Дружба та товариськість як моральні цінності

 Міністерство аграрної політики та продовольства України

Житомирський національний агроекологічний університет

Реферат

з дисципліни «Етика і естетика. Етика бізнесу»

на тему:

«Дружба та товариськість як моральні цінності»

    Виконав:

студент 2 курсу, 1 групи

ф-ту економіки та менеджменту

спец. «Менеджмент ЗЕД»

Раус Я.В.

Перевірила:

Талько О.Б.

Житомир-2013 

Зміст

Вступ

1. Товариськість як вид стосунків.
2. Найбільша моральна цінність людства – дружба.
3. Відмінності між дружбою і товариськістю.

Список використаної літератури 

Вступ

Система моральних цінностей  людини, будучи орієнтиром у моральному розвитку особистості та суспільства, багато в чому визначає й рівень усталеної моральної культури. Остання  ж проявляється в спілкуванні, яке  може бути розглянуте як діяльність людей, що задовольняє потребу суспільних істот однієї в одній при вирішенні  тих чи інших життєвих проблем. У  концентрованому вигляді моральна культура виявляє потребу людини в доброзичливості, взаємоповазі, приязні  як важливих сторонах вирішення матеріальних, побутових, сімейних та інших проблем.

Спілкуванню властиві дві  форми прояву, що не виключає, однак, їх переплетення на практиці, йдеться  про «особову» й «безособову» (або функціональну) форми. Безособова характерна для типових ситуацій, що виникають при вирішенні життєвих проблем, і тому більш пов'язана  зі стереотипами поведінки. Моральний  досвід спілкування виробив для  безособової форми й особливий  регулятор — етикет, котрий, виступаючи як сукупність загальноприйнятих у  суспільстві, впорядкованих норм поведінки, регулює безособові відносини між  людьми й відображає немовби зовнішню культуру спілкування.

Етикет, особливо демократичний, в основі своїй має спільні  принципи взаємин людей — гуманізм і творчість. Етикетні приписи сприяють культивуванню позитивних моральних  якостей особистості, подоланню  недоліків, стимулюють моральне самовдосконалення  індивіда. Повноцінним спілкування  стає, набуваючи форми міжособистісного, або «особового» спілкування, яке, по суті, є практичною формою існування  самої моральності. При цьому  форма етикетної регуляції вже  неспроможна виразити всю гаму моральних  спонук: від альтруїстичних, що мають  за мету творити добро, зробити щасливим іншого, до споживацьких, вузько прагматичних, що зводять відносини між людьми до відношення речей.

Так само як і етикет, міжособистісне спілкування в своїх найвищих проявах грунтується на принципах  гуманізму й творчості. В кінцевому  підсумку таке спілкування має за мету утвердження людського в  людині. Динаміка міжособистісного спілкування  вимагає творчого осмислення відносин, у які вступає особистість, сприяє виробленню взаємної довіри, поваги. В  найрозвиненіших своїх формах (товариськість, дружба, любов) спілкування формує у  людини почуття любові, благородства, розкриває в ній здатність  до самопожертви. 

1. Товариськість як вид стосунків

Товариськість як форма моральної  культури відображає потребу людини у спілкуванні, спільній діяльності. Вона передбачає спільність цілей, схожість життєвих поглядів, що викликає відповідну емоційну забарвленість відносин —  вибірковість, симпатію, прагнення  до взаємодопомоги, взаєморозуміння. Для  товариських стосунків характерний  інтерес до спільної діяльності. Слово  «товариш» і етимологічно й історично  походить від слова «майно», «товар»  і означає «рівня в усьому. Напевно, це слово виникло в купецькому середовищі й означало власників  спільного майна. З плином часу слово  сповнилося новим, глибшим змістом.

Народний епос, літописи свідчать про властиве нашим предкам  почуття товариськості. Виникши  з практичної необхідності спільного  виконання спільної справи, це почуття  поступово перетворилося на одну з благородних потреб людини, неминущу моральну цінність суспільства. Для  поєднання своїх зусиль у досягненні спільної мети (ратній справі, творчості, культурно-просвітницькій діяльності) люди здавна підтримували товариські стосунки.

Специфіка різних сфер соціального  життя відображувалася в багатстві  смислових відтінків поняття  «товариськість» («товариство художників», «товариство майстрових», «товариші  по зброї» і т. д.). Суть цього поняття  становлять практиковані взаємодопомога у спільній справі й прагнення  вдосконалювати особисті якості один одного в інтересах досягнення спільної мети. Формуванню товариських відносин сприяють і схожі умови життя, що є ознакою для розрізнення  товариських і приятельських  стосунків. Звичайно приятельські стосунки складаються на основі якихось, здебільшого  несуттєвих (тимчасових, вузьких, незначних) інтересів та особистих симпатій.

На рівні приятельських  відносин аж ніяк не є обов'язковим  збіг уявлень про мету життя, можуть бути відсутніми й глибокий спільний інтерес, і серйозна заінтересованість  долею один одного. Ці відносини  взаємно доброзичливі, підтримуються  особистими зустрічами, телефонними  переговорами, листуванням, пов'язані  з виконанням деяких взаємних послуг, обміном думками. В рамки приятельських  відносин не входить спільне досягнення суттєво значущих цілей. Не досягається  тут і той ступінь душевної близькості, за якої спілкування людей  веде до вдосконалення особистих  якостей один одного. Тим-то приятельські стосунки не оперті на міцні підвалини  й досить легко припиняються.

Товариські ж стосунки встановлюються між людьми, котрі  протягом тривалого часу беруть участь у процесі спільної діяльності. їх єднають спільні інтереси й, головне, почуття відповідальності за спільну  справу. Характер діяльності людей  безумовно впливає на міцність їхніх  товариських стосунків. Діяльність, пов'язана з труднощами, навіть із ризиком для життя (військова служба, альпінізм) особливо міцно цементують товариськість між її учасниками. Високо поціновував військове товаришування М. В. Гоголь. «Немає уз,— писав він,— святіших за товаришування!» І це зрозуміло, бо в екстремальних умовах успіх заходу (а в бою — й життя товаришів) великою мірою залежить від рівня розвитку товариських відносин у колективі. Це велике бажання досягти поставленої мети, самовідданість, високе почуття обов'язку й відповідальності, готовність прийти на допомогу. Історія нашої країни не раз давала приклади того, як люди, жертвуючи собою, рятували своїх товаришів.

Товариські стосунки народжуються і в трудових колективах, де однією з основних рис у відносинах між  людьми виступає колективізм. Реалізація на практиці цієї важливої моральної  якості суттєво впливає на внутрішній стан окремих мікрогруп, члени яких пов'язані єдиним процесом діяльності певного виду. Рівень розвитку товариських  відносин, у кінцевому підсумку, знаходить відображення як результат  цієї діяльності. Дані соціологічних  досліджень показують, що в групах, де зафіксовано високий коефіцієнт групової згуртованості, де число колективістів  виявляється переважаючим, люди відчувають вдоволення від своєї праці та спілкування з колегами.

Бажання і вміння побачити й схвалити в людині все цінне, добре, хороше властиві саме товариським  відносинам. Однак і перше, й друге  не виникають стихійно. Вони формуються в сім'ї, дитячому та шкільному колективах. Вчить товариських стосунків  і доросле життя. Саме тоді вони повною мірою позначаються постійністю  й прихильністю. Тут починають  усвідомлюватися ті обов'язки, котрі  накладаються на особистість товариськими відносинами. Це увага до інших, готовність прийти на допомогу, незламна чесність щодо товаришів, принциповість, бажання  усунути недоліки (свої й товаришів), нетерпимість до моральних пороків.

Товариські стосунки будуються  за своєрідним «золотим» правилом —  не ущемляти інтересів один одного, але водночас не залишатися байдужим до недоліків; критично ставитися до спільної діяльності та її результатів, самокритично поціновувати свою в ній  участь, особистий внесок. Якщо мотивами критики є піклування про людину, повага до неї, бажання допомогти  їй у пошуках виходу зі скрутної ситуації чи у виправленні недоліків, і якщо при цьому людина відчуває прихильність до себе колективу або  товариша, то така критика стає відправним пунктом на шляху самовдосконалення. Така критика зближує колектив та особистість, зміцнює товариські відносини, які слугують необхідною передумовою  справжньої дружби.

2. Найбільша моральна цінність людства – дружба

Дружбу можна визначити як позитивні сталі індивідуально-вибіркові міжособистісні відносини, засновані на взаємній прив'язаності, повній довірі, спільності інтересів, щирості та безкорисливості їх учасників, постійній готовності кожного з них у будь-який момент прийти на допомогу один одному. Для дружніх відносин характерними є прагнення людини бути у товаристві іншої та взаємне очікування надання переваги перед іншими. Як сила, що з'єднує людей, дружба особливо сильно виявляється у кризових для особистості ситуаціях.

Цілі дружби можуть бути різними: діловими, спрямованими на досягнення високих результатів у спільній праці; емоційними, пов'язаними із задоволенням від спілкування з другом; раціональними, заснованими на взаємному інтелектуальному збагаченні друзів; моральними, орієнтованими  на взаємне моральне удосконалювання. Оскільки в реальному житті цілі дружби взаємопов'язані й доповнюють одна одну, дружбу слід розглядати як багатоцільове  явище.

Дружнім відносинам притаманне глибоке взаєморозуміння між  людьми. Друзі можуть спілкуватися майже без слів, сприймати і  точно розуміти один одного на основі ледь вловимих рухів і модуляцій  голосу, незрозумілих оточуючим. У змісті спілкування друзів переважають  новини особистого характеру або  власні думки з приводу того, що відбувається у навколишньому світі. Для розмов вибираються такі теми, які є цікавими і значимими  для кожного з друзів.

Основними нормами і правилами  дружніх відносин є рівноправність, повага, уміння зрозуміти, готовність прийти на допомогу, довіра і відданість. Порушення їх може привести до переходу дружби у поверхневі стосунки, або  до її повного припинення, або навіть до перетворення дружби у її протилежність - ворожнечу.

Психологічний зміст, функції  дружби, закономірності її розвитку суттєво  змінюються з віком. Найбільшої інтенсивності  дружба набуває у періоди юності та ранньої дорослості. Дружба людей  протилежної статі може перерости  в більш глибоке інтимне почуття - любов, що міцно і надовго зв'язує людей між собою. Створення власної  сім'ї та інші зміни, що супроводжують  перехід до дорослості, змінюють характер дружби. Дружні відносини втрачають  свою виключність і поєднуються  з іншими відносинами (родинними, суспільними, виробничими). Однак і на більш  пізніх стадіях життєвого циклу  дружба залишається одним з найважливіших  чинників формування особистості і  підтримки стабільності Я-концепції.

Дружба в студентському  середовищі є дуже поширеним явищем. За роки спільного навчання у вищому навчальному закладі в багатьох студентів складаються тісні  дружні відносини, які сприяють їх моральному збагаченню й подальшому особистісному  розвитку.

Оскільки дружба є позитивним явищем, адміністрація вищого навчального  закладу, викладачі, наставники студентської молоді мають всіляко сприяти  його поширенню і зміцненню. При  цьому слід приділяти увагу не тільки організації культурних заходів  та дозвілля студентів, але й враховувати  можливість налагодження дружніх відносин між студентами в процесі спільної учбової діяльності. Досвід практичної, інтелектуальної і, особливо, емоційної  взаємодії, що накопичується при  цьому, підсилює міжособистісну ідентифікацію  партнерів. Ділова спрацьованість нерідко  породжує відчуття міжособистісної  сумісності і необхідності партнера вже як «значимого іншого». Досить часто  це веде до виникнення в друзів нових  психологічних мотивів спілкування: спільності поглядів, інтересів, компліментарності  тощо.

Результати психологічних  досліджень свідчать, що включення  у спільну навчальну діяльність студентів протилежної статі  сприяє інтенсифікації їх поведінкової, емоційної та гностичної взаємодії, і тим самим створює передумови для підсилення міжособистісної  привабливості та виникнення у них  нової мотивації інтимно-особистісного  характеру. У подальшому саме ці мотиви можуть стати провідними при виборі супутника життя.

Дуже часто роль друга  студентських років залишається  надзвичайно важливою протягом усього життя.

Оскільки дружба являє  собою соціально-моральну цінність, вона виступає предметом дослідження  не тільки психології, але й філософії, соціології, етики та інших наук. 

3. Відмінності між дружбою і товариськістю.

На відміну від  товариськості дружба являє собою  інтимніше спілкування, яке, за визначенням  І. С. Кона, передбачає «не тільки взаємодопомогу, а й внутрішню близькість, відвертість, довіру, любов». Аналіз літературних пам'яток показує, що дружба завжди пошановувалася як найбільша соціальна і моральна цінність. Дві глави своєї «Нікомахової етики» присвятив дружбі Арістотель, розглядаючи її як чесноту й найнеобхідніше для життя. За Арістотелем, «ніхто не вибере життя без друзів (philoi), навіть в обмін на всі інші блага... Дружба — це не тільки щось необхідне, а й щось морально прекрасне...».

Що ж відрізняє дружбу від інших міжособистісних відносин і прихильностей? Передусім дружба є почуттям самоцінним, вона — сама по собі благо. Якщо в ділових стосунках людина використовує іншого як засіб для досягнення певної мети, то друзі допомагають один одному, що й знайшло своє відображення у словах: «Не в службу, а в дружбу». Дружба — не послуга, за неї не дякують, зазначав Г. Р. Державін.

Дружба — індивідуально-вибіркова  й грунтується на взаємній симпатії. Це відрізняє її від близькості, характерної для кревнородинних відносин, і від товариськості, де відносини формуються колективом, необхідністю виконувати спільну справу. «Серцями схожі ми: він — ніби другий я»,—  писав О. С Пушкін.

Нарешті, дружба, як уже зазначалося, є ставленням глибоким і інтимним. Дружба, що має підґрунтям товариські стосунки, звичайно ж, передбачає взаємодопомогу, готовність до самопожертви. Разом  із тим вона передбачає й внутрішню  близькість, відвертість, довіру, любов. Довіра була визначена Ж. Лабрюйєром як перша передумова дружби. Підкреслював цю особливість дружби й В. Г. Бєлінський, котрий вважав, що там, де немає цілковитої відвертості, цілковитої довірливості, де приховується хоч малість яка-небудь, там немає й не може бути дружби.

Уявлення про дружбу й  реальні міжособистісні відносини  людей великою мірою залежать від історичної епохи, від того, які  соціальні класи чи групи вони представляють, нарешті, від рівня  моральної культури окремих індивідів.

Емоційна та духовна природа  дружби висувається в центр філософських міркувань. Колізії політичної дружби не могли не викликати протиставлення їй дружби інтимної. Це мало наслідком  поширення культу героїчної дружби, в якій на перше місце поряд  із традиційною вірністю висувалися емоційно-експресивні цінності. Згода  в усіх справах, доброзичливість  і прихильність, чесність, моральність (несуперечливість учинків із сумлінням), взаємна вимогливість — усе це становило обов'язкову умову істинної й досконалої дружби. Формується й  ідеал, заснований тільки на емоційному тяжінні дружби-любові.

Нарешті, Арістотель, розробляючи  першу етичну теорію дружби, виокремлює три її види: дружбу-благодіяння, в  якій зичать блага іншому заради нього  самого; дружбу, в якій друг люблений, бо приносить задоволення; дружбу, яка  виникає на грунті взаємної вигоди. Саме перший тип, за Арістотелем, і є  істинною дружбою. Дружба відрізняється  від простої доброзичливості  або симпатії, котрі виникають  і в стосунках незнайомих людей. Відрізняється вона й від кохання, яке є пристрастю, «дружба ж  — набута якість душі».

Перетворення дружби з  договірних відносин на емоційну прихильність, зміна у зв'язку з цим сфери  її мотивації привернули увагу до її ціннісного аспекту. Далі етична теорія виконувала завдання обгрунтування  ідеалу дружби, враховуючи особливості  дружніх обов'язків, зв'язок дружби та суспільного обов'язку.

Гуманісти епохи Відродження  сприяли формуванню нового розуміння  дружби. Згідно з таким розумінням дружба передусім є інтелектуальним  спілкуванням, для якого відправним пунктом буде спільність духовних інтересів. Так потрактовували дружбу представники одного з провідних напрямів італійського гуманізму початку XV ст.— громадянського гуманізму (Колюччо Салютаті, Леонардо Бруні, Маттео Пальмієрі та ін.'). Визнаючи високу цінність культури, цивілізації, підкреслюючи безмежність творчих  здатностей людини, гуманісти підривали  тим самим ідею аскетичного презирства до земного світу. Тому взаємна симпатія людей (у якнайширшому спектрі —  від родинних почуттів до любові до всього людства) виокремлюється ними серед  моральних устоїв, покликаних підтримувати соціальний мир і гармонію. Довершена  дружба добровільна, незалежна й  неділима (Монтень).

В епоху Просвітництва  дружба починає осмислюватися з  точки зору її моральної цінності. П вважають однією ? найзагальніших передумов моралі. У А. Шефтсбері  друж» ба з окремою людиною  тісно пов'язана з наявністю  розвинутого почуття обов'язку щодо суспільства. Така гуманістична позиція  включає уявлення про дружбу як про  вершину «істинно людських» стосунків. Одним із наслідків такого культу дружби було формування романтичної  дружби, що виступала своєрідною реакцією на невдалі спроби реалізувати на практиці раціоналістичний ідеал дружби Просвітництва.

Романтична дружба вирізнялася  глибиною інтимності, експресивності взаємин, пов'язувалася з юністю людини — віком «істинної дружби». На думку романтиків, дружба є живе почуття, котре може щиро й чисто  переживати тільки юнак. Нове розуміння  дружби коренилося в мінливих реальних стосунках. Криза патріархальної сім'ї, супроводжувана складним процесом формування сім'ї буржуазної, звузила рамки  віку «істинної дружби», набула в  літературі форми конфлікту батьків  і дітей, такої популярної в XIX ст.

На фоні дружби, що грунтується  на сукупній діяльності й має на меті благо інших людей, романтична дружба виявляє риси елітарності  з властивим їй прагненням піднестися над рівнем буденності, вирватися  з умовностей організованих форм «справ» земних, з її претензією на вищий смисл своїх переживань.

Наслідком процесів урбанізації, прискорення темпів соціальних новацій  стало формування уявлень про  ослаблення дружніх стосунків у  сучасному суспільстві. «Найчастіше  ми вступаємо з людьми, що нас  оточують,— пише А. Тоффлер,— у  поверхові, ділові відносини. Свідомо  чи ні, ми будуємо наші відносини  з більшістю людей на функціональній основі».

Велика вразливість дружби змушує людину ретельніше, вимогливіше  вибирати своє друге «я» — того, кому можна довірити свої інтимні  переживання, потаємне свого внутрішнього світу. Посилення вибірковості дружби вказує на те, що людина стає дедалі залежнішою від задоволення потреби в  емоційному співпереживанні, створенні  атмосфери психологічної інтимності, близькості моральних ідеалів.

Ідеалові дружби не може серйозно загрожувати атомарний  характер сучасного міського життя. Акцентування уваги на наслідках  урбанізації суспільства відтісняє  на другий план особисту відповідальність особистості у підтриманні дружніх  стосунків. «Некомунікативність» сучасної людини є результатом бідності її діяльності, її емоційного світу. Тому так легко дає вона відтягти себе від спілкування з друзями  до «спілкування» з «голубим екраном», яке будується за готовими кліше  й не потребує постійної особистої  відповідальності для свого підтримання. Таким чином, основна перепона на шляху сучасної дружби здоланна й  вимагає не усунення якихось зовнішніх  сил, негативного впливу певних чинників, а формування внутрішньої культури особистості.

В різних вікових групах взаємини дружби мають особливі риси, вивчення яких важливе для складання  ефективних виховних програм. Мабуть, про початки дружби в цьому  розумінні можна говорити вже  з появою вибірковості в дитячому спілкуванні. Психолог Л. В. Артемова дійшла висновку, що у чотирирічних дітей  уже існує поділ однолітків на вузьке й ширше коло спілкування.

Дитяча дружба безпосередня й не рефлективна. Вона пов'язана  передусім з груповою діяльністю (ігровою). Тому у менших дошкільнят (3—5 років) моральні якості при оцінці однолітків посідають друге місце  після якостей, що сприяють успіхові ігрової діяльності. Як правило, сама оцінка якостей ровесників дається  в цьому віці за ставленням до себе. З віком у дитини розвивається здатність оцінювати моральні якості товаришів за ставленням до інших, колективу  з цілому. В дошкільному віці закладаються основи дружніх стосунків, розвивається здатність зрозуміти іншого, здатність співпереживання, складаються уявлення про вірність, чесність, здійснюються перші альтруїстичні вчинки.

У шкільному віці спостерігаються  дальші ускладнень розглядуваних проблем, посилюється індивідуалізації спілкування. В підлітковому та юнацькому віці найактивніше розвивається самосвідомість. Триває «переробка» усталених стереотипів  поведінки, спостерігається підвищений інтерес до «вічних питань». При  цьому виникає потреба в інтимній дружбі, в другові, якому можна  було б довірити пов'язані з цим  переживання, який поділив би оцінку всього, що діється в складному  світі молодої людини. На цьому  ступені дружніх стосунків головними  цінностями стають розуміння й саморозкриття. Коло друзів звужується, число ж  приятелів шириться. Це явище, що спостерігається  після шостого класу, свідчить про  дальшу індивідуалізацію дружби, посилення  вибірковості.

Романтична дружба своїм  ідеалом найближча юнацькій дружбі. В повісті «Юність» Л. М. Толстого прекрасно висвітлені риси такої  дружби: сповненість принадністю  й поезією, відвертість, ніжність, надія, захопленість. У юності весь світ виявився поділеним на дві частини: одну, освячену дружбою та духовною близькістю; іншу — морально ворожу, хоч інколи й  притягуючу до себе.

Юнацькій дружбі притаманні й утрати дружби романтичної, наприклад  егоцентризм. Нарешті, Микола Іртень-єв помічає, що й безмежна відвертість  на певному рівні стосунків дружби починає обтяжувати: інтимні «зізнання  не тільки не стягували більше зв'язок, що єднав нас, але й засушували саме почуття і роз'єднували нас...».

Юнацька дружба пов'язана  з першим досвідом самостійного вибору прихильності, тому вона так дуже емоційно забарвлена. Ця дружба готує грунт  для формування високого почуття  любові.

Для життя дорослих характерна втрата винятковості дружніх відносин, що пов'язане з ускладненням, диференціацією, поглибленням почуттів дорослої людини, розширення сфери значущих стосунків  за рахунок включення в неї  сімейних, суспільних, виробничих відносин. Дружба дорослих передбачає й точніші  сприйняття та «прочитання» чужих переживань, чому сприяє глибший контроль почуттів та емоцій розумом. «Заземлений», предметніший характер такої дружби особливо сильно впливає на зміст і структуру  спілкування у дорослих.

Найвище оцінюються душевні  якості друзів: щирість, чесність, чуйність, простота, вірність («Вірність друга  потрібна і в щасті, в біді ж  вона абсолютно необхідна»,— зауважив Сенека). Особливо слід наголосити на такій  якості, як терпимість до таких рис  характеру у друга, що відрізняються  від твоїх. Ця якість указує на рівень культури дружніх стосунків. Можна  сказати, що молоді люди прагнуть будувати стосунки дружби з тими, хто поділяє  їхні погляди та інтереси. Для дорослих у цьому разі достатньо співзвучності  інтересів, адже чим складніша людина, чим багатогранніший її внутрішній світ, тим складніше (а то й зовсім неможливо) знайти його цілковиту подобу. Тому в зрілому віці у людини водночас може бути друг дитинства (і тут співзвучні спогади дитинства та юності), друг-колега (співзвучні інтереси спільної справи), друг по улюбленому заняттю (співзвучні інтелектуальні інтереси чи естетичні переживання) і т. д. Чудово висловив відмінність «дорослої» дружби від юнацької А. А. Ух-томський: лише коли людина «поставить центр тяжіння на обличчі іншого, вона одержує вперше Співбесідника. Двійник помирає, щоб дати місце Співбесідникові». Подібний характер стосунків сповна розкриває моральний сенс дружби, тих світоглядних цінностей, що зміцнюють її. Дружнє спілкування, наявність друзів справедливо вважаються найважливішими передумовами формування почуття вдоволеності життям, упевненості в осмисленості життя. 

Список використаної літератури:

1. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Етика: Підручник. — Гардарики, 2003. - 472.
2. Дружинін В.Ф., Дьоміна Л.А. Етика. Курс лекцій. — М.: Вид-во МГОУ, 2003. — 176.
3. Жаринов В.М. Етика Навчальний посібник для вузів. — М.: Вид-во ПРИОР, 2003. — 206.
4. Курс лекцій з етики. – М., 2000.
5. Етика і естетика. Підручник. – М., 1999.