Банки, їх роль та функції в трансформаційній економіці України

Тема: Банки, їх роль та функції в трансформаційній економіці України

План

Вступ

1. Функції банків……………………………………………………………………2 с.
2. Стан банківської системи в трансформаційній економіці України…………14 с.

Висновок………………………………………………………………………...24 с.

Перелік використаної літератури…………………………………………….. 25 с.

Вступ

Банківська система — сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють в рамках загального грошово-кредитного механізму. Включає Центральний банк, мережу комерційних банків і інших кредитно-розрахункових центрів. Центральний банк проводить державну емісійну і валютну політику, і є ядром резервної системи. Комерційні банки здійснюють усі види банківських операцій.

Процес організації центральних  банків відбувався двома основними  методами. Перший — еволюційний, коли комерційному банку надавалось монопольні права на емісію грошей. Другий метод організації центрального банку був характерний для США. Утворення його було пов’язане з прийняттям Конгресом у 1913 році Федерального резервного акта, згідно з яким у країні було створено Федеральну Резервну Систему з 12 банків, які виконують функції центрального банку.

Тема: банки, їх роль та функції в трансформаційній економіці України є дуже актуальною, тому що за допомогою аналізу банківської системи України стає зрозумілий її стан, шляхи вдосконалення та шляхи вирішення проблем.

Таким чином метою роботи є знайдення найбільш ефективних шляхів повернення економіки України на докризовий рівень і подальший її розвиток.

Для досягнення мети треба  вирішити такі завдання:

• Проанолізувати стан банківської системи України у докризовий та посткризовий період;
• Зробити висновки та висловити доцільні рішення проблем з цього приводу.

При виконанні роботи застосовувались  такі методи: наукова абстракція, аналіз і синтез, індукція і дедукція, діалектика як метод, історичний і логічний методи, економічне моделювання, метод порівнянь, математичні, системні, функціональні, графічні і статистичні методи.

1. Функції банків

Деякі центральні банки були відразу  створені як державні (у ФРН, Росії, Україні); інші створювалися як акціонерні, а потім націоналізувалися (у  Великій Британії, Франції). Але незалежно від того, належить чи не належить капітал центрального банку державі, історично між банком і урядом склалися тісні зв’язки, що особливо посилилися на сучасному етапі. Уряд зацікавлений у надійності центрального банку з огляду на особливу роль останнього в кредитній системі країни, у проведенні економічної політики уряду.

Проте тісні зв’язки з  державою не означають, що вона може безмежно впливати на політику центрального банку. Незалежно від належності капіталу центральний банк є юридично самостійним. Найчастіше він підзвітний законодавчому органу, або спеціальній банківській комісії, утвореній парламентом. Керуючого банку можуть призначати парламент, президент, уряд, монарх, і він не входить до складу уряду. Істотний ступінь незалежності центрального банку є необхідною умовою ефективності його діяльності, що нерідко вступає в суперечність з короткостроковими цілями уряду, стурбованого, скажімо, наближенням чергових виборів. Це особливо важливо в плані обмеження можливостей уряду використовувати ресурси центрального банку для покриття бюджетного дефіциту.

Водночас незалежність центрального банку від уряду має відносний  характер у тому сенсі, що економічна політика не може бути успішною без чіткого узгодження і тісного ув’язування її основних елементів: грошово-кредитної і фінансової політики. У довгостроковому плані політика центрального банку прямо визначається пріоритетами макроекономічного курсу уряду. У кінцевому підсумку будь-який центральний банк тією або іншою мірою сполучає риси банку і державного органу.

Основними функціями центрального банку, що визначають його місце і  роль у кредитній системі країни, є:

• проведення єдиної державної політики в сфері грошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності національної грошової одиниці;
• монопольне право на випуск банкнот в обіг, визначення виду грошової одиниці, її номіналу, основних ознак і систем захисту;
• здійснення функцій валютного органу — головного органу, який визначає валютну політику держави;
• здійснення банківського нагляду, на який покладено контроль за виконанням комерційними банками законодавства з банківської справи, додержання економічних нормативів, банківських резервів тощо;
• здійснення функцій «банку банків» з метою дотримання стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей кредитування комерційних банків;
• організація і здійснення через банківську систему касового обслуговування державного бюджету, проведення операцій з державними цінними паперами, надання кредитів уряду;
• організація міжбанківських розрахунків.

За центральним банком як представником держави законодавчо закріплена емісійна монополія тільки щодо банкнот, тобто загальнонаціональних кредитних грошей, що є загальновизнаним остаточним засобом погашення боргових зобов’язань. У деяких країнах центральний банк монопольно здійснює також емісію монет, але їх карбуванням звичайно займається міністерство фінансів (казначейство). Банкноти становлять незначну частину грошової маси промислово розвинутих країн, тому функції емісійної монополії ЦБ дещо знижені, хоча банкнотна емісія, як і раніше, необхідна для платежів у роздрібній торгівлі і забезпечення ліквідності кредитної системи. Чим вище частка наявного обігу в країні, тим важливіше значення банкнотної емісії.

Центральний банк не має справи безпосередньо  з підприємцями і населенням. Його головною клієнтурою є комерційні банки, що виступають ніби посередниками між економікою і центральним банком. Останній зберігає вільну готівку комерційних банків, тобто їхні касові резерви. Історично ці резерви поміщалися комерційними банками в центральний банк як гарантійний фонд для погашення депозитів.

У більшості країн комерційні банки зобов’язані зберігати  частину своїх касових резервів у центральному банку відповідно до закону. Такі резерви називають обов’язковими банківськими резервами. Центральний банк встановлює мінімальне співвідношення обов’язкових резервів з зобов’язаннями банків по депозитах (норму обов’язкових резервів). Через рахунки, що відкриваються комерційними банками в центральному банку, останній здійснює врегулювання розрахунків між ними. З упровадженням електронних розрахункових систем істотно знизилося значення традиційної для центрального банку функції розрахункового центру банківської системи.

Беручи на збереження касові резерви комерційних банків, центральний  банк робить їм кредитну підтримку. Він  є для комерційних банків кредитором останньої інстанції, тобто кредитором на крайній випадок. Звичайно його кредити даються банкам по ставці вищій, ніж ринкова, і тому банки звертаються за підтримкою до центрального банку тільки у разі відсутності іншої можливості одержати кредит.

Як відзначалося, незалежно  від належності капіталу Центральний  банк тісно пов’язаний з державою. Як банкір уряду центральний банк виступає і як його касир, і кредитор, у ньому відкриті рахунки уряду  й урядових відомств. В більшості  країн центральний банк здійснює касове виконання державного бюджету. Доходи уряду, що надійшли від податків і позик, зараховуються на безпроцентний  рахунок казначейства (міністерства фінансів) в центральному банку, з якого покриваються всі урядові витрати. У деяких країнах, наприклад, у США, більша частина бюджетних коштів поміщається в комерційні банки.

В умовах хронічного дефіциту державних бюджетів посилюється  функція кредитування держави і  управління державним боргом. Під  управлінням державним боргом розуміються операції центрального банку по розміщенню і погашенню позик, організації виплат доходів за ними, по проведенню конверсії і консолідації. Центральний банк використовує різноманітні методи управління державним боргом: купує або продає державні зобов’язання з метою впливу на їхні курси і прибутковість, змінює умови продажу, різноманітними засобами підвищує принадність державних зобов’язань для приватних інвесторів.

Від імені уряду центральний  банк регулює резерви іноземної  валюти і золота, він є традиційним зберігачем державних золотовалютних резервів. Він здійснює регулювання міжнародних розрахунків, платіжних балансів, бере участь в операціях світового ринку позичкових капіталів і золота. Центральний банк, як правило, представляє свою країну в міжнародних і регіональних валютно-кредитних організаціях.

   Всі функції центрального банку тісно взаємозалежні. Кредитуючи державу і банки, центральний банк одночасно створює кредитні знаряддя обігу, здійснюючи випуск і погашення урядових зобов’язань, впливає на рівень позичкового відсотка. Названі функції центрального банку створюють об’єктивні передумови для виконання ним функції регулювання всієї грошово-кредитної системи країни і, отже, регулювання економіки. Функція грошово-кредитного регулювання і банківського нагляду на сучасному етапі є найважливішою функцією центрального банку.

   Свої функції центральний банк здійснює через банківські операції — пасивні й активні. Пасивними називаються операції, за допомогою яких утворюються банківські ресурси, активними - операції по розміщенню банківських ресурсів.

Як уже зазначалося, в  Україні функціонує дворівнева банківська система. Перший її рівень представляє  Національний банк України, який виконує  роль центрального банку. Разом з  управлінням центрального банку  Республіки Крим та державними банківськими установами всіх рівнів Національний банк України утворює єдину систему, яка грунтується на спільній грошовій одиниці і виконує функції резервної системи.

Національний банк підзвітний Верховній Раді України. Йому належить виключне право випуску готівки  в обіг та її вилучення з обігу  відповідно до функцій резервної  системи. У цьому зв’язку Національний банк України: встановлює порядок ведення касових операцій у народному господарстві; організовує виготовлення банкнот і металевих грошей; встановлює правила перевезення, зберігання та інкасації готівки; забезпечує утворення резервних фондів банкнот і металевих грошей; визначає прикмети, порядок обліку пошкоджених банкнот і монет та їх знищення.

Національний банк управляє грошовим обігом у країні. Основними економічними методами регулювання грошової маси в обігу (готівкової і безготівкової) є:

• визначення обсягу кредитів, які видаються комерційним банкам;
• купівля та продаж цінних паперів і зарубіжної валюти;
• визначення норм обов’язкових резервів, розмішених комерційними банками в Національному банку;
• визначення процентних ставок за кредит, які надає Національний банк комерційним банкам.

Національний банк щорічно розробляє  проект Головних напрямів єдиної державної  грошово-кредитної політики, які  затверджуються Верховною Радою України.

Головні напрями єдиної державної  грошово-кредитної політики такі:

• аналіз і прогноз економічної кон’юнктури в поєднанні з показниками соціального і економічного розвитку країни;
• економічно обґрунтовані максимальні розміри грошової маси в обігу (готівкової і безготівкової);
• основні напрямки процентної і валютної політики;
• головні методи грошово-кредитного регулювання. З метою регулювання діяльності комерційних банків Національний банк встановлює їм такі економічні нормативи: мінімальний розмір статутного фонду; граничні співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою його активів; показники ліквідності балансу; розмір обов’язкових резервів, що розміщуються в Національному банку (в процентах до всіх зобов’язань банку або до будь-якої їх частини); максимальний розмір ризику на одного позичальника; максимальний розмір валютного, процентного та курсового ризиків.

    Показники ліквідності балансу комерційного банку встановлюються у вигляді нормативного співвідношення між активами і зобов’язаннями банку з урахуванням строку їх погашення, а також можливості реалізації активів.

Максимальний розмір ризику на одного позичальника визначається в процентному відношенні до загальної суми власних коштів банку. У розрахунок ризику включається вся сума вкладів і кредитів даному позичальнику, а також видані за його дорученням гарантії, доручення та інші зобов’язання.

Максимальні розміри валютного, процентного і курсового ризиків  являють собою максимальну суму незбалансованості різних видів активів і пасивів за їх валютною і процентною структурою. Національний банк здійснює контроль за дотриманням комерційними банками банківського законодавства. У разі систематичного порушення комерційними банками цієї вимоги Національний банк може:

• ставити перед засновниками комерційного банку питання про проведення заходів фінансового оздоровлення банку (збільшення власних коштів, зміну структури активів та ін.), про реорганізацію чи ліквідацію банку;
• застосовувати санкції у вигляді: 1) стягнення грошового штрафу в розмірі додаткового доходу, одержаного внаслідок неправомірних дій банку; 2) підвищення норми обов’язкових резервів; 3) призначення тимчасової адміністрації по управлінню банком на строк, необхідний для його фінансового оздоровлення; 4) відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій.

Національний банк уповноважений  проводити з банками такі операції:

• надавати комерційним банкам кредити на строк, узгоджений з позичальником;
• купувати, продавати, здійснювати інші операції з векселями, які мають підпис трьох зобов’язаних по них осіб з відомою платоспроможністю, строком оплати протягом трьох місяців з дати купівлі;
• купувати, зберігати і продавати державні цінні папери; видавати кредити на строк, який не перевищує трьох місяців, під заставу: 1 )векселів, які оформлені належним чином, у розмірі, що не перевищує 90 % їх номінальної вартості; 2)державних цінних паперів у розмірі, що не перевершує 90 % їх вартості;
• купувати і продавати іноземну валюту і платіжні документи в іноземній валюті, які виставляють вітчизняні та іноземні банки.

Національний банк створює  й організує діяльність державної  скарбниці республіки, забезпечує зберігання резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів і золотих запасів, представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, де міжнародне співробітництво передбачається на рівні центральних банків.

Структура Національного  банку України така: центральний апарат, Кримське республіканське, обласні управління, розрахункові центри при них, регіональні розрахунково-касові центри в містах і районах.

Базовою ланкою кредитної  системи є комерційні банки, які  становлять другий рівень банківської  системи. Комерційні банки — це багатопрофільні  кредитні установи, які концентрують основну частину кредитних ресурсів, здійснюють у широкому діапазоні  банківські операції і фінансові  послуги для юридичних і фізичних осіб. Поява терміну “комерційні  банки” пов’язана з тим, що у XVII ст. вони почали свою діяльність з обслуговування торгівлі.

Основними функціями комерційних  банків є: мобілізація тимчасово  вільних коштів і перетворення їх у капітал; кредитування підприємств, держави і населення; випуск кредитних грошей; здійснення розрахунків і платежів у господарстві; емісійно-засновницька функція; консультування, надання економічної і фінансової інформації.

Комерційні банки здійснюють депозитну-кредитну емісію — грошова маса збільшується, коли банки видають позички своїм  клієнтам, і зменшується, коли ці позички  повертаються. Ці банки є емітентами кредитних знарядь обігу. Надана клієнту позичка зараховується на його рахунок у банку, тобто банк створює депозит (вклад до запитання), при цьому збільшуються боргові зобов’язання банку. Власник депозиту може одержати в банку готівку в розмірі вкладу, внаслідок чого відбувається збільшення кількості грошей в обігу. При наявності попиту на банківські кредити сучасний емісійний механізм дозволяє розширювати грошову емісію, що підтверджується ростом грошової маси в промислово розвинутих країнах. Водночас економіка потребує в необхідній, але не надмірній кількості грошей, тому комерційні банки функціонують у рамках обмежень, встановлюваних центральним банком, за допомогою яких регулюється процес кредитування і, отже, процес створення грошей.

      Виконуючи функцію мобілізації тимчасово вільних коштів і перетворення їх у капітал, банки акумулюють грошові доходи і заощадження у формі внесків. Вкладник одержує винагороду у вигляді відсотка. Сконцентровані у внесках заощадження перетворюються в позичковий капітал, який використовується банками для надання кредиту підприємствам і підприємцям. Позичальники вкладають кошти в розширення виробництва, придбання нерухомості і споживчих товарів. У кінцевому підсумку за допомогою банків заощадження перетворюються в капітал.

      Важливе економічне значення має функція кредитування підприємств, держави і населення. Пряме надання в позичку вільних грошових капіталів їх власниками позичальникам у практичному господарському житті ускладнено. Банк виступає як фінансовий посередник, одержуючи кошти в кінцевих кредиторів і даючи їх кінцевим позичальникам. За рахунок кредитів банку здійснюється фінансування промисловості, сільського господарства, торгівлі, забезпечується розширення виробництва. Комерційні банки надають позички споживачам на придбання товарів тривалого користування. Оскільки державні витрати не завжди покриваються прибутками, банки кредитують фінансову діяльність уряду.

Найважливіша особливість  комерційних банків, яка відрізняє  їх від інших інститутів кредитної  системи (крім центрального банку), полягає  в тім, що вони здійснюють випуск кредитних  грошей.

      Однією з функцій комерційних банків є забезпечення розрахунково-платіжного механізму. Виступаючи як посередник у платежах, банки виконують для своїх клієнтів операції, пов'язані з проведенням розрахунків і платежів.

Емісійно-засновницька функція здійснюється комерційними банками шляхом випуску  і розміщення цінних паперів (акцій, облігацій). Виконуючи цю функцію, банки  стають каналом, що забезпечує додаткові  засоби заощаджень для виробничих цілей. Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Наприклад, комерційні банки надають посередникам ринку цінних паперів (компаніям-засновникам) позички для підписки на цінні папери нових випусків, а ті продають банкам цінні папери для перепродажу вроздріб. Якщо компанія-засновник, на ім’я якої зареєстровані цінні папери, сама продає їх, банк може забезпечувати передплатників на випущені цінні папери. При цьому банк звичайно організує консорціум з розміщенню цянних паперів. Зобов’язання на значні суми, випущені великими компаніями, можуть бути розміщені банком шляхом продажу своїм клієнтам (в основному інституційним інвесторам), а не за допомогою вільного продажу на фондовій біржі.

Використовуючи можливість постійно контролювати економічну ситуацію, комерційні банки дають клієнтам консультації з широкого кола проблем (по злиттях і поглинаннях, нових інвестицій і реконструкції підприємств, упорядкуванню річних звітів). В даний час зросла роль банків щодо надання клієнтам економічної і фінансової інформації.

      Сучасні банки здатні надавати широкий спектр додаткових банківських послуг. Своєю метою вони мають забезпечити максимальне задоволення індивідуальних потреб клієнтів і таким чином стимулювати вкладення в комерційний банк. Такими послугами є:

• консультування в галузі бухгалтерського обліку і фінансового контролю;
• аналіз кредитоспроможності;
• посередництво в операціях з цінними паперами;
• трастові операції (управління майном за дорученням клієнта).

Серед нових у сфері  традиційних банківських послуг необхідно назвати факторинг; чековий  споживчий кредит; кредитні картки.

Комерційні банки розширюють спектр запропонованих клієнтом послуг за рахунок лізингу. Вони здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове та інше банківське обслуговування юридичних осіб і громадян шляхом здійснення операцій та інших банківських послуг.

      Як було сказано вище, комерційні банки відрізняються за призначенням статутного фонду та способом його формування. У зв’язку з цим вони виступають як акціонерні товариств та товариств з обмеженою відповідальністю, банки за участю іноземного капіталу, іноземні банки та ін.

За видами здійснюваних операцій банки бувають універсальні та спеціалізовані, за територією діяльності — міжнародні, республіканські і регіональні. Банки можуть відрізнятися за галузевим призначенням.

      Для фінансування республіканських, регіональних та інших програм можуть створюватися спеціальні комерційні банки.

Комерційні банки створюються  на акціонерних або пайових засадах. Засновниками комерційних банків можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, за винятком рад народних депутатів усіх рівнів, їх виконавчих органів, політичних організацій та спеціалізованих суспільних фондів. Частка будь-якого із засновників банку, акціонерів не повинна перевищувати 35 % статутного фонду комерційного банку.

Комерційні банки незалежні  від виконавчих та розпорядчих органів  державної влади та управління в прийнятті рішень, пов’язаних з поточною банківською діяльністю. Працівникам органів державної влади та управління забороняється участь, утому числі шляхом поєднання посад, в органах управління банків. Комерційні банки можуть створювати спілки, асоціації та інші об’єднання для власної діяльності та захисту своїх інтересів. Вони здійснюють свою діяльність на основі ліцензій на ведення банківських операцій, одержаних від Національного банку України.

Водночас з видачею  ліцензій на проведення банківських  операцій Національний банк України реєструє комерційні банки у книзі реєстрації.

     З метою забезпечення своєї фінансової міцності та захисту інтересів клієнтів комерційні банки повинні дотримуватися економічних нормативів, встановлених центральним банком, а також створювати страхові та резервні фонди. Комерційні банки приймають і розміщують грошові вклади, здійснюють розрахунки за дорученням клієнтів та банків-кореспондентів та їх касове обслуговування. Крім того, вони можуть виконувати всі або деякі з таких операцій: ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів; фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестиційних коштів; випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, облігацій тощо); купівля, продаж і збереження державних платіжних документів, інших цінних паперів; видача доручень, гарантій, інших зобов’язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, взяття на себе ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг); купівля у організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти, купівля і продаж у держави та за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них; довірчі операції (залучення і розміщення коштів, управління цінними паперами та ін.) за дорученням клієнтів: надання консультаційних послуг, пов’язаних з банківською діяльністю.

      Комерійні банки зобов’язані виконувати операції по касовому виконанню бюджету за дорученням центрального банку. їм забороняється вести діяльність у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також проводити всі-види страхування. Комерційні банки на договірних умовах можуть залучати та розмішувати один у одного кошти в формі депозитів, кредитів і здійснювати інші взаємні операції.

     При нестачі коштів для кредитування клієнтів і виконання прийнятих зобов’язань комерційні банки можуть звертатися за одержанням кредитів до центрального банку (НБУ). Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки по своїх кредитах в комісійне винагородження за послуги.

Відносини між банками  та клієнтами мають договірний характер. Клієнти самостійно вибирають банки  для кредитно-розрахункового й касового обслуговування, можуть обслуговуватися по всіх видах банківських операцій в одному чи кількох банках.

Банкам забороняється використовувати  свої союзи, асоціації та інші об’єднання для укладання угод, спрямованих на монополізацію ринку банківських операцій з питань встановлення процентних ставок та розмірів комісійної винагороди на обмеження конкуренції у банківській справі.

Комерційні банки публікують річний баланс та рахунок прибутків-збитків  після підтвердження достовірності  поданих у них відомостей аудиторською організацією.

     Вищими органами управління в них є Збори і Рада акціонерів. Оперативне керівництво роботою банку здійснює Правління разом з центральним апаратом. У Республіці Крим і в м. Києві, в кожній області є дирекції відповідних республіканських банків. Агропромисловий банк “Україна” дирекції в м. Києві не має. В районах залежно від профілю економіки функціонують відділення (філіали республіканських банків). Велику кількість відділень має система агропромислового банку “Україна”.

      В адміністративних районах великих міст функціонують відділення різних банків. Відділення “Укрощадбанку” мають всі адміністративні районі республіки. До складу відділення входять ощадні каси. Отже, найбільш широкою мережею представлений “Укрошадбанк”.

      “Укрзовнішекономбанк”, перетворений в Експортно-імпортний банк України, не має обласних дирекцій, бо відділення цього банку мають тільки деякі райони і підпорядковані вони безпосередньо центральному апарату. Однак у міру становлення України як незалежної держави і розвитку зовнішньоекономічних зв’язків з іншими державами мережа установ цього банку буде розширюватися. Там, де зараз немає відділень цього банку, обслуговування зовнішньоекономічної діяльності підприємств здійснюють установи інших банків.

     Комерційні банки та їхні установи працюють на принципах комерційного розрахунку, тобто в процесі виконання своїх функцій вони одержують прибуток, що є узагальненим показником ефективності їхньої діяльності, головним джерелом розвитку. Прибуток банку обчислюється як різниця між його доходами та витратами. Доходи банку формуються за рахунок одержаних процентів за кредити, прибутків від інвестування коштів в акції, облігації та інші цінні папери, комісійного винагородження за послуги та інші активні операції. Витрати банку включають оплату праці банківських працівників, витрати на експлуатацію обладнання, оренду або утримання приміщень, виплати процентів по депозитах, дивідендів по акціях, оплату послуг, наданих зовні, інші операційні витрати. Прибуток банку розподіляється у такому порядку: відрахування у резервний фонд банку; виплата податку на прибуток і податку, що регулює витрати коштів, які спрямовуються на споживання; відрахування у фонд матеріального заохочення; відрахування у фонд виробничого та соціального розвитку.

Прибутковість банку залежить від  ефективності використання його власних і запозичених коштів. Рівень доходів банк може підняти шляхом зміни структури активних операцій і співвідношення між позичковими та інвестиційними операціями на користь більш вигідних, а також через регулювання своєї короткострокової заборгованості та депозитних рахунків.