Анатомотопографічні дані оперованої ділянки

План:

1. Анатомотопографічні дані  оперованої ділянки.

2. Знеболювання.

3. План і техніка операції.

       3.1 Операційний  доступ. Лапаротомія.

       3.2 Операції  на шлунку і передшлунках.

       3.3 Операції  на кишечнику.

4. Післяопераційні ускладнення.

5.Висновок

6.Список використаної літератури

Розділ 1.  Анатомотопографічні дані оперованої ділянки

Шлунково-кишковий тракт - система органів у багатоклітинних тварин, призначена для переробки і видобування з їжі поживних речовин, всмоктування їх в кров і виділення з організму неперетравлених залишків (кінцевих продуктів життєдіяльності).

Травна система складається з травної трубки і розміщених за її межами залоз, секрет яких надходить до травного каналу.

Шлунково-кишковий тракт є суцільною трубкою, що сполучає ротовий отвір з анальним, по якій в каудальному напрямку переміщаються харчові маси, які розщеплюються на дрібніші, придатніші до всмоктування частинки. У фізіологічному та морфологічному відношенні травний тракт поділяють на три відділи.

передній — представлений ротовою порожниною, глоткою і стравоходом. Основна функція цього відділу полягає в механічній та початковій хімічній обробці їжі;

середній — включає в себе шлунок, тонку і частково товсту кишку до її каудальної частини. Основними функціями цього відділу є хімічна обробка їжі, а саме її перетравлення, всмоктування поживних речовин у кровоносне і лімфатичне русло. Тут формуються калові маси з неперетравлених залишків їжі;

задній — представлений каудальною частиною прямої кишки, що забезпечує виділення неперетравлених залишків їжі поза межі травного каналу.

Шлунок — це мішкоподібне розширення травної трубки, де нагромаджується їжа. Шлунок виконує механічну функцію: перемішує і переміщує вміст.

Однокамерний шлунок властивий більшості ссавців і має відносно просту будову. Він являє собою видовжений мішок з нижнім опуклим краєм — більша кривина і верхнім угнутим краєм — менша кривина. В початкову, розширену частину шлунка, ліворуч на меншій кривині входить стравохід крізь кардіальний, отвір. Кінцева, права частина шлунка має пілоричний у дванадцятипалу кишку. Середню частину шлунка з боку великої кривини називають дном шлунка. Передня, діафрагмальна, або пристінкова, поверхня прилягає до печінки й діафрагми, а задня, нутрощева до кишок.

Багатокамерний шлунок. Шлунок жуйних багатокамерний, стравохідно-кишкового типу. Перші три камери — рубець, сітка, книжка—передшлунки.Четверта камера — сичуг— власне шлунок.

Дванадцятипала кишка — початковий відділ тонкої кишки, зв’язана з підшлунковою залозою, має вигляд великої петлі. Кишка підвішена на короткій брижі в правому підребер’ї і лише дистальним кінцем входить у ниркову ділянку, де повертає справа наліво і переходить у порожню кишку. В початковий відділ дванадцятипалої кишки відкривається протока печінки, утворюючи більший сосочок дванадцятипалої кишки. Каудальніше знаходиться менший сосочок дванадцятипалої кишки, в який відкривається протока підшлункової залози.

Порожня кишка підвішена на довгій брижі й утворює численні петлі,без помітних меж переходить у клубову кишку.

Клубова кишка—кінцева частина тонкої кишки, з’єднується зі сліпою кишкою клубово-сліпокишковою складкою.  Клубовій кишці властиве значне скупчення в її стінках лімфоїдних елементів, які у багатьох тварин утворюють угруповання лімфоїдних вузликів (пейєрові бляшки). Ворсинки в ній рідкі й слабко виражені.

Сліпа кишка—це сліпий виріст на межі тонкої й товстої кишок. У травоїдних тварин вона велика, різної форми, у м’ясоїдних — невелика.

Ободова кишка—основна частина товстої кишки. Вона має різну довжину і форму.

Пряма кишка— це короткий кінцевий відділ товстої кишки. Лежить під крижовою кісткою та першими хвостовими хребцями і закінчується відхідником,підвішена на короткій брижі.Пряма кишка й відхідник прикріплюються м’язами і зв’язками до перших хвостових хребців і кісток таза.

У тазовій порожнині пряма кишка дещо розширюється і утворює ампулу прямої кишки, яка слабко розвинута у

Відхідниковий (анальний) канал — пристосований для затримання калових мас. Він утворений коловим шкірно-м’язовим валиком і відхідниковим отвором.

1.1. Анатомотопографічні  особливості шлунково-кишкового  тракту у різних видів тварин. 
Анатомотопографічні особливості шлунково-кишкового тракту у коня.

Шлунок розташовується на задній (увігнутій) поверхні печінки, в основному в лівому підребер'ї. 
Дванадцятипала кишка біля пілоруса грушоподібно розширюється, утворюючи ампулу, потім утворює на печінці сигмоподібний згин, огинаючи тіло підшлункової залози. Потім по правій частині печінки кишка піднімається до правої нирки як висхідна частини. Позаду нирки, на рівні 2–3-го поперекового хребця, дванадцятипала кишка повертає вліво, утворюючи каудальний згин, і далі продовжується як поперечна частина між брижами з правого боку на лівий, де продовжується в порожню кишку.Порожня і клубові кишки утворюють велику кількість завитків, що розміщуються в лівій здухвинній і поперековій ділянках, в заглибленні між сліпою та ободовою кишками і частиною простираються в ліве підребер'я.

Сліпа кишка має вигляд коми. Складається з 4х частин: головки(основи), проміжної частини, тіла та верхівки. Головка – найбільш широка частина, розміщується в  області правої голодної ямки и підребер’я, прилягає до поперекових м’язів; проміжний відділ лежить позаду дванадцятипалої кишки, від зовнішнього бугра клубової кістки до останнього ребра; тіло переходить у верхівку, яка закінчується біля мечеподібного хряща.

Велика ободова кишка від свого початку, до переходу в малу ободову створює величезну петлю у вигляді підкови, що складається з двох колін - дорзального і вентрального. 
Окремі частини великої ободової кишки легко відрізнити одну від одної за такими ознаками: обидві вентральні частини і вентральний діафрагмальний вигин мають чотири різко виражені, щільні, білуваті поздовжні тенії. Між ними розташовані чотири ряди кишень, відділених одна від одної поперечними перетяжками. У дорзальних частинах існують тільки три слабо виражені тенії однаково кольору з кишкою.  
Мала ободова кишка значно вужче попередньої, має на всьому протязі однаковий просвіт, дві тенії і два ряди кишень. Вона підвішена на порівняно довгій брижі і своїми петлями займає місце в лівій дорзальній третині клубової і поперекової ділянок. Між її вигинами лежать петлі тонкої кишки. У пряму кишку вона переходить на рівні входу в таз.

Анатомотопографічні особливості ШКТ у ВРХ

Рубець займає ліву половину черевної порожнини від діафрагми до входу в таз, а ззаду - і частину її правої половини. Двома поздовжніми борознами рубець розділений на дорзальний і вентральний мішки.

Сітка лежить в ділянці мечоподібного хряща на рівні 6-7-го міжреберних проміжків між діафрагмою і рубцем. Вентральна її поверхня доторкається до нижньої стінки живота, передня і ліва – до діафрагми.Книжка знаходиться у правому підребер'ї праворуч від сітки.

Сичуг у вигляді витягнутого в довжину грушоподібної мішка розташовується в ділянці мечоподібного хряща на вентральній стінці живота, заходячи більшою частиною в праву половину черевної порожнини.

Дванадцятипала кишка направляється від сичуга спочатку вперед і вгору до печінки, потім піднімається по черевній стінці до правої нирки; позаду нирки вона повертає краніально до печінки і там переходить в петлі поржньої кишки.

Петлі порожньої кишки розміщуються в правій клубовій ділянці і паху,торкаючись черевної стінки.Гладка (без теній і кишень) сліпа кишка безпосередньо примикає до верхньої третини правої черевної стінки, тягнучись каудально від кінця останнього ребра до входу в таз, де вона сліпо й закінчується.

Ободова кишка утворює спіральний лабіринт, в      середній третині тісно зближений з правою черевною стінкою. 

Анатомотопографічні особливості шлунково-кишкового тракту у овець

У овець сичуг простягається від 6-го до 12-го ребра. Початкова частина його (сліпий мішок) межує з правою черевною стінкою в області 6-7-го ребер, а зліва і знизу - з рубцем і кишечником; внизу сичуг розташовується на мечоподібному відростку, виступаючи трохи на ліву сторону.

Передній відділ сичуга зрощений зліва і зверху з сіткою, а зверху ‒ з книжкою і тому відносно нерухомий.

Середній і задній звужений відділи його можуть змінювати своє положення, наскільки це дозволяють великий і малий сальники, що прикріпляються до сичуга по лінії великої і малої кривизни.

Анатомотопографічні особливості шлунково-кишкового тракту у свиней

Свині – мають однокамерний шлунок.У свиней петлі тонких кишок займають праву і частину нижньої половини черевної порожнини аж до черевної стінки.

Коротка, але широка сліпа кишка з трьома теніями і кишенями проходить поблизу верхньої третини лівої черевної стінки, тягнучись сліпим кінцем у таз.

Ободова кишка формує лабіринт у вигляді конуса; широкою основою розташовується в поперековій і лівій клубовій ділянках, а вершиною попереду і внизу досягає по лівій черевній стінці рівня нижнього краю реберної дуги. 

Анатомотопографічні особливості шлунково-кишкового тракту у собак

У собак шлунок однокамерний, відносно об'ємистий, але розміщується в межах підребер'я.

Дванадцятипала кишка підвішена на довгій брижі. З правого підребер'я вона прямує по правій бічній черевній стінці в поперекову область, огинає ззаду праву нирку і медіально від неї прямує вперед майже до шлунка, де, вигинаючись вниз, переходить в голодну кишку.

Петлі тонкої і клубової кишок займають нижні дві третини і частково ліву верхню третину черевної порожнини.

Коротка сліпа кишка, з 2-3 звивинами, лежить біля самої черевної стінки під правою ниркою, а ободова - в правій верхній третині черевної порожнини.

Анатомотопографічні особливості шлунково-кишкового тракту у котів

Шлунок  розташований у передній частині черевної порожнини лівіше середньої лінії, у площині IX-XI міжреберних простору і в області мечоподібного відростка.

Дванадцятипала кишка пов'язана з підшлунковою залозою і загальною жовчною протокою,має вигляд петлі, зверненої каудально і розташованої під поперековим відділом хребта.

Петлі порожньої кишки висять на подовженій брижі і утворюють численні завитки, що займають не різко окреслену ділянку черевної порожнини.

 Клубова кишка підвішена на складчастій брижі. Від нижньої черевної стінки відділяється лише сальником.

Сліпа кишка підвішена на брижі праворуч в поперековій області під 2-4-м поперековими хребцями. Сліпа кишка утворює закритий з одного кінця мішок. Ободова кишка підвішена на довгій брижі і йде простим ободом з права на ліво.

Пряма кишка лежить під крижовий і частково під першими хвостовими хребцями, закінчується анусом.

Великий сальник

Великий сальник являє собою складку серозної оболонки, що містить рихлу жирову тканину. Починається він на великій кривизні шлунка і, охоплюючи селезінку, тягнеться спочатку назад, потім повертається вперед і вгору, з'єднуючись з переднім коренем брижі і оточуючи тут ободову і дванадцятипалу кишки.

У собак дуже довгий і широкий великий сальник, одягає з вентральної сторони, як фартухом, весь кишечник до тазу.

У коня він довгий, але вузький, і лежить на нижній черевній стінці під ободовою кишкою.

 У жуйних сальник  відходить від поздовжнього жолоба  рубця, покриваючи всю його нижню  половину. Потім він двома листками  піднімається вгору, відокремлюючи кишечник від правої черевної стінки. У свиней відносно короткий сальник досягає каудально рівня 2-3-го  поперекового хребця. 
1 – стравохід

2 – дивертикул шлунку

3 – дно шлунку

4 – пілорична частина

5 – пілорус

6 – дванадцятипала кишка

7 – селезінка

8 – підшлункова залоза

9 – краніальний листок  великого сальника

10 – каудальний листок  великого сальника

Кровопостачання

Шлунок, печінка, селезінка і початковий відділ дванадцятипалої кишки отримують гілки від черевної артерії, що відходить від черевної аорти позаду діафрагми (під першим поперековим хребцем).

Відразу ж позаду черевної відділяється краніальна брижова артерія, що постачальна кров'ю весь кишечник, крім початку дванадцятипалої кишки і кінцевої частини великої ободової кишки.

На рівні 4-го поперекового хребця, у складі заднього кореня брижі, від черевної аорти відгалужується каудальна брижова артерія до кінцевої частини великої ободової кишки, малої ободової і прямої кишок. 
 
У шлунку (і сичугу) жуйних магістральні судинні стовбури проходять по обох кривизнах, а їх кінцеві гілки тягнуться на бічні поверхні органу. На бічних стінках рубця два артеріальних стовбура локалізуються в поздовжній борозні. До дванадцятипалої кишки підходить магістральна судина, укладена в товщу кишковогокраю брижі.

Іннервація

1- міжреберний нерв

2- клубово-підчеревний нерв

3 – клубово-пахвинний  нерв

Розділ 2. Знеболювання

Паравертебральна анестезія (за і. І. Магдою)Анестезію м'якої черевної стінки досягають шляхом знеболювання останнього міжреберного, клубово-підчеревного та клубово-пахвинного нервів.

При анестезії останнього міжреберного нерва точку уколу голки знаходять на задньому контурі останнього ребра, на відстані 5 см від медіанної лінії хребта. Голку вколюють перпендикулярно до шкіри й паралельно до остистого відростка грудного хребця. На глибині 7—9,5 см у коня й 6—8 см у великої рогатої худоби кінчик голки доходить до кісткової перепони — реберного горбка. Голку злегка зміщують назад з кістки і просовують ще на 0,5 см в глибину. Ін'єктують 10 мл 3% розчину новокаїну.

Анестезію клубово-підчеревного та клубово-пахвинного нервів виконують позаду першого та другого поперечних відростків поперекових хребців. Шляхом пальпації визначають положення периферичних вільних країв поперечно-реберних відростків 1-го та 2-го поперекових хребців. Голку уколюють по черзі перпендикулярно до шкіри по задньому краю відростків на відстані 5 см від серединної лінії хребця на глибину 7—9,5 см — у коня і 6—8 см — у великої рогатої худоби до дотику до відростка. Після цього зміщують голку з кістки і просовують її ще в глибину на 0,5 см й ін'єктують розчин.

Анестезія проявляється через 10 хвилин і продовжується в окремих випадках до 1 години 50 хвилин. Зона знеболювання охоплює ділянку від останнього ребра до передньої межі стегна, від медіанної лінії хребта до білої лінії.

Паралюмбальна анестезія (за І. І. Магдою, С. М. Тильман)

Техніка анестезії. У коня. Виконують три ін'єкції.

Перша ін'єкція — анестезія останнього міжреберного нерва. Знаходять вільний кінець поперечнореберного відростка 1-го поперекового хребця. Голку № 0890 уколюють перпендикулярно до площини передньозовнішнього кута відростка до моменту дотику її до кістки. Потім кінчик голки зміщують з кістки і просовують на 0,5—0,75 см глибше і повільно ін'єктують 10 мл 3 %  розчину новокаїну. Після ін'єкції голку підтягують таким чином, щоб кінчик її залишився під шкірою і в цьому місці вводять ще 5 мл цього ж розчину (знеболення шкірної гілки дорсального стовбура останнього грудного нерва).

Друга ін'єкція — анестезія клубово-підчеревного нерва. Голку вколюють на середині вільного краю поперечнореберного відростка 2-го поперекового хребця, повторюючи ті ж прийоми, що й при першій ін'єкції. Підшкірно

Третя ін'єкція в коня —анестезія клубово-пахвинного нерва. Точкою ін'єкції є середина вільного краю 3-го поперечнореберного відростка. Техніка ін'єкції описана вище. Перш ніж витягнути голку, додатково ін'єктують 5 мл 3 % розчину новокаїну підшкірно.

У великої рогатої худоби знеболюють ті ж самі нерви, що й в коня. Однак, третю ін'єкцію (анестезію клубово-пахвинного нерва) роблять на вільному кінці поперечнореберного відростка 4-го поперекового хребця.

Зона знеболювання охоплює ділянку від останнього ребра до передньої межі стегна і від медіанної лінії хребта до білої лінії.

Провідникова анестезія нервів м'якої черевної стінки в свиней (за В. П. Гризловим)

Техніка знеболювання не відрізняється від паравертебральної анестезії, яку застосовують у коней та великої рогатої худоби.

Недоліки цього способу: тривалість періоду настання анестезії (до 20 хв), а також те, що при її виконанні важко визначати кісткові орієнтири.

Надплевральна блокада за В. В.Мосіним.

Місцем уколу голки є перетин краніального краю останнього ребра з латеральним краєм найдовшого м’яза спини.

Шкіру, підшкірну клітковину та м’язи в місці введення голки бажано інфільтрувати 0,5 %  розчином новокаїну, а неспокійним тваринам – нейролептанальгетиками. Після цього під кутом 30–35° до горизонтальної площини вводять голку – паралельно передньому краю ребра до впирання в тіло останнього грудного хребця. Голку фіксують, приєднують шприц із 0,25–0,5 %  розчином новокаїну, натискують на поршень шприца і змінюють положення голки, відхиляючи її разом із шприцом на 5–10° до сагітальної площини.

Рівномірно натискуючи на поршень, голку поступово просувають вперед до вільного входження розчину в надплевральну клітковину. У цей час слід переконатися у правильності положення голки, для чого слід від’єднати шприц.

Коровам та кобилам 0,5 %  розчин новокаїну вводять з обох боків із розрахунку загальної дози 1 мл/кг маси тіла; телятам, поросятам, вівцям, козам – по 15–30 мл; лисицям, кролям і котам – по 3–5 мл з кожного боку.

1 - положення голки в  момент упору в тіло хребця;

2 - зсув голки в момент  ін'єкції розчину;

3 - дорзальна група м'язів  спини;

4 - клубово-реберний м'яз;

5 - тіло поперекового хребця;

6 - черевний нерв і симпатичний  вузол симпатичного стовбура;

7 - непарні ліва і права  вени;

8 - аорта.

Розділ 3. План і техніка операції 

3.1 Операційний  доступ. Лапаротомія

Розтин черевної стінки (лапаротомія)

Розріз черевної стінки (лапаротомія, від грец. Іарага — живіт + tome — розріз) дає можливість відкрити оперативний доступ до органів черевної й тазової порожнин при проведенні на них різних операцій. Іноді лапаротомію застосовують з діагностичною метою.

Показання.Найчастіше виконують з лікувальною метою (laparotomia vera), наприклад, для доступу до рубця (румінотомія), при втручаннях на матці та яєчниках (кесарів розтин, оваріоектомія тощо). Інколи лапаротомія може бути діагностичною: уточнюють діагноз і виясняють необхідність оперативного лікування (laparotomia exploativa, s. probatoria). Якщо після діагностичної лапаротомії й уточнення діагнозу виконують оперативне втручання на ураженому органі, в такому разі діагностичну операцію вважають лікувальною. Тому часто діагностичні операції переходять у лікувальні.

Техніка розрізів. Залежить від топографії органа, до якого виконується доступ, і виду тварини.

Розріз черевної стінки у великих тварин виконують якнайближче до ушкодженого органа. При цьому лапаротомію прагнуть зробити якомога вище на черевній стінці (висока лапаротомія), чим попереджують пролапс та евентрацію внутрішніх органів у післяопераційний період.

У дрібних тварин, навпаки, роблять більш низькі розрізи (низька лапаротомія), які відкривають доступ одночасно до різних органів черевної й тазової порожнин.

Тому існують два основних методи лапаротомії: на вентральній стінці живота й на одній із латеральних.

Розтин вентральної черевної стінки

Головні вимоги, які ставляться до раціональних розрізів вентральної черевної стінки (нижньої лапаротомії), зводяться до збереження цілісності нервів (інакше можуть розвинутися атрофічні зміни в мускулах й утворитися травматичні невроми й рубці) і мускулів, особливо прямого й внутрішнього косого черевного.

Лапаротомія вентральної черевної стінки відкриває доступ до шлунка, кишечнику, матки, сечового міхура та ін.

При лапаротомії вентральної ділянки живота, залежно від мети операції, виконують декілька розрізів: серединний (медіанний), або бокові (парамедіанні). Серед останніх розрізняють такі розрізи:

а) через прямий черевний мускул (трансректальний розріз);

б) в обхід прямого черевного мускула з боку білої лінії;

в) рідше використовують косі розрізи ( у ділянці мечоподібного хряща)

Серединний, або медіанний розріз

Виконують безпосередньо по білій лінії живота. Він може проходити як у передпупковій, так і в позадупупковій її частині, але не в ділянці пупка.

Розріз проводять способом пошарового розтину шкіри, пухкої клітковини, білої лінії та очеревини.

У передпупковій (преумбікальній) ділянці в самців (крім жеребців) роз'єднують розташований під шкірою препуціальний мускул.

Очеревину, попередньо захопивши її в складку пінцетом, розтинають на невеликому протязі (роблять віконце) вістрям скальпеля або ножицями, а потім розширюють отвір ножицями під контролем одного або двох пальців, уведених у черевну порожнину.

Після закінчення основної операції рану черевної стінки у великих тварин закривають наглухо багатоповерховим швом: перший поверх — безперервний шов на очеревину, другий — вузловий на білу лінію й третій — на шкіру (краще у вигляді шва з валиками).

 У великих тварин  шов на шкіру повинен бути комбінованим: таким, що зменшує напруження тканин (з валиками), і з'єднуючим.

У дрібних тварин обмежуються двоповерховим швом: першим захоплюють очеревину й білу лінію, другим — підшкірну клітковину й шкіру.

При зашиванні очеревини старанно уникають включати в стібки стінку кишки; з цією метою використовують різні прийоми:

а) вводять у черевну порожнину палець (у великих тварин кисть руки) долонною поверхнею до черевної стінки й відсувають кишку від рани; шви на очеревину в цьому випадку накладають під контролем пальця й зору;

б) вводять у черевну порожнину плоскі гумові балончики й надувають їх потім повітрям; перед зав'язуванням останнього вузла повітря випускають і витягують балончик через залишену вузеньку щілину;

в) підтягують в кутах рани очеревину двома гемостатичними пінцетами назовні й з'єднують її швами під контролем зору.

Переваги. Серединний розріз не вимагає багато часу, забезпечує хороший доступ до органів черевної порожнини, супроводжується незначною кровотечею (мало кровоносних судин) й належить до найменш травматичних, тому що при ньому зберігається цілість нервів, судин і м язів черевної стінки; тканини не розшаровуються й не утворюються кишені, тому що апоневрози зрослися в білу лінію.

Недоліки.Порівнюючи повільне зростання країв рани в товщі фіброзної білої лінії й формування не досить міцного рубця, що може призвести до утворення післяопераційних гриж, пролапсів і навіть евентрацій. А тому у великих тварин, в яких дуже напружена черевна стінка, серединний розріз використовують рідко, так само як і в молодих (наприклад, у підсисних поросят), в яких під час такої операції часто ушкоджується ще неспорожніла пупкова вена або зародкова сечова протока.

Парамедіанний розріз переслідує мету більш швидкого й міцного загоєння операційної рани.

Його можна виконати:

а) шляхом розтину прямого м'яза живота (трансректальний розріз);

б) в обхід прямого м'яза живота .

У свиноматок, сук і кішок паралельно білій лінії розташовані пакети молочної залози. Тому цей розріз слід робити між білою лінією й пакетами молочної залози таким чином, щоб не травмувати останні.

Трансректальний, або розріз через прямий черевний мускул

Проводять на відстані 0,5—6 см (залежно від виду й величини тварини) збоку й паралельно білій лінії.

 Розтинають пошарово  шкіру, підшкірну клітковину, зовнішню стінку піхви прямого черевного мускула, прямий м'яз живота, внутрішню стінку піхви, ретроперитонеальну клітковину й очеревину.

Є другий метод цього виду лапаротомії, який використовується в рогатої худоби й свиней. У великих тварин розріз роблять з латерального або медіального боку на відстані 8—10 см від підшкірної вени живота, а в свиней — поблизу рівня клубово-колінної складки або дещо нижче. Взагалі він повинен пройти поблизу зовнішнього краю прямого м'яза живота.

На рану спочатку накладають безперервний або переривчастий шов на очеревину й внутрішню стінку піхви прямого м'яза живота, потім — такий самий шов на прямий мускул і зовнішню стінку піхви прямого м'яза живота й, накінець, вузловий шов на шкіру.

Переваги. При цьому розрізі рана загоюється швидше, утворюється більш міцний рубець, тому що вона розміщена в ділянці з добре розвиненою судинною сіткою.

Недоліки. Між розрізом і білою лінією нерідко атрофується розсічена частина прямого черевного мускула внаслідок розрізу сегментальних м'язових нервів і кровоносних судин, розташованих у поперечному напрямі й неминуче пошкоджуваних при поздовжньому роз'єднанні мускула. Під впливом внутрішньочеревного тиску атрофована частина мускула, яка втратила тонус, випинається; з часом у цій слабкій ділянці черевної стінки може утворитися грижа. Іноді на кінцях перетятих нервів розвиваються невроми.

Розріз в обхід прямого м`яза  живота

Поздовжній розріз шкіри й клітковини ведуть, відступивши 1,5—2 см (у великих тварин — 4—5 см) від білої лінії живота. Далі обережно, не ушкоджуючи прямого черевного мускула, розрізують зовнішню стінку його піхви й відпрепаровують її від мускула в напрямі до білої лінії на всьому протязі розрізу. Прямий мускул живота рановими гачками обережно відтягують латерально від білої лінії, оголюючи при цьому внутрішню стінку піхви прямого м'яза живота, яку розрізують по лінії шкірного розрізу разом з очеревиною.