Адміністративно-правові норми, їх структура та види. 2

“Адміністративно-правові норми, їх структура та види.”

Зміст

Вступ                                                                                                                                3

1. Поняття та структура адміністративно-правових норм                                        4

1.1. Поняття адміністративно-правових норм                                                                    4

1.2. Структура адміністративно-правових                                                                   7

2. Види адміністративно-правових норм                                                                  10

2.1. За спрямованістю змісту                                                                                        12

2.2. За адресами або суб’єктами                                                                                   14

2.3. За формою припису                                                                                                15

2.4. За галузевою належністю                                                                                       17

2.5. За межею дії                                                                                                            18

2.6. За ступенем загальності                                                                                         18

2.7. За повнотою викладених велінь                                                                            19

2.8. За юридичною силою                                                                                             19

Висновок                                                                                                                         20

Список використовуваної літератури                                                                          21

Вступ.

Розбудова правової демократичної  України зумовлює зростання ролі права, бо воно створює для цього  необхідні умови: упорядкованість, визначеність, організованість, динамічність суспільних відносин. Це безпосередньо  стосується й середовища державного управління, в якому практично втілюється єдність діяльності й структур апарату управління.

У системі права будь-якої держави  адміністративно-правові норми посідають  особливе місце. Це обумовлюється колом  тих суспільних відносин, які підлягають упорядкуванню, охороні та розвитку у відповідності з об'єктивними потребами. Як відомо, майже одностайно визнається, що предметом регулювання адміністративного права є суспільні відносини в сфері державного управління.

Норми адміністративного права відповідно до вимог економічного базису сприяють зародженню і розвитку нових відносин. Історія адміністративного законодавства свідчить, що на всіх етапах розвитку нашої держави адміністративно-правове регулювання відігравало важливу роль у виникненні, розвитку і формуванні нових видів суспільних відносин у сфері управління. Це напрямок адміністративно-правового регулювання здобуває винятково важливе значення в сучасний період. Прийняті за останні роки державою нормативні акти по переходу до ринкових відносин управління економікою, соціальною сферою й іншими сферами життєдіяльності містять численні норми, спрямовані на розвиток нових управлінських відносин.

Адміністративно-правове  регулювання сприяє інтенсифікації й упорядкуванню діяльності органів державного управління. Державою намічений і реалізується комплекс заходів для подальшого удосконалювання організаційної структури органів виконавчої влади, форм і методів їх діяльності, зміцненню кадрів, комп'ютеризації управлінської праці, зміцненню державної дисципліни і законності у всіх ланках, розвитку самоврядування. У вирішенні цих завдань важливу роль виконують норми адміністративного права, що безпосередньо забезпечують юридичне оформлення процесів удосконалювання організації і діяльності органів виконавчої влади, адміністрації.

1. Поняття та структура адміністративно-правових норм.

1.1. Поняття адміністративно-правових норм

Норма адміністративного  права, як і норма будь-якої іншої  галузі права, являє собою правило  загального характеру, визначену міру (масштаб) належного чи можливого поводження, установлену державою й охоронювану спеціальними державними засобами.

Норми адміністративного права, так  само як і норми інших галузей  права, виконують функцію регулятора суспільних відносин. Вони відрізняються від норм інших галузей права тим, що предметом їхнього регулювання є суспільні відносини, що складаються в сфері управлінської, виконавчої діяльності держави.

Крім суспільних відносин у сфері виконавчої діяльності держави  норми адміністративного права регулюють відносини, що виникають у зв'язку з вирішенням органами представницької влади, суду, прокуратури і самоврядування питань державної служби, а також внутрішньо-організаційних питань управлінського характеру.

Адміністративно-правові  норми регулюють також суспільні відносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суспільними й іншими недержавними об'єднаннями переданих у їхнє ведення функцій органів державного управління.

Вищесказане дозволяє сформулювати наступне визначення поняття норми  адміністративного права.

Адміністративно-правова  норма — це норма права, що регулює відносини в сфері державного управління, а також відносини управлінського характеру, що виникають в інших галузях державної діяльності.

Перед нормами адміністративного  права стоять наступні завдання:

— упорядкування різних компонентів системи державного управління, виконавчої діяльності;

— закріплення науково обґрунтованих  і найбільш доцільних взаємин між керуючими і керованими системами;

— регламентація зв'язків різних галузей управління, взаємодії державних органів з підприємствами, установами, організаціями і громадянами, тобто з юридичними і фізичними особами.

Сутність адміністративно-правового  регулювання полягає в упорядкуванні  управлінських відносин, у встановленні за допомогою норм адміністративного права юридичних прав і обов'язків учасників цих відносин. Виходячи з об'єктивних закономірностей суспільного розвитку, політики держави і норм моральності, адміністративно-правові норми визначають, яким повинно бути (може бути) поводження суб'єктів управлінських відносин.

Нормам адміністративного права  притаманні наступні характерні риси: забезпечення публічних інтересів; організує початок у системі регулювання управлінських відносин; односторонній пануючий вплив на суб'єкти права; примусовість.

Адміністративно-правове  регулювання має державний характер, тому виконання, використання, дотримання і застосування правил, обумовлених  нормами адміністративного права, гарантуються в разі потреби заходами державного примусу. Творча роль норм адміністративного права виявляється не тільки в самому регулюванні суспільний відносин, але й у його виховному впливі на людей у формуванні в них правосвідомості. Однак виховне значення норм адміністративного права не є його специфічною функцією, тому що засобами виховання є і мораль, і моральність, і мистецтво.

Сама мета норм адміністративного  права визначає добровільне їхнє дотримання більшістю суб'єктів  адміністративного права. Примус застосовується у випадку невиконання чи порушення вимог адміністративно-правової норми.

Виходячи з загального поняття правового регулювання, можна зробити висновок, що зміст  адміністративно-правового регулювання  складається в наступному:

— упорядкуванні і закріпленні  найбільш доцільних суспільних відносин у сфері управління;

— охороні врегульованих  правом управлінських відносин;

— у породженні і розвитку нових суспільних відносин, що відповідають вимогам об'єктивних законів розвитку нашого суспільства;

— витісненні зі сфери управління суспільних відносин, що не відповідають сучасним умовам.

Норми адміністративного права  спрямовані на організацію, упорядкування  й удосконалювання відносин, що складаються  в сфері управління. За допомогою адміністративно-правових норм визначаються правове положення і компетенція більшості органів виконавчої влади, органів управління, регламентується їхня діяльність, її форми і методи, порядок взаємин з іншими суб'єктами управління. Норми адміністративного права визначають також правове положення фізичних і юридичних осіб у сфері державного управління.

Адміністративне законодавство містить  норми, за допомогою яких забезпечується охорона (захист) адміністративно-правових відносин від можливих порушень. Охоронні норми наказують утримуватися від здійснення протиправних діянь, безпосередньо регулюють відносини, що виникають у зв'язку з дезорганізацією чи порушенням адміністративно-правової системи, відносини, пов'язані з застосуванням примусових заходів. Крім того, адміністративно-правовими нормами нерідко захищаються суспільні відносини, регульовані іншими галузями права.

Таким чином, адміністративно-правове  регулювання служить інтересам  суспільства у всіх сферах управлінської, виконавчої діяльності держави. Норми адміністративного права породжують нові управлінські правові відносини, викликані сучасними внутрішніми і зовнішніми умовами розвитку суспільства, сприяють удосконалюванню існуючих суспільних відносин.

Сприяючи зародженню і  розвитку нових суспільних відносин, адміністративно-правове регулювання  витісняє зі сфери управління застарілі, не сприятливі удосконалюванню управління в господарській, соціально-культурній, соціально-політичній сферах, а також у сфері міжгалузевого управління, управлінських відносин.

Форми впливу на суспільні  відносини юридичних норм і особливості  їхнього застосування залежать від предмета і завдань правового регулювання. Для адміністративно-правового регулювання характерне застосування розпорядження до здійснення дій, рішення, заохочення до дії і заборони (як окремо, так і в сполученні).

Однак «частка участі»  зазначених норм в адміністративно-правовому регулюванні неоднакова. Саме широке застосування має розпорядження. Це обумовлюється тим, що здійснення управління як організуючої цілеспрямованої діяльності немислимо без владного встановлення належної поведінки, без розпорядження до дії, що виходить від суб'єкта управління до об'єкта управління, від керуючого до керованого. Часто використовуються дозвіл і заохочення до дії, оскільки управління носить творчий характер і припускає ініціативу керованих. Що стосується заборони, то він має порівняно меншу сферу дії.

Особливо важливе значення для  формування адміністративно-правових норм має положення, сформульоване  ст.19 Конституції: ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено  законодавством. Тобто держава мусить бути гарантом не лише належної реалізації передбачених Конституцією і законами прав і свобод людини та громадянина, а й неприпустимості не передбачених Конституцією і законами втручання у життя і діяльність особи та примусового впливу на неї, тобто гарантом від беззаконня, самоуправства, зловживання та свавільних рішень органів державної влади й місцевого самоврядування, їх посадових осіб.

1.2. Структура адміністративно-правових.

Адміністративно-правові норми, як і норми інших галузей права, має свою структуру. Структура — це внутрішня побудова норми, яка об'єктивно зумовлена потребами правового регулювання. Загально визнано, що норма повинна мати три елементи: гіпотезу, диспозицію, санкцію. Таку ж структуру має й адміністративно-правова норма (за винятком вже згаданих норм-дефініцій та норм-презумпцій).

Гіпотеза як частина адміністративно-правової норми містить вказівку на фактичні умови реалізації норми, тобто на ті суспільні відносини, на які вона покликана впливати і які у свою чергу породжують конкретні правові відносини. Отже, обставини, що передбачаються гіпотезою норми, є юридичними фактами, що породжують адміністративно-правові відносини. Наприклад, здійснення громадянином адміністративного правопорушення дає уповноваженим на те органам право притягнути винного до адміністративної відповідальності.

Характерним для більшості  адміністративно-правових норм, які  фіксують права й обов'язки, форми  й методи діяльності органів державного управління й державних службовців, є те, що гіпотеза в них не формулюється. З цим не можна погодитися, оскільки необов'язково, щоб структура норми була тотожна структурі статті закону. Деякі адміністративно-правові норми мають загальну гіпотезу, але вона логічним аналізом завжди може бути знайдена.

Органи державного управління (їх посадові особи) повинні мати оперативну самостійність, тобто у межах закону й з урахуванням ситуації здійснювати свої повноваження шляхом вибору найбільш ефективних форм впливу на учасників управлінських відносин. Таку можливість надає їм невизначена гіпотеза. Подібного роду гіпотези характерні для адміністративно-правової норми.

Деякі автори звертають увагу ще на такі види гіпотез, які формулюються у адміністративно-правовій нормі  — це абсолютно визначені гіпотези, за їх допомогою законодавець виключає можливість органу управління приймати те або інше рішення з урахуванням умов та особливостей місця й часу, пов'язуючи його єдиною умовою. Наприклад, громадянин досягши 16 років зобов’язаний одержати паспорт. Але більшість адміністративно-правових норм має відносно визначену гіпотезу, тобто містять елементи адміністративного розсуду (містить вказівки на можливість її застосування за розсудом правозастосовника). Існує ще один вид гіпотез – невизначені, вони зустрічаються досить рідко.

Залежно від складу адміністративно-правові гіпотези можуть бути прості або складні. Частіше зустрічається перший вид гіпотез.

Диспозиція — правило поведінки, що наказується нормою. Диспозиція в адміністративно-правових нормах викладається переважно як права, правомочності чи дозволу у виді розпоряджень, обов'язків, а також заборони й обмежень. Диспозиції, у яких формулюються одночасно і права й обов'язки, у нормах адміністративного права зустрічаються відносно рідко. Незалежно від того, яким образом сформульована диспозиція, вона завжди припускає нерозривність, взаємозв'язок прав і обов'язків, завжди вказує на те, як повинні (чи можуть) поводитися суб'єкти.

Характерна ознака адміністративно-правової диспозиції це імперативність, оскільки правило поведінки не може бути змінено за згодою учасників управлінських відносин. Значна частина диспозицій має посилковий характер, тобто для детальнішого роз'яснення правила поведінки треба звернутися до іншого правового акту. Таким чином формулюються диспозиції норм-зобов'язань і норм-заборон. Так, ст.168 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає, що виконання робіт, надання послуг громадянам-споживачам, що не відповідають вимогам стандартів, норм і правил, тягне відповідну відповідальність. Тому прийняття постанови про відповідальність правопорушника пов'язано з аналізом стандартів, вимог тощо.

Взагалі стандарти, вимоги та інші технічні нормативи часто формулюються як диспозиції адміністративно-правових норм, тому ці норми слід вважати  «нормами з технічним змістом».

Існування норм такого виду обумовлено роллю, яку виконує державне управління, оскільки воно має забезпечити реалізацію загальнодержавних інтересів, з урахуванням галузевих, регіональних, міжгалузевих інтересів окремих організацій тощо.

В окремих випадках адміністративно-правова норма може мати й дозвільну диспозицію — коли законодавець дозволяє учасникам відносин домовитись щодо правила взаємної поведінки у сфері державного управління. Таким чином регулюються відносини при договорі на управлінські послуги.

Як правило, диспозиція адміністративно-правової норми у нормативних актах має абстрактну форму, хоч зустрічається й казуїстична форма, коли зміст диспозиції розкривається шляхом переліку дій, ознак та ін. (див., напр., ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в якій міститься перелік дій, що складає дрібне хуліганство).

Санкція, як елемент адміністративно-правової норми, встановлює наслідки її порушення. Кодекс України про адміністративні правопорушення в ст. 24 дає перелік таких санкцій: попередження, штраф, сплатне вилучення предмету, який став знаряддям вчинення або був посереднім об'єктом адміністративного проступку; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянину; виправні роботи; адміністративний арешт. Але визнання юридичної особи суб'єктом адміністративного проступку обумовило появу нових видів санкцій — обмеження, або тимчасова заборона певного виду діяльності тощо.

Адміністративний штраф, що накладається на юридичних осіб, впливає на наслідки їх економічної діяльності, але за своєю природою він є правовим, і якщо застосовується до правопорушника органом державного управління, то є адміністративно-правовим. Цивільно-правовий штраф має компенсаційний характер (компенсувати заподіяний збиток), в той же час штраф, як адміністративно-правова санкція, застосовується з метою покарання, тобто має каральний характер.

2. Види адміністративно-правових  норм.

Адміністративне право  як галузь права складається з  величезної кількості правових норм, різноманітних за своїм змістом, цільовому призначенню та засобом правового впливу на регульовані суспільні відносини. Наприклад, диспозиція адміністративно-правових норм може виражатися у багатьох різноманітних вказівках. Санкція може передбачати заходи дисциплінарного або адміністративного впливу. Крім того, кожна адміністративно-правова норма має свої особливості, що виражаються у рівні узагальненості правил, що містяться в ній, їх юридичній силі та ін. У зв’язку з цим норми адміністративного права можуть бути розділені по групам та видам, тобто класифіковані.

В сучасній теорії права останнім часом поширюється думка щодо поділу норм права головним чином  на дозвільні й заборонні. Але  така класифікація не враховує особливостей адміністративно-правового регулювання  відносин, що складаються у сфері державного управління. Ці відносини надто різноманітні за своїм характером, тому не можуть бути упорядковані тільки двома групами норм.

Інфраструктура правового регулювання  управлінських відносин складається  з різноманітних за своїм характером норм, оскільки здійснити надійну організацію цих відносин за допомогою норм єдиного напрямку, наприклад, за допомогою лише забороняючих або тільки уповноважуючих норм неможливо.

У літературі іноді затверджується, що для адміністративного права  найбільш властиві норми зобов'язуючої орієнтації. Світовий досвід свідчить, що норми заборони можуть складати 5-10, а норми зобов'язання 10-15 відсотків від загальної кількості правових норм. Існує думка, що у суспільстві настає криза, як тільки кількість норм-дозволів у праві знижується до 50 відсотків. На жаль, останнім часом спостерігається тенденція до збільшення норм заборони, порушення яких тягне адміністративну відповідальність, у той час як є можливість замінити норми заборони дозвільними нормами.

Кожна норма, відрізняючи специфічними ознаками, існує і діє не сама по собі. Строгі системні зв'язки і залежності означають їх погоджене, комплексне і навіть «одномоментне» застосування, оскільки саме адміністративно-правові норми займають найбільший правовий простір у ланцюзі: закон - підзаконний акт - акти виконання - документ. Найчастіше не одна норма, а їхня сукупність, причому як однорідних, так і неоднорідних, створюють цілісний ефект адміністративно-правового впливу.

Сказане дозволяє додати розрізненню адміністративно-правових норм особливу значимість як у теоретичному, так і практичному відношенні. Воно проводиться не ізольовано від загальної класифікації правових норм, що дається в книгах, підручниках по теорії права і яка добре відома читачу.

Останнім часом були зроблені спроби провести класифікації адміністративно-правових норм з урахуванням нової практики і наукових розробок. Як критерії служили: предмет регулювання (норми матеріальні і процесуальні, що підрозділяються на адміністративно-юрuсдuкційні й адміністративно-процедурні), юридичний зміст (зобов'язуючі, що забороняють, уповноважуючи, що стимулюють, рекомендаційні), адресати, масштаб застосування, обсяг регулювання, внутрісистемні і загальнообов'язкові. З такою класифікацією в основному можна погодитися, хоча вона є недостатньо повної і не виражає всього різноманіття адміністративно-правових норм насамперед по характері їхній регулюючого впливу.

Класифікація адміністративно-правових норм переслідує мету більш точнішого  визначення змісту, функціонального призначення і ролі різних груп адміністративно-правових норм, що складають єдину галузь адміністративного права. В залежності від конкретних практичних цілей класифікації, можуть бути обрані різні критерії її здійснення. У теорії адміністративного права правозастосовної практиці найбільш частіше використовуються такі критерії класифікації, як: за спрямованістю змісту, за адресами або суб’єктами, за формою припису, за галузевою належністю, за межею дії, за ступенем загальності, за повнотою викладених велінь, за юридичною силою.

2.1. За спрямованістю  змісту

а) такі, що закріплюють  порядок утворення і правовий стан суб’єктів. Наприклад:

– Державну адміністрацію  утворює Президент;

– Державну митну службу створює Президент України. Положення  про державну митну службу України затверджує Президент України;

– Територіальні митні  управління створюються Кабінетом  Міністрів України. Створення, реорганізація  і ліквідація митниць та інших  митних установ здійснюється Державною  митною службою України за погодженням з Міністром фінансів України;

– Державне патентне відомство  України Державного комітету України  з питань науки та інтелектуальної  власності (Держпатент України) здійснює функції центрального органу державної  виконавчої влади в сфері правової охорони промислової власності;

– Державний комітет  рибного господарства України є  центральним органом державної  виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів України, і входить  до складу агропромислового комплексу  України;

– Державний комітет  України по туризму (Держкомтуризм) є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів України;

б) такі, що визначають форми  і методи управлінської діяльності, наприклад:

– головним завданням  Держпатенту України є: розробка ефективних норм і методів державного регулювання відносин у сфері охорони промислової власності; забезпечення фізичних та юридичних осіб інформацією про об’єкти промислової власності;

– Міністерство України  з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи відповідно до покладених на нього завдань: установлює форми і правила, бере участь у розробці стандартів щодо регулювання використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища від забруднення та іншого шкідливого впливу, забезпечення екологічної безпеки, визначає критерії, затверджує норми і правила з ядерної та радіаційної безпеки, транспортування і зберігання ядерних матеріалів і радіоактивних речовин, поводження з відходами, фізичного захисту ядерних матеріалів, конструювання та експлуатації обладнання атомних станцій та джерел іонізуючих випромінювань;

– Службові особи митних органів при виконанні покладених на них обов’язків взаємодіють з  представниками органів державної  виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування, правоохоронних органів, підприємств, установ та організацій;

в) такі, що встановлюють порядок проходження державної  служби, права і обов’язки державних  службовців.

Як відомо, в Україні  діє Закон від 16 грудня 1993 року “Про державну службу”, яким визначається порядок проходження державної служби в державних органах та їх апараті (розділ 4). Стаття 24, регламентуючи проходження державної служби, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов’язаних із службою, проводиться відповідно до категорії посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються”.

г) такі, що визначають способи  і порядок забезпечення законності в державному управління, наприклад:

– Держмитслужба контролює відповідно до законодавства України проведення митними органами дізнання у справах про контрабанду та здійснення ними провадження у справах про порушення митних правил;

– Міністерство України  з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи України здійснює державний контроль: за додержанням вимог законодавства з питань охорони навколишнього природного середовища, ядерної та радіаційної безпеки; за використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища і природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони України, природних територій та об’єктів природно-заповідного фонду України; додержанням норм і правил екологічної, ядерної і екологічної безпеки об’єктів ядерної енергії; додержанням правил зберігання, транспортування, застосування та поховання токсичних радіоактивних та інших особливо небезпечних речовин і матеріалів, засобів захисту рослин і мінеральних добрив, промислових і побутових відходів;

д) такі, що регулюють  управління окремими галузями (соціально-культурною, адміністративно-політичною тощо), державними функціями і територіями, наприклад:

– Міністерство України  з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення  від наслідків Чорнобильської катастрофи України відповідно до покладених на нього завдань: здійснює комплексне управління та регулювання в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення регулювання екологічної, ядерної та радіаційної безпеки;

– обласна, Київська, Севастопольська  міська державна адміністрація (далі державна адміністрація) є органом державної виконавчої влади відповідно в області, містах Києві, Севастополі;

е) норми, що встановлюють права і обов’язки громадян у  сфері виконавчої і розпорядчої  діяльності держави, у тому числі  адміністративну відповідальність за порушення громадянами своїх обов’язків. Це право на об’єднання в політичні партії і громадські організації, право на внесення пропозицій щодо поліпшення діяльності органів управління тощо.

2.2. За адресами  або суб’єктами 

– адресовані органам  державно-виконавчої влади;

– адресовані іншим державним виконавчо-розпорядчим органам;

– адресовані державним  службовцям;

– адресовані державним  підприємствам, закладам, організаціям;

– адресовані недержавним  об’єднанням, підприємствам, закладам;

– адресовані громадянам.

Наприклад, міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, підприємства, установи, організації, господарські об’єднання, а також громадяни, яким у встановленому порядку надано право виготовляти, придбавати, зберігати, перевозити і використовувати предмети, матеріали і речовини, відкривати підприємства, майстерні та лабораторії, на які поширюється дозвільна система, повинні забезпечити її належну охорону і правильне використання у господарській діяльності.

2.3. За формою  припису

зобов’язуючі (приписні) – ці норми зобов’язують здійснювати певні дії при виникненні передбачених ними умов. Наприклад, під час прийому на роботу організація зобов’язана видати наказ; у разі одержання скарги громадянина орган управління зобов’язаний розглянути її в певний термін; для здійснення певних видів діяльності підприємства зобов’язані одержати ліцензію; підприємства, заклади, організації зобов’язані подавати податковим органам звіти за встановленою формою тощо;