Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні

МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 

Реферат

на тему:

  “ Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні ” 
 
 

Підготувала:

студентка ІІІ-го курсу

факультету  економіки та 

підприємництва

групи……….

Перевірив :   ………….. 
 
 
 
 

Суми 2011

Зміст

Вступ

Вступ

     Держане регулювання інвестиційної діяльності – є важливим завданням в аспекті  реформування національної економіки.

     Трактування вченими-економістами поняття “регулювання інвестиційної діяльності” є  неоднозначним. Якщо йдеться про  інвестиційну діяльність, то більшість  авторів обмежуються лише державним  регулюванням. За їх поглядами регулювання  інвестиційної діяльності охоплює  такі сфери, як державне управління бюджетними та позабюджетними коштами, які спрямовані на виробничий розвиток та капітальне будівництво. Дане бачення регулювання  інвестиційної діяльності є однією з умов реалізації державної політики, що полягає у прийнятті законів  та ряду інших нормативних актів, які регулюють інвестиційну діяльність в Україні [4, с. 97]. Найвагомішим чинником структурних перетворень в економіці  є інвестиції.

У широкому розумінні  інвестиції – це види майнових і немайнових (інтелектуальних) цінностей, які вкладаються в об´єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       1. Загальні положення.

       1.1. Визначення сутності  поняття “інвестицій”. 

       В системі відтворення, безвідносно  до його суспільної форми, інвестиціям  належить найважливіша роль в справі відновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, відповідно, і забезпечення відповідних темпів економічного росту. Якщо уявити суспільне відтворення  як систему виробництва, розподілу, обміну та споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки –  виробництва, і, можна сказати, складають  матеріальну основу його розвитку.

       Саме  поняття інвестиції (від лат. Investio - одягаю) значить вкладення капіталу в галузі економіки як в самій  країні так і за її межами.

       Інвестиції  – це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об’єкти  підприємницької та інших видів  діяльності з метою отримання  прибутку. Їх можна робити в основні (будівлі, споруди, машини и й устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів товарно – матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні  ресурси й активи (цінні папери. патенти, ліцензії тощо).

       Інвестиції  – це те, що “відкладають” на завтрашній день, для того щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Одна частина інвестицій – це споживчі блага, які не застосовуються в поточному  періоді, а відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів). Інша частина – це ресурси, які направляються  на розширення виробництва (вклади в  споруди, машини то будівлі).

       Таким чином, інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто  на розширення чи модернізацію виробничого  апарату. Це може бути пов’язано з  придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди також треба включити витрати  на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати представляють собою інвестиції в “людський капітал”, які на сучасному розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення, тому що на сам кінець результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку – інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав.

       Інвестиції  відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний  ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в  перед в економічній конкуренції  галузі та підприємства, що в найбільшому  степені задовольняють попит  на ті чи інші товари та послуги. Отриманий  приріст національного прибутку частково знову накоплюється, проходить  подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином  інвестиції, що утворюються за рахунок  національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При  чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри  накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо  високій ефективності інвестицій приріст  національного прибутку може забезпечити  підвищення частки накопичення при  абсолютному рості споживання.

       За  об’єктами вкладання засобів  інвестиції поділяються на реальні  та фінансові.

       Реальні інвестиції – це вкладання грошових коштів у реальні активи (матеріальні  і нематеріальні). Вкладання засобів  у нематеріальні реальні активи, пов’язані з НТП, називають інноваційними  інвестиціями..

       Фінансові інвестиції – це вкладання грошових коштів у різні фінансові активи, передусім у цінні папери для  придбання прав на участь у діяльності інших фірм, боргових прав тощо.

       За  характером участі в інвестуванні бувають  прямі та не прямі інвестиції.

       Прямі інвестиції – це безпосередня участь інвестора у виборі об’єкта інвестування і вкладанні коштів.

       Непрямі інвестиції – це опосередкована участь у виборі об’єкта інвестування і  вкладання коштів іншими способами (фінансовими посередниками). Інвестор купує цінні папери фінансових посередників, наприклад, інвестиційні сертифікати  інвестиційних компаній.

       Крім  того, є також короткотермінові і  довготермінові інвестиції.

       Короткотермінові  інвестиції – це вкладення капіталу на період не більше одного року.

       Довготермінові  інвестиції – це вкладання капіталу на період понад один рік. У практиці великих інвестиційних компаній довготермінові інвестиції деталізують  так:

       а) до двох років;

       б) від двох до трьох років;

       в) від трьох до п’яти років;

       г) понад п’ять років.

       За  формою власності інвестиції поділяються  на приватні, державні, іноземні та спільні.

       Приватні  інвестиції – це вкладання коштів які роблять громадяни та приватні підприємства.

       Державні  інвестиції – це вкладання капіталу яке провадять центральні та місцеві  органи влади й управління бюджетних, позабюджетних фондів і позичених  коштів.

       Іноземні  інвестиції – це вкладання капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав.

       Спільні інвестиції – це вкладання юридичних  осіб та громадян країни та іноземних  держав. 

2. Об'єкти інвестиційної діяльності

     Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні  фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові  вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а  також майнові права.

     Забороняється інвестування в об'єкти, створення  і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших  норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.  
 

3. Суб'єкти інвестиційної діяльності

     Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної  діяльності можуть бути громадяни і  юридичні особи України та іноземних  держав, а також держави.

     Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про  вкладення власних, позичкових і  залучених майнових та інтелектуальних  цінностей в об'єкти інвестування.

     Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної  діяльності.

     Учасниками  інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень  або на підставі доручення інвестора.  
 
 
 

4. Джерела фінансування інвестиційної  діяльності

       Інвестиційна діяльність може  здійснюватись за рахунок: 

     - власних фінансових ресурсів  інвестора (прибуток, амортизаційні  відрахування, відшкодування збитків  від аварій, стихійного лиха, грошові  нагромадження і заощадження  громадян, юридичних осіб тощо);

     - позичкових фінансових коштів  інвестора (облігаційні позики, банківські  та бюджетні кредити);

     - залучених фінансових коштів  інвестора (кошти, одержані від  продажу акцій, пайові та інші  внески громадян і юридичних  осіб);

     - бюджетних інвестиційних асигнувань;

     - безоплатних та благодійних внесків,  пожертвувань організацій, підприємств  і громадян.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       2. Шляхи активізації  інвестиційної діяльності  в Україні

       Досвід  розвинутих країн засвідчує, що держава  фінансує більшу частину фундаментальних (безприбуткових) наукових досліджень і науково-технічних розробок. Вона також вкладає значні кошти у  фінансування венчурних (ризикових) підприємств. Особливе місце в системі державного інвестування посідають об’єкти  виробничої інфраструктури (транспорт  і транспортне господарство, лінії  електропередач, засоби передавання  та опрацювання інформації тощо). Крім цього значні державні вкладення  роблять у соціальну сферу (будівництво  об’єктів охорони здоров’я, освіти, культури та інше). Після визначення джерел фінансування вибирають інструменти  залучення капіталу і визначають тип фінансування.

       У західних країнах, крім традиційних  способів залучення капіталу (акціонування, боргове фінансування, кредитування, оренда тощо), з’явились нові, так  як франчайзинг, лізинг, форфейтинг, венчурне фінансування, селенг та інше. Вибір  найсприятливішого способу забезпечує інвестору економію інвестиційних  ресурсів та запобігає втратам на усіх стадіях життєвого циклу  інвестицій.

       У перехідний період в основі інвестиційної  політики держави повинне бути гнучке поєднання адміністративних та економічних  методів регулювання.

       Зниження  податкового тиску на підприємства може створити умови для формування у них власних фінансових джерел інвестицій – амортизаційних фондів і реінвестованої частини прибутку. Крім того, використання доходів від  продажу акцій підприємств дасть  змогу припинити спад виробництва  і перейти від стагнації до економічного зростання. Однак таких  ресурсів недостатньо для того, щоб  зробити глибоку структурну перебудову економіки і забезпечити стабільне  економічне зростання .Тому Україні  потрібно залучати іноземні інвестиції, зокрема таких інвесторів, як ООН, Європейський Союз, група Всесвітнього банку, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ) та ін. Кожна з цих організацій ставить перед потенційними інвесторами певні вимоги до оформлення передінвестиційної документації з зазначенням пріоритетних напрямів.

       Пріоритетними напрямами інвестиційної активності Всесвітнього банку є проекти в галузі сільського господарства, енергетики, промисловості, охорони здоров’я, розвитку міського господарства, водопостачання, зв’язку.

       Міжнародний банк реконструкції та розвитку надає  позики тільки на виробничі цілі після  ретельного аналізу можливостей  їх погашення боржником та, як звичайно, під державні гарантії.

       На  особливу увагу заслуговує Європейський банк реконструкції та розвитку, що є міжнародним інститутом з капіталом 10 млрд. у.о. Членами Банку є 40 країн. У його роботі беруть участь Європейський інвестиційний банк, представники яких входять до Ради Директорів.

       Пріоритетними напрямками діяльності Банку є: пайові капіталовкладення, надання консультацій, позик для реалізації проектів, пов’язаних з розвитком демократичних інститутів та ринково-орієнтованих економік, сприяння розвитку приватного підприємництва у країнах Центральної та Східної Європи. Більше половини коштів, які надає Банк цим країнам, адресовані підприємствам приватного сектора та на реалізацію програм приватизації державних підприємств.

       Надаючи позики комерційним підприємствам, Банк не вимагає урядових гарантій, однак обов’язковим є повне повернення позичених коштів. Причому сума платежу  містить у собі виплати не пов’язані  з ризиком банку у разі надання  позики.

       В Україні ЄБРР фінансує проекти реконструкції  аеропорту “Бориспіль”, створення  єдиного плодоовочевого ринку в  Києві, а також виділяє кошти  на підтримку малих та середніх приватних  підприємств.

       Пожвавлення процесу залучення іноземних  інвестицій доручено безпосередньо  Кабінету Міністрів України, Національному  агентству реконструкції та економічної  інтеграції.

       Ефективність  співробітництва з іноземними інвесторами  значно залежить від вдалого вибору його форм. Проте для України важливішим є питання ефективності використання цих інвестицій. Адже, як засвідчив  досвід останніх років, іноземні інвестиції скеровують, в першу чергу, на ліквідацію державної заборгованості минулих  років, а не для безпосереднього  інвестування в економіку країни.

       Більшість вітчизняних підприємств функціонує завдяки довготерміновим кредитам Державного інвестиційного банку.

       Як  бачимо, залучення масштабних зовнішніх  інвестиційних ресурсів та формування ефективної СПК в Україні передбачає необхідну істотну трансформацію  економічних, політичних та соціальних чинників інвестиційного клімату нашої  держави в напрямі їх лібералізації. У такому зв’язку викликають серйозні нарікання з боку як науковців, так  і безпосередніх іноземних інвесторів, непослідовність і, відповідно, непередбачуваність правових начал іноземного інвестування. За роки незалежності в Україні 6 разів  змінювалися умови інвестиційної  діяльності для нерезидентів.

       Як  бачимо, тут слід підкреслити не відпрацьованість та не відлагодженість правової сфери. Часто новий закон скасовує або зводить на внівець попередній; законодавчі акти, що продукуються різними урядовими структурами, частково дублюються; існує різно векторність дій ключових гілок влади. Відбуваються перманентна зміна законодавства та внесення корективів до нього, які призводять до дестабілізації в економіці та фінансах і зумовлюють збитки підприємств. Загалом має місце маніпулювання правовим полем, якого не визнає цивілізований ринок.

       Украйні для створення оточення, яке б  сприяло прямим іноземним інвестиціям, перш за все бракує зорієнтованої  на ринок законодавчої бази. Ефективна  юридична система, що ґрунтується на фундаментальних принципах приватної власності та ринкової економіки, надає могутнього стимулу для капіталовкладень і, навпаки, неефективне правове оточення відвертає інвесторів. Привабливе правове оточення повинно і відповідати трьом умовам. По-перше, приватні інвестори, як іноземні, так і внутрішні, мають бути впевнені, що їх інвестиції надійно захищені добре розвинутою системою законів. По-друге, інвестори повинні бути переконані, що закони впроваджуються в життя: найбільш досконале законодавство не має ніякої цінності, якщо не втілюється в практиці. З цього витікає, що іноземні інвестори зацікавлені також в реалізації законодавства – дієздатності судової системи та юридичних процедур. По- третє, інвестори потребують стабільності та передбаченості системи юриспруденції. Постійні зміни в законодавстві серйозно підривають довіру інвесторів.

       Залишається невирішеною проблема забезпечення зарубіжних інвесторів інформацією  про чинне законодавство, стосовно іноземних інвестицій. тексти законів  та інструкцій недосяжні для ознайомлення. Практично нема єдиного підходу  до статусу та відміни попередніх законів, тому важко визначити, які  закони зберігають чинність, а які  були анульовані. Щоб дати зарубіжним інвесторам уявлення про правовий режим  в Україні стосовно іноземного капіталу, потрібно організувати регулярний випуск бюлетеня, що містить відповідну інформацію кількома мовами. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3. Особливості державного  регулювання інвестиційної  політики в Україні

       Механізм  державного регулювання інвестиційної  діяльності в Україні обумовлений  законом України “Про інвестиційну діяльність”.

     Державне  регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і  соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального  розвитку України, республіканськими  і регіональними програмами розвитку народного господарства, республіканськими  і місцевими бюджетами, передбачуваними  в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.

     При цьому створюються пільгові умови  інвесторам, що здійснюють інвестиційну діяльність у найбільш важливих для  задоволення суспільних потреб напрямах, насамперед соціальній сфері, технічному і технологічному вдосконаленні  виробництва, створенні нових робочих  місць для громадян, які потребують соціального захисту, впровадженні відкриттів і винаходів, в агропромисловому комплексі, в реалізації програм  ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, у виробництві будівельних  матеріалів, в галузі освіти, культури, охорони навколишнього середовища і здоров'я.

     Державне  регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної  діяльності і контроль за її здійсненням  усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

     Управління  державними інвестиціями здійснюється республіканськими і місцевими  органами державної влади й управління та включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій  по інвестуванню бюджетних і позабюджетних  коштів.

     Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

     - подання фінансової допомоги  у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій,  бюджетних позик на розвиток  окремих регіонів, галузей, виробництв;

     - державних норм та стандартів;

     - антимонопольних заходів; 

     - роздержавлення і приватизації  власності; 

     - визначення умов користування  землею, водою та іншими природними  ресурсами; 

     - політики ціноутворення; 

     - проведення державної експертизи  інвестиційних програм та проектів  будівництва; 

     - інших заходів.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

     Після перегляду та аналізу інвестиційного законодавства України, можна зробити  висновок, що на сьогоднішній день в  Україні не визначено результатів  інвестування як об’єкта регулювання  і не забезпечено методичної основи для конструктивного регулювання  інвестиційної діяльності за результатами. Основи законодавства поширюються  на велике коло інвестицій, охоплюючи  всі види майнових та інтелектуальних  цінностей, що вкладаються в об’єкти  підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої утворюється прибуток або соціальний ефект. Взагалі державне регулювання у сфері інвестування здійснюється з урахуванням низки  економічних чинників, які вміщують елементи формування джерел інвестицій, формування умов здійснення інвестування та стимулювання залучення інвестиційних  ресурсів в економіку країни.  На даний час економічна ситуація в Україні характеризується окремими позитивними тенденціями в динаміці основних соціально-економічних показників, у тому числі й щодо залучення  прямих іноземних інвестицій. У 2004 році прямих іноземних інвестицій в Україну  було вкладено в розмірі 8353,9 млн. дол. США, в тому числі з Російської Федерації надійшло 457,5 млн. дол. США (5,48% від загального обсягу), з інших  країн світу – 1209,7 млн. дол. США (14,48%) [5, с. 283].  Стійка тенденція до збільшення інвестицій засвідчує інтерес до України іноземних інвесторів, тому найважливішим завданням держави  на даному етапі є забезпечення сприятливих  умов залучення і впровадженням  в економіку країни інвестиційних  ресурсів через удосконалення правової бази, створення ефективних механізмів стимулювання інвесторів та усунення адміністративних перешкод у їхній  діяльності завдяки поліпшенню інвестиційного клімату. Необхідно відмітити, що умови  і результати інвестиційної діяльності, інвестиційний процес регулюються  безперервно. Перевага об’єкта регулювання  інвестиційної діяльності залежить від рівня економічного розвитку країни, від характеру економічних  проблем, від важливості їх розв’язку. У міру їх розв’язання, а також  під впливом зміни кон’юнктури  пріоритетність об’єктів регулювання  теж змінюється.

     Перехід України до нової форми економічних  відносин, що ґрунтується на ринкових методах, зумовлює необхідність вирішення  нових завдань, пов’язаних з економічним  розвитком регіонів та економіки  країни. Пряма підтримка державного рівня та інтенсивності інвестиційних  процесів в економіці є, на наш  погляд, вирішальною умовою структурної  перебудови. Саме вона приносить конкретні  результати у вигляді досягнення й підтримки стабільних темпів економічного зростання країни.

     Список  використаної літератури

1. Пересада А. А. Управління інвестиційним процесом. - К.: Лібра, 2002. - 472 с.
2. Державне регулювання економіки: Підручник /Швайка Л.А.
3. Вишивана Б.М. Управління інвестиційною діяльністю // Фінанси України. – 2004. –№ 10. – с. 82 – 88.
4. Кузьмін О.Є., Князь С.В. Регулювання інвестиційної діяльності в Україні // Фінанси України. – 2002. –№ 3. – с. 97 – 107.
5. Статистичний щорічник України за 2004 рік / За редакцією О.Г.Осауленка. – К.: Видавництво “Консультант”, 2005. – 592 с.
6. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: Навчальний посібник. – Київ: “Центр навчальної літератури”, 2004. – 376 с.
7. Федоренко В.Г., Гойко А.Ф. Інвестознавство: підручник / За наук. ред. В.Г.Федоренка. – К.: МАУП, 2000. – 408 с.: іл. – Бібліогр.: с. 399 – 402.
8. А.С. Музиченко. Державне регулювання інвестиційної діяльності // Формування ринкових відносин. – 2004. – № 9. – с. 46 – 53.
9. Основи інвестиційно-інноваційної діяльності: Навч. посіб. / За науковою редакцією В.Г.Федоренко. – К.: Алерта, 2004. – 431 с. – Бібліогр.: с. 422 – 431.
10. Музиченко А.С. Інвестиційна діяльність в Україні. Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2005. – 406 с.