Безготівкові розрахунки

Безготівкові розрахунки 

ЗМІСТ

Вступ

Розділ  І

Поняття, принципи і система безготівкових

розрахунків

Розділ  ІІ

Види  безготівкових розрахунків:

1. Платіжне  доручення.

2. Платіжна  вимога-доручення.

3. Чеки.

4. Акредитив.

5. Вексель.

6. Інкасове  доручення (розпорядження).

7. Платіжна  вимога.

Розділ  ІІІ

Поняття і принципи готівкових розрахунків.

Висновки

Список  використаної літератури.

ВСТУП

Україна офіційно оголосила  формування соціально орієнтованої ринкової економіки як стратегічного  курсу своєї державної економічної  і правової політики. Сьогодні завдання полягає в тому щоб, зробити своєчасний вибір оптимального варіанта того чи іншого тактичного руху, виходячи з  ситуації, яка реально складається  в країні. І, як уявляється такими головними  пріоритетами економічної політики українського уряду мають ставати  відбудова державної керованості  економіки, стимулювання виробництва  на підвищення ефективності праці, створення  сприятливих умов  підприємницької й в цілому трудової активності.

Проведення в Україні  економічної реформи, спрямованої  на застосування ринкових принципів  регулювання господарської діяльності, не могло не відновити в господарській  і цивільно-правовій практиці  правових інститутів, притаманих ринковій економіці, зокрема  інституту - розрахунків. Цей інститут існував у дореволюційний час і досяг значної досконалості у багатьох зарубіжних країнах.

На мою думку, сьогоднішній рівень національної економіки України  знаходиться в кризовому стані  і це супроводжується деформаціями механізмів розрахункових відносин. Хронічні , а часто й безнадійні платежі - характерна риса діючої системи  розрахунків. Основною формою взаємовідносин між постачальниками, виробниками  та покупцями продукції все більш  стає неефективний натуральний обмін (бартер). Зрозуміло, що при бартері  кошти на розрахункові (поточні) рахунки  господарських суб’єктів у банківських  установах не надходять.

В умовах  ринкового господарювання, винекнення підприємств, установ, організацій різних форм власності і здійснення підприємствами господарської діяльності супроводжується винекненням між ними розрахункових відносин як в готівковій, так і безготівковій формах. Однак, здійснюючи розрахунки  як підприємства, так і кредитні установи зобов”язані суворо дотримуватись чинних законодавчих актів, банківських правил, вдосконалювати системи розрахункових відносин в Україні, сприяти прискоренню платежів та зміцненю розрахункової дісципліни і тому питання рорахункових видносин є досить актуальним на цьму етапі становлення національної економіки України.

Успішне здійснення економічних  реформ неможливе поза становленням впоряднованої, ефективної синхронно  діючої системи розрахунків.

Якщо говорити про ступінь  дослідженості теми курсової роботи, то слід відмітити, що вона розроблена не досить детально, як в законодавстві  України так і в юридичній  летературі.

Нормативна база, яка регламентує  розрахункові відносини не є досить розглуженою. Сюди в першу чергу  входить Закон України «Про підприємства в Україні»; Закон України «Про банки і банківську діяльність»;  Інструкції Національного Банку України «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», «Про порядок ведення касових операцій у народному господарстві України», «Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України» тощо. Питання розрахунків регламентується окремими листами Національного Банку України та  низкою інших нормативно-правових актів.

Серед правової літератури, де можна знайти  матеріал цікавий для моєї праці - це навчальний посібник В.Д.Лагутіна «Гроші та грошовий обіг» в своїй работі чітко визначає загальні ознаки, принципи і систему розрахункових відносин, багато уваги приділяє формам і видам розрахунків.

Також  треба зазначити підручники російського видавництва такі, як М.М.Агарков «основы банковского права»; В.И.Колесникова і Л.А.Кросилекая «Банковское дело»; В.П.Поляков «Основы денежного обращения и кредита» , тощо.  Ці підручники хоч і написані на основі російського законодавства, але в них висвітлені основні аспекти для моєї праці.

Досить прємним , є той  момент, що цьому питанню в Україні  приділяють увагу. Зокрема в підручнику «Цивільне право» під редакцією  Підопригори О.А., «Фінансове право» під редакцією Л.К.Воронової, навчалний  посібник А.В.Демнівського «Сучасний  вексельний обіг», тощо.

Отже питання розрахункових  відносин, є досить актуальним зараз  в Україні, воно має велике значення  для становлення і нормальногофункціонування економіки.

Автор ставить перед собою  мету більш детально вивчити правову  природу розрахункових відносин в Україні, а саме з’ясувати поняття, принципи і систему безготівоквих  розрахунків; види безготівоквих розрахунків  і їх використання в господарській діяльності; поняття, принципи та особливості готівкових розрахунків в Україні; здійснити аналіз нормативної бази, яка регламентує питання розрахунків, чітко дослідити особливості використання деяких форм безготівкових розрахунків і значення розрахункових відносин для національної економіки України, викладає це в курсовій работі  яка складається з вступу, троьх розділів та висновку. 

I. ПОНЯТТЯ, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА БЕЗГОТІВКОВИХ      РОЗРАХУНКІВ.

Розрахункові відносини  в Україні зумовлені наявністю  товарного виробництва, товарного  обороту грошей. В Україні більшість  розрахунків здійснюється у безготівковій  формі.

Зобов’язання платника (покупця, замовника,і іншого споживача) розрахуватись  з своїм контрагентом за поставлену йому продукцію (виконану роботу, надані послуги)  виникає в наслідок укладення відповідного договору поставки, купівлі-продажу, підряду , тощо).

Існування цього зобов’язання базується на відповідному виконанні  отримувачем засобів (поставщиком, підрядчиком, виконавцем тощо), свого  зобов’язання по цьому договору, яке  є зустрічним по відношенню до зобов’язання платника.

В юридичній літературі періоду  до кредитної реформи 1930-1932р.р. права  і зобов’язання сторін по здійсненню розрахунків за поставлену продукцію, виконанні роботи, надані послуги  ніколи не розглядались в якості самостійних  правовідносин, незалежних від договору, з якого вони виникають.

В період після вказної  реформи в літературі з”явилось  поняття розрахункових правовідносин. Прихильники цієї точки зору доказували, що безготівкові розрахунки, що здійснюються сторонами через банк, відокремлюються від договору, з я кого вони виникли і набувають  самостійності, тобто перетворюються в самостійні правовідносини. Вони пояснюють це слідуючим чином. Так як банк не включається в правовідношення по наданню відповідних послуг, то в той же час стає одним із суб’ектів розрахункових правовідносин, суб’єктивний склад розрахункових по наданню послуг, за які здійснюються розрахунки.

Розрахунки за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги  відокремлюються від своєї основи - відповідного договору і перетворюються в самостійні розрахункові правовідносини тільки завдяки посередництву банка. Якщо розрахунки здійснюються безпосередньо, минуючи банк, особливих самостійних  розрахункових  правовідносин не виникає.[1]

Теорія розрахункових  правовідносин була народжена існувавшими  після кредитної реформи 1930-1932р.р. адміністративно-командними методами управління економікою, особливим правовим положенням банку, який є одночасно  органом управління і господарюючим  суб’ектом, що об’ективно потребувало  спеціального правового регулювання  і виділення самостійних розрахункових  правовідносин.[2]

Зараз, коли Україна стала  ринковою державою, безготівковій формі  розрахунків і розрахункам взагалі  стали приділяти багато уваги  як в юридичній літературі так  і в законодавстві України.

Безготівоквий грошовий обіг - це рух грошових коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержуванням товарів та оплатою їх. Переваги безготівкового обігу перед готівковим очевидні - прискорюється обіг грошових коштів  господарських суб’ектів; значно скорочуються суспільні витрати обігу; збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери тощо.

Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки поділяються наміжбанківські та міжгосподарські, які обслуговують, відповідно, відносини між банками та між кліентами банків. Безготівкові розрахунки  є розрахунками (платежами) за продукцію та послуги, що здійснюються двома основними способами: акцептно-інкасовим, коли поставка передує оплаті, та акредитивним, - коли оплата передує відправленню продукції. Акцепт у даному разі виступає як згода на оплату розрахункових документів. Інкасо - це банківська розрахункова операція, завдяки якій банк одержує гроші за дорученням кліента і зараховує ці гроші на його банківський рахунок на підставі поданих розрахункових документів. Акредитив - це розрахунковий документ, за яким один банк доручає іншому здійснити за рахунок спеціально заброньованих для цього грошових коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені  чи надані послуги.[3]

Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними  грошовими потоками. Це по-перше, надходження  грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку.

Кризовий стан національної економіки України супроводжується  деформаціями механізмів безготівкового грошового обігу. Хронічні, а часто  й безнадийні неплатежі - характерна риса діючої системи безготівкових  розрахунків. Основною формою взаємовідносин між постачальниками, виробниками  та покупцями продукції все більш  стає неєфективний натуральний обмін (бартер). Зрозуміло , що при бартері  кошти на рахунки господарських  субьектів у банківських  установах не надходять. Успішне здійснення економічних реформ неможливе поза становленням впорядкованої, ефективно і синхронно діючої системи безготівкових розрахунків.

Велике значення має встановлення ринкових розрахунково-платіжних видносин між господарськимим  суб’ектами. Суть таких відносин можна передати формулою “Перш ніж продати продукцію, слід зважати, кому продаєш”.[4]

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями  та установами всіх форм влсності,  підприємствами без створення юридичної особи і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банки шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів. Кошти з рахунка кліента списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягуванння та безакцептне списання коштів. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не  допускається.

Господарські суб’єкти самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні договорів.

Установи банків здійснюють контроль за додеранням правил розрахунків, а також за станом розрахунків  підприємств. Підприємства (платники та одержувачі коштів) зі свого боку також  мають контролювати проведення безготівкових  розрахунків.

Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає  у прискорені обігу грошових і  фінансових коштів, забезпеченні в  максимально короткий час  грошової компенсації виробникам - власникам поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Прискорення міжгосподарських розрахунків важливе як з мікро-, так із макроекономічної точок зору.

Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків  принцепове значення має правильне  визначення її принципів - основних нормативних  положень, якими слід керуватися, щоб  безготівкові розрахунки максимально  сприяли прискоренню народногосподарського  обороту.

Безумовно, що принципи організації  безготівкових розрахунків на макроеконмічному рівні мають розглядатися у взаємозв’язку  з особливостями реформування фінансової сфери вітчизняної економіки. На мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків  впливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох  суб’ектів сфери безготівкового обігу платника, одержувача грошових коштів банку.

Специфіка принципів безготівкових  розрахунків відображає реальний стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення).

Принципи безготівкових  розрахунків - це вихідні положення  які визначають конкретний економічний  зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в  економіці змінюється також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи.

Виділяються такі основні  принципи організації безготівкових  розрахунків:

1. Грошові кошти всіх  господарських суб’єктів (як  власні, так і залучені) підлягають  обов’язковому зберіганню на  розрахункових, поточних  та інших рахунках в установах банків. При кризовому стані економіки недотримання цього принципу призводить до  відтоку грошей з легальних каналів грошового обороту і, як наслідок, до посилення тіньового характеру економіки.

2. Грошові розрахунки і  платежі підприємств (організацій)  усіх форм власності здійснюється  через установи банків, як правило,  в безготівковому порядку за  документами, що передбачені правилами  проведення цих розрахунків. Готівкові  розрахунки характерні лише для  невеликих за сумою міжгосподарських  платежів і обмежених витрат  на внутрігосподарські потреби.  В кризовій економіці здійснення  розрахунків між господарськими  суб’єктами готівкою (а часто  й валютною іноземних держав), минаючи установи банків і  поза іхнім контролем, посилює  нелегальний режим функціонування  багатьох підприємств і організацій,  призводять до розширення дефіциту  реальних “живих” грошових коштів.

3. Розрахунки з покупцями  за товарно-матеріальні цінності  і послуги проводяться , як  правило, після видпуску продукції  або надання послуг. Максимальне  наближення моменту проведення  платежу до терміну видпуску  товарів - необхідна умова забезпечення  економічності безготівкових платежів. Проведення оплати товарів і  послуг після їх відвантаження  (відпускання, надання) без затримки  платежу свідчить про високу  платоспроможність підприємств  і ефективну платіжну та договірну  дисципліну в народногосподарському  обороті країни.

4. Платежі за товари  і послуги з рахунка підприємства  здійснюються, як правило, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка)  після перевірки виконання постачальником  договірних умов. У разі порушення  умов договору платник може  відмовитися від оплати розрахункових  документів, про що повідомляє  постачальника у порядку і  в терміни, непередбачені договором.  Цей принцип організації безготівкових  розрахунків відображає основоположну  роль споживача (покупця) в  системі ринкових відносин.

5. Безготівкові розрахунки  проводяться за рахунок і в  межах коштів, шо є на рахунку  платника, або його права на  одержання кредиту (банківського  чи комерційного). Якщо на рахунку  покупця немає достатніх грошових  коштів, платежі не можуть бути  здійснені в принцепі “Не постачати,  не маючи гарантій оплати”  - правило ринкових відносин. Банком  відкривається і обслуговується  картотека неоплачених вчасно  розрахункових документів. Платежі  проводяться в міру надходження  грошових коштів на рахунок  платника.

6. Зарахування коштів на  рахунок одержувача відбувається  після списання відповідних грошових  сум з рахунка платника. Банк  зобов’язаний проконтрулювати ці  рахунки, щоб попередити зловживання,  що мають місце під час оплати  безтоварних документів. Якщо буде  встановлено факт подання в  банк безтоварних розрахункових  документів, то банк зобов’язаний  стягнути штраф з  підприємства (організації), яке виписало такий документ.

7. Постачальники  і покуці (споживачі) мають право вільного вибору форми безготівкових розрахунків і способу платежу, що узгоджується при укладанні договорів поставок або договорів підряду. Банк не втручається у договірні відносини та вибір форм розрахунків і способу платежу. Платники й одержувачі коштів контролюють вчасне проведення розрахунків і претензій, що виникають, розглядають їх у встановленому претензійно-позовному порядку без участі банківських установ. Необхідним є використання  найраціональних форм і способів безготівкових розрахунків у даних фінансово-господарських умовах.[5]

Специфіка прояву принципів  організації безготівкових розрахунків  у вітчизняній  економіці виражається лише  несприятливими кризовими умовами господарювання.

Недотримання принципів  організації безготівкових розрахунків  призводить до кризи всієї системи  розрахунків (платіжної кризи).

В системі юридичних і  економічних наук виділяється таке поняття, як спосіб безготівкових розрахунків.

Спосіб безготівкових  розрахунків у широкму розумінні - це економічно і фінансово обумовлений  порядок здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) і  платником (покупцем). Спосіб розрахунків  визначаються конкретними умовами  виконання господарськими суб”ектами своїх грошових зобов”язань один перед одним. різні форми економічної  організації сфери грошового  обороту зумовлюють і різні способи  платежу за продукцію.

Спосіб платежу у вузькому розумінні характеризує порядок  списання коштів з рахунків платників.

У сучасній системі безготівкових  розрахунків господарські суб”єкти використовують два основних способи  платежу:

—  перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них.

—  зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів.[6]

Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає в  погашені грошових зобов”язань юридичних  і фізичних осіб.

Критерії вибору способу  платежу пов’язані з вимогами прискорення самих розрахунків, їх терміновасті, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообороту коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації продукції.[7]

В умовах платіжної кризи  розширюється практика застосування такого неринкового способу розрахунків, як бартерні угоди, тобто взаємні  таварооміні операції з передачею  права власности на товари (натуральний  обмін) без грошових розрахунків. Бартерні операції - це форми натурального заліку взємних вимог.

У сучасній кризовій економіці  України на перший план виходить такий  спосіб платежу, як - попередня оплата (гроші перераховуються одержувачеві до видвантаження товарів) на відміну  від оплати фактично відвантажених  товарів і наданих послуг.

Спосіб попередньої оплати підкреслює аномальність економічних  відносин, що існують у вітчизняній  економиці, не дає можливість на ділі оптимізувати економічні інтереси суб’єктів  системи безготівкових розрахунків. Порядок попередньої оплати товарно-матеріальних цінностей та послуг застосовується як санкція відносно неплатоспроможних  покупців (несправних платнеків). Нормативними актами (чи договором) передбачаються максимальни терміни від дня  отримання оплати (як правило не пізніше 3-х робочих днів), коли продавець (виробник) повинен відвантажити (вивезти, надати) оплачені товари і послуги  покупцеві (замовнику).

Використання способу  платежу на основі попередньої оплати - це наслідок дисбалансу між товарними  і грошовими потоками, монополізму  постачальників, нестачі обігових коштів на багатьох підприємствах, зниження платоспроможності. У цих умовах попередня оплата розрахункових документів певним чином  дає змогу підтримувати господарський  оборот в належному стані. Відзначимо, що  в колишній плановій економиці попередня оплата товарно-матеріальних цінностей та послуг заперечувалась; за її провекдення до порушників застосовувались досить жорсткі санкції.

За своїм економічним  змістом попередня оплата є своєрідною формою примусового беплатного предмету, який одержує постачальник.

В умовах платіжної кризи  зростає значення способу розрахунків  на основі здійснення - заліку взаємної заборгованності. Розрахунки. засновані  на заліку взаємозаборгованності платників, - це розрахунки, за якими взаємозобов’язання господарський суб”єктів один до одного погашаються  рівновеликих сумах, і лише за різницею здійснюється платіж прямим перерахуванням грошей. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов’язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства.

При заліку взаємозаборгованності  використовуються постійно діючі та разові зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. Розрахунки за заліком взаємозаборгованності  ведуться на основі угоди між підприємствами; сторони і порядок розрахунків  погоджуються з установами банків, що обслуговують дані підприємства.

Таким чином, на основі заліку здійснюється взаємне скасування грошових зобов’язань між господарьскими суб’єктами. Залік взаємної заборгованності  у міжнародних розрахунках називають  клірінгом. Однак їх негативна роль у грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємозаборгованності обмежують оборот реальних грошових коштів, що означає ненадходження виідповідної суми податків до бюджету.

Ьезготівкові розрахунки в своїй цілісності формують певну  систему. Система безготівкових  розрахунків є складовою загальної  національної грошової системи. В ході становлення ринкових відносин і  відповідної трансформації грошової сфери економіки посилюється  значення і роль безготівкових розрахунків  як важливого самостійного відособленого  об’екта економічних відносин, а  відповідно й окремого дослідження  економічної науки.

Завдання економічної  науки полягає в тому, щоб науково  відображаючи й обгрунтовуючи практику безготівкових рахунків, одночасно  впливати на неї, виробляти правильні  прикладні рекомендації щодо вдосконалення  і раціональної зміни системи  безготівкових розрахунків.

Одна з актуальних наукових проблем - визначення струкрурно- функціональних компонентів системи безготівкових  розрахунків. Важливо розрізняти такі складові даної системи:

- принципи безготівкових  розрахунків;

- вимоги до організації  розрахунків;

- форми розрахунків;

- розрахункові документи;

- способи безготівкових  розрахунків;

Оскільки безготівкові розрахунки мають вирішальне значення у здійсненні народногосподарського обороту, необхідний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахункових документів та вчасністю іх проходження.

Як правило, безготівкові рорахунки поділяються за об’єктом розрахунків, тобто залежно вид  призначення платежу, на дві групи:

—  розрахунки за товарні операції - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконанні роботи;

—  розрахунки за нетоварні операції - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, страхових сум тощо.

В залежності від місця  проведення безготівкових розрахунків  виділяють:

—  внутрідержавні (внутріміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту);

—  міждержавні розрахунки (між господарськими суб’ектами, які знаходяться на територіях різних держав).

Безготівкові розрахунки класифікуються також як:

—  гарантовані,  тобто, такі  що забезпечують гарантію платежу за рахунок  депоновання грошових засобів;

—  негарантовані, тобто, такі за яких платіж не гарантується;

Залежно від способу реалізації продукції безготівкові розрахунки можуть буди:

- прямі - здійснюються  безпосередньо між постачальниками;

- транзитні - здійснюються  за наявності проміжних структур (ланок).[8]

У сучасних умовах досить чітко  проявилися основні проблеми подальшого розвитку системи безготівкових  розрахунків у народному господарстві України:

—  оптимізацію форми і способів безготівкових розрахунків, їх організації; вибір найраціональних у певних економічних умовах форм розрахунків, якій давали б найбільший ефект;

—  підвищення самостійності господарських суб’єктів за умови доскональної організації і  здійснення безготівкових розрахинків у господарвькому обороті, грошова відповідальність підприємств недоодержанням грошових коштів після відправлення товарів чи надання послуг вимагає, щоб ці ж підприємства мали право вільно діяти в сфері безготівкового обігу;

—  постійний пошук нових механізмів організації безготівкових розрахунків, які   дозволили б на економічній основі подолати кризові явища і процеси в грошовій сфері.

Система безготівкових розрахунків  має бути найтіснішим чином пов’язана  з реальним товарним оборотом. Тільки за такої умови забезпечуватимется безперебійний кругообіг коштів господарських суб’єктів і, як результат, розвиватиметься та якісно вдосконалюватиметься виробництво.

Нормалізація системи  безготівкових розрахунків сприятиме  становленню нормальних ринкових видносин. Проблема органічного зв’язку системи  безготівкових розрахунків з  ринковим середовищем, що формуються у  вітчизняному народному господарстві, набуває сьогодні особливої актуальності.  

III. ВИДИ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ

1) Платіжне доручення

Згідно з Положенням “Про безготівкові розрахунки” в господарському обороті  України, поширеною правовою формою безготівкового розрахунку є платіжне доручення. Сукупність цієї форми зводиться до того , що на бланку банку, заповненого у відповідності з вимогами НБУ, володар рахунку дає доручення банку, що його обслуговує, про перерахування визначеної їм суми зі свого рахунку на рахунок суб’єкта розрахункових відносин за поставлену продукцію, надану послугу тощо. Таким чином платіжне доручення - розрахунковий документ який є письмово офомленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахувапння визначеної сумі коштів зі свого рахунку.

Розрахунки платіжним  дорученням - одна з найпоширеніших форм безготівкових розрахунків  у господарському обороті України. Позитивною рисою розахунків із застосуванням  платіжних доручень є їхній універсальний  характер. Доручення широко застосовується в розрахунках за найрізноманітними  платежами.

Технологія розрахунків  платіжними доученнями полягає в  тому що банк платника списує зазначену  у доручені суму з рахунка платника і зараховує її на рахунок постачальника.

Платіжні доручення в  Україні застосовуються при розрахунках  за поставлені товарно-матеріальні  цінності і надані послуги, для попередньої  оплати товарів і посллуг, внесення авансових платежів у випадках, передбаченних  чинним законодавством, погашення кредиторської  заборгованності постачальником за раніше одержані товари і послуги. Крім того, підприємства й організації  розраховуються платіжними дорученнями  при здійсненні нетоварних операцій: розрахунків із державним бюджетом, органами соціального страхування  тощо.

При розрахунках за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги) у платіжному дорученні  в рядку “призначення платежу” вказується назва (вид) відвантаженої  продукції (виконаних робіт, послуг), номер, дата товарно-транспортного  чи іншого документа, що підтверджує  відвантаження продукції (виконання  робіт, надання послуг).