Ассирія

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Утворення Ассирійської держави……………………….5

Розділ 2. Господарське життя та суспільство ассирійців.…7

Розділ 3. Культурний розвиток ассирії…………………………….11

Висновки……………………………………………………………………...15

Список використаних джерел та літератури…………………..17

вступ

Актуальність  теми. Розвиток вітчизняної і світової культури тісно пов’язаний з Стародавнім Сходом, де постали одні з перших цивілізацій у світі. Саме зі Сходу було запозичено низку технічних та наукових досягнень, які широко використовуються і по сей день.

Історики на Заході розуміють  під Стародавнім Сходом найдавніші цивілізації, що склалися на Середньому Сході. У радянській історичній літературі це поняття розглядалося під іншим  кутом зору – пов’язувалося з концепцією про зміну соціально-економічних формацій. Донедавна Стародавній Схід трактувався в ній як початковий етап розвитку рабовласництва. Коли ж стало очевидним, що переважна більшість народів світу (виняток – стародавні греки та римляни), які знали рабовласництво, виробила в себе не античні, а старосхідні форми рабовласницьких відносин, від такого розуміння старосхідної історії довелося відмовитися, бо інакше треба було пояснювати, чому ці народи зупинились у своєму рабовласницькому розвитку на першій його стадії. Стародавній Схід – не етап у розвитку рабовласницької формації, а особливий тип рабовласницьких суспільств, що відрізнявся від суспільств античних з їхньою «класичною» формою рабовласництва. Типологічну відмінність старосхідного й античного рабовласництва вбачали в тому, що в країнах Стародавнього Сходу з їхньою натуральною економікою працю рабів використовували у значно скромніших масштабах (переважно в домашньому господарстві), аніж у Стародавній Греції та Римі, де процвітало товарне виробництво. Саме ставлення до рабів на Сході пом’якшувалося тією обставиною, що раби там входили до міських чи сільських общин і не вважалися чужаками. Водночас досить важливим питанням в історії Стародавнього Сходу є проблема Ассирійської держави, а передусім староассирійський період її розвитку. Важливість даного питання виступає і у тому, що в українській історіографіє проблема Стародавнього Сходу до недавнього часу була маловивченою.

Об’єктом наукових студій виступає Ассирійська держава.

Предметом дослідження – староассирійський період в історії Ассирії.

Мета роботи – висвітлити роль та значення староассирійського періоду в історії Ассирії. На реалізацію мети поставленні такі завдання:

• з’ясувати умови утворення Ассирійської держави;
• висвітлити господарське життя та суспільство Ассирії;
• показати занепад та загибель Ассирії.

Практичне значення дослідження полягає у можливості використовувати даний матеріал при підготовці до лекційних і семінарських занять у вищих навчальних закладах.

Розділ 1. Утворення Ассирійської держави

Погіршення клімату на Аравійському півострові в другій половині 3-го тисячоліття до нашої ери  викликало переселення звідти семітських племен до середньої течії Євфрату  і далі на північ і схід. Північною  групою цих семітських переселенців були ассирійці, тісно пов’язані за походженням і мовою з племенами, що розселилися на тій частині Месопотамії, де Євфрат наближається до Тигру і одержали назву аккадців. Ассирійці говорили на північному діалекті аккадської мови [2].

У так званий Старо-ассирійський період на сході Північної Месопотамії існували невеликі держави: Ніневія, Арбели з примикаючою сільськогосподарською округою і ін.

Найбільш великим серед  них було місто-держава Ашшур. Саме місто Ашшур на рубежі III-II тисячоліть стало центром поклоніння однойменному племінному богові. Близько 2000 р. до н. е. йому був побудований храм, а саме місто було незабаром обнесене стінами. З цих подій і берег початок ассирійська державність. Населення Ашшура займалося землеробством: вирощувало ячмінь і емер, розводило виноград, використовуючи природне зрошення (дощові і снігові опади), колодязі й у невеликому обсязі – за допомогою іригаційних споруджень – води Тигру. У східних районах країни, в долинах Верхнього і Нижнього Заба, в перед гір’ях Загроса велике значення мало скотарство з використанням гірських лугів для літнього випасу худоби. Але головну роль у житті раннього ассірійського суспільства відігравала торгівля [3, с. 138].

Водночас, Ассирією, називають гірську частину на півночі Дворіччя. Її центром було місто Ашшур, яке розташовувалося у середній течії річки Тигр. У XVIII ст. до н. е. Ассирію захопив давньовавилонський цар Хаммурапі. Ослаблення та занепад Давньовавилонської держави дали можливість ассирійцям у XIV ст. до н. е. розпочати будівництво власної держави. Вона постала у безперервних війнах із сусідами. Проте слід мати на увазі, що сама назва «Ассирія» вперше з’явилася лише в середині II тис. до н. е., що сам Шамші-Адад І (цар Ашшура) не вважав себе царем Ассирії, хоч і значився у пізніших царських списках, і що міста корінної Ассирії, скоріше всього, не були до XV ст. до н. е. об’єднані між собою ані політично, ані етнічно.

Шамші-Адад І був нащадком аморейської династії в Ханейському царстві. Він підкорив Марі, князівство Еккалатум, сирійське м. Катна й уклав союз із Каркемишем, офіційно іменував себе «царем всесвіту» і «воїном бога Енліля». Але коли він помер, його державу завоював Хаммурапі. Так почалося безпрецедентне в історії воєнно-політичне суперництво між Ассирією та Вавилоном, яке тривало з перемінним успіхом понад тисячоліття і врешті-решт завершилося для Ассирії трагічно.

Формування міцного фізично, войовничого та завжди готового до запеклої боротьби за своє існування  народу було пов’язане з тим, що Ассирія першою приймала удари завойовників, які йшли у Дворіччя із заходу. Ассирійці зажили слави одного з найжорстокіших народів давнини. Вони не тільки вбивали полонених, захисників міст, а й вивозили із завойованої країни правлячу верхівку, чиновників і ремісників. Цим самим надовго унеможливлювали спротив підкорених. Але жорстокість ассирійців, що демонструвала їхню силу, була водночас і їхньою слабкістю – підкорені ніколи не могли змиритися із пануванням завойовників [1].

Розділ 2. Господарське життя та суспільство ассирійців

Через Ассирію проходили  найважливіші торгові шляхи: із східно-середземноморське узбережжя, з Малої Азії і Закавказзя по Титру в район Середньої і Південної Месопотамії і далі в Елам.

Ашшур прагнув створити свої торгові колонії, щоб закріпитися  на цих головних коліях. Вже на рубежі III-II тисячоліть до н. е. він підкоряє собі колишню шумеро-аккадську колонію Гасур (на сходу від Тигру).

Особливо активної колонізації  піддалася східна частина Малої  Азії, відкіля вивозилося важлива для Месопотамії сировина: метали (мідь, свинець, срібло), худоба, вовна, шкіра, дерево – і куди ввозили зерно, олово, тканини, готовий одяг і ремісничі вироби. Торговці з Ашшура в XX-XVIII ст. до н. е. влаштувалися в районі пагорба Кюль-Тепе (древній Каніш в 20 км від сучас. Кайсері), заснувавши разом з купцями з сирійських і приєвфратських областей, а також місцевими торговцями торговельне об’єднання. Поряд з посередницькою торгівлею жителі Каніша, володіючи запасами товарів та грошових коштів, займалися також і лихварськими операціями. Жертвою боргової кабали, як правило, ставало місцеве населення, яке перебувало на нижчому ступені суспільного розвитку.

Старо-ассирійське суспільство  було рабовласницьким, але зберігало  сильні пережитки родового ладу.

Існували царські (чи палацеві) і храмові господарства, землю яких обробляли общинники і раби. Основна частина землі була власністю громад. Земельні ділянки знаходилися у володінні великосімейних громад, що включали в себе кілька поколінь найближчих родичів. Земля піддавалася регулярним переділам, існувало общинне самоврядування. У досить однорідної маси общинників йшов процес соціального розшарування. Рано виділилася торгово-лихварська верхівка, розбагатіла на міжнародній торгівлі, володіла великими грошовими коштами і десятками рабів.

Основним джерелом рабства  було соціальне розшарування серед  вільних, продаж в рабство членів сім'ї бідняків і боргова кабала. Були також раби-чужинці, яких ассірійці  перекуповували у сусідніх племен або  захоплювали під час вдалих військових походів. Про ступінь розвитку рабства  говорить той факт, що навіть рядові сім'ї общинників мали зазвичай 1-2 рабів.

Ассирійська держава до XVI в. до н. е.. називалося «алум Ашшур», тобто місто, або громада, Ашшур. В системі політичного управління зберігалися багато рис, властиві епосі військової демократії. Правда, народні збори «малих і великих» вже втратило своє значення, і вищим органом влади був «Будинок міста» – рада старійшин, що складався з представників знатних родин. З середовища членів ради терміном на один рік виділялося особливу посадова особа – «Ліма», що займало найбільш почесне становище, що відав скарбницею міста; його ім'ям називався поточний рік.

Рада старійшин призначала «укуллума» – посадова особа, що відала судовими й адміністративними справами міста-держави.

Існувала також спадкоємна посада правителя – «ішшіаккума», що мав релігійні функції, керував храмовим будівництвом і іншими суспільними роботами, а під час війни ставав воєначальником. Засновником так званої «староашшурской» династії став Пузур-Ашшур I (1970-1961 рр. до і. е.).

На початку II тисячолітню  до н. е. міжнародна обстановка складалася несприятливо для Ассирії. Розселення племен амореїв у Північній Месопотамії, піднесення держави Марі на Середньому Євфраті стали серйозними перешкодами для західної торгівлі ассірійців і створювали в цілому нестабільну обстановку. Мабуть, з метою відновлення своєї торговельної системи Ашшур починає перші походи на захід, до Євфрату, і на південь, за течією Тигру. Ашшурскіх царі Ілушума і Ері-шум I (друга половина XX ст. до н. е.) Скасовують мита на ввезення товарів з півдня Дворіччя, з північно-східних і південно-західних областей Ірану. Особливо активна зовнішня політика ведеться при Шамші-Ададі I (1824-1780 рр) Аморейского вождя, старшого сучасника Хаммурапі, що осів у верхнє месопотамському місті шубат-Еллиль, а потім і в Ашшур (1810 р. до н. е.). На цій підставі ассирійці згодом вважали цього удачливого завойовника своїм царем і ревно шанували його пам’ять.

Шамші-Адад захоплює північні міста, розташовані в басейні Баліха і Хабура, підкоряє собі Мари разом з частиною західно-семітських племен, що жили по середній течії Євфрату, укладає союз з Каркемишем і вводить війська в сирійське місто Катна. У деяких підлеглих центрах (Марі, Екаллатум) він поставив намісниками своїх синів. До царства Шамши-Адада (в науці його називають Старо-ассирійською державою) переходить становище єдиного посередника в месопотамській торгівлі з заходом, поновлюється приплив необхідних ашшурській економіці металів. З розташованими на південь царствами Месопотамії Ассирія підтримує мирні взаємини, але на сході, де знаходилися підлеглі їй важливі центри Аррапха і Нузу, доводилося вести боротьбу з хурритами. Таким чином, на рубежі XIX-XVIII ст. Ашшур став одним з центрів великого передньоазійської держави, і Шамші-Адад I присвоїв собі титул «цар множин» [4, с. 162].

З’явилася необхідність в новій організації управління. Цар очолював великий адміністративний апарат, був верховним воєначальником і суддею, керував царським господарством. Уся територія ассірійської держави була поділена на округи, чи провінції, на чолі яких стояли намісники, що відбувалися з царської родини, з місцевих династій або з числа вищих царських службовців. Їм підкорявся численний чиновницький апарат, який займався збором податків, організацією громадських робіт, набором війська.

Основною адміністративною та господарською одиницею була територіальна  громада («алум») для осілого населення і так зване кочовища для кочових племен, що мали місцеве самоврядування: шейхів, ради старійшин, народні збори. Зберігалися і більше-сімейні, будинкові громади. Все населення держави платило в скарбницю податки і виконувало різноманітні трудові повинності (будівельну, транспортну, іригаційну та ін.) Армія складалася з професійних воїнів і загального ополчення [3, с. 140].

У середині II тис. до н. е. Вавилонію завоювали кассити, але Ассирії від цього легше не стало, бо її саму тоді підкорила сусідня Мітанні, котру аккадці називали Ханігальбатом, а єгиптяни – Нахаріною.

Державу Мітанні населяли хуррити – творці самобутньої й цікавої культури, мова яких належить, як і урартів, до групи східнокавказьких мов. Виникнення цієї хурритської держави, заклятого ворога Ассирії, залишається загадкою за сімома замками. Археологи до цих пір не знайшли її столицю – м. Вашшуканні. Не з’ясовано, хто був її першим царем. В XV ст. до н. е. Мітанні, про яку більш ранні документи навіть не згадували, раптом заявила про себе як могутня передиьоазіатська держава. Її соціально-економічну історію джерела майже не висвітлюють [4, с. 162].

При наступників Шамші-Адада I Ассирії не вдалося закріпити досягнуті зовнішньополітичні успіхи. Головна небезпека прийшла з півдня, де при Хаммурапі зміцніло Вавилонська держава, що на перших порах визнавала навіть залежність від Ассирії. У союзі з Мари Хаммурапі починає війну з Ассирією, а потім, розгромивши колишнього союзника, один пожинає плоди перемоги [6].

Після падіння 1 Вавилонської династії в середині XV ст. до і. е.. Ассирія  стає здобутком молодої держави Мітанні. Торгівля її абсолютно занепадає, бо Хетське царство витиснуло ассирійських купців з Малої Азії, Єгипет – із Сирії, а Мітанні взагалі закрило для них шлях на захід.

Розділ 3. Культурний розвиток ассирії

Ассирія була першою в історії  дійсно універсальною монархією, створеною на військовому початку і об’єднала в кінці кінців, хоча і на короткий час, весь давньо-східний світ з його культурними осередками: Вавилоном та Єгиптом. Спільність етнографічного походження та історичні зв’язки зробили Ассирію областю вавилонської культури. Перш за все це позначилося в релігії. Ассирія шанували всі святині півдня і визнавали всіх вавилонських богів, особливо Мардука і Набу при Саргонідах; у них був той же культ, жрецтво і наука.

Але в Ассирії був крім того свій національний бог, який не визнавався в Вавилоні, – бог міста Ашшура, зробився покровителем всього царства і називався Ашшур (вірніше Ашур). Він – бог сонця, але не Мардук; він був мало пов’язаний з первісним місцем культу, стояв окремо від древніх богів, зійшов на небувалу висоту могутності, завдяки ассирійським завоюванням. Він – «вождь богів», їх «батько» і навіть «цар». Царі – вважалися його намісниками і навіть рабами. Войовнича історія ассирійського народу войовничий характер бога. З його іменем царі ходили в походи. Жорстокі страти, яким вони піддавали бунтівників, були в їх очах законною відплатою за заколот проти бога. Військовий характер Ассура відбився і в його зображенні у вигляді крилатого диска з воїном, натягуючим лук, всередині. Богів дуже шанували. На їх честь будували храми, робили бенкети та ін. [5, с. 54].

У державному устрої Ассирії  та ж близькість до стародавнього  Вавилону в елементах і деталях, але відмінність в загальному дусі. В Ассирії більш сувора централізація, велика міцність державної ідеї, велика послідовність в її проведенні. Держава  спиралося тут не тільки на духовенство  і знать, але головним чином на військо і чиновництво. Військовий характер Ассирії зумовили і її природа та її історія. Населення тут не було поставлено в необхідність весь свій час витрачати на спорудження водяних споруд і землеробських робіт. Часті дощі і рясні річки позбавляли Ассирію від таких проблем.

Ассирійська тактика вказує на те, що військової школою у них було полювання: вони діяли натиском, намагалися оточити, ворога, могли вести тільки наступальну війну. Тому в ті періоди, коли наступальна тактика не могла мати місця і доводилося оборонятися, Ассирія перебувала в занепаді. Це було в епоху панування Мітанні, під час навали арамеїв (XI-IX ст.), В період могутності Ванського царства і, нарешті, при напливі арійських орд і перехід в наступ Мідії. Тоді настала для Ассирії остаточна загибель. Ассірійська озброєння було найдосконалішим на той час. Зображені на барельєфах і знайдені в Єгипті ассирійські шоломи, зброя, броня, щити, стінобитні машини, понтони вказують на висоту військової справи. Зміцнення Ніневії також свідчать про успіхи, досягнуті ассирійцями в фортифікаційній справі [5, с. 54].

Таким чином, всі жителі Ассирії були природженими солдатами, починаючи від своїх царів, які особисто брали участь у походах і розділяли зі своїми воїнами всі військові труднощі. Всі війни до саргоновської епохи велися за допомогою тубільних ополчень, а у хвилини особливо тяжкої ситуації царі «піднімали всю країну».

Цар Ассирії, як і у Вавилоні, не вважався богом, але уявлявся ставлеником і улюбленцем бога і був наділений божою милістю, причому спирався не стільки на духовенство, як на військо. Він вважався носієм давніх традицій загальної культури. Як і в Вавилоні, цар вважався представником народу перед богами [5, с. 54].

Центром Ассирії був трикутник  між Тигром і Верхнім Забом, де знаходилися три царських міста: Ніневія, Калах, Дур-Шаррукін, в близькій відстані один від одного, на протязі близько 50 верст. Калах і Дур-Шаррукін – створення царів Ассурнасірабала і Саргона, на їх штучне походження вказує квадратний план. Ніневія, розташована між ними, представляє неправильну довгасту трапецію, близько 12 верст в окружності, розділену на дві частини річкою Хусуром. Міста оточували з усіх боків стіни, вони була укріплені ровами з півночі та сходу, а також спеціальними високими подвійними, стінами у вигляді півкола і у вигляді прямої лінії з півночі на південь – з найбільш небезпечної східної частині міста.

Водночас, царі піклувалися про благоустрій і красу столиці. Сінахеріб хвалиться про турботи з постачання Ніневії водою, в якій потребували жителі, «не знали, що їм пити, і звертали погляди до небесного дощу». Для задоволення їх потреб він провів 18 каналів [5, с. 58].

Виробництво було ремісничим і фабричним; фабрики тримали  храми і багаті громадяни; до нас  дійшли документи з них, між іншим, розрахункові листи робітників. Техніка  ассирійських і вавілонських майстрів особливо вражає, якщо взяти на увагу недосконалість інструментів [5, с. 59].

Палаци ассирійських царів  були побудовані на штучно створеному пагорбі. Його оточували міцні фортечні мури із зубчастими вежами. Біля входу  з обох боків стояли величезні, витесані з каменю статуї добрих духів –  крилатих биків з людськими головами, з чорними бородами і різноколірними крилами. Стіни кімнат були оздоблені  рельєфами, вирізьбленими на кам'яних плитах і розфарбованими у п'ять  кольорів. На рельєфах скульптори зображували  походи ассирійського війська, захоплення і руйнування ворожих міст, нещадні  страти й захоплення полонених.

Часто на рельєфах зображувалися  сцени з життя самого царя. Ось  цар полює на левів. Розлютовані  звірі кидаються на мисливця або  конають від ран. На іншому рельєфі  показано, як ассирійський цар бенкетує зі своєю коханою дружиною в саду. Він лежить на ложі і тримає в руці келих вина. Чорна борода царя розчесана і завита. На мускулистих руках масивні браслети та обручки. Поруч з ним сидить і його дружина з келихом вина в руці. Неподалік стоять слуги з опахалами та царедворці, які ладні виконати будь-яке бажання свого володаря. Не тільки звуки арф і тимпанів тішать царя. Він отримує насолоду від кривавого видовища: на дереві висить відрубана голова одного з його ворогів.

Ашшурбаніпал був найосвіченішим з ассирійських царів (хоч це не заважало йому проявляти жорстокість). За його наказом, в палац звозили не тільки коштовності, а й книги. Так була зібрана велика бібліотека, в якій зберігалися старовинні вавилонські міфи, легенди, молитви, твори мудреців про рух небесних тіл і про те, що вони провіщали людям. Палац царя згорів під час захоплення ворогами Ніневії, та бібліотека вціліла. Глиняні «книги» не горять, а стають міцнішими після випалювання. Археологи розкопали руїни палацу Ашшурбаніпала і знайшли цю бібліотеку. Вони зібрали уламки табличок і з'єднали їх. Так було відновлено Міф про Всесвітній потоп, Легенду про Гільгамеша та велику кількість інших клинописних «книг» Стародавнього Дворіччя [6].

Висновки

Отже, Старо-Ассирійське царство, об’єднало під своєю владою, хоча і на короткий час, велику частину Передньої Азії з Єгиптом, перетасовуючи народи і згуртовуючи країни, продовжувало справу зближення культурного людства. Ассирією, як уже зазначалося, називають гірську частину на півночі Дворіччя. Її центром було місто Ашшур, яке розташовувалося у середній течії річки Тигр. Ослаблення та занепад Вавилонської держави дали можливість ассирійцям у XIV ст. до н.е. розпочати будівництво власної держави. Вона постала у безперервних війнах із сусідами.

Основними виробниками в  Ассирії були землеробські общини. їм належала більша частина земель у державі. Власниками іншої були царі, їхнє оточення та багатії. Общини складалися з кількох поколінь найближчих родичів. Общинна земля позначалася  межею, а всередині поділялася на дрібні ділянки, кожну з яких обробляла  одна родина. Крім селянських, існували царські та храмові господарства. Зазвичай обробляли ці землі раби або збіднілі селяни. Як і в інших  давніх державах, рабами в Ассирії  ставали боржники в військовополонені.

Ассирія першою озброїла свою армію залізною зброєю, що давало їй перевагу перед іншими арміями. Майже 270 років ассирійська армія не знала поразок. Добре організована й озброєна, вона підкорила величезні території, що перетворило Ассирію на могутню державу. Правителі таких могутніх країн, як Вавилон, Сирія, Урарту, Фінікія, а пізніше навіть царі Єгипту сплачували їй данину. 

Як і будь-яка держава, побудована на насильстві над завойованими народами, Ассирія була приречена  на нетривале існування. Постійні війни  та боротьба за владу у верхівці суспільства, багатотисячні повстання на підкорених територіях ослабили Ассирію. Їй все важче було протистояти войовничим сусідам, вона шукала союзників у боротьбі з ними. Таким союзником для неї став Єгипет. Але підтримка Єгипту не врятувала колись могутню державу.

У 614 р. до н.е. вавилоняни розпочали наступ на Ассирію, їхні союзники – мідійці – вщент зруйнували давню столицю Ассирії Ашшур. У 612 р. до н.е. вже об’єднані сили вавилонян і мідійців взяли в облогу одне з найбільших ассирійських міст – Ніневію.

Облога міста тривала  три місяці. Ніневію спіткала та сажа доля, що й Ашшур. Місто було захоплене, розграбоване й зрівняне з землею. Населення Ніневії майже повністю було винищене. Ті, хто вцілів, стали рабами. Останній ассирійський цар Сін-шар-ішкун (Сарак) не дався у руки ворогів. Він підпалив свій палац і згорів у ньому. Разом з палацом згоріла й остання надія ассирійців на відродження держави. Залишки ассирійської армії разом з єгиптянами дали свій останній бій у 605 р. до н. е. біля Кархемиша. Колись могутня держава швидко розпалася, а її землі були взяті під контроль правителями Вавилона. Завойовники винищили ассирійську знать, а ті, хто вижив, розійшлися планетою.

Список  використаних джерел та літератури

1. Ассирия в старо-ассирийский период [Електронний ресурс]. – Точка доступу: // http://www.mystic-chel.ru/east/mesopotamia/489.html

2. Вавилон і Ассирія. Закони Хаммурапі [Електронний ресурс]. – Точка доступу: // http://uris.org.ua/istoriya-gosudarstva-i-prava-zarubezhnyh-stran/vavilon-i-assiriya-zakoni-hammurapi
3. История древнего востока. – 3-е изд. перераб и доп. / Под ред. В. И. Кузищина. – М: Высш. шк., 2003. – 462 с.
4. Крижанівський О. П. Історія Стародавнього Сходу: підручник. – 2-ге вид., стереотип / О. П. Крижанівський. – К.: Либідь, 2002. – 592 с.
5. Тураев Б. А. История древнего Востока. В 2 т. Том 2 / Б. А. Тураев; под ред. В. В. Струве. – Ленинград: Социально-экономическое, 1935. – 267 с.
6. Утворення Ассирійської держави [Електронний ресурс]. – Точка доступу: // http://ukrmap.su/uk-wh6/1112.html