Аудиторские доказательства. 8

План

Вступ

1.Сутність та класифікація аудиторських доказів

2.Джерела одержання аудиторських доказів

3. Методи одержання аудиторських  доказів

4.Порядок документування аудиторських  доказів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Для видачі обгрунтованих звітів аудитор повинен мати повну, достовірну і надійну інформацію – аудиторські докази.  Доказом є факт, який підтверджує чи спростовує (заперечує) інший факт, або ж відомості щодо певного факту, які дають змогу досить впевнено сформулювати думку і скласти аудиторський висновок.

В нормативах з аудиту і спеціальній економічній літературі наводяться різні визначення суті аудиторських доказів. Так, одні економісти наголошують, що під аудиторським доказом варто розуміти інформацію, яка підтверджує правильність відображених в обліку даних, отриманих під час фактичної перевірки стану контрольовааного об´єкта, яку відбирає аудитор у процесі контрольних дій для надання замовникові висновку про достовірність звітності.

Інші економісти аудиторські докази називають свідченнями, відомостями, отриманими аудитором під час перевірки.

У процесі дослідження аудитор збирає і вивчає тільки ті свідчення про об´єкти перевірки, що можуть бути використані як аудиторські докази. Свідчення, не причетні до мети дослідження, вивченню й аналізу не підлягають. Аудиторські свідчення варто розуміти дещо ширше, ніж аудиторські докази. Не кожне свідчення про об´єкти перевірки може бути доказом, тому з методичного погляду доцільніше використовувати термін „аудиторські докази”.

Стандарти щодо кількості, якості та процедур одержання аудиторських доказів встановлені у національному нормативі аудиту „ Аудиторські докази” № 14. Джерелами інформації можуть бути: облікова система, первинні документи, матеріальні активи, робітники підприємства, контрагенти.

1. Сутність та класифікація аудиторських доказів

Об'єктивна істина повинна бути підтверджена доказами. Юридична література трактує поняття доказів як фактичні дані (свідчення) про обставини, що мають значення для прийняття правильного рішення.

Доказом є факт, який підтверджує чи спростовує (заперечує) інший факт, або ж відомості щодо певного факту, які дають змогу досить впевнено сформулювати думку і скласти аудиторський висновок. Докази – це свідчення, які констатують будь-який факт і є незаперечними.

Усі первинні документи і облікові записи мають складатися згідно з вимогами Постанови Кабінету Міністрів України "Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні" від 3 квітня 1993 р.. V 250 і "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14 травня 1995 р. № 88, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. № 996-ХГУ (зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 11 травня 2000 р. № 1707-ІИ).

Цей Закон набрав чинності з 1 січня 2000 року. Відповідно до Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 р. № 1706, набрала чинності ціла низка положень (стандартів) бухгалтерського обліку, інструкцій та методичних вказівок.

Кількість та якість інформації, якою може володіти аудитор, багато в чому визначає якість аудиторського висновку, його адекватність фінансовому та майновому стану підприємства.

Аудиторські докази — це інформація, одержана аудиторами при підготовці висновків, на яких ґрунтується аудиторський звіт. Аудиторські докази включають первинні документи і облікові записи, які лежать в основі звітності, а також інформацію, що підтверджується з інших джерел.

Докази в аудиті можна класифікувати відповідно до правил подачі інформації, передбачених чинним законодавством, на прямі та непрямі.

Прямі — це докази, які підтверджуються первинними документами та обліковими регістрами. Наприклад, факт нестачі матеріалів підтверджений інвентаризаційними описами.

Непрямі — це свідчення, що не мають безпосереднього відношення до фактів з даного питання. Наприклад, надійність системи внутрішнього контролю може виступати непрямим доказом відсутності значних помилок у фінансовій звітності.

У залежності від джерела одержання інформації аудиторські докази можуть бути внутрішніми, зовнішніми та змішаними (комбінованими).

Внутрішні — інформація одержана від клієнта; зовнішні — інформація одержана від третіх осіб; змішані (комбіновані) — це докази, отримані від клієнта і підтверджені зовнішніми джерелами.

Аудитор, маючи відповідну інформацію, повинен бути повністю переконаний у тому, що його думка абсолютно правильна і справедлива. Для цього він повинен вирішити, чи є його докази достатньо переконливими та релевантними.

Релевантні — це докази, які мають цінність для вирішення поставленої проблеми. Наприклад, доказ того, що на підприємстві перекручена звітність із собівартості продукції, не є цінною при вирішенні питання щодо підтвердження наявності основних засобів.

На переконливість впливають три основні фактори: достовірність, достатність та своєчасність.

Достовірність характеризує докази з боку довіри до них та правдивості. Достовірність операції визначається повнотою і правильністю її оформлення у відповідності з чинними правилами ведення бухгалтерського обліку. Під достовірністю операції можна розуміти ступінь адекватного відображення нею об'єктивно здійснених явищ, подій чи процесів. При наявності в операції неточностей, які перекручують дійсні факти (показники), або при відсутності тих чи інших фактів (показників) інформацію називають недостовірною.

Для характеристики достовірності багато авторів використовують також термін надійності доказів. Наприклад, якщо аудитор особисто перевірив основні засоби на наявність, то одержаний результат буде більш надійним, ніж той, який він отримає з аналізу інвентаризаційних описів.

Достовірні докази повинні бути доречними і стосуватися предмету аудиту. Наприклад, аудитор перевіряв своєчасність оплати за відвантажену продукцію і методом тестування встановив, що в окремих випадках до продажу віднесені суми, по яких бухгалтер зробив некоректні бухгалтерські проводки. Цей доказ свідчить про недостовірність показника звітності Ф. № 2 «Звіт про фінансові результати» «Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)», проте ніяк не характеризує своєчасність розрахунків. Тому такі свідчення не будуть мати жодного стосунку до мети аудиту. Сутність доречності визначається метою аудиту. По відношенню до однієї мети докази можуть бути доречними, а по відношенню до іншої — ні.

Серед факторів, що впливають на достовірність доказів, виділяють: незалежність джерела інформації; ефективність системи внутрішнього контролю; безпосередні знання аудитора; оцінку осіб, що надали інформацію, ступінь об'єктивності, достатність, своєчасність, об'єднаний ефект.

1. . Незалежність джерела інформації. Так, зовнішні джерела інформації є більш надійними, ніж внутрішні. Наприклад, інформація, одержана від третіх осіб (банки, клієнти), більш достовірна, ніж та, що міститься в документах підприємства, що перевіряється. Підтвердження про одержання грошей у касі особи, що їх одержувала, більш достовірна, ніж касира.
2. Ефективність   внутрішнього   контролю.   Коли   система внутрішнього контролю у клієнта ефективна, то і докази, одержані від клієнта, є більш надійними. Наприклад, якщо система внутрішнього контролю за збереженням активів ефективна, то аудитор може отримати досить надійні докази з документів про недостачі та залишки на підприємстві.
3. Безпосередні  знання  аудитора.  Інформація,  одержана аудитором безпосередньо в результаті фактичної перевірки, спостережень, розрахунків, досліджень більш достовірна, ніж та, яку одержують допоміжними методами. Наприклад, розрахунки  рентабельності,   платоспроможності,   складені   самим аудитором, більш достовірні, ніж ті, які йому надали відповідальні особи підприємства.
4. Оцінка осіб, що надали інформацію. Навіть при незалежності джерела інформації докази можна вважати надійними тільки в тому разі, коли вони надаються особами, що дійсно мають відповідно до свого положення достовірні свідчення. Наприклад, підтвердження банків є більш достовірними, ніж інформація від осіб, не дуже обізнаних зі справами клієнта.

Крім цього, докази, зібрані безпосередньо аудитором, можуть бути недостатньо достовірними і тоді, коли він має невисоку кваліфікацію для їх правильної оцінки. Так, перевірка аудитором фактичної наявності дорогоцінних каменів у ювелірному магазині не дасть достовірних доказів, якщо аудитор не має відповідних знань. У цьому випадку свідчення експерта з цього питання будуть більш достовірними.

5. Ступінь   об'єктивності.  

Об'єктивна   інформація   —   це реально існуючі докази. До об'єктивної інформації можна віднести підтвердження рахунків дебіторів, банківські виписки, результати інвентаризації.

Суб'єктивна інформація — це підтвердження будь-яких осіб про можливі результати. Наприклад, підтвердження адвоката про швидке погашення кредиторської заборгованості.

6. Достатність. Достатність зібраних доказів встановлюється їх кількістю. Тому розмір вибірки, встановлений аудитором, буде важливим, коли аудитор вирішує, чи буде йому досить зібраних свідчень. Так, він може вибрати 200 або 100 документів

Для дослідження. У першому випадку докази будуть більш достатніми. Крім розміру вибірки слід зважати і на характер моментів вибірки. При перевірці реалізації, стану розрахунків можуть бути вибраш документи з найбільшими сумами за характеристикою покупців тощо.                              

7. Своєчасність -   аудиторські   докази   більш   достовірні якщо вони відповідають моменту здійснення фактів

Наприклад, оцінка ліквідності цінних паперів на дату скла Дання балансу більш переконлива, ніж така ж оцінка на два місяці раніше. А оцінка показників звіту про фінансово більш переконлива, якщо вибірка охоплює весь період а не якусь частину періоду.                                           

8. Об'єднаний ефект.

Для характеристики достовірності багато авторів використовують також термін надійності доказів. Наприклад аудитор особисто перевірив основні засоби на одержаний результат буде більш надійним, ніж той який він отримає з аналізу інвентаризаційних описів

2. Джерела одержання аудиторських доказів

Якість доказів залежить від їхніх джерел. У залежності від змісту об´єкта контролю аудитор вибирає відповідні джерела інформації, що дають повну характеристику досліджуваного об´єкта. Такими джерелами можуть служити:

1. Дані первинних документів, у яких відбивається зміст відповідних господарських операцій чи первинних звітів, чи представлені узагальнені дані про об´єкт контролю за визначений період часу.
2. Облікові регістри, де узагальнюється і накопичується інформація з відповідних первинних документів і звітів у розрізі їхнього економічного змісту.
3. Головна книга – регістр синтетичного обліку, де відбиваються  залишки на початок і на кінець звітного періоду й обороти дебету і кредитувідповідних рахунків.
4. Бухгалтерська, податкова і статистична звітності.
5. Плани, кошториси, калькуляції і і розпорядницькі документи.
6. Матеріали перевірок і ревізій, проведених державними податковими інспекціями, органами державної контрольно-ревізійної служби й інших органів управління.
7. Матеріали внутрішньогосподарського контролю підприємства, у тому числі: за результатами раптових перевірок та інвентаризацій основних засобів, запасів, коштів, розрахунків й ін.
8. Дані, отримані аудитором при проведенні документального і фактичного контролю об´єктів аудиту.
9. Письмові й усні заяви працівників підприємства й третіх осіб щодо змісту досліджуваних об´єктів.
10. Результати аналізу фінансово-господарської діяльності економічного суб´єкта.
11. Зіствлення одних документів клієнта з іншими, а також зіставлення документів клієнта з документами третіх осіб.
12. Статутні документи, договори, накази й інші адміністративні документи.
13. Звертання до керівництва за роз´ясненнями в усній і письмовій формі.

Одержання аудиторських доказів аудитором здійснюється шляхом застосування процедур.

До основних процедур належать: • перевірки, спостереження, опитування, підтвердження, підрахунки та аналітичні процедури.

Перевірка матеріальних активів забезпечує надійні аудиторські докази. Перевірка складається з вивчення бухгалтерських документів, реєстрів, в яких фіксуються господарські операції з матеріальних активів.

Перевіряючи достовірність документів, реквізитів та записів у них, здійснюється виявлення фальсифікованих даних, тобто таких, в яких є підчистки, підроблені записи, заміна цифрових величин та текстів. У цих документах приховується обман та інші порушення бухгалтерського обліку. Документи складаються з дотриманням певних вимог, оформляються підписами осіб, які беруть участь у проведенні операцій, і тому вони мають доказову силу.

Документи мають важливе значення в організації й оперативному керівництві роботою підприємства. Вони слугують для передачі розпоряджень, а також підтвердження правильності виконання операцій. Так, лімітно-заборні карти є основою для відпуску матеріалів зі складу, видаткові касові ордери—для виплати грошей з каси, наряди на відрядну роботу —для нарахування заробітної плати робітникам.

На основі документів керівники підприємства здійснюють попередній контроль (у момент підписання документа, на підставі якого повинна проводитись певна господарська операція). Далі контроль здійснюють працівники бухгалтерії при опрацюванні документів і виші організації під час проведення документальних ревізій. Попередній і подальший контроль запобігає зловживанням з боку матеріально-відповідальних осіб, тобто сприяє збереженню державної власності. Своєчасно складеній належним чином оформлені документи використовують у судових органах і арбітражі при розгляді господарських спорів з іншими підприємствами, організаціями і особами.

Велике значення мають документи для зміцнення господарського розрахунку, оскільки він оснований на спостереженні й контролі за допомогою документів за кожною окремою операцією. Отже, документи є засобом організації й контролю господарської діяльності.

У процесі оформлення і обробки документів проводиться систематичний контроль за дотриманням платіжної й кредитної дисципліни, встановлюється ретельне спостереження за економним витрачанням коштів підприємства, прискоренням їх обігу. Документи використовуються також при аналізі господарської діяльності підприємства. Багато факторів, що вплинули на результати виконання плану підприємства, можна виявити тільки шляхом детального вивчення облікових даних і документів, що були основою бухгалтерських записів.

Для реєстрації господарських операцій використовують різні за формою й змістом документи. Однак кожний документ повинен вмішувати всі показники, необхідні для повного уявлення про зроблену операцію. Такі показники називаються реквізитами

У разі відсутності будь-якого з обов'язкових реквізитів, документ втрачає свою доказову силу і може бути підставою для записів у системі рахунків бухгалтерського обліку.

Аудиторська практика свідчить, що часто документи мають неоговорені виправлення, підчистки, нечіткі відбитки печатки, що дозволяє особам здійснювати зловживання. На такі документи, насамперед, аудитор повинен звертати увагу і ретельно їх перевіряти.

Важливою процедурою перевірки є спостереження. Цей процес полягає в спостереженні процедури, що виконується іншими особами.

Необхідною процедурою аудиторської перевірки є також опитування і підтвердження.

Опитування полягає у пошуку інформації, яку отримують від обізнаних осіб підприємства. Ця процедура може варіювати від формальних письмових запитів, що адресуються третім особам, до неформального усного опитування працівників підприємства. Отримані відповіді на опитування дають аудитору інформацію, що підтверджує аудиторські докази."

Підтвердження полягає в отриманні аудиторами підтверджувальної інформації, яка міститься в регістрах бухгалтерського обліку.

Однією із необхідних процедур є підрахунок. Він полягає у перевірці арифметичної точності первинних документів та реєстрів бухгалтерського обліку, у самостійному проведенні підрахунків.

Одержання доказів шляхом застосування аналітичних процедур здійснюється через аналіз найважливіших показників, зокрема, підсумкових досліджень відхилень від показників, що очікуються.

3. Методи одержання аудиторських  доказів

Для того, щоб одержати аудиторські докази в залежності від змісту об´єктів аудиту й умов їхнього дослідження, використовують загальнонаукові та спеціальні прийоми документального та фактичного контролю.

Зміст документів аудитор перевіряє суцільним чи вибірковим способом.

З метою одержання аудиторських доказів досліджується зміст операцій, і аудитор установлює їхню законність, доцільність і вірогідність.

Законною операція вважається тоді, коли її зміст не суперечить чинному законодавству, постановам уряду, положенням і інструкціям відповідних органів керування.

Доцільнітсь операції визначається її цілеспрямованістю на виконання задач, що стоять перед підприємством за умови дотримання законності.

Варто враховувати, що операція може бути законною, але не доцільною і навпаки.

Вірогідність господарської операції встановлюється при формальній і арифметичній перевірках документів, тобто фактичної. Формальна перевірка документів полягає в тім, що аудитор повинен переконатися в реальності визначеного документа. Для цього рекомендується вибрати визначені записи в бухгалтерському обліку аж до того первинного документа, що повинее підтверджувати реальність і доцільність виконаня цієї операції.

Для одержання аудиторських доказів застосовуєтьс наступні прийоми:

• зустрічна перевірка документальних даних. Ця перевірка дозволяє знайти випадки крадіжок, що вуалюються шляхом виправлення даних в окремих документах, складання нових, підроблених документів, і заміни ними дійсних, неправильного відображення на рахунках бухгалтерського обліку господарських операцій чи не відображення їх у бухгалтерському обліку;
• взаємний контроль. Зіставлення окремих документів шляхом вивчення і зіставлення окремих реквізитів, що повторюються в ряді документів і відображають взаємозалежні операції;
• при наявності в аудитора сигналів про крадіжку товарно-матеріальних цінностей чи коштів, невиявленої проведеними на підприємстві інвентаризаціями, застосовується прийом хронологічної перевірки, тобто перевірки руху зазначених цінностей. Це дозволяє виявити невраховані товарно-матеріальні цінності, наявні цінності(оприбуткування яких не підтверджено документами), відпустка цінностей, не зафіксованих у документах тощо.

У практиці аудиту широко затсосовуються такі прийоми документального контролю для одержання доказів, як техніко-економічні розрахунки і нормативна перевірка.

• техніко-економічні розрахунки проводяться аудитором при одержанні доказів про правильність окремих показників бізнес-плану, правильність складання кошторисів загальновиробничих і загальногосподарських витрат, капітального ремонту, списання матеріалів на обсяг виробництва продукції чи будівельних матеріалів, на обсяг виконаних будівельно-монтажних робіт, тощо;
• прийом нормативної перевірки застосовується аудитором для одержання доказів про виконання визначеної задачі. Виявлені при цьому відхилення підлягають ретельному вивченню з метою встановлення причин їхнього виникнення і відповідальних за це посадових осіб. На основі отриманих даних аудитор дає оцінку показників і розробляє пропозиції, що дозволяють попередити надалі виникненння відхилень негативного характеру;
• простежування. Процедура, у ході якої аудитор перевіряє деякі первинні документи. Відображення даних первинних документів у регістрах синтетичного й аналітичного обліку, знаходить заключну кореспонденцію рахунків і переконується в тім, що відповідні господарські опетрації правильно чи неправильно записані в бухгалтерському обліку. Простежування дозволяє визначити нетипові статті і події відображені в документах клієнта. При визначеннні категорії операцій, у відношеннні яких варто застосовувати прийом чи процедуру простежування, аудитору рекомендується вивчити кредитові обороти по аналітичних рахунках, записаних у Головній книзі, звертаючи увагу на нетипові кореспонденції рахунків;
• підтвердження  - це одержання інформації про реальність залишків на архунках обліку коштів, рахунків розрахунків, рахунків дебіторської і кредиторської заборгованості. Аудитор повинен одержати підтвердження в письмовій формі від незалежної(третьої) сторони.

У законі України „Про аудиторську діяльність” зазначено, що аудитор має право особисто перевіряти наявність майна, коштів. Цінностей, а також жадати від керівництва суб´єкта проведення контрольних оглядів, вимірів виконаних робіт, визначення якості продукції.

Як показує практика, перевагу аудитори надають документальному контролю:

• Формальна перевірка дає можливість переконатися в заповненні всіх реквізитів документів, що забезпечують його юридичну чинність.
• Арифметичний контроль підтверджує правильність кількісних вартісних показників, що містяться в документах.
• По змісту. Перевірка зв´язана з оцінкою законності й істотності господарських операцій.
• Аналіз. Основна ідея в тім, що відхилення від очікуваних чи відомих взаємозв´язків між показниками звітності, зміна тенденції показників може бути результатом помилки.
• Аналітичні процедури. Це аналіз і оцінка отриманої аудитором інформації, дослідження найважливіших фінансових і економічних показників економічного суб´єкта, що перевіряється, з метою виявлення незвичайних і невірно записаних у  бухгалтерському обліку фактів господарської діяльності, а також з´ясування причин помилок і перекручувань.

По багатьом об´єктам аудитор повинен встановити їх реальний стан. Це досягається під час проведення аудиту за допомогою прийомів фактичного контролю, до яких відносяться: інвентаризація, контрольне обмірювання, експертна оцінка, обстеження на місці, контрольний запуск сировини і основних матеріолів у виробництво, перевірка якості сировини й основних матеріалів, тощо.

4.Порядок документування  аудиторських доказів

Аудиторська організація та індивідуальний аудитор повинні документально оформляти всі відомості , які є важливими з точки зору надання доказів, що підтверджують аудиторський думку.

Документація - робочі документи і матеріали, підготовлювані аудитором і для аудитора або одержувані і збережені аудитором у зв'язку з проведенням аудиту . Робочі документи можуть бути представлені у вигляді даних , зафіксованих на папері , фотоплівці , в електронному вигляді або в іншій формі.

Робочі документи застосовуються для :

• Планування і проведення аудиту;
• Здійснення поточного контролю та перевірки виконаної аудитором роботи ;
• Фіксування результатів і висновків , зроблених на основі аудиторських доказів .

Аудитор повинен складати робочі документи в достатньо повною і детальною формі , необхідної для забезпечення спільного розуміння аудиту . Він повинен відображати в робочих документах інформацію про планування аудиторської роботи , характер , тимчасових рамках і обсязі виконаних аудиторських процедур , їх результати , а також про висновки, зроблені на основі отриманих аудиторських доказів . У робочих документах має міститися обґрунтування аудитором всіх важливих моментів , по яких необхідно висловити своє професійне судження , разом з його висновками за ним. У тих випадках , коли аудитор проводив розгляд складних принципових питань або висловлював з будь-яким важливим для аудиту питань професійне судження , в робочі документи слід включати факти, відомі аудитору на момент формулювання висновків , і необхідну аргументацію.

Аудитор має право визначати обсяг документації щодо кожної конкретної аудиторської перевірки , керуючись своїм професійним думкою. Відображення у складі документації кожного розглянутого аудитором в ході перевірки документа або питання не є необхідним. Обсяг документації аудиторської перевірки повинен бути такий , щоб у разі , якщо виникне необхідність передати роботу іншому аудитору , який не має досвід роботи цьому завданням , він зміг виключно на основі даної документації (не вдаючись до додаткових бесід або листуванні з колишнім аудитором ) зрозуміти виконану роботу і обґрунтованість рішень і висновків.

Форма і зміст робочих документів визначаються такими факторами як :

- Характер і складність діяльності  особи, що аудіюється;

- Характер аудиторського завдання ;-

 Вимоги, що пред'являються до аудиторського висновку ;-

 Необхідність давати вказівки  працівникам аудитора , здійснювати  за ними поточний контроль  і перевіряти виконану ними  роботу ;

• Характер і стан систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю аудійованої особи;
• Конкретні методи і прийоми , застосовувані в процесі проведення аудиту . аудиторський доказ експертний баланс.

Робочі документи повинні бути складені та систематизовано таким чином , щоб відповідати обставинам кожної конкретної аудиторської перевірки і потребам аудитора в ході її проведення . З метою підвищення ефективності підготовки та перевірки робочих документів рекомендується розробити в аудиторській організації типові форми документації . Така стандартизація документування полегшує доручення роботи підлеглих і одночасно дозволяє надійно контролювати результати виконуваної ними роботи.

Робочі документи зазвичай містять:

• Інформацію , що стосується організаційно - правової форми та організаційної структури особи, що аудіюється;
• Витяги або копії необхідних юридичних документів , угод, протоколів ;
• Інформацію про галузь , економічної та правовому середовищі , в якій аудійована особа здійснює свою діяльність ;
• Інформацію , що відображає процес планування , включаючи програми аудиту і будь-які зміни до них;
• Докази розуміння аудитором систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю;
• Докази, що підтверджують оцінку невід'ємного ризику , рівня ризику застосування засобів контролю і будь-які коригування цих оцінок;
• Докази, що підтверджують факт аналізу аудитором роботи аудійованої особи з внутрішнього аудиту і зроблені аудитором висновки ;
• Аналіз фінансово-господарських операцій та залишків по рахунках бухгалтерського обліку;
• Аналіз найбільш важливих економічних показників і тенденцій їх зміни ;
• Відомості про характер , тимчасових рамках , обсязі аудиторських процедур і результати їх виконання ;
• Докази , які підтверджують, що робота , виконана працівниками аудитора , здійснювалася під контролем кваліфікованих фахівців і була перевірена ;
• Відомості про те , хто виконував аудиторські процедури , із зазначенням часу їх виконання ;
• Детальну інформацію про процедури , застосовані до фінансової ( бухгалтерської) звітності підрозділів і (або) дочірніх підприємств , що перевірялися іншим аудитором;
• Висновки, зроблені аудитором , по найбільш важливих питань аудиту , включаючи помилки і незвичайні обставини , які були виявлені аудитором в ході виконання процедур аудиту , і відомості про заходи, вжиті у зв'язку з цим аудитором;
• Копії фінансової (бухгалтерської ) звітності та аудиторського висновку і т. п.

Документи , що входять до складу робочої документації , повинні мати:

• Тему із зазначенням найменування об'єкта аудиту ;
• Призначення робочого документа;
• Дату термін виконання аудиторської перевірки;
• Посилання на джерело відомостей;- Порядковий номер;- Підпис аудитора , дату.

Відомості в робочій документації строго конфіденційні і не підлягають розголошенню. Робочі документи - власність аудитора ( аудиторської організації ) . Однак, частина документів і витяги з них можуть бути надані на розсуд аудитора особі, що аудіюється. Вони не можуть замінити бухгалтерські записи. Робоча документація комплектується в папки і зберігається в архіві не менше п'яти років. При її загибелі призначається службове розслідування з подальшим складанням акту.

Висновки

Отже, аудиторські докази збирають для для підтвердження логічної тези про достовірність(реальність) даних фінансової звітності та обліку. Для отриманні цих доказів можна використовувати різні прийоми аудиторського контролю.

Належну увагу аудитор повинен приділяти перевірці правильності підрахунків в облікових регістрах і переносу їхніх підсумкових даних у регістр синтетичного обліку – Головну книгу, тому що на основі наявної в ній інформації складається фінансова звітність.

Отримані у процесі аудиту докази систематизуються і на їхній основі відповідно до затверджених розділів програми розробляються пропозиції, спрямовані на усунення виявлених відхилень. Аудитор установлює терміни і порядок внесення виправлень у дані бухгалтерського обліку і звітності. Переконавшись у виконанні його пропозицій, аудитор складає звіт про результати аудиторської перевірки і висновок про правильність ведення бухгалтерського обліку і вірогідності даних фінансової звітності.

Усі первинні документи і облікові записи мають складатися згідно з вимогами Постанови Кабінету Міністрів України „Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні” від 3 квітня 1993 р. №250 і „Положення про документальне забезпеченння записів у бухгалтерському обліку”, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14 травня 1995р. №88, Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999р. №996-14(зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 11 травня 2000р.№1707-3). Цей закон набрав чинності з 1 січня 2000року. Відповідно до Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998р. №1706, набрала чинності ціла низка положень(стандартів) бухгалтерського обліку, інструкцій та методичних вказівок.