Документні потоки та масиви як системні об'єкти

  1. Документні потоки та масиви як системні об'єкти

Документні потоки та масиви - це складні явища і визначити їхню сутність безпосередньо, тобто шляхом практичного обстеження, дуже важко. Найраціональніший шлях вивчення складних явищ — послідовний розділ їх на елементи, встановлення зв'язків між ними та функцій кожного елемента. Таке структурування явищ можливе завдяки застосуванню системного підходу. 
Відокремлення будь-якої системи з зовнішнього середовища можливе лише теоретично, тобто умовно, оскільки фактично система не може існувати ізольовано від зовнішнього середовища. Основні ознаки системи - елемент, структура, зв'язок, функція. Згідно з теорією системного підходу будь-яка система конструюється з обмеженої кількості елементів, що пов'язані між собою метою функціонування. Проста система - це сукупність однорідних елементів, що виконують необхідну для існування системи функцію. Якщо в системі кілька таких сукупностей, то кожна з них набуває ранг підсистеми, а вся система стає складною.

На загальнотеоретичному рівні ДП та М – це складні впорядковані системи, основні компоненти яких посідають означене положення та відіграють певну роль. Поняття "система" - відносне, як і поняття "елемент". Залежно від мети та масштабів розглядання окремий елемент може стати підсистемою або самостійною системою зі своїми елементами та зв'язками, а система, що вивчається, може розглядатися як частина більш великої - макросистеми. Наприклад, документ як система - це єдність матеріального носія та інформації, але на іншому рівні системного розгляду документ сам стає елементом більш загальної системи - документного потоку або масиву. Тому при застосуванні системного підходу завжди важливо встановити межі системи, що вивчається, тобто визначити, підсистемою якої більш загальної системи вона є, як взаємодіє з зовнішнім середовищем.

Система утворюється тоді, коли між елементами виникають зв'язки. Вони створюють структуру системи, забезпечують її цілісність. У ДП та М як системних об'єктах зв'язки характеризуються багатоаспектністю: є елементарні зв'язки між документами (як змістовні, так і формальні - мовні, хронологічні, видавничі, територіальні та ін.); зв'язки між групами документів, що дозволяє структурувати та упорядковувати документні потоки та масиви (наприклад, відокремлювати потоки та масиви періодичних видань, патентної документації, ділових документів, технічної літератури тощо); зв'язки між документними потоками й масивами та зовнішнім середовищем.

За напрямом розрізняють прямі й зворотні зв'язки. ДП та М виникають в процесі установлення прямих та зворотних зв'язків між створювачами та користувачами документів. Сукупність запитів на документовану інформацію стимулює створення нових документів, які доведені до користувачів та освоєні ними і в свою чергу приводять до виникнення нового знання, що знову фіксується та розповсюджується за допомогою документів.

Графічно це може бути зображено так:створювачі документів ДМ, ДФ користувачі документів

зворотний зв'язок 
(потреба у нових документах, запити на них) 
Будь-яка система відокремлюється у зовнішньому середовищі для виконання конкретної функції. Функціонування здійснюється для досягнення конкретної мети, це робить систему доцільною. Кожний структурний компонент системи виконує свою власну функцію. Функції розвиваються на лініях зв'язків між компонентами системи. Так, ДП виконує функцію руху документів у суспільстві, забезпечує можливість їх розповсюджування, поповнення та оновлення документних масивів, а функція ДМ - кумулювання, впорядкування документів, забезпечення можливості їх зберігання та використання споживачами.

Масштаби системного розглядання ДП та М можливі на мікро-.мезо- та макро-рівнях. Так, на мікрорівні ДП як систему детально охарактеризувала Г.Ф. Гордукалова, визначивши родоутворюючим елементом потоку - документ, а головною системотворною ознакою – зв'язок документів у потоці за змістом. Цей зв'язок зумовлений тим, що не існує документа, семантичне не зв'язаного з попередніми елементами потоку. Щоб створити такий документ, слід описати принципово новий об'єкт, який вивчено невідомими раніше методами у новій для людства системі понять. Створення будь-якого нового документа певної тематики здійснюється на основі вивчення, аналізу, обробки попередніх документів.

На макрорівні ДП із системних позицій розглянув К.Б. Гельман-Виноградов, визначивши його як ту частину документного середовища ноосфери, що рухається.

Основи розгляду ДП та М на мезорівні першим заклав Ю.М. Столяров, запропонувавши класифікацію соціальних інститутів з документознавчих позицій, поділивши їх на генералізаційні, транзитні, термінальні документні системи, визначивши ДП та М як результат виробництва і розповсюдження документів. Цей підхід дозволяє запропонувати таке розуміння системності явищ, що вивчаються:

ДП та М як мезосистема - це сукупність документів, що функціонують в процесі створення, розповсюдження та використання у суспільстві документованої інформації.

Зовнішнє середовище, що впливає на ДП та М як систему безпосередньо або опосередковано, виявляє себе через такі основні фактори:

• економічний - рівень та структура доходів населення країни, темпи інфляції, обсяг бюджетних асигнувань на функціонування документно-комунікаційної сфери, безробіття та ін.;

• політико-правовий — вплив пануючого політичного режиму, офіційної ідеології, прийнятих законів та ступінь їх виконання, стан щодо дотримання прав людини;

• науково-технічний - етап у розвитку науково-технічного прогресу, технології, що використовуються, рівень комп'ютеризації та ін.;

• соціокультурний — звички, традиції, пануюча форма релігії, національна психологія, менталітет, грамотність населення;

• демографічний – густота населення, динаміка народження та смертності, тривалість життя, міграційні процеси та ін.;

• природничо-екологічний - розміри території країни, клімат, запаси корисних копалин, особливості екологічної ситуації та ін.

Зовнішнє середовище прямого впливу - це державні органи, виробники, розповсюджувачі та користувачі документів, джерела фінансування процесів створення, розповсюдження, кумулювання документів у суспільстві. Зовнішнє середовище непрямого впливу - це рівень розвитку технологій, стан економіки, політичні та соціокультурні фактори, чинники міжнародного середовища. Наприклад, аналіз даних науково-статистичного довідника "Преса Української РСР: 1918 - 1973 рр." свідчить про вплив на розвиток ДП та М соціально-політичних факторів. У роки Другої Світової війни ДП книг і брошур УРСР зменшися за обсягом у 5 разів, а в окремі роки складав лише 3 - 4 % від довоєнних років. У періоди політичної стабільності ДП неухильно зростав - у 1970-ті роки середньорічний обсяг ДП книг і брошур удвічі перевищував аналогічні показники 1950-х років. Стосовно ДП друкованих творів образотворчого мистецтва – його середньорічний обсяг у 1970-ті роки порівняно з 1950 –ми роками збільшився утричі.

Нині в Україні, у зв’язку з економічною нестабільністю кількісні показники річного обсягу ДП книг та брошур за назвами та тиражем знаходяться на рівні 1928 – 1929 рр. Але проголошення Україною суверенітету кількість загальнодержавних газет у період 1994 по 1996 рр. зросла в 4 рази. Комерціалізація суспільства наочно виявилася у розвитку ДП рекламно-інформаційних газет – за період з 1992 по 1996 роки їх ДП зріс у 39 разів. Одночасно ДП приватних газет розвивався не стабільно – у 1992 р. виходило 309 назв, а у 1996 – 136.

Ці дані свідчать про системний характер ДП та М, що дійсно мають прямі та зворотні зв’язки з зовнішнім середовищем, які безпосередньо чи опосередковано впливають на їх розвиток.

Етап інтенсивного розвитку документних потоків та масивів 
Початком цього етапу стала друга половина XV ст., що характеризується швидким збільшенням кількості генезисних ДС, суттєвим удосконаленням технологій книгодрукування. У 1461 р. відкриваються топографії у німецьких містах Гамберг і Страсбург; у 1465 - в Італії; 1468 р. - у Чехії й Швейцарії; 1469 р. - у Нідерландах; 1470 - у Франції; 1473 р. – в Угорщині; 1474 р. - в Іспанії; 1476 р. - у Польщі; 1490 р. - у Туреччині. Протягом п'ятидесятих років засновано понад 1100 типографій, які випустили у загальній кількості 35—45 тисяч назв першодрукованих книг тиражем близько 20 млн. прим. З них понині збереглося близько 500 тис. прим. Книги, надруковані раніше 1 січня 1501 р., називають "інкунабулами" (від лат. - колиска, дослівно - "у колисці"); з 1501 -1550 рр. - "палеотипи" (від грецького - стародавній, “Чироз" - відбиток, зразок). За тематикою половина потоку інкунабул - релігійна література, чверть - художні твори, 10% " документи з юриспруденції, 15% - інші галузі знань.

У XVI ст. замість дрібних майстерень виникають великі друкарські мануфактури, зростають тиражі книг - наприкінці століття вони сягали 1000 прим. Внаслідок цього збільшуються обсяги ДМ книготорговельних установ, зростають ДФ особистих, публічних та навчальних бібліотек.

Майже половину ДП та М ранніх друкованих видань становила релігійна література. Але поглиблювання спеціалізації у книговиданні зумовило появу видавців, що випускали не лише духовну, а й світську літературу, підручники з математики, практичні посібники для ремісників, наукові видання. Зі збільшенням питомої ваги наукової літератури ускладнюється не лише змістовна, а й видова структура ДП та М - поруч з книгами друкуються нотні, картографічні та ізографічні видання.

У XV - XVI ст. у Німеччині почали друкувати для продажу брошури з політичними або сенсаційними новинами, які стали прообразом періодичних видань. Найпершою газетою вважається брошура останніх новин, опублікована у Кельні в 1470 р. Як самостійне видання газета вперше почала регулярно виходити в 1631 р. у Франції. Найстарішою з газет світу, що існує понині, є шведська офіційна газета - орган Королівської шведської академії, заснована в 1645 р.

Одним із найстаріших журналів світу є журнал "Філософські праці Королівського товариства", перший номер якого вийшов в світ у 1665 р. в Англії. Одночасно з ним у Парижі почав видаватися "Журнал учених", що мав оперативно інформувати наукову спільноту про нові наукові видання. Таким чином журнал як вид документа історично виник у вигляді наукових реферативних журналів. Найперший у світі щорічник - "Альманах старого Мура" - виходить з 1697 р.

Подальший розвиток книжкового виробництва в Європі характеризують такі дані: в XVI ст. видано понад 242 тис. назв, у XVII ст. - 972300 назв, у XVIII ст. - близько 2 млн., а тиражі в середньому зросли з 300 - 350 примірників у XV ст. до 1000 - 1200 у XVII ст. Твори друку дешевшали та ставали більш доступнішими, що зумовлювало демократизацію книжкового ринку. Процес формування типо-видової та жанрової структури ДП та М наукових документів детально висвітлено у працях С.Г. Кулешова.

В Україні у XVI ст. вплив європейського гуманізму відбився на збільшення інтересу до природничих наук, математики, астрономії, ширилися філософськи твори античних авторів. Маєтки крупних магнатів (князів Андрія Курбського, Юрія Слуцького та ін.) ставали культурними осередками, в кожному з яких була школа й друкарня.

Впровадження постійного українського друкарства пов'язують з іменем Івана Федорова, який заснував у 1572 р. друкарню у Львові. Першою загальновизнаною українською друкованою книгою вважається виданий І.Федоровим "Апостол" (1574 р.). Однак щодо зародження українського книгодрукування нині спостерігається розвиток іншої версії: є інформація, що в Україні, зокрема у Львові друкарні існували ще до І. Федорова. Цю думку намагаються науково обґрунтувати українські книгознавці - О. Мацюк, Я. Запаско, В. Карпинський, Г. Коляда, П. Плющ, Ф. Максименко та ін.

Так, у фонді василіанських монастирів Центрального Державного Історичного архіву у Львові виявлено документи, які свідчать, що в цьому місті друкарня заснована ще в 1460 р. За документальними архівними джерелами власну друкарню подарував монастиреві львівський громадянин Степан Дропан. Звичайно, таке раннє виникнення друкарства в Україні дещо несподівано, але, якщо взяти до уваги високий рівень економічного і культурного розвитку Львова на той час, його тісні зв'язки з західними, зокрема з німецькими містами, про що є багато свідчень (наприклад, до середини XVI ст. папір до Львова постачали майже винятково з німецьких та польських паперових млинів), то стає зрозумілим наявність книгодрукування у Львові раніше багатьох міст Європи.

Дещо пізніше виникли друкарні і в інших містах України, зокрема в Києві та Острозі. Типографічний опис Київського намісництва в розділі "О типографії, або печатному домі Києво-Печерської лаври" свідчить не лише про заснування у 1531 р. першої друкарні в Києві, але й про те, що і в Острозі на той час також була друкарня. Щодо складу ДП України XV - XVI ст., перше місце в ньому належить творам церковним, зароджується і релігійно-публіцистична література. У світській літературі було багато літописів, в XVI ст. з'являються перші видатні вірші, епічні пісні (думи). У потоці законодавчих документів з'являються міжнародні договори, привілейні грамоти, земські устави і кодекси законів.

З середини XVI ст. крім Києво-Печерської лаври та Острога на Волині великими центрами книгодрукування в Україні були Львівська братська школа, монастирі Кременця, Чернігова, Новгород-Сіверського та ін. Монастирські братства об'єднували вчених, письменників, редакторів, граверів, коректорів, переписувачів, перекладачів. Книги, що видавалися у друкарнях монастирів, поповнювали не лише монастирські, але й приватні замкові бібліотеки гетьманів та князів. Основними способами постачання фондів бібліотек була купівля, дарунки, обмін та переписування.

Наприкінці XVI - початку XVII ст. в Україні швидко поширюються масштаби та репертуар книговидання. Лише в Острозькій друкарні у 1580 - 1612 рр. надруковано 28 видань. У Києві поряд із монастирськими працювали власні українські та польські друкарні. У першій половині XVII ст. з'являються друкарні: у 1604 р. - Дерманська на Волині та Срятинська біля Львова, 1606 р. - Крилоська під Галичем, 1616 р. - Києво-Печерська, 1619 р. - Рахманінська на Волині, 1628 р.-Луцька.

Найбільше значення мала Києво-Печерська друкарня. За 15 років тут видано понад 40 книг, серед них були книги по 1000 — 1500 сторінок. Крім книг релігійного змісту друкували твори з філософії, історії, і не тільки українською, але й польською та латинською мовами. Щоб забезпечити друкарню папером, архімандрит Києво-Печерський Єлисей Плетенецький заснував у Радомислі біля Києва папірню та ливарню черенків.

Внаслідок розвитку українського книгодрукування у ДП та М крім різноманітних літургійних текстів з'являлися підручники для братських шкіл, філософські та літературні твори, видані різними мовами. Так, Луцька братська друкарня, заснована в 1626 р., видавала збірки віршованих творів українською мовою та підручники. Бібліотека Луцького братства налічувала на той час майже ЗО друкованих книг українською, грецькою, латинською, польською та церковнослов'янською мовами, богослужбові книги, довідкову та навчальну літературу, значний масив музичних творів, філософські та педагогічні праці, багато архівних документів. Пізніше братчики влаштували древньосховище, в якому зберігались рукописні книги і стародруки.

В Україні кінця XVII ст. діяло 13 друкарень: з них 9 українських, 3 польські, 1 єврейська. Найінтенсивніше працювали українські друкарні в Києві, Новгород-Сіверському та Чернігові. З 20 книжок, виданих Новгород-СІверською друкарнею, 15 належало перу українських авторів, а в одному лише 1679 р. друкарня випустила понад 6 тис. примірників різноманітних підручників для початкових шкіл.

У XVIII ст. провідними типографіями були Київська лаврська, Лаврського братства, Почаївська та Чернігівська. У Галичині типографії друкували книги польською, латинською, німецькою мовами. У Львові в 1749 р. почала виходити перша в Україні газета - "Львівський кур'єр", що видавалася французькою мовою.

Збільшення обсягу ДП зумовило до формування ДМ транзитних документних установ: у XVII ст. функціонували книжкові крамниці Львівської братської. Київської лаврської, Почаївської (XVIII ст.) типографій.

У другій половині XVIII ст. на Лівобережній Україні, що була у складі російської держави, засновані типографії з громадянськими шрифтами " в Єлизаветграді (1764 р.), Києві (1787 р.), Єкатеринославі та Харкові (1793 р.). У першій половині XIX ст. важлива роль у книгодрукуванні належала типографії Харківського університету, заснованій у 1805 р.

У Європі на початку XIX ст. у поліграфічній справі відбулася промислова революція, яка сприяла вдосконаленню засобів, способів та технологій документування інформації. Мануфактурні типографії, основані на ручній праці, замінили промислові підприємства, які використовували друкарські машини. Винахідник першої друкарської машини - німець Фрідрих Кеніг. У 1814 р. її використовували в Англії, де він тоді жив, для друкування газети "Тайм". У 1817р. Кеніг повернувся у Германію, де заснував фабрику друкарських машин.

У 1830- х рр. в Америці з'явилися тигельні друкарські машини, які понині використовують для друкування бланків, обкладинок, Ілюстрацій. У 1860 р. Вільям зконструював ротаційну машину, що дозволяла друкувати на обох сторонах паперового полотна і була особливо зручною для випуску газет. У 1866 р. цю машину оздобили різальними та фальцювальними апаратами. У 1884 р. в США було винайдено строко-відливну складальну машину (линотип), а у 1897 р. винайшли літеровідливну складальну машину (монотип), що вдосконалювала процеси коректури та верстання.

Паралельно відбувалося технічне переобладнання виробництва паперу. У 1799 р. француз Луі Робер винайшов першу машину для виробництва паперу. У середині XIX ст. навчилися виробляти якісний папір з деревини, що значно оптимізувало виробництво та поширило його масштаби. Оперативно опанували виробництво різних сортів паперу (спеціальної афішної, газетної, картографічної та ін.). Нині виробляється понад 600 різновидів паперу.

Досягнення науково-технічного прогресу сприяли стрімкому росту ДП та М. Наприклад, в Англії на початку XIX ст. за рік випускалось близько 300 назв книг; у 1828 р. - 1242 книги; 1857 р. - 5218 книг; 1897 р. - 7516 книг; 1914 р. -11537 книг (збільшення за століття у 35 разів). Темпи росту ДП найвищі у США: випуск книг зростає з 120 назв у 1823 р. до 13470 назв у 1910 р., тобто більше ніж у 100 разів. Поряд із книжковою зростає обсяг газетно-журнальної продукції, створюються документи на новітніх носіях інформації, що зумовлює початок нового етапу еволюції ДП та М.

 

 

2. Документний Потік - це сукупність розподілених у часі і просторі документів, які рухаються по комунікаційним каналам від створювачів та виробників до користувачів.

Проходячи через названі документні системи, ДП створює там постійні або тимчасові сукупності документів. Тимчасові слабоструктуровані сукупності документів, що підлягають подальшому трансформуванню (відбиранню, перерозподілу, та транспортуванню) - це документні масиви (ДМ).Стаціонарні систематизовані, споряджені довідково-пошуковим апаратом сукупності документів, що комплектуються відповідно до завдань документної системи по обслуговуванню користувачів документованою інформацією - це документні фонди (ДФ). Тобто документні масиви створюються, як правило, в генералізаційних та транзитних Документні Системи, а документні фонди – в термінальних ДС.

Документні потоки, масиви та фонди утворюють документні ресурси (ДР) - сукупність документів, підготовлених для ефективного їх використання членами суспільства. ДР забезпечують збір, обробку, зберігання, пошук та використання документованої інформації, тому є найважливішим видом ресурсів поряд із матеріальними та енергетичними. ДР поповнюються зовнішнім документним потоком, що виникає завдяки створенню та розповсюджуванню документів. 

 

Ціннісні властивості документних потоків

  1. Розрізняють атрибутивні та прагматичні властивості ДП та М. Атрибутивні - це необхідні, суттєві властивості, без .явище не існує. Прагматичні - це властивості, які виявляються в процесі використання ДП за М. 

До атрибутивних властивостей, загальних, загальних для ДП та М, належать: цілісність, цілеспрямованість, дискретність, континуальність, інформативність.

Цілісність забезпечується наявністю внутрішніх зв’язків між документами потоку або масиву. Всі документи взаємопов'язані між собою за будь-якою однією або кількома ознаками: тематикою, мовою видання, місцем походження, цільовим призначенням, формою носія або засобом документування інформації та ін. Внутрішня єдність елементів системи ДК, коли один документ доповнює інший, забезпечує тривалість функціонування та постійне зростання значущості ДП та М у суспільстві. Система зберігає свою цілісність, поки є мета її функціонування і елементи, що входять у систему, взаємодоповнюють один одного. Тобто цілісність ДП та М як системи забезпечується наявністю тісних взаємозв’язків між створювачами та користувачами документів.

Цілеспрямованість системи забезпечується наявністю мети — поки у суспільства буде потреба у комунікації на снові документованої інформації, будуть функціонувати ДП та М.

Дискретність (від лат. discretus - розділений, переривчастий ) виявляється в тому, що ДП та М складаються з окремих самостійних документів, які можуть бути відмежовані один від одного у просторі та часі. Це зумовлено тим, що кожен документ потоку або масиву залишається незмінним за змістом і зберігає та розповсюджує лише певну кількість відомостей про об'єкт. Для доведення до користувачів нової інформації створюються інші документи, що постійно поповнюють документні потоки, а через них - масиви.

Діалектичною протилежністю дискретності є континуальність (від лат. соntіnuum - безперервний), яка виявляється в постійному продукуванні суспільством нових документів та накопичуванні документованою пам'яттю людства відомостей про його досягнення. За думкою Ю.М. Столярова, властивість документа виступати у двох статусах - дискретним або континуальним - зумовлює одночасне існування документного потоку та документного масиву: кожний окремий (дискретний) документ є результатом, продовженням низки попередніх документів і в свою чергу - причина, джерело появи наступних документів.

 

4. Основи структурування документних потоків та масивів 
Структура (від лат. – будова, розташування) – сукупність стійких зв'язків об'єкта, що забезпечують його цілісність збереження основних властивостей. Структурування – це визначення внутрішньої будови об'єкта вивчення, встановлення зв'язків та співвідношень між його складовими.

Основи структурування ДП та М - це базисні положення раціонального впорядкування документів у потоках та масивах, що сприяє створенню оптимальних моделей їх функціонування. Активне збільшення нових видів документів та розширення їх репертуару потребують різних підходів до побудови систем упорядкування ДП та М, оскільки у єдиній сукупності ними складно керувати. 

Структурувати ДП та М можна за різними ознаками: змістовними і формальними. До змістовних належать ті ознаки структурування, що відбивають семантичні та тематико-типологічні особливості ДП та М. 

Семантична структура ДП та М відбиває смислові зв'язки між документами, кількісну розповсюдженість документів однієї тематики. Семантична структура ДП та М виявляє себе через посилання на попередні роботи в текстах документів, пристатейні та прикнижкові списки літератури та ін Так, у разі одночасного цитування двох наукових публікацій у третій, між двома першими повинні існувати відношення інтелектуальної взаємодії, або когнітивні зв’язки. Вивчення семантичної структури ДП та М сприяє визначенню міждисциплінарних зв'язків, тенденцій розвитку комунікативних процесів у науці, фактів зародження нових дослідних напрямів.

Тематична структура - це відносна поширеність документів певної тематики у ДП та М. Моделлю тематичної структури ДП та М можуть служити класифікаційні схеми: Універсальна десяткова класифікація, Бібліотечно-бібліографічна класифікація, Міжнародна класифікація винаходів та ін.

Семантичну та тематичну структури ДП та М не можна ототожнювати: перша означає зв'язок не лише за тематикою, але й за іншими змістовними зв'язками - за методами дослідження, термінологією, фактичним матеріалом. Семантична структура ДП та М постійно змінюється, оскільки кожний новий документ змінює змістовні зв'язки між попередніми документами та їх значимість для користувача, а тематична структура ДП та М є відносно стабільною.

Типологічна структура ДП та М - це розповсюдженість та кількісне співвідношення документів певних типів або жанрів. При динамічному моніторингу за розвитком типологічної структури ДП та М є можливість визначити актуальні проблеми або тенденції функціонування конкретних сфер та галузей. Наприклад, різке зменшення у потоці кількості наукових видань свідчить про нестабільність та кризовий стан розвитку науки. Сучасну типологічну структуру видавничого ДП відбивають покажчики державної статистики друку: у 1998 р. в Україні було видано 286 друк. од. офіційних видань, що становить 5,1% загального ДП; 919 друк. од. наукових видань (16,6%); 493 науково-популярних видань (8,9%); 1507 друк. од. навчальних видань (27,1%); 393 друк. од. довідкових видань (7,1%); 764 друк. од. літературно-художніх видань (13,8%) та ін.

Інші ознаки структурування ДП та М належать до формальних і відбивають видові, мовні, географічні, видавничі характеристики документів, технологічні особливості носіїв інформації та її документування.

Видова структура - це співвідношення у ДП та М документів різних видів. Наприклад, у 1998 р. видова структура ДП видань України мала такі особливості: авторефератів дисертацій - 2601 назва, що становить 25,8% ДП некнижкових видань; образотворчих видань - 222 назви (2,2%); нотних видань - 26 назв (0,2%); 844 назви журналів та продовжуваних видань (8,4%); 2509 газет (24,9%).

Мовна структура ДП та М - це співвідношення кількості документів, опублікованих певними мовами. Так, у вітчизняному ДП книг політичної тематики у 1998 р. видання українською мовою склали 85,2%, російською мовою -13,9%, англійською мовою - 0,3%, двома мовами - російсько-українською - 0,6%.

Географічна структура ДП та М - це розподіл документів за місцем видання. Наприклад, географічна структура вітчизняного ДП політичної тематики за 1998 р. представлена 20 містами України. Майже 90% складають документи, видані у Києві (70,9%), Львові (11%) та Харкові (4,8%). Аналіз показників географічної структури ДП книг і брошур України за 1998 р. дозволяє зробити висновок, що книговидавнича діяльність найрозвиненіша у Київській (там видано 50,3% загального ДП), Харківській (9,7%) та Донецькій (8,6%) областях. Одночасно в кризовому становищі перебувають книговидавці Херсонської (видано 0,02% річного обсягу загального ДП книг і брошур) та Миколаївської (0,03%) областей.

Видавнича структура ДП та М - це кількісне співвідношення документів за ознакою належності до видавничих установ, до яких входять державні й приватні видавництва, органи державної влади та управління, вищі навчальні заклади, науково-дослідні установи та ін. Уміння орієнтуватися в сукупності видавничих установ та їх продукції дозволяє правильно, оперативно, повно комплектувати документні фонди, розшукувати потрібні користувачам нові видання.

Так, аналізуючи видавничу структуру ДП друкованої продукції України 1998 року, можна констатувати, що найактивнішими були видавництва та видавничі організації недержавних форм власності (ними видано 3266 назв, тобто 59% ДП книг і брошур загальним тиражем 23958,4 тис. прим.; міністерства та відомства, що видають книги поза видавництвами, видали 1634 назви (29,5%) книг і брошур загальним тиражем 5732,5 тис. прим.; державні видавництва видали 636 назв (11,4%) книг і брошур загальним тиражем 10881,4 тис. прим. Серед державних видавництв на першому місці за обсягом друкованої продукції видавництво "Освіта" - 159 друк. од. (25% ДП, що аналізується) , на другому - "Основа" - 52 друк. од. (8,1%), на третьому - "Наукова думка" " 41 друк. од. (6,4%).

Авторська структура ДП та М - це співвідношення документів за ознакою наукових колективів чи індивідуальних авторів. В залежності від основного профілю розробок первинні наукові колективи (кафедри, лабораторії, відділи, інститути та ін.) поділяються на дві групи: перша - профільні колективи, тобто ті, чия діяльність повністю укладається в межі комплексної наукової проблеми; друга - непрофільні, які крім даної проблеми проводять свої основні дослідження і розробки по інших напрямах. Вивчення організаційно-фірменної та авторської структури результативне, тому що дозволяє визначити коло наукових шкіл та Їх лідерів, перелік авторів, яких найчастіше цитують та ін.

Документні потоки та масиви як системні об'єкти