Аналіз аудиту

    

ЗМІСТ

 

Вступ

1. Фінансова звітність підприємства як об’єкт аналізу і аудиту
2. Методика аналізу фінансового стану підприємства
1. Загальний аналіз фінансового стану підприємства
2. Аналіз платоспроможності підприємства
3. Аналіз фінансової стійкості підприємства

3.  Методика аудиту фінансової звітності

3.1 Теоретичні основи аудиту фінансової звітності підприємства

3.2 Аудит балансу підприємства

3.3 Аудит дебіторсько-кредиторської заборгованості

3.4 Аудит фінансових результатів підприємства

5. Документальне забезпечення аудиту

4.   Практика

Висновки

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

В сучасних економічних умовах діяльність кожного господарюючого суб’єкта являється предметом уваги  широкого кола учасників ринкових відносин (організацій і осіб), які зацікавленні в результатах його функціонування. На основі доступної їм звітно-облікової інформації вказані особи намагаються оцінити фінансове положення підприємства. Основним інструментом для цього слугує економічний аналіз, за допомогою якого можна об’єктивно оцінити внутрішні і зовнішні відносини об’єкта, що аналізують : охарактеризувати його платоспроможність, ефективність і прибутковість діяльності, перспективи розвитку, а потім по його результатам прийняти обґрунтовані рішення.

Економічний аналіз являє собою процес, побудований на вивченні даних про фінансовий стан підприємства і результатах його діяльності в минулому з метою оцінки майбутніх умов і результатів діяльності. Таким чином, головною метою економічного аналізу є зниження неминучої невідомості, пов’язаної з прийняттям економічних рішень, орієнтованих на майбутнє.

Економічний аналіз дає можливість оцінити:

1)майновий стан підприємства;

2)степінь підприємницького ризику, наприклад, можливість погашення зобов’язань перед третіми особами;

3)достатність капіталу для поточної діяльності і довгострокових інвестицій;

4)потребу в додаткових джерелах фінансування;

5)здатність до нарощування капіталу;

6)раціональність залучення займаних коштів;

7)обґрунтованість політики розподілу і використання прибутку;

8)обґрунтованість вибору інвестицій та ін.

Сучасний економічний  аналіз має певні відмінності  від традиційного аналізу фінансово-господарської  діяльності. Насамперед це пов’язано із зростаючим впливом зовнішнього середовища на роботу підприємства. Посилилась залежність фінансового стану господарського об’єкту від зовнішніх економічних процесів, надійності контрагентів (постачальників і покупців), ускладнення організаційно-правових форм функціонування. В результаті інструментарій сучасного економічного аналізу розширюється за рахунок нових прийомів і засобів, які дозволяють враховувати ці явища.

Не дивлячись на значну невизначеність в роботі підприємств, в останній час посилюється роль прогнозного аналізу, який дозволяє складати бізнес-плани.

Намагаючись вирішити конкретні  питання і отримати кваліфіковану оцінку фінансового положення, керівники підприємств все частіше прибігають до допомоги економічного аналізу. При цьому, як правило, вже не задовольняються констатуванням величини показників звітності, а розраховують отримати конкретне заключення про достатність платіжних засобів, нормальних співвідношень власного і залученого капіталу, швидкості обігу капіталу і причинах її зміни, типах фінансування тих чи інших видів діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 ФІНАНСОВА ЗВІТНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ОБ’ЄКТ АНАЛІЗУ ТА АУДИТУ

 

На сьогоднішній день в  Україні утворилась нова економічна система, що побудована на ринкових відносинах. Якісні зміни торкнулися всіх ділянок управління, в тому числі і бухгалтерський облік. Для здійснення управління підприємством необхідно використовувати нові методи управління і сучасні технічні засоби побудови різноманітних інформаційних систем.

У бухгалтерському обліку одночасно поєднуються три види управлінських робіт, завдяки чому бухгалтерський облік виконує три самостійні функції: інформаційну, контрольну, та аналітичну. Діяльність кожного підприємства в першу чергу будується на раціональній організації бухгалтерського обліку, від цього залежить  обґрунтований розподіл грошових коштів, рентабельність та платоспроможність підприємства, а також багато інших показників.

Отже, бухгалтерський облік є основним і єдиним видом обліку, за допомогою якого фіксація роботи підприємства здійснюється в цілому, як сукупності.

Особливе місце в прийнятті  управлінських рішень займає бухгалтерська  звітність, на підставі якої розрахувати  такі важливі для підприємства коефіцієнти, як коефіцієнт ліквідності, платоспроможності, фінансової незалежності та інші.

Бухгалтерська звітність  підприємства являє собою систему узагальнених показників, які характеризують підсумки господарсько-фінансової діяльності підприємства за минулий період (місяць, квартал, рік). Вона складається шляхом підрахунку, групування і спеціальної обробки даних поточного бухгалтерського обліку і є завершальною його стадією.

Звітність підприємства складається за єдиними формами та інструкціями Міністерства фінансів України , погодженими з Мінстатом України.

Бухгалтерська звітність  повинна бути подана підприємством  не пізніше встановленого строку.

Відповідно до діючого  порядку до складу бухгалтерської звітності, не залежно від того, за який час вона складається, обов’язково входить баланс.

На практиці більшість  підприємств щомісячно складає  для своїх потреб бухгалтерський баланс та різні форми, що потрібні для оперативного керівництва.

За нормативними актами, діючими в більшості країн світу, підприємства повинні подавати бухгалтерську звітність обов’язково один раз на рік за результатами діяльності.

За рік кожне підприємство повинне подати бухгалтерську звітність  у такому обсязі:

-баланс підприємсва - форма №1

-звіт про фінансові  результати та їх використання - форма №2 

-звіт про фінансово-майновий  стан підприємства – форма  №3 

До річного бухгалтерського  звіту обов’язково додається пояснювальна записка, в якій викладаються основні фактори, що вплинули в звітному році на підсумки діяльності підприємства, і висвітлюється фінансовий та майновий стан.

Бухгалтерські звіти - баланси та інші форми фінансового звіту складаються та подаються у відповідному складі та у встановлені строки в органи , які визначено законодавством.

Бухгалтерський  баланс складається  на підставі бухгалтерських записів, підтверджених виправдовувальними документами. Вихідними для складання бухгалтерського балансу є головна книга, данні оборотних відомостей за синтетичними та аналітичними рахунками.

Розгляд і затвердження балансів ( звітів ) виконуються відповідно до діючого законодавства.

Організація, яка приймає баланс, виявляє помилки і вносить правки з повідомленням. Правки вносяться в баланс за грудень звітного року. Виявлені помилки після затвердження балансу коректуються в бухгалтерському балансі за січень наступного року.

Журнально-ордерна форма  обліку застосовується на багатьох підприємствах народного господарства України.

Ця форма бухгалтерського  обліку основана на принципі накопичення  даних первинних документів в розрізі, які забезпечують синтетичний і аналітичний облік засобів і господарських операцій по всім розділам бухгалтерського обліку.

У випадку необхідності отримання  аналітичних даних використовуються допоміжні відомості. Підсумкові дані переносяться в журнал-ордери.

Всі журнал-ордери і допоміжні  відомості побудовані по кредитовій ознаці регістрації господарських  операцій по синтетичним рахункам. Синтетичні дані регіструються по даних первинних документів тільки по кредиту відповідних рахунків і кореспонденції з дебітованими рахунками.

Підсумкові дані журнал-ордерів  в кінці місяця переносяться в  Головну книгу .

Сума дебетових оборотів в Головній книзі повинна відповідати  сумі кредитових оборотів , так як і сальдо відповідно повинні бути рівними.

Сальдовий баланс складається  за даними Головної книги з використанням  в необхідних випадках окремих показників із облікових регістрів.

На багатьох малих підприємствах  України використовується спрощена форма обліку. Спрощена форма обліку може вестись : по простій формі бухгалтерського обліку, ( без використання регістрів обліку майна малого підприємства) і по формі бухгалтерського обліку з використанням регістрів обліку майна малого підприємства.

 

 

 

 

2 МЕТОДИКА АНАЛІЗУ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

 

2.1.Загальний аналіз фінансового  стану підприємства.

 

Фінансовий стан підприємства – це здатність підприємства фінансувати  свою діяльність. Він характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального  функціонуваня підприємства, потребою в їх розміщенні і ефективністю використання, фінансовими взаємовідносинами  з іншими юридичними особами, платоспроможністю  і фінансовою стійкістю.

Фінансовий стан може бути стійким, нестійким і кризовим. Здатність  підприємства своєчасно проводити  платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі свідчить про  його хороший фінансовий стан.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної і фінансової діяльності. Якщо виробничий і фінансовий плани  успішно виконуються, то це позитивно  впливає на фінансовий стан підприємства. І навпаки, у результаті недовиконання  плану по виробництву і реалізації продукції відбувається підвищення її собівартості, зменшення виручки  і суми прибутку і як наслідок –  погіршення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

Стійкий фінансовий стан в  свою чергу здійснює позитивний вплив  на виконання виробничих планів і  забезпечення потреб виробництва необхідними  ресурсами. Тому фінансова діяльність як складова частина господарської  діяльності направлена на забезпечення планомірного надходження і використання грошових ресурсів, виконання розрахункової  дисципліни, досягнення раціональних пропорцій власного і залученого капіталу і найбільш ефективного  його використанння. Головна мета фінансової діяльності- вирішити, де, коли і як використовувати фінансові ресурси для ефективного розвитку виробництва і отримання максимального прибутку.

Для того щоб вижити в  ринкових умовах і не допустити бункрутства  підприємства, необхідно добре знати, як керувати фінансами, якою повинна  бути структура капіталу по складу і джерелам утворення, які частку повинні займати  власні кошти, а  яку- залучені. Необхідно знати і  такі поняття ринкової економіки, як ділова активність, ліквідність, платоспроможність, кредитоспроможність підприємства, поріг рентабельності, запас фінансової стійкості, ступінь ризику, ефект  фінансового важелю і інші, а також  методику їх аналізу.

Головна мета аналізу- своєчасно  виявляти і попереджувати недоліки у фінансовій діяльності і знаходити  резерви покращення фінансового  стану підприємства і його платоспроможності.

При цьому необхідно вирішувати наступні задачі.

1. На основі вивчення причин взаємозв’язку між різними показниками виробничої, фінансової і комерційної діяльності дати  оцінку виконання плану по надходженню фінансових ресурсів  і їх використанню з позиції покращення фінансовго стану підприємства.
2. Прогнозування можливих фінансових результатів, економічної рентабельності, виходячі із реальних умов господарської діяльності і наявності власних і залучених ресурсів, розробка моделей фінансового стану при різних варіантах використання ресурсів.
3. Розробка конкретних міроприємств, направлених на більш ефективне використання фінансових ресурсів і укріплення фінансового стану підприємства.

Аналзом фінансового стану  займаються не лише керівники і відповідні служби підприємства, а і його засновники, інвестори з метою вивчення ефективності використання ресурсів, банки для  оцінки умов кредитування і визначення ступеню ризику, постачальники для  своєчасного отримання платежів, податкові інспекції для виконання плану надходжень коштів до бюджету, тощо. У відповідності з цим аналіз поділяється на внутрішній і зовнішній.

Внутрішній аналіз проводиться  службами підприєсмтва і його результати використовуються для планування, контролю і прогнозування фінансового  стану підприємства. Його мета- встановити планомірне надходження грошових коштів і розмістити власні і залучені кошти  таким чином, щоб забезпечити  нормальне функціонування підприємства, отримання максимального прибутку і виключення банкрутства.

Зовнішній аналіз здійснюється інвесторами, постачальниками матеріальних ресурсів, контролюючими органами на основі публікуємої звітності. Його мета- встановити можливість вигідно  вкласти кошти, щоб забезпечити максимум прибутку і виключити ризик втрати.

Фінансовий аналіз називають  ще аналізом балансу.

В процесі аналізу стає зрозумілим:

• Платоспроможність як самого підприємства, так і його дебіторів;
• Забезпеченість власними обіговими коштами у відповідності з потребою в них;
• Збереження коштів, причини зміни їх сум на протязі аналізую чого періоду;
• Виконання плану прибутку і прибутковість фінансово-господарської діяльності підприємства;
• Стан запасів товарно-матеріальних цінностей і джерел їх утворення;
• Розміщення власних, залучених і спеціальних джерел коштів у вигляді активів;
• Забезпечення повернення кредитів і їх ефективне використання;
• Розрахункові відносини з дебіторами і кредиторами;
• Забезпеченість обігових коштів;
• Утворення і використання різних фондів;
• Збереження власних обігових коштів.

 

 

2.2.Аналіз платоспроможності підприємства

 

В умовах ринкових відносин платоспроможність підприємства вважається найважливішою умовою їх господарської діяльності. Платоспроможність підприємства характеризується можливостями його здійснювати чергові платежі та грошові зобов’язання за рахунок наявних грошей і тих грошових засобів і активів, які легко мобілізуються. До платіжних засобів відносяться суми по таких статях балансу, як грошові засоби, цінні папери, товари відвантажені, готова продукція, розрахунки з покупцями та інші активи з третього розділу балансу, що легко реалізуються. До складу платежів і зобов’язань входять заборгованість по оплаті праці, короткотермінові та прострочені кредити банку, постачальники та інші кредитори і першочергові платежі.

Найбільш мобільною частиною ліквідних коштів являються гроші  і короткострокові фінансові  вкладення. До другої групи відносяться  готова продукція, товари відвантажені і дебіторська заборгованість. Ліквідність цієї групи поточних активів залежить від своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообігу у банках, від попиту на продукцію, її конкурентоздатності, платоспроможності покупців, форм розрахунків, тощо.

Значно більший строк  знадобиться для перетворення виробничих запасів і незавершеного будівництва  в готову продукцію, а потім в  грошову готівку.

Відповідно на три групи  поділяються і платіжні зобов’язання підприємства:

1. заборгованість, строк оплати якої вже настав;
2. заборгованість, яку необхідно погасити найближчим часом;
3. довгострокова заборгованість.

Оцінка рівня платоспроможності  проводиться за даними балансу на основі характеристики ліквідності  оборотних засобів, тобто з врахуванням часу, необхідного для перетворення оборотних засобів в грошові кошти і цінні папери. Менш мобільними є засоби в розрахунках, готової продукції, товарах відвантажених та ін. Найбільшого часу ліквідності потребують виробничі запаси і витрати для перетворення їх в грошові засоби. Із врахуванням цього в економічній літературі визначають в основному три рівні платоспроможності підприємства, оцінку яких проводять за допомогою трьох коефіцієнтів : грошової, розрахункової та ліквідної платоспроможності.

Поточна платоспроможність - це здібність до швидкого погашення своїх короткострокових зобов’язань, але для цього необхідно грошові засоби, які підприємство може отримати в результаті обертання в гроші деякі найбільш ліквідні засоби, або для цього необхідно мати достатній запас грошей у банку або у касі.

Цей показник характеризує як відношення мобільних засобів  до короткострокової заборгованості. Він дає можливість встановити і якій крайності сума мобільних запасів покриває суму короткострокових зобов’язань, і тим самим підтверджує ступінь стійкості підприємства і здібність його швидко розрахуватися за свої короткострокові зобов’язання ,тобто в значній мірі визначити платоспроможність підприємства. В деяких випадках він називається коефіцієнт покриття:

 

Кп=(ряд 150+ряд320-ряд120)/ряд750                                               (2.1)

 

Оптимальне значення для даного показника прийнято мати в межах від 1 до 1.5

Не менш популярним показником платоспроможності є коефіцієнт абсолютної ліквідності

 

Ка.л.=     (каса + грошові засоби)/(1+2)р. пасиву балансу         (2.2)

 

Оптимальним значення для  даного коефіцієнту знаходиться  в межах від 0.2 до 1.

Загальний коефіцієнт платоспроможності (коефіцієнт загальної ліквідності) дає загальне представлення про  ліквідність балансу підприємства

 

Кз.л.= оборотні активи/всі  позикові капітали          (2.3)

 

Ймовірність погашення короткострокових зобов’язань тим більша, чим вищий цей коефіцієнт. У світовій практиці вважається, що цей коефіцієнт повинен бути не меншим 1.0. Аналізуючи дане підприємство ми можемо прослідкувати тенденцію до підвищення даного коефіцієнта.

На підставі даних показників неможливо безпомилково оцінити  фінансовий стан підприємства, так  як даний процес дуже складний, і  дати йому повну характеристику 2-3 показниками  не можна. Коефіцієнти ліквідності - показники відносні і на протязі певного часу не змінюються, якщо пропорційно збільшуються чисельник і знаменник дробу. Сам же фінансовий стан за цей час може істотно змінитись, наприклад, зменшиться прибуток, рівень рентабельності, коефіцієнт обігу, тощо. Тому для більш повної і об’єктивної оцінки ліквідності можна використовувати наступну факторну модель:

 

Клік.=(поточні активи /балансовий прибуток)*

*(балансовий прибуток/короткострокові  борги) =   Х1*Х2               (2.4)

 

де, Х1- показник, що характеризує вартість поточних активів, на 1 гривну прибутку; Х2- показник, що свідчить про  здатність підприємства погашати свої борги за рахунок результатів  своєї діяльності. Він характеризує стійкість фінансів. Чим вище його величина, тим краще фінансове становище підприємства.

 

 

 

2.3.Аналіз фінансової стійкості підприємства

 

При аналізі фінансового  стану підприємства необхідно знати  про запас його фінансової стійкості (зону безпечності). З цією метою  насамперед всі затрати підприємства необхідно розбити на дві групи  в залежності від об’єму виробництва  і реалізації продукції: змінні і  постійні.

Змінні затрати збільшуються чи зменшуються пропорційно об’єму виробництва продукції. Це витрати сировини, матеріалів, енергії, палива, заробітної плати робітників на підрядній формі оплаті праці, відрахування і податки від заробітної плати і виручки і т.д.

Постійні затрати не залежать від об’єму виробництва і реалізації продукції. До них відноситься амортизація основних засобів і нематеріальних активів, суми виплачених процентів за кредити банків, орендна плата, витрати на управління і організацію виробництва, заробітна плата персоналу підприємства на почасовій оплаті і ін.

Постійні затрати разом  з прибутком складають маржинальний дохід підприємства.

Поділ затрат на постійні і  змінні і використання показника  маржинального доходу дозволяє розрахувати  поріг рентабельності, тобто суму виручки, яка необхідна для того, щоб покрити всі постійні витрати підприємства. Прибутку при цьому не буде, але не буде і збитків. Рентабельність при такій виручці буде дорівнювати нулю. 

Розраховується поріг  рентабельності відношенням суми постійних  затрат у складі собівартості реалізованої продукції до долі маржинального  доходу у виручці.

 

Поріг рентабельності = постійні затрати в собівартості реалізованої продукції/доля маржинального доходу у виручці                                              (2.5)

 

Якщо відомий поріг рентабельності, то неважко підрахувати запас  фінансової стійкості (ЗФС):

ЗФС =  виручка – поріг рентабельності   *100                                       (2.6)

виручка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3 МЕТОДИКА АУДИТУ ФІНАНСОВОЇ  ЗВІТНОСТІ

3.1 Теоретичні основи аудиту  фінансової звітності підприємства

Особливо відповідальною роботою аудитора є перевірка  достовірності бухгалтерської звітності  підприємства. Аудитор при цьому керується Положенням про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, а також Інструкцією про порядок заповнення форм бухгалтерської звітності, затвердженою Мінфіном.

Підприємство складає  місячну, квартальну і річну бухгалтерську звітність, у якій відображаються всі активи і пасиви, які має власник.

При формуванні облікової  політики підприємці можуть вибирати для застосування в обліку виробничих запасів, товарів такі методи (стандарти): за середньою собівартістю; за собівартістю перших за часом закупок (ФІФО); за собівартістю останніх за часом закупівель (ЛІФО).

За середньою собівартістю виробничі запаси, товари у обліку оцінюються за витратами на їх виробництво або придбання.

Оцінка запасів за методом  ФІФО ґрунтується на припущенні, що матеріальні ресурси використовуються протягом звітного періоду в послідовності закупівлі їх, тобто ресурси, що надійшли першими у виробництво (в торгівлю — в продаж), повинні оцінюватися за собівартістю перших за часом закупівель з урахуванням вартості цінностей, які взято на облік на початку місяця. При застосуванні цієї методики оцінка матеріальних ресурсів, що перебувають у запасі (на складі) на кінець звітного періоду, провадиться за фактичною собівартістю останніх за часом закупівель, а до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) включається вартість зроблених раніше за часом закупівель.

Метод ЛІФО ґрунтується на протилежному припущенні методу ФІФО, тобто ресурси, які надійшли першими у виробництво (продаж), оцінюються за собівартістю останніх за послідовністю часу закупівель їх. При застосуванні цього методу оцінка матеріальних ресурсів, які перебувають у запасі (на складі) на кінець звітного періоду, провадиться за фактичною собівартістю зроблених раніше за часом закупівель, а до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) включається вартість пізніших за часом закупівель.

Аудитор, перевіряючи достовірність  відображення у звітності залишків товарно-матеріальних цінностей на кінець звітного періоду, встановлює, наскільки на підприємстві дотримуються обраної облікової політики.

Аудитор, використовуючи нормативні акти, перевіряє правильність оцінки статей бухгалтерського балансу та фінансової звітності. Капітальні та фінансові вкладення він перевіряє щодо обґрунтованості витрат, показаних у балансі. До складу капітальних вкладень належать витрати на будівельно-монтажні роботи, придбання обладнання, інструментів та інші капітальні роботи і витрати. Фінансові вкладення (придбання цінних паперів, облігацій, внески до статутних фондів інших підприємств) підприємства оцінюють у балансі за фактичними витратами. Величину цих витрат та їх фінансування аудитор перевіряє за даними рахунків "Капітальні вкладення", "Довгострокові кредити банків", "Довгострокові позики" та ін.

Основні засоби підприємства — це сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері. До них належать також капітальні вкладення у багаторічні насадження, на поліпшення земель (меліоративні, осушувальні, іригаційні та інші роботи) і в орендовані будівлі, споруди, обладнання тощо. Аудитор перевіряє правильність відображення їх у балансі (ф. № 1) і звіті про фінансово-майновий стан підприємства (ф. № 3) за даними рахунку "Основні засоби".

Нематеріальні активи перевіряються  аудитором за даними однойменного рахунку бухгалтерського обліку.

Сировину, основні та допоміжні  матеріали, паливо, покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби, запасні частини, тару відображають в обліку за фактичною вартістю. Давальницьку сировину відображають за балансом, цінами, вказаними у договорі. Матеріальні ресурси, на які продажна ціна зменшилась або коли вони застаріли чи частково втратили початкову якість, відображаються у бухгалтерському балансі на кінець звітного періоду за ціною можливої реалізації, якщо вона нижча від первісної вартості заготівлі (придбання), з віднесенням різниці у цінах на результати фінансово-господарської діяльності. Зазначені цінності аудитор перевіряє за даними рахунків бухгалтерського обліку "Матеріали", "Малоцінні і швидкозношувані предмети", "Товари", "Готова продукція" та ін.