Cудовий захист прав авторів та виконавців

МІНІСТЕРСТВО ОСТВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Измаїльский державний гуманітарний університет

Реферат

На тему:

Cудовий захист прав авторів та виконавців

студентки V курсу

факультету іноземних мов

Нягу Ганни

Ізмаїл, 2012

Cудовий захист прав авторів та виконавців

Поняття захисту прав інтелектуальної власності

Однією  з найважливіших умов успішного  розвитку культури, науки, промисловості, торгівлі та інших галузей діяльності є не тільки визнання за авторами об’єктів інтелектуальної власності та особами, що набули право на ці об’єкти певних цивільних прав, а й забезпечення надійного їх захисту.

Законодавство України в сфері інтелектуальної  власності містить положення, пов’язані з набуттям, здійсненням та захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності. Захист прав інтелектуальної власності становить передбачену законодавством діяльність відповідних державних органів щодо визнання, поновлення прав, а також усунення перешкод, що заважають реалізації прав та законних інтересів суб’єктів права у сфері інтелектуальної власності, та здійснюється у визначеному законодавством порядку, тобто за допомогою застосування належних форм, засобів і способів захисту. 

У спеціальному законодавстві України з питань інтелектуальної власності також визначено чимало способів захисту прав інтелектуальної власності. Як правило, власник порушених прав інтелектуальної власності може скористатися не будь-яким, а певним конкретним способом захисту цих прав. Найчастіше він безпосередньо визначений спеціальною нормою закону або випливає з характеру вчиненого правопорушення. Однак частіше власнику прав інтелектуальної власності надається можливість вибору способу його захисту.

Суб’єктом права на захист може бути автор  або патентовласник, особа, яка володіє  ліцензією. Суб’єкти права на захист можуть самостійно здійснювати захист або звертатися до організацій колективного управління патентних повірених. Якщо існує декілька потерпілих (співавтори), то вони можуть захищати свої інтереси самостійно незалежно один від іншого або надати право захищати свої права через одного з них, шляхом делегування своїх прав на захист одному з них.

Таким чином, в Україні захист прав інтелектуальної власності – це передбачена законодавством діяльність уповноважених державою органів виконавчої та судової влади із визнання, поновлення та усунення перешкод, що заважають суб’єктам права інтелектуальної власності реалізації їх прав та законних інтересів.

Форми захисту прав інтелектуальної власності. Cудовий захист

Захист  прав суб’єктів інтелектуальної  власності здійснюється у порядку, передбаченому законодавством, тобто  із застосуванням належних форм, засобів  і способів захисту.

Форма захисту – це комплекс організаційних заходів, спрямованих на захист прав і законних інтересів авторів, виконавців, виробників фонограм, відеограм, організацій мовлення, винахідників та інших суб’єктів прав інтелектуальної власності.  
Форми захисту прав інтелектуальної власності поділяється на юрисдикційну і неюрисдикційну. Юрисдикційна форма включає цивільно-правовий, кримінально-правовий і адміністративно-правовий спосіб захисту.

Юрисдикційна форма захисту прав передбачає діяльність уповноважених державою органів щодо захисту порушених прав на об’єкти інтелектуальної власності або прав, що оспорюються. Суть її полягає у зверненні особи, права і законні інтереси якої порушено неправомірними діями, за захистом до державних або інших компетентних органів, які уповноважені вжити необхідних заходів для відновлення порушеного права і припинення правопорушення. 
Юрисдикційна форма захисту прав поділяється на загальну і спеціальну форму здійснення передбачених законом засобів захисту. Відповідно до загальної форми захист прав на об’єкти інтелектуальної власності здійснюється у судовому порядку. Спеціальною формою захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності є адміністративний порядок захисту цих прав. Він застосовується лише у випадках, вказаних у законодавстві. Наявність інституту юрисдикційного захисту відповідає міжнародним вимогам щодо захисту авторських прав: згідно із угодою TRIPS країни-учасники WTO повинні створити уповноважений орган із розгляду порушень прав інтелектуальної власності. Інститут юрисдикційного захисту містить великий потенціал, здатний забезпечити врегулювання правовідносин у сфері інтелектуальної власності на достатньому рівні. 
Найефективнішою юрисдикційною формою захисту права інтелектуальної власності є судовий захист, що здійснюются судами загальної юрисдикції у порядку цивільного чи кримінального провадження, адміністративними та господарськими судами. Судовий захист здійснюється в Україні на загальних принципах судочинства. 

 
Неюрисдикційна форма захисту  прав включає дії юридичних і  фізичних осіб щодо захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, які здійснюються ними самостійно, без звернення за допомогою до державних або інших компетентних органів. Переважною формою неюрисдикційного захисту є самозахист, що проявляється в активних чи пасивних діях особи, спрямованих на запобігання чи припинення порушення власного суб’єктивного права. 

Стаття 19 ЦКУ України передбачає самозахист цивільних прав. Особа має право  на самозахист своїх прав від порушень і протиправних посягань. Самозахистом визнається застосування особою, право якої порушено, засобів протидії, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, та характеру дій, якими ці права порушені, і не можуть суперечити вимогам закону. Способи самозахисту можуть обиратися особою або визначатися законом, іншими правовими актами чи договором. Ця форма самозахисту у відносинах авторства на практиці трапляється в поодиноких випадках. І хоча вона є дещо малозначущою, та все ж не може ігноруватися, бо стаття 55 Конституції України гарантує кожному невід’ємне право будь-якими незабороненими законом засобами захищати свої права і свободи.

Способи захисту прав інтелектуальної власності

Юрисдикційна  форма захисту права інтелектуальної  власності здійснюється окремими способами: цивільно-правовий, кримінально-правовий і адміністративно-правовий. Крім того, цивільно-правовий спосіб, у свою чергу, поділяється на загальні і спеціальні засоби. Переважна більшість спорів з приводу авторського права і суміжних прав та патентних прав розглядаються судами загальної компетенції. Спеціалізованих патентних судів Україна поки що немає. За згодою сторін спір може бути розглянутий третейським судом. У разі, коли сторонами у спорі виступають юридичні особи, спір розглядається господарським судом.

Судовий захист прав інтелектуальної власності  в Україні здійснюється судами загальної  юрисдикції, господарськими судами, а  в сфері публічно-правових відносин – адміністративними судами. Держслужба інтелектуальної власності постійно співпрацює із судовою гілкою влади, яка спрямована на вдосконалення механізмів захисту прав інтелектуальної власності в судовому порядку. Важливим результатом такої співпраці можна вважати утворення в системі господарських судів спеціалізованих колегій суДСІВ, судової палати Вищого господарського суду України з розгляду справ, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності, а також запровадження відповідної спеціалізації суДСІВ. 
Цивільний кодекс України передбачає дві групи норм щодо захисту права інтелектуальної власності — загальні цивільно-правові норми і спеціальні, передбачені законами України про інтелектуальну власність. Цивільний кодекс України передбачає захист цивільних прав у судовому порядку. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого чи майнового права або інтересу (ст. 161 ЦКУ України).

Суд здійснює захист таким шляхами:

- визнання  права;

- визнання  правочину недійсним;

- припинення  дій, що порушують право;

- відновлення  становища, що існувало до порушення;

- примусового  виконання обов’язків боржником  в натурі;

- зміни  правовідносин;

- припинення  правовідносин;

- відшкодування  збитків та інші майнові способи відшкодування;

- відшкодування  моральної (немайнової) шкоди;

- визнання  незаконними рішення, дії чи бездіяльності державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Позивач на свій розсуд може звернутися за захистом свого порушеного права не тільки до суду, а й до відповідного державного органу управління або громадської організації. Він може звернутися до вищої організації відповідача, до творчої спілки, до якої входить відповідач, до антимонопольного органу. Такі спори частіше розв’язуються в адміністративному порядку.

На забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності в адміністративному порядку, реалізацію державної політики в означеній сфері спрямована діяльність таких органів державної влади, як Міністерство освіти і науки України, Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Державна митна служба України, Антимонопольний комітет України та інших. Ці державні органи в межах своєї компетенції вирішують питання, пов’язані із захистом прав інтелектуальної власності в адміністративному порядку, забезпечують створення та ефективне функціонування механізмів захисту прав інтелектуальної власності та контролю за дотриманням норм законодавства в цій сфері. У деяких зазначених державних органах створено спеціальні підрозділи, які займаються саме питаннями, пов’язаними із захистом прав інтелектуальної власності.

Адміністративний спосіб полягає в розгляді та вирішенні суперечки органом державного управління. Процедура розгляду набагато простіша, ніж у цивільному судочинстві. Правовою основою є Кодекс України про адміністративні правопорушення, а також закони України: «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на сорти рослин» тощо.

Адміністративна відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності застосовується, зокрема, при порушенні прав інтелектуальної власності; здійсненні дій, що становлять акти недобросовісної конкуренції; незаконному розповсюдженні примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних; порушенні законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва. Відповідно до ст. 24 КУАП захист прав здійснюється шляхом проведення адміністративних процедур: вилучення або конфіскація контрафактної продукції та обладнання, що використовується для її виготовлення, виправні роботи, адміністративний арешт або накладання адміністративних штрафів.

Крім того, за порушення правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими державними органами адміністративні санкції. Зокрема, Антимонопольний комітет України відповідно до Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» накладає штрафи на суб’єктів господарювання за вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція. Митна служба України створює належні умови для захисту прав інтелектуальної власності на митному кордоні відповідно до розділу 10 Митного кодексу України.

За Кримінальним кодексом України (далі КК України) відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності до відповідальності притягаються відповідно до ст. 176 «Порушення авторського права і суміжних прав», за такі дії: незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних; незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації; інше використання чужих творів, комп’ютерних програм і баз даних, об’єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права.

Злочином у сфері інтелектуальної власності є незаконне відтворення, розповсюдження виконання фонограм і програм мовлення, а також їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах та інших носіях інформації. Відповідно до Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм» від 23 березня 2000 р. відтворенням визнається виготовлення одного або більше примірників аудіовізуального твору чи фонограми у будь-якій матеріальній формі, у тому числі в звуко- або відеозапису, а також запис твору чи фонограми для тимчасового або постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній чи іншій формі. Розповсюдженням примірників аудіовізуальних творів чи фонограм визнається масове виробництво примірників аудіовізуальних творів чи фонограм і будь-які дії розповсюджувачів цих примірників, що спричиняють незалежно від способу, передачу права власності або передачу права володіння, права користування або права розпорядження на ці примірники.

Злочином  є будь-яке інше використання чужих творів, комп’ютерних програм і баз даних, об’єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права. До інших форм і способів використання чужих творів слід віднести публічне виконання і публічне сповіщення творів; публічний показ; будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі уже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією; переклади творів; переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання у майновий найм чи у комерційний прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору; здавання в найм після першого продажу, відчуження іншим способом примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку «читає машина»; імпорт примірників творів. Наведений перелік не є вичерпним.

За  злочин до відповідальності притягаються за таких умов:

1) об’єкт  авторського права чи суміжних  прав, на який було звернуто  посягання, охороняється законом;

2) якщо  злочинні дії завдали матеріальної  шкоди суб’єкту авторського права  чи суміжних прав у великому  або в особливо великому розмірі.  Стаття 176 КК України чітко визначає, що слід розуміти під цими поняттями. Матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо вартість примірників незаконно відтворених чи розповсюджених творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, аудіо- та відеокасет, дискет, інших носіїв інформації або сума доходу, отриманого внаслідок незаконного опублікування, виконання, показу чи публічного оприлюднення творів, комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, продажу аудіо- та відеокасет, дискет, інших носіїв інформації у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, матеріальна шкода є завданою в особливо великому розмірі, якщо їх вартість або сума доходу у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Стаття 177 КК України «Порушення прав на об’єкти промислової власності» має своїм призначенням кримінально-правовий захист патентних прав. Використання об’єктів промислової власності, що охороняються патентами або іншими охоронними документами (свідоцтвами), також може мати місце лише з дозволу патентовласника. Будь-яке використання об’єкта промислової власності без дозволу патентовласника вважається незаконним (крім випадків, передбачених законом). Незаконним використанням об’єкта промислової власності вважається виготовлення, пропонування для продажу, застосування або ввезення, зберігання, інше введення в господарський обіг продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого об’єкта промислової власності без дозволу патентовласника. Однак при цьому слід мати на увазі, що чинне законодавство України про промислову власність передбачає випадки використання об’єктів цієї власності, які не визнаються порушеннями патентних прав. 
Незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, географічного зазначення походження товару, компонування інтегральної мікросхеми, сорту рослин, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, караються штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, призначених для її виготовлення.

Суб’єктивна сторона зазначених злочинів характеризується умислом. Мотиви порушення прав промислової  власності для кваліфікації злочину  значення не мають. Спонукати до злочину  можуть корисливість, кар’єризм або  інша особиста зацікавленість.

 Недосвідченість авторів

Актуальною проблемою  є недосвідченість самих авторів. Інформаційний вакуум, що спостерігався  довгий час у цій сфері  спричинив ситуацію, коли автори не знайомі навіть с елементарним обсягом  своїх прав та не можуть самотужки оцінити - чи порушені їх права взагалі. Сьогодні можемо спостерігати поступове поліпшення ситуації. Зокрема, усвідомлення інтелектуальної праці, як реального капіталу та актуалізація його цінності стає важливим стимулом для авторів у  вивченні законодавчого забезпечення їх діяльності. Цьому сприяє і активна педалізація теми у засобах масової інформації; проведення організаціями, що працюють у сфері інтелектуальноі власності, спеціалізованих семінарів та конференцій тощо. 

Витрати, пов’язані із судовим процесом

Зазвичай, автори не здатні самотужки захистити свої права на належному рівні. Лише одиниці з них проходять всі етапи розгляду справи,  набуваючи у кінцевому результаті величезний досвід та  юридичну кваліфікацію. Решта, вже після першої зустрічі із відповідачами, озброєними “армією” юристів, опускають руки. Більшість українських авторів не мають коштів на кваліфікований захист, в той час як пірати використовуютьзароблені  на авторських творах  гроші для свого захисту. 

Збір  доказів порушення прав

Складним видається збір доказів злочину, адже часто інформацію про прибутки пірата за використання авторських творів може надати лише податкова служба, вимагати документацію, яка б свідчила про використання авторських творів може прокуратура, зібрати інші докази - органи внутрішніх справ. Всі вище зазначені органи влади  завантажені роботою та не мають ні бажання ні можливості допомогти авторові у зборі потрібної документації.  Щоправда, автор має можливість здійснити  вище зазначені дії через суд, але на той час пірати вже можуть зникнути, “ замести сліди”, які б свідчили про ті чи інші обставини справи. У цьому плані порівняно з процедурою цивільного судочинства, деякі переваги надає кримінальний процес. Зокрема, за умов притягнення порушників до кримінальної відповідальності, позивач не тільки не сплачує державного мита при поданні цивільного позову в кримінальній справі, але й може перекласти пошук доказів для обґрунтування пред’явлених до цивільного відповідача вимог на плечі представників державного обвинувачення. Також позивач отримує додаткові гарантії щодо забезпечення доказів, які потрібні для обґрунтування його вимог. Навіть поза відповідними нормами кримінального кодексу, згідно із частиною 2 ст. 53 Закону, за наявності достатніх даних про вивчення такого порушення авторського права, за яке передбачена кримінальна відповідальність, орган дізнання, слідства або суд зобов’язані вжити заходів для забезпечення розшуку і накладення арешту на примірники творів, щодо яких припускається, що вони є контрафактними. Порушниками авторських прав виступають як приватні фірми, так і державні (муніципальні) організації. Однак вирішити конфліктну ситуацію із приватними підприємствами нерідко простіше. Свої контрафактні дії державні й муніципальні організації виправдують тим, що в затверджених ними кошторисах навіть не передбачена стаття витрат на виплату авторської винагороди. Іншими словами,  діяльність багатьох бюджетних організацій, у тому числі філармоній, театрів, телерадіоканалів вже планується із  порушеннями авторських прав. Примусити такі організації отримати ліцензії або укласти  договори з  власниками авторських прав часто вдається лише через суд. 

Недосконалість  судової системи

Іншою, не менш важливою проблемою  є недостатня матеріальна і інформаційна база судів, які здійснюють судочинство  в нашій країні. За відсутністю  спеціалізованих судів, справи розглядають  у судах загальної юрисдикції, де серед загальної маси кримінальних, цивільних, адміністративних та інших  справ, позови про порушення авторського  права займають останнє місце. Представники вітчизняної Феміди, зазвичай, не мають  належної наукової та законодавчої літератури, щоб ознайомитися з самим поняттям “інтелектуальна власність”, осмислити  його, а це часто призводить до невірного  вирішення процесів, адже кожна сторона  по справі захищає суто свої інтереси і приводить досить суб’єктивні  доводи на свій захист. За таких умов при винесенні рішення судді  важко керуватися лише тими документами, які були надані сторонами в судове засідання. Іноді трапляються досить незрозумілі, з точки зору авторського права, рішення, які виносять судді. Наприклад, рішенням одного із районних судів міста Києва було винесено рішення, яким автором телепередачі було визнано лише одну особу (керівника творчого колективу), в той час, як телепередача містила в собі декілька авторських творів і у кожного окремого твору був свій автор. Це - і автор дизайну студії, і автор сценарію, це - і автори музики, яка виконувалася кожного разу під час проведення телепередачі.  Додамо також, що стаття 35 Закону “Про авторське право та суміжні права” визначає телепрограму – об’єктом суміжних прав. Згідно ж із рішенням судді, автора дизайну, який виступав позивачем по справі, було виключено із титрів телепередачі, а його свідоцтво про державну реєстрацію прав автора на твір визнано недійсним. І це лише один приклад.

Суттєві труднощі виникають  і в процесі розслідування  справи. Частково це можна пояснити тим, що злочини у сфері авторського і суміжних прав є відносно новим різновидом злочинів. Таким чином, слідчі позбавлені достатнього досвіду для проведення всебічного і повного розслідування. Ще одна проблема полягає в тому, що правоохоронні органи не мають можливості своєчасно отримувати необхідну інформацію щодо законних правовласників і продукції, яку вони тиражують і розповсюджують. У зв'язку з цим працівникам правоохоронних органів не завжди вдається встановити всі необхідні для розслідування факти.

Серед причин, що створюють  вище зазначені труднощі, можемо виділити:

- мінімальний досвід розслідування справ про злочинні порушення авторського  і суміжних прав;

- брак цілісної, дієвої методики розслідування кримінальних справ про порушення авторського і суміжного прав;

- недосконалість законодавства, яке регулює відносини у сфері авторського і суміжних прав;

-  постійне і безперервне збільшення кількості злочинних порушень авторського і суміжних прав, розширення кола об’єктів інтелектуальної власності;

- збільшення кількості міжнародних угод у цій галузі. 

Як бачимо, особливо відчутною  є відсутність належної інформаційної бази. З огляду на це, доцільним було б створення спеціальних баз даних або каталогів, у яких містилася б інформація про законних правовласників (юридична адреса, перелік творів, що тиражуються, номери ліцензійних угод тощо). Фірмам-правовласникам, у свою чергу, слід докласти зусиль до створення таких інформаційних баз. Все це значно прискорило і спростило б процес розслідування справ цієї категорії.  Наявність таких баз могла б забезпечити швидке і нескладне отримання інформації, яка цікавить орган дізнання та слідчого по кримінальній справі.

Необхідно також розглянути й узагальнити досвід країн, в яких проблема розслідування злочинних порушень авторського і суміжних прав найбільш ефективно розв'язується, щоб застосувати позитивний досвід цих країн при розслідування справ даної категорії в Україні. Адже у розвинутих зарубіжних країнах питання захисту та охорони авторського і суміжних прав почало розглядатися раніше, ніж у нас. Результатом цього став стрімкий розвиток ринку інтелектуальної власності у країнах, де авторське та суміжні права не залишились поза увагою законодавця. Тому саме тепер, у час, коли Україна стала на шлях розвитку ринку інтелектуальної власності важливо звернутись до позитивного досвіду деяких провідних зарубіжних країн з метою вивчення, узагальнення і аналізу такого досвіду. Це допоможе розв'язати багато складних проблем, зокрема, доцільність або недоцільність кримінального покарання за деякі види правопорушень у сфері інтелектуальної власності. 

Відшкодування збитків

Важливим фактором, що  не сприяє розповсюдженню судового методу захисту прав серед авторів є мала імовірність отримання грошової компенсації завданих збитків. Найчастіше автори звертаються до суду саме з вимогою про виплату їм грошової компенсації. Зручність  такої форми відшкодування збитків полягає у тому, що позивач, у даному випадку, не повинен обґрунтовувати заявлений ним розмір компенсації, достатньо лише довести сам факт порушення майнових прав. Натомість,  для стягнення прибутку відповідача, що був отриманий ним внаслідок порушення прав автора, необхідно, спочатку, довести наявність цих самих прибутків. А це не завжди так легко зробити.

Проте на шляху до отримання  грошової компенсації виникає ряд  труднощів. Теоретично, мати справу із відповідачем – юридичною особою перспективніше з точки зору реальності одержання компенсації. Однак на практиці, юридичні особи часто організують  свою роботу таким чином, щоб у  разі виникнення конфлікту перекласти відповідальність на плечі фізичної особи. Завдяки такому механізмові  юридичні особи уникають відповідальності і обходяться мінімальними затратами, отримуючи при цьому за незаконне  використання авторських творів прибутки.  До того ж  виграти справу у суді ще не означає – отримати грошову компенсацію збитків. Так, наприклад, у судовому позові до одної з телекомпаній України, після винесення судом рішення про необхідність виплати грошової компенсації, з’ясувалося, що необхідної суми на рахунку цієї організації на даний момент не має , що на невизначений термін затягнуло процес отримання грошей.

Всі вище зазначені обставини  говорять про необхідність реформування судової системи, введення спеціалізованих  судів, які першочергово могли б  забезпечуватися спеціальною літературою, матеріалами конференцій, семінарів, висновків міжнародних організацій з питань інтелектуальної власності. Система таких судів вже існує в багатьох країнах світу та діє досить ефективно.

Список використаної літератури:

1. Загальна декларація прав людини. Прийнята і проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10  грудня 1948  року. – К.: Правнича
2. Фундація, 1996. ПИТАННЯ  РОЗВИТКУ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ 105
3. Указ Президента України  «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» від 27 квітня 2001 року № 285/2001 //
4. Комп’ютерно-правова база «Нормативні акти України».
5. Макода В.Є. Правова охорона промислових зразків в Україні:
6. Автореф.  дис…  канд.  юрид.  наук: 12.00.03 /  Київськ.  нац.  ун-т ім.  Т. Шевченка – К., 2001. – С. 17.
7. Шевелева Т. Європейські стандарти захисту прав інтелектуальної власності // Інтелектуальна власність. – 2003. – № 3. – С. 56–57; Борохович Л. Н., Монастырская А. А., Трохова М. В. Ваша интеллектуальная собственность. – СПб., 2001. – С.108.; Бошицкий Ю. Л. Правовая реформа изобретательства. Проблемы и решения. – К.: Наукова думка, 1992. – С. 62; Галянтич М. К. Патентний суд України – нагальна потреба створення єдиної системи захисту промислової власності // Інтелектуальна власність. – 1999. – № 1. – С. 3–7. 
8. Войцеховська Анна. Особисті авторські права та їх охорона за польським законом про авторське право і суміжні права // Інтелектуальна власність. – 2005.  – № 2. – С. 26.
9. Архів Шевченківського районного суду м.  Києва.  Справа № 2–1168. – 2003.
10. Зирін О. Авторське право в аудіовізуальних мистецтвах // Інтелектуальний капітал. – 2003. – № 1. – С. 15–24.
11. Архів Шевченківського районного суду м. Києва. Справа № 2–408. – 2003.
12. Борохович Л. Н.,  Монастырская А. А.,  Трохова М. В.  Ваша интеллектуальная собственность. – СПб.: Питер, 2001. – С. 108.
13. Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України «Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об’єкти авторського права і суміжних прав» (за матеріалами справ,  розглянутих у касаційному порядку Вищим Господарським Судом України) від 22. 01. 2007 р. № 01 – 8/25 // Комп’ютерно-правова база «Нормативні акти України».
14. Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство України / За ред. Ю. М. Капіци: кол. авторів: Ю. М. Капіца, С. К. Ступак, В. П. Воробйов та ін. – К., 2006. – С. 96.
15. Узагальнення Верховного Суду України застосування судами законодавства у справах про адміністративні правопорушення у сфері інтелектуальної власності  (статті 51–2, 164–9  КпАП)  від 01.01.2006 року // Комп’ютерно-правова база «Нормативні акти України».