Добро и Зло. 2

Зміст

   Вступ                                                                                                                3

1. Поняття Добра та Зла                                                                                        4
2. Абсолютистські концепції добра і зла.                                                      6
3. Релятивістські концепції добра і зла.                                                         7

   Висновок                                                                                                        11

   Література                                                                                                     12  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

       Добро і зло - морально-етичні категорії, в  яких виражається моральна оцінка поведінки  людей (груп, класів), а також громадських  явищ про певних класових позицій. Під  Добром розуміється те, що суспільство вважає моральним, гідним наслідування. Зло має протилежне значення: аморальне, гідне осуду.

       Для метафізичної трактування цих категорій  характерні пошуки вічних і незмінних  підстав Добра і Зла. Ідеалізм вбачає їх у божественній волі або  абсолютному дусі. Згідно етичної  теорії Канта, Добро є те, що відповідає велінням морального закону, закладеного  в кожному розумному істоті і  не залежить від умов, в яких живе людина. Представники до Марксового матеріалізму найчастіше знаходили джерело Добра і Зла в абстрактній природі людини, в її прагненні до насолоди, щастя. Навіть ті з них, хто пов'язував моральність з умовами життя і виховання людини, оголошували уявлення про добро і зло вічними і незмінними. Для сучасної буржуазної етики найбільш характерні, з одного боку, спроби представити панівні в офіційній моралі капіталістичного суспільства уявлення про добро і зло як справжні і вічні, а ін. - заперечення об'єктивних критеріїв Добра і Зла.

         Наукове обґрунтування понять Добра і Зла вперше дано в марксистській етиці. Уявлення про добро і зло так сильно змінювалися від народу до народу, від століття до століття, що часто прямо суперечили одне одному. Але зміни ці не є результатом сваволі, не залежать лише від думки суб'єкта. Їх джерело корениться в умовах життя суспільства, і в силу цього вони носять об'єктивний характер. Вчинки людей повинні бути оцінені як Добро або Зло відповідно до того, сприяють вони чи перешкоджають задоволенню потреб історичних суспільства в цілому, тобто інтересам прогресивного класу, що виражає ці потреби.  
 

1. Поняття Добра  та Зла

       «Добро» є одним із найзагальніших понять моралі й категорією етики. Розуміння, спосіб тлумачення, аргументації природи  й сутності добра і зла істотно  впливають на визначення інших категорій  етики і на всю етичну концепцію, оскільки ці категорії основні, фундаментальні. У них найповніше виявляється  специфіка моралі, бо саме за допомогою  категорій «добро» і «зло»  виділяється, окреслюється моральний  феномен, тобто моральний аспект діяльності, людської свідомості, поведінки, взаємин людей, їх ставлення до природи.

       Зміст категорії «добро» іноді ототожнюють  із сутністю моралі взагалі, хоча більшість  учених розглядає добро як морально-позитивне  начало, зло — як морально-негативне, а саму етику — як учення про  добро і зло.

       Існує дві точки зору на причини виникнення добра і зла:

1. Ці поняття зв'язувалися з людськими потребами та інтересами, бажаннями, з насолодою і стражданнями, щастям і нещастям людини, добре - все те, що приносило насолоду щастя, задовольняло бажання; зле - те, що породжувало нещастя і страждання.
2. Друге трактування виводило поняття добра і зла з божественного веління або розуму і відхилень від них:

• добро - веління бога;

• зло - диявола.

       Добро — найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої наповнює життя людини сенсом, воно стає само цінним, а не служить засобом для досягнення інших цілей; уявлення про добро перебуває в органічному взаємозв'язку з ідеалом суспільства і особистості.

       Під добром ми розуміємо все те, що сприяє поліпшенню життя, плекання особистості  людини, вдосконалення суспільства. Це - відносини довіри, справедливості, милосердя, любові до ближнього, це і рух за демократичне суспільство, правова держава, за права і свободи кожного громадянина, за моральне відродження самої людини, за його справжнє щастя.

       Зло - все, що збуджує в нас незадоволення  або огиду, або взагалі оцінюється нами негативно і протиставляється благу. Це - аморальне, антигуманні, недобре.

       Зло знаходиться там, де людину принижують, ображають, де до нього ставляться як до речі, за допомогою якої можна  отримати вигоду.

       Поняття зла охоплює всі негативні  явища: насильство, обман, підлість, злодійство, жорстокість, зрада, доносительство ...

       Види  зла:

• фізичне зло - це все, що заподіює людині страждання (хвороба);
• моральне зло - це порушення велінь морального закону, що викликає наше засудження;
• соціальне зло - невідповідність громадської і державної організації ідеї справедливості (нерівномірний розподіл благ між соціальними групами);
• метафізичне зло - недосконалість, необхідно випливає з природи буття взагалі і природи людини особливо.

       Людині  постійно доводиться вдаватися до категорій  «добро» і «зло», оскільки без  співвіднесення з ними джерелом і  критерієм моральних вимог не може бути ні її свідомість, ні громадська думка. В історії людства відомо немало подій і фактів, коли хибні  уявлення про добро і зло призводили до трагічних наслідків (хрестові походи, інквізиція, фашизм). Тому з'ясування природи  та сутності добра і зла є надзвичайно важливою і відповідальною справою.

       З розвитком етики сформувалися численні точки зору на проблему сутності добра  і зла. Найчастіше їх поділяють на дві групи — моральний абсолютизм і моральний релятивізм.

2. Абсолютистські концепції добра і зла.

       Їх  представники онтологізують (надають статусу буття) добро і тлумачать зло як щось негативне, що протистоїть буттю, спотворює його. Добро і зло протиставляють, стверджують, ніби добро за будь-яких умов не може переходити у зло, і навпаки. Категорії «добро» і «зло» розглядають як незмінні, абсолютно істинні, вони не піддаються сумніву.

       Подібні уявлення побутували ще у міфології  Давнього світу, божества якої чітко  поділяють на добрі і злі.

       Згідно  з абсолютистською етичною концепцією добро часто ототожнювали з духовним началом (у Платона — з освіченою  душею), а зло — з матеріальним, тілесним. Душа, мовляв, має божественне  джерело, а тіло обтяжує душу різноманітними ницими пристрастями. Тіло як матеріальне, речовинне має потяг до подібного  собі — до матеріальних предметів (багатства, їжі, напоїв тощо), а душа — до нематеріальних явищ (ідей, істини). Пізнання розглядають  при цьому як шлях до чеснот і  протиставляють наживі й насолоді, хибному, порочному шляху. Насправді, між душевними й тілесними спонуками немає непримиримого антагонізму, оскільки тілесні спонуки регулюються свідомістю людини, принаймні піддаються регулюванню.

       Антична етика вбачала перевагу душі над  тілом у її здатності до пізнання. Наслідком цього було ототожнення  добра зі знанням, а зла — з  незнанням, хибністю, неуцтвом. Давньогрецький філософ Сократ, наприклад, розумів  добро і зло як результат діяльності людини. Дотримуючись принципу єдності  добра і знання, він вважав, що люди чинять зло під викликом їх пороків — неуцтва, безрозсудності, нечестивості, боягузтва тощо. Головною доброчесністю, за Сократом, є мудрість, а головним моральним недоліком — неуцтво, невігластво. Мудрість і зло несумісні. Проте моральність людини не детермінується знанням, рівнем освіти, а залежить і від ступеня її залученості до системи соціальних зв'язків, змісту цих зв'язків, засвоєння нею вселюдської культури. Це засвоєння не вичерпується знанням сутності речей, «воно проходить численними артеріями емоційних зв'язків, кристалізуючись у несвідомих схильностях і створюючи цілісний ансамбль світогляду. Ці емоційні і несвідомі механізми важливі нітрохи не менше, ніж філософські поняття, оскільки без них моральне життя згасає навіть при розвинутому інтелекті й неослабному пізнавальному інтересі». Тому недооцінка, а ще більшою мірою ігнорування емоційного аспекту моралі, є істотним недоліком раціоналістичних концепцій.

       Основним  недоліком абсолютистських концепцій  є канонізація і догматизація існуючої моралі, що нерідко призводить до ригоризму (непохитного втілення якогось принципу в життя), а іноді  й фанатизму, аскетизму, ханжества  й фарисейства, тобто удаваної набожності, доброчесності, лицемірства. Проте  відмова від визнання абсолютного  моменту в моралі й добрі породжує ще гірші наслідки.  

3. Релятивістські концепції добра і зла.

       У цій системі поглядів поняттям моралі надається умовне, відносне значення, що призводить до суб'єктивізму в  тлумаченні моральних понять і суджень, до заперечення в них об'єктивного  змісту, нерідко — до нігілізму (лат. nihil — ніщо) та імморалізму вселюдських моральних цінностей.

       Релятивісти бачать лише те, що моральні поняття  й уявлення різних народів, соціальних груп, людей, перебуваючи у зв'язку з їх потребами, інтересами, переконаннями  й уподобаннями, мають суттєві  відмінності, а також залежать від  часу, місця, конкретних життєвих ситуацій.

       У Новий час ідеї етичного релятивізму  розвивали англійські філософи Томас Гоббс і Бернард Мандевіль. Гоббс був прибічником конвенціоналізму (договір). Виходячи з положення англійського філософа Френсіса Бекона щодо «вродженого егоїзму» людини, він писав про необхідність обмеження його на основі природного закону самозбереження. Забезпечити це, тобто припинити «війну всіх проти всіх», здатна держава, яка виникає на договірних засадах. Наслідком морального конвенціоналізму, як правило, теж є релятивізм.

       У XX ст. релятивістського принципу дотримувалися  неопозитивісти, зокрема емотивісти Альфред-Джулс Айєр і Бертран Рассел, Рудольф Карнап, Ханс Рейхенбах та ін.), які стверджували, ніби моральні судження не піддаються верифікації, тобто їх не можна перевірити з допомогою досвіду. Вони не істинні й не хибні. Значення їх суто емотивне, тобто судження виражають лише емоції того, хто говорить, і є наказом для того, хто слухає. Ці судження не можна ні обґрунтувати, ні спростувати, вони цілком довільні й виражають лише схильності і бажання тих, хто їх висловлює.

       Позитивним  у релятивізмі є визнання моменту  відносного в кожній існуючій моралі, а також у тому, що вважається добром за будь-якої історичної епохи. Без критичного ставлення до існуючої моралі, що можливе тільки за умови  визнання її мінливості, відносності, вона була б приреченою на застій, виродження, оскільки не відповідала б потребам суспільства, яке постійно змінюється.

       Основна помилка релятивізму полягає  в нездатності чи небажанні виявити  абсолютне вселюдське в моралі, її загальні тенденції розвитку.

       Сучасні етики теж не дають однозначного тлумачення добра і зла, пояснюючи  це такими особливостями:

1. Поняття «добро», яке охоплює всі позитивні моральні явища, якщо й буде визначеним, то виявиться беззмістовною абстракцією. Однак жодна наука не може обійтися без гранично загальних для неї понять. Зрозуміло, що вони гранично абстрактні, бідні за змістом, тобто в них мислиться мінімальна кількість ознак. Проте саме завдяки абстрактності гранично загальних понять (категорій) вони набувають здатності охопити будь-яку, навіть нескінченну множину предметів і явищ.
2. Добро, як правило, виконує в моральному судженні роль предиката (логічного присудка), і спроби поміняти місцями суб'єкт і предикат закінчуються невдачею. А щоб визначити будь-яке поняття, треба поставити його на місце суб'єкта. Однак це надумана проблема, оскільки жодна наука не вдається до таких визначень хоча б тому, що це породжує помилку «зачароване коло».
3. Безмежна багатоманітність виявів добра, невичерпна застосовуваність поняття «добро». Проте це не є винятком. Наука завжди має справу з багатоманітністю досліджуваних явищ, яку прагне спершу звести до «одноманітності» шляхом виявлення в них спільних істотних властивостей. Це стосується й понять «добро» і «зло». Спершу в усіх його виявах виокремлюють спільні властивості, що й фіксується у визначенні добра. Потім шукають його модифікації, різновиди, вияви, що сприяє конкретизації поняття «добро».

       Щодо  «невичерпної застосовуваності» поняття «добро», то наука уникає двозначності чи багатозначності. З цією метою за кожним терміном закріплюється тільки одне наукове поняття з чітко визначеним змістом і окресленим обсягом.

4. Загальне добро не може бути однаковим для всіх, тому що люди різняться між собою. Певна річ, люди по-різному розуміють добро, та головне, що для кожної людини воно є саме добром. В іншому разі вона буде нездатною адекватно орієнтуватись у сфері моральних цінностей.
5. Відсутність достатніх підстав, щоб вважати добро або об'єктивною властивістю буття, або суб'єктивним станом психіки людини, оскільки неможливо встановити, де воно існує, локалізується, де його шукати — у предметах і явищах об'єктивного світу чи в душі. На цій основі виникають сумніви, чи існує воно саме по собі, безвідносно до зла, взагалі.

       Цю  точку зору теж можна спростувати. Відомо, що питання про природу  добра і зла перебуває в  нерозривному зв'язку з проблемою  природи і сутності моралі. Якщо добро вважати продуктом суб'єктивної точки зору (індивідуальної, групової), то можна зробити висновок, що мораль є фікцією (вигадка), яка не має  об'єктивного змісту і значення.

       Добро слід розглядати як процес, якому властиві такі стадії розвитку:

• ідея добра (добро в собі);
• добро як стан самосвідомості людини;
• добро як спосіб буття людини (високоморальна діяльність і поведінка та відповідні моральні якості особистості, тобто доброчесність);
• матеріальна і духовна культура людства, в якій акумулюється і нагромаджується потенціал добра.

       Оскільки  мораль все проникна, добро не є чітко окресленим у просторі й часі. Проте його можна виявити. Добро як ідею можна пізнати завдяки громадській думці. Однак тільки за умови, що вона буде почутою, прийнятою і реалізованою індивідом, який водночас не може беззастережно довіряти громадській думці, хоч і змушений до неї прислухатися.

       Крім  того, важливим є питання про те, конструктивну чи деструктивну роль відіграє зло; має воно субстанціональний  характер чи ні; про діалектичний характер добра і зла. Існує думка, ніби зло не має субстанціонального характеру, оскільки «Немає нікого, хто робив  би зло заради його самого, але всі  творять його заради вигоди або задоволення, або честі, або чогось подібного...» (Ф. Бекон). 

       Висновок

       Розглядаючи поведінку людини з етичної точки  зору, можна помітити, що багато поведінкових актів є морально нейтральними, тобто  не заслуговують ні позитивної, ні негативної моральної оцінки. Справді, умивання та одягання, процес їжі, читання, ходьба, відвідини театру - все це справи, які самі по собі ні моральні, ні аморальні. «Ненульову» моральну оцінку отримують  тільки ті дії, які, по-перше, відбуваються навмисно і, по-друге, мають соціальну  значущість, тобто прямо чи опосередковано зачіпають інтереси інших людей, створюють або руйнують якісь  цінності. Такі дії називають вчинками.

       У реальному житті зустрічається  і добро, і зло, люди здійснюють як хороші, так і погані вчинки. Уявлення про те, що в світі і в людині йде боротьба між «силами добра» і «силами зла» - одна з фундаментальних  ідей, пронизливих всю історію  культури. Як складається ця боротьба? Що панує в світі - добро чи зло? Добрий або злий людина за своєю  природою? Можливі різні варіанти відповідей на ці питання. І в зв'язку з цим культура може розглядатися як засіб подолання зла, звіриних, порочних схильностей, властивих людській «натурі» від народження, або ж, навпаки, як грунт, на якому відбувається «псування» людини, від природи «доброго і непорочного, як дитя ». 
 
 
 
 
 
 

       Література

1. Етика: Навч. посіб. / В.О. Лозовой, М.І. Панов, O.A. Стасевська та ін.; За ред. проф. В.О. Лозового. — К.: Юрінком Інтер, 2002. - 224 с.
2. Віктор Малахов «ЕТИКА» Курс лекцій 2006
3. История этических учений: Учебник / Под ред. А.А. Гусейнова. - М.: Гардарики, 2003. - 911 с.
4. Бушман О.І. Естетика: навчальний посібник. - Суми, Видавництво СумДУ, 2005. - 141 с.