Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Артем Ведель

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Артем Ведель

м.Миколаїв 2011

План

1.Вступ

2.Ранні роки

3.Робота в Москві

4.Повернення в Україну

5.Переслідування і ув’язнення

6.Творчість

7.Висновок

8.Використана література

Вступ

Для Веделя музика — найприродніший спосіб самовираження. Створюючи хорові концерти, він вкладає в них усю силу почуттів, внутрішніх помислів і переживань. Більшість концертів написані на тексти благальних псалмів, співзвучних Веделевому світогляду. Головною темою творів є протистояння добра і зла, творення і руйнації.

В особі Артемія Веделя українська духовна музична культура сягнула зоряних висот. Понад 30 духовних концертів, дві "Літургії", "Всеношна", 40 окремих хорів і вокальних тріо на канонічні тексти — це лише те, що відомо нині з доробку митця.

Вершин композиторської майстерності Ведель досяг у жанрі духовного концерту. Його ім'я завжди згадують поруч імен Максима Березовського і Дмитра Бортнянського. Всі вони українці за походженням. Однак життєвий шлях повною мірою був пов'язаний з Україною лише у Веделя.

Композитор жив у добу складних, здебільшого трагічних історичних перетворень, за Катерини II та Павла І, коли українські землі, як і українська церква, остаточно втратили автономні права. 1764 р. було ліквідовано гетьманство, 1775-го зруйновано Запорозьку Січ, 1783-го юридично запроваджено кріпацтво в Україні. Не менш драматичною, сповненою фатальних обставин була й доля митця. Композитор і хоровий диригент Олександр Кошиць писав: "Вогнистим метеором промайнув над Україною талант Веделя, полишивши загадку психологам і тайну біографам...".

Розповісти про життя Веделя було б неможливо без спогадів двох його учнів і близьких друзів — співака й композитора, протоієрея Петра Турчанінова та півчого Василя Зубовського, пізніше — ієромонаха Києво-Печерської лаври Варлаама. Ці спогади дійшли до нас у викладі професора Києво-Могилянської академії, журналіста, колишнього регента хору академії Віктора Аскоченського, котрий написав біографічні статті про Веделя, присвятив йому розділ праці "Київ з його найдавнішим училищем — Академією", опублікував автобіографічні нотатки П. Турчанінова, додавши до них листи Веделя.

На жаль, не збереглося жодного художнього портрета композитора. П. Козицький у книзі "Спів і музика в Київській академії за 300 років її існування" наводить свідчення В. Зубовського, що Ведель був вродливим юнаком, з чудовими променистими очима на задумливому обличчі, вирізнявся шляхетними манерами й надзвичайною скромністю. Суттєвими рисами його вдачі були "глибока й щира релігійність та надзвичайна ніжність і лагідність душі, завше пройнятої дещо сумним і скорботним почуттям".

Ранні роки

Народився в сім'ї київського міщанина Лук'яна Власовича й Олени Григорівни Ведельських, можливо, у квітні, бо цього місяця, 13 і 29 числа за старим стилем, церква відзначає великомучеників Артемона й Артемія. Садиба родини Ведельських містилася на Подолі у парафії Різдво-Предтечинської (Борисоглібської) церкви. Хата з городом і садком стояла на розі сучасних вулиць Братської та Андріївської. Тут Ведель жив до 1788, з квітня 1792 до весни 1796 та з літа 1798 до серпня 1799. Тут і закінчив свій земний шлях. Батько Веделя Лук'ян Власович Ведельський (1730—1815) був художником-різьбярем, мав власну майстерню, виготовляв іконостаси. Прізвище композитора Ведель — вірогідно, скорочена форма від Ведельський. Так композитор підписував власноручно написані листи, на прізвище Ведель виписані його військовим документом. Батько ж композитора в листі до київського генерал-губернатора пише: «Маю однородного в себе Артема Ведельського» і підписується: «Київський міщанин Лук'ян Ведельський».

Ведель навчався в Києво-Могилянській Академії до 1787, пройшов курс до класу філософії включно, де здобув ґрунтовну гуманітарну й музичну освіту. В Києво-Могилянській Академії Ведель почав компонувати свої перші музичні твори, диригував студентським хором та оркестром, виступав як соліст і скрипаль. За красивий голос його рано прийняли в академічний хор, там став солістом, скрипалем. Співак з хору, яким керував Ведель у Академії, розповідав згодом дослідникові В. Аскоченському: «…це був красивий юнак з очима, що випромінювали світло, мав ніжний голос, спокійний характер і надзвичайно тактовний». За хорошу гру на скрипці товариші прозвали його Веделем (так називався один з видів старовинного струнного інструмента — попередника сучасної скрипки).

За словами В. Аскоченського, Ведель, керуючи хором, ніколи не сердився, помилки хористів виправляв лагідно, з усмішкою. Причина тому була не тільки в характері, а, насамперед, у свідомому виборі ним життєвих пріоритетів, базованих на перевазі духовності й моральної чистоти. Ведель буде вірний їм до останнього подиху. Зі спогадів відомо, що композитор вів майже аскетичний спосіб життя, ніколи не прагнув кар'єри, багатства, слави, співчував чужому горю...

Доки талант Веделя шліфувався в роботі з хором академії, до нього як співака й диригента придивлявся митрополит київський Самуїл Миславський, відомий тим, що дбайливо опікувався студентами, роздавав бідним одяг та гроші. Тож коли московський генерал-губернатор П. Єропкін звернувся до митрополита Самуїла з проханням прислати до нього знавця хорового співу, останній рекомендував йому саме Артемія.

Робота в Москві

1788 відряджений митрополитом Київським і Галицьким, протектором Києво-Могилянської Академії С. Миславським з малолітніми співаками до Москви, де керував капелами генерал-губернатора Москви Петра Єропкіна (до 1790), а після його відставки — Олександра Прозоровського. Ці капели за мистецьким рівнем і значенням в імперії посідали визначне місце слідом за Придворною імператорською капелою. Для керівництва ними підбирались найрізноманітніші музиканти. Отже, вже тоді талант Веделя як чудового тенора і капельмейстера був визнаний музичними колами і дістав високу оцінку. Популярність співака й диригента швидко зростала. В. Аскоченський писав, що голос Веделя був поставлений від природи, для нього не існувало вокальних труднощів. Формально Ведель був зарахований на службу й отримував зарплату на будівництві в Кремлі приміщення «Присутственных мест» (з 17 березня 1788 до 27 травня 1791), згодом він числився у штаті VI Депутатського Сенату підканцеляристом (від 28 травня 1791 до 1 грудня 1792). Під час п'ятирічного перебування в Москві композитор мав можливість познайомитися з музичною культурою Росії й Західної Європи. 1 грудня 1792 за проханням Веделя його звільнено в чині канцеляриста Сенату.

Повернення в Україну

З кінця 1792 Ведель повернувся до Києва і жив у батьківському домі. Деякий час знову керував хором Києво-Могилянської Академії. У Києві тоді особливо славилися церковні хори, а зі світських — хор та музична капела генерала А. Леванідова при штабі українського піхотського корпусу. На початку 1794 Ведель очолив капелу. Дуже швидко він став найкращим у місті. Водночас керував хором солдатських дітей. Леванідов високо цінував і шанував талант Веделя і всіляко сприяв його музичній діяльності. Дуже швидко просувався він і у військовій службі, 1 березня 1794 його призначено канцеляристом штабу, 27 квітня 1795 — молодшим ад'ютантом, а 24 вересня 1796 — старшим ад'ютантом штабу з капітанським рангом. Музична діяльність Веделя у цей час була дуже плідною. Цей період у житті Артемія Веделя став розквітом його композиторського таланту. За 1793-95 він написав 6 концертів, можливо, ще й низку інших композицій, які не ввійшли до відомого автографа.

У березні 1796 Артемій Ведель переїхав до Харкова, що було пов'язано з призначенням генерала Леванідова генерал-губернатором Харківського намісництва. Тут А. Ведель організував новий намісницький хор і оркестр, викладав спів і музику в Казенному училищі при Харківському колегіумі. Продовжував композитор і творчу працю. Написав 3 концерти: «Воскресни Боже» та «Услиши Господи глас мой» (6 жовтня 1796) та ін. В. Зубовський пригадує, як плакали люди під час виконання концерту "Спаси мя, Боже, яко внидоша воды", говорить про широку популярність концерту "Помилуй мя, Господи, яко немощен есмь", "який обійшов усю православну Русь". Хвилююче враження, за спогадами В. Зубовського, справляв і концерт "Доколе, Господи, забудеш мя" (відомий іще як концерт № 3): після його виконання хором Леванідова у Михайлівському монастирі до Веделя підійшов князь Дашков, що перебував тоді в Києві, зняв із себе золотий шарф і подарував композиторові, додавши ще 50 червінців.

Надзвичайний емоційний вплив творів Веделя сприяв їх величезній популярності. Зокрема, міністр юстиції П. Трощинський купив у композитора "Літургію" за 300 карбованців. Названо лише датовані твори, але в цей час композитор міг написати ще ряд інших композицій, зокрема двохорний концерт «Господь пасет мя».

У Харкові дуже високо цінували композитора та його твори. Концерти Веделя вивчалися й виконувались у Харківському колегіумі, їх співали у церквах. На початку 1797 за наказом імператора Павла I корпус Леванідова розформовано, Харківське намісництво ліквідовано, і Леванідов залишив Харків. Царським указом усі «не положені» за штатним розписом полкові капели було ліквідовано, і Ведель подав рапорт із проханням про відставку. Указом Державної військової колегії від 12 жовтня 1797 Ведель: «от воинской службы на собственное пропитание отставлен с тем же чином с ношением мундира».

Того часу музична культура зазнає значних утисків: повсюдно скорочують штати хорів та їх забезпечення. У церквах забороняють співати духовні концерти (псалми, молитви), що безпосередньо не стосуються служби, забороняють поширені в те, що органічно увійшло і зрослося з нашимУкраїні канти й колядки — національним богослужінням. Розтрощену Катериною Україну добивали нищенням осередків духовної культури. Найталановитіші українські митці, які не обслуговували режим, а тим паче ті, що служили на прославу своєї Вітчизни, ставали неугодними і небезпечними…

Ведель перейшов працювати у цивільне відомство Олексія Григоровича Теплова, губернатора новоствореної Слобідсько-Української губернії. Теплов у молодості дістав прекрасну музичну освіту. Він ставився до Веделя якнайкраще. Композитор продовжував свою музичну діяльність, розпочату при генералові А. Леванідові: керував губернською капелою, був капельмейстером вокального класу у Казенному училищі при Харківському колегіумі, його учні посідали найперші місця у придворній капелі Санкт-Петербурга, Москви та Петербурзьких митрополичих хорах. Диригент Санкт-Петербурзької придворної капели, видатний композитор Дмитро Бортнянський відгукувався про веделівські вокальні класи як про «музичну академію». Але поступово культурно-мистецьке життя Харкова занепадає. Ліквідовано театр, губернський хор й хори у військових частинах, симфонічні оркестри, виконання творів Веделя у церквах заборонено.

Поле творчої діяльності композитора невпинно вужчає. Безвихідь, душевна втома приводять його в серпні 1798 р. в Київ до батьківського дому. Рідне місто зустрічає його такою ж ворожою, сповненою тривоги атмосферою казармених порядків, яка гнітила його в Харкові. В листопаді 1798 р. з'являються два хорові концерти, в яких відображено внутрішній стан Веделя — відчай, тривожне передчуття. В листі до П. Турчанінова він пише: "... я недавно зробив два досить сильні концерти: 1-й "Боже, законопреступницы возсташа на мя", а 2-й "Ко Господу всегда скорбити, воззвах", шо й були співані в Братському та Софійському соборах; зовсім я невдоволений, що вони мене не змогли зворушити, бо нічого того не могли виразити, що там зображено". Композитор засмучений виконанням, не відповідним творчому задуму. Для Веделя музика — найприродніший спосіб самовираження. Створюючи хорові концерти, він вкладає в них усю силу почуттів, внутрішніх помислів і переживань. Більшість концертів написані на тексти благальних псалмів, співзвучних Веделевому світогляду. Головною темою творів є протистояння добра і зла, творення і руйнації. Але можливостей застосувати свої здібності Ведель, очевидно, не бачив. Він писав своєму учневі: «Я цілком невлаштований у моїй долі. Ні се ні те, але що робити?»

Очевидно, все, що руйнувало нормальне життя, заважало творчій самореалізації, приводило Веделя до психологічних зламів: "Я не знаю, що мені робити. Мені здається, що мене Бог зовсім залишив... я вкрай не влаштований у моїй долі..." (з листа до П. Турчанінова).

Переслідування і ув'язнення

Знайти роботу, яка відповідала б його рівню, було дуже складно. Великі хори існували тільки при монастирях і церквах. Розпоряджалися ними духовні владики. Очолити будь-який із них перешкоджав військовий чин, напевно, тому він за порадою одного із владик на початку 1799 вступив послушником у Києво-Печерську лавру. У Лаврі митець, за спогадами прот. Петра Турчанинова та ієромонаха Варлаама (Зубковського), провадив подвижницький спосіб життя, бездоганно виконуючи послух читця та співця на кліросі. Він був прикладом для братії в покорі, терпеливості та сумлінності служіння. П. Турчанінов, відвідуючи друга, помітив у ньому зміни: обличчя було виснажене, заросло бородою, погляд "загадковий, палаючий", він бачився самотньою і розчарованою людиною. Ведель розповідав Турчанінову про свої "видіння й одкровення", однак той майже нічого не зрозумів, окрім того, що композитор збирається невдовзі покинути лавру, бо тут його тільки й навчають, що їсти, пити і спати. Всупереч сподіванням, Ведель не знайшов у обителі ані душевного спокою, ані творчої атмосфери.

Наприкінці весни того ж року було знайдено книжку «Служба Нилу Столбенскому», де на порожніх сторінках начебто Веделевою рукою у символічній формі було написано пророцтво про вбивство чинного царя Павла І та названо його вбивцею. Проти Веделя негайно порушили «секретну справу». Саме через «секретність» справи все, що відбувалося в той період, вкрито таємницею: через 200-літню відсутність архівних документів, знайдених лише нещодавно, поширилися легенди, вигадки та відверті наклепи, зокрема про «долгое странствие по Малороссии», під час якого композитор «присоединился к секте илюминатов».

Невідомо, де насправді було знайдено «Службу» прп. Нілу — чи в Києво-Могилянській академії, чи в Лаврі; оскільки він вважав, що “Бог не в церкві, а в серці”, він залишив монастир.Але насправді невідомо, чи залишав Ведель Лавру, чи його вихід було сфальсифіковано керівництвом монастиря задля уникнення особистої відповідальності за послушника.

Митрополит і архімандрит Києво-Печерської лаври Ієрофей (Малицький) 25 травня 1799 року оголосив Веделя божевільним і передав київському коменданту Ф. Л. Вігелю під варту. «Документи справи, — пише відомий веделезнавець Василь Кук, — свідчать лише про те, як проходила розправа над композитором та як його, врешті, без вини, без суду замучено. Суті справи вони не розкривають, за що і чому знищили саме його, Веделя, не висвітлюють… За документами формально Веделя ніхто не арештовував… немає акту звинувачення, ні протоколів допиту звинуваченого. Усе відбувалося без участі „сумасшедшего отставного капитана” і без нього вирішується його доля. Але, що дуже дивує, для того, щоб помістити „хворого” в лікарню, Київський губернатор Мілашевич просить дозволу на це у Малоросійського губернатора Беклєшова, який радить направити справу до генерал-прокурора Росії, а останній представляє відповідний документ на санкцію цареві».

Поки в Петербурзі вирішували справу, Веделя, який тяжко захворів на гауптвахті та був близьким до смерті, віддали під опіку батька. 10 липня 1799 року надійшло розпорядження генерального прокурора Санкт-Петербурга, де зазначалося: цар «повелеть соизволил: буде он Ведель выздоровел, взять его от отца, отослать в дом сумасшедших в Киеве й держать без выпуску».

1 серпня 1799 року київський губернатор П.І.Салтиков рапортував, що капітан Ведель «в дом сумасшедших для содержания без випуску отдан». Наступник імператора Павла I імператор Олександр I на справі Веделя 15 травня 1802 написав: «…оставить в нынешнем полонении».

“Будинок божевільних” розташовувався на Подолі на перехресті сучасних вулиць Костянтинівської (6/8) і Хорива. Тут у часи Артемія Веделя тримали разом усіх, кого належало втихомирити — п’яниць, хуліганів і психічно хворих. Тісні палати нагадували тюремні камери. Гамівних сорочок ще не винайшли — буйних просто зв’язували. На їжу щодня витрачали 5 копійок — третину заробітку маляра. Артемій Ведель гроші, котрі йому передавали, роздавав тим, хто жив із ним у божевільні, або солдатам з охорони. У 1803 році “гамівний будинок” на Подолі ліквідували. Споруда зажила серед киян такої поганої слави, що її вісім років не могли продати. Пацієнтів перевели в новостворену богадільню на території колишнього Кирилівського монастиря на Куренівці. Там уперше розділили хуліганів і душевно хворих. Для останніх створили спеціальне відділення на 25 осіб. А втім, з палати їх не випускали, була страшенна духота. Хоча відвідувачам туди дозволяли заходити. Тут композитор промучився 9 років. З божевільні він писав Турчанінову: "Я знаю, що Ви тут перебуваєте, і не можу повірити тому, щоб Вас що-небудь могло втримати відвідати мене, але думаю, що Вас не пускають навмисно, чекаючи з хвилини на хвилину моєї вічної смерті... Я не знаю ні убивць, ні спасителів моїх, але сподіваюся тільки на обіцянку мені двох осіб ... років бути в тілі. І я не думаю, щоб я інакше з ним розлучився, як хіба хтось розділить мене з ним, як розділили з Богом і Церквою і Христом її, про що я нині поняття не маю, та й мати не хочу". В 1808 році Лук’яну Ведельському дозволили забрати сина додому. У батьківському домі він опинився посеред друзів і, за свідченням архимандрита Мефодія (Піснячевського), здивував усіх присутніх тихою передсмертною бесідою про необхідність бути «лагідним, смиренним, не самовпевненим, благочестивим й особливо щедрим в любові до ближніх». Прийнявши Таїнства Сповіді й Причастя, праведник тихо відійшов до Господа під час молитви, стоячи на колінах. Сталося це 14 липня 1808 р. (можливо за старим стилем – Авт.).

Похорон композитора був велелюдним і урочистим. Весь Київ прийшов прощатися. Труну з покійником для відспівування несли до Києво-Братського монастиря студенти і професори Києво-Могилянської академії. Поховали Веделя на Щекавицькому кладовищі. Нині воно повністю зруйноване, й де була могила Веделя — невідомо.

Артемій Ведель. Скульптурна робота Михайла Грицюка.

Творчість

Через сто років по смерті Артемія Веделя саме у стінах Київської духовної академії розпочався процес повернення до його спадщини. Хор академії під орудою Олександра Кошиця поставив собі на меті (за його словами) "воскресити в академії нашого славного Веделя". Майже всі хорові концерти композитора були проспівані колективом, яким диригував О. Кошиць.

З 1902 р. почалося опрацювання й видання творчого доробку Веделя.

У травні 1901 р. в Конгрегаційній залі Духовної академії відбулася перша лекція, присвячена Веделю. З доповіддю виступив видатний знавець церковного співу та його історії, регент хору академії, дослідник життя і творчості Веделя В. Петрушевський. Тоді ж про свої спостереження за впливом музики Веделя на слухачів розповів відомий психолог (психіатр), професор Київського університету І. Сікорський. Хор під керівництвом О. Кошиця виконував фрагменти творів митця.

З музикою Артемія Веделя до нас повертається й дух цієї неординарної, величної, талановитої особистості, яка й нині лишається загадкою, феноменальним явищем в історії української культури.

Трагічна доля Артемія Веделя вплинула на подальшу долю його творів — їх у ХIХ сторіччі не виконували в храмах. Твори Веделя тривалий час були заборонені і поширювалися в рукописах, їх знали й виконували, незважаючи на заборону. На сьогодні відомо близько 80 музичних творів. Серед них 31 хоровий концерт, 6 тріо, серед яких «Покаянія отверзи ми двери», 2 літургії Іоана Златоустого, Всеношна та один світський кант.

Зникло і багато його творів, хоча більшість нот таки збереглася. 28 духовних концертів, дві літургії, Всенічна, Різдвяні, Пасхальні і Богородичні співи та 20 окремих творів. Музика його вирізняється, при повному підкоренні пануючому тоді «італійському» стилю, глибинною щирістю, молитовним піднесенням і сентиментальністю, пройнятими живим диханням української мелодики. Найбільш відомим серед його творів є чоловіче тріо «Покаянія отвірзи мі двері», що у різних редакціях ще й досі співається у багатьох наших храмах.

Для хорової капели "Почайна" Національного університету "Києво-Могилянська академія" відновлення творчості видатних українських композиторів, випускників КМА Артемія Веделя та Максима Березовського, стало основним доробком, такою собі візитівкою. Керівникові хору Олександрові Жигуну вдалося за автографічною партитурою відновити "Літургію св. Іоана Златоуста". З літургії до наших часів дійшли тільки окремі номери: "Милость миру", "Іже херувими", "Тобі поєм", "Достойно єсть", "Отче наш", "Да ісполнятся уста наша" (інші частини втрачено). На диску є концерт № 11 "Боже, законопреступниці" за автографічною партитурою Артемія Веделя.

Висновок

Артемій співав надзвичайним голосом, чудово грав на скрипці. Він керував московським та іншими губернаторськими церковними хорами, готував співаків для Петербурзької капели. Був військом офіцером… Мав усі умови для успішної кар’єри та безбідного життя, одружитися із вродливою дівчиною, але обрав інший шлях, який і досі залишився незрозумілим для розумних світу цього.

Доля композитора була трагічною - Веделя було заарештовано і, за наказом царя Павла I, ув'язнено в так званому інвалідному домі з суворою забороною - не давати йому "ні пера, ні чорнила". До творчого життя композитор так і не повернувся. Артемій Ведель прожив усього сорок один рік.

Чи був Артемій у дійсності божевільним? Навряд, щоб це відбулося. Але його життя й досі є загадковим для світу цього: мав гроші і, не жалкуючи, роздавав їх до копійки, був красенем і не романсував з жінками, мав чудовий голос і не прагнув співочої кар’єри, хоча за свідченням о. Петра Турчанінова, співав із такою віддачею та чуйністю, що по його щоках текли сльози.

За словами Аскоченського, регента хору академії, де вчився композитор, Артемій, керуючи хором, ніколи не сердився, помилки хористів виправляв лагідно, з усмішкою. Таким «божевільний Ведель» і залишиться до останнього подиху. «Чи не змінив Бог мудрість цього світу на безумство?» (Рим. 1.20).

Використана література

Аскоченскій В. Кіевъ с древнѣйшимъ его училищемъ Академіею. Часть ІІ. — К., 1856.
Аскоченскій В. Русский композиторъ А. Л. Веделевъ. — Газета «Кіевские губернские вѣдомости», 1854, №10.
Турчаниновъ П. И., протоіерей. Автобіографія. — Газета «Домашняя бесѣда для домашнего чтенія», выпуск 2–6. — СПб., 1863.
Соневицький І. Артем Ведель і його музична спадщина. — Українська Вільна Академія Наук у США. Музикологічна секція. — Нью-Йорк, 1966.
Кук В. Артем Ведель–Ведельський (1767–1808). Арешт та ув’язнення (1799–1808). — Науковий вісник Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського: Постать Артема Веделя в історико-культурному контексті. Вип. 11. — К., 2001, c. 28.
Махновець Є. Артем Ведель. 1799 рік. — Науковий вісник Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського: Постать Артема Веделя в історико-культурному контексті. Вип. 11. — К., 2001, c. 39.
Києво-Могилянська академія в іменах, XVII–XVIII ст. Енцикл. вид. Упоряд. З. І. Хижняк; за ред. В. С. Брюховецького. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2001.
Артемій Ведель. Духовні твори. Ред.–упоряд. Гобдич М. М. і Гусарчук Т. В. Бібліотека хору «Київ». — К.: Поліграфічний центр «Геопринт», 2007.
http://www.ukma.kiev.ua/ua/general/history/professors/vedel/index.php
Куземська Г. Православний подвижник Артем Ведель і… масонство — Бібліотека «Нашої Парафії»
Куземська Г. Помолися за них, Україно! Максим Березовський. Артем Ведель — К., «ВіПОЛ», 2009.
Енциклопедія композиторів Першої української радіостанції класичної музики