Амортизаційна політика підприємства. 2

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

 

Кафедра менеджменту

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему

“Амортизаційна політика підприємства”

 

 

 

 

 

 

Виконав

студент групи ЕММ – 51

Артеменко В.Ф.

 

 

 

 

 

 

ІРПІНЬ 2013 

Зміст

амортизація політика підприємство

Вступ

1. Роль і значення основних фондів та амортизаційної політики в ринкових умовах господарювання
2. Характеристика амортизації
3. Методи нарахування амортизаційних відрахувань
4. Шляхи вдосконалення амортизаційної політики на підприємстві

Висновки

Список  використаних джерел

 

Вступ

 

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення виробництва можливе  за умови інтенсифікації відтворення  та ліпшого використання діючих основних фондів підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню  належного технічного рівня кожного  підприємства, а з іншого дають  змогу збільшувати обсяг виробництва  продукції без додаткових інвестиційних  ресурсів, знижувати собівартість виробів  за рахунок скорочення питомої ваги амортизації й витрат на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати  фондовіддачу і прибутковість. Але  це можливо лише за умов проведення ефективної амортизаційної політики підприємства.

Актуальність теми полягає  у необхідності здійснення підприємствами такої амортизаційної політики, що призведе до ефективного використання основних фондів та до зменшення витрат, і тим самим до збільшення прибутку.

Сума амортизаційних відрахувань  від вартості основних засобів має  покрити витрати підприємства на придбання (будівництво, монтаж) і витрати  на поліпшення основних засобів (реконструкція, модернізація). Виходячи з цього побудована система нарахування амортизації, причому вона побудована за різними, несхожими між собою принципами в системі податкового обліку (для цілей оподаткування) та в системі бухгалтерського обліку.

 

1. Роль і значення основних фондів та амортизаційної політики в ринкових умовах господарювання

 

У період переходу до ринкових відносин, в умовах конкурентної боротьби між  товаровиробниками, підвищенню ефективності використання основних фондів слід приділити  особливу увагу оскільки від раціонального  використання основних фондів залежить ефективність діяльності підприємства.

Під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку  для використання у господарській  діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних  днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Не належать до основних засобів:

1. предмети терміном служби меншим за один рік незалежно від їхньої вартості;
2. предмети вартістю до 1000 гривень за одиницю (за ціною придбання) незалежно від терміну служби. Гранична вартість предметів, що не належать до основних засобів, може змінюватися Міністерством фінансів України;
3. спеціальні інструменти і спеціальні пристосування для підприємств серійного і масового виробництва певних виробів або для виконання індивідуальних замовлень незалежно від їхньої вартості;
4. спеціальний одяг, спеціальне взуття а також постільні речі незалежно від їхньої вартості і терміну служби;
5. формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, незалежно від вартості і терміну служби.

Об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує імовірність  того, що підприємство отримає в  майбутньому економічні вигоди від  його використання та вартість його може бути достовірно визначена.

Придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів.

Первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких  витрат:

а) суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання  будівельно-монтажних робіт (без  непрямих податків);

б) реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів;

в) суми ввізного мита;

г) суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються  підприємству);

д) витрати зі страхування ризиків  доставки основних засобів;

є) витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів;

ж) інші витрати, безпосередньо пов'язані  з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для  використання із запланованою метою.

Витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної  вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок позикового капіталу.

У процесі господарської діяльності кругообіг основних засобів проходить  три стадії.

На першій стадії відбувається продуктивне  використання основних засобів та нарахування  амортизаційних відрахувань. На цій  стадії основні засоби в процесі  експлуатації зношуються й нараховується  сума зносу. Вона є підставою для  списання суми амортизаційних відрахувань  на витрати після завершення процесу  виробництва. На першій стадії кругообігу основних засобів втрачається споживна вартість засобів праці, їхня вартість переноситься на вартість готової продукції.

На другій стадії відбувається перетворення частини основних засобів, які перебувають  в продуктивній формі, на грошові  кошти через нарахування амортизаційних відрахувань.

На третій стадії в процесі виробництва  відбувається поновлення споживної  вартості частини основних засобів. Це поновлення здійснюється заміною  зношених основних засобів на нові за рахунок нарахованої суми зносу  основних засобів.

Розглянемо основні моменти  щодо термінів нарахування амортизації  на рис. 1.

 

Рисунок 1. Нарахування амортизації  основних засобів

 

Необхідною умовою правильного  використання та відтворення основних фондів є їх класифікація за такими ознаками:

1. Функціональне призначення.
1. Будинки (будинки виробничо-господарського,соціально-культурного призначення та зайняті органами управління).
2. Споруди (об'єкти, що виконують технічні функції,- дороги, мости тощо).
3. Передавальні пристрої (об'єкти трансформації, перетворення і передачі енергії та для переміщення речовин).
4. Машини та обладнання:

• силові машини й обладнання (об'єкти, що виробляють теплову енергію та перетворюють різного роду енергію у механічну);
• робочі машини й обладнання (об'єкти, що призначені для механічного, термічного та хімічного впливу на предмет праці);
• вимірювальні прилади;
• регулюючі прилади та пристрої;
• лабораторне обладнання ;
• обчислювальна техніка;
• медичне обладнання;
• комп'ютерна техніка та її комплектуючі;
• інші машини та обладнання (телефони, факси, копіювальна техніка тощо).

5. Транспортні засоби ( всі види засобів пересування, які призначені для переміщення людей і вантажів).

6. Інструмент.
7. Виробничий інвентар і приладдя (предмети, які служать для полегшення виробничих операцій, - робочі столи, верстати тощо).
8. Господарський інвентар (предмети конторського та господарського облаштування).
9. робоча і продуктивна худоба.
10. Бібліотечний фонд.
11. інші основні фонди (багаторічні насадження, документація з типового проектування).
2. Формування бухгалтерської інформації про основні фонди підприємства.
1. Земельні ділянки.
2. Капітальні витрати на поліпшення земель.
3. Будинки, споруди та передавальні пристрої.
4. Машини та обладнання.
5. Транспортні засоби.
6. Інструменти, прилади та інвентар.
7. Робоча і продуктивна худоба.
8. Багаторічні насадження.
9. Інші основні засоби.
3. Роль у процесі господарської діяльності.
1. Активні (безпосередньо беруть участь у виробничому процесі).
2. Пасивні (створюють умови для здійснення процесу виробництва).
4. Сфера використання.
1. Виробничі (беруть участь у процесі виробництва і переносять свою вартість на вироблений продукт).
2. Невиробничі (використовуються у невиробничій сфері підприємства).
5. Форма власності.
1. Власні.
2. Орендовані.
6. Характер участі у процесі виробництва.
1. Діючі.
2. Ті, що перебувають у запасі чи на консервації.
7. Рівень технічної придатності.
1. Обладнання, яке можна використовувати у виробництві.
2. Обладнання, що потребує капітального ремонту.

Підприємству не байдуже, в яку  групу основних виробничих засобів  укладати кошти. Воно заінтересоване в  оптимальному підвищенні питомої ваги машин, устаткування, тобто активної частини основних засобів, які обслуговують процес виробництва і характеризують виробничі можливості підприємства. Ясна річ, що для забезпечення нормального  функціонування активних елементів  основних виробничих засобів необхідні  будівлі, споруди, інвентар, тобто пасивна  частина основних засобів.

Основними факторами, які впливають  на структуру основних засобів підприємств, є: рівень автоматизації і механізації, рівень спеціалізації і кооперування, кліматичні та географічні умови  розміщення підприємств. Кожний фактор по різному впливає на структуру  основних засобів. Поліпшити структуру  основних засобів можна за рахунок: оновлення та модернізації устаткування; ефективнішого використання виробничих приміщень; установлення додаткового  устаткування на вільній площі; ліквідації зайвого й мало ефективного устаткування.

Важливим фактором підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності, постійним джерелом фінансування їхнього  розвитку є амортизаційні відрахування. Відповідно до чинних законодавчих актів  підприємства формують свою амортизаційну  політику, яка складається із сукупності способів управління порядком нарахування  й використання амортизаційних відрахувань. Ефективність амортизаційної політики залежить від того, настільки точно  визначено терміни експлуатації активів, що вводяться в дію, а  також від вибору підприємством  методу нарахування амортизації.

Важливим етапом амортизаційної політики стало схвалення Указом Президента України від 07.03.2001 року №169/2001 Концепція  амортизаційної політики. Метою даної  концепції проголошено визначення напрямів та механізмів удосконалення  амортизаційної політики як чинника  активізації інвестиційної діяльності в державі. Згідно з Концепцією амортизаційна  політика в Україні має бути спрямована на підвищення фінансової заінтересованості  суб'єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів.

Для цього, за переконанням авторів  концепції , необхідна реалізація заходів  за такими напрямами:

▪ створення економічної та правової бази для запровадження раціональних рівнів споживання, відшкодування та оновлення основного капіталу;

▪ обмеження державного регулювання  у сфері амортизаційної політики та стимулювання інвестиційної ініціативи суб'єктів господарювання;

▪ відмова від суцільного примусового  нарахування амортизаційних відрахувань  за єдиним методом та запровадження  кількох методів нарахування  амортизації, надання суб'єктам господарювання права вибору конкретного методу нарахування амортизаційних відрахувань, а також права самостійно встановлювати  конкретні строки служби основного  капіталу у визначених законом межах;

▪ розмежування практики нарахування  амортизаційних відрахувань відповідно до її економічної та податкової ролі;

▪ стимулювання суб'єктів господарювання до застосування прискореної амортизації  та її інвестиційного спрямування шляхом надання податкових знижок.

Для проведення заходів у таких  напрямах у Концепції пропонується:

▫ запропонувати нарахування амортизаційних відрахувань на всі основні фонди (крім землі);

▫ закріпити за суб'єктами господарювання право на використання коштів власного амортизаційного фонду та заборонити будь-які централізовані вилучення  з нього;

▫ надавати податкові знижки тільки тим суб'єктам господарювання, які  мають документальне підтвердження  інвестиційного використання коштів амортизаційного  фонду;

▫ збільшити кількість методів  нарахування амортизаційних відрахувань;

▫ розробити класифікацію основного  капіталу за групами відповідно до характеру й строків його використання та зносу;

▫ запровадити для кожної групи  основного капіталу економічно обґрунтовані індикативні норми для нарахування  економічної амортизації та діапазони  припустимих відхилень, у межах  яких суб'єкти господарювання обирають конкретні норми економічної  амортизації самостійно;

▫ затвердити максимальні граничні рівні податкової амортизації, в  межах яких її обсяг може перевищувати обсяг економічної амортизації.

Конкретна система амортизаційних списань відображає певні економічні закономірності і фактично є результатом  балансування економічних інтересів  держави і підприємства. Зауважимо, що в Україні існує низка особливостей обліку амортизації. Ці особливості  зумовлені відмінностями податкового  і бухгалтерського обліку.

Так, при податковому обліку:

• амортизації підлягають витрати на придбання, виготовлення виробничих фондів, їхній капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію та інші поліпшення. Безкоштовно отримані фонди і невиробничі фонди не амортизуються;
• нарахування амортизації відбувається щоквартально;
• використовується єдиний для усіх груп метод нарахування амортизації з різними коефіцієнтами;
• база для нарахування амортизації – балансова (залишкова) вартість груп основних фондів на початок (перше число) звітного кварталу;
• амортизація окремого об'єкта основних фондів групи 1 здійснюється до досягнення балансовою вартістю такого об'єкта ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
• амортизація основних фондів 2-4 груп здійснюється до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.
• Балансова вартість основних засобів 1 групи зменшується при виведенні об'єкта основних фондів з експлуатації будь якому разі.

Стосовно бухгалтерського обліку варто зауважити, що:

• амортизуються будь які основні засоби, які перебувають на балансі підприємства, в тому числі виробничі, невиробничі, безкоштовно отримані;
• нарахування амортизації проводиться щомісяця за кожним об'єктом окремо;
• амортизується первинна вартість основних засобів з урахуванням поліпшень, які привели до зростання економічних вигід від використання об'єкта;
• використовується вибірково будь-який із 6 методів нарахування амортизації;

Як бачимо, бухгалтерський облік  амортизації основних засобів ліберальніший  порівняно з податковим обліком. Це дає змогу удосконалювати амортизаційну  політику підприємства.

 

2. Характеристика амортизації

 

Протягом тривалого функціонування в господарській діяльності суб'єктів  господарювання основні фонди зазнають зазнають фізичного та економічного зносу, а також техніко-економічного старіння.

Фізичний знос основних фондів виникає  внаслідок втрачання ними своїх  первісних техніко-експлуатаційних  якостей, що призводить до економічного спрацювання, тобто до поступового  зменшення їхньої первісної реальної вартості, що зумовлене не тільки функціонуванням  основних фондів, а й їхньою бездіяльністю. На темпи і розміри фізичного  спрацювання засобів праці впливає  сукупність чинників, які можна поділити на дві групи: дія навколишнього  середовища та експлуатаційне навантаження. Під впливом чинників навколишнього  середовища значна частина основних засобів піддається корозії, втрачає  свій первісний стан, а інколи зазнає повного руйнування і назавжди виходить з ладу. Вплив експлуатаційного навантаження може проявлятися у двох формах: екстенсивній та інтенсивній. В залежності від співвідношення цих форм визначають швидкість і розміри фізичного  спрацювання основних засобів. Внаслідок  фізичного спрацювання основних фондів погіршуються їхні техніко-економічні та соціальні характеристики – знижується продуктивність, збільшуються експлуатаційні витрати, змінюється режим роботи тощо.

Розрізняють фізичне часткове та фізичне  повне спрацювання основних фондів. Часткове спрацювання можна усунути. Це означає, що споживні вартості основних фондів відновлюються за рахунок  ремонту. Повного спрацювання не можна усунути, воно зумовлює необхідність ліквідації зношених фондів та заміни їх новими. Між окремими видами спрацювання  і старіння основних засобів праці  та формами їхнього відтворення  існує певний зв'язок (рис. 2.).

 

Види спрацювання  і старіння основних засобів праці

Фізичне спрацювання

Техніко-економічне старіння

Усувне

Не усувне

Повне

Часткове

Форми усунення спрацювання і старіння засобів  праці

Ремонт

Заміна

Модернізація

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.2. Види фізичного спрацювання  і техніко-економічного старіння основних засобів та форми їхнього усунення

 

Процес відтворення основних засобів  має низку характерних ознак, зокрема:

1. основні засоби поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію;
2. у процесі відтворення основних засобів одночасно відбувається рух їхньої споживчої вартості;
3. за допомогою амортизаційних відрахувань здійснюється нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних засобів на готову продукцію;
4. основні засоби поновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу.

Техніко-економічне старіння основних фондів – це процес їхнього знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання  під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї  споживної вартості внаслідок удосконалення  наявних та створення нових засобів  виробництва, запровадження нової  прогресивної технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих  засобів виробництва.

Техніко-економічне старіння властиве найбільш активній частині основних засобів, зокрема знаряддям праці, обчислювальній техніці, транспортним засобам та ін. Наявність на підприємстві значної кількості знецінених в  результаті дії технічного прогресу засобів праці завдає їм відчутних  економічних збитків.

Техніко-економічне старіння буває  двох видів: першого і другого  виду. Перший проявляється у втраті частини вартості засобів праці  без відповідного фізичного спрацювання, а завдяки здешевленню їх виготовлення у нових умовах, тобто з урахуванням  досягнень науково-технічного прогресу. Таким чином, при техніко-економічному старінні першого виду споживча вартість основних засобів не змінюється, а  змінюється лише їх вартість за рахунок  здешевлення.

Другий вид характеризується скороченням  тривалості їх дії, обумовленої не зниженням  їх продуктивності, а тим, що подальша експлуатація старих засобів праці  в поєднанні з новими призводить до збільшення витрат виробництва.

Безперервний процес виробництва  потребує постійного відтворення фізично  спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення  засобів праці в натурі є поступове  відшкодування їхньої вартості, яке  здійснюється через амортизаційні  відрахування.

Амортизація – це процес поступового перенесення вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування. Об'єктом амортизації є вартість основних фондів (крім землі). Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включаються до собівартості продукції, реалізуються під час продажу товарів, а потім накопичується у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів.

З амортизацією пов’язані такі поняття  як первісна вартість, ліквідаційна вартість і вартість, яка амортизується.

Ліквідаційна вартість – сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).

Первісна вартість – історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Вартість, що амортизується – це первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Основні фонди – це сукупність засобів праці, які мають свою вартість і функціонують у процесі  виробництва протягом тривалого  періоду часу, зберігаючи при цьому  натуральну речову форму і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами, в міру свого спрацювання.

Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних сумарних обсягів амортизації згідно з Закону України "Про оподаткування  прибутку підприємств" основні фонди  підприємства за функціональним призначенням поділяють на такі групи:

I. Перша група - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини.

II. Друга група – автомобільний транспорт, вузли та запчастини до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти.

ІІІ. Третя група – будь-які  інші основні фонди, не включені до першої, другої та четвертої груп.

IV. Четверта група – електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ним засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони, мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів.

 

3. Методи нарахування амортизаційних відрахувань

 

Пунктом 26 П(С)БО 7 встановлено такі методи нарахування амортизації  для основних засобів (крім інших  необоротних матеріальних активів):

- прямолінійний;

- зменшення залишкової вартості;

- прискореного зменшення залишкової  вартості;

- кумулятивний;

- виробничий.

Для інших необоротних матеріальних активів використовуються не усі  методи нарахування амортизації.

Метод амортизації нематеріального  активу обирається підприємством самостійно, виходячи з умов отримання майбутніх  економічних вигод. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу. Розглянемо суть кожного із методів нарахування амортизації основних засобів та їх основні економічні характеристики, що можуть вплинути на вибір конкретного методу амортизації.

За прямолінійним методом річна  сума амортизації (АВ) визначається діленням вартості, що амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів:

Норма амортизації (На):

,

де  АВ - річна сума амортизаційних відрахувань;

Пв - первісна вартість;

Лв - ліквідаційна вартість;

Т - термін корисного використання об'єкта;

На - норма амортизаційних відрахувань.

Істотною характеристикою оптимального вибору методу нарахування амортизації  є рівномірність. Із запропонованих до застосування П(С)БО 7 методів амортизації  єдиним методом, що передбачає рівномірне нарахування амортизації, є прямолінійний  метод. У цьому випадку щорічно  амортизується рівна частина  вартості основних засобів. Зазвичай прямолінійний  метод застосовують для тих об'єктів, які виконують відносно постійний  обсяг роботи і для яких основним чинником, що обмежує термін використання, є тривалість експлуатації, а не моральне старіння. Як приклад можна  назвати газопроводи, цистерни тощо.