Договор иррегулярного хранения

Реферат “Іррегулярне зберігання”

Київ-2012

Зміст

Вступ

1. Поняття договору зберігання, його форма, строк зберігання
2. Обов’язки зберігача та обов’язки поклажодавця, відповідальність сторін

3. Види зберігання

4. Іррегулярне зберігання
5. Висновки

6. Список використаної літератури

 Вступ

Договір зберігання має широке застосування у цивільному обороті. Він укладається у випадках, коли у власника або іншої особи, яка правомірно володіє належним йому майном, виникає потреба в отриманні з боку інших осіб послуг по забезпеченню його схоронності. Послуги по зберіганню чужих речей можуть надаватись як при здійсненні підприємницької діяльності, так і у межах інших (зокрема побутових) відносин. За договором зберігання одна сторона (зберігай) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її відповідно до його умов у схоронності.

Особливості правового  регулювання договірних відносин, які  виникають при наданні послуг по забезпеченню збереження чужого майна, обумовлюють специфіку правової характеристики договору зберігання. Аналіз положень ст. 939 ЦК свідчить про те, що договір зберігання може бути як реальним, так і консенсуальним. Договір є реальним, якщо виникнення договірних відносин поставлено сторонами у залежність від факту передачі речей зберігачу на зберігання. У випадках, коли сторони визначають можливість (саме можливість, а не обов'язок поклажодавця) передачі речей на зберігання після його укладення, тобто у майбутньому - договір є консенсуальним. Як правило, такий договір укладається тоді, коли на стороні зберігача виступає особа, яка надає послуги по забезпеченню зберігання чужих речей, здійснюючи підприємницьку діяльність (професійний зберігач).

Положення ст. 946 ЦК визначають можливість укладення договору зберігання як безоплатного або оплатного. Це у свою чергу визначає його односторонній або двосторонній (взаємний) характер відповідно. Якщо договір укладається як безоплатний, обов'язок повернути річ, що була предметом зберігання, виникає лише у зберігача, тому договір є одностороннім. Встановлення у договорі зустрічного обов'язку поклажодавця оплатити послуги зберігача обумовлює його двосторонній характер. Обов'язок зберігати річ на оплатних або безоплатних засадах може виникати не тільки з договору, але й на підставі положень актів цивільного законодавства. Наприклад, продавець зобов'язаний зберігати проданий товар, не допускаючи його погіршення, якщо право власності на нього переходить до покупця раніше його передання (ст. 667 ЦК). У свою чергу покупець зобов'язаний відшкодувати необхідні для цього витрати, якщо інше не встановлено договором. Таким чином, такі послуги за загальним правилом є оплатними, але договором між продавцем та покупцем може визначатися їх безоплатний характер.

Договір, умови  якого не містять домовленості сторін щодо оплати послуг зберігача, найчастіше укладається між фізичними особами у межах відносин, що не є підприємницькими. Договір зберігання, за загальним правилом, є строковим договором (ст. 938 ЦК). Якщо строк зберігання у ньому не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Сторонами договору зберігання є поклажодавець і  зберігач, якими можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи. Виняток складають випадки здійснення зберігання на засадах підприємницької діяльності, яку може здійснювати тільки професійний зберігач (ч. 2 ст. 936 ЦК). У останньому випадку прийняття речі на зберігання визначається як його обов'язок (ст. 940 ЦК). Зокрема професійний зберігач, який зберігає речі на складах (у камерах схову, інших пристосованих для їх зберігання приміщеннях) загального користування, не має права відмовитися від укладення договору зберігання за наявності у нього такої можливості.

Зберігач у  будь-якому випадку повинен мати відповідні умови для забезпечення схоронності переданих на зберігання речей. У випадах, визначених актами цивільного законодавства, обов'язок зберігання речі може бути покладено на одну із сторін договірних відносин, пов'язаних із розглядуваними. Так, положення ст. 1021 ЦК окремо визначають обов'язок комісіонера зберігати майно комітента. Виконання цього обов'язку не обов'язково може здійснюватися особисто комісіонером. У випадку відсутності умов для забезпечення схоронності майна комітента, наприклад, майно, яке надійшло для комітента відповідно до умов договору, громіздке і для нього у приміщенні комісіонера не вистачає місця, воно може бути передане останнім на зберігання професійному зберігачу. Суб'єкт обов'язку оплати його послуг визначається договором комісії, а у разі виникнення спору судом.

Поклажодавцем, як правило, виступає власник майна. Однак ним може бути також особа, якій власник передав майно на підставах, визначених актами цивільного законодавства. Майно може бути передане поклажодавцю власником у довірче управління за договорами майнового найму (оренди), позички тощо. Передача майна на зберігання є правом, а не обов'язком поклажодавця. Але за умови попередньої домовленості про передання речі на зберігання, поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані йому у зв'язку з тим, що зберігання не відбулося, якщо він у розумний строк не попередив зберігача про відмову від договору.

1. Поняття договору зберігання, його форма, строк зберігання

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ст.936 ЦК України). Регулювання договору зберігання здійснюється Главою 66 ЦК України.

Юридичні  ознаки договору: односторонній, реальний та безвідплатний. Однак, коли зберігання здійснюється на засадах підприємницької діяльності (професійним зберігачем), то він перетворюється у взаємний, консенсуальний та відплатний.

Сторонами договору за даним договором є поклажодавець та зберігач. Поклажодавцем є особа, яка передала річ на зберігання. Поклажодавцем може бути фізична чи юридична особа, яка є власником речі, або іншою особою, що уповноважена на передачу речі на зберігання. В окремих випадках до поклажедавця та зберігача за деякими різновидами договору зберігання можуть пред'являтись додаткові вимоги.

Істотною  умовою є предмет договору. Предметом договору зберігання є послуга, яка полягає в сукупності корисних дій, що спрямовані на прийняття, зберігання та подальше повернення зберігачем певного об'єкту. Ще однією істотною обставиною даного договору є строк (термін) даного договору, тобто період часу, в продовж якого (чи до досягнення якого) зберігач зобов'язаний зберігати передану йому річ. При цьому, договір зберігання може бути строковим (тобто таким, що укладений на певний визначений у договорі строк), так і безстроковим (тобто таким, що припиняється вимогою повернути майно, яке знаходиться на зберіганні). У випадку, коли договір є відплатним, то істотною умовою також є ціна договору. 

Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей  здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Згідно з ЦК договір зберігання вважається оплатним, якщо інше не встановлено договором або установчим документом юридичної особи. Безоплатним зазвичай є договір між громадянами. Коли ж зберігання становить зміст правоздатності зберігача, договір зберігання, як правило, має сплатний характер (наприклад, підприємства-холодильники, камери схову транспортних підприємств, ломбарди).

Предметом договору зберігання може бути річ, яка має  як індивідуально-визначені, так і родові ознаки.

Сторонами договору є зберігач (особа, яка надає послуги щодо зберігання) і поклажодавець (особа, яка передає майно на зберігання з метою забезпечення збереження і наступного повернення їй майна).

Договір зберігання є однією з підстав виникнення зобов'язань зберігання. Ці зобов'язання можуть виникнути також з інших підстав (наприклад, з договору купівлі-продажу, перевезення тощо). Положення гл.66 ЦК застосовуються до зберігання, яке здійснюється на підставі закону, якщо інше не встановлено законом.

Форма договору зберігання залежить від виду договору і може бути як усна, так і письмова, в тому числі і видача певних документів (розписка, квитанція чи інший документ), що підписані зберігачем.

Згідно зі ст.937 ЦК договір зберігання укладається  у письмовій формі між юридичними особами, між фізичною та юридичною особою, фізичними особами між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання у майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, що передана на зберігання.

Письмова форма  договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим  документом, підписаним зберігачем.

Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує її прийняття на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого  у договорі. Якщо строк зберігання у договорі не встановлений і не може бути визначений, виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (ст.938 ЦК).

2. Обов’язки зберігача та обов’язки поклажодавця, відповідальність сторін

Змістом договору зберігання є кореспондуючі права та обов'язки сторін.

До  обов'язків поклажодавця відносять:

1. обов'язок попередити про властивості речі, яка передається на зберігання та особливості її зберігання;
2. обов'язок оплатити витрати, що пов'язані зі зберіганням, коли це обумовлено договором чи законом;
3. обов'язок сплатити за зберігання винагороду, при умові, що вона та строки її внесення встановлені договором;
4. обов'язок відшкодувати надзвичайні витрати (ч.2 ст.966 ЦК України);
5. обов'язок забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

До  обов'язків зберігача відносяться:

1. обов'язок прийняти річ на зберігання, у випадку, коли договір консенсуальний;
2. обов'язок зберігати річ впродовж всього обумовленого договором строку або до моменту витребування речі поклажодавцем;
3. обов'язок забезпечувати схоронність речі;
4. обов'язок піклуватись про річ, як про свою власну, у випадку коли зберігання здійснюється безоплатно;
5. обов'язок надавати послуги по зберіганню особисто;
6. обов'язок не користуватись річчю, що передана поклажодавцем, а також не передавати її у користування іншій особі;
7. обов'язок негайно повідомляти поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання речі і отримати його відповідь;
8. обов'язок повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання або відповідну кількість речей того ж роду та якості у випадку зберігання речей, що визначені родовими ознаками (іррегулярне зберігання).

За порушення  своїх обов'язків сторони повинні  нести цивільно-правову відповідальність.

ЦК установлює підвищену відповідальність професійного зберігача. Він відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі незалежно від його вини. Професійний зберігач звільняється від відповідальності лише якщо доведе, що втрата (нестача) або пошкодження речі сталися внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Зберігач відповідає за втрату (нестачу) чи пошкодження  речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Розмір збитків, що підлягають вішкодуванню, визначається ст.951 ЦК. Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1)  у разі  втрати (нестачі) речі — у розмірі  її вартості;

2)  у разі  пошкодження речі — у розмірі  суми, на яку знизилася її вартість.

Якщо внаслідок  пошкодження речі її якість змінилася  настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

3. Види зберігання

Окрім загальних  положень про зберігання слід виділяти також і різновиди зберігання.

Так, за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути ці товари у схоронності. Особливим суб'єктом даного договору є зберігач, яким виступає товарний склад, тобто організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності. Певними особливостями наділений і об'єкт договору складського зберігання, до якого відноситься товар, тобто результат праці, що призначений для подальшої реалізації, а не для споживання. Специфіка даного договору віднаходить своє втілення і в правах та обов'язках сторін, що віднаходить своє закріплення у ст.ст.978, 979 ЦК України. Ще однією суттєвою відмінністю даного договору від загальних умов договору зберігання є порядок оформлення складського зберігання складськими документами, до яких слід відносити: складську квитанцію, просте складське свідоцтво та подвійне складське свідоцтво.

Під поняттям “складської квитанції” слід розуміти документ, яким засвідчується факт прийняття товару на товарний склад, основні показники товару (кількість, якість, асортимент тощо), а також посвідчує право поклажодавця вимагати повернення товару. Просте складське свідоцтво є єдиним документом, що виданий на пред'явника та підтверджує передачу товару на зберігання. Подвійне складське свідоцтво складається з двох частин – складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта).  Вимоги до змісту даних документів передбачаються у ст.ст.962, 965 ЦК України.

Товарний склад видає  товари володільцеві складського та заставного свідоцтва (подвійного складського  свідоцтва) лише в обмін на обидва свідоцтва разом. Володільцеві складського свідоцтва, який не має заставного свідоцтва, але сплатив суму боргу за ним, склад видає товар лише в обмін на складське свідоцтво та за умови надання разом з ним квитанції про сплату всієї суми боргу за заставним свідоцтвом.

До спеціальних видів зберігання слід також відносити:

а) зберігання речей у ломбарді. Суб'єктами зберігання речей в ломбарді є з однієї сторони ломбард (зберігач), як юридична особа, а з іншої сторони фізична особа (поклажодавець). Форма договору зберігання в ломбарді є письмовою і оформляється шляхом видачі поклажодавцю іменної квитанції. Особливість прав полягає в тому, що зберігач (ломбард) зобов'язаний страхувати на користь поклажодавця за свій рахунок речі, що прийняті на зберігання у повній сумі їх оцінки. Окрім цього, у випадку коли поклажодавець не виконає свого обов'язку забрати річ – зберігати її ще в продовж 3 місяців від дня закінчення строку договору, після чого реалізувати її.

б) зберігання цінностей у банку, проводиться як шляхом зберігання з наданням індивідуального банківського сейфу, що охороняється банком так і шляхом зберігання з наданням індивідуального банківського сейфу, що не охороняється банком. Зберігачем за даним договором є виключно банк. Об'єктом даного виду зберігання є не будь-яка річ, а лише документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності. Укладення договору посвідчується видачею банком поклажодавцю іменного документа, пред'явлення якого є підставою для повернення цінностей.

в) зберігання речей  у камерах схову організацій, підприємств транспорту, яке здійснюється або шляхом зберігання у власне камерах схову чи автоматичних камерах схову. Особливим суб'єктом даного договору є зберігач, яким може виступати тільки організація, підприємства транспорту. Поклажодавцем за цим різновидом зберігання може бути тільки фізична особа. Укладення договору та факт прийняття речей на зберігання підтверджується видачею поклажодавцю квитанції або номерного жетону. Строк зберігання визначається правилами, що видаються відповідно до транспортних кодексів (статутів), або за домовленістю сторін. У випадку втрати, нестачі або пошкодження речі, що була здана до камери схову, заподіяні поклажодавцю збитки відшкодовуються протягом доби з моменту пред'явлення вимоги про їх відшкодування.

г) зберігання речей  у гардеробі організації. Специфічними ознаками даного спеціального виду зберігання є місце зберігання – гардероб, тобто спеціально відведене та обладнане місце (частину приміщення) організації, що призначено для зберігання верхнього одягу, головних уборів та інших подібних речей. Зберігачем за даним договором є відповідна юридична особа. Об'єктом за договором зберігання, як правило, є верхній одяг, головні убори, взуття, сумки, портфелі, дипломати, інша ручна поклажа та подібні речі. Укладення договору та факт передачі речі на зберігання у гардероб може посвідчуватись легітимацій ним знаком (номерним жетоном).

д) зберігання речей  пасажира під час його перевезення. Зберігачем за цим договором буде власник відповідного транспортного  засобу, поклажодавцем може бути тільки пасажир, який уклав відповідний договір перевезення. Об'єктом може бути валіза (сумка), особисті речі пасажира, які знаходяться у спеціально відведених для цього місцях (багажне відділення, багажник тощо).

е) зберігання речей  у готелі. Зберігачем є готелі, гуртожитки, мотелі, будинки відпочинку, пансіонати, санаторії та інші подібні організації. Поклажодавцем – є особа, яка тимчасово проживає в них. Об'єктом даного зберігання можуть бути як особисті речі поклажодавця (валіза, сумки, автомобіль тощо) так і інші речі, що знаходяться при ньому. Специфікою даного виду зберігання є обов'язок поклажодавця негайно повідомити готель чи іншу організацію про втрату чи пошкодження речі.

є) зберігання речей, що є предметом спору (секвестр). Специфікою даного договору є те, що об'єктом зберігання в порядку секвестру є річ, яка складає предмет спору. Закон виділяє такі види секвестрів: договірний (коли річ передається особі на зберігання за домовленістю сторін, між якими виник спір, до його розв'язання у судовому порядку) та судовий (коли річ передається за рішенням суду).

ж) зберігання автотранспортних засобів, здійснюється боксом та гаражем чи на спеціально відведених місцях (стоянках). Специфікою даного договору є об'єкт, тобто транспортний засіб. Інколи укладення даного договору та факт прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером, жетоном).

з) договір охорони, здійснюється як договір охорони  майна, так і як договір охорони особи. Специфікою даного договору є те, що його суб'єктом є не зберігач, а охоронець. Об'єктом даного права є майно або недоторканість особи.

4. Іррегулярне зберігання

Якщо предметом договору були індивідуально-визначені речі (species), то їх необхідно було повернути  по закінченні договору. Якщо ж на зберігання передавалися речі, визначені родовими ознаками (genera), то мала місце спеціальна різновидність цього договору – іррегулярне зберігання (depositum irregulare). По закінченні такого договору поверталися не ті самі речі, а така ж кількість однорідних речей (зерна,овочів, фруктів тощо).

Даний спосіб зберігання речей прийнято називати іррегулярним (неправильним) зберіганням. Він застосовується тільки у випадках, прямо передбачених договором зберігання, і може встановлюватися тільки у відношенні родових речей, коли речі одного поклажодавця змішуються з речами інших, і після закінчення термінів зберігання кожному з них передається обумовлена сторонами кількість речей того ж роду і якості. Такі відносини найчастіше застосовуються при зберіганні на елеваторах, у холодильниках, овочесховищах загального користування і т. п. складах (ст. 958 ЦК та коментар до неї).

У випадках іррегулярного  зберігання постає запитання: кому належить право власності на передані родові речі. Це спеціальний випадок загальної  часткової власності поклажодавців  зі знеособленням їхньої частки. При  зберіганні речей із правом розпорядження ними власником вважається зберігач.

Важливою для  характеристики об’єкта договору складського  зберігання є

поділ речей  на індивідуально визначені і  визначені родовими ознаками.

Привласнена їм ще в римському праві назва  іррегулярного зберігання відразу ж ідкреслила їх “неправильність”, “незвичність”. Адже на зберігання на товарний клад разом з товарами з індивідуальними ознаками можуть також передаватись овари, визначені родовими ознаками. Суб’єкти господарювання, що здійснюють ідприємницьку діяльність у сфері торгівлі подібними товарами (зерном, овочами, афтою), але не мають при цьому власних складських площ, завжди зацікавлені забезпеченні зберігання продукції, що належить їм, в спеціалізованих складах- елеваторах, нафтосховищах, овочебазах.

При цьому умови  зберігання товарів можуть бути різними. Якщо товари,

що належать поклажодавцю, наприклад, зерно, наперед  упаковані

поклажодавцем, і ця тара маркована, йдеться про  індивідуалізацію товарів, тобтотовар наділений тільки йому властивими ознаками, що вирізняють його з-поміж інших однорідних товарів. Після закінчення терміну зберігання товарний склад зобов’язаний повернути поклажодавцеві саме ті товари (те саме зерно), які були передані останнім на зберігання.

Якщо ж за умовами договору складського зберігання товари одного власника поміщаються в те ж приміщення, де вже знаходяться на зберіганні аналогічні товари, що належать іншій особі, і змішуються з останніми, відбувається знеособлення товарів. Зберігання на таких умовах іменується “зберіганням із знеособленням” або “іррегулярним зберіганням”.

Поклажодавцю  в цьому випадку після закінчення терміну зберігання

повертаються  вже не ті товари, які спочатку були поміщені ними на склад, а

товари того ж роду, якості і в такій же кількості.

Відмінність між звичайним (регулярним) і іррегулярним зберіганням

полягає в тому, що в першому випадку належне  виконання договору виявляється в поверненні тієї ж речі, а при іррегулярному заміна відбувається в режимі “відступного” способу припинення зобов’язання, який здійснюється відповідно до ст. 600 ЦК України.

Відповідно  до ст. 941 ЦК України зберігання із знеособленням, або

зберігання  товару визначеного родовими ознаками на загальних підставах

допускається  за згодою поклажодавця. При цьому  § 1 глави 66 ЦК України

містить загальні положення про зберігання та закріплює  можливість застосування такого способу зберігання. Це означає, що зберігання із знеособленням може застосовуватися не тільки при складському зберіганні, але і при інших видах зберігання. Проте на практиці зберігання із знеособленням застосовується в основному саме в області зберігання на товарному складі. Такий висновок підтверджується нормою ст. 958 ЦК України, в якій передбачено право товарного складу розпоряджатися переданими йому на зберігання товарами, якщо це випливає із закону, інших правових актів або договору. Особливості такого виду зберігання обумовлюються великою кількістю товарів, що передаються на склади для зберігання, необхідністю забезпечення їхнього правильного приймання, зберігання та видачі поклажодавцям, а також дотримання інших умов, пов’язаних зі зберіганням.

Спеціальним законодавчим актом, що регулює відносини зберігання, є Закон України “Про зерно та ринок зерна в Україні”. Цей Закон визначає не лише державну політику щодо розвитку ринку зерна як пріоритетного сектора економіки агропромислового комплексу України, але і спрямований на створення правових, економічних та організаційних умов конкурентоспроможного виробництва і формування ринку зерна, а також особливості правового регулювання зберігання зі знеособленням. Ще один спеціальний нормативний акт, що регулює правовідносини, пов’язані з правовим регулюванням обігу простих і подвійних складських свідоцтв під час зберігання товарів на товарних складах — Закон України “Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва” приділяє увагу знеособленому зберіганню в контексті оформлення, видачі та погашення складських свідоцтв при іррегулярному зберіганні.

Речі, передані на іррегулярне зберігання, знеособлюються (оскільки вони є замінними), і зберігачеві надається право розпоряджатися ними. Право товарного складу розпоряджатися товарами, що зберігаються, може виникнути саме у випадку іррегулярного зберігання, оскільки інакше склад зобов’язаний буде повернути власнику саме ті товари, які були передані на зберігання, а тому він не може розпоряджатися цими товарами. Однак у такому разі до відносин сторін застосовуються положення про договір позики, а час та місце повернення товарів мають визначатися у договорі згідно з вимогами до договорів зберігання.

Межу між  звичайним і іррегулярним зберіганням  прийнято позначати,

беручи до уваги  властивості речей, що дозволяє здійснити  їх поділ на

індивідуально-визначені  і такі, що володіють родовими ознаками. В той час,

коли предметом звичайного зберігання є речі індивідуально-визначені, іррегулярне зберігання можливе лише відносно речей з родовими ознаками. Таким чином, зберігання стає іррегулярним не тому, що річ належить до родових, а лише як наслідок того, що зміст договору передбачає можливість зберігача замінювати передані речі. Вся суть у тому, що договір складського зберігання нехтує в таких випадках тими індивідуальними ознаками, які можуть бути властиві предмету договору. І навпаки, при звичайному зберіганні обов’язковою є індивідуалізація предмета договору.

З викладених позицій  стає зрозумілим, чому у ст. 941 ЦК України

встановлена вимога, що іррегулярний характер зберігання носить лише “у випадках прямо передбачених договором зберігання”.

При всьому широкому розповсюдженні іррегулярного зберігання в

товарному обороті  і дотепер немає єдності в  питанні про те, хто повинен  вважатися в таких випадках власником речей, що зберігаються.

Практично йдеться  про три можливі варіанти вирішення  даного питання:

1) передача речей  на знеособлене зберігання означає перехід їх у власність

зберігача;

2) речі, передані  одним поклажодавцем, разом з  речами, одержаними

від інших поклажодавців, стають їх спільною частковою власністю;

3) передані речі  при іррегулярному зберіганні, подібно  до зберігання

звичайного, передаються  поклажодавцем зберігачеві тільки у володіння, а значить, їх власником продовжує залишатися поклажодавець.

Третій варіант відповідає природі відносин при іррегулярному зберіганні: поклажодавець залишається власником переданої на зберігання речі.