Адміністративно-правовий статус Ради Національної безпеки і оборони України

 

 

Національна академія Державної прикордонної служби України

імені Богдана Хмельницького

кафедра конституційного, адміністравтивного та міжнародного права

 

 

 

 

Реферат

на тему:»Адміністративно-правовий статус Ради Національної безпеки і оборони України»

 

 

 

 

                                                                                        Керівник:Семенюк О.І.

Виконала: Самарук О.В.

                                                                             студентка 323НГ

 

 

 

 

Хмельницький

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….3

Розділ1 Загальна характеристика Ради Національної безпеки  і оборони України

1. Поняття, об'єкти, суб'єкти і принципи національної безпеки…………….5
2. Поняття, основи та організація оборони……………………………………9
3. Статус, склад, порядок формування Ради національної безпеки і оборони………………………………………………………………………11

Розділ2 Основні  напрями діяльності Ради Національної безпеки і оборони України.

2.1 Основні напрями державної політики національної безпеки………………………………………………………………………….14

2.2 Засідання та рішення РНБО………………………………………………22

Висновки………………………………………………………………………24

Список використаної літератури……………………………………………25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Україна як європейська держава  створює засади своєї національної безпеки і оборони, виходячи з  власних національних інтересів. Цей процес вимагає творчого підходу до визначення основ політики у сфері безпеки й оборони, створення її системи та приведення у відповідність із державно-правовим статусом України як суверенної держави. Національна безпека і оборона є гарантом державотворення в Україні, необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей. Саме тому забезпечення національної безпеки й оборони України Конституція зараховує до найважливіших завдань держави — це справа всього Українського народу. Адміністративно-правовий статус – це сукупність прав і обов’язків у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності. Рада національної безпеки і оборони України — координаційний орган з питань національної безпеки та оборони України. Відповідно до Конституції України є допоміжним органом Президента України. . Серед органів державної влади, покликаних здійснювати цю функцію, провідне місце належить главі держави як Верховному Головнокомандувачу Збройних Сил України і гаранту державного суверенітету й територіальної цілісності України. Рада національної безпеки (РНБ) як дорадчий орган при президентові вперше був створений у США в 1947 р. і на сьогодні існує практично в усіх президентських і напівпрезидентських республіках (зокрема в Македонії, Росії, Румунії, Туреччині, Франції, Хорватії та ін.). Колишній співробітник ЦРУ і СНБ в адміністрації Р.Рейгана К.Менгес так визначає унікальність його функцій: «Апарат СНБ є єдиною службою уряду США, яка має можливість зводити докупи думки інших урядових відомств з питань зовнішньої політики і оборони, здійснювати їх координацію в межах виконавчої гілки влади, а потім подавати на розгляд президента усі варіанти політичних дій».

Рада національної безпеки  і оборони України первісно створювалася за американським взірцем, а її статус отримав конституційне закріплення  в Основному Законі 1996 р. і деталізацію  – в Законі «Про Раду національної безпеки і оборони» 1998 р.. Рада є  саме тим органом, де в результаті колегіального обговорення між  вищими посадовими особами, відповідальними  за стан обороноздатності та національної безпеки, формулюються відповідні політичні  рішення, які потім втілюються в  укази глави Української держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ1 Загальна характеристика Ради Національної безпеки  і оборони України

1. Поняття, об'єкти, суб'єкти і принципи національної безпеки

Національна безпека  - захищеність життєво важливих інтересів  людини   і   громадянина,   суспільства   і   держави,   за   якої забезпечуються  сталий розвиток суспільства,  своєчасне виявлення,запобігання  і  нейтралізація  реальних  та   потенційних   загроз національним   інтересам   у   сферах  правоохоронної  діяльності,боротьби   з   корупцією,   прикордонної  діяльності  та  оборони,міграційної   політики,   охорони   здоров'я,   освіти  та  науки,науково-технічної  та  інноваційної політики, культурного розвитку населення,  забезпечення  свободи  слова та інформаційної безпеки,соціальної      політики      та      пенсійного     забезпечення,житлово-комунального   господарства,   ринку   фінансових  послуг,захисту  прав  власності,  фондових ринків і обігу цінних паперів,податково-бюджетної    та    митної    політики,    торгівлі    та підприємницької     діяльності,    ринку    банківських    послуг,інвестиційної   політики,  ревізійної  діяльності,  монетарної  та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та  сільського  господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій,   енергетики   та   енергозбереження,   функціонування  природних   монополій,  використання  надр,  земельних  та  водних  ресурсів,  корисних  копалин,  захисту  екології  і  навколишнього природного  середовища  та  інших сферах державного управління при виникненні  негативних  тенденцій  до  створення  потенційних  або реальних загроз національним інтересам.

Об'єкти безпеки — це національні  інтереси національні цінності, структурні елементи системи НБ, їхні властивості та відносини, які захищаються від загроз.

Виходячи із визначення НБ виділимо три рівні основних об'єктів безпеки: громадянина (людини) — його права й свободи; суспільства — його духовні і матеріальні цінності; держави — її суверенітет, конституційний лад, територіальну цілісність та недоторканість кордонів, їх місце й роль динамічні і визначаються характером суспільних відносин, політичним устроєм, рівнем внутрішніх і зовнішніх загроз.

Безпека людини формується комплексом правових і моральних  норм, суспільних інститутів та організацій, які дають змогу їй (людині) реалізовувати  права і свободи, розвивати свої здібності й потреби, відчуваючи сприяння держави.

Безпека суспільства передбачає наявність суспільних інститутів, норм, розвинутих форм суспільної свідомості, що дає змогу в повному обсязі реалізувати права, свободи й обов'язки всім групам населення та протистояти діям, які ведуть до розколу суспільства (в тому числі зі сторони держави).

Безпека держави досягається  наявністю ефективного механізму  управління та координації діяльності політичних сил і суспільних груп, а також активних інститутів їх захисту.

У змістовному плані НБ є складним багатоаспектним поняттям і включає такі види безпеки: політичну, економічну, воєнну, державну, інформаційну, науково-технологічну, екологічну, епідемічну, безпеку культурного розвитку нації та інші види безпеки (фінансову, пожежну, продовольчу, безпеку торгівлі тощо).

Суб'єкти безпеки — носії  властивостей, станів та дій, які забезпечують захист об'єктів безпеки.

Суб'єктами забезпечення національної безпеки є:

Президент України;

Верховна Рада України;

Кабінет Міністрів України;

Рада національної безпеки  і оборони України;

міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

Національний банк України;

суди загальної юрисдикції;

прокуратура України;

місцеві державні   адміністрації    та    органи    місцевого

самоврядування;

Збройні   Сили   України,   Служба  безпеки  України,  Служба

зовнішньої  розвідки  України, Державна прикордонна служба України

та  інші  військові  формування,  утворені  відповідно  до законів

України;[ст.4]

Основним суб'єктом НБ є держава, яка виконує функції  в цій сфері через органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Держава, згідно з Конституцією (ст. З, 27, 28, 29), забезпечує безпеку кожної людини і громадянина, їх життя, здоров'я, честь, гідність, особисту недоторканність на всій території України.

Україна також гарантує піклування та захист своїм громадянам, які  перебувають за її межами (ст. 25 Конституції).

Зміст і діяльність суб'єктів  безпеки визначається рівнем і напрямом загроз.

Громадяни та їхні об'єднання  є суб'єктами безпеки, мають права  і обов'язки щодо участі в її забезпеченні відповідно до чинного законодавства  України, нормативних актів державних органів влади й управління, які прийняті в межах їх компетенції у даній сфері.

Держава забезпечує правову  та соціальну захищеність громадянам та їх об'єднанням, які сприяють забезпеченню безпеки відповідно до Закону (повноваження основних суб'єктів НБ розглядаються в системі забезпечення безпеки).

Основними принципами забезпечення НБ є. законність; пріоритет прав людини; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у вирішенні конфліктів; адекватність заходів захисту національних інтересів реальним та потенційним загрозам; демократичний цивільний контроль за воєнною сферою, а також іншими структурами в системі забезпечення НБ; додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їх взаємна відповідальність; чітке розмежування повноважень органів державної влади.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2.Поняття, основи та організація оборони.

Оборона України    -    система    політичних,   економічних, соціальних,  воєнних,  наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів  держави щодо підготовки до збройного  захисту  та  її  захист  у  разі  збройної  агресії  або  збройного конфлікту;

Метою оборони є створення  необхідних умов для запобігання  воєнного нападу та для збройної відсічі  можливої агресії проти України  у будь-який час і за будь-яких обставин (ст. 1 Закону України "Про  оборону України").Оборона базується  на готовності Збройних Сил України, економіки, населення, території до оборони і будується відповідно до Воєнної доктрини держави. Воєнна доктрина України визнається принципом  оборонної достатності в будівництві  Збройних Сил України і ґрунтується на тому, що Україна не визнає війну як засіб розв'язання міжнародних проблем; не має територіальних претензій до жодної держави ї не визнає жодних територіальних претензій до себе; ніколи першою не розпочне бойових дій проти будь-якої країни, якщо не стане сама об'єктом агресії; обстоює вирішення всіх міждержавних суперечностей тільки політичними та іншими прийнятними згідно з нормами міжнародного права засобами і шляхом прийняття всіма державами зобов'язань про взаємний ненапад; забороняє застосовувати власні Збройні Сили для розв'язування політичних завдань на своїй території.Організація оборони включає: формування воєнної політики держави та воєнної доктрини, розвиток воєнної науки; прогнозування й оцінку воєнної загрози чи загрози воєнного нападу, здійснення відповідних заходів на міжнародній арені для запобігання агресії; охорону державних кордонів; підготовку, розвиток, формування структури і забезпечення необхідної чисельності Збройних Сил України, підтримання їх боєздатності, бойової та мобілізаційної готовності до оборони держави; вироблення й проведення військово-технічної політики та забезпечення Збройних Сил озброєнням, військовою технікою, продовольством, речовим майном та іншими матеріальними ресурсами у повному обсязі; мобілізаційну підготовку народного господарства, державних органів і систем управління до дій в умовах воєнного стану, підготовку населення і території країни до оборони.Оборона України будується із врахуванням розташованих на її території військ і сил Військово-Морського Флоту Росії, органи управління яких передають Міністерству оборони України інформацію, передбачену міждержавними договорами України.Підготовка держави і населення до оборони. Україна прагне до мирного співіснування зі всіма державами, підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від можливої агресії.Готовність держави до оборони забезпечується в мирний час шляхом побудови стійкої системи державного та військового управління, створення виробничих потужностей, мобілізаційних запасів матеріальних ресурсів, а також завчасною підготовкою народного господарства до забезпечення потреб населення, Збройних Сил та інших військових формувань.Система мобілізаційної підготовки народного господарства узгоджується із системою мобілізаційного розгортання військ, сил цивільної оборони з метою підвищення стійкості економіки й розгортання масового воєнного виробництва.Підготовка народного господарства до забезпечення військ досягається шляхом створення мобілізаційних запасів озброєння, військової техніки та інших матеріальних засобів, у тому числі в районах зосередження (бойового призначення) військ; створення (удосконалення) інфраструктури держави для успішного виконання завдань військами; завчасної підготовки транспорту для перекидання військ у райони збройної агресії; удосконалення системи забезпечення військ матеріальними засобами.

 

 

 

 

 

1.3Статус, склад, порядок формування Ради національної безпеки і оборони

Рада національної безпеки  і оборони України (далі — РНБО) є конституційним координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Вона координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері безпеки й оборони. До РНБО входить: голова, секретар, постійні члени та члени Ради національної безпеки і оборони.

Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України (ст. 107 Конституції). Секретар Ради національної безпеки й оборони призначається Президентом України і входить в число постійних членів РНБО. Він очолює апарат РНБО, який забезпечує організаційно-технічну та інформаційну діяльність Ради національної безпеки і оборони.

Персональний склад РНБО формує Президент України. Постійними членами РНБО України за посадою є: Прем'єр-міністр України, міністр оборони України

Голова  Служби безпеки  України,   Міністр  внутрішніх справ України, Міністр закордонних  справ України.

Членами РНБО можуть бути керівники  міністерств і відомств, зокрема  економіки, фінансів, юстиції, надзвичайних ситуацій, охорони здоров'я, а також інші посадові особи, призначені Президентом України. Крім цього, залежно від змісту питання, що розглядається, РНБО може залучати до участі в її засіданнях на правах консультантів інших осіб.

У засіданнях РНБО України  може брати участь Голова Верховної  Ради України (ст. 107 Конституції).

Компетенція та функції РНБО визначаються Законом України "Про Раду національної безпеки і оборони України".

Основні завдання РНБО і  порядок прийняття нею рішень. РНБО розробляє основні напрями стратегії та проекти програм державної політики щодо забезпечення національної безпеки України; розробляє пропозиції з питань вдосконалення системи національної безпеки України; прогнозує наслідки рішень державних органів з питань внутрішньої та зовнішньої політики у галузі національної безпеки; готує рекомендації Президентові України для прийняття рішень у сфері забезпечення безпеки громадян, держави й суспільства; спрямовує і координує діяльність органів державної виконавчої влади у процесі планування та здійснення заходів щодо виконання рішень Ради; розробляє рекомендації щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій; готує пропозиції про запровадження, продовження або припинення дії надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях тощо.

Рішення РНБО України приймаються  на її засіданні постійними членами  Ради національної безпеки і оборони і вводяться в дію указами Президента України (ст. 107 Конституції).

Міжвідомчі комісії Ради національної безпеки і оборони, їхні основні завдання. Рада національної безпеки і охорони відповідно до своїх основних завдань створює постійні, а при необхідності тимчасові міжвідомчі комісії. На них та на апарат РНБО покладаються: а) оцінка внутрішніх і зовнішніх загроз життєво важливим інтересам об'єктів  безпеки,  виявлення джерел небезпеки;

б) підготовка науково обґрунтованих  прогнозів зміни внутрішніх та зовнішніх  умов і факторів, що впливають на безпеку країни;

в) розробка й координація  державних програм по забезпеченню національної безпеки України та оцінка їх ефективності;

г) нагромадження, аналіз та обробка інформації про функціонування системи забезпечення національної безпеки України, підготовка рекомендацій по її вдосконаленню;

д) інформування РНБО про  хід виконання її рішень; організація  наукових досліджень у сфері безпеки  й оборони;

е) підготовка проектів рішень РНБО, а також проектів указів Президента України з питань безпеки і оборони;

є) підготовка матеріалів для  заслуховування на Верховній Раді щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України (ст. 85 п. 8, 106 п. 2 Конституції).

Контроль за діяльністю системи  по забезпеченню національної безпеки  і оборони здійснює Верховна Рада України через Комітет з питань державної безпеки і оборони  та інші свої постійні комітети. Нагляд за законністю в діяльності органів, що забезпечують безпеку й оборону, здійснює Генеральний прокурор України та прокурори, які йому підпорядковані.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ2 Основні  напрями діяльності Ради Національної безпеки і оборони України.

2.1 Основні напрями державної політики

З урахуванням  геополітичної  і  внутрішньої   обстановки   в Україні діяльність усіх державних органів має бути зосереджена на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх   і  внутрішніх  загроз  національній  безпеці,  захисті суверенітету територіальної  цілісності  України,  безпеки   її прикордонного простору,  піднесенні економіки країни, забезпеченні особистої  безпеки,  конституційних  прав  і   свобод   людини   і громадянина,   викоріненні   злочинності,   вдосконаленні  системи державної влади, зміцненні законності і правопорядку та збереженні соціально-політичної  стабільності суспільства,  зміцненні позицій України у світі,  підтриманні на  належному  рівні  її  оборонного потенціалу і обороноздатності, радикальному поліпшенні екологічної ситуації.

Основними напрямами  державної політики з питань  національної

безпеки України  є:

у зовнішньополітичній сфері - проведення активної міжнародної

політики України з  метою:

створення    сприятливих    зовнішньополітичних    умов   для

прогресивного економічного і соціального розвитку України;

запобігання   втручанню   у   внутрішні   справи   України  і

відвернення посягань на її державний суверенітет  і  територіальну

цілісність з боку інших  держав;

забезпечення      повноправної      участі      України     в

загальноєвропейській та регіональних системах колективної  безпеки,

набуття    членства   у   Європейському   Союзі   при   збереженні

добросусідських  відносин і стратегічного партнерства  з Російською

Федерацією,  іншими  країнами  Співдружності  Незалежних Держав, а

також  з  іншими  державами  світу; 

сприяння  усуненню  конфліктів,  насамперед  у  регіонах,  що

межують з Україною;

участь  у  міжнародній  миротворчій діяльності під егідою ООН,

ОБСЄ, інших міжнародних  організацій у сфері безпеки;

участь  у заходах щодо боротьби з міжнародними організованими

злочинними  угрупованнями  та  міжнародним  тероризмом,   протидія

поширенню  ядерної  та  іншої зброї масового ураження і  засобів її

доставки;

адаптація законодавства     України     до      законодавства

Європейського Союзу;

у сфері державної безпеки:

реформування   правоохоронної   системи  з  метою  підвищення

ефективності  її  діяльності  на  основі  оптимізації   структури,

підвищення  рівня  координації  діяльності правоохоронних органів,

покращення      їх      фінансового,       матеріально-технічного,

організаційно-правового  і кадрового забезпечення;

зосередження  ресурсів  і  посилення  координації  діяльності

правоохоронних,  розвідувальних  і   контррозвідувальних   органів

України для боротьби з  організованою злочинністю та наркобізнесом;

участь   України   в  міжнародному  співробітництві  у  сфері

боротьби з  міжнародною  злочинністю,  тероризмом,  наркобізнесом,

нелегальною міграцією;

відпрацювання ефективно  діючої системи контролю за поставками

продукції  і  технологій  оборонного  призначення   і   подвійного

використання;

у воєнній сфері та сфері  безпеки державного кордону України:

прискорення реформування   Збройних   Сил  України  та  інших

військових формувань  з   метою   забезпечення   їх   максимальної

ефективності  та  здатності  давати адекватну відповідь реальним та

потенційним загрозам Україні;  перехід до комплектування  Збройних

Сил України на контрактній  основі;

здійснення    державних    програм    модернізації   наявних,

розроблення та впровадження новітніх зразків  бойової  техніки  та

озброєнь;

посилення   контролю   за   станом   озброєнь  і  захищеністю

військових об'єктів; активізація  робіт з утилізації зброї;

впровадження  системи  демократичного цивільного контролю над

Воєнною організацією та правоохоронними  органами держави;

забезпечення   соціального   захисту  військовослужбовців  та

членів їх сімей;

дотримання  угод щодо тимчасового  розташування Чорноморського

флоту Російської Федерації  на території України;

прискорення   процесу   делімітації  та  демаркації  кордонів

України;

боротьба  з  організованими  злочинними угрупованнями, в тому

числі  міжнародними,  які намагаються діяти через  державний кордон

України,  в пунктах  пропуску та виключній  (морській)  економічній

зоні України;

поглиблення   транскордонного   співробітництва  з  суміжними

державами;

у внутрішньополітичній сфері:

забезпечення неухильного  додержання  конституційних  прав  і

свобод   людини  і  громадянина,  захист  конституційного  устрою,

вдосконалення  системи  політичної   влади   з   метою   зміцнення

демократії, духовних та моральних  підвалин суспільства; підвищення

ефективності функціонування політичних інститутів влади;

створення  дійових,  у  тому числі судових, механізмів захисту

конституційних прав людини і основних свобод;

забезпечення політичної стабільності,  громадянського миру та

взаєморозуміння в суспільстві, запобігання проявам екстремізму;

забезпечення прозорості  в  діяльності   державних   органів,

прийнятті    управлінських   рішень,   інформованості   населення,

зміцнення на цій основі його довіри до владних інститутів;

створення повноцінного,   ефективно   діючого   місцевого   і

регіонального самоврядування;

формування       і      вдосконалення      політико-правових,

соціально-економічних та духовно-культурних засад етнонаціональної

стабільності,   відпрацювання   ефективних  механізмів  узгодження

інтересів   етнічних   спільнот   та  розв'язання  міжнаціональних

суперечностей;

забезпечення   міжконфесійної   стабільності  та  запобігання

конфліктним  загостренням  на   релігійній   основі,   недопущення

протистояння  різних  церков,  у  тому  числі  щодо розподілу сфер

впливу на території України;

в економічній сфері:

забезпечення  умов  для  сталого  економічного  зростання  та

підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

прискорення прогресивних   структурних  та  інституціональних

змін в економіці,  поліпшення інвестиційного  клімату,  підвищення

ефективності       інвестиційних       процесів;      стимулювання

випереджувального    розвитку    наукоємних    високотехнологічних

виробництв;

вдосконалення антимонопольної  політики; створення ефективного

механізму державного регулювання  природних монополій;

подолання "тінізації" економіки через реформування податкової

системи,  оздоровлення  фінансово-кредитної  сфери  та  припинення

відпливу капіталів за  кордон,  зменшення  позабанківського  обігу

грошової маси;

забезпечення   збалансованого   розвитку   бюджетної   сфери,

внутрішньої  і  зовнішньої  захищеності  національної  валюти,  її

стабільності, захисту інтересів  вкладників, фінансового ринку;

здійснення виваженої   політики   внутрішніх   та   зовнішніх

запозичень;

забезпечення   енергетичної   безпеки   на   основі   сталого

функціонування і розвитку паливно-енергетичного комплексу,  в тому

числі    послідовного    і    активного    проведення     політики

енергозбереження та диверсифікації джерел енергозабезпечення;

забезпечення продовольчої безпеки;

захист  внутрішнього  ринку  від  недоброякісного  імпорту  -

поставок  продукції,  яка  може   завдавати   шкоди   національним

виробникам, здоров'ю людей  та навколишньому природному середовищу;

посилення   участі   України  у  міжнародному  поділі  праці,

розвиток  експортного  потенціалу  високотехнологічної  продукції,

поглиблення  інтеграції у європейську і світову економічну систему

та активізація  участі  в  міжнародних  економічних  і  фінансових

організаціях;

у науково-технологічній  сфері:

посилення  державної  підтримки розвитку пріоритетних напрямів

науки  і  техніки  як  основи  створення  високих  технологій   та

забезпечення  переходу  економіки  на інноваційну модель розвитку,

створення ефективної системи  інноваційної діяльності в Україні;

поетапне збільшення обсягів  бюджетних  видатків  на  розвиток

освіти   і   науки,   створення  умов  для  широкого  залучення  в

науково-технічну сферу позабюджетних  асигнувань;

створення   економічних   і   суспільно-політичних  умов  для

підвищення соціального  статусу наукової та технічної інтелігенції;

забезпечення необхідних     умов    для    реалізації    прав

інтелектуальної власності;

забезпечення належного     рівня     безпеки     експлуатації

промислових,  сільськогосподарських  і військових об'єктів,  споруд

та інженерних мереж;

в екологічній сфері:

здійснення   комплексу  заходів,  які  гарантують  екологічну

безпеку  ядерних  об'єктів  і надійний радіаційний захист населення

та довкілля,  зведення до  мінімуму  впливу  наслідків  аварії  на

Чорнобильській АЕС;

впровадження  у  виробництво  сучасних, екологічно безпечних, та енергозберігаючих технологій,  підвищення ефективності використання природних ресурсів,  розвиток технологій переробки та

утилізації відходів;

поліпшення екологічного  стану  річок   України,   насамперед

басейну р. Дніпро, та якості питної води;