Міністерство  освіти і науки України

    Національний  авіаційний університет 
 
 
 
 
 

    Курсова робота

    з дисципліни : «Міжнародна економіка»

на тему : «Державний борг» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконав: студент 317 гр. ФЕП

Таран Микола Вікторович

Перевірила:  
 

Київ-2010

Зміст

Вступ………………………………………………………………….………………3

Розділ 1. Теоретичні основи………………………………………..……………….4

1.1. Управління державним боргом та проблеми його обслуговування…………4

1.2. Що  таке державний борг?……………………………………………………....5

1.3. Вплив державного боргу на економіку та управління державним боргом…8

1.4. Механізми скорочення зовнішньої заборгованості в умовах боргової кризи

………………………………………………………………………………..…….11

Розділ 2. Оцінка сучасного стану державного боргу України……………….13

2.1. Сума державного та гарантованого боргу України………………………..13

2.2. Сучасні тенденції розвитку та стан державного боргу України……...…14

Розділ 3. Шляхи скорочення державного боргу  в Україні…………………...27

Висновки…………………………………………………………………...……….32

Список  використаних джерел…………………………………………………….37 

Вступ

       Актуальність даної теми дуже важко переоцінити, особливо для нашої держави в період кризи як вітчизняної, так і світової економіки. Проблема державного боргу є дуже важливою, тому потребує детального вивчення.

     Державний кредит в Україні спричинив появу такого негативного явища вітчизняної економіки як державний борг. Ці дві категорії нерозривно пов'язані.

     При розгляді проблеми державного кредиту  та державного боргу важливо звертати увагу на спроможність країни повернути  кредит, на наявність джерел його повернення, на динаміку руху державного боргу, на сфери використання кредитних коштів.

     Сама  по собі наявність боргу не є «невиліковною хворобою» економіки. Набагато важливішою є динаміка руху цього боргу. Так, якщо простежується загальна тенденція боргу до зменшення, його наявність вже не викликає стільки побоювань та хвилювань. Важливо також заздалегідь (ще до отримання кредиту) визначити реальні джерела повернення кредиту, щоб проблема його обслуговування не лягала тягарем на наступне покоління. Сферами використання кредитних коштів мають ставати прогресивні галузі народного господарства, довгострокові проекти, що здатні окупити себе та приносити прибуток державі. Неприпустимо використовувати кредитні кошти для погашення вже існуючих боргів.

     Прибутковим проектом для України може стати проведення чемпіонату Європи з футболу. Ця подія приверне увагу величезної кількості іноземних туристів, тому важливо створити таку інфраструктуру, такі умови, щоб спонукати людей відвідувати  Україну в подальшому, адже вітчизняний рекреаційний потенціал є достатнім для задоволення не лише потреб наших громадян, а й для обслуговування іноземців.

     В даній роботі, окрім загальних  теоретичних відомостей про державний борг, наведені також останні дані про стан державого боргу, що є досить популярними проблемами для обговорення в нашій країні.

    Розділ 1. Теоретичні основи

    1.1. Управління державним боргом та проблеми його обслуговування 

    Важливим  елементом стратегії макроекономічного  управління є зменшення розміру  бюджетного дифіциту. Сунасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного діфіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливішими з них є такі:

• загальний дефіцит бюджету, який називаютьт також “фактичним” чи “касовим”, утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;
• зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;
• внутріній дефіцит – це загальний дефіцит “мінус” зовнішній дефіцит;
• операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;
• первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;
• поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків.

    Зменшити  дефіцит бюджету уряд може шляхом накопичення заборгованості – прострочування платежів по боргах або закупленні товари, а також за рахкнок підвищення податків. Ці заходи мають неінфляційний характер.

    Боргове фінансування дифіциту бюджету веде до накопичення державного боргу, який потрібно обслуговувати. Обслуговування боргу пов’язане з виплатою відсотків  по ньому й поступовою сплатою  основної суми боргу.

    Борг  є важливим елементом кругообігу “доходи – витрпти”. Коли в економіці зростають доходи, то зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу – це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства і фірми не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, всі заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу. 

    1.2. Що таке державний борг? 

    Державний борг(DG) – це загальний розмір накопиченої  заборгованості уряду власникам  державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дифіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається із внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Внутрішній державний борг(D) – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випещиними її урядом. Зовнішній державний борг(DI) – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

    Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

• збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;
• циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;
• скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного корегування (зменшення) державних витрат;
• вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

    Існує позитивний взаємозв’язок між розмірами  бюджетного дефіциту і державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний  борг, а зростання боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит.

    На  обсягу бюджетного дефіциту відбуваються всі зміни у величині державного боргу, в тому числі обумовлені впливом  інфляції. Саме тому важливо, щоб державна заборгованість вимірювалась також в реальних, а не лише в номінальних величинах.

    Бюджетний дефіцит є різницею між державними витратами і доходами. Частина  витрат – це відсоток, який сплачуєтьсб  по державноиу боргу і дорівнює i*DG , де DG – обсяг державного боргу, а i – номінальна процентна ставка. Реальгі видатки мічтять лише реальний процент по державному боргу r. Згідно з рівнянням Фішера, реальний відсоток є номінальним за винятком проценту інфляції: r = i - p. Отже, реальна величина бюджетних видатків менша від номінальної на величину DG *p. Фактичний бюджетний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів (оперпаційний дефіцит) можна підрахувати за допомогою такої формули:

    OBD = BD - DG*p, де

    OBD – операційний бюджетний дефіцит;

    BD – фактичний бюджетних дефіцит; 

    DG – розмір державного боргу  на початок року;

    p - темп приросту інфляції за  рік, %.

    В умовах інфляції оголошуваний у звітах бюджетний дефіцит завищується  на величину DG*p. При високих темпах інфляції ця величина може бути досить значною. Як наслідок, можливі ситуації, коли спостерігається зростання номінального державного боргу при одночасному зниженні реальної заборгованості. Це утруднює оцінку бюджетно-податкової політики.

    Бюджетний дефіцит ускладнюється явищем квазіфіскальних витрат і квазіфіскального дефіциту. У загальному вигляді можна вирізнити два типи квазіфіскальних витрат держави: зобов’язання держави по видатках та квазісубсидії центрального банку. Зобов’язання держави по видатках – це відкладені у часі біджетні зобов’язання, тобто перенесені на майбутні витрати бюджету, які не враховуються в поточній бюджетній звітності. Такого роду зобов’язання виникають внаслідок прихованого державного субсидування імпорту або надання державних гарантій з високою вірогідністю платежів по них.

    Квазісубсидії центрального банку – це діяльність центрального банку, яка стосується бюджетних операцій уряду і фінансується за рахунок його власних доходів. Воно охоплює окремі операції, пов’язані  з державним боргом, фінансівання збитків, що виникли внаслідок стабілізації валютного курсу, централізовані кредити економіці, рефінансування пільгових кредитних програм і преференцій.

    Внаслід квазіфіскальних операцій держави  за межами бюджету справжні маштаби  державних видатків і, відповідно, величини бюджетного дифіциту та державного боргу занижуються.

    Абсолютний  розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

• відношення боргу до ВВП;
• відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

    Відносна  величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких факторів, як рівні реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дифіциту. Зменьшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реальної процентної ставки будуть нищими за темпи зростання реального ВВП, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.  

    1.3. Вплив державного боргу на економіку та управління державним боргом 

    Ступінь впливу державної заборгованості на внутрішній попит і сукупну пропозицію, зовнішньоекономічну рівновагу повною мірою визначається структурою державних доходів і витрат. Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові – це наслідки бюджетного дифіциту, відомі як проблема “витіснення”. Довгострокові – економічні наслідки державного боргу, відомі як “тягар боргу”.

    Зовнішнє  запозичення виникає при перевищенні  імпорту товарів та послуг над  експортом. Дефіцит рахунку поточних операцій, обумовлений несприятлт\ивим торговельним балансом, фінансується за рахунок чистого приктоку капіталу. Чистий притік капіталу виникає внаслідок міжнародних позик (від іноземних урядів та комерційних банків, від міжнародних валютно-фінансових операцій), продажу довгострокових фінансових активів іноземним інвесторам. Прямих іноземних інвестицій у дану країну і використання валютних резервів держави.

    Прямі іноземні інвестиції передбачають ввіз до країни капіталу (в грошовій або  товарній формі) і є фінансовим потоком, який не створює боргових зобов’язань. Відповідно, коли держава витрачає частину власних резервів іноземної валюти, це супроводжується скороченням обсягу чистих іноземних активів, але не створює боргових зобов’язань.

    Зовнішній борг складається із зобов’язань  перед нерезидентами, які виникають  внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон. Притік зовнішніх приватних та державних фінансових ресурсів, який створює боргові зобов’язання пред нерезидентами, призводить до зростання зовнішнього боргу країни. Зовнішні позики дозволяють країні інвестувати і споживати більше, ніж виробляє її економіка. Можливість позичати зовнішні ресурси означає, що економічні агенти (фірми, уряди) країн, де існує дефіцит капіталу і ринкова процентна ставка нища.

    Коли  країна залучає зовнішні позики, вона повинна сплачувати проценти по боргу. Зростання боргу супроводжується зростанням процентних платежів, які необхідні для обслуговування боргу. Тому зовнішні позики мають покривати не лише різницю між внктрішніми заощадженнями й інвестициями та державними доходами і вилатками, але й проценти по боргу.

    Обсяг залучення зовнішніх позик визначається, по-перше, тим, скілки іноземного капіталу країна може ефективно поглинути, так  щоб прибуток від інвестицій превищував вартість залучення капіталу; по-друге, тим, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення проблем із зовнішніми платежами.

    Темпи зростання боргу залежать від:

• частки зовнішніх запозичень у загальному обсязі наявного боргу (це можна виразити співвідношенням між дефіцитом балансу по товарах та послугах і накопичени боргом);
• процентної ставки (підвищення ставки процента потребує збільшення зовнішніх позик).

    Ефективне використання запозичених ресурсів для фінансування інвестицій дає  змогу прискорити економічне зростання  в країні. Нераціональність і збитковісмть використання зовнішніх ресурсів створює такі боргові зобов’язання країни, які в майбутньому суттєво обмежують можливості держави з проведення економічної політики. Тому виникає потреба в управлінні зовнішнім боргом.

    Довгострокова мета управління зовнішнім боргом полягає в утриманні зростання зовнішніх зобов’язань країни у межах її спроможності обслуговувати борг. Реалізація цієї мети потребує ефективного виеористання позичених ресурсів. Короткострокова мета управління зовнішнім боргом – регулювання обсягів зовнішніх запозичень таким чином, щоб сукупний попит відповідав станові внутрвшнвх та зовнішніх розрахунків країни. Реальзація цієї мети дозволяє забезпечити відповідність зовнішніх запозичень загальним цілям макроекономічної політики.

    Управління  зовнішньою заборгованістю ділиться на три стадії: залучення фінансування, його розміщення (використання) та погашення  боргу. Відповідно, система управління зовнішньою заборгованістю країни означає  управління всіма стадіями і охоплює:

• аналіз кредитоспроможності – можливості країни позичати кошти;
• оцінку платоспроможності – здатністю обслуговувати борг;
• кнтроль рівня зовнішньої заборгованості;
• контроль за складом зовнішнього боргу.

    З цією метою використовуються показники  заборгованості – індекси заборгованості, які вимірюють різні складові зовнішнього боргу. До стандартних показників заборгованості належать:

• відношення розміру боргу (сплаченого або несплаченого) до експорту та до ВВП
• відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до експорту та держаних доходів;
• коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат по обслуговуванню боргу і величиною експорту товарів та послуг).

    Ефективність  управління зовнішнім боргом значною  мірою визначається іншими видами економічної  політики. Прибуток на інвестований капітал, а отже, й розмір зовнішніх займів безпосередньо залежить від торговельної політики, політики валютних курсів, цінової політики, а також від грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики. В свою чергу, рівень зовнішньої заборгованості та умови надання зовнішнього боргу значною мірою визначають характер економічної політики в країні. 
 

    1.4. Механізми скорочення зовнішньої  заборгованості в умовах боргової  кризи 

    Боргова криза – це криза зовнішньої заборгованості яка проя вляється в неспроможності країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод. Неплатоспроможність країн-боржників спричиняє падіння платоспроможності фінансових інститутів країн-кредиторів. Вихід з боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну мтруктури заборгованості, відстрочку сплати боргу або перегляд інших умов його повернення.

    Традиційним методом зменшення боргу є  його реструктуризація. При реструктуризації боргу умови його обслуговування (процент, сума, строки сплати) переглядаються.

    Найпоширенішою  є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках «Паризького  клубу». Найбіднішими країнами-боржниками з метою полегшання боргового тягара пропонується вибір одного з варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами «Паризького клубу». Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов’язань; зниження відсотків за обслуговування боргу.

    Зараз загальноприйнятим методом скорочення зовнішнього боргу є конверсія  боргу (борговий своп), яка може набирати таких форм:

    Викуп боргу – надання країні-боржниці можливості викупити власні боргові  зобов’язання на вторинному ринку боргів. .викуп боргів здійснюється за грошові кошти зі знижкою з їх нормальної ціни.

    Капітальзація боргу, тобто обмін зовнішнього  боргу на власність (акціонерний  капітал) зі знижкою. Капіталізація  боргу передбачає надання іноземним банкам можливості обмінювати боргові зобов’язання даної країни на акції її промислових, торговельних та ін. корпорацій. Іноземні небанківські організації отримують можливість купувати ці боргові зобов’язання на вторинному ринку цінних паперів зі знижкою для фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних фінансових активів.

    Конверсія “борг - борг”, тобто заміна існуючих боргових зобов’язань новими борговими  зобов’язаннями. У даному випадку  змінюються умови боргових зобов’язань: відсоток доходу за новими цінними паперами може бути нижчим, ніж за старим, при збережені номінальної вартості облігацій; номінальна вартість нових зобов’язань може бути встановлена з дисконтом до номіналу старих боргових зобов’язань; може змінитися валюта боргу і т.ін.

    Капіталізація боргу і заміна існуючих боргових зобов’язань новими є інструментами  оптимізації структури зовнішньої заборгованості держави. Викуп боргу  країною-боржником означає останнє  погашення її зобов’язань перед  кредиторами. Втім, зазначені методи зменшення боргового тягара мають певні недоліки, що пов’язані насамперед зі скороченям валютних резервів країни-боржника та з інфляційним тиском конверсійних операцій.

Розділ 2. Оцінка сучасного стану державного боргу України

     2.1.Сума державного та гарантованого боргу України

     Упродовж 2009 року сума державного і гарантованого  державою боргу України збільшилася  в гривневому еквіваленті на 112 млрд грн (на 59,14%) – до 301 млрд. 428,4 млн грн  або 37 млрд 749,33 млн дол.

     Зокрема, державний та гарантований державою зовнішній борг склав 196,38 млн грн (65,13% від загальної суми), а внутрішній борг – 105,13 млрд грн (34,87%).

     За  даними Міністерства фінансів, держборг України становив 211,62 млрд грн (70,19%) або 26,5 млрд дол.

     Відзначимо, що держбюджет на 2009 рік встановлює граничний розмір державного боргу України в сумі 193 млрд 076 млн 747,3 тис. грн. Перевищення фактичного обсягу державного боргу над граничним становить 18,55 млрд грн.

     Гарантований  борг України складав 89,89 млрд грн (29,81%) або 11,26 млрд дол.

     Протягом 2009 року сума державного та гарантованого  державою боргу України збільшилася  у гривневому еквіваленті на 112 млрд грн (59,18%).

     Це  відбулося за рахунок випуску  облігацій внутрішньої державної  позики для збільшення статутних  капіталів банків і НАК "Нафтогаз України", для поповнення Стабілізаційного фонду, отримання другого траншу позики Міжнародного валютного фонду, отримання першого програмної позики Світового банку на реабілітацію фінансового сектора і зростання курсів іноземних валют до гривні.

     При цьому, державний борг України збільшився на 80,93 млрд грн (61,93%). Державний зовнішній  борг збільшився в основному за рахунок  отримання другого траншу кредиту  МВФ і зростання курсів іноземних  валют до гривні. Внутрішній борг збільшився в основному за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики для збільшення статутних капіталів "Нафтогазу".

2.2. Сучасні  тенденції розвитку та стан державного боргу України

     Вплив державного боргу на економічний  розвиток набуває особливої актуальності в період валютно-фінансової кризи. Управління державним боргом супроводжується низкою проблем, починаючи зі звуженості поняття державного боргу в українському законодавстві, що не сприяє реалістичному прогнозуванню основних макроекономічних показників соціально-економічного розвитку країни; проблем структуризації боргу; проблем обліку та звітності державного боргу. Дефіцит державного бюджету та платіжного балансу, неефективний механізм залучення позик та їх використання, не врахування об’єктивних закономірностей управління державним боргом можуть призвести до загострення фінансової кризи. Наслідком відсутності належної політики у сфері державних запозичень (особливо в першій половині 90-х років), негативного впливу світових фінансових криз, зокрема,  нинішньої, є зростання боргу, пікові навантаження платежів щодо його обслуговування та погашення в окремих періодах, зниження кредитних рейтингів країни. Незважаючи на ряд позитивних зрушень у сфері управління державним боргом, які відбулися протягом останніх років, необхідність вирішення проблеми оптимізації управління державним боргом є надзвичайно актуальною, бо за умов ринкової економіки фінансово–кредитна система, з одного боку, є показником загального економічного зростання, а з іншого – фінанси здійснюють багатосторонній вплив на процеси суспільного відтворення.

     На  сьогодні економіка України потребує здійснення ефективних економічних  реформ та стабільного економічного зростання. Забезпечення реалізації відповідної  економічної політики не можливо  без значних капіталовкладень, мобілізація яких здійснюється за рахунок внутрішніх та зовнішніх запозичень. Тому державні запозичення є об’єктивно необхідним інструментом сучасної фінансової політики держави. В сучасних фінансових системах країн, які зіштовхнулися з проблемою дефіциту державного бюджету, часто змушені вдаватися до державних запозичень. У разі обмеження внутрішніх ресурсів країни залучають зовнішні позики. Залучення зовнішніх державних позик, як правило, впливає на економічне зростання, економічну активність в країні, оскільки воно стимулює споживання, або інвестиції у виробництво.

     Відомим є те, що збільшення споживання сприяє розширенню виробництва, зростанню  пропозиції товарів та послуг. Інвестування коштів у продуктивні активи безпосередньо  пов’язано з економічним зростанням в країні. Беручи позики, держава керується тим, що вони сприятимуть економічному зростанню, що, в свою чергу, забезпечить збільшення податкових надходжень до бюджету. Досягнутий економічний ріст повинен бути достатнім для забезпечення фінансування зростаючих поточних витрат та погашення позик разом з відсотками.

     Але існує інший бік державних  запозичень, особливо зовнішніх. Майбутні виплати за зовнішніми запозиченнями  депресивно позначаються на економічному становищі в країні, оскільки відбувається вивіз ресурсів з країни. З постійним збільшенням загального обсягу запозичень збільшується  частина коштів, що забезпечує погашення зобов’язань. В ситуації, коли нові позики використовуються на погашення старих зобов’язань, стимулюючий ефект на економіку країни здійснює тільки та частина нових позик, яка перевищує платежі по старих зобов’язаннях. Задля сталості цієї величини необхідно постійно збільшувати загальний обсяг державних запозичень. Зазначене, в першу чергу, стосується країн з неналагодженою економікою (в тому числі України), які ще не здатні в короткостроковому періоді досягти необхідного економічного зростання  та створити відповідну величину доданої вартості для забезпечення виплат по зобов’язаннях держави. Тому простежується ситуація, за якої країни зі слабо розвинутою економікою швидкими темпами нарощують борги, які стають все більш обтяжливими та ведуть до економічного спаду та макроекономічної нестабільності. В той же час держави успішного реформування завдяки стійкому економічному зростанню за певного збільшення номінальних значень боргових зобов’язань мають тенденцію до поступового зниження частки боргу у ВВП.