Дивовижні пам’ятки мистецтва Стародавнього Єгипту

1. Дивовижні пам’ятки мистецтва  Стародавнього Єгипту

Мистецтво Стародавнього  Єгипту було надзвичайно залежним від  релігії, і це значною мірою уповільнювало  його розвиток. Культові догмати вимагали канонізації художніх образів, суворого наслідування усталеним зразкам. Та попри все протягом тривалого періоду єгипетська художня культура розвивалась, відбиваючи і нові вимоги часу, і боротьбу різних соціальних верств.

Роль мистецтва  у Стародавньому Єгипті була абсолютно  іншою, ніж у сучасній культурі. На відміну від скороминущого земного життя, мистецтво було носієм буття вічного, головним засобом забезпечення безсмертя. Тому праця художників вважалася священнодією. Вони займали високе соціальне становище, часто були жерцями.

Провідним видом  мистецтва Стародавнього Єгипту була архітектура, а всі інші види певним чином залежали від неї. У Єгипті вже на початку III тисячоліття до н.е. складається монументальна архітектура. Причому майже не збереглося громадських будівель, проте безліч – поховальних споруд і храмів.

Монументальність форм — ось що перш за все впадає у вічі при знайомстві із самобутньою єгипетською культурою. Грандіозність архітектури царських поховань визначала стиль скульптури, стінопису, які складають єдиний ансамбль з архітектурним комплексом.

Попередницею піраміди була так звана мастаба — кам'яна чи цегляна споруда прямокутної форми. З часом прагнення вирізнити з-поміж інших поховань царське веде до збільшення розмірів поховання — спочатку в периметрі, а потім і по вертикалі. Однією із перших споруд, де виявилася ця тенденція, є піраміда фараона Джосера на рівнині Саккара (XXVIII ст. до н.е.). її конструкція, заввишки 60 м, складається з кількох прямокутників, зведених один на одного — від найбільшого до найменшого. Вік цього велетня монументальності 4700 років. Збереглося ім'я творця самої грандіозної будови, зодчого Імхотепа — архітектора, астронома і лікаря.

Наявною ілюстрацією  історії є піраміди поблизу Гізи, які дають повне уявлення про  характер і розмах єгипетського поховального будівництва періоду Стародавнього царства. Величезні гробниці фараонів IV династії Хеопса, Хефрена, Мікеріна — пам'ятники праці сотень тисяч рабів — височать серед піщаної пустелі неподалік від Каїра.

Цьому архітектурному комплексу, до складу якого входять, крім трьох пірамід, колосальний сфінкс, ритуальні храми та численні піраміди-супутниці, де поховано родичів фараона і знаті, властиві чіткий ритм і сувора геометрія.

Найбільш грандіозною  за параметром та площею в Гізі є  піраміда Хеопса, побудована архітектором Хеміуном. Висота її без шпилю 143,2 м. Складена піраміда з 2 300 000 кам'яних брил вагою по 2,5 т кожна. Тепер це каміння змогли б перевезти 20 000 товарних ешелонів, у кожному з яких по 30 вагонів. Сто тисяч рабів будували піраміду протягом 10 років. Вік згаданого колоса сягає 4600 років. Всередині поділяється на три камери, з яких третя — усипальня самого царя, обличкована бездоганно відшліфованими й ретельно підігнаними гранітними плитами. До архітектурної групи в Гізі, як уже зазначалося, входили поховальні храми. Залишки храму фараона Хефрена збереглися до наших днів.

Він стояв на захід  від піраміди, на гранітній терасі і займав чималу площу. Формою він  нагадував велику мастабу. Фасад  і стіни його були обличковані  відшліфованим рожевим гранітом, за що його називають гранітним храмом. Рівні площини стін, масивні чотиригранні стовпи, величні скульптурні зображення фараона яскраво виражають монументальний стиль, властивий усьому архітектурному комплексу. У центральному залі стояли 23 тронні статуї фараона, здебільшого із алебастру й сланцю, і 16 гранітних колон; два його входи стерегли 4 лежачі сфінкси.

Закритий перехід  сполучає нижній храм Хефрена з верхнім, розташованим безпосередньо біля підніжжя піраміди. Неподалік знаходиться  гігантський сфінкс — скульптурне  зображення лева з головою фараона — втілення ідеї надлюдської сили єгипетського володаря. Кам'яний колос висічено з величезного моноліту. Його висота — 20 м, довжина — 57.

На голові сфінкса  — смугаста царська хустка (немес), на чолі висічено урей — священну змію (кобру), що охороняє царську владу. Цей величний страж царського пантеону і сьогодні стоїть на межі дикої пустелі, вражаючи царською величчю і нерозгаданою таємницею, що, здається, навіки застигла на пощербленому сивою давниною обличчі. Монументальний страж і нині вартує Гізехський некрополь. Піраміда Мікеріна поступається своїм сусідкам — пірамідам Хеопса і Хефрена — і стоїть на значній відстані від них. Проте вирізняється обличкуванням з червоного асуанського граніту, який первісне вкривав третину висоти піраміди, а далі змінювався на білі плити з вапняку. В такому вигляді піраміда проіснувала до XVI ст. н.е.

Спорудження грандіозних  царських пам'ятників негативно  позначалося на економіці держави, відриваючи величезну кількість  людей від землеробства, ремісництва і тим викликало незадоволення не тільки народних мас, а й знаті.

Піраміди, збудовані  після піраміди Хефрена, мають значно менші розміри. Якість кладки погіршується, зате порівняно більше уваги приділяється оформленню поминальних храмів, їх стіни розписуються кольоровими рельєфами, які звеличували божественне походження царя, його переможні бойові походи тощо.

Наприкінці періоду  Стародавнього царства в Єгипті відбуваються важливі соціально-політичні  зміни. Постійні війни та гігантські будівельні роботи по спорудженню пірамід та храмів ущент підірвали економіку країни і призвели до ослаблення влади фараонів. Єгипет розпався на окремі області — номи, між правителями яких точилася жорстока боротьба за владу.

Період Середнього царства відзначається боротьбою за об'єднання Єгипту, в результаті якої владу в країні захопили південні володарі. Столиця країни переноситься з півночі у місто Фіви (єгипетська назва Уасет), де розпочинається інтенсивне спорудження царських гробниць і храмів.

Найвидатнішим у  фіванському некрополі є поминальний храм в Деїрель-Бахрі царя Ментухотепа І, родоначальника XI династії, котрий завершив об'єднання країни. На стінах збереглися численні рельєфи, виконані в стилі попередньої епохи. Цікавою особливістю будови є спрямування з центру храму невисокої піраміди на масивному цоколі, обличкованої плитами білого вапняку. Та головною архітектурною відзнакою споруди постає фантастична багатоколонність — 254 колони. Перед рештками колонади храму можна побачити сліди 6-ти десятків ям, вирубаних у скелі через рівномірні проміжки. Призначення цілком однозначне — для зелених насаджень. Отже, колись перед царським некрополем буяв декоративний сад.

Загалом мистецтво  Середнього царства позначено прагненням наслідувати пам'ятники Стародавнього  царства. Продовжується будування пірамід, щоправда, менших за розмірами. Запозичення давніх зразків спостерігається також у скульптурному портреті, який втілює ідеалізований образ царя-бога.

Спільну мову з жерцями  намагався знайти наступник Ехнатона, його юний зять Тутанхамон, який підозріло помер у молодому віці. 

2. Скульптура Стародавнього Єгипту

У Стародавньому  Єгипті, як і в усьому стародавньому  світі, обожнювали сили природи. Після  розливу Нілу зміна засухи розквітом  рослинності сприймалася як воскресіння  бога рослинного світу Осіріса. Міф про чудесне воскресіння його породив вірування людей у загробне життя, яке, у свою чергу, зумовило виникнення й розвиток портретної скульптури. Вважалося, що душа померлого може перебувати в його скульптурному зображенні. Ось чому поряд з муміфікацією трупів у Єгипті значно поширився звичай ставити в місцях поховання статуї.

Давньоєгипетську  скульптуру характеризує високий ступінь  розвитку, незважаючи на суворі релігійні  канони.

Статуям властива симетричність  фігур, статичність поз, спокійна зосередженість обличчя. Все це ми спостерігаємо в зображенні фараона Хефрена. Фронтальне положення статуї, узагальненість форм, обличчя, позбавлене афектації, погляд, спрямований вдалечінь, — такі риси скульптури продиктовані культовими вимогами, з покоління в покоління залишаючись характерними ознаками єгипетської пластики. Єгипетські скульптори прекрасно володіли технічними можливостями різних матеріалів: граніту, алебастру, піщанику, дерева, міді тощо.

Про високий рівень скульптури свідчать портретні статуї фараонів IV династії Джедефра, Мікеріна, Шепсескфа. Основна думка, яку прагнули донести творці різця, — зобразити фараона як втілення бога. Скульптури відзначаються точним відтворенням пропорцій натури і прекрасним моделюванням форм.

Вагоме місце в  єгипетській скульптурі займають статуї вельмож. Серед досконаліших — портрети Рахотепа і його дружини — Нофрет. У них правдиво втілені індивідуальні  особливості подружжя; повні щоки, товсті губи чоловіка і видовжений ніжний овал обличчя жінки. Виразне обличчя зодчого Хеміуна — різкі лінії носа, маленькі уста, глибокі повіки — передає вольовий, жорсткий характер царського родича, керівника будівництва піраміди Хеопса.

Найталановитіші твори  відзначаються і типізацією, і  гостротою індивідуальних характеристик. Прикладом цьому є образи царського сина Каапера, вельможі Ранофера.

Єгипетські майстри  стінопису користувалися барвниками мінерального походження. Білу фарбу  одержували з вапняку, червону —  з червоної вохри, зелену — з малахіту, жовту — з вохри, блакитну — з лазуриту.

Зміст настінних  розписів залежав від їхнього  призначення: в поминальних храмах уславлювали царя, зображували битви, захоплення полонених, полювання, розповідали  про сівбу, жнива, риболовлю, полювання  в заростях Нілу, працю ремісників.

Подібні сюжети виконувалися і технікою рельєфу. У скульптурі Древнього царства спостерігаються  обидва види єгипетського рельєфу: барельєф і контррельєф (заглиблення контурів на поверхні каменю).

Композиція рельєфів розгортається в горизонтальних площинах, що знаходяться одна під одною. Своєрідним є також принцип побудови людської фігури на рельєфній площині : голова і ноги — у профіль, плечі і груди — у фас. Постать царя і вельмож за розмірами набагато більша від інших постатей. Додержуючись основних канонів зображення, художники намагалися розширити коло сюжетів і образів, вводячи у композиції сцени праці, жанрові епізоди.

Стародавні єгиптяни, споряджаючи небіжчиків у потойбічний  світ, наділяли їх безліччю потрібних  речей, зокрема їхніми улюбленими літературними творами, тому в стародавніх гробницях виявлено чимало пам'яток староєгипетської художньої словесності, й наші знання про неї досить повні.

Найдавніші літературні  пам'ятки Єгипту збереглися ще від епохи  Стародавнього Царства. Це "Тексти пірамід", які містять "біографії" вельмож складені в прозовій і почастиримованій формі твори, що мають не лише історико-пізнавальне, а й певне художнє значення. "Біографії" настільки зрілі художньо, що на той час, поза всяким сумнівом, уже пройшли тривалий період свого розвитку. Отож староєгипетська література зародилася ще задовго до появи писемності, в формі усної народної творчості. "Біографії" вельмож, наприклад, виникли з обрядових пісень-плачів, у яких спеціальні плакальники й плакальниці не лише демонстрували горе з приводу смерті співвітчизника, а й прославляли його діяння.

Джерела з історії  Стародавнього Єгипту поділяються  на чотири групи: староєгипетські писемні  пам'ятки, повідомлення античних авторів  та Біблії про Єгипет, жанрові сцени, зображені на стінах храмів і гробниць, пам'ятки матеріальної культури.

Староєгипетських  текстів збереглося чимало, бо єгиптяни любили писати і нерідко писали на "вічному" матеріалі: на стінах і  колонах храмів і гробниць, на кам'яних плитах і саркофагах, на кістяних дощечках (палетках), печатках, амулетах тощо. До того ж вони своїм основним матеріалом для письма папірусом часто пеленали мумії, просочуючи його ароматними смолами, щоб зробити більш довговічним. З писемних джерел єгиптологи найбільше цінують списки фараонів (царів), виявлені на стінах храмів у Карнаці, Абідосі та Саккара.

Ці списки містять  не лише імена фараонів, а й роки їхнього царювання, що робить їх незамінними  для складання хронології. Шкода  тільки, що в різних списках фараони  іменуються по-різному, бо це нерідко ставить у безвихідь єгиптологів. Цінну історичну інформацію містять також царські літописи, особливо "Палермський камінь", "Аннали Тутмоса III", "Стела Піанхіі" ("Поема Про Кадешську битву") тощо. Однак до цієї інформації потрібно ставитись, дуже критично, бо фараони мали погану звичку приписувати собі воєнні заслуги своїх попередників, "позичали" один в одного воєнні сюжети та зображували себе переможцями навіть у тих випадках, коли для цього не було жодних підстав.

Важливим, часом незамінним доповненням до писемних джерел, є напрочуд реалістичні жанрові сцени на кольорових рельєфах і розписах єгипетських храмів, гробниць і саркофагів. Єгиптяни вірили, що ці зображення "оживуть" на тому світі, щоб небіжчик опинився у звичному для нього оточенні, тому виконували їх якомога правдивіше й всеосяжніше, що перетворило їх на справжню енциклопедію староєгипетського життя.

Цінні повідомлення про Стародавній Єгипет є в  іноземних вавилонських, ассирійських, кушитських та ін. написах. Щодо Біблії, то її єгипетські сюжети стосуються майже виключно перебування стародавніх євреїв у цій країні.

Істотно доповнюють ту інформацію, яка є в царських літописах, "автобіографії" єгипетських  вельмож, проте й ці джерела не особливо обтяжені історичною правдою. При знайомстві з ними згадуються іронічні застереження Бернарда Шоу: "Коли ви читаєте біографію, не забувайте, що правда завжди непридатна для опублікування".

Серед єгипетських  писемних джерел майже повністю відсутні юридичні документи та матеріали  господарської звітності, а ті окремі, що дійшли до нас, не в усьому правдиво відтворюють господарське життя країни, бо, як зазначає єгиптолог О.Д. Берлєв, "пристрасть до рекордів, звершень, перевиконань була в єгиптян у крові". Щоб дослідити суспільне життя в Єгипті, вченим доводиться більше користуватися літературними і навіть релігійно-міфологічними сюжетами, спадщиною староєгипетського малярства.

Про наукові знання у Стародавньому Єгипті розповідають словники, задачники, медичні та астрономічні трактати, найдавніша у світі "енциклопедія" ("енциклопедія Аменемопе"). Релігійне життя стародавніх єгиптян досить яскраво відображене в їхній багатій заупокійній літературі ("Тексти пірамід", "Тексти саркофагів", "Книга мертвих" тощо).

Таким чином, староєгипетські  писемні джерела найгірше відображають соціально-економічну історію країни, краще політичні, культурні та релігійні процеси.

З писемних джерел єгиптологи найбільше цінують списки фараонів (царів), виявлені на стінах храмів у  Карнаці, Абідосі та Саккара. Ці списки містять не лише імена фараонів, а й роки їхнього царювання, що робить їх незамінними для складання хронології. Шкода тільки, що в різних списках фараони іменуються по-різному, бо це нерідко ставить у безвихідь єгиптологів.

Єгипетський народ  створив багату літературу, яка мала в подальшому вплив на античну та арабську літератури. Авторитет єгипетської науки, зокрема математики, астрономії, медицини, географії, історії, у стародавньому світі був досить питомим. 

3. Становлення Давньоєгипетської  релігії

Релігія давніх єгиптян була політеїстичною, що було закономірним наслідком злиття вірувань населення різних номів. В одному з тогочасних документів згадується до тисячі богів і богинь. Водночас у ній зберігалися і первісні релігійні форми — фетишизм, тотемізм, культ предків, магія, землеробський культ.

Кожне поселення, мало своє божество (предмет захоплення і шанування) у формі матеріального  фетиша. Це були схрещені стріли і лук  — символ богині війни і полювання, води і моря Нейт (м. Саїс); дерев'яний предмет у формі засува — символ бога Міна, який вважався таємничим господарем джерела мудрості. Особливо в пошані була р. Ніл, як і вода загалом. Обожнення її становило основу культового ритуалу обливань та очищень, які мусили виконувати всі жерці й навіть фараон.

Із тотемних вірувань поширеним був культ тварин, яких єгиптяни дуже шанували. Навіть своїх богів вони зображали у вигляді тварин, а царя — найчастіше у вигляді лева з головою людини (сфінкса). Зображували богів й у вигляді людини з головою тварини. Іменами священних тварин називали сузір'я. Особливим був ритуал поховання священних тварин: у живіт мумій крокодилів зашивали папіруси із священними текстами; на честь биків будували храми, їх мумії клали у саркофаги, а в храмах ставили золоті статуї (біблійне «поклоніння золотому тельцю» походить від цього звичаю).

Давньоєгипетське  мислення було тісно пов'язане з  магією, її трьома головними принципами: подібності, заміни цілого його частиною і вірою в чудодійну силу слова (магія слова). Магічні тексти вони використовували з метою вирішення земних проблем, для забезпечення померлому вічного життя в потойбічному світі, для встановлення контактів живих із померлими, богами й духами (надприродними істотами). Єгипетські маги вважалися могутніми чаклунами.

Піднесення  того чи іншого політичного і релігійного центрів, в результаті приходу до влади різних династій фараонів, супроводжувалося набуттям загальноєгипетського значення місцевих культів. Так, під час правління V династії загальноєгипетського значення набуло геліопольське божество Ра (бог сонця). В епоху середнього царства домінує інший бог сонця — Амон. Осиріс як бог мертвих витісняє з кінця III тис. до н. е. іншого покровителя померлих — Анубіса. Саме Осиріс перебував у витоків виникнення в Єгипті культу вмираючого і воскресаючого бога, якого вбив його брат Сет, бог скотарства, і воскресив син, бог Гор.

Крім землеробських, чільне місце у давньоєгипетській  релігії належало і культам космічних  сил. Вони представлені богом землі  Гебом, богинею неба Нут, яку підняв і підтримує бог повітря Шу. Від Геба і Нут народжуються Ісида та Нефтида, Осиріс і Сет. Крім них, у створенні світу беруть участь бог сонця Амон і богиня вологи Тефнут. Таким чином, створюється один з найстаріших пантеонів давньоєгипетських богів, так звана еннеада, яка панує у всьому Єгипті і незмінно присутня у релігійних текстах.

З космічними культами тісно пов'язані солярні релігійні уявлення. Сонячні боги — Ра і Амон ведуть боротьбу зі злом, що ототожнюється з чудовиськами, особливо із зміями. Вони також відповідають за зміну пір року. Періодично Тефнут, дочка Ра, вступає в з Щу, що знаменувало собою припинення посухи д народження природою нових багатих плодів. Свято повернення коханої дочки Ра відмічалося в Єгипті і в історичний період. В календарях воно звалося "днем виноградної лози і повноти Нілу".

Релігія Стародавнього  Єгипту мала розвинуту міфологію, включаючи поклоніння численним фетишам, велику роль у ній відігравала магія. Так, на початку першого місяця весни проходили численні містерії Осиріса. У спеціальному приміщенні храму розміщувалась зроблена з глини фігура бога, засіяна зерном. До початку свят його зображення вкривалося зеленими паростками, що символізувало воскресіння. Жриці в образі Ісиди і Нефвдци через магічні заклинання зображували пошуки, оплакування і поховання бога.

Релігія впливала на різні сторони життя єгиптян. Так, вже у Стародавньому та Середньому Царствах були створені унікальні пам'ятки культури - гробниці фараонів Хеопса, Хефрена та Мікерина, сфінкси фараона Хефрена в Гізі і фараона Аменемхета ІІІ, портретний дерев'яний рельєф "Зодчий Хесира" та численні художні скарби з гробниць Хенену і Хені. Наприклад, піраміда Хеопса за розмірами не має собі рівних серед кам'яних будов усього світу: висота її - 146 метрів, довжина основи кожної з чотирьох граней - 230 метрів, її середина - по суті суцільний масив з кам'яних брил, у яких зроблено вузькі проходи до усипальниці фараона. Як підрахували дослідники, для того, щоб перевезти кам'яні блоки цієї піраміди, потрібно було б 20 тисяч товарних поїздів по 30 вагонів кожний. Це справді незвичайний пам'ятник необмеженої влади фараона і каторжної праці рабів. Понад сорок століть стоять ці витвори людини - піраміди Хеопса, Хефрена, Мікерина - на скелястому плоскогір'ї пустелі поблизу Каїра, викликаючи у спостерігачів захоплення величчю людської праці та роздуми про вічне. До гробниць через піщану пустелю веде єдина дорога зі Сходу, від плодючих долин Нілу, дорога, що символізує шлях від життя до смерті і вічності. На початку пустелі межу її стереже велетенський сфінкс - лев з обличчям фараона Хефрена. Споглядання цього дива на фоні мертвого спекотливого моря піщаних дюн, гробової тиші й безмежжя сонячного світла викликає трепет душі, благоговіння перед життям.

Стародавні  єгиптяни обожнювали природу і земну  владу. Тварини вважалися священними, їх тримали при храмах, віддавали  їм шану, а після смерті бальзамували і хоронили в саркофагах. Збереглися цілі кладовища священних биків, баранів, кішок, крокодилів. На тотемізмі базується звіроликість єгипетських богів, верховним серед яких уважався бог сонця Ра, якого нерідко зображували соколом або телям. Фараон вважався "сином сонця", з цим пов'язані і почесті, які йому віддавались, і відповідне відтворення: перехідне не цікавило, фараон зображувався величавим, звільненим від влади часу і земної реальності; у скульптурних зображеннях він спокійно-холодним, неземним як за поставою, так і за виразом обличчя та поглядом очей, відходив у вічність.

У новому царстві  розквітла архітектура храмів. У  цей час широко провадилось будівництво  святилищ, найвідомішими з яких є  храми Амона-Ра в Карнаці і  Луксорі поблизу Фів. Характерна особливість цих архітектурних споруд - маса різноманітних колон, які символізували ліс (наприклад, лише в гіпостильному залі храму в Карнаці було зведено 144 колони). Стелю покривали темно-синьою фарбою з золотими зірками, і складалося враження, ніби людина увечері в лісі спостерігає зоряне небо.

Надзвичайно цікаві розписи гробниць у Фівах, які вражають своєю пластикою, художньою  оригінальністю. Стародавні єгиптяни ввели традицію зображення фігур  у таки спосіб: голова і ноги - в  профіль, а торс - розвернутим. Цього принципу вони дотримувались послідовно, лише в VІІ столітті до н.е. у єгипетському мистецтві зникає традиція такого зображення (рельєф в Мемфіса "Плакальник"), але це було вже на схилі староєгипетської культури, напередодні завоювання Єгипту персами.

Створення інституту жрецтва сприяло виникненню у Стародавньому Єгипті храмової організації. Як особлива соціальна  група, жрецтво сконцентрувало у  своїх руках велику владу і  було досить впливове. Воно брало участь у керівництві державою, входило до почту фараона, приводило до влади одні фараонські династії й скидало інші. Жреці внесли помітний вклад у накопичення астрономічних, математичних і медичних знань. За цих часів будувалися величні храми, зводилися статуї богів, розроблялися складні й урочисті релігійні церемонії, пишні ритуали.

Один з  них — культ померлих — демонструє специфічні уявлення єгиптян про  потойбічне життя. Померла людина вважалася  сплячою і тому потребувала їжі, домашнього начиння. Звідси виникає  ідея збереження тіла і мистецтво муміфікації. Для найбільш впливових осіб споруджуються грандіозні гробниці — піраміди. Найвідомішою серед них є піраміда фараона IV династії Хеопса. Вона займає площу понад 5 га і сягає висоти 146,5 м. її складено з 2300 тис. відшліфованих кам'яних брил, вагою 2,5 т кожна. В цих культових спорудах вражають не лише розміри, а й якість роботи. Настінні розписи високого художнього рівня реалістично зображували земне буття померлого, який потребував уваги до себе і після смерті. Релігійний культ померлих, як бачимо, продовжував вікові традиції єгиптян, підтримання яких було повсякденною потребою.

Лише після  завоювання Єгипту персами (525 р. до н. е.) та А. Македонським релігії Стародавнього  Єгипту поступаються місцем спочатку елліністичним культам, а потім — християнству та ісламу.

Як і всі  землеробські народи, єгиптяни обожнювали сили природи, від яких, за уявленнями, залежав урожай. Давньоєгипетський  пантеон утворювали бог сонця  Ра, бог вітру Шу, який розділяв небо і землю, богиня вологи Тефнут, бог землі Геб, богиня неба Нут, а також Осіріс, який із часом став володарем неба й якого ототожнювали з Ра, його дружина Ісіда та ін. Одного із найшанованіших богів, сина Ісіди — Гора уявляли в образі сокола або людини з головою сокола, крилатого сонця. Певний час його шанували як бога полювання.

До давньоєгипетського пантеону належали й місцеві герої, які, стверджувалось, були наділені незнищенною  чудотворною силою, а також фараони, яких, обожнюючи, вважали живим втіленням  Гора, боголюдьми. їм відводилася центральна роль у релігійній системі Давнього Єгипту. Ім'я фараона було священним, ніхто не мав права вимовляти його, щоб не зашкодити його власнику. Всі повеління фараона сприймалися як веління божі. Вважалося, що захищаючи своїх підданих, фараони здатні впливати на богів, а головний їх обов'язок — приносити жертви богам. Визнання за деякими богами космічної та універсальної сили, висунення їх на чільні місця в пантеоні зумовили виникнення монотеїзму. Так постала концепція єдиного бога в трьох особах. Водночас одне божество могло виконувати різні функції та існувати в різних іпостасях. Вважалось, що боги створили людей, аби ті служили їм. Саме це стало поштовхом для формування відповідної культової системи: будівництва храмів, вівтарів, статуй, утримання великої кількості призначених для жертвопринесення тварин. Єгиптяни вважали, що жертвопринесення є основною формою спілкування людей з богами.

Походження  богів (чи існували вони взагалі та як виник світ по-різному тлумачилося  в давньоєгипетській теології та народній свідомості. За одним із тлумачень, життя на Землі походить від бога землі Геба і богині неба Нут, які, породивши бога сонця Ра, вранці випускали його в світ для забезпечення життя всіх істот.

За давньоєгипетською  міфологією, спочатку існував водний хаос у вигляді нерухомого океану Нун, у якому виник бог-сонце, що зійшов потім на створену ним вершину. Ра шляхом самозапліднення породив першу пару божеств: бога повітря, що розділяв небо і землю, Шу і богиню вологи Тефнут — батьків Геба і Нут. Дітьми Геба і Нут були бог творчих сил природи і потойбічного світу Осіріс, його дружина — богиня родючості, води і вітру, мореплавства, символ жіночності, сімейної вірності Ісіда, бог чужих країн, пустелі, що уособлював зло, вбивця Осіріса — Сет і во-лодарка дому Нефтида. Згодом Ра закінчив створення світу, а з^ого сліз виникли люди.