Cуть та специфіка застосування індивідуальної та групової психологічної корекції при психічних розладах

Міністерство  освіти і науки України

Рівненський державний  гуманітарний університет

             Індивідуальне науково-дослідне завдання

на  тему:

«Cуть та специфіка застосування індивідуальної та групової психологічної корекції при психічних розладах»

                                                                                         Підготувала:

                                                                                                        студентка ІV курсу

                                                                                                        групи ПСП-41

                                                                                          Балабей С. М.

                                                                                        Перевірила:

                                                                              к.псих.н., доц. Купавцева Н.О.

Рівне-2010

ЗМІСТ

ВСТУП

Під психологічною корекцією розуміють – доцільно організовану систему психологічних впливів, спрямованих на зміну визначених особливостей (властивостей процесів, станів, ознак) психіки, які грають важливу роль у прояві хвороб, у їх патогенезі. Ці патологічні стани підвищують імовірність рецидивів і загострень хвороби, а також впливають на інвалідізацію і соціально-трудову адаптацію людей, які перенесли ті чи інші захворювання. Застосуванню психологічної корекції повинна передувати системна, комплексно організована психологічна діагностика, спрямована на виявлення психічних особливостей і сторін особистості клієнта, що тісніше всього пов’язано з проблемою його соціальної і трудової реабілітації. Програми цього психодіагностичного і психокорекційного комплексу і його методів повинні бути відібрані й адаптовані з урахуванням вікової специфічності контингенту хворих, а також їх патопсихологічних характеристик. Важливою умовою роботи з психокорекції є її тривалість і можливість здійснення в наступних консультативно-лікувальних бесідах, які підтримують досягнення психолога і клієнта в минулих зустрічах, що сприяє його соціально-трудової реадаптації. При цьому особливо важливо, щоб система організації допомоги з психокорекції була досить гнучкою і динамічною.

“Психологічна корекція – це спрямований психологічний вплив на визначені психологічні структури з метою забезпечення повноцінного розвитку і функціонування індивіду”. Цей термін з’явився в колишньому СРСР у 70-х роках, коли психологи в нашій країні стали активно працювати в області психотерапії. Але психотерапія є лікувальною практикою, якою за законом може займатися тільки лікар, який має вищу медичну освіту. Щоб подолати ці обмеження, психологи і придумали цей чудовий термін.

Сьогодні настільки суворого обмеження на заняття психотерапією не існує: дипломований психолог може пройти спеціальну підготовку по психотерапії на базі медичної освітньої установи і цілком офіційно одержати кваліфікацію психотерапевта.

У медичній психотерапії під  психологічною корекцією розуміють діяльність психотерапевта, який вирішує завдання психопрофілактики. В останні роки найбільше поширення, особливо в системі освіти, одержало трактування поняття психологічної корекції, як системи психологічного впливу для попередження чи усунення відхилень у розвитку і поведінці людини.

Поняття психокорекції почало застосовуватися не так давно. Його народження й розвиток пов’язані  з поступом практичної психології. Як відомо, корекція — це внесення поправок не в процес, а в явище, якому  притаманна статичність. Спостерігається незбіг процесу виховання з процесом психокорекції, покликаним нівелювати деформації особистості, оптимізувати її стосунки з оточенням. Проте й психокорекція, й виховання зорієнтовані на розвиток особистості, хоча вони й різняться в методах і засобах досягнення цілей. Виховання ближче до прямого внесення поправок у поведінку, й лише побічно позначається на структурних особливостях психіки вихованців, таких, як настановлення, переконання й т. п. Результативність виховання перебуває в залежності від пластичності психічних процесів. Психокорекційний же процес має відродити пластичність, мобільність психічної організації суб’єкта й тому зорієнтований на вивчення статичних якостей психіки та виявлення їхніх дисфункцій. Психокорекція слугує відродженню та розвиткові лабільності й пластичності особистісних якостей суб’єкта.

Там, де виховання наштовхується  на необхідність переробки, “перековки”  певних особливостей психіки, воно єднається  з процесом психокорекції. Таке зближення  ілюструє теорія “вибуху” А. С. Макаренка. Механізми цих явищ відображає теорія позитивної дезінтеграції та вторинної інтеграції в контексті активного соціально-психологічного навчання. Хоча треба пам’ятати, що поняття “виховання” стосується передовсім дітей, а психокорекція — дорослих.

Ще одна суттєва відмінність  психокорекції від виховання  полягає в тому, що виховний процес у цілому пов’язаний зі впливом  на суб’єкта, психокорекція ж передбачає процес “разом із суб’єктом” — взаємодію  та рівність позицій.

Успішна психокорекція передбачає єднання зусиль у пошуку причин труднощів спілкування та взаємин між людьми. Власні розробки питань групової психокорекції мають напрям на забезпечення пізнання першопричин тих проблем, які відчуває людина у спілкуванні з іншими, а не наведення поверхової “косметики”. Без дослідження цих причин і без внесення корективів у диспозиційні утворення неможливо добитися довготривалого успіху. 

1. НДИВІДУАЛЬНА  І ГРУПОВА ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ

Розрізняють психологічну корекцію індивідуальну і групову.

У першому випадку відбувається безпосередній вплив на конкретну людину з боку психолога, який використовує для цього різні методи роботи.

В другому – вплив здійснюється на групу людей, як правило близьких за віком і які мають майже  подібні проблемами. Тут вплив на конкретного індивіда здійснюється шляхом організації спеціального процесу взаємодії учасників групи, у результаті якого і досягається мета корекції.

Незважаючи на розмаїтість  формулювань, можна сказати, що психологічна корекція як вид психологічної практики – діяльність психотерапевта, яка направлена на усунення людини від різних психологічних і соматичних проблем за допомогою психологічних методів.

У загальному виді можна  виділити дві загальні моделі в ділянці  психологічної корекції. Перша з  них дотримує медичної моделі взаємодії психотерапевта і клієнта (пацієнта). Психологічна корекція в цьому випадку спрямована на допомозі клієнту позбутися хворобливих симптомів, за допомогою спеціальних процедур. Психотерапевт виступає тут як авторитетний експерт, якій цілком контролює процес психотерапії і який несе всю повноту відповідальність за результат своїх дій. Сюди можна віднести когнітивні і поведінкові моделі психологічної корекції, наприклад раціонально-емотивну терапію А.Елліса, нейролінгвістичне програмування, патогенетичну психотерапію й ін.

Інша модель припускає  збільшення відповідальності пацієнта за процес і результат психологічної  корекції; ціль терапії – не стільки  позбавлення хворого від симптомів, скільки особистісна зміна і  розвиток пацієнта під впливом психотерапевтичного досвіду. Фахівець із психологічної корекції виступає тут як рівноправний співрозмовник, жива незалежна особистість, яка допомагає іншої особистості відшукати в собі і своєму найближчому оточенні ресурси для зміни і розвитку своєї психіки. Відповідальність за процес і результат психотерапії в більшому ступені тут переходить до пацієнта. Така модель реалізує себе в рамках клієнт-центрованої терапії К. Роджерса, гештальт підходу Ф. Перлза, екзистенціальної психотерапії й ін.

Далі детальніше будуть розглянуті саме групові методи.

2. СУЧАСНІ  МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КОРЕКЦІЇ  І КОНСУЛЬТУВАННЯ.

Робота з психокорекції  – неминучий елемент діяльності практикуючого психолога. Вона може бути успішної і плідною при наявності  точних уявлень як у клієнта, так і в терапевта про цілі і сутність проведеної роботи.

На відміну  від класичної ситуації клієнт – терапевт, багаторазово описаної в літературі, у ситуації реальної взаємодії звичайно включається деяке третє лице – замовник. Це батько, педагог, завуч, лікар, якій лікує, а іноді і представник правоохоронних органів. Кожний з них висуває свої вимоги до людини і психолога: “Зробіть, щоб він…” Для психолога в цій ситуації важливо зберегти власні цілі, уявлення про результати і методи своєї праці.

Перший крок – визначитися, яка робота має  бути:

* консультативна,

* з психокорекції,

* психотерапевтична.

Консультативна  робота психолога спрямована на те, щоб за допомогою спеціально організованого процесу спілкування актуалізувати в клієнта додаткові психологічні ресурси і здібності, що можуть забезпечити йому знаходження виходу з важкої життєвої ситуації. Увага при цьому типі надання допомоги приділяється не стільки наявним проблемам і порушенням, скільки ресурсам особистості клієнта, його можливостям.

Психологічна  корекція-метод комплексного психологічного впливу на цілі, мотиви і структуру поведінки клієнта, а також розвиток його деяких психічних функцій: пам’яті, уваги, мислення. Основною задачею є навчання і тренінг нових навичок поведінки, спілкування, згадування і т.д.

Психотерапія  – це комплексний лікувальний вербальний і невербальний вплив на емоції, судження і самосвідомість людини при психічних, нервових і психосоматичних захворюваннях. Методи клінічної психотерапії – гіпноз, вселяння і самонавіяння, раціональна терапія й ін. Ці методи спрямовані на зменшення або усунення хворобливої симптоматики.

Психологу, який працює в системі народної освіти, консультативних службах, лікарнях, часто приходиться проводити  роботу з психокорекції. В залежності від досвіду психолога, місця й умов праці, контингенту психолог застосовує різні методи і методики психологічної корекції.

Одним з найважливіших  принципів роботи з психокорекції  є конфіденційність: усе, що розповідає дитина психологу в ході бесіди, не може бути повідомлено педагогам і навіть батькам дитини. Виключенням з цього правила можуть бути тільки ті вкрай рідкі випадки, коли інформація має загрозливий характер для життя і здоров’я навколишніх, наприклад, підліток повідомляє про убивство, що готується, і т.п. Якщо інформація стосується здоров’я самого обстежуваного підлітка (вагітність, венеричне захворювання, вживання наркотиків, прагнення до самогубства, необхідно разом з підлітком прийти на консультацію до лікаря відповідного профілю і (по можливості) переконати його розповісти про те, що трапилося, батькам.

У залежності від  віку клієнта, бажаний заключити  з ним договір про цілі роботи з психокорекції і методи перевірки  її досягнення. Важливим моментом є  установлення визначеного довірчо-ділового стилю спілкування з дитиною, що відрізняється від системи відносин учитель-учень, дитина-батько рівністю партнерів, більшою волею творчого самовираження. Цьому може сприяти і ряд чисто технічних моментів устаткування кабінету, робоча поза, час роботи і т.д.

Якщо робота з психокорекції не є частиною психодіагностичного обстеження, то варто досить інтенсивно розрізняти (для себе і клієнта) ситуації діагностики і корекції. Це допомагає змінити стиль спілкування і поведінки в ході роботи. Діагностичне обстеження проводиться за робочим столом психолога; “робоче місце” обстежуваного повинне бути розташоване так, щоб йому було зручно розглядати матеріал пропонованої методики, читати, писати, малювати. Для роботи з корекції бажане розміщення дитини в м’якому кріслі так, щоб психологу було добре видно уся фігура клієнта. Для дітей молодшого віку нормою може бути розташування клієнту і психолога сидячи на підлоги.

У залежності від  виду роботи з психокорекції може знадобитися спеціальне устаткування кабінету: магнітофон, відеомагнітофон з відеокамерою, спеціальні іграшки і посібники, м’яке покриття підлоги і т.п. Тривалість одного сеансу роботи з психокорекції звичайно триває близько 1 години. але в залежності від віку дитини, його індивідуальних особливостей, складності проблеми може варіюватися в досить широких межах. Необхідно, щоб кожен сеанс був позитивно довершений: клієнт справився з проблемою, або якоюсь її частиною, навчився чомусь новому і т.п. Не можна припиняти сеанс, якщо дитина почуває себе засмученою, розгубленою, знаходиться у стані гніву або горя, особливо якщо робота ведеться не в стаціонарі, а в режимі амбулаторних візитів.

Індивідуальна робота з психокорекції.

Індивідуальна робота з психокорекції проводиться  в самому простому варіанті в ході психодіагностики: дитина заохочується, якщо вона правильно виконує завдання, разом з нею виробляється оптимальна стратегія навчання, робляться спроби корекції самооцінки.

Існують наступні показання для індивідуальної (а  не групової) роботи з психокорекції:

* дошкільний вік дитини;

* наявність  істотних дефектів зовнішності  або важких соматичних захворювань;

* ситуації “швидкої  допомоги” ( якщо в ході обстеження  виявляються інтенсивні агресивні  й аутоагресивні тенденції);

* інтимний характер  проблеми (потерпілі від сексуального насильства, дисморфомания і т.п.);

* кризи втрати  сенсу життя;

* шизоїдна акцентуація  і психопатія.

Якщо підліток страждає психічним захворюванням, то проводити заходи з психокорекції  повинен висококваліфікований фахівець у тісному контакті з лікуючим лікарем хворого, при постійному обговоренні результатів. Спроби психологічної корекції таких станів, як марення, глибока депресія, немотивована агресія, сексуальні девіації, в умовах роботи шкільного психолога є неприпустимими. При неврозах і психопатіях бажане сполучення лікування і спостереження разом з психіатром. Якщо порушення поведінки, проблеми спілкування, кризи і т.п. виникають у рамках акцентуації особистості, або повного здоров’я дитини – це пряме показання для роботи з психокорекції.

Індивідуальна психокорекція може проводитися в рамках різних теоретичних підходів: ігрової терапії, психодрами, когнітивної терапії, логотерапії, нейролінгвістичного програмування (НЛП) і т.д. Застосування психоаналізу і голотропного подиху, а також деяких видів тілесно-орієнтованої терапії недоцільно в роботі з дітьми і підлітками, тому що вони можуть привести до дуже негативних психологічних наслідків. Такого роду методи вимагають високої кваліфікації психолога.

Гештальт-терапія.

Гештальт-терапія  розрахована в основному на роботу з групою, але можливо її застосування в індивідуальному варіанті. Гештальт-терапія – гуманістичний і цілісний підхід до рішення психологічних проблем, що зв’язані з минулою життєдіяльністю і досвідом, який заважає в досягненні цілей. Підхід орієнтований на досвід клієнта, який виявляється в момент терапії, у безпечній обстановці.

Кінцева мета діяльності психолога і клієнта – здорове, адекватне самовираження і рішення  проблем. Засновником гештальт-терапії  є Фріц Перлині. Основними принципами психолога, який працює в руслі даної концепції, є:

1. Цілісний підхід.

2. Концентрація  уваги за рухом тіла, засобах  відбиття почуттів.

3. Інтуїтивне  почуття на припинення обговорення  теми.

4. Формування  здатності задовольнити свої  потреби.

5. Здатність визначити межі контакту. Гештальт-терапія застосовується, в основному, у роботі з підлітками, які страждають неврозами, невротичним розвитком особистості. Відносним протипоказанням є наявність психотичних станів, збудливої психопатії. схильність до самогубства або аутоагрессії.

Особливого устаткування при проведенні в індивідуальному  варіанті цей стиль терапії не вимагає. У гештальт-терапії вимикаються  такі механізми невротичного розвитку особистості, які пов’язані з  порушеннями меж між особистістю  і навколишнім середовищем: проекція, інтроекція, злиття, ретрофлексія, уникнення.

Проекція – процес, при  якому властивості однієї особистості, приписуються навколишнім її людям: осудження інших людей за риси, які є у клієнта. Проекція виявляється  в негативних оцінках навколишніх, обвинуваченні їх.

Інтроекція – присвоєння собі відносин, думок, зразків поведінки  інших людей. Виявляється в конформної поведінки, житті за законами “інших”.

Злиття – відсутність  розмежувань між власним “Я”  і “Я” іншої людини, коли суб’єкт не може допустити, що близька їй людина має інші думки і бажання. У мові такого суб’єкта використовується займенник “ми”;

при виявленні розходжень між собою й іншою людиною  він відчуває страх, оскільки це суперечить його переконанню в інстинктивному розумінні їм думок і почуттів близьких людей.

Ретрофлексія – надлишок самоконтролю, самодисципліни і самообмеження. Це приводить до м’язової напруги, відчуттю “клубка в горлі”, психосоматичним  захворюванням.

Уникнення –  відхід від прямого контакту з  іншою особистістю, надмірна запальність, часта зміна предмету діяльності.

У процесі роботи з психокорекції психолог створює  теплу і довірчу атмосферу, пропонує клієнту згадати і пережити “тут і зараз” переживання, які травмують. виконати визначені вправи.

Для більш успішного  розуміння даного виду роботи з психокорекції  приводиться фрагмент запису спілкування  психолога і підлітка.

Групова психокорекція

Для ведення  груп з психокорекції бажане приміщення, у якому всі учасники групи могли б вільно пересуватися, сидіти і бачити один одного. Якщо передбачається проведення динамічних, тілесно- орієнтованих вправ, то потрібно м’яке покриття на підлозі. При наявності коштів, бажане устаткування: магнітофон, відеокамера і відеомагнітофон, що дозволяє провести запис групового заняття з метою його наступного аналізу. Проведення групових занять з психокорекції може бути успішним при наступних станах психіки клієнта:

1) страхах,

2) заїкуватості.

3) високої агресивності,

4) порушеннях спілкування,

5) неадекватній  самооцінці і соціальної дезадаптації,

6) епізодичному  вживанню наркотиків. Протипоказанням  для груповий роботи з психокорекції  є:

* наявність  важких психічних розладів (марення,  галюцинацій, слабоумстві),

* явне рухове  розгальмування,

* проблеми інтимно-особистісного  характеру (сексуальні порушення,  пережиті психотравми і т.д.),

* виражена шизоїдна  психопатія,

* наркоманія I-II стадії,

* активне небажання  підлітка працювати в групі.  При деяких станах індивідуальна  робота виявляється значно більш ефективною, чим групова. До цих станів відносяться: нервова анорексія, нав’язливості. ритуали, важкі форми раннього дитячого аутизму та і ін.

При проведенні груповий психокоррекційної роботи з дітьми і підлітками бажано дотримуватися  наступних принципів добору групи:

1) відносна однорідність  групи за віком (різниця не  більш 3 років).

2) максимальна  різнорідність по акцентуаціях,

3) у дошкільників  і молодших школярів можливе  функціонування групи хлопчиків  і дівчаток разом, у підлітків  – краще окремо:

4) у залежності  від характеру групи її чисельність  може бути різноманітної, але  оптимальна -5-10 чоловік;

5) бажана закритість  групи (ті самі учасники працюють  на всіх заняттях), але можливі  і відкриті групи (зі зміною  учасників).

Наскільки добре учасники групи знайомі один з одним до початку занять, має велике значення при деяких формах роботи, але рідко залежить від бажань психолога; у групових заняттях можуть брати участь учні визначеного класу, школи, пацієнти відділення лікарні і т.д. Тільки в деяких випадках, при роботі в консультативних службах удається досягти анонімності учасників групи. Перед початком роботи в групі обов’язковим є проведення ретельного патопсихологічного обстеження дітей, консультація з лікуючим лікарем даної дитини, згода самої дитини і ії батьків на таку форму роботи.

 3. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ГРУПОВОЇ ПСИХОКОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ

3.1. Практична  психологія та психокорекційна  практика

В “Положенні про  психологічну службу в системі освіти України”, розробленому Міністерством освіти України, чітко визначається мета діяльності цієї служби: виявлення і створення соціально-психологічних умов для розвитку особистості; сприяння виконанню виховних і освітніх завдань навчально-виховних закладів. За своїм статуcом працівники психологічної служби належать до складу педагогів. У положенні діагностика зводиться до “обстеження дітей і підлітків, їхніх груп і колективів…”; корекція — “здійсненням психолого-педагогічних заходів для усунення відхилень…”; “профілактика — своєчасним попередженням відхилень у становленні особистості”; реабілітація — “надання допомоги дітям, підліткам, молоді в кризовій ситуації”; психологічна експертиза — участю “в оцінці нових технологій навчання та виховання… визначення доцільності їх упровадження”. Основні компоненти змісту діяльності психологічної служби зорієнтовані на якісь зовнішні дії: обстеження, розробку заходів, участь в оцінці нових технологій і т. д., а не на пізнання внутрішнього світу особистості. Особливо переконливо це можна бачити з переліку функційних обов’язків психолога-практика, а саме: “… бере участь в організації освітньої, виховної роботи…”, “проводить психолого-педагогічну діагностику готовності до навчання…”; “здійснює профорієнтацію; готує вихованців до життя в злагоді з усіма народами; формує психологічну культуру вихованців, учнів, педагогів, батьків”.

Як видно  з вище написаного, вся робота психолога-практика зорієнтована на дітей, підлітків, але  при цьому випадають із поля зору дорослі, тобто педагоги. Велику питому вагу в психологічній службі мають освітні заходи (лекції, бесіди й т.п.). З огляду на це зрозуміло, що перелічені функції може виконувати не обов’язково практичний психолог, а отже, психологічна практика ще не зайняла в школі належного місця: робота психолога спрямована на вирішення зовнішніх проблем, пов’язаних із соціумом і навчальною діяльністю учнів, а не з пізнанням їхніх особистісних проблем.

Таким чином, практична  психологія в школі представлена дещо формалізовано, відсутня орієнтація на глибинно-психологічні характеристики особистості, а увага до індивідуальної неповторності дитячої психіки передбачається лише в разі кризових станів та девіантної поведінки (алкоголізм, наркоманія, правопорушення). Профілактика здебільшого заклопотана відхиленнями — дбає про їх попередження. Неправильною також є позиція, коли в ракурс методів психологічної служби потрапляє тільки дитина, а не й дорослий (учитель, батько, вихователь), який своїм впливом на дитину нерідко породжує ті деструкції, які потім потрібно нівелювати.

До того ж, у “Положенні…” в основному йдеться лише про дії психолога без урахування найголовнішого — опосередкованості його рекомендацій, порад і результатів діяльності педагогів, дирекції та батьків. У ньому не відображено вимоги до особистості педагога, не вказано на необхідність психокорекційної підготовки, яка сприяла б розвиткові його рефлексивних знань. Адже не секрет, що нерідко психолог (чи педагог) — це “чоботар без чобіт”: як людина, він і сам іноді потребує допомоги, яку мав би отримати ще в процесі професійної підготовки.

У зв’язку з  розмитістю предмета практичної психології психологічна служба постає більше адміністративною, ніж психологізованою. “Положення…” недостатньо спирається на професіоналізм психолога-практика, на специфічні вимоги до його вмінь та навичок у галузі психологічної практики. В основу практичної психології, на наш погляд, треба покласти психокорекцію індивідуально-неповторних якостей особистості в єдності психокорекційних і психодіагностичних процесів. Психокорекція — це зміна певних, вже установлених характеристик. Тому дітей швидше потрібно правильно виховувати, а світобачення й поведінку дорослих, у разі потреби, коригувати. Важливо не втрачати гуманістичної орієнтації на конструктивні (позитивні) засади (потенціал) людського “Я”, що суперечить настановам психологічної служби, висловленим у “Положенні…”: зосереджувати увагу на відхиленнях, на кризових явищах та девіантній поведінці. Гуманістична ж психологія має своїм предметом норму, розвиток потенціалу “Я” суб’єкта.

Спробуємо визначити поняття “практична психологія”. Практика (грец.– діяльний, активний) — це матеріальна, чуттєво-предметна, цілеспрямована діяльність людини, яка має на меті перетворення природних і соціальних об’єктів, що є основою пізнання. В широкому розумінні слова під практикою розуміють усі види чуттєво-предметної діяльності. Результатом практики є створення світу соціальної й культурної предметності, в якому об’єктивовані всі сутнісні сили людини — здібності, воля, прагнення, свідомість, почуття, вміння.

Поєднуючи поняття “практика” з поняттями “психологія” та “психокорекція”, можна стверджувати, що психологічна практика сприяє збагаченню індивідуального досвіду, змінює рівень свідомості й характер потреб, впливає на вибір цінностей, формує ті чи ті цілі й ставлення до соціальних норм. Вона передбачає опредметнення психологічного змісту суб’єкта. На авансцену тут виходить діло, справа, діяльність. З одного боку, психологічна практика покликана знаходити засоби опредметнення, об’єктивування внутрішнього світу людини. Й чим адекватніші інструменти будуть віднайдені для таких цілей, тим результативнішим стає процес розпредметнення. Розпредметнення — зворотний шлях до пізнання психологічних передумов психічних явищ, які проступають у поведінці суб’єкта, в опредметнених продуктах його діяльності. А це пов’язане з глибинним розумінням змісту психіки завдяки розширенню свідомості суб’єкта та проникненню в несвідому його сферу.

В психокорекційній практиці психолог планує її процес, що виражається в організованій  певним чином взаємодії людини з людиною, й відповідає за кінцевий результат. У цьому психологічна практика відрізняється від практичної психології, яка фактично виступає проміжною ланкою між академічною психологією й практикою втілення цих знань. Вона передбачає орієнтацію психолога на пізнання психологічних закономірностей в умовах взаємин “тут і тепер”, які спонтанно виникають, на розуміння закономірностей цих взаємин та діагностику внутрішніх причин конкретної поведінки суб’єкта, першопричин його особистісної проблеми. В практичній психології найчастіше не збігаються в часі психодіагностика та психокорекція, орієнтація на норму й відхилення від неї замість актуалізації внутрішнього потенціалу “Я” суб’єкта.

На мій погляд, поняття “практичної психології”  невиправдано розширюється через ототожнення його з поняттям “психологічна служба”. Оскільки її трактують як систему науково обґрунтованих організаційних видів діяльності з упровадженням здобутків психологічної науки в народне господарство, то практичній психології відводиться місія втілення в практику теоретичних знань академічної психології. Тому практичні методи асоціюються зі стандартизованими методиками й передусім із тестами.