Амортизаційна політика в Україні: проблеми і перспективи вдосконалення

План

Вступ

1. Економічна сутність амортизаційної політики  та її основні складові
2. Особливості реалізації амортизаційної політики в Україні
3. Стан державної амортизаційної політики в Україні
4. Амортизаційна політика в Україні: проблеми і перспективи вдосконалення

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

В  умовах ринкової трансформації  одним з основних завдань економіки  є створення сприятливих  умов для  збереження,  технічного  переозброєння  і  подальшого  розвитку  матеріально-технічної  бази виробництва,  найважливішою  складовою  якої  є основний  капітал. 

Процес  відтворення  основного капіталу  потребує  цілеспрямованого  регулювання,  оскільки  він  значною  мірою  визначає  ефективність суспільного виробництва, темпи впровадження науково-технічного прогресу. А це забезпечило б вихід України  на  світовий  ринок  з конкурентоспроможною  продукцією,  сприяло  б успішному  включенню нашої держави в глобальні інтеграційні процеси. Тому в умовах трансформаційної економіки України особливо актуальним є дослідження питання ефективного використання основного капіталу. Вирішення ж цього  питання  багато  в чому  залежить  від  рівня  досконалості  амортизаційної  системи.

  Динаміку амортизаційній  системі  надає  амортизаційна  політика.  У прямому  розумінні  слова політика  – це мистецтво  управління  будь-яким  процесом.

 Амортизаційна  ж політика  являє  собою процес  розробки норм  і правил  нарахування  амортизації,  встановлення  певного  порядку використання  амортизаційного фонду. Інакше кажучи, це сукупність заходів держави, що орієнтують, а в деяких випадках економічно спонукають підприємства проводити відтворення основного капіталу тим чи іншим способом. Крім того, амортизаційна  політика  як  складова  економічної  політики  держави,  тісно  пов’язана  з податковою політикою,  тому  суттєво  впливає  на  результати  фінансової  діяльності  підприємства.  І саме  ефективна амортизаційна  політика  сприяє  зміцненню  фінансової  бази  та  інноваційній  орієнтації  підприємств,  є інструментом поєднання підприємницьких і загальнодержавних економічних інтересів у сфері науково-технічного прогресу. 

Проблеми  амортизаційної  політики,  її  роль  у процесі  відтворення  основного капіталу  активно досліджують  провідні  економісти:  В.В.  Александров,  Н.Д.  Баб’як,  В.Ю.  Будавей,  А.А.  Безуглий, О.Ю. Болховітінова,  З.М.  Борисенко,  М.С.  Герасимчук,  Л.В.  Городянська,  П.Є. Житний,  Л.М.  Кантор, Ю.В.  Куренков,  О.Н.  Короткевич,  І.Д.  Косова,  І.І.  Лукінов,  О.О.  Лук’янченко,  Л.В.  Лях,  П.А.  Орлов, С.П. Орлов, В.М. Пархоменко, Т.Л. Саган, Ю.І. Стадницький, А.Е. Фукс, М.Г. Чумаченко, А.А. Чухно та інші науковці. Проте  не всі сторони цієї проблеми отримали належне висвітлення в літературі. Все ще потребує дослідження процес відтворення основного капіталу з урахуванням реальних потреб практики.

1.Економічна сутність амортизаційної політики  та її основні складові

Формування  амортизаційної  політики  ґрунтується  на  розумінні  суті самої  амортизації  та  її  ролі  у відтворювальному процесі.

Амортизація – важлива  категорія в макроекономіці, економіці  виробництва, фінансовому обліку, аудиті тощо. Крім того, це поняття застосовується в інвестиційному менеджменті, зокрема  у фінансовому,  коли  йдеться  про управління  капітальними  (реальними)  інвестиціями. Теоретичне і практичне значення дослідження сутності амортизації має довготривалу традицію. Однак єдиної  точки зору  до  цього  часу  не  існує,  хоча  вирішення  цього  питання  є досить  важливим  і принциповим.

 Дослідники  неодноразово  зверталися  до  визначення  сутності  цього  поняття.  Так,  зокрема,  в умовах переходу  до  машинної  індустрії  перед економічною  наукою  постало  завдання  пояснити,  яким  чином окупаються  величезні  витрати,  що  пішли  на  придбання  засобів  виробництва  – машин,  обладнання,  і постійно зростаючих обсягів перероблюваної сировини, палива і т.д. У процесі виробництва ці засоби виробництва зношуються, перероблюються, а то і зникають зовсім. Так змінюється споживча вартість засобів виробництва.

У  сучасних  економічних  джерелах  [6]  зустрічаємо різноманітні  трактування терміну “амортизація”,  сутність  яких  зводиться до  того,  що  амортизація – це  процес  перенесення авансованої раніше вартості усіх видів засобів праці на вартість виготовленої продукції з метою повного відшкодування зношування  засобів праці.  Така  ж трактовка характерна  і для західних  економістів:

“Амортизація є грошовим виразом зносу засобів праці. Вона відображає процес перенесення уречевленої в основних засобах суспільної праці на вироби, що виготовляються з їх допомогою” .

Необхідно звернути увагу на те, що в період трансформаційних змін питання амортизації стали досить актуальними. Це пояснюється тим, що мова йде про методи збереження і оновлення основного капіталу і суттєвий елемент собівартості продукції. Стосовно амортизації основного капіталу в ринкових системах існують  дві  концепції:  економічна  і податкова  [8].

Амортизація  в економічній  концепції розглядається  як  списання  вартості  основного капіталу  за  економічно  обґрунтованими  нормами,  що відображає  реальний  його  знос  у даних  умовах  відтворення.  Нарахування  амортизації  в економічних цілях необхідно для визначення витрат основного капіталу в поточному виробництві і відповідно дійсній його  прибутковості,  для управління  виробництвом  і надання  об’єктивної  інформації  про ефективність даного  виробництва  його  керівникам,  акціонерам,  кредиторам,  іншим  підприємствам  і т.п.  Що стосується  амортизації  в податковій  концепції,  то  це  списання  вартості  основного капіталу  за податковими  нормами,  що  можуть  перевищувати  економічно  обґрунтовані.  У цьому  випадку амортизація розглядається як засіб розподілу авансованої вартості, а використовується для визначення величини прибутку, що підлягає оподаткуванню. Нарахування амортизації в податкових цілях регулює відносини підприємств із бюджетом відповідно до проведеної державою податкової політики.

Отже, думки вчених стосовно економічної сутності амортизації розходяться. А саме одна з них полягає в тому,  що  амортизація  – це  грошовий  вираз  зносу,  друга,  що  амортизація  – це  процес  перенесення вартості зносу на собівартість продукції, а третя, що амортизація – це прийом або метод бухгалтерського обліку [1].

Для з’ясування економічної  сутності амортизації розглянемо кругообіг  основного капіталу, оскільки всі  визначення  цього  поняття  тією  чи  іншою  мірою  пов’язані  із  вартістю  основного капіталу,  тобто  із вартістю тієї частини виробничого кап талу, яка бере участь у виробництві та переносить свою вартість на новостворений продукт частково.

  У процесі господарської діяльності кругообіг основного капіталу проходить три стадії. На першій стадії відбувається  продуктивне  використання  засобів  праці  та  нарахування  амортизаційних  відрахувань.  На цій стадії засоби праці в процесі експлуатації зношуються і нараховується сума зносу, яка і є підставою для списання  суми  амортизаційних  відрахувань  на  витрати  після  завершення  процесу  виробництва. Отже, на першій стадії кругообігу основного капіталу втрачається споживча вартість засобів праці, їхня вартість переноситься на вартість готової продукції. На другій стадії відбувається перетворення частини основного капіталу, який перебував у продуктивній формі, на грошові кошти через нарахування амортизаційних відрахувань. Саме на цій стадії формується амортизаційний  фонд.  І на  третій  стадії  в процесі  виробництва  має  відбуватися  оновлення  споживної вартості  частини  основного капіталу.  Це  оновлення  здійснюється  заміною  зношених  засобів  праці  на нові  за  рахунок  амортизаційного  фонду.  Але слід  вказати,  що  на  цій  стадії  не  завжди  відбувається оновлення основного капіталу і, можливо, саме в цьому криється одна з головних проблем амортизації. Таким чином,  кругообіг  основного капіталу  включає знос,  амортизацію  і оновлення.  До  того  ж знос  і амортизація  відбуваються  в процесі  виробничого  використання  основного капіталу,  а оновлення  – у результаті його створення і відновлення.

Що  стосується  зносу,  то  розрізняють  два його  види  – фізичний  і моральний.  Під  фізичним  зносом основного капіталу  розуміють  поступову  втрату  ним своїх  первісних  техніко-експлуатаційних властивостей,  тобто  споживної  вартості.  Однак  це  відбувається  не  лише  в процесі  функціонування основного капіталу, але й при його бездіяльності і призводить до поступового зменшення його реальної вартості  – економічного  спрацювання.  З  часом фізичне  спрацювання  поступово  накопичується  і зумовлює  такий  технічний  стан  того  або  іншого  засобу  праці,  коли  подальше  використання  його  у виробництві  стає  неможливим,  тобто  настає  момент  повного  фізичного  зносу,  який  вимагає  заміни такого знаряддя праці новим екземпляром аналогічного призначення.  [5]

Крім  фізичного  зносу  засобів  праці  існує  і  моральний  знос,  при  якому  ще  достатньо  придатні  за матеріальним  станом  машини  і  обладнання  стають  невигідними  в  експлуатації  порівняно  з  новими, більш  ефективними  зразками  техніки.  У  сучасних  умовах  усе більшого  значення  набуває  врахування саме морального зносу. Поява нових, більш сучасних видів устаткування з підвищеною продуктивністю, кращими  умовами  обслуговування  й експлуатації  часто робить  економічно  доцільним  заміну  старих засобів  праці  ще  до  їхнього  фізичного  зносу.  Несвоєчасна  заміна  морально  застарілих  засобів  праці завдає значної шкоди розвитку технічного прогресу в країні, стримує зростання продуктивності праці, оновлення  виробничого  апарату,  розробку  науково  обґрунтованих  норм  амортизації.  А це  зовсім неприпустимо в умовах ринкової конкуренції. Отже, періодично виникає необхідність заміни основного капіталу, і перш за все його активної частини, новими, сучаснішими екземплярами.

Необхідно  звернути  увагу  на  те,  що  знос  не  ідентичний  зношуванню.  Зносу  піддаються  всі  вироблені засоби  праці,  як  діючі,  так і бездіяльні,  незалежно  від  їхньої  участі  в процесі  виробництва.  Знос  – об’єктивно  існуюче  явище,  тоді  як  зношування  -  це  економічний  процес,  відображення  зносу  в економічній  дійсності. 

Сутність і функції  амортизації виявляють свою дію  через низку складових, взаємодія яких визначає зміст амортизаційної  політики  держави  та  підприємства.  Основні складові амортизаційної політики:

-норма амортизації та її структура

-оцінка та переоцінка основного капіталу

-методи нарахування амортизації

-порядок використання амортизаційного фонду

Значну  роль  в  системі  амортизації  відіграють  методи  її  нарахування.  Під  методом  нарахування амортизації  мається  на  увазі  розподіл  вартості  основного  капіталу  за  роками  його  служби  у  певному системному порядку. Вони активно впливають  на обсяг амортизаційного фонду, на ступінь концентрації ресурсів  у  різні  періоди  функціонування  засобів  праці,  на  розміри  відрахувань,  які  включаються  у собівартість  продукції.  [3]. З їх  допомогою  господарюючі  суб’єкти  можуть  прискорювати,  гальмувати  або рівномірно  списувати  вартість  основного  капіталу  протягом  встановленого  строку  його  служби.  У міжнародній практиці для нарахування амортизації використовують пропорційні, регресивні (або методи прискореної амортизації) та прогресивні (методи сповільненої амортизації) методи .

Для  надання  амортизаційній  політиці  гнучкості,  точнішого  нарахування  амортизаційних  сум,  система амортизації повинна  постійно розвиватися, тобто необхідно  переглядати норми, уточнювати нормативні положення, регулювати порядок нарахування  амортизації, удосконалювати систему  її обліку, проводити переоцінки  основного капіталу. Така рухомість  системи амортизації зумовлена  динамічністю науково-технічного прогресу, постійними змінами умов виробництва, розвитком суспільних потреб. Проведення обґрунтованої амортизаційної політики сприяє зміцненню фінансової бази підприємств, їх інвестиційній орієнтації. 

2. Особливості реалізації амортизаційної політики в Україні

Амортизаційна політика є  складовою частиною системи зовнішнього  керування відтворення зношених основних засобів підприємства. Вона визначає рівень індивідуалізації й  можливість внутрішньої варіативності  амортизаційної політики окремого підприємства впродовж багатьох років амортизаційна політика залишається найслабкішою ланкою економічної політики усіх без винятку урядів незалежної України, оскільки сформована ними амортизаційна система не виконує своєї головної функції – не створює зацікавленості підприємців до оновлення основних засобів, впровадження наукових розробок та новітніх технологій у виробництво[9].

Отже ,амортизаційну політику можна визначити не тільки, як комплекс мір і лінію дії держави  у сфері відтворення основного  капіталу, але і як відносини між  господарюючими суб'єктами в процесі  формування умов здійснення відтворювального процесу шляхом визначення норм амортизації, способу перенесення вартості основного  капіталу на виробничий  продукт, формування, розподіл і використання засобів  амортизації з метою задоволення  потреб економіки в основному  капіталі.

Розглянемо амортизаційну  політику на макрорівні, яка приводить  в дію певні важелі, що впливають  на ступінь оновлення основного  капіталу, та прискорення НТП, створює  сприятливий інвестиційний клімат в країні, вдосконалює податкову  систему. Основними елементами амортизаційної політики на макрорівні, є:

-   розробка економічно  доцільних термінів корисного  використання основного капіталу. Термін корисної служби основного  капіталу повинен враховувати  передбачуваний фізичний і моральний  знос, очікуваний об'єм використання  основного капіталу, юридичні та  інші обмеження на його використання.

-  реалізація ефективних  механізмів нарахування амортизації.  Використання найбільш сприятливого  і оптимального варіанту нарахування  амортизації виходячи з цілей  і завдань розвитку національної  економіки.

-  створення умов, що  забезпечують цільове використання  амортизаційних відрахувань. Використання  постійного джерела фінансування  відтворення у вигляді амортизаційних відрахувань з найвищою віддачею і створення на державному рівні сприятливих умов для реалізації цього завдання (поліпшення інвестиційного клімату, захист основного капіталу від дії негативних економічних явищ та ін.).[2]

-   податкове стимулювання, прискорення оновлення основного  капіталу. Можливість варіювання  методами нарахування амортизації  і регулювання величини прибутку  і податків на прибуток і  майно, залежно від фінансового  стану господарського суб'єкта.

-   методичне керівництво  розробкою і реалізацією амортизаційної  політики. Підготовка пакету нормативно-правової  документації, керівництво процесами  впровадження нових методів нарахування  амортизації, обліку і складання  звітності на державному, регіональному  і місцевому рівнях управління.

-       моніторинг  реалізації амортизаційної політики  держави. Отримання відомостей, необхідних  для оцінки амортизаційної політики, що проводиться, узагальнення  і підготовка звідних матеріалів  і пропозицій по її вдосконаленню.

При здійсненні амортизаційної політики на мікрорівні йде процес оновлення активної частини основного капіталу і підвищується технічний рівень виробництва. Все це, у свою чергу, створює достатні передумови для зниження собівартості продукції і максимізації прибутку, які є основними напрямами стійкій діяльності підприємств. Основними складовими елементами амортизаційної політики, на мікрорівні є:

-   оцінка і переоцінка  основного капіталу. Проведення  переоцінки індексним методом,  методом прямого перерахунку (на основі експертних висновків, але в нашій країні нажаль це не створено).

-   визначення термінів  корисного використання основного  капіталу  (з 2011 року в Податковому  кодексі України існують обмеження  в термінах). Представлення достовірних  фактів господарської діяльності  підприємств.

-   вибір і обґрунтування  методів нарахування амортизації.  Застосовуваний метод нарахування  амортизації повинен відображати  схему роботи підприємств в  частині споживання економічних  вигод, що отримують від активу.

-   забезпечення цільового  використання амортизаційних відрахувань.  При цільовому використанні амортизаційні  відрахування вкладаються у виробництво  і забезпечують дохід на рівні  рентабельності власного капіталу, необхідний для відновлення зношеного  майна. 

-   мінімізація морального  і фізичного зносу основного  капіталу. Впровадження нової техніки  і технологій, вдосконалення ремонтно-експлуатаційного  обслуговування, диференціація термінів  корисного використання залежно  від зносу та ін.

-   вибір найбільш  ефективних форм відтворення  основного капіталу. Здійснення  своєчасного і якісного технічного  переозброєння, реконструкції і  модернізації виробництва.

Отже, амортизаційна політика - це управління процесом відтворення  основного капіталу, направлене на підвищення технічного рівня виробництва, запобігання надмірному зносу його активної частини, вдосконалення видової, технологічної і вікової структури  основного капіталу, нарощування  основного капіталу і об'єму випуску  продукції, підвищення продуктивності праці і зниження собівартості продукції, максимізацію прибутку і активізацію  інвестиційної діяльності підприємств [7].

Амортизаційну систему можна  розглядати на мікро - і макрорівнях, виділяючи підсистему і над систему. Якщо амортизаційну систему розглядати на мікрорівні - підприємства, то це підсистема амортизаційної системи на макрорівні - держави. Необхідність функціонування амортизаційної системи на рівні держави обумовлено тим, що вона є важливою частиною податкової, інвестиційної, інноваційної систем і стимулює або навпаки стримує економічне зростання країни, а так само різних її секторів економіки. У такому разі амортизаційна система, її структура і ступінь відтворення багато в чому залежать від стану економічного організму, в якому вона функціонує.[11]

Таким чином, амортизаційна  система є динамічною системою, в  якій процеси розглядаються в  динаміці під впливом зовнішніх  і внутрішніх чинників тих, що викликають порушення її рівноважного стану.

3. Стан державної амортизаційної політики в Україні

Амортизаційна політика упродовж багатьох років залишається найслабкішою ланкою економічної політики усіх без  винятку урядів незалежної України, оскільки сформована ними амортизаційна  система не виконує своєї головної функції - не створює зацікавленості підприємців до оновлення основних фондів, впровадження наукових розробок та новітніх технологій у виробництво.

Про незадовільне використання потенціалу амортизації як найбільш ефективного інструменту фінансування оновлення основних фондів, насамперед, свідчить наявність тенденції до збільшення ступеня зносу основних засобів. Незважаючи на значні обсяги інвестицій в основний капітал, в  економіці спостерігається перманентне  зростання зносу основних засобів. Так, якщо інвестиції в основний капітал  у 2010 p., порівняно із 2005 p., зросли більш  як у 3,9 раза, то ступінь зносу основних фондів за цей же період зріс з 43,7% у 2005 р. до 49,0% у 2010 р. [11].

З методологічної точки зору головне завдання заходів з амортизації - формування на рівні корпоративних  структур достатніх за обсягом фінансових ресурсів, які компенсують відповідні витрати цих структур на оновлення  основних фондів без зниження рівня  ефективності поточної діяльності, проте  з перспективою підвищення рівнів інноваційності та ефективності використання цих фондів.

Вагомий компонент системи  амортизації — метод її нарахування, що може стимулювати оновлення основного  капіталу. На сьогодні широкого застосування набули такі чотири її методи [13]: рівномірного нарахування; прискореної компенсації витрат (прискореної амортизації); за сумою років служби (виробничих засобів) і зменшуваного залишку.

Обсяг амортизаційного фонду  залежить від обсягів основних фондів, середньої норми амортизації  та цінових чинників, які впливають  на зміну фактичної вартості фондів.

В Україні щороку збільшуються обсяги амортизації (зносу) основних фондів. Для всіх видів економічної діяльності характерне поступове збільшення обсягу нарахованої амортизації (зносу) основних фондів, і це пояснюється перевищенням обсягу нововведених основних фондів над вибулими.

Використання морально застарілої, але фізично незношеної техніки  призводить до відносного збільшення виробничих витрат і стримує вдосконалення  технологічного процесу.

Тож на мікрорівні виникає проблема вибору: зазнавати збитків від дострокової заміни застарілих засобів праці, але отримати економію за впровадження прогресивнішої технології чи експлуатувати морально застаріле обладнання до повного списання його вартості та втратити можливості підвищення рівня ефективності виробництва на перспективу.

За даними Мінфіну України, переважна більшість суб'єктів  господарювання почала використовувати  амортизацію за економічним призначенням - на фінансування капітальних інвестицій, які спрямовано здебільшого на придбання, виготовлення та ремонт основних фондів.

У разі підвищення рівня  використання нарахувань амортизації  за економічним призначенням у майбутньому  можна запропонувати застосування прискорених методів амортизації  для окремих видів обладнання й устаткування.

Дослідження показують, що амортизаційна  політика в Україні як складова частина  податкової й інвестиційно-інноваційної політики не сприяє, а протидіє накопиченню  реноваційних ресурсів [14].

Амортизаційні ресурси виснажені  за різкого скорочення частки їх у  загальному обсязі капіталовкладень (економічні протиріччя між податковим та бухгалтерським методами нарахування амортизації - тому приклад).

Тож фактично державна амортизаційна  політика залежить від двох явищ: необхідності якнайшвидшої та гарантованої акумуляції грошей у дохідній частині бюджету  та від спрямування амортизаційних відрахувань на поповнення обігових коштів.Усе це дає змогу говорити про неефективність державної амортизаційної політики. Податковий метод не забезпечує повного відшкодування вартості об'єкта амортизації. За нормативного строку служби обладнання 10 років сума амортизаційних нарахувань менша 90% від вартості об'єкта.

 Суттєвим недоліком  чинної амортизаційної системи  є те, що вона не створює  умов для оновлення основних  фондів у найважливіших сферах  економічної діяльності, таких як  обробна промисловість, транспорт,  виробництво енергії, сільське  господарство, де ступінь зносу  основних засобів є одним з  найвищих. У 2010 р. знос основних  засобів у промисловості був  57,9%, у тому числі у виробництві  електроенергії, газу та води  — 69,6, у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві - 52,2% [11].

Іншим недоліком є послаблення  ролі амортизації як джерела інвестицій, оскільки спостерігається зниження частки власних коштів підприємств  та організацій у структурі джерел фінансування інвестицій. У 2010 р. частка власних коштів підприємств та організацій  у структурі джерел фінансування інвестицій у основний капітал, порівняно  з 2005 p., який став роком докорінної трансформації  амортизаційної політики, скоротилася  на 1.7,8 відсоткових пункти (з 75,2% у 2005 р. до 57,4% у 2010 р.) [11].

Амортизаційну політику необхідно  вдосконалювати у напрямі подальшої  диференціації норм та збільшення кількості  поправочних коефіцієнтів, які застосовують із урахуванням реальних умов експлуатації основних фондів.

Світові тенденції розвитку амортизаційних систем спрямовані на значну їх лібералізацію, суттєве скорочення кількості амортизаційних норм унаслідок  їх укрупнення за функціональною ознакою  групи основних фондів, надання права  корпоративним структурам самостійно встановлювати амортизаційні періоди  в нормативно закріплених межах  та обирати метод визначення амортизаційних нарахувань.

Матеріально-технічна база підприємств України потребує оновлення, але дослідження амортизаційної політики нашої держави свідчить про недосконалість економічного механізму  амортизації, що не сприяє налагодженню процесів відтворення основних засобів  підприємств та не стимулює інвесторів до капіталовкладень.[16]

Отже, для підвищення темпів розвитку економіки на засаді її структурної  перебудови та модернізації виробництва  необхідна максимальна лібералізація  амортизаційної політики. Власники корпоративних  структур або уповноважені ними органи управління мають самостійно обирати  систему амортизаційних нарахувань, яка забезпечувала б підтримку  високих темпів заміщення основних фондів з урахуванням необхідності підтримки цінової конкурентоспроможності виготовленої продукції. Це сприятиме  поліпшенню ситуації в ефективно  працюючих корпоративних структурах і посиленню мобільності капіталу, що врешті-решт прискорить темпи структурної  перебудови економіки держави.

4.Амортизаційна політика в Україні: проблеми і перспективи вдосконалення

Однією  з  умов  економічного  розвитку  держави  є здійснення  ефективної  амортизаційної  політики,  яка  б оптимізувала  параметри  відтворення  основного капіталу.  Саме  амортизаційна  політика  як  чинний інструмент  державного  регулювання  процесу відтворення  основного  капіталу  і  як  складова  частина інвестиційної  і  загальної  фінансово-економічної політики  повинна  створювати  сприятливі  умови  для стимулювання  процесу  оновлення  основного  капіталу, сприяти  зміцненню  фінансової  бази  підприємств,  їх інноваційній  орієнтації  і  слугувати  інструментом поєднання  підприємницьких  і  загальнодержавних економічних  інтересів  у  сфері  науково-технічного

прогресу.

Оновлення основного капіталу потребує підтримки з боку  держави,  що  вимагає  відповідних  змін  у  системі нарахування  амортизації.  Саме  тому  метою  статті  є  вивчення та аналіз різних норм та методів  останньої, її вплив  на  оновлення  основного  капіталу,  залучення  інвестицій та  розвиток економіки  держави в цілому. 

На  сьогодні  слід  констатувати  відсутність цілеспрямованої  державної  амортизаційної  політики, скільки  не  розроблена  концепція  відновлення  та ефективного  накопичення  фінансових  ресурсів  для оновлення  основного капіталу.

  Серед  проблем,  які  існують  в  економіці  на  етапах ринкових перетворень, особливої актуальності набуває оновлення  виробничого  потенціалу  підприємств,  що передбачає зміни системи стимулювання інвестиційної діяльності. За роки незалежності виробничий потенціал оновлюється повільно (таблиця 1) [10]. За  даними  таблиці  1,  протягом аналізованого періоду  практично  не  відбулося  оновлення  основного капіталу,  оскільки  темпи  приросту  вартості  основних засобів  незначно  випереджають  темпи  інфляції.  Така ситуація свідчить про слабке відновлення виробничого потенціалу  та  відсутність передумов  для  економічного розвитку. Все це вимагає збільшення обсягів інвестицій в оновлення основного капіталу.   Ситуація,  що  склалася  в  економіці,  свідчить  про  те, що  разом  з  традиційними  заходами  регулювання інвестиційної  діяльності  за  допомогою  податкової  і кредитної  політики,  важливішою  стає  амортизаційна політика.  В  умовах  нестач  інвестиційних  ресурсів своєчасне  оновлення  основних  фондів  залежить  від ефективності  формування  і  використання амортизаційного  фонду.  Тому  саме  вдосконалення механізму  амортизації  може  сприяти  переходу  до інтенсивних  форм  відтворення  основного  капіталу  [6]