Держава як гарант підприємництва

План

Вступ

1. Механізм державного  регулювання підприємництва 

1.1. Нормативно-правове (адміністративне) забезпечення розвитку підприємництва

1.2. Державна реєстрація  підприємства та ліцензування  підприємницької діяльності 

1.3. Сертифікація та стандартизація 

1.4. Дерегулювання підприємництва

1.5. Інформаційне, кадрове,  науково-методичне забезпечення  підприємництва 

2. Фінансові важелі державної  підприємницької політики. Економічні  функції податків .

2.1. Податкове регулювання  та сприяння розвитку бізнесу

2.2. Фінансово-інвестиційні  важелі державного впливу на  розвиток підприємництва 

Висновки 

Список використаної  літератури

Вступ

     Серед багатьох чинників соціально-економічного прогресу у більшості країн світу, в тому числі в Україні, важливу роль у сучасних умовах відіграють підприємництво та суб'єкти, що його здійснюють. - підприємці. З'ясуванню сутності підприємництва, основних рис підприємця світова економічна наука приділяє увагу протягом майже трьох століть. Проте поняття "підприємництво" (як і всі інші економічні категорії) постійно поповнюється елементами нового змісту, що зумовлює необхідність його системного вивчення.

     В Україні роль підприємництва є винятково актуальною. Розвиток мережі підприємницьких структур і передусім малих і середніх підприємств сприяє вирішенню гострих для економіки України проблем переходу до ринку. Однак становлення підприємницького сектору натрапляє на серйозні труднощі, пов'язані з формуванням сприятливого макроекономічного середовища.

     Важливо усвідомлювати, що для нормального функціонування підприємницького середовища мають бути забезпечені такі обов'язкові умови:

• стабільна національна кредитно-грошова система;
• пільгова система оподаткування, що сприяла б швидкому припливу фінансових коштів у сферу бізнесу;
• активно діюча система інфраструктурної підтримки підприємницької діяльності (комерційні банки, товарно-сировинні біржі, страхові компанії, науково-консультативні та навчальні центр загального розвитку підприємництва, менеджменту, маркетингу тощо);
• державна підтримка підприємництва в галузі фінансів і матеріально-технічного забезпечення (особливо під час започаткування та становлення);
• ефективний захист промислової та інтелектуальної власності;
• спрощена процедура регулювання підприємницької діяльності державними органами управління національним господарством;
• правова захищеність підприємництва;
• формування в суспільстві привабливого іміджу підприємництва, толерантного ставлення до його тимчасових невдач.

     Держава може бути своєрідним гарантом окремих суб'єктів підприємництва, не допускаючи їх банкрутства, якщо це може призвести до несприятливих наслідків для всієї економіки. Вона виступає як покупець, закуповуючи товар і послуги підприємців для державних потреб.

     Держава здійснює функції власника стосовно державної власності, а також бере участь у підприємствах, заснованих на поєднанні приватної та державної власності. Виступаючи в ролі менеджера економіки, держава широко використовує фінансову, монетарну політику та політику планування.

1 Механізм державного  регулювання підприємництва 

     Економічний зміст державної підтримки полягає в розробці та реалізації системи державних програм науково-технічного, ресурсного, фінансового, консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва.

     Державні програми підтримки можуть виконуватись центральною чи місцевою владою, суспільними (некомерційними) структурами або через приватні організації, яким для цієї мети надаються державні субсидії .

     На жаль, можливість  регіоналізації втілення таких  програм у перехідних економіках  є досить сумнівною: місцева  влада, як правило, не має  потрібного досвіду, негативно  ставиться до новонародженого  підприємництва, є корумпованою  та надто забюрократизованою. Через  це значно доцільніше доручити  функції підтримки підприємництва  самому приватному сектору (принаймні  в більшій частині).

1.1 Нормативно-правове  (адміністративне) забезпечення  розвитку підприємництва 

     Розглянемо основні напрямки нормативно-правового забезпечення.

     1. Законодавче забезпечення - формування чинного законодавства України стосовно підприємницької діяльності та його вдосконалення.

     Базою цього забезпечення є законодавчі та інші нормативно-правові акти, відповідні норми цивільного, кредитно-фінансового, податкового, адміністративного, трудового та інших галузей чинного законодавства, основними з яких є Закони України "Про підприємництво". "Про власність". "Про підприємства України". "Про господарські товариства", що були затверджені ще 1991 року та безперечно потребують серйозного перегляду. Крім того, виникла об'єктивна необхідність ухвалити низку нових нормативних та інструктивних документів, зокрема щодо розвитку приватного та малого бізнесу, зокрема. Підприємці давно очікують на прийняття Законів України "Про державну підтримку підприємництва". "Про приватну власність". "Про ліцензування". "Про малі підприємства". "Про кредитні спілки" тощо.

     2. Нормативне регулювання щодо підприємств державного сектору, коли держава як власник основних засобів виробництва директивне впроваджує певні нормативи і здійснює контроль за цим процесом. Для підприємств недержавного сектору нормативне регулювання здебільшого має індикативний характер. Нормативне регулювання полягає в установленні державою граничних розмірів окремих показників, що характеризують якісний стан підприємств. Нині використовуються такі показники:

- норматив рентабельності  застосовується для визначення  рівня прибутковості суб'єкта  господарювання. Як фіксований показник  може використовуватись для державного  регулювання окремих галузей  економіки, котрі мають пріоритетне  значення для суспільства; 

- норматив амортизаційних  відрахувань застосовується з  метою визначення терміну оновлення  основних виробничих фондів, що  особливо важливо за умов НТП. Оскільки амортизаційні відрахування є складовим елементом собівартості продукції, то в такий спосіб можна також впливати на процес оподаткування прибутку. Використання норм амортизації як засобів державного регулювання часто називають амортизаційною політикою.

- норматив обігових коштів - показник, що застосовується для  визначення раціонального обсягу  товарно-матеріальних ресурсів і  грошових коштів, необхідних для  нормального здійснення підприємницької діяльності.

     3. Адміністративне регулювання як складова нормативно-правового забезпечення підприємництва має цілий арсенал адміністративних засобів, що базуються на силі державної влади і включають різного роду заборони, дозволи, примушування тощо.

     Основними видами адміністративного регулювання, що використовуються нині, є державна реєстрація підприємства, ліцензування, сертифікація та стандартизація.

1.2. Державна реєстрація  підприємства та ліцензування  підприємницької діяльності 

     Право на здійснення підприємницької діяльності підприємство набуває лише після акту його державної реєстрації; інакше така діяльність визнається незаконною. Існують певний порядок і умови реєстрації нового підприємства.

     В Україні діє протягом останніх років типова схема реєстрації новоствореного підприємства.

     Ринок не передбачає необмеженої свободи дій підприємницьких структур. Відповідно до чинного законодавства України деякі види підприємницької діяльності потребують спеціального ліцензування (табл. 1.1).

Таблиця 1.1- Частина основних видів підприємницької діяльності в Україні, що підлягають ліцензуванню.

     Надання ліцензій здійснюється на підставі ліцензійної угоди, яка передбачає сплату суб'єктом підприємницької діяльності, якому надається ліцензія, певної ліцензійної винагороди. Остання може мати вигляд процентних відрахувань (роялті) або пашуальних платежів (разова плата за користування ліцензією).

1.3. Сертифікація  та стандартизація 

     Сертифікація та стандартизація є стратегічними напрямками адміністративного регулювання в рамках підприємницької політики і на жаль, створюють найбільше перешкод для підприємців. Вся робота з стандартизації в Україні регламентується Декретом Кабінету Міністрів (1) та комплексом стандартів державної системи стандартизації, перші стандарти якого введені в дію 01.10.93 р. наказом Держстандарту України №116 від 29.07.1993 р.

     Державна система стандартизації в Україні визначає мету і принципи управління, форми та загальні організаційно-технічні правила виконання всіх видів робіт зі стандартизації . Під стандартизацією розуміють встановлення й застосування єдиних правил з метою впорядкування діяльності в певній галузі. Стосовно продукції стандартизація охоплює:

- установлення вимог до  якості готової продукції, а  також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів;

- розвиток уніфікації  та агрегатування продукції як  важливої умови спеціалізації  й автоматизації виробництва; 

- визначення норм, вимог  і методів у галузі проектування  та виготовлення продукції для  забезпечення належної якості  й запобігання невиправданій  різноманітності видів і типорозмірів  виробів однакового функціонального  призначення;

- формування єдиної системи  показників якості продукції,  методів її випробування та  контролю; уніфікація вимірювань і позначень;

- створення єдиних систем  класифікації та кодування продукції,  носіїв інформації, форм і методів  організації виробництва.

     Суб'єкти господарювання (виробники, постачальники, виконавці та продавці продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації) повинні:

- у належному порядку  та у визначений термін проводити  сертифікацію відповідних об'єктів;

- забезпечувати виготовлення  продукції відповідно до вимог  того нормативного документа,  за яким її сертифіковано; 

- реалізовувати продукцію  тільки за наявності сертифіката;

- припиняти реалізацію  сертифікованої продукції, якщо  виявлено її невідповідність  вимогам певного нормативного  документа або закінчився термін  дії сертифіката.

     В Україні створено Державний комітет стандартизації та сертифікації, основним завданням якого є формування ефективно діючої національної системи сертифікації та стандартизації, яка була б спрямована на захист національного споживача й товаровиробника від неякісної продукції та пристосована до сучасних ринкових вимог світового співтовариства, зокрема ЄС. Нинішня система поки що є малоефективною та недосконалою. Так. в одній державній установі зосереджено майже всі монопольні функції щодо стандартизації, сертифікації, акредитації та відповідності технічним вимогам, при цьому Держстандарт самостійно розробляє нормативи для всіх названих процедур.

1.4 Дерегулювання підприємництва

     На сучасному етапі розвитку України суттєвим елементом державної підтримки бізнесу, особливо його нормативно-правового забезпечення, має стати дерегулювання (адміністративна реформа).

     Дерегулювання підприємництва - це сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод для її розвитку, а саме: спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб'єктів підприємництва; скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню та патентуванню; обмеження кількості перевірок та права контролю за діяльністю суб'єктів підприємництва для зменшення тиску контролюючих органів; спрощення процедури митного оформлення вантажів у процесі здійснення експортно-імпортних операцій.

     Інституціональні засади державної підтримки підприємництва включають: наявність організаційної структури; наявність ринкової інфраструктури; інформаційно-консультаційне забезпечення підприємництва; кадрове забезпечення; науково-методичне забезпечення; моніторинг державної підтримки.

     Центральним органом, який нині забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері розвитку й підтримки підприємництва є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Головне завдання цього органу - формування підприємницької політики, а передовсім - узагальнення практики застосування законодавства з питань підприємницької діяльності та її ліцензування, опрацювання пропозицій, спрямованих на його вдосконалення. Крім того, комітет сприяє розвиткові малого підприємництва, системи його консультативної та інформаційної підтримки і готує пропозиції про впровадження й удосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки підприємництва та його зовнішньоекономічної діяльності, координує систему підготовки й перепідготовки кадрів та ін.

     Вагомий внесок у розроблення законодавчих і нормативних актів регулювання підприємництва здійснюють комісія Верховної Ради України з питань економічної реформи та управління народним господарством, відділ з питань власності й підприємництва Кабінету Міністрів України, управління розвитком недержавного сектору Міністерства економіки України, недержавні об'єднання - спілки, асоціації, навчальні центри тощо.

1.5. Інформаційне, кадрове, науково-методичне забезпечення  підприємництва 

     Розвиток підприємництва потребує створення розвинутої системи інформаційно-консультаційного забезпечення та інфраструктури, що підтримує її діяльність. Основним елементом такої системи стане мережа регіональних інформаційно-аналітичних центрів, які в майбутньому інтегруються в єдину інформаційну систему. Головними завданнями регіональних інформаційно-аналітичних центрів мають бути:

- забезпечення доступу  підприємців до інформації (правової, нормативно-довідкової, маркетингової,  науково-технологічної, комерційної  тощо) у процесі як створення,  так і функціонування підприємств; 

- надання консультаційних  послуг з питань стану ринку,  кон'юнктурного аналізу, управління  підприємством, участі у виставках, підготовки кадрів;

- інформування органів  державної влади про стан справ  у сфері підприємництва та  тенденції його розвитку.

      З метою створення ефективної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для підприємницької діяльності в межах системи державної підтримки бізнесу здійснюється цілий комплекс заходів: навчання основ теорії і практики підприємництва у сфері державної освіти, включаючи загальноосвітню, професійну, середню спеціальну та вишу освіту; забезпечення перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів через розвинуту мережу центрів перепідготовки; сприяння залученню окремих категорій населення до підприємницької діяльності.

     Держава сприяє розробленню навчальних планів, програм і методичних посібників для підготовки підприємців залежно від рівня їхньої базової підготовки, термінів навчання, для підвищення кваліфікації вчителів та викладачів, використання державних телерадіоканалів для навчання широких верств населення основ підприємницької діяльності.

     Сприяння розвитку підприємництва в Україні неможливе без його науково-методичного забезпечення, що передбачає: проведення комплексу наукових досліджень, пов'язаних із проблемами розвитку підприємництва, зокрема малого та середнього, визначення найбільш ефективних форм та методів підтримки такого бізнесу.

2. Фінансові важелі  державної підприємницької політики. Економічні функції податків  .

2.1. Податкове регулювання  та сприяння розвитку" бізнесу 

     Податок встановлюється тільки державою і є тільки її атрибутом. Встановлення податку в законі держави є формою прояву державного суверенітету. Індивідуальність податку проявляється у тому, що при його стягненні держава бере на себе обов'язки надання кожному платнику визначеного еквівалента, який дорівнюватиме розміру його платежу.

     Податки є частиною загальної фінансової системи як держави в цілому, так і окремих її суб'єктів. Крім того, вони виступають однією з категорій ринкової економіки.

     Податки існують у сфері виробничих відносин, оскільки є вилученням частини виробленого продукту (в грошовій формі) в дохід держави. Але податки - це нестійка категорія. Вони постійно змінюються.

     Сутність податків, як економічної категорії, проявляється через ті функції, які вони виконують. Виділяють основні головні функції податків:

• фіскальна функція (її сутність полягає в забезпеченні надходження коштів до державного бюджету. За її допомогою відбувається формування фінансових ресурсів держави, призначених для покриття витрат, пов'язаних із виконанням державою своїх функцій - економічних, соціальних, оборонних, охорони здоров'я, екологічних тощо).
• регулююча функція (її сутність полягає в перерозподілі вартості валового національного продукту між державою та платниками податків. Податки при цьому утворюють особливі механізми, які забезпечують баланс особистих і загальнодержавних інтересів).

     Ефективність застосування податків залежить від їх прогресивності, можливості отримання будь-яких пільг і загального зменшення в межах чинного законодавства. За допомогою податкових пільг держава має змогу регулювати кон'юнктуру загальнодержавного ринку товарів і послуг.   Встановлення податкових пільг дає можливість підприємству збільшити свої доходи, прибуток, знизити витрати та ціну виробу, збільшити реалізацію продукції. І навпаки, збільшення розмірів сплачених податків призводить до підвищення ціни та зменшення обсягів виробництва.

     Держава встановлює ставки оподаткування і диференціює їх відповідно до чинної системи та особливостей розвитку економіки. Диференціація проводиться залежно від виду підприємства та форми його власності, напряму діяльності, обсягів виробництва або надання послуг, важливості його для споживачів або держави, а також від часу діяльності суб'єкта оподаткування тощо.

• соціальна функція (її виконання суттєво впливає на добробут громадян та справедливий розподіл коштів державного бюджету між усіма верствами населення.

     Податки відповідають на запитання "для чого?". А в цьому разі на перший план виходить запитання "для кого?". Податки встановлюються для утримання державних структур і для забезпечення виконання ними функцій управління, оборони, соціальної, економічної та ін. Вони не мають ні елементів конкретного цільового обміну, ні конкретного призначення. Так. при відрахуванні коштів па обов'язкове пенсійне страхування платник знає , що коли він досягне пенсійного віку, вони підуть на виплату пенсій. Це стосується і обов'язкових платежів на страхування на випадок безробіття, виплат - в інноваційний фонд та інших відрахувань та платежів. Ці кошти акумулюються в державному бюджеті, а потім розподіляються Верховною Радою України при його затвердженні. Тому податок - це не тільки юридична, а й економічна категорія. При стягненні та отриманні податку відбувається перерозподіл частини засобів власності усього суспільства. Отже, податки виступають і як форма перерозподілу національного доходу.

2.2. Фінансово-інвестиційні  важелі державного впливу на  розвиток підприємництва 

     Зміцнення фінансової бази державної підтримки підприємництва може здійснюватися за рахунок чотирьох головних джерел:

- цільових коштів із  бюджетів відповідного рівня  (не менше 5% дохідної частини  відповідного бюджету);

- фінансової діяльності  регіональних фондів підтримки  підприємництва, зокрема малого (доходи  від надання кредитів, а також  доходи від випуску та розміщення  цінних паперів, у тому числі  регіональних позик);

- пайової участі державних  органів фінансової підтримки  підприємництва у фінансуванні  регіональних програм та інвестиційних  проектів;

- іноземної допомоги, яка  може здійснюватися у різних формах .

     Основними формами та методами державної фінансово-інвестиційної підтримки прямого впливу на розвиток підприємництва є:

- застосування дотацій,  субсидій, субвенцій; 

- державні й місцеві  замовлення;

- надання позик і гарантій  державними та регіональними  органами;

- сприяння розвитку фінансово-промислових  груп;

- фінансова підтримка  загальнодержавних фондів та  регіональних фінансових інститутів .

     Фінансова підтримка підприємництва в Україні з боку держави здійснюється здебільшого через такі фонди: Український фонд підтримки підприємництва. Державний інноваційний фонд. Фонд підтримки фермерських (сільських) господарств.

     Фінансова підтримка в різних її формах має надаватися на засаді селективної структурної і фінансової політики. Перевагу матимуть суб'єкти господарювання, які працюють у пріоритетних напрямках економіки, зайняті випуском експортної або імпортозамінної продукції; агропромислові утворення нового типу; інноваційні підприємства та підприємства, які створюють нові робочі місця.

     Особливе місце серед фінансових важелів належить державному кредитуванню підприємництва, що має цільовий та пільговий характер. Насамперед державний кредит надається на конкретні цілі, визначені в державних економічних програмах, і є значно вигіднішим проти приватних кредитів для підприємницьких структур і за величиною процентної ставки, і за вимогами щодо забезпечення кредитів, і за термінами та порядком їх повернення.

     У світовій практиці державного кредитування підприємництва використовуються такі основні форми позик:

- позики, що повертаються  у разі успіху і надаються  як допомога на впровадження  інновацій; 

- пільгові позики, коли  держава як активний посередник  між підприємством та фінансовою  установою бере на себе значну  частину виплати процентів, полегшуючи  тим самим для підприємств  умови одержання банківських  кредитів;

- позики, що видаються  на створення підприємства або  на започаткування бізнесу, фізичним  та юридичним особам, котрі вперше  розпочинають підприємницьку діяльність;

- позики цільового спрямування  на виконання підприємницьких  проектів;

- позики на закупівлю необхідного обладнання та устаткування;

- позики лізингового характеру тощо .

     Поряд із державним кредитуванням підприємництва існує ще одна форма його підтримки державою - надання гарантій.

     Деякі державні органи стають гарантами приватних фірм, тобто ручаються за них на певну суму коштів. На цю суму фірми й можуть отримати кредит у комерційних банків.

     Для стимулювання підприємництва в Україні необхідно внести суттєві зміни в порядок надання державних кредитів та гарантій, розширити форми кредитування, забезпечити їх доступність використати зарубіжний досвід.

     Відтак основними заходами держави у сфері фінансово-кредитної підтримки мають стати:

- надання допомоги підприємцям  у формі стартового капіталу;

- лібералізація процедур  надання позик; 

- стимулювання комерційних  банків, інших кредитних установ  і організацій щодо фінансування  підприємництва;

- запровадження системи  гарантованих цільових позик  під підприємницькі проекти. Позики  можуть видавати місцеві комерційні  банки під гарантію існуючих  і створюваних фондів підтримки бізнесу .

     Отже, податки і механізм фінансового регулювання підприємництва відіграють свою певну роль у державному регулюванні підприємницької діяльності.

Висновок

     Державне регулювання підприємництва є напрямом державної політики, спрямованим на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та способом, що встановлюються Конституцією та законами України. Державні органи на різних рівнях впливають на підприємницьку діяльність, тому результати її здійснення залежать від держави.

     Основними принципами державної політики є створення сприятливих умов для розвитку підприємництва, зокрема забезпечення системності та комплексності механізмів державного регулювання розвитку підприємництва, цілеспрямованості та адресності підтримки суб'єктів підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їхньої реалізації, рівноправного доступу суб'єктів підприємництва усіх форм власності до фінансових, матеріальних, природних, інформаційних та інших ресурсів.

     На нинішньому етапі розвитку України, коли трансформаційний спад поступово змінюється структурною перебудовою, паралельно з процесами становлення підприємницького сектору відбувається формування механізму його державного регулювання. Тобто державна підприємницька політика ще перебуває в зародковому стані і є так само недосконалою, як і всі інші інструменти регулювання.