Діагностика мотивації вибору професії

Мотивация выбора профессии

Зміст

  Вступ. 4

Розділ 1. Теоретико-методологічна основа вивчення мотиваційної спрямованості особистості 6

1.1 Потреби і мотиви як основа спрямованості особистості 6

1.2 Концептуальні засади мотиваційної сфери людини. 10

Розділ 2. Мотивація вибору професії 14

2.1 Вікові етапи професійного самовизначення. 14

2.2 Фактори, які впливають на професійне самовизначення. 16

Розділ 3. Діагностика мотивації вибору професії 19

3.1 Огляд методик психологічного дослідження основних мотивів професійної діяльності 19

3.2 Проведення експериментального дослідження мотивів професійної діяльності 20

Висновки. 23

Список використаних джерел. 25

Вступ

Юнацтво й молодість – дійсно “ранок життя”, що забезпечує творчу продуктивність, імовірність якомога більшої самореалізації протягом подальшого життєвого шляху. Цей період є найвирішальнішим у житті людини, коли остаточно складається фундамент ціннісних орієнтацій, вимальовується проекція головних напрямків пошуків самореалізації на інших вікових етапах. Політичні вподобання, стиль поведінки, характер спілкування, професійні інтереси – всі ці складові способу життя закладаються саме у ранній молодості.

Мотивація займає ведуче місце в структурі поведінки особистості і є одним з основних понять, які використовуються для пояснення рушійних сил діяльності у цілому. Мотив, мотивація – спонукання до активності і діяльності суб’єкта, пов’язані із намаганням задовольнити окремі потреби. Сукупність мотивів, їх ієрархічна структура, своєрідність характеризують мотиваційну сферу особистості. В цілому ця система динамічна і змінюється в залежності від багатьох обставин.

Основа особистості заключається у функції вибору. Вибір припускає перевагу одного мотиву над усіма іншими. Але для цього повинні бути підвалини, і такою підвалиною є цінність, бо як вказує Ф. Василюк – це сфера дослідження соціалізації індивіда, його адаптації до групових норм и вимог, а в загальній психології – вивчення вищих структур життєдіяльності. Крім того, за словами Василюка, цінність має здібність перетворювати емоції, наприклад, коли той чи інший вибір суперечить їй, а це значить, що цінність повинна бути підведена під категорію мотиву [3, с122].

Проблема: загальний напрямок реформ економічного та соціального життя в нашій країні суттєво змінив ситуацію в галузі вищої освіти, в системі життєвих цінностей, ієрархії вибору професії молодими людьми.

Основна ціль роботи – виявлення домінуючих мотивів вибору професії і ієрархії ціннісних структурних компонентів.

Задачами дослідження є:

Аналітичне дослідження теоретичних основ мотиваційної спрямованості особистості (потреби, мотиви, основні теорії мотивації).

Аналіз вікових особливостей становлення професійного вибору

Визначення ролі системи ціннісних орієнтацій у виборі професії

Вивчення методологічного інструментарію, який використовується для дослідження мотивації вибору професії

Проведення емпіричного дослідження мотивів і цінностей вибору професії

Предмет дослідження – потреби і мотиви особистості як складова мотивації

Об’єкт дослідження – мотиваційна сфера студентської молоді

Проблемам мотивації присвячено велика кількість концепцій і теорій. Серед найбільш відомих змістовні (А. Маслоу, Ф. Герцберг, Д. Мак Клен ланд) і процесуальні (В Врум, П. Лаулер ін). Серед вітчизняних вчених найбільших успіхів у розробці теорій мотивації досягли Л.С. Виготський, О. НМ. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, В.А. Ядов. Ці праці стали основою для розробки методологічного інструментарію дослідження мотивації вибору професії студентською молоддю.

Вибір методик дослідження зумовлено основними цілями роботи.

Розділ 1. Теоретико-методологічна основа вивчення мотиваційної спрямованості особистості

1.1 Потреби і мотиви як основа спрямованості особистості

Спрямованість виступає як системоутворююча якість особистості, яка визначає її психологічний склад. Саме в спрямованості виражаються цілі, в ім’я яких діє особистість, її мотиви, суб’єктивне ставлення до різних сторін дійсності.

В основі спрямованості особистості лежать потреби. Поведінка людини значною мірою залежить від того, які потреби у неї розвинені.

Жоден живий організм не може існувати поза навколишнім середовищем. Для тваринного світу таким є природне середовище, взаємодія з яким забезпечує існування тварини. Людина має два середовища: природне і суспільне, з якими людина постійно взаємодіє. По цими середовищами людина існувати не може.

У процесі цієї взаємодії у людини постійно виникають нужди, задоволення яких необхідне для розвитку організму й особистості. Ці нужди називають потребами. Потреба – це нужда в будь-чому, яку людина переживає і усвідомлює [2, с.81]. Наприклад це може бути відчуття дискомфорту, втрата рівноваги організму, а точніше особистості. Відома велика кількість різноманітних потреб і існує велика кількість їх класифікацій потреб. Потреби можна підрозділити на таки види: органічні, матеріальні, соціальні, творчі, потреби психологічного розвитку та морального самовдосконалення. Тобто потреби можуть бути природні (біологічні) і соціальні. Природні потреби виникають у процесі взаємодії людини з природним середовищем, вони є вродженими і передаються генетично. Задоволення біологічних потреб виступає основною умовою збереження організму й виду [12, с.28].

Потреби різних людей у різний час не є однаковими. Свідомість людини накладає відбиток на спосіб їх задоволення, який у свою чергу залежить від рівня розвитку соціальних потреб. Із соціальними потребами людина не народжується. Їх становлення відбувається в процесі розвитку людини як особистості під впливом двох факторів: середовища і виховання. Оскільки люди отримують неоднакове виховання, суспільні потреби можуть по-різному впливати на задоволення природних.

Соціальні потреби поділяються на матеріальні, духовні, суспільні.

Матеріальними потребами є такі, котрі задовольняються за допомогою речей, створених працею людей. Це наприклад, потреби в одязі, житлі, в інструментах, різного роду машин та ін. Матеріальні потреби виникають залежно від рівня економічного розвитку, суспільства, суспільного виробництва, виховання. Матеріальні блага, потреби, у тому числі і фізіологічно необхідні, безумовно, є важливими передумовами людської життєдіяльності, однак їхня наявність не повинна ставати самоціллю. Зосередження усього життя на придбанні матеріальних благ нерідко деморалізує людину, руйнує її внутрішній світ.

Задоволення матеріальних потреб пов’язано з розвитком духовних (пізнання, відпочинок) і суспільних (потреба в контактах, соціальне визнання, сенс життя) потреб. Ці потреби розвинені в різних людей далеко неоднаково [15, с157].

Як вже зазначалося, частину своїх потреб людина як жива істота одержує генетично. Це в основному органічні потреби. Всі інші потреби формуються і розвиваються у процесі життя людини. Формування і розвиток потреб починається приблизно з одного року, коли дитина починає оволодівати мовою, одержує змогу спілкуватися з дорослими і продовжується усе життя. То, як цей процес йде далі, і то, які нові потреби сформуються у тої чи іншої людини, залежить від власного, індивідуального досвіду та образу життя.

Рівень психологічного розвитку людини як особистості визначається кількістю, різноманітністю і ієрархією потреб, які людина має. Вважається, що чим більше в людини потреб, тим багатіше його життя и, таким чином вище рівень його психологічного розвитку.

Ще більше ніж загальна кількість і різноманітність потреб у людини, його як особистість характеризує те, які з потреб для нього є головними, а які другорядними.

Ієрархія потреб – це їх упорядкування за ступенем значущості для людини. При цьому найбільш важливі для людини потреби займають верхню, саму високу щабель, а найменш важливі – саму низьку, останню щабель. Сама висока, найбільш важлива потреба людини, за звичаєм, тісно пов’язана з ціллю та сенсом життя [14,c346].

Розвиток потреб пов’язано також із світоглядом. Під світоглядом особистості розуміють струнку систему поглядів і переконань людини, яка базується на філософських, економічних і політичних знаннях. Переконання виступають при цьому як усвідомлені потреби особистості, що спонукають її діяти у відповідності їх своїми ціннісними орієнтаціями. Світогляд людини проявляється в ідеалах, цілях, домаганнях, установках, соціальних нормах поведінки. Світогляд впливає на вибір мотивів особистості і розвиток її інтересів.

На основі потреб формуються мотиви – усвідомлені спонукання людини до діяльності або поведінки. Мотиви тісно пов’язані з потребами і навпаки. Їх зв’язок виявляється в тому, що потреби реалізуються в поведінці і діяльності.

Розрізняють три групи мотивів:

прості, до яких відносять потяги, бажання, хотіння;

складні, до яких відносять інтереси, схильності, ідеали;

випадкові, до яких відносять почуття, звички, афекти.

Серед простих мотивів насамперед виділяють потяг, або неусвідомлену потребу людини.

Коли людина усвідомлює свої потреби, але вони ще не виступають як сильне спонукання до дії, говорять про бажання. Бажання – є недостатньо сильним мотивом. Активним мотивом, що спонукає до дії є хотіння.

Інтерес – це спрямованість особистості на певний предмет, явище. В інтересах більш за все виражається пізнавальна потреба людини. Наявність інтересів виступає сприятливою передумовою діяльності навчання.

Більш високим і за змістом і за силою спонукальних мотивів є ідеал. Ідеал – це вища форма мотивації, що виражає основні напрями особистих прагнень людини.

Як мотиви можуть виступати і звички. Завдяки звичкам, людина поводить себе певним чином.

Мотив можна характеризувати не тільки кількісно, а й якісно. У цьому плані за звичай виділяють внутрішні і зовнішні мотиви. При чому мова йде про відношення мотиву до змісту діяльності. Якщо для особистості має значення діяльність сама по собі, наприклад, задовольняється пізнавальна потреба в процесі навчання, то говорять про внутрішню мотивацію. Якщо ж значення мають інші потреби, наприклад, соціального престижу, заробітної плати і т.д., то говорять про зовнішні мотив [15, с.720].

Однак, поділ мотивів тільки на внутрішні і зовнішні є недостатнім. Самі зовнішні мотиви можуть бути позитивними (мотиви успіху, досягнень) и негативними (мотиви захисту, уникнення). Очевидним є, що зовнішні позитивні мотиви більш ефективні, ніж зовнішні негативні, якщо навіть по силі вони є рівними. В багатьох випадках в загалі не має сенсу диференціювати мотиви за критерієм “ зовнішні – внутрішні”. Більш продуктивною, на думку деяких авторів [15, с.720], є підхід, який оснований на виділенні позитивних, за своєю суттю мотивів і негативних.

Сукупність мотивів поведінки і діяльності розглядається як мотиваційна сфера особистості. У цілому ця сфера є динамічною й змінюється в залежності від багатьох обставин. Проте, ядром мотиваційної сфери, її “стрижнем” виступають відносно стійки й домінуючи мотиви і саме в них першочергово виявляється спрямованість особистості [11, с. 209].

У психологічній літературі існують різні погляди на сутність поняття “мотив”. Ще Вуд розумів мотив як поєднання уявлень і почуттів: перші – основа, а другі – спонукальна причина поведінки. Причому перевагу віддавав останнім, що дуже важливо, оскільки потреба, як початок поведінки – це завжди істотний чинник мотиваційної сфери. “Мотив” – стверджує Д.Н. Узнадзе, - це міркування, яке примусило суб’єкта здійснити цей акт, це потреба, для задоволення якої дана поведінка була б визнана доцільною [1, с.49].

Відповідно до концепції О.М. Леонтьєва, мотиви розглядаються як упредметнені потреби [8, с.290].

Кожний період життя людини, кожен її більш-менш значний крок у системі суспільних відносин приводить і до зміни її мотиваційної сфери. У процесі розвитку особистості відбувається перетворення одних мотивів на інші чи стримування одних іншими; на базі одних мотивів формуються інші, виникають протиріччя між різними мотивами, змінюється співвідношення домінуючих і підпорядкованих мотивів.

Таким чином, зміст мотивів є найбільш істотною характеристикою спрямованості особистості та рівня її вихованості. Мотив – це упредметнена потреба. Мотиваційна сфера є складним утворенням. Мотиви розрізняються не тільки за змістом, але й за рівнем усвідомленості, стійкості. Спрямованість особистості є результатом виникнення стійко домінуючих мотивів поведінки, а також інших особливостей особистості, що допомагають чи заважають реалізувати мотиви.

1.2 Концептуальні засади мотиваційної сфери людини

Мотивація є більш широким поняттям, ніж мотив. Поняття “мотивація” в психології використовують в двох значеннях:

як систему факторів, що обумовлюють поведінку (цілі, інтереси, потреби, мотиви, наміри);

як характеристику процесу, що підтримує поведінкову активність [11,c.211].

Отож мотивація – це сукупність причин психологічного характеру, які пояснюють поведінку людини, її початок, обґрунтування, формовияви.

Ще роботи мислителів давнини поклали початок теоріям мотивації, які в подальшому були розвинути і які продовжують розвиватися і сьогоденні і яких нараховується вже не один десяток. Можна виділити дві глобальні теорії мотивації: змістовної і процесуальної. У змістовних теоріях акцент робиться на виявленні та вивченні внутрішніх спонукань (потреб, мотивів), які лежать в основі поведінки людей, їхньої професійної діяльності. У процесуальних теоріях розкриваються закономірності організації цілісної мотивованої поведінки з урахуванням взаємодії мотивів з іншими процесами – сприйманням, пізнанням, комунікацією.

Згідно з першим підходом, потреби людини є основним мотивом поведінки, а таким чином, і діяльності особистості. До прихильників такого підходу можна віднести американських психологів Абрахама Маслоу, Фредеріка Герцберга, Девіда Мак Клеланда. Найбільш відомою є концепція “ієрархії мотивів” А. Маслоу. Вона припускає, що основою мотивів є потреби, які утворюють піраміду. Згідно з даною концепцією всі потреби особистості підрозділяються на п’ять основних груп: фізіологічні потреби; потреби самозбереження; соціальні потреби; потреби в шануванні; потреби само актуалізації.

П’ять груп потреб одночасно є й п’ятьма основними рівнями потреб, розташованих у виді строгої ієрархічної структури співпідпорядкованості. Нижчі потреби позначаються як “потреби дефіциту”, а вищі рівні, як “потреби росту”: перші забезпечують виживання, а другі - розвиток особистості.

В останні роки посилився інтерес до поведінкових теорій мотивації, які пов’язані з уявленням про мотиви поведінки.

А.Б. Орлов зазначає, що біхевіоризм, фрейдизм, а за ними і гельштатпсихологія стали першими психологічними доктринами поведінки людей. До їх складу увійшли провідні схеми мотивації поведінки, які під час наступного розвою психології лише модернізувалися і конкретизувалися, залишаючись при цьому незмінними у сутнісних рисах [12,c.28]. Для всіх варіантів цієї схеми характерне трактування поведінки як реакції (функції). Реактивна схема мотивації поведінки отримала різне втілення у трьох головних напрямах розвитку зарубіжної психології. У бехівіорізмі за причину (мотив) поведінкових реакцій взяті зовнішні стимули. Різноманітні психоаналітичні концепції локалізують детермінанти поведінки у сфері внутрішніх потреб людини. Гештальтпсихологія, як відомо, була своєрідним теоретичним синтезом односторонніх підходів до спричинення поведінки. Варіант цього синтезу отримав подальший розвиток у форматі когнітивної психології [1, с.54].

У середині 20-х років ХХст. Предметом психології стала поведінка як сукупність реакцій індивіда у відповідь на зовнішні і внутрішні стимули, її вперше було осмислено як предметну діяльність. Індивід за даним підходом утверджується через внутрішні потреби і різноманітні соціокультурні змінні, опосередковуючи зовнішні впливи на поведінку й одночасно відіграє роль зовнішнього рушія поведінки [5,c.46].

Серед російських психологів початку ХХ століття, які порушували питання щодо мотивації людської поведінки, визначають О.Ф. Мазурського, Н.Н. Ланге, Л.С. Виготського, Д.М. Узнадзе та інших, які довгі роки проводили дослідження, спрямовані в основному на вивчення пізнавальних процесів. Із створених у 60-ті роки ХХ ст. концепцій мотивації, більш-менш продуманою та доведеною до певного рівня закінченості вважається тільки створена О.Н. Леонтьєвим теорія діяльнісного походження мотиваційної сфери людини [5, с.47].

За концепцією О.Н. Леонтьєва, всі психологічні особливості людини, в тому числі і його мотиваційна сфера, мають свої джерела в практичній діяльності, де і формуються властивості особистості. Причому, між структурою діяльності та будовою мотиваційної сфери людини існують відношення ізоморфізму (взаємної відповідності) [5, с.49].

Поведінці в цілому відповідають потреби людини; системі діяльностей, з котрих вона складається, - розмаїття мотивів; множині дій, формуючих діяльність, - набір цілей. Таким чином, в основі змін, які відбуваються із мотиваційною сферою індивіда, лежить система діяльностей, динаміка розвитку котрих обумовлює зміни в мотиваційній сфері людини, придбання нею нових потреб, мотивів і цілей [8, с. 19].