Аналіз стану безробіття в украъни та державне регулювання у сфері зайнятості населення

               АНАЛІЗ СТАНУ БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЪНИ ТА ДЕРЖАВНЕ

                  РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

                               2.1 Сучасний стан безробіття в  Україні

Рівень  безробіття населення (за методологією МОП) за регіонами у 2012 році

(за матеріалами  вибіркового обстеження населення  з питань економічної активності)

(у % до економічно  активного населення відповідного  віку)

Рівень безробіття в Україні  за методологією Міжнародної організації  праці за підсумками 2012 року становив 8,1% від загальної кількості працездатного  населення країни.

Про це повідомляє Державна служба статистики України.

Згідно з повідомленням, при  цьому показник безробіття серед  міського населення становив 8,1%, серед  сільського – 8,3%, серед жінок – 7,2%, серед чоловіків – 8,9%. У віковому розрізі найвразливішими виявилися  чоловіки у віці 25-29 років, серед  них показник безробіття становив 10,6%.

Як повідомляв УНІАН, у березні 2012 року на той момент віце-прем'єр-міністр - міністр соціальної політики України Сергій Тігіпко заявив, що до кінця 2012 року рівень безробіття в Україні за методологією МОП скоротиться до 7,2%.

У червні 2012 року Україна і Міжнародна організація праці затвердили програму гідної праці для України на 2012-2015 роки. Третя за рахунком програма гідної праці передбачає, що МОП продовжить надання Україні технічної допомоги для досягнення повної зайнятості населення  шляхом розвитку малого і середнього бізнесу і підвищення рівня кваліфікації зайнятих людей. У документі наголошується, що забезпечення повної зайнятості є  одним із чинників промислового і  економічного розвитку України.

За даними Держстату, на 1 березня 2013 року в Державній службі зайнятості було зареєстровано 589,1 тис. безробітних, що на 4,4% більше, ніж на 1 лютого.

Офіційний показник безробіття в лютому поточного року становив 2,1% від загальної  кількості населення працездатного  віку, що на 0,1 п.п. вище за січневий показник.

Рівень безробіття населення (за методологією МОП) за статтю, віковими групами та місцем проживання у 2012 році

(у середньому за період, у % до кількості економічно  активного населення відповідної  вікової групи)

¹ Жінки віком 15 - 55 роки, чоловіки - 15 - 59 років.

У 2013 році рівень безробіття досягне  рекорду, – МОП

Кількість безробітних  у світі досягне рекорду 2013 року. За прогнозами МОП, цього року чисельність  безробітних зросте на п’ять мільйонів – до 202 мільйонів осіб.

Про це повідомляє Agence France-Presse з посиланням на доповідь Міжнародної  організації праці (МОП), що входить  до складу ООН, пише УНІАН.

З початку кризи 2007 року безробіття у світі зросло на 28 мільйонів  осіб, і на кінець 2012 року становило 197 мільйонів. Свого піку в 199 мільйонів  осіб чисельність безробітних досягла  під час кризового 2009 року. Потім  кількість людей, які не мають  постійного заняття, скорочувалася, але  2012 року знову почала рости.

За прогнозами МОП,  2014 року чисельність безробітних зросте ще на три мільйони, а на 2017 рік показник досягне 210,6 мільйона осіб. Відсоток безробітних від всього економічно активного населення планети триматиметься на рівні шість відсотків.

Автори доповіді МОП констатують, що найменш захищеною групою населення  є люди до 24 років, серед яких роботи не мають 13 відсотків. При цьому, зростає  кількість тих, хто відмовляється  від ідеї знайти роботу. У 2012 році свої анкети зі служб працевлаштування забрали 39 мільйонів осіб. У розвинених країнах  третина всіх безробітних не мають  постійного заняття вже понад  рік.

Зазначимо, як повідомляє Державна служба статистики, рівень безробіття в Україні за методологією Міжнародної  організації праці скоротився у  січні–вересні 2012 року, порівняно з  показником січня–червня 2012 року, на 0,4 п.п. – до 8%.

У січні–березні показник безробіття в Україні (за методологією МОП) становив 9,1% працездатного населення.

В абсолютних цифрах кількість  безробітних серед працездатного  населення України за методологією МОП у січні–вересні 2012 року становила 1,62 млн осіб. У січні–березні  цей показник становив 1,84 млн, у січні–червні – 1,7 млн осіб.

Кількість зареєстрованих безробітних  в Україні у грудні 2012 р. зросла, порівняно з листопадом минулого року, на 0,2% і становила 1,8% від загальної  кількості працездатного населення.

Кількість безробітних, що претендують  на одне робоче місце, в Україні у  грудні становила, у середньому 11 осіб (108 осіб на 10 робочих місць), що на 4 особи  більше, ніж у листопаді 2012 року. Найбільший показник навантаження на одне робоче місце  2012 року зафіксовано у грудні.

Згідно з повідомленням, пропозиція робочих місць організаціями  і установами у грудні становила 48,6 тис.

               2.2 Державне регулювання зайнятості  населення

Зайнятість населення  являє собою діяльність частини  населення щодо створення суспільного  продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність

Зайнятість населення –найбільш  узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в  досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує  виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх  взаємозв'язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних потреб через дохід, який особа отримує  за свою працю. Згідно із Законом України "Про зайнятість населення" до зайнятого населення належать громадяни  нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;
• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;
• вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об" єднаннях;
• громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах безпеки та внутрішніх справ;
• особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;
• зайнятті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;
• працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Ринок праці, як важлива багатопланова  сфера економічного і соціально-політичного  життя суспільства потребує кваліфікованого  регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме створення дієвої системи регулювання  сфери зайнятості є одним з  основних соціальних заходів розвитку суспільства.

Державна політика зайнятості населення  залежить від темпу і характеру  ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій  незайнятого населення до вимог  ринку праці, а також систему  соціального захисту безробітних  та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю.

Державне регулювання зайнятості населення має ґрунтуватися на:

• забезпеченні соціального партнерства суб'єктів ринку праці, тобто створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб;
• сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;
• добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;
• гласності на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;
• дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення;
• підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту;
• забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;
• певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих місць і професії, гарантії одержання доходів.

Залежно від стану економіки  та ринку праці передбачається здійснення активних та пасивних заходів регулювання  зайнятості.

До активних заходів  належать:

• створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо;
• профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;
• організація громадських робіт;
• посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;
• розвиток служби зайнятості тощо;

До пасивних заходів  належать: виплата допомоги у зв'язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

Слід наголосити, що створення  нових постійних і тимчасових робочих місць у сучасних умовах значною мірою залежать від розвитку малих підприємств і кооперативів. Нині в Україні на них припадає приблизно 60% загальної кількості зайнятих у недержавних структурах.

Для створення малих підприємств  не потрібно великого стартового капіталу. Водночас ці підприємства забезпечують роботою значну частку тимчасово  незайнятих громадян.

Важливим напрямом активної політики зайнятості є професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників з метою створення  сприятливих умов для широкомасштабного  розгортання процесів структурної  та технологічної перебудови економіки, запобігання змушеному хронічному безробіттю, розв" язання кадрових завдань, пов'язаних із раціоналізацією зайнятості.

Насамперед необхідно  здійснювати професійну підготовку й перепідготовку кадрів з наступним  працевлаштуванням тих професійних  груп працівників, які становлять основну  масу безробітних.

Система професійного навчання безробітних громадян і незайнятого  населення має виконувати соціальні (опанування професії, спеціальності  як засобом захисту від безробіття) та економічні функції (розвиток трудового  потенціалу суспільства, відтворення  робочої сили необхідної кваліфікації). Ця система є одним із ланцюгів безперервного навчання, доповнюючи існуючі системи професійного навчання.

Професійне навчання має  організовуватися насамперед для громадян, які особливо потребують соціального  захисту; осіб, які тривалий час не працюють, інвалідів, молоді, одиноких і багатодітних батьків, жінок, які  виховують дітей дошкільного  віку та дітей інвалідів, осіб передпенсійного  віку, біженців, вимушених переселенців.

Система професійного навчання безробітних громадян і незайнятого  населення призначена головним чином  для підготовки та перепідготовки дорослого  населення, спираючись на їхні професійні знання та вміння, виробничий досвід. Молодь, яка вперше шукає роботу, мусить набувати професію або спеціальність, як правило, в навчальних закладах професійного навчання до початку трудової діяльності.

Великого значення набуває  підвищення гнучкості системи профнавчання і перекваліфікації, передусім шляхом розвитку прямих договірних відносин між підприємцями, підприємствами і  навчальними закладами. При цьому  плани і програми навчання слід орієнтувати  на задоволення конкретних потреб ззамовника.

Необхідно удосконалити систему  інформації щодо вакансій, передусім  створити інтегровану базу даних  про ринок робочої сили, яка  б містила інформацію про потребу  підприємств у кадрах за професіями та кваліфікаційними розрядами (структура  професій, рівень кваліфікацій), а також  дані про кількість наявних та необхідних робочих місць за категоріями  персоналу.

Через удосконалення системи  інформації та підвищення її ефективності можливе входження комп'ютерної  системи державної служби зайнятості "Internet".

Водночас слід поліпшити  інформаційне обслуговування молодіжного  сектора ринку праці шляхом періодичної  підготовки і доведення до учнів  і студентів інформації про потребу  підприємств у робочій силі, про  необхідність продовжувати навчання та одержання професії, конкурентоспроможної на ринку праці, проводити спеціалізовані (галузеві) та регіональні (міжгалузеві) ярмарки вакансій; забезпечувати  розвиток профорієнтаційних послуг для молоді (інформаційних, діагностичних, консультативних та ін.).

В умовах зростання безробіття і переростання їх в деяких регіонах і галузях народного господарства у масове важливим засобом активної політики держави на ринку праці  є подальше розширювання оплачуваних  громадських робіт.

Організація громадських  робіт дає змогу раціональніше  використовувати робочу силу, створювати тимчасову зайнятість безробітного населення як на регіональному рівні, так і під час реалізації проектів загальнодержавного характеру. Зарубіжний досвід свідчить про те, що за допомогою  громадських робіт деякі розвинуті  країни перебороли 30-40% рівень безробіття. Але, на відміну від України, значна частка цих робіт мала загальнодержавний характер (побудова магістралей, трубопровідного транспорту, мостів тощо), що давало змогу залучити до них не тільки некваліфіковану робочу силу, а й висококваліфікованих робітників і спеціалістів, які не мали на той час роботи.

Основою організації громадських  робіт і довгострокові регіональні  програми тимчасової зайнятості, відповідно до яких створюються робочі місця, населення  залучається до громадсько-корисної праці в період зниження попиту на робочу силу.

Громадські роботи необхідно  розглядати як вимушений, проте необхідний засіб боротьби з безробіттям. Тимчасові  робочі місця створюються переважно  у державному секторі і спрямовані на використання праці різних категорій  робочої сили, яка не потребує спеціальної  підготовки.

Громадські роботи регулюють  попит на робочу силу і пом" якшують  гостроту проблеми безробіття. Це означає, що в період відносно стійкого економічного розвитку вдаватися до організації  громадських робіт необхідно  у разі крайньої потреби, якби створюючи "запас" на той період, коли темпи  економічного розвитку уповільнюються. Резервування робіт означає не тільки зміну строків будівництва об" єктів, а й нагромадження певних фінансових та матеріальних засобів.

Залучення до громадських  робіт є засобом кращим порівняно  з виплатою допомоги у зв'язку з  безробіттям з позиції як окремої  особи, так і держави. По-перше, кошти  виплачуються не безплатно, а за певну  громадську користь; по-друге, створюються  нові робочі місця; по-третє, висока частка заробітної плати в загальних  витратах, яка характерна для тих  галузей, де звичайно застосовуються громадські роботи, робить доцільним використання останніх для уповільнення зниження купівельного попиту населення, особливо небезпечного в період зниження темпів економічного зростання; по-четверте, вироблена на цих роботах продукція  не веде до товарного надвиробництва, небезпечного в період економічної  нестабільності, оскільки виробництво  регламентується і не має масового характеру.

В у мовах масового безробіття доцільним є державне регулювання  громадських робіт. Однак воно має  передбачати сприятливі умови для  підприємців і звужуватися у  міру пожвавлення виробництва та збільшення попиту на робочу силу.

Оскільки серед безробітних  високу частку становлять жінки та молодь, залучення їх до громадських  робіт можна здійснювати через  розгортання спеціалізованих робіт, таких як виконання тимчасових та сезонних сільськогосподарських робіт  у приміських господарствах, виконання  робіт щодо благоустрою, надання  послуг соціально-побутового характеру, організація навчання жінок ручному  ткацтву, мереживоплетінню, вишиванню.

Для кожної групи безробітних  організація громадських робіт  має свою специфіку. Зокрема, певні  роботи доцільно поєднувати з професійною  підготовкою або перепідготовкою. Передусім це стосується професій, необхідних для даного регіону.

Організація громадських  робіт має особливо велике значення для безробітної молоді, яка психологічно нестійка, схильна до впливу соціальних явищ і являє собою живильне середовище для зростання наркоманії, злочинності, соціальних конфліктів. Антисоціальна  поведінка молоді деструктивно впливає  на її підготовку та участь у суспільному  виробництві. У свою чергу, це погіршує якість робочої сили: кваліфікацію, профпідготовку, ставлення до праці. Тому надзвичайно важливо залучати безробітну молодь, а також учнів  і студентів у вільний від  навчання час до громадських робіт, особливо у сфері соціально-корисної діяльності.

Розпорядок робочого часу на громадських роботах має бути таким, щоб учасники мали на пошуки постійної роботи. Можна організувати "дні пошуку роботи", консультативні групи, робочі клуби, де молоді надають  профорієнтаційні послуги та послуги  з працевлаштування, відвідування підприємств.

В Україні широкому використанню громадських робіт заважають, з  одного боку, відсутність коштів у  місцевих бюджетах, незаінтересованість  підприємств в організації цих  робіт унаслідок обмеженої потреби  в робочій силі, з іншого боку – непопулярність таких робіт  серед незайнятих громадян через  тимчасовість, невідповідність кваліфікаційному рівню і, як наслідок, психологічну неприйнятність.

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення  програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії  населення, передусім маргінальні  групи: молодь, жінок, інвалідів, так  і специфічні випадки загрози  безробіття, зумовлені економічною  або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).

У розвинутих країнах більшість  програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги. Розрізняють  довгострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях.

Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.

Державні і територіальні  програми зайнятості населення спрямовані на:

• сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;
• попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;
• удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;
• захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;
• формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;
• заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.

Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені для  вирішення на рівні окремих галузей  і підприємств проблем прихованого  безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників і практичній реалізації деферинційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням  державної політики структурної  перебудови, санації державних підприємств  і заходів державної політики на ринку праці.

В Україні вперше була розроблена державна програма зайнятості населення  на 1995 рік як елемент довгострокової стратегії формування соціально-ринкової моделі управління ринком праці.

У програмах, розроблених  в Україні, узагальнюються конкретні  заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного  забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:

• формування механізму диференційованого підходу щодо збереження робочих місць;
• створення механізмів реалізації політики зайнятості в загально-національних програмах (зокрема в програмах громадських робіт, сприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.);
• регулювання трудових міграцій;
• забезпечення додаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян;
• сприяння професійній мобільності;
• розвиток соціально-трудових відносин;
• удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці;
• сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.

Заходи щодо реалізації державної  політики зайнятості на територіальному  рівні ураховують необхідність сприяння будь-яким формам розширення сфери  прикладання праці, в тому числі  створення нових робочих місць, забезпечення умов для розвитку підприємництва та працевлаштування незайнятого населення  і безробітних; забезпечення державних  гарантій зайнятості для окремих  категорій населення; поліпшення системи  професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки кадрів, матеріальної підтримки безробітних та їхніх  сімей; організації громадських  робіт тощо.

У програмах також обґрунтовується  організаційне, наукове і фінансове  забезпечення усіх запланованих заходів  та необхідність контролю щодо їх реалізації.

Заходи, розроблені у програмах, передбачають забезпечення сприятливих  податкових, інвестиційних, фінансово-кредитних  та інших умов господарювання для  підприємств усіх форм власності.

Формування державної  програми зайнятості має подвійний  характер. З одного боку, вона розробляється  знизу і являє собою узагальнення територіальних програм. З іншого боку, державна програма зайнятості формується зверху, узагальнюючи завдання, які  можуть визначатися тільки на загальнодержавному і міжрегіональному рівнях. Це здійснюється шляхом розроблення законодавчих актів, удосконалення системи управління, координації фінансових витрат на реалізацію заходів економічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її наукового обґрунтування.