанням матеріальних, трудових та фінансових ресурсів; бере участь у виконанні інвентаризаційної роботи на підприємстві, оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства; організовує роботу з підготовки пропозицій: визначення облікової політики підприємства, внесення змін до вибраної облікової політики; розроблення системи і форм внутрішньогосподарського обліку та правил документообігу, додаткової системи рахунків і регістрів аналітичного обліку, звітності і контролю господарських операцій; поліпшення системи інформаційного забезпечення управління та шляхів проходження обробленої інформації до виконавців та інших [7,ст.56].

Щоб фінансист  підприємства міг провести комплексний  аналіз фінансового стану підприємства, бухгалтер підприємства повинен  надати йому відповідну інформацію. А  бухгалтеру потрібно вибрати інформацію, посортувати, укласти в певні, потрібні аналітику форми, що лише збільшує трудомісткість робіт бухгалтера, оскільки підготовча робота щодо відбору необхідної інформації часто є більш трудомісткою, ніж аналітична робота зібраної інформації. Аналітична робота фінансиста на підприємстві повинна бути пристосована до часових циклів роботи бухгалтерів (квартальний звіт, річний звіт тощо), або у будь-який потрібний фінансисту момент, бухгалтер повинен відкласти бухгалтерську роботу і зайнятись підготовкою необхідної інформації.

1.3 Шляхи підвищення фінансової діяльність суб’єктів господарювання

За умов переходу економіки України  до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної  діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

Перехід до ринкових методів господарювання вимагає здійснення належного контролю за фінансово-економічним станом суб’єктів господарювання з метою запобігання виникнення кризового стану підприємства. В економічній літературі запропоновано наступне визначення: кризовий стан підприємства ― це сукупність ситуацій, які збільшують можливість появи неплатоспроможності підприємства, її розміри провокують виникнення загроз із зовнішнього і внутрішнього середовища й можуть привести до руйнування організаційного, економічного і виробничого механізму функціонування [8, ст.65].

Будь-який недолік в прорахунках  та недостача засобів в одній  сфері діяльності підприємства може порушити ефективність всієї системи  діяльності підприємства та не тільки призвести до недоотримання прибутку, а й до збитковості діяльності організації.

Таким чином, перш за все слід зрозуміти, що являє собою фінансовий стан підприємства в усій його багатосторонності та вивчити підходи до його аналізу та оцінки. Адже саме на результатах його аналізу і буде базуватися прийняття рішень по покращенню ефективності діяльності підприємства. Отже, фінансовий стан підприємства ― це сутнісна характеристика діяльності підприємства у певний період, що визначає реальну та потенційну можливість підприємства забезпечувати достатній рівень фінансування фінансово-господарської діяльності та здатності ефективно здійснювати цю діяльність у майбутньому [14, ст.11].

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської  діяльності [10, ст.67].

Таким чином, слід відзначити, що фінансовий стан підприємства є результатом всіх форм його діяльності як суб’єкта господарювання з одного боку та як результат такої діяльності справляє ключовий вплив у майбутній зміні проявів діяльності підприємства, що формує його подальший поточний стан.

Найкраще фінансовий стан підприємства визначається елементами його економічної  діяльності: прибутковістю (рентабельністю) роботи підприємства; оптимальністю  розподілу прибутку, що залишається  в розпорядженні підприємства після  сплати податків і обов’язкових відрахувань; наявністю власних фінансових ресурсів (основних і оборотних засобів) не нижче мінімально необхідного рівня для організації виробничого процесу і процесу реалізації продукції; раціональним розміщенням основних і оборотних засобів (власних і позикових); платоспроможністю; ліквідністю [9, ст.110].

Фінансова діяльність підприємства має  бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів з метою забезпечення фінансової стійкості, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, сталого розвитку підприємства і ефективності його функціонування.

Саме тому оцінка фінансового стану  є однією з найважливіших засад  діяльності підприємств, яка надає інформацію стосовно того на якій стадії розвитку і діяльності знаходиться підприємство і які кроки необхідно здійснити для його подальшого процвітання.

Система управління підприємством  в ринкових умовах повинна враховувати  вплив інноваційних факторів, дію конкурентів, невизначеність інформації. Право приватної власності дає можливість використовувати власні підходи до розробки системи управління, яка враховує вплив державних рішень в ринкових умовах.

Головне завдання управління полягає  в оперативному виробленні таких рішень, які дозволили б досягти бажаного результату при мiнiмальних додаткових коштах i при мiнiмальних негативних наслідках.

Основними напрямками управління на рівні господарюючого суб'єкта вважаються постійний моніторинг фінансово-економічного стану підприємства, розробка управлінської, фінансової й маркетингової стратегій, скорочення постійних і змінних витрат, підвищення продуктивності праці, залучення коштів засновників, посилення мотивації персоналу [16, ст.106].

Основними факторами, що визначають фінансовий стан є: виконання фінансового плану і поповнення в міру потреби власного оборотного капіталу за рахунок прибутку, а також швидкість оборотності оборотних коштів. Сигнальним показником, в якому проявляється фінансовий стан є платоспроможність підприємства, тобто його здатність своєчасно задовольнити платіжні вимоги постачальників сировини, матеріалів, техніки згідно з господарськими угодами, повертати банківські кредити, проводити оплату праці персоналу, вносити платежі в бюджет.

Сучасний фінансовий менеджмент включає  вивчення дій, зв’язаних із придбанням, злиттям, фінансуванням, керуванням активами. Відповідно основні функції фінансового  менеджменту зводяться до прийняття  рішень у трьох напрямках: інвестиції, фінансові рішення і рішення, зв’язані з керуванням активами.

Таким чином, він включає пошук, відповівши на питання про те, якою повинна бути структура активів: співвідношення грошових ресурсів і  товарно-матеріальних цінностей, як вони повинні розподілятися між підрозділами фірми, визначення дивідендної політики, формування специфічних методів роботи з оборотними коштами і грошовими активами.