Античні міста поліси. 2

ТОРІЯ

2. ІСТОРІЯ

іня храмів і міських брам на монетах, формах для ювелірних виробів і сте-ідених у Північному Причорномор'ї П. Л- Корнієнш) 

-о матеріалу,  який дає змогу ви-н цілий  ряд важливих елементів льної  й духовної культури старого населення. Розгорнулися гідро-згічні    дослідження.     Внаслідок гних робіт було  виявлено  сотні их поселень, розкопано різнома-►хітектурно-будівельні об'єкти, ви-і споруди тощо. Завдяки цьому ми тепер досить повне уявлення про огію   та   історію   всіх   чотирьох і поширення античної культури в іому Причорномор'ї — Тіри, Оль-рсонеса й Боспора. Серед дослід-таршого покоління, які працювали івтневий час, відзначимо С. О. Же-| великий внесок у вивчення антич-Півдня   України   зробили   також "риневич, Г. Д. Белов (Херсонес), Славін, О. М. Карасьов, О. І. Ле-.    О.    Каришковський    (Ольвія), Гайдукевич,  В.  Д.   Блаватський, Сокольський (Боспор), О. М. Зо-(монетна справа) та ін. джерела при вивченні історії аніс північнопричорноморських дер-срім так званих артефактів, прав-:відчення давніх авторів. Насампе-іе   «Історія»   Геродота.   Відомості Іівнічне Причорномор'я залишили :   Діодор   Сіцілійський,   Страбон, 

Полієн, Демосфен, Есхін, Діон Хрисо-стом, Птолемей, Овідій, Помпоній Мелла, Пліній та інші стародавні вчені, філософи, письменники, поети. Великий інтерес становлять також перипли — призначені для мореплавців і взагалі для мандрівників подорожні з переліком населених пунктів, річок тощо, та періегеси — землеописи.

  Але найконкретнішими є різні категорії археологічних джерел, які здобуваються при розкопках міст, поселень і некрополів (могильників). Остання категорія пам'яток цінна тим, що включає в себе головним чином так звані закриті комплекси речей із чіткими хронологічними межами. На особливу увагу заслуговують давні написи: лапідарні (вирізьблені на камені), графіті (звичайно прокреслені на керамічному посуді), дипінті (намальовані фарбою на посудинах). Перші відображають значною мірою державну діяльність (різноманітні урочисті, шанувальні декрети, поста-

  Антична колонізація Північного Причорномор'я. ^Перші випадкові відвідини Північного Причорномор'я грецькими мореплавцями припадають на початок І тис. до н. е.. За літературною традицією найраніше поселення на Березансь-кому півострові (нині острів) могло виникнути близько середини VII ст. до н. є. В першій половині — середині VI ст. до н. є. греки засновують Ольвію (Пів-деннобузький лиман), наприкінці VI — Тіру, Ніконій (на Дністровському лимані), Керкінітіду. Тоді ж у Південно-Західному Криму виникає невелике іонійське поселення. Можливо, воно існувало до останньої чверті V ст. до н. е., коли вихідці з Гераклеї Понтійської заснували на його місці Херсонес. У другій 

нови, закони, присвяти на честь найви- «

датніших   громадян   міст-держав,   над- о

гробкові написи), другі відбивають рівень «

писемності, ідеологічні  уявлення рядових X

жителів  (присвяти, побажання, магічні о

заклинання тощо), треті — це в основ- §

ному міри об'ємів, мітки, присвяти та 2:

ін. Важливим джерелом є також монети, ₀

зображення на яких іноді допомагають и

датувати  ті  чи  інші  пам'ятки,  робити X

висновки щодо економічних і політичних 2

процесів, архітектури, ідеологічних уяв- «

лень ТОЩО. ^С

Для історії  мистецтва й характери- §

стики вірувань велике значення мають <

знахідки    статуарної    скульптури    та £

скульптури малих  форм (рельєфів, тера- ^

кот), розписів інтер'єрів жилих примі- м 
щень і могильних склепів. ,

Найчисленнішими з-поміж археоло- ^

гічних  матеріалів  є  архітектурно-буді- я 
вельні пам'ятки, керамічний посуд і тара, 
предмети виробництва та побуту, прикра 
си, зброя, монети та ін.    ,

половині  VI ст. до н. є. виникає більшість міст Боспору: Пантікапей, Феодосія, Німфей, Мірмекій, Тірітака, Фанагорія, Гермонасса, Кепи. Саме в цей час відбувається майже суцільне освоєння сільських округ цих міст, де з'являється багато поселень. Окрім Херсонеса, більшість згаданих міст заснована вихідцями з району малоазійського міста Мілет.

  Колонізація Північного Причорномор'я була частиною так званої Великої Грецької колонізації VIII—VI ст. до н. є. Вона зумовлювалася рядом причин, найголовніша з яких — відносне перенаселення, коли всі землі в материковій Греції були вже розподілені. «Зайві» люди змушені були шукати ліпшої долі в Інших місцях, не так щільно заселених. Греки — засновники північнопричорноморських міст були в основній своїй масі малозаможними землеробами, частково — торгов- 

161

н. є.) розпочинається поступовий розквіт держав; міста розростаються й набувають вигляду, звичайного для античних полісів із розвиненою наземною, в тому числі житловою, забудовою. В них зводяться монументальні споруди, оборонні мури й башти.; Запроваджується карбування власної монети. Посилюються торговельні й культурні зв'язки з античним світом. Так, можливо, приблизно в середині V ст. до н. є. Ольвію відвідав «батько історії» — Геродот (підстави для такого припущення дає аналіз його розповіді про скіфського царя Скіла, який мав в Ольвії власний палац). Античні північ-нопричорноморські міста непогано відомі в метрополіях, вони згадуються в різних периплах.

•місилками  та ін. На ранньому етапі сво-і на новій батьківщині вони займалися м господарством — сіяли пшеницю, ячмінь, озводили сади, городничали, заводили худо. Інші їхні тогочасні заняття — реміс-горгівля — були другорядними. Отже, гре-юнізація Північного Причорномор'я мала г аграрний характер (хоча, звісно, деякі и покидали Грецію з інших причин,— ад, зазнавши поразки у воєнних і соціаль-ичних конфліктах). Слід наголосити: «колонізація» в даному випадку треба і лише як господарське освоєння греками ко Причорномор'я, причому мирне, всім, де вони осідали — на морських і лиман-грежжях — тоді ніхто не проживав. Ново-іі колонії не залежали від міст-метрополій, цтримували з ними добрі стосунки, навіть я угоди щодо взаємного сприяння в торгів-ння рівних прав громадянам обох полісів, ними єдині культи й літочислення.

лонії в основному засновувалися, дь, упорядковано, коли ще в юлії обирали або призначали ке-а групи колоністів — ойкіста. На іакладання нового міста розмежо-іся ділянки під будівлі й сільсь-юдарські території, відводилися для культових і громадських познак іноді колонізація могла мати ійний характер.

реселенці освоювали, по суті, тіль-шіироку (приблизно  5—10 км) морського й лиманного узбереж-эму вони аж ніяк не могли зашко-і чомусь кочовикам причорномор-степів. Виняток у цьому відношен-новлять Херсонес, поблизу якого їли таври, й деякі міста Азіатсь-іоспору, поряд з якими жили пле-синдів і меотів. Але будь-яких нь про сутички між колоністами та генами ми не маємо. ггичні держави Північного Примор'я. Освоєння грецькими переселен-узбережжя Північного Причор-'я відбувалося поступово, в цілому іямі із заходу на схід. VI ст. до н. є. >м було часом заснування більшо- 

сті північнопричорноморських держав. Кожна з них мала власну історію, але оскільки всі вони тісно взаємодіяли з античним світом, а також із варварським оточенням, в їхньому розвитку простежується багато спільного. Майже тисячолітня історія цих держав поділяється на два великі періоди й кілька етапів.

  Перший період тривав від другої половини VII і приблизно до середини І ст. до н. є. Він характеризувався тісними культурними та економічними зв'язками як із материковою Грецією, так і з навколишніми племенами, що зумовлювалося відносною стабільністю загальноісторичного розвитку. В матеріальному й духовному житті колоністів абсолютно домінували еллінські традиції, завдяки чому цей період можна умовно назвати грецьким, або єл-лінським. Слід, проте, мати на увазі, що саме в цей час створюється Боспор-ська держава, до складу якої увійшли не тільки еллінські поліси, розташовані навколо Керченської протоки, а й племена згадуваних вище синдів і меотів. Це дає підставу вважати Боспор греко-варвар-ською державою, правителі котрої були, напевно, місцевого походження. Характерно: варваризація майже не відбилася на культурі й побуті населення боспорсь-ких міст та їхніх сільських округ. Загалом кількість варварів серед мешканців північнопричорноморських античних колоній була незначною.

  На  архаїчному етапі першого періоду (друга половина VII — початок V ст. до н. є.) на Півдні нинішньої України відбувається становлення держав, розпочинаються їхні активні контакти з грецькими містами Східного Середземномор'я, зокрема Іони. Типовою є землянкова житлова забудова більшості північнопричорноморських полісів, хоча вже у VI ст. до 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Розташування  античних держав, міст і поселень на північнопричорноморському узбережжі  (упорядкування карти С. Д. Крижицького, рис. М. М. Іевлева):

1 — головні міста держав; 2 — містечка; 3 — сільські поселення; 4 — територія Босфорського царства; 5 — територія  Херсонської держави; 6 — територія ОльвійськоІ держави; 7 — територія Тірської держави

н. е. у найбільших із них будуються храми (Ольвія, Пантікапей), формуються комплекси агор и (площа, навколо якої розміщувалися адміністративні, громадські будівлі, крамниці, культові майдани, вівтарі тощо). Зароджуються ремесла, промисли, розвивається торгівля, виникає монетна справа. В цей час започатковуються в цілому мирні контакти грецьких переселенців із навколишніми племенами кочовиків. Античні міста в VI ст. до н. є. ще не мали укріплень (їхні залишки, датовані кінцем VI — початком V ст. до н. е., виявлені лише в Ті-рітаці).

  На  другому — класичному — етапі першого періоду (початок V — друга третина IV ст. до 

163

во середземноморські держави, зокрема мають усвідомлювати економічне знатного Причорномор'я, його роль у по-трополій зерном, шкірою, рабами тощо. равляють спеціальну експедицію в Потіє) під проводом Перікла, після чого ічорноморських міст в останній третині є. входить до складу Афінського Мор-эу. До сфери торговельних зв'язків, крім міст й Аттіки, втягуються поліси Пів-ричорномор'я,— такі як Синопа та Ге-зв'язки засвідчуються не лише пам'ятка-льної культури (посуд, керамічна тара, іаси, скульптура тощо), а й численними йми написами, зробленими північнопри-ькими полісами на честь найактивніших політичних діячів. Декрети про надання >г іноземцям знаходять в усіх колоніях раїня. З них ми довідуємося, наприклад, іт до Афін зерна з Боспору, який досяг ного розвитку в IV ст. до н. є. н час значно посилюються кон-кочовиками та племенами Лісо-о відбилося в численних знахід-іметів античного імпорту в похо-скіфів  і   на  їхніх   поселеннях, о тісні зв'язки з варварським на-и, нагадаємо, мав Боспор. Оль-сливо, якийсь час перебувала в «алежності від скіфського царя , срібна монета якого карбува-ле в цьому місті. >икінці другої третини IV ст. в у    античних    північнопричорно-х держав спостерігається недов-криза,   спричинена   головним звнішньополітичними факторами а, розпадом  Великої Скіфії та ією військ Олександра Македон-античні джерела  згадують під і,о н. є. облогу Ольвії військами дця      Олександра—Зопіріона). починається        останній еллінського     періоду [іст Північного Причорномор'я — і с т и ч н и й   (остання третина редина   І   ст.  до   н.   е.),   який у   позначається   максимальним чним   розвитком,    піднесенням ~>го господарства, ремесел, торгів- 

лі, культури в цілому. Проте вже з другої половини III ст. до н. є. (на Боспорі — пізніше) поступово назріває криза. Агресія скіфів у Західному Криму, пересування варварських племен у Нижньому Побужжі та Подніпров'ї призводять до занепаду сільські округи античних міст — їхню основну економічну базу, спричинюють значні воєнні сутички, в тому числі з Херсонесом. Ольвія змушена була сплачувати данину різним місцевим царям, зокрема Сайта-фарну, а у II ст. до н. є. навіть потрапляє в напівзалежність від кримської Малої Скіфії.

  У II ст. до н. є. поширюється будівництво невеликих укріплених фортець на Боспорі, що свідчить про ускладнення воєнної обстановки. Наприкінці II ст. до н. є. Ольвія, Херсонес, Боспор підпадають під зверхність Понтійської держави Мітрідата VI Сенатора. Північне Причорномор'я було для понтійського царя головним джерелом одержання сировини, продовольства, людських ресурсів, худоби тощо. Все це він використовував у своїй боротьбі з Римом (ця боротьба стала переломним моментом в історії Східного Середземномор'я, а також населення басейну Чорного моря). У виснажливій війні торгівля, ремесла, сільське господарство античних північнопричорноморських держав почали занепадати. Врешті-решт вони повстали проти Мітрідата і в 60-х роках І ст. до н. є. домоглися незалежності.

  Другий великий період історії античних держав Північного Причорномор'я — так званий римський (середина І ст. до н. є. — 70-ті роки IV ст. н. є.) — характеризується передусім входженням Тіри, Ольвії, Херсонеса до складу римської провінції — Нижньої Мезії. Цей період позначався нестабільністю воєнно-політичної ситуації, певною варваризацією населення, натуралізацією господарства, частковою переорієнтацією культурно-економічних зв'язків. Держави Північного Причорномор'я стали для Римської імперії своєрідним бар'єром перед натиском кочових племен на її східні кордони, що проходили по 

Дунаю. Спостерігається деяке економічне піднесення Тіри, Херсонеса, Боспору, їхня   культура   потроху   романізується.

  У другому періоді існування античних північнопричорноморських міст і їхніх  округ можна виділити три основні етапи. Перший розпочинається в середині І ст. до н. е., коли політика цих міст поступово переорієнтовується на Рим. Спочатку римські війська з'являються на північному узбережжі Понту спорадич-но, але при цьому їхнє втручання в місцеві справи, зокрема в Боспорі та Херсонесі, досить відчутне. Вони допомагають античному населенню в його боротьбі проти оточуючих племен. До цих часів належить і відомий похід, здійснений на допомогу Херсонесу в його сутичках зі скіфами Плавтієм Сільваном ((63) р. н. є.) — правителем Нижньої мезії. Разом із тим північнопричорно-морські держави у II ст. н. є. конфліктували не тільки з варварами, а й із римлянами й навіть між собою (Боспор і Херсонес) . Незважаючи на такі, здавалося б, несприятливі обставини, економіка цих держав поступово виходила з кризи. Відроджується сільська округа Ольвії, виникає значна кількість нових поселень на Боспорі. Функціонують сільські округи Херсонеса й Тіри (частина населених пунктів цих округ належала, очевидно, варварам, однак вони теж працювали на економіку античних міст). Поряд із сільським господарством значного розвитку — особливо в Херсонесі й Боспорі — набувають ремесла та промисли (солеваріння, засолка риби, виноробство). Активізуються торговельні зв'язки з пів-деннопричорноморськими, малоазійськими, італійськими, західнопричорно-морськими містами.

  Другий етап охоплює час від середини II по середину НІ ст. н. е., коли в Тірі, Ольвії, Херсонесі, Хараксі розміщуються постійні загони римських 

військ, а самі ці міста підпорядковуються !* 
Нижній Мезії. В певній політичній за- о 
лежності від Риму перебуває й Боспор. ^ 
В умовах відносної воєнно-політичної * 
стабільності економіка північнопричор- о 
номорських держав досягає найвищого я 
розвитку. д

  Третій — останній — о 
етап розпочинається з другої поло- © 
вини НІ ст. н. е., коли з метою захисту 5 
кордонів Римської імперії від готів гарні- х 
зони римських військ були виведені з її 
Північного Причорномор'я в Подунав'я. ^с 
Навали кочовиків, зокрема готів, фак- § 
тично знищили сільські округи. Майже З 
всі античні держави остаточно припини- а! 
ли своє існування в 70-х роках IV ст. під § 
ударами гунів. Вижили тільки Херсонес - 
і Пантікапей, які згодом увійшли до з* 
складу Візантійської імперії. р

  Державно-політичний устрій. Північ- * нопричорноморські поліси були рабовласницькими демократичними або аристократичними республіками, де раби, жінки та іноземці не мали прав громадянства (правда, за великі заслуги перед полісом іноземцям могли надавати такі права). Найвищими органами законодавчої влади були народні збори («народ») і рада. Народні збори, в яких брали участь усі повноправні громадяни, вирішували питання зовнішньої політики, оборони, грошового обігу, забезпечення населення продовольством, надання привілеїв купцям, громадянських прав якимсь особам тощо. Рада готувала ті або інші питання до розгляду на зборах, контролювала дії виконавчої влади, перевіряла ділові якості кандидатів на державні посади. Виконавча влада складалася з різних колегій — магістратур або окремих службових осіб — магістратів. Звичайно найбільшими правами користувалися колегії архонтів, які скликали народні збори, керували іншими колегіями, стежили за станом фінансів. 

165

3. МІСТА, СІЛЬСЬКІ ПОСЕЛЕННЯ, НЕКРОПОЛІ

спеціальні  колегії, котрі займали->чно фінансовими або військо-авами (колегія стратегів), тор-колегія агораномів), благоус-ста (колегія астиномів) та ін. агістрати керували конкретними закладами (гімнасіархи, гла-жретарі, жерці тощо). Діяли й станови, що складалися з кіль-лів. У судочинстві брали участь ідки, обвинувачі.

іій. Назва міста походить, мож-імені ойкіста. Розташовувалося лівому березі Дністровського поблизу сучасного с Роксолани. [ий переселенцями з Іонії в ос-ретині VI ст. до н. е., Ніконій бою невеликий поліс, що скла-власне міста і близько десятка жних сільських поселень із звою забудовою. Основу еконо-новило землеробство. В V ст. до ;оній випускав власну литу мо-юбраженням сови. Підтримував ьні зв'язки з містами Іонії, Ат-грівною Грецією, південнопон-и містами, а особливо з Істрією ією. В VI — першій половині і н. є. забудовувався землянко-ітлами, які згодом, у V—IV ст. ., змінюються будинками зви-грецького типу. На другу поло--IV ст. до н. є. припадає розквіт ши, зокрема, зводяться оборонні , Близько третьої чверті IV ст. до коній занепадає, що пов'язане, ), з діями полководця Олекса нд-:донського — Зопіріона. В III— іо н. є. занепад посилюється, естям галатів та інших варвар-ілемен місто остаточно гине. ст. н. є. життя в ньому відновлю- 

  З часом у державно-політичному житті відбувалися зміни. Так, поліси Боспору Кіммерійського в 480 р. до н. є. об'єдналися під владою Археанактидів у єдине Боспорське царство, хоча й після цього залишалися практично самостійними в своїх внутрішніх справах. А коли в перших століттях нової ери Херсонес, Ольвія й Тіра увійшли до складу Нижньої Мезії (див. вище), вони теж зберігали місцеве самоврядування. 

ється. На жаль, цей період майже не досліджений.

  Розкопками  відкриті рештки землянкових і звичайних наземних (із підвалами) будинків грецьких типів, а також залишки оборонної стіни. Некрополь досі не виявлено.

  Тіра. Назва міста походить від грець 
кої назви Дністра — Тірас. Місцерозта- 
шування залишків Тіри — околиця су 
часного Білгорода-Дністровського 
Одеської області. Колонія заснована 
вихідцями з Мілета наприкінці VI — 
на початку V ст. до н. є. Збереглося 
И—12 га території давнього городища, 
частина якого, зокрема нижнє місто, 
зруйнована водами Дністровського ли 
ману. В розвитку Тіри виділяються два 
основні періоди: еллінський (від засну 
вання міста до середини І ст. до н. є.) 
і римський (від середини І ст. до н. є. до 
70-х років IV ст.), які розділяє гетська 
навала під проводом Буребісти. Час пер 
шого розквіту починається з V ст. до н. є. 
і триває до III ст. до н. є. Тіра карбу 
вала власну монету. З кінця II ст. до н. є. 
і до 70-х років І ст. до н. е., можливо, 
входила до складу Понтійської держави 
Мітрідата VI Євпатора. За римського 
імператора Доміціана (81—96 рр. н. є.) 
увійшла до складу Нижньої Мезії; з II ст. 

Тіра. Уявний вигляд житлового будинку кінця ІП — початку IV ст. н. є. (графічна реконстр. С. Д. Крижицького, рис. М. М. Ієвлєва)

н. е. в Тірі розміщуються підрозділи V Македонського, І Італійського й XI Клавдієвого легіонів, а також, мабуть, римська Мезійська ескадра. В середині НІ ст. н. є. Тіра виходить із провінції Нижня Мезія, й римський гарнізон залишає місто. Тоді ж воно зазнає нищівного руйнування готами, проте життя в ньому триває ще до 70-х років IV ст. н. є. (в цей час тут мешкають головним чином вихідці з черняхівських племен). Населення Тіри займалося переважно посередницькою торгівлею, сільським господарством, скотарством, меншою мірою — ремеслами. Подібно до інших полісів, Тіра мала сільську округу. В елліністичну епоху (IV—III ст. до н. є.) на узбережжях Дністровського лиману налічувалося близько 80 сільських поселень. В основному тут вирощували зерно, ловили рибу, випасали худобу. Садівництво й виноградарство, очевидно, були 

малр_розвинені. При дослідженнях Тіри, 5* 
Ніконія та навколишніх поселень, на о 
відміну від інших античних північно- 2 
причорноморських центрів, не знайдено Е 
жодної виноробні. о

  Розкопками  виявлені залишки жит- £ 
лових кварталів IV ст. до н. є.— IV ст. ^ 
н. є. та оборонних споруд кінця IV ст. ₀ 
до н. є.— середини III ст. н. є. Серед £ 
останніх особливий інтерес становить Я 
комплекс римської цитаделі площею да 
близько 2,5 га (виникла в II ст. н. е.). 2 
Від неї збереглися дві вежі, чотири кур- ^с 
тини та однокамерна будівля вексиляції § 
І Італійського легіону. Пізніше на решт- 5 
ках цих споруд виникає так званий * 
«післяготський житловий будинок». §

  Некрополь Тіри ще не знайдено, хоча -й відомі окремі поховальні пам'ятки, з* зокрема склепи перших' століть нової р ери. На жаль, досі практично не вивчено * "сільську округу міста.

  Борисфеніда (від грецької назви Дніпра — Борис фен). Грецьке поселення на півострові (нині, нагадаємо — острів) Березань, найраніша в Північному Причорномор'ї апойкія, заснована грецькими переселенцями у другій половині (можливо, ще близько середини) VII ст. до н. є. На певній стадії свого розвитку це поселення було полісом, який згодом — можливо, наприкінці третьої чверті VI ст. до н. є.— був перенесений до поселення, що одержало назву Ольвія. В першій половині VI ст. до н. є. на берегах Березанського лиману виникають численні невеликі поселення, котрі становили сільську округу Борис-фен іди. Остання повнокровно існує й у V ст. до н. е., а з кінця IV ст. до н. є. життя в ній завмирає на тривалий час і відроджується лише в перші століття нової ери (хоча вже ніколи не досягає рівня другої половини VI—V ст. до н. е.). Починаючи з останньої чверті VI ст. до н. є. Борисфеніда входила до 

167

приводилися в рух гончарні своїми розмірами гончарні значно переважали залізороб-еталообробні. Тут, очевидно, госовуватися й рабська праця, і-ергастерії належали як окре-адянам, так і полісам. :хнічним рівнем будівельної нічнопричорноморські міста не [ся перед метрополіями. Ідеть-обування й обробку каменю, і, столярні, опоряджувальні їхніку будування, виробництво їо. Уявлення про ці види гос-Гї діяльності ми складаємо на л овід них знахідок різноманіт-іетів, інструментів для їх виго-

місць видобування  сировини

йпоширеніших  домашніх реме-

еали  чинбарство й продукуван-

гих виробів, ткацтво, прядіння,

(існували    й    спеціалізовані 

майстерні). Побутували тканини з льону, конопель, вовни. В прядінні вживалися веретена з керамічними пряслицями) Залишки ткацьких верстатів у Північному Причорномор'ї досі не виявлені, але їхнє існування засвідчують численні знахідки грузил різних розмірів і ваги.

 {Було  розвинуте косторізне ремесло, яке забезпечувало населення голками, шилами, прикрасами, накладками на меблі, скриньками, піксидами тощо.

  Мало  місце склоробство. В його розвитку вирізняються два основні періоди. До рубежу ер виготовлялися вироби із скляної пасти — кольорові намиста, невеличкі посудини туалетного або культового призначення, а в перші століття нової ери вже відомі скляні кубки, чаші, флакони тощо, а також віконне склоуСклоробні майстерні або зіпсовані скляні речі відкриті в ряді північно-причорноморських міст, зокрема на Ягорлицькому    поселенні     (VI—V    ст. 

до н. е.) та в Херсонесі (перша половина І тис. н. е.). Добре збереглися рештки такої майстерні І ст. н. е. в Алма-Керме-ні, де розташовувався загін XI Клав дієвого легіону.

^^Сїльське  господарство відігравало в економіці  північнопричорноморських держав  найбільшу роль. Питома вага його галузей у різних місцях неоднакова. Так, у Херсонесі та на Боспорі значного розвитку набули садівництво й виноградарство. В херсонеських садибах сади займали близько 14 % усієї площі, а на Боспорі навіть існувало місто Кепи, назва якого означає, нагадаємо, «Сади». Культивувалися груші, яблуні, смоковни-ці, волоський горіх. І на Боспорі, і в Херсонесі розкопано багато виноробень. В Ольвії ж виноградарство було розвинене менше, й то, мабуть, головним чином тільки в перші століття нової ери. Однак у цілому повсюди найважливішою галуззю залишалося виробництво зерна. 
 
 
 

а.

с

С X

0-

о

X о, с

о

І-о