Зміст 

   Вступ 3

   1. Органи державного управління охороною праці, їх компетенція і повноваження 4

   2. Система управління охороною праці (ОП) 6

   3. Планування роботи з охорони праці 8

   4. Органи державного контролю та нагляду за охороною праці. Відповідальність за порушення законодавства про ОП 9

   5. Основні причини виробничого травматизму і профзахворюваності 13

   6. Методи аналізу виробничого травматизму і профзахворюваності 17

   Висновок 19

   Література 21 
 

   Вступ

     Початком  наглядової діяльності за охороною праці  можна вважати виданий у 1719 році Петром І Указ про створення Берг-колегії (гірничої колегії).

     Після скасування кріпосного права в Російській імперії у 1861 році, організований  орган спеціального нагляду за безпекою робіт у гірничій промисловості, який мав назву “гірнича поліція”.

     Згодом, з розширенням державного нагляду  за безпечним веденням робіт в  інших галузях промисловості, цей  орган трансформувалася у сучасний Державний комітет України з  нагляду за охороною праці.

     Перехід до ринкової економіки, реформування політичної структури влади спричинили за собою  глибокі зміни у всіх сферах українського суспільства. Закономірною у зв’язку  з цим є також зміна політики охорони праці в державі. Для  контролю за дотриманням трудового  законодавства, правильністю, повнотою та своєчасністю виконання заходів  з охорони праці на всіх рівнях і створено Державний комітет  України по нагляду за охороною праці. Також функції по охороні праці  покладено на Кабінет Міністрів  України та міністерства і інші центральні органи державної виконавчої влади; місцеві державні адміністрації, місцеві  Ради народних депутатів.

     Розвиток  техніки і удосконалення технологій, підвищення рівня механізації, автоматизації  виробництва, впровадження досягнень  науки - все це створює реальні  передумови для полегшення трудомістких і некваліфікованих робіт, для покращення умов і збагачення змісту праці. Проте  науково-технічний прогрес, характерний  для розвитку будь-якої галузі народного  господарства, пов’язаний з інтенсифікацією  праці, використанням складнішої техніки. А це, у свою чергу, вимагає підвищення рівня профілактичної роботи щодо запобігання  дії на працюючих додаткових небезпечних  і шкідливих чинників.

1. Органи  державного управління охороною праці, їх компетенція і повноваження

     Управління  охороною праці виконує дві функції:

     а) організаційно-господарську;

     б) наглядову.

     Відповідно  до ст. 37 Закону України "Про охорону  праці", державне управління охороною праці в Україні здійснюють:

• Кабінет Міністрів України;
• Комітет з нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної політики України;
• міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади.

     Функції Кабінету Міністрів України в  галузі ОП. Кабінет Міністрів України:

• забезпечує реалізацію державної політики в галузі ОП;
• визначає функції Міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці;
• визначає порядок створення і використання державного, галузевих і регіональних фондів ОП.

     Компетенція державних органів з нагляду за ОП:

• здійснення комплексного управління охороною праці в державі, у тому числі вести державний контроль за ОП у всьому народному господарстві;
• державний нагляд за дотриманням вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також за проведенням робіт, пов'язаних з геологічним вивченням надр, їх охороною і використанням;
• координація робіт з профілактики травматизму невиробничого характеру;
• координація науково-дослідних робіт з питань ОП та підвищення ефективності держнагляду за ОП;
• встановлення та розвиток міжнародних зв'язків з питань нагляду за ОП.

     Рішення Держнаглядохоронпраці, прийняті в  межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними та державними органами виконавчої влади, органами місцевого  самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності  та громадянами.

     Повноваження  міністерств та інших центральних  органів державної виконавчої влади  в галузі ОП:

• проведення єдиної науково-технічної політики в галузі ОП;
• розробка і реалізація комплексних заходів щодо покращення безпеки, гігієни праці і виробничого середовища в галузі;
• здійснення методичного керівництва діяльністю підприємств галузі з ОП;
• укладання з відповідними галузевими профспілками угоди з питань покращення умов і безпеки праці;
• фінансування опрацювання і перегляду нормативних актів про ОП;
• організація у встановленому порядку навчання і перевірки знань та норм ОП керівними працівниками і спеціалістами галузі;
• створення при необхідності воєнізованих аварійно-рятувальних формувань, що діють відповідно до типового положення, затвердженого Держнаглядохоронпраці;
• здійснення внутрівідомчого контролю за станом ОП.

     Повноваження  місцевих державних адміністрацій  в галузі ОП.

     Місцеві державні адміністрації і Ради народних депутатів у межах відповід-ної  території:

• забезпечують реалізацію державної політики в галузі ОП;
• формують за участю профспілок програми заходів з питань ОП, гігієни праці і виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення;
• організовують при необхідності регіональні аварійно-рятувальні формування;
• здійснюють контроль за дотриманням нормативних актів про ОП;
• створюють при необхідності фонди ОП.

     Функції об'єднань підприємств у галузі ОП.

     Повноваження  в галузі ОП асоціацій, корпорацій, концернів та інших об'єднань визначаються їх статутами або договорами між  підприємствами, які утворили об'єднання. Для виконання делегованими об'єднаннями  функцій в його апараті створюються  служби ОП.

     В умовах адміністративно-командної  економіки роботи з ОП на підприємствах, в установах базувалися на підставі діючих положень, наказів галузевих  міністерств, рішень профспілкових  органів, приписів органів держнагляду. Робота активізувалася після аварій і нещасних випадків, а потім затихала до наступного випадку.

   2. Система управління  охороною праці (ОП)

     Першим  обов'язком керівника підприємств  будь-якої форми власності є створення  такої організації виробництва, за якої досягається найбільший прибуток. Для досягнення цієї мети створена система управління охороною праці (СУОП).

     Система управління охороною праці (СУОП) –  це сукупність органів управління підприємством, яка на підставі комплексу нормативної  документації проводить цілеспрямовану, планомірну діяльність щодо здійснення завдань і функцій управління з метою забезпечення здорових, безпечних  і високопродуктивних умов праці.

     Головною  метою управління охороною праці  є створення здорових, безпечних  і високопродуктивних умов праці, покращення виробничого побуту, запобігання  травматизму і профзахворюванням.

     До  основних функцій управління охороною праці належать:

• прогнозування і планування робіт, їх фінансування;
• організація та координація робіт;
• облік показників стану умов і безпеки праці;
• аналіз та оцінка стану умов та безпеки праці;
• контроль за функціонуванням СУОП;
• стимулювання роботи з удосконалення ОП.

     Основні завдання управління ОП:

• навчання працівників безпечним методам праці та пропаганда питань ОП;
• забезпечення безпечності технологічних процесів, виробничого устаткування, будівельних споруд;
• нормалізація санітарно-технічних умов праці;
• забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;
• організація лікувально-профілактичного обслуговування;
• професійний добір працівників з окремих професій;
• удосконалення нормативної бази з питань ОП.

     У Законі України "Про охорону праці" вказується, що управління охороною праці  здійснює власник підприємства або  уповноважені ним особи, які створюють  відповідні служби для організації  і контролю виконання законодавства  з ОП. Законом встановлено порядок  економічної відповідальності за недодержання вимог охорони праці: стягнення  штрафів з порушників, відшкодування  збитків потерпілому або його родині.

     У законі встановлені такі обов'язки працівників з ОП:

• знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та ін., користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;
• додержуватись зобов'язань щодо ОП, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;
• проходити попередні та періодичні медичні огляди;
• співробітничати з власником у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров'ю або оточуючих його людей та навколишньому середовищу, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу;
• власник має право притягнути працівника, який порушує правила охорони праці, до дисциплінарної відповідальності, згідно з кодексом законів про працю;
• власник, який створив нове підприємство, зобов'язаний одержати від органів державного нагляду за охороною праці дозвіл на початок його роботи. Експертиза проектів приймання в експлуатацію виробничих об'єктів та видача дозволу на роботу підприємства здійснюється Державним комітетом України з нагляду за охороною праці.

   3. Планування роботи з охорони праці

     Функція планування, в основі якої лежить прогностичний  аналіз, має вирішальне значення в  системі управління охороною праці. Планування роботи з охорони праці  поділяється на перспективне, поточне  та оперативне.

     Перспективне  прогнозування вміщує найбільш важливі, трудомісткі і довгострокові  за терміном виконання заходи з ОП, виконання яких, як правило, вимагає  сумісної роботи кількох підрозділів  підприємства. Можливість виконання  заходів перспективного плану повинна  бути підтверджена обгрунтованим розрахунком  необхідного матеріально-технічного забезпечення і фінансових витрат з  зазначенням джерел фінансування. Основною формою перспективного планування роботи з ОП є розроблення комплексного плану підприємства щодо покращення стану охорони праці.

     Поточне планування здійснюється у межах  календарного року через розроблення відповідних заходів у розділі "Охорона праці" колективного договору.

     Оперативне  планування роботи з охорони праці  здійснюється за підсумками контролю стану охорони праці в структурних  підрозділах і на підприємстві в  цілому. Оперативні заходи щодо усунення виявлених недоліків зазначаються безпосередньо у наказі власника підприємства, який видається за підсумками контролю або у плані заходів  як додаток до наказу.

   4. Органи державного контролю та нагляду за охороною праці. Відповідальність за порушення законодавства про ОП

     Функція СУОП щодо організації та координації  робіт передбачає формування органів  управління охороною праці на всіх рівнях управління виробничого процесу, визначення відповідальності та порядку  взаємодії осіб, що беруть участь у  процесі управління, а також прийняття  та реалізацію управлінських рішень.

     До  основних форм контролю за станом охорони  праці належать:

• оперативний контроль;
• контроль, що проводиться службою охорони праці підприємства;
• громадський контроль;
• адміністративно-громадський трьохступеневий контроль;
• відомчий контроль вищих органів.

     Необхідно зазначити, що крім контролю здійснюється нагляд за охороною праці з боку державних та профспілкових інспекцій.

     Відповідно  до Закону України "Про охорону  праці" (ст. 44), державний нагляд за додержанням законодавчих та інших  нормативних актів про охорону  праці здійснюють:

• Комітет з нагляду за охороною праці України (Держнаглядохоронпраці);
• Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;
• органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України;
• органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

     Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону  праці здійснюється Генеральним  прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

     Органи  державного нагляду за охороною праці  не залежать від будь-яких господарських  органів, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій  і Рад народних депутатів та діють  відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

     Посадові  особи органів державного нагляду  за охороною праці (державні інспектори) мають право:

• безперешкодно у будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки дотримання законодавства про охорону праці, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію з цих питань;
• надсилати керівникам підприємства, а також їх посадовим особам, керівникам структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів, Міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці;
• зупиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць і обладнання до усунення порушень вимог щодо охорони праці, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;
• притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;
• надсилати власникам, керівникам підприємств подання про невідповідальність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати в необхідних випадках матеріали органам прокуратури для притягнення їх до кримінальної відповідальності.

     Органи  державного контролю за охороною праці  встановлюють порядок опрацювання  і затвердження власниками положень, інструкцій та інших актів про  охорону праці, що діють на підприємствах, розробляють типові документи з  цих питань.

     Власник повинен безкоштовно створити необхідні  умови для роботи працівників  органів державного нагляду за ОП.

     Посадові  особи органів державного нагляду  за ОП несуть відповідальність за виконання  покладених на них обов'язків згідно з законодавством. Їхні приписи обов'язкові для виконання.

     Якщо  керівник структурного підрозділу підприємства відмовляється від підпису в  одержанні припису, спеціаліст навпроти напису "Припис одержав" робить запис "Від підпису відмовився" та вказує дату. Припис з відповідним  поданням направляється на ім’я керівника, якому адміністративно підпорядкований  цей керівник структурного підрозділу, або керівників підприємства.

     У випадку, якщо керівник підприємства відмовляється  від підпису в одержанні припису  і це підприємство не має вищестоячої  господарської організації, то спеціаліст з ОП запрошує двох свідків (членів комісії з питань ОП або від  профспілки), і вони розписуються навпроти напису "Від підпису відмовився" з зазначенням дати і свого  прізвища. Цей припис з відповідними підписами і поясненнями може бути направлений в районну прокуратуру  за місцем знаходження підприємства.

     Органи  державного нагляду за охороною праці  встановлюють порядок опрацювання  і затвердження власниками положень, інструкцій та інших актів про  охорону праці, що діють на підприємствах, розробляють типові документи з  цих питань.

     Власник повинен безкоштовно створити необхідні  умови для роботи представника органів  державного нагляду за охороною праці.

     Посадові  особи органів державного нагляду  за охороною праці несуть відповідальність за виконання покладених на них обов'язків  згідно з законодавством.

     Відповідно  до ст. 49 Закону України "Про охорону праці", за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за ОП і представників профспілок винні працівники притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності згідно із законодавством.

     Дисциплінарна відповідальність полягає у накладанні дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством. Відповідно до ст. 147 КЗпП, встановлено такі дисциплінарні  стягнення щодо працівників: догана, звільнення з роботи. Право накладати  дисциплінарні стягнення на працівників  має орган, який користується правом прийняття на роботу цього працівника. Дисциплінарне стягнення може бути накладене за ініціативою органів, що здійснюють державний і громадський  контроль за охороною праці.

     Адміністративна відповідальність накладається на посадових  осіб, винних у порушенні законодавства  про охорону праці у вигляді  грошового штрафу. Право накладати  адміністративні стягнення мають  службові особи Держнагляду охорони  праці.

     Матеріальна відповідальність включає відповідальність як працівника, так і власника підприємства. Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству (установі) через порушення покладених на них  обов'язків, в тому числі і внаслідок  порушення правил охорони праці.

     Кримінальна відповідальність настає, якщо порушення  вимог законодавства та інших  нормативних актів про охорону  праці створило небезпеку для  життя або здоров'я громадян.

    5. Основні причини виробничого травматизму і профзахворюваності

     Виробничим  травматизмом називається зумовлене  зовнішніми причинами, пов'язаними  з виконанням виробничого завдання, порушення цілісності тканин і органів  тіла людини, що супроводжується тим  або іншим розладом функцій ушкоджених органів. До числа характерних прикладів  виробничого травматизму належать: поріз, удар, отруєння тощо. До виробничого  травматизму належить також гостре отруєння, обмороження, теплові удари  тощо.

     Основними факторами, які можуть спричинити виробничий травматизм є: робочі інструменти, рухомі частини машин, частини машин, що відлітають при аваріях і поломках, вантажі, що падають, частини оброблюваних матеріалів, полум'я, розплавлений метал, пара, гарячі гази, отруйні гази, випромінювання тощо.

     Професійними  хворобами вважаються такі, що виникають  і розвиваються переважно під  впливом несприятливих санітарних умов праці. Такі фактори називаються  виробничими шкідливостями. До числа  виробничих шкідливостей належать:

• пара ртуті, аніліну, свинцю;
• сильний шум, вібрації;
• наявність пилу, особливо такого, що містить різні сполуки кремнію;
• різні температурні коливання повітря, рухомість і вологість повітря;
• недостатнє і нераціональне освітлення;
• відсутність вентиляції і т. д.

     Професійні  хвороби, на відміну від виробничого  травматизму, виникають не раптово, а поступово, внаслідок тривалого  впливу на організм виробничих шкідливостей.

     Прикладами  професійних хвороб можуть бути ревматизм  у машиністів, туговухість у котельників, захворювання серцево-судинної системи  в осіб, які працюють в умовах сильних вібрацій, кесонна хвороба  тощо.

     В усіх галузях народного господарства є профілактика - запобіжні заходи проти виробничого травматизму і професійних захворювань. Тому завдання техніки безпеки на всіх підприємствах промисловості, сільського господарства органічно пов'язані з технологією виробництва.

     Вирішальна  роль у боротьбі з виробничим травматизмом належить керівникам та інженерно-технічним  працівникам, у розпорядженні яких перебувають люди. Отже, керівні  працівники повинні добре знати  норми і правила техніки безпеки  та виробничої санітарії, що стосуються їхньої галузі, систематично вивчати  умови праці, розглядати кожний механізм, машину, верстат, технологічний процес не тільки як об'єкти і фактори виробництва, а насамперед з точки зору безпеки  і нешкідливості праці. Найважливішою  умовою сучасної ТБ є запровадження  таких машин і механізмів, які  своєю будовою, конструктивними  формами, принципами дії виключали  б можливість шкідливих впливів  на людину.

     Уся система профілактики виробничого  травматизму грунтується на глибокому  і всебічному аналізі причин нещасних випадків у тій або іншій галузі виробництва в усіх елементах  і деталях його технології.

     Усі причини нещасних випадків, незалежно  від характеру виробництва, поділяють  на дві основні групи:

• технічного походження;
• організаційного походження.

     До  першої групи належать причини, пов'язані  з недосконалістю матеріальних засобів  виробництва: верстатів, підйомно-транспортного  устаткування і т. д. Ця група причин дуже різноманітна, і тому об'єкти вивчення можуть бути конкретизовані лише в  рамках певного виробництва або  цеху.

     До  другої групи належать причини, пов'язані  з недосконалістю організації праці  та виробництва.

     Це  такі причини:

• відсутність захисних засобів і запобіжних пристроїв або їх недосконалість;
• несправність устаткування, ручного інструменту та пристроїв або невідповідність їх виконуваній роботі;
• недоліки організації та утримання робочих місць;
• недоліки в утриманні проходів, проїздів і підсобних площ для укладення матеріалів та виробів;
• недостатня освітленість робочих місць і проходів;
• відсутність індивідуальних захисних пристроїв, у тому числі захисних окулярів, або їх несправність;
• нераціональні способи виконання окремих технологічних операцій, ремонтних і допоміжних робіт;
• необізнаність людей з правилами ТБ;
• низький рівень дисципліни та культури праці.

     Найчастіше  травматизм на виробництві спричинюється  незадовільними організаційно-технічними заходами.

     Організаційними причинами є:

• незнання або порушення правил ТБ, застосування нераціональних прийомів виконання окремих виробничих операцій;
• робота на машинах і знаряддях без відповідно фахової підготовки;
• відсутність технічного нагляду з боку адміністрації та інженерно-технічних працівників за проведенням робіт і станом обладнання;
• непогодженість прийомів роботи при сумісному виконанні трудових операцій  або при обслуговуванні агрегатів;
• недостатній інструктаж новоприйнятих робітників або тих, що перейшли з однієї роботи на іншу;
• необережність і недисциплінованість робітників.