Адміністративно-правове регулювання в галузі фінансів. 3

РЕФЕРАТ

Тема: «Адміністративно-правове  регулювання в галузі фінансів» містить 50 сторінок, 24 джерела.

Об’єктом є суспільні відносини в галузі фінансів.

Предметом дослідження є проблеми адміністративно-правове регулювання в галузі фінансів.

Мета курсової роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу адміністративно-првового регулювання в галузі фінансів визначити сутність, принципи, методи, узагальнити практику їх застосування, а також виробити пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення адміністративно-правового регулювання у цій сфері.

Завдачі:

– окреслити коло суспільних відносин в галузі фінансів, що становлять об’єкт адміністративно-правового регулювання;

– визначити коло субєктів  в галузі фінансів та охарактеризувати їх;

– сформулювати принципи адміністративно-правового регулювання в галузі фінансів і визначити їх особливості;

– сформулювати рекомендації щодо змін і доповнень до чинного законодавства, спрямованих на вдосконалення  адміністративно-правового регулювання в галузі фінансів.

Методи дослідження: формально-логічний – при здійсненні аналізу теоретичних положень адміністративного права; логіко-семантичний – при визначенні та розмежування понять та метод документального аналізу.

Ключові слова: АДМІНІСТРАТИВНЕ  ЗАКОНОДАВСТВО, АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ, ФІНАНСИ, ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ.

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..4

РОЗДІЛ 1. ФІНАНСИ І ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ…………………...…7

РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ГАЛУЗІ ФІНАНСІВ……….……………………………..17

2.1. Принципи, цілі адміністративно-правового регулювання…….…………18

2.2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання……...……………….21

2.3. Методи адміністративно-правового регулювання в галузі фінансів….....32

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ В ГАЛУЗІ ФІНАНСІВ………….37

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….………..45

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….………48

ВСТУП

В Україні відбуваються глибокі економічні зміни, зумовлені  поверненням держави в русло  спільних соціально-економічних процесів світового розвитку, створенням сучасного ринкового господарства. Ринкова економіка в усьому розмаїтті відомих світовій практиці моделей є соціально орієнтованим господарством, що підлягає державному регулюванню.

Як відомо, потреба  фінансів робить абсолютно необхідною діяльність щодо управління ними і, відповідно, фінансова діяльність держави є її діяльністю щодо формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих грошових фондів із метою здійснення функцій держави, завдань соціально-економічного характеру, управління, обороноздатності, діяльності державних органів. Зміст фінансової діяльності є виявом усіх функцій держави, оскільки реалізація будь-якої державної функції вимагає відповідного фінансового забезпечення.

Адміністративно-правові засоби в комплексі є одним з ефективних структурних елементів охоронної діяльності державних органів, спрямованої на формування і розвиток суспільних відносин у різноманітних галузях, у тому числі і в галузі фінансів.

Дослідження науковців  були спрямовані на вивчення проблем правового регулювання та практики застосування адміністративно-правових засобів, як правило, адміністративно-примусових (В. Б. Авер’янов, Д. М. Бахрах, І. П. Голосніченко, Є. В. Додін, М. І .Єропкін, Л. В. Коваль, Т. О. Коломоєць, М. П. Кучерявенко, В. К. Шкарупа тощо), в тому числі в діяльності окремих державних органів: міліції (О. М. Бандурка, О. Є. Безсмертний, А. П. Клюшніченко, А. Т. Комзюк та інші), органів державної податкової служби в Україні (А. В. Головач, Т. О. Мацелик), державної прикордонної служби України (В. В. Половніков) або особливостей застосування вказаних засобів у певній галузі суспільних відносин (О. В. Баклан, Ю. А. Кінаш, О. А. Куций, Є. Б. Ольховський, О. Ю. Салманова), а також проблем адміністративної відповідальності та порядку її реалізації (Ю. П. Битяк, А. С. Васильєв, І. О. Галаган, О. Т. Зима, В. К. Колпаков, О. С. Літошенко, Д. М. Лук’янець, О. Є. Луньов, А. Ф. Мота, Ю. С. Рябов, О. М. Якуба тощо). Праці зазначених учених покладені в основу формування підходу щодо вивчення проблем правового регулювання та застосування адміністративно-правових засобів протидії правопорушенням в галузі фінансів, однак адміністративно-правовим засобам, що застосовуються з метою протидії правопорушенням в галузі фінансів, не приділялося достатньої уваги.

Мета курсової роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу адміністративно-првового регулювання в галузі фінансів визначити сутність, принципи, методи, узагальнити практику їх застосування, а також виробити пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення адміністративно-правового регулювання у цій сфері.

Зазначена мета дослідження  зумовлює постановку та вирішення наступних  завдань:

– окреслити коло суспільних відносин в галузі фінансів, що становлять об’єкт адміністративно-правового регулювання;

– визначити коло субєктів в галузі фінансів та охарактеризувати їх;

– сформулювати принципи адміністративно-правового регулювання в галузі фінансів і визначити їх особливості;

– сформулювати рекомендації щодо змін і доповнень до чинного законодавства, спрямованих на вдосконалення адміністративно-правового регулювання в галузі фінансів.

Об’єктом  дослідження є суспільні відносини в галузі фінансів.

Предмет дослідження є проблеми адміністративно-правове регулювання в галузі фінансів.

Методи дослідження. Методологічною основою курсової роботи є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. Компаративний, статистичний методи та метод документального аналізу використовувались для формування напрямків удосконалення адміністративно-правового регулювання в галузі фінансів.

Нормативну базу роботи становлять Конституція України, чинне  адміністративне та фінансове законодавство, нормативно-правові акти інших галузей права, окремі норми, які регулюють діяльність щодо протидії правопорушенням в галузі фінансів. Використано також низку проектів законодавчих актів, зокрема проекти Кодексу України про адміністративні проступки та Податкового кодексу України.

РОЗДІЛ 1

ФІНАНСИ І ФІНАНСОВА  ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Громадянське суспільство  не може успішно функціонувати та розвиватись без держави. Держава, в свою чергу, як організація публічної влади, неминучою умовою реалізації притаманних їй завдань і функцій передбачає наявність державних фінансів. Державні фінанси — це цілісна система суспільних відносин, пов’язаних з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань і функцій держави, а також забезпечення умов розширеного відтворення. Тобто фінансова діяльність держави зумовлена об’єктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне виконання функцій державою [24].

Термін «фінанси» етимологічно походить від латинського кореня «finis», тобто «кінець». Від латинського «financia» - доход, платіж утворився аналогічний за значенням вираз «finanse» (французькою) [19].

На різних етапах розвитку людської цивілізації зміст фінансової діяльності держави не був однаковим. У рабовласницькому та феодальному  суспільствах фінансові потреби  держави задовольнялись переважно шляхом встановлення різноманітних натуральних повинностей і зборів. Основними видатками докапіталістичних держав були видатки на утримання монарха та його оточення, державного апарату, будівництво громадських споруд — доріг, портів, храмів, зрошувальних систем тощо, а також видатки на ведення війн. Причому витрати на ведення війн, як правило, перевищували за своїм обсягом всі інші видатки держави, разом взяті. Головними доходами держави в цих суспільствах були: надходження від доменів (державного майна) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами — сіллю, прянощами тощо), воєнні трофеї, данина з поневолених народів, періодичні натуральні і грошові збори всередині країни, повинності, мито, позики.

Із занепадом феодалізму та поступовим утвердженням в його надрах капіталістичного способу виробництва  все більшого значення стали набувати чисто грошові доходи і видатки  держави, а питома вага натуральних  зборів і повинностей скорочувалась. Також в історичних рамках феодалізму на межі ХУІ-ХУІІ століть сталася ще одна епохальна подія у розвитку фінансів — повністю відділилася від власності монарха і стала самостійною державна казна. Саме тоді з’явилися власне кредит, а дещо пізніше — державний бюджет.

Державні фінанси зіграли  роль потужного важеля первісного нагромадження  капіталу, що мало місце головним чином  у ХУІ-ХУІП століттях. З їх допомогою  з колоніальних країн у метрополії перекачувались величезні багатства, які потім перетворювались у  капітал. Державні податки і позики все частіше стали застосовуватись у виробничих інтересах для створення і розвитку перших капіталістичних підприємств. Важлива роль у нарощуванні первісних капіталів належала системі протекціонізму, яка давала можливість першим вітчизняним капіталістам встановлювати на товари і послуги, що вони виробляли чи надавали, особливо високі ціни, одержувати надприбутки, спрямовувати їх переважно на розширене відтворення.

В капіталістичній державі, коли товарно-грошові відносини  набули всеосяжного характеру, фінанси стали виражати економічні відносини по утворенню, розподілу і використанню фондів грошових коштів в процесі розподілу і перерозподілу національного доходу. Основні засоби капіталістичних держав зосереджувались у державному бюджеті.

Для державних фінансів капіталістичних країн XIX століття було характерним дуже швидке зростання  видатків, постійне перевищення їх над доходами казни, що зумовлювалось  насамперед мілітаризацією економіки. Ще більше посилилась ця тенденція  на рубежі ХІХ-ХХ століть, коли майже у всіх капіталістичних країнах видатки держав на воєнні потреби значно перевищили половину їх прибутків. Крупні, кошти витрачалися також на утримання державного апарату — парламенту, міністерств і відомств, поліції, тюрем і т.д. Видатки на соціальні потреби — освіту, охорону здоров’я, страхування — були мізерними. Основним джерелом доходів держави були податки, переважно непрямі на, охорону приватної власності, свободу підприємництва і правопорядок, але й безпосередньо брала участь в процесі виробництва, розподілу і використання суспільного продукту. В умовах державного монополістичного капіталізму, особливо після другої світової війни, в структурі державних видатків сталися нові глибокі зміни, їх сутність полягає в тому, що, не дивлячись на дальше швидке зростання видатків в абсолютних величинах на мілітаризацію (особливо в США), питома вага їх в порівнянні з аналогічними видатками на початку XX століття значно скоротилась і водночас істотно збільшилась питома вага та абсолютні розміри видатків на соціальні цілі — освіту, охорону здоров’я, соціальне забезпечення. Демократизація суспільного життя в умовах розвинутої ринкової економіки привела до того, що в ряді країн Заходу державні видатки на соціальні цілі стали одними з головних. На цій підставі навіть з’явились поняття “шведський соціалізм”, “канадський соціалізм” і т.п. Значного поширення набули видатки по втручанню держави в економіку, зокрема у декілька разів збільшилися державні капітальні вкладення в електроенергетику, вугільну, газову та інші базові галузі промисловості, на підтримку сільського господарства — однієї з найбільш опікуваних галузей економіки. В найрозвинутіших капіталістичних країнах за рахунок державних коштів була створена атомна промисловість. Нині на Заході істотно зросла питома вага державного сектору економіки. Прагнучи збільшити зайнятість населення і скоротити безробіття, уряди видають підприємцям, які розширюють виробництво, субсидії для капіталовкладень. Різко зросли державні видатки на науково-технічний прогрес і в розвинутих країнах Заходу досягають нині до п’ятдесяти-сімдесяти відсотків усіх видатків на дані цілі. Держава стала активно допомагати монополіям власної країни в гострій конкурентній боротьбі на світовому ринку, надаючи фірмам, що експортують продукцію, найрізноманітніші пільги. Видатки по регулюванню процесу розширеного відтворювання у багатьох країнах до-сягли в наш час двадцяти і більше відсотків загальної суми видатків державного бюджету. З’явились якісно нові державні видатки на охорону довкілля, подолання економічної відсталості окремих районів, надання субсидій і кредитів країнам, що розвиваються.

Втручання держави в  процес розширеного відтворення  і сферу соціальних відносин в  новітній час перейшло державні кордони. Так, країни Європейського Співтовариства створили міждержавні фонди грошових коштів, що використовуються для фінансування сільського господарства, подолання структурного безробіття, перепідготовки і передислокації робочої сили, подолання істотних диспропорцій у розвитку окремих регіонів цих країн.

Таким чином, в умовах соціальне орієнтованої економіки  різко розширилась сфера фінансових відносин, у яких бере участь держава, поле фінансової діяльності держави  в цілому. Значного розвитку набули регіональні і місцеві фінанси, позабюджетні спеціальні урядові фонди, фінанси державних підприємств. Проте, не дивлячись на це, фінансових ресурсів, що акумулюються з їх допомогою, не вистачає на покриття все зростаючих видатків держави. Бюджети капіталістичних країн характеризуються крупними хронічними дефіцитами, зростанням державних позик, збільшенням державного боргу [24].

У фінансах можна відшукати  ключ до розуміння багатьох історичних явищ. Вивчаючи фінанси, аналізуючи їх, можна зрозуміти, чому процвітали одні нації і що призвело до загибелі цілих імперій, чому при одних урядах і парламентах у державі спостерігається розвиток економіки, а при інших - стагнація в економіці і соціально-економічна нестабільність у суспільстві.

Так, основним фактором розвитку фінансів була і залишається потреба в коштах, пов’язана із розвитком держави, вдосконаленням її функцій [19].

Зміст фінансової діяльності є виявом усіх функцій держави, оскільки реалізація будь-якої державної функції  вимагає відповідного фінансового  забезпечення. Залежно від змісту і характеру державних функцій така діяльність здійснюється як: 1) реалізація державної влади; 2) виконавчо-розпорядницька діяльність — реалізація державного управління.

Фінансова діяльність, будучи необхідним складником механізму соціального  управління, забезпечує спрямування фінансових ресурсів у відповідні галузі економіки, управління, соціальну сферу, а відтак їй характерні певні особливості:

1) на відміну від  однорідних сфер державної діяльності, вона має міжгалузевий, загальний  характер, оскільки забезпечення фінансовими ресурсами спрямоване на всі галузі та сфери державного управління, галузь контролю;

2) її реалізують як  державні органи, так і органи  місцевого самоврядування (у деяких  випадках її реалізують спільно);

3) вона поєднує як  безпосереднє управління з використанням імперативних методів (щодо державних підприємств тощо), так і непряме, рекомендаційне управління (щодо грошових ресурсів недержавних юридичних та фізичних осіб);

4) її здійснюють через  діяльність як представницьких,  так і виконавчих органів влади.

Об'єктом фінансової діяльності є відносини, що регулюють рух  державних грошових фондів на всіх стадіях їхнього обороту (формування, розподіл, використання). Суб'єктний склад  фінансових відносин традиційно визначений: держава — суб'єкт і влада; територіальні громади; юридичні та фізичні особи.

Використання фінансів та фінансову діяльність здійснюють усі органи державної влади й  місцевого самоврядування. Залежно  від повноважень та правового  статусу визначається обсяг їх участі у фінансовій діяльності [21].

[12]

Зміст фінансової діяльності за стадіями руху фінансів:

1) на стадії формування  централізованих і децентралізованих  фондів створюють бюджетні фонди  (державний і місцеві бюджети), децентралізовані фонди;

2) стадія розподілу  коштів поділяється на три рівні здійснення фінансової діяльності:

• на рівні формування грошових фондів, що відбувається, наприклад, під час надходження коштів у  бюджети (податок з доходів фізичних осіб, наприклад, поділяють під час  сплати на частини, що надходять до місцевих бюджетів різних видів);

• власне розподіл охоплює  рух коштів, уже закріплених за окремими бюджетами, на фінансування державних  завдань і функцій;

• перерозподіл, який здійснюють через механізми непрямих податків, мита, трансфертів;

3) на стадії використання державних коштів фінансову діяльність розподіляють за різними напрямами (галузями, регіонами тощо);

4) завершальна стадія  — контроль за рухом грошових  фондів. З одного боку, його здійснюють  на кожній стадії руху коштів, а з іншого, контроль є підсумковим етапом руху грошових ресурсів, що поєднує підсумково-звітні дії [21].

Фінанси безпосередньо  пов’язані з функціонуванням  суспільних економічних  відносин  у  процесі  акумуляції,  перерозподілу  та  використання централізованих  та децентралізованих грошових фондів.  Суспільство під час еволюційного розвитку від товарообміну прийшло до  ринкових  відносин,  за  яких  грошові  кошти  є  загальним  еквівалентом,  а держава  в  своїй  діяльності щодо  управління  економічними  та  соціальними процесами стала вести облік доходів та видатків у грошовій формі, утворюючи різні грошові фонди. Фінанси — це не тільки грошові кошти. Це, насамперед,  відносини  між  людьми щодо  утворення,  перерозподілу  та  використання  грошових  фондів.  Безумовно,  фінанси  та фінансові відносини — це грошові відносини, проте, не всі відносини щодо коштів є фінансовими. Так, грошові відносини,  що  виникають під час укладання договору  купівлі–продажу, поставки чи сплати адміністративних штрафів не є фінансовими та взагалі  регулюються  іншими  галузями  права (цивільним,  адміністративним та ін.). Своєю чергою, фінанси поділяються на публічні та приватні [20].

       Державні  фінанси — це система грошових  відносин, що виникає разом   із  державою  та  нерозривно  пов’язана  з  її  існуванням  і функціонуванням. За своїм матеріальним змістом державні фінанси є фондами грошових коштів. Необхідно усвідомлювати, що не діяльність держави сама по собі, а об’єктивні потреби суспільного розвитку зумовлюють наявність фінансів.

Предметом дослідження є фінанси держави, тобто економічні відносини з мобілізації, розподілу й витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів держави та органів місцевої влади і місцевого самоврядування для забезпечення розширеного відтворення та соціально-культурних потреб. У процесі руху фінансів держави відбуваються розподіл та перерозподіл сукупного суспільного продукту та контроль за задоволенням суспільних потреб.

Відмінності між державними і приватними фінансами були сформульовані  у праці французького вченого П.М. Годме:

1) державні фінанси:

• визначаються рішеннями  держави і діями публічної  влади;

• держава може у примусовому  порядку забезпечити власні доходи;

• пов'язані з грошовою системою держави як засіб досягнення загального інтересу;

2) приватні фінанси:

• залежать від законів  ринкової економіки;

• приватні особи не можуть у примусовому порядку забезпечити  власні доходи;

• грошова система  не залежить від волі приватного власника;

• орієнтовані на отримання  прибутку [17].

        Централізовані фінанси відображають відносини, пов’язані  з мобілізацією, розподілом і використанням грошових фондів, що надходять у розпорядження  держави  як  суб’єкта  публічної  влади.  За  рахунок  цих  фондів фінансуються видатки держави на капітальне будівництво, утримується вся невиробнича сфера: освіта, охорона здоров’я, спорт, оборонний сектор, правоохоронні органи та інше.

        Децентралізовані фінанси утворюються  в усіх галузях народного господарства. Суб’єкти  господарювання незалежно  від форми власності утворюють грошові фонди за рахунок власного прибутку.

        Фінанси, становлячи цілісну, однорідну систему, припускають певну видову диференціацію, яка випливає  із кола відносин фінансово-правового регулювання. Сукупність різних ланок фінансових відносин (фінансових інститутів),  урегульованих  фінансово-правовими  нормами,  за  допомогою яких держава утворює, розподіляє і використовує централізовані та децентралізовані фонди коштів, становить фінансову систему держави [20].

Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюють: Державний бюджет України та бюджетну систему України; систему оподаткування, податки й збори; основи утворення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення державного внутрішнього та зовнішнього боргу; порядок випуску й обігу державних цінних паперів, їх види та типи. Бюджетним кодексом України врегульовано різні групи фінансових відносин, які виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів і звітування про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України й місцевих бюджетів; кредитування, державних боргових зобов'язань, позичок, інвестицій тощо [7].

        Фінансова система України містить такі елементи.

1. Бюджетну систему,  яка складається з державного  та місцевих бюджетів. Зміст, структура  бюджетів,  їх співвідношення  залежать від адміністративно-територіального устрою держави. Бюджети акумулюють саме публічні фінанси. Норми Бюджетного кодексу України, який був прийнятий у 2010 році, містять заборону формування позабюджетних фондів.

2.  Кредитну  систему,  яка  складається  з  державного  та  банківського кредитування. При цьому необхідно мати на увазі те, що державне кредитування є, безумовно, сферою публічного регулювання, а банківський кредит умовно належить до фінансової системи, так як фінансово-правовий аспект торкається тільки відносин, що регулюють обіг державних коштів, тоді  як інша сфера цих відносин, в яких учасниками є банки, юридичні та фізичні особи, належить до кола регулювання цивільно-правових норм.

3. Обов’язкове державне  страхування, пов’язане з розподілом  і перерозподілом  частини   сукупного  національного продукту  та  спрямуванням грошових коштів на виплату пенсій, соціальної допомоги та ін.

4. Фінанси підприємств,  що складають основу децентралізованих  фондів. Фінанси державних підприємств,  безумовно, є складовою фінансової  системи та мають публічний характер. Фінанси недержавних підприємств належать до цієї групи тільки з приводу реалізації  імперативних обов’язків щодо формування державних  грошових фондів (наприклад, кошти підприємств,  за рахунок яких сплачуються податки чи будь-які інші види обов’язкових платежів).  Тобто  фінанси  галузей  народного  господарства (підприємств  різних форм власності, установ чи організацій) — це система економічних відносин, спрямованих  на  утворення  децентралізованих  фондів  коштів,  кожен  з  яких пов’язаний з основним централізованим фондом держави — бюджетом [20].

РОЗДІЛ 2

МЕХАНІЗМ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРОВОВОГО  РЕГУЛЮВАННЯ В ГАЛУЗІ ФІНАНСІВ

За Господарським кодексом фінансова діяльність суб'єктів  господарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції, робіт та послуг і одержання прибутку.

До сфери фінансів належать такі грошові відносини, які, по-перше, є  відносинами між суспільством в  особі держави, з одного боку, і підприємствами і організаціями — з другого, а також грошові відносини підприємств і організацій між собою; по-друге, грошові відносини, які перебувають під контролем центрального (в Україні —Національного) банку

Фінансова діяльність суб'єктів господарювання включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України від 12 липня 2001 року «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»1, фінансова послуга — це операції з фінансовими активами, здійснювані в інтересах третіх осіб за власний рахунок або за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів [2]. Послуга буде фінансовою в разі якщо вона відповідає одночасно трьом умовам: у її межах здійснюються операції з фінансовими активами (тобто з коштами, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та правами вимоги боргу, які не віднесені до цінних паперів); операція має здійснюватися в інтересах третіх осіб; метою її надання є отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів [22].

2.1. Принципи, цілі адміністративно-правового регулювання

    Реалізація  завдань, які постають перед  державою, пов’язана з необхідністю  використання відповідних елементів  фінансової системи. Тобто фінансова   діяльність  зумовлена  об’єктивною   необхідністю  збирання,  розподілу, перерозподілу та використання централізованих  і децентралізованих грошових фондів, що забезпечують практичне виконання функцій держави.

       Фінансова діяльність  — це:

• процес  збирання,  розподілу (перерозподілу)  та  використання  коштів, що забезпечують виконання завдань і функцій держави;

•  діяльність  уповноважених  державних  органів,  органів місцевого  самоврядування, пов’язана з прямим плановим збиранням і розподілом коштів.

 Українська держава, управляючи  фінансами та виступаючи у  фінансових відносинах як суб’єкт  влади  і як власник засобів виробництва, встановлює відповідний порядок мобілізації та використання грошових фондів. Від імені держави у цих відносинах виступають компетентні органи. Діяльність держави та її органів у галузі мобілізації, розподілу і витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів називають фінансовою діяльністю.

       Відносини, що  виникають у процесі фінансової  діяльності, є не тільки економічними. За допомогою правових норм  держава надає їм юридичного  характеру. Правове регулювання  фінансової діяльності є однією з форм державного управління економікою.

       Фінансова   діяльність  держави  та  органів   місцевого  самоврядування базується  на  відповідних принципах —   основоположних правилах  і   вимогах,  які  відображають  її  найсуттєвіші  особливості  та  цілеспрямованість,  а основний  зміст  їх  визначається  Конституцією України  та  нормами  права, що безпосередньо регламентують цю діяльність.

 До принципів фінансової  діяльності належать:

-  розподіл  функцій   між  представницькими  та  виконавчими  органами влади;

-  пріоритет представницьких  органів влади перед виконавчими  органами влади;

-  пріоритетність публічних  видатків щодо прибутків скарбниці;

-  фінансування безпеки  держави;

-  єдність фінансової діяльності та грошової системи держави;

-  міжгалузевий характер;

-  самостійність органів  місцевого самоврядування у встановлених  чинним законодавством межах;

-  соціальна спрямованість;

-  плановість;

-  гласність тощо.

       Фінансова  діяльність  держави та  органів місцевого самоврядування виступає  як  важлива та  необхідна складова  механізму соціального управління.  Це  відображається  в тому,  що  грошові кошти,  які акумулюються державою,  направляються в галузі  народного  господарства,  соціальну  та інші сфери з урахуванням пріоритетності заходів, що фінансуються на відповідному  етапі  розвитку  держави,  її  зовнішньої  та  внутрішньої політики.

       Саме  завдяки фінансовій діяльності  створюється матеріальна база, що є необхідною для функціонування органів державної влади та управління, правоохоронних органів, забезпечення оборони та безпеки держави [20].

Фінансово-правові відносини  є юридичною формою прояву й закріплення  фінансових відносин. Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу на державні фінанси виконують три основні функції: