МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

      ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МОРСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ 
 
 
 

      РЕФЕРАТ  

      з предмету

      Адміністративний процес

      на тему:

      «Адміністративній процес та адміністративне провадження» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Виконала:

      Студентка 4 курсу 1 гр.

      Юридичного факультету

      Трубчанінова О.І.

      Перевірила:

      Ст.викладачЖарікрва В.О. 

      Одеса 2011

Зміст

       Вступ

      Адміністративні провадження у наш час є  найбіль поширеними. Вони охоплюють майже всі сфери нашого житя, діяльності установ, підприємств, організацій та насамперед держави. Але всеж таки, незважаючи на таке розповсюдження адміністративні провадження, а також адміністративний процес достатнь не розглянуті й понині. Велика кількість адміністративно-правового матеріалу та його досить складна систематизація створюють ще більшу складність у його вивченні.

      Досить  спірним питанням є співвідношення таких термінів як адміністративний процес та адміністративне провадження. Цей спір остаточно ще не вирішений. Існує багато думок з цього приводу. Саме розгляду міркувань різних науковців з цього приводу присвячено розділ під назвою "Співвідношення адміністративного процесу та адміністративного провадження".

       В цій роботі також приділено увагу провадженню у справах про адміністративні правопорушення. Це пов’язане з тим, що провадження у справах про адміністративні правопорушення найтіснішим чином пов’язані з діяльністю органів внутрішніх справ. У розділах "Загальна характеристика провадження у справах про адміністративні правопорушення", "Задачі провадження" розглянуті такі питання як загальна характеристика провадження у справах про адміністративні правопорушення, принципи цього виду провадження, а також його стадії.

      На  мій погляд розгляд питання щодо провадження у справах про адміністративні правопорушення є дуже важливим, адже це провадження набуває все більшого розповсюдження й вимагає додаткового вивчення тих проблем та пробілів, що виявляються в процесі діяльності різних державних органів у вирішенні справ.

       Співвідношення  адміністративного  процесу та адміністративного  провадження

      Адміністративний  процес і провадження у справах  про адміністративні правопорушення - органічно взаємозалежні процесуальні явища. Вони відбивають конкретні форми організації і розмежування адміністративно-процесуального законодавства, що опосередковує застосування визначеної системи матеріально-правових норм.

      У вітчизняній юридичній літературі та законодавстві ці явища традиційно співвідносяться як загальне і часткове, між якими існують тісні взаємообусловлюючі та системообразуючі зв'язки і відношення: "…процес і провадження співвідносяться як загальне і особливе. Провадження – частина процесу; процес є сукупність проваджень".¹

      О.М. Якуба розглядає адміністративне провадження як "...урегульований законом послідовний процес підготування, розгляду, вирішенню і реалізації справ про адміністративні правопорушення органами державного управління".²

      Інші  автори висловлюють діаметрально протилежну точку зору, рахуючи адміністративний процес частиною більш широкого поняття - адміністративного провадження.

      Н.Г. Салищева у свій час писала, що "…  варто розрізняти адміністративне провадження як процес застосування адміністративно правових норм, як процес діяльності виконавчих і розпорядницьких органів і адміністративний процес як діяльність із дозволу споровши, що виникають між сторонами адміністративних відношень, а також по застосуванню мір адміністративного примусу".³ Тут поняттям провадження охоплюється весь процес управлінської діяльності, а адміністративний процес є лише складовою частиною цієї діяльності.

      Висловлюються достатньо аргументовані докази того, що провадження у справах  про адміністративні правопорушення й адміністративний процес включаються  в більш загальну систему процесуальних відносин, що опосередковують реалізацію всього матеріального права.⁴ Водночас питання про обсяг та зміст кожного з аналізованих понять, їхньому співвідношенні і співпідпорядкованності залишається до кінця невирішеним. Це створює значні трудності не тільки для визначення сутності виробництва по справах про адміністративні правопорушення, але і для змістовного визначення адміністративно-процесуального режиму правового регулювання.

      Виділення цього режиму, єдиної адміністративно-процесуальної форми ускладнено насамперед неоднорідністю адміністративно-правового масиву, що ставиться до адміністративного права, практичною неможливістю відокремлення процесуальних норм, що тяжіють до визначеної групи матеріальних норм,⁵ а також взаємодією адміністративно-процесуальних норм із «нормами багатьох галузей матеріального права»⁶. Ці ускладнення збільшуються при спробах виділення самостійної галузі - адміністративно-процесуального права і визначення кола матеріально правових норм, що реалізуються в рамках адміністративного процесу. Спроби обмеження адміністративного процесу регламентованої законом діяльністю по вирішенню суперечок, що виникають між сторонами адміністративних правовідносин, що не знаходяться між собою у відношеннях службового підпорядкування, а також відношеннями по застосуванню мір адміністративного примусу⁷  створювали явний пробіл у сфері правового регулювання управлінських відносин. Вони логічно вели до побудови адміністративного процесу по уяві і подобі «устояних процесуальних систем - карного і цивільного процесів»⁸ без урахування того, що адміністративний процес знаходиться в найтіснішому зв'язку з державним керуванням.⁹

      Г. І. Петров, аналізуючи питання про  застосування норм адміністративного  права, прийшов до висновку, що «дії по застосуванню норм адміністративного права по характеру їхніх конкретних цілей можна розділити на дві групи». До першої групи він відніс дії по задоволенню тих або інших потреб суспільства (справи економічного, культурного, оборонного й організаційного характеру) або особи (дозвіл на підставі норм адміністративного права індивідуальних конкретних питань, таких, як видання міністром наказу про призначення директора державного підприємства, прийняття виконкомом рішення про призначення утримання багатодітної матері, видача громадянину ордера на житлоплощу, паспорти, диплома про закінчення навчального закладу, тобто ні що інше, як забезпечення суб'єктивних прав громадянина); до другого - дії по притягненню порушників норм адміністративного права, тобто провадження у справах про адміністративні правопорушення.¹⁰

       Управлінські  процедури поширюються не тільки на відношення, що регулюються різноманітними галузями права, але реалізуються через  державно-виконавчу діяльність. Ця особливість адміністративно-процесуальної діяльності пояснює чисельність адміністративних проваджень, оскільки адміністративний процес обслуговує галузі права, що не мають своїх процесуальних форм.

       Виділяють такі провадження:

       1) по обробці і прийнятті нормативних  актів; 

       2) по прийнятті індивідуальних актів керування;

       3) по застосуванню адміністративно-процесуальних  і запобіжних заходів; 

       4) у справах про адміністративні  правопорушення;

       5) по застосуванню дисциплінарних  стягнень;

       6) регістраційно-дозвільне; 

       7) надзорно-контрольне;

       8) за заявами громадян, у тому  числі як особливий вид провадження  за скаргами;

       9) діловодство; 

       10)  у земельних, пенсійних, податкових, бюджетно-фінансових справах;

       11) у справах по відшкодуванню  матеріальних збитків і ін.

       Незалежно від виду провадження основним документом адміністративної справи є письмова заява (скарга, протокол, запис звернення). До адміністративної справи відносяться й інші документи, які подаються сторонами адміністративно-правових відношень і допомагають у рішенні справи (свідчення очевидців, потерпілих, експертні заключення, інші документи, що стосуються справи). Орган, що займається провадженням у справі може потребувати або за власною ініціативою і власними силами одержати необхідні документи. Кожне провадження здійснюється відповідно за визначеними стадіях із дотриманням принципів адміністративного процесу.   
 

       Загальна характеристика провадження у  справах про адміністративні  правопорушення

      Провадження у справах про адміністративні  правопорушення – особливий різновид адміністративного процесу, який значною мірою врегульований нормами, що сконцентровані в розділах IV  та V Кодексу про адміністративні правопорушення (глави 18-33).

      Застосування  під час провадження в справах  про адміністративні правопорушення заходів державного примусу обумовлює високий ступінь формалізації процесу. Тут чітко визначені завдання провадження (ст. 245); обставини, що виключають провадження (ст.247); такі принципи, як рівність перед законом (ст. 249); законність, змагальність тощо; види доказів (ст.251); вимоги до найважливіших процесуальних документів, зокрема до протоколу (статті 254-257), постанови по справі (статті 283-286) тощо; заходи забезпечення провадження (ст. 260: адміністративне затримання, особистий огляд, вилучення речей та документів); права учасників провадження (статті 268-275); строки і порядок розгляду справ (статті 277-279); оскарження і опротестування постанов по справі (статті 287-297); виконання постанови (глави 25-33, статті 298-330).

      Усе це  до певної міри зближує провадження  у справах про адміністративні правопорушення з кримінальним процесом.

      Разом з тим, адміністративному провадженню  не властива складна процедура розслідування  справ, спрощено порядок порушення, а нерідко і розгляду справи. Можливі  випадки, коли не складається протокол про адміністративне правопорушення (наприклад, ст.258 – порушення правил користування річковими і маломірними судами).

      Строки  розгляду справ про адміністративні  правопорушення є короткими: 15, 7, 5, 3, 1 добу (ст. 277). Таке становище пояснюється  тим, що адміністративні правопорушення здебільшого легко встановлюються і, як правило, не потребують багато часу для розслідування і розгляду порівняно з кримінальними справами.

      Аналіз  законодавства України дає змогу  виділити два види провадження по справах про адміністративні правопорушення: звичайне та спрощене.

      Звичайне  здійснюється у більшості справ  і детально регламентовано чинним законодавством. Воно передбачає складання протоколу: визначає зміст, запобіжні заходи і  порядок їх застосування; права і  обов’язки учасників провадження; порядок розгляду справ; факти, обставини, що є доказами.

      Спрощене  провадження застосовується щодо невеликої  кількості правопорушень, прямо  передбачених ст.258 КпАП. Таке провадження  характеризується мінімумом  процесуальних  дій та їх оперативністю. Протокол про правопорушення не складається, посадова особа, що виявила правопорушення, приймає і виконує рішення про накладання і стягнення (штрафу або попередження).

      У разі стягнення штрафу порушнику  видається квитанція про його сплату.

      Оформлення  попередження здійснюється або шляхом вручення письмового попередження за встановленою формою, або усного попередження.

      До  адміністративних правопорушень, провадження  за якими здійснюється у спрощеній  формі, належать:

• Порушення правил пожежної безпеки у лісах (ст.770 у випадках накладення штрафу інженерами відділів охорони і захисту лісу, льотчиками-спостерегачами баз авіаційного захисту лісу, лісничими та іншими особами, які перелічені в п.3 ст.241;
• Порушення правил карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних правил (ст.107) у випадках накладення штрафу державною ветеринарною інспекцією;
• Викидання сміття та інших предметів з вікон та дверей вагонів, прохід по залізничних коліях у невстановлених місцях (ч.3 ст.109);
• Пошкодження внутрішнього обладнання вагонів, скла в пасажирських поїздах, куріння в вагонах приміських поїздів, куріння у невстановлених місцях у поїздах місцевого та далекого слідкування, а також у метрополітені (ст.110);
• Пошкодження внутрішнього обладнання морських суден і куріння в неустановлених місцях цих суден (ст.115);
• Керування річковим або маломірними суднами, не зареєстрованими в установленому порядку або такими, що не пройшли технічного огляду; перевищення водіями цих суден швидкості руху, стоянка в заборонених місцях, недодержання вимог навігаційних знаків, порушення правил маневрування, подачі звукових сигналів, несення бортових вогнів і знаків (ч.1, 3, 5 ст.116);
• Викидання за борт річкового або маломірного судна сміття або інших предметів (ст.116);
• Порушення правил безпеки під час висадки і посадки пасажирів на річкових і маломірних суднах, куріння у невстановлених місцях на річкових суднах (ч.1, 3 ст.117).

      Треба зазначити, що у разі коли порушник перелічених норм заперечує накладене  на нього стягнення, то складається  протокол про адміністративне правопорушення і провадження здійснюється у звичайному порядку.

      Провадження в справах про адміністративні  правопорушення часто визначають як інститут адміністративного права , що містить норми, які регулюють  діяльність уповноважених органів і осіб по застосуванню адміністративних стягнень і сукупність відносин, що виникають при цьому, врегульованих нормами адміністративного права.

      При цьому враховується, що провадження  може закінчитися виправдання невинного, може бути закрите у зв’язку із закінченням строку давності та за інших підстав (ст.247 КпАП). Таким чином, даний вид провадження далеко не завжди є діяльністю по накладенню і виконанню адміністративних стягнень.

      Чіткі орієнтири для вирішення цього  питання містить ст.245 КпАП. Вона визначає, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи; вирішення її в точній відповідності з законодавством; забезпечення виконання внесеної постанови; виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень; виховання громадян у дусі додержання законів.

      Звідси  випливає, що розв’язуються два  комплексні взаємопов’язані завдання. По-перше, юрисдикційне (своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи; вирішення її відповідно до законодавства; забезпечення виконання винесеної постанови. По-друге, профілактичне виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень; виховання громадян в дусі додержання законів.

      Отже, провадження в справах про  адміністративні правопорушення –  це правовий інститут, у рамках якого  регулюються процесуальні адміністративно-деліктні відносини і забезпечується вирішення адміністративних справ, а також попередження адміністративних правопорушень.

      У запропонованому визначенні немає  згадки про норми – основний елемент  механізму правового регулювання, однак, поняття правового інституту  і регулювання адміністративно-деліктних  відносин нічого крім регулюючої функції  норм не припускає.

      Адміністративно-процесуальні норми, що входять до інституту провадження  в справах про адміністративні  правопорушення, регулюють порядок  реалізації відповідних матеріальних норм, процедури їх застосування, процес здійснення примусового впливу  на винних за допомогою адміністративних стягнень. Іншими словами, вони регламентують комплекс адміністративно-деліктних відносин.

      Основна частина адміністративно-процесуальних  норм, тобто правил провадження в  справах про адміністративні  правопорушення міститься в Кодексі України про адміністративні правопорушення. Проте процесуальні адміністративно-деліктні відносини регулюються і досить великою кількістю норм, які в КпАП не включено.

      По-перше, це встановлені законами України  специфічні правила розгляду окремих категорій справ, які вносять зміни до загального порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення. До них, наприклад, належать норми, що регулюють провадження у справах про порушення митних правил, які містяться у Митному кодексі України (глава 2). Зокрема, в ст. 121 даного кодексу міститься норма, яка встановлює, що провадження у справах про порушення митних правил здійснюється у відповідності з Митним кодексом, а у частині, яка ним не врегульована – відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

      По-друге, це норми підзаконних актів, які  уточнюють і конкретизують норми  КпАП. Так, у ст. 266 КпАП сказано, що особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані сп’яніння, підлягають відстороненню від керування ними та оглядові на стан сп’яніння у порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ, Міністерством охорони здоров’я і Міністерством Юстиції.

      Провадження у справах про адміністративні  правопорушення тісно пов’язано з цивільним судочинством. Особливо чітко цей зв’язок виявляється на стадії перегляду постанов у зв’язку з оскарженням в суді тих дій органів і посадових осіб по накладенню адміністративних стягнень.

       Так, якщо громадянин подає в суд скаргу на постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності, то вона розглядається згідно з нормами статей 236, 237, 244-248 Цивільного процесуального кодексу. Зрозуміло, що це вже не адміністративний, а цивільний процес (провадження в справах, що виникають з адміністративно-правових відносин). Якщо суд відмовляє у задоволенні скарги або знижує розмір штрафу, справа знову повертається до адміністративного процесу і подальша діяльність провадиться на підставі норм адміністративного права.

      Провадження в справах про адміністративні правопорушення досить тісно пов’язано з кримінальним процесом і може стати продовженням кримінально-процесуальної діяльності. Це відбувається у тих випадках, коли згідно із законом (ст. 7 КПК) кримінально справа припиняється, а правопорушник притягується до адміністративної відповідальності.

      Викладене вище свідчить про тісний зв’язок  основних процесуальних галузей  – адміністративного, цивільного і  кримінального процесів.

      Провадження у справах про адміністративні  правопорушення є різновидом виконавчо розпорядчої діяльності, і тому  в ньому діють загальні принципи управління, такі, як законність, демократизм, гласність, широка участь громадськості тощо. Водночас тут діють і специфічні, зумовлені завданнями даної діяльності принципи. Перш за все це принцип об’єктивної істини і принцип забезпечення права на захист.

      З’ясування  об’єктивної істини в справах  – основне завдання адміністративного  провадження. Даний принцип зобов’язує посадових осіб, що розслідують та розглядають справи, досліджувати всі обставини ті їх взаємозв’язки у тому вигляді, в якому вони існували дійсно, і на цій підставі виключити однобічний підхід до вибору рішення.

      Право на захист реалізується надання особі, що притягається до відповідальності, необхідних правових можливостей для доведення своєї невинуватості або приведення обставин, що пом’якшують її вину. Названа особа користується широкими правами на всіх стадіях провадження.  Згідно зі ст. 268 КпАП особа, що притягається до адміністративної відповідальності, може знайомитися з усіма матеріалами справи, давати пояснення, надавати докази, заявляти клопотання, оскаржувати постанови, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката тощо.

      Коли  йдеться про право на захист, перш за все мається на увазі особа, яка притягається до відповідальності, проте, в процесі може брати участь й інший громадянин, безпосередньо заінтересований у справедливому вирішенні справи, – потерпілий. Згідно зі ст. 269 КпАП, потерпілим є особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Якщо в протоколі про адміністративне правопорушення вказано потерпілого, то з моменту складання протоколу ця особа набуває процесуальних прав, передбачених  у цій статті. Як і особа, що притягається до адміністративної відповідальності, потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, заявляти клопотання про витребування доказів, призначення експертизи, а також подавати скаргу.

      Оскарження  дій органів і посадових осіб щодо притягання до адміністративної відповідальності є важливим інститутом реалізації права на захист. Воно регламентоване цілим  рядом статей КпАП (7, 267, 268, 281, 283, 287-289, 291-293 та ін.).

       Право на оскарження будь-яких дій і рішень у справі про адміністративне правопорушення – одна з найбільш важливих гарантій захисту прав особи, як тієї, що притягається до адміністративної відповідальності, так і потерпілого. Це дієвий засіб забезпечення законності та підстава для перевірки обгрунтованості прийнятих у справі рішень і, нарешті, постанови. Оскарження реально сприяє найшвидшому виправленню допущених помилок, виявлення недоліків у роботі органів, які розглядають справи про адміністративні правопорушення.

      КпАП  не встановлено ніяких вимог щодо форм скарг, Закон України "Про звернення громадян" від 12 жовтня 1996 р. також не містить норм, що регламентують даний вид скарг. Ця обставина є однією з гарантій свободи оскарження рішень і дій у справі про адміністративне правопорушення.

      Суб’єктами  оскарження є : А) особа, що притягається до адміністративної відповідальності; б) потерпілий, якщо він є; в) їх законні представники; г) адвокат.

      Однією  з найважливіших основ права  на захист є презумпція доброчинності  громадянина та її юридичний варіант  – презумпція невинуватості. Вона полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, вважається невинною доти, поки інше не буде доведено і зафіксовано в установленому законом порядку. Звідси випливає також, що обов’язок доказу покладено на обвинувача.

      Притягнутий до відповідальності не зобов’язаний доводити свою невинуватість, хоча і  має на це право. З презумпції невинуватості  випливає і таке важливе положення: будь-який сумнів тлумачиться на користь  особи, що притягається до відповідальності. Воно належить до випадків, коли сумніви не були усунені у ході вирішення справи. Ця обставина є однією з підстав винесення виправдних постанов.

      Звідси  випливає, що вирішення завдань адміністративного  провадження здійснюється за допомогою  доведення, яке включає в себе виявлення, процесуальне оформлення і дослідження доказів.

      Доказами  у справі про адміністративне  правопорушення (ст. 251 КпАП) є будь-які  фактичні дані, на підставі яких у визначеному  законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність або  відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненням особи, що притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, протоколом про вилучення речей та документів, а також іншими документами.

      Особливістю доказів є те, що вони мають бути одержані в установленому законом  порядку, в іншому разі вони не будуть мати доказової сили. Йдеться про передбачений КпАП порядок провадження у справі про адміністративне правопорушення. Наприклад, протокол, яким фіксується вчинення правопорушення, повинен бути складений за певною формою уповноваженою на те посадовою особою або представником громадкості (ст. 255 КпАП).

      Правом  надавати докази користуються особи, що беруть участь у провадженні у  справі (особа, що притягується до відповідальності, потерпілий, законні представники, адвокат), та інші особи. Докази можуть бути витребувані органом або посадовою особою, що розглядає справу, від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою.

       Встановлений  законом порядок збирання, одержання доказів є надійною гарантією їх істинності, достовірності. Порушення або недодержання цього процесу може викликати лише сумніви в достовірності доказів і в обгрунтованості  зроблених з їх допомогою висновків.

      Від доказів як фактичних даних слід відрізняти їх джерела, що являють собою засоби збереження та передачі інформації, засоби, за допомогою яких вона залучається до сфери провадження у справах про адміністративні правопорушення. У той же час слід зазначити, що у правовій науці і на практиці докази нерідко розцінюють і як саму інформацію, і як джерело відомостей.

      Інформація  може розглядатися як доказ за наявності  двох умов: по-перше, якщо вона містить  дані про наявність або відсутність  адміністративного правопорушення, винності особи в його скоєнні та інших обставинах, що мають значення для правильного вирішення справи; по-друге, якщо вона одержана в порядку та з джерел, передбачених законом.

      У науковій літературі прийнято поділяти докази на первісні  та похідні, прямі  та непрямі, позитивні та негативні, звинувачувальні та виправдні. Проте, для вирішення завдань адміністративного провадження, найбільш значущим є їх групування залежно від джерела відповідних відомостей.

      По-перше, це дані, що одержуються від різних осіб, здебільшого, учасників провадження: правопорушника, потерпілого, свідків, тобто інформація, що передається людьми, які безпосередньо брали участь у досліджувальному діянні, були його очевидцями, мають будь-які відомості про нього. Не завжди показання протоколюються, фіксуються у вигляді пояснень, вони можуть сприйматися, репродукуватися в усній формі.