Діти індиго. 2

Вступ

  Однією з причин кризи сучасної освіти є поява у нашому житті дітей, поведінка яких докорінним чином відрізняється від стандартизованої, прийнятої у педагогіці типової поведінки дитини-дошкільника чи першокласника. Проблема взаємостосунків дитини і таких соціальних інституцій, як дошкільний навчальний заклад чи початкова школа, є настільки важливою, що вирішення її може стати наріжним каменем у побудові нової системи освіти. Проте для цього необхідно з’ясувати, які особистісні риси характеризують сучасних дітей і на яких засадах має будуватись навчальна взаємодія дорослого з малюком. 
      Діти індиго — це люди, які від народження мають особливі здібності, наприклад, можуть бачити енергетичне поле людини, так звану ауру, володіють даром передбачення, їм дуже легко даються іноземні мови, вони надзвичайно талановиті — співають, малюють, пишуть вірші, танцюють, підбирають мелодії на музичних інструментах та багато всього іншого. Більше того, люди, які вірять у те, що діти індиго справді існують, а не є новітнім міфом сучасного світу, кажуть, що в деяких з цих дітей змінено генний код. При цьому діти зі зміненим кодом мають імунітет проти раку, СНІДу та інших важких та практично невиліковних на сьогодні хвороб.      Мрія кожного батька чи матері мати талановиту, чутливу та надзвичайно розумну дитину. І особливо приємно, якщо син чи дочка має імунітет проти найстрашніших хвороб сучасності. Молоді батьки зараз можуть сподiватися, що в них народиться саме така надзвичайна дитина. Адже дослідники проблеми дітей індиго кажуть, що такі люди почали «приходити в цей світ» ще у 70-х роках ХХ століття, а зараз серед новонароджених близько 90 відсотків малюків мають паранормальні здібності. Важливо лише ці здібності побачити та не «ламати дитину через коліно», даючи непотрібні їй знання.     

    Психологічному аспекту виховання дітей було присвячено прес-конференцію, що відбулася минулого тижня в інформагентстві УНІАН. Утім розмова між представниками Київського просвітницько-миротворчого центру та журналістами звелася до з'ясовування, чи справді діти індиго існують, чи це лише вигадка сучасного світу. Були припущення, що особлива психологічна чутливість дітей пов'язана з сьогоднішнім перенасиченням світу інформацією. Так діти змалечку чують радіо, бачать передачі по телевізору, а у деяких сім'ях iз малих років мають доступ до комп'ютера та інтернету. Відомо, що мозок дитини особливо чутливий до інформації. У однорічних канал сприйняття світу цілком відкритий, трирічні дуже здібні до вивчення мов, малювання, співів, танців. А з часом можливість сприйняття зменшується. І вже дорослі використовують переважно ті знання про світ, які отримали в дитинстві. Відомо також, що ми використовуємо свій мозок на мізерний вiдсоток від його можливостей, даних людству від природи чи від Бога. Отже, були припущення, що діти індиго — це звичайні діти, з якими просто більше «займалися» дорослі. Були й припущення, що особливі здібності дітей пов'язанi з погіршенням екології на планеті.                               Уперше помітили те, що сучасні діти є іншими і що їх несхожість на своїх батьків не можна звести лише до відмінностей між поколіннями, прихильники ненаукового способу мислення (тобто зараз ці методи не вважаються науковими), так звані езотерики. Індиго — це колір, який використала у своїй книзі «Розуміти життя через колір» Ненсі Ен Тейп для позначення цього явища. Вона сказала, що бачить сучасних дітей через цей рідкісний у природі колір. І з того часу дітей з надзвичайними вміннями почали звати дітьми індиго.

адіацією.

      Тим часом езотерики стверджують,  що діти індиго — це представники  наступної раси земних людей,  ті, яким будуть дані більші  можливості, порівняно з попередньою  расою. Вони народжуються не  в найбільш благополучних сім'ях, навіть частіше в тих батьків,  яким буде потрібна допомога  їхньої дитини. І допомога ця  полягатиме в тому, щоб дати  нові знання про світ старшим  людям, які живуть в системі  обмежень, правил та чітких уявлень  про те, «що є добре, а що  погано». Знання цих дітей,  на думку езотериків, пов'язані  з так званими «знаннями душі»,  більше того, вони вірять, що ці  діти — це втілені в земнi істоти янголи, які прийшли в  цей світ для того, щоб врятувати  його, відвернути від передбачуваного  містиками апокаліпсису. Проте якщо  їм постійно «обрубувати крила», якщо все світло, яке ці діти  несуть у світ, буде світові  непотрібним, якщо їх зустрічатимуть  лише глум, недовіра, підкреслена  демонстрація силових методів  (це стосується як батьків,  так і вулиці), то ці діти  боляче переживатимуть втрату  своєї індивідуальності. Дехто може  дійти до самогубства, дехто  погодиться зі своєю участю  бути «сірою конячкою», інші  — стануть активними поборниками  правил, небезпечними анархістами  та борцями із системою...     

 Стверджувати, що діти-посланці  справді існують, ми не будемо. Проте ті методи, про які говорять  прихильники версії дітей індиго, знайшли безумовне схвалення  у психологів усього світу.  А найпрогресивніші сучасники  — філософи, письменники, діячі  культури, деякі політики та громадські  діячі давно кажуть про те, що людство має стати добрішим  до інакомислячих, в тому числі  й до представників інших культур,  інакше ці непорозуміння і  далі виливатимуться в розгул  тероризму, а людство продовжуватиме  страждати на неврози, алкоголізм  та наркозалежність.     

 Отже, психологи пропонують  батькам більше слухати власну  дитину, розпитувати про її уявлення  про світ, навіть якщо дитинка  ще зовсім маленька — тим  несподіванішими і цікавішими  можуть виявитися її відповіді.  Обов'язково треба розвивати здібності  дитини, адже існує теорія, згідно  з якою кожен від народження  має прекрасні здібності —  і до малювання, і до мов,  і до музики, лише не в усіх  ці здібності розвинули. У більшості  вони так і залишилися у  зародковому стані. А той, кому  пощастило розвинути хоча б  частину, став відомим та успішним.      

 Хотілося б, щоб  більшість діток виховували так,  начебто вони справді є втіленням  янголів та майбутніми геніями.  Впевнена, що батькам будь-якої  дитини є що відкривати в  ній. Цікаво, що езотерики стверджують:  діти індиго не обов'язково  є лідерами. Ці діти люблять  свободу, а лідерство часто  передбачає підпорядкування авторитету. Саме тому для них є неприйнятним  ні бездумно слухатися інших,  ані підпорядковувати когось  собі. Їх сила — у співпраці,  творчому розвитку, взаємодопомозі. Як на мене, навіть якби таких  дітей не було, їх варто було  б вигадати. Хоча б заради того, щоб люди навчилися берегти  природу і пробачати собі подібних, щоб перестали думати категоріями  успіху та завоювання, щоб не  було, як співав колись Висоцький,  «насильства і безсилля». Тоді  світ і справді став би кращим.  

     Історія дітей-індиго

Наприкінці 80-х років минулого століття американські психологи Лі Керролл і Джен Тоубер, які вивчають дітей, що відстають у розвитку, наштовхнулися  на сенсаційне відкриття — частина  дітей, розвиток яких оцінюється системою освіти як низький, насправді виявляються  дуже талановитими і переважають  тих, кого система визначає як кращих. У 1982 році в Штатах наробила галасу книга езотерика Ненсі Енн  Тепп, яка стверджувала, що бачить нову групу людей з аурою кольору  індиго. Новий термін «діти-індиго», як символ нового покоління дітей, виник  саме з цієї книги. В інтерв’ю психологам Ненсі Тепп стверджувала, що 90% дітей  молодші 10 років належать до групи  «індиго». З огляду на, що слова ці відносяться до 1999 року, як мінімум 90% людей у віці до 16 років нині — це діти-індиго.

П’ять років тому в країнах  колишнього Союзу вперше з’явився російськомовний переклад книги  Лі Керролл «Діти-індиго». Головний редактор видавництва «Софія» Інна Старих називала ідею її публікації ризикованою, оскільки на пострадянському просторі не було не тільки сексу, але й дітей із паранормальними здібностями. Два роки книга була незатребуваною, але тут з’явилася перша стаття в московській пресі... З того моменту випустили цілу серію книг про дітей-індиго.

Нині феномен цих дітей  у Росії вивчають на державному рівні. Ще б пак, адже у відсотковому співвідношенні вони нині становлять більшість наших  школярів і досить велику частину  студентства. В Україні про них  заговорили чотири роки тому, коли на незвичних  дітей звернула увагу міжнародна організація «Квітка життя», яку  в нас представляє Київський  просвітницько-миротворчий центр. Проте  масово цим явищем у нас поки не займаються, чого не скажеш про розвинуті  країни. До речі, першими на здібності  дітей-індиго звернули увагу китайці. У 1985 році уряд КНР запросив групу  найкращих психологів США розібратися, що саме відбувається з деякими дітьми. Після оприлюднення результатів  дослідження уряд Китаю більше американських  вчених до таких дітей не допускав. Як виявилося, їх почали забирати в  закриті елітні школи, де виховується  майбутнє керівництво компартії, уряду, армії, розвідки. Такі ж школи є  нині й у США, і в Ізраїлі. А  у Франції дітей, які мають IQ вище 160, заносять у спеціальний реєстр як національне надбання. У випадку, якщо після школи така дитина збирається продовжити навчання, їй оплачують  навчання в будь-якому університеті світу з умовою, що вона повернеться  на батьківщину і відпрацює 5 років.

Десять ознак  індиго

Із загальної кількості  відмінних рис дітей нової  формації фахівці, які працюють над  темою, виділяють такі — вони не за віком мудро міркують, швидко знаходять спільну мову з технікою, легко встановлюють контакт із тваринами. Крім того, свідомо усамітнюються, ніби занурюючись у себе. У них висока самооцінка, самостійність у судженнях. Діти-індиго не терплять фальші, вимагають  щирості. Рішення приймають інтуїтивно. Володіють екстрасенсорними здібностями. Вони довіряють тільки аргументованим висловлюванням. Намагаються проявити свої численні таланти. Через «несхожість» на своїх однолітків індиго часто  вважають дітьми з психічними відхиленнями, згадуючи про аутизм. До речі, у корпорації МюгозоН існує цілий відділ молодих  програмістів, яких вважають аутистами. Він, між іншим, найуспішніший.

В обговоренні психічних  особливостей дітей-індиго також часто  випливають терміни «гіперактивність»  і «дефіцит уваги». Вчені виділяють  такі критерії, за якими батьки і  педагоги можуть виявити наявність  цих особливостей у своїх дітей. Симптоми повинні зберігатися, щонайменше, 6 місяців.

Дефіцит уваги. Дитина часто не здатна приділити увагу деталям або через недбайливість допускає помилки в шкільних завданнях. Часто відчуває труднощі зі збереженням уваги при виконанні завдань або в грі, не слухає, коли звертаються безпосередньо до неї. Не здатна встежити за поясненнями або завершити шкільні завдання, повсякденну роботу. Уникає участі у виконанні завдань, які вимагають тривалих розумових зусиль. Губить предмети, необхідні для виконання завдань або ігрової діяльності (наприклад, іграшки, домашні завдання, олівці, книги або інструменти). Легко відволікається сторонніми зовнішніми стимулами, часто неуважний.

Гіперактивність. Дитина робить судомні рухи руками або ногами, крутиться на місці. Трапляється, що залишає своє місце в класі або за інших ситуацій, в яких необхідно перебувати сидячому положенні. Бігає туди-сюди або постійно на що-небудь залазить тоді, коли така поведінка неприпустима. Перебуває в постійному русі або поводиться як заведена, занадто багато розмовляє. Може дати відповідь раніше, ніж було повністю задано запитання. Відчуває труднощі з очікуванням своєї черги. Може переривати інших або втручається в їхні дії (наприклад, у розмови або ігри).

Проаналізувавши поведінку  своєї дитини, батьки можуть побачити в ній не «нестерпного» і «несамовитого», а майбутнього генія. Проте з  невизнаного генія може вирости  й руйнівник суспільних устоїв. Така «некомфортність» для навколишніх  і змушує уряди багатьох країн  займатися проблемою індиго і  навіть перебудовувати систему освіти. Але крім вищевказаних «мінусів», маленькі «індижата» можуть стати і великою  радістю для тих батьків і  педагогів, які щиро готові їх слухати. Тільки подумайте, з кінця минулого століття в нас народжуються діти, які буквально з першої секунди  свідомо дивляться на світ, а їхній  погляд більше не затягнутий туманною завісою. Ми стали свідками еволюції людства. Чи вистачить у нас мужності зізнатися собі в цьому?

Індигоеволюція: погляд вчених

Професор-генетик В’ячеслав  Коновалов вивчає генетичні аномалії, які існують у природі. Чорнобильська  катастрофа стала природним полігоном, який дозволив йому почати дослідження  впливу радіації на живі організми. У  дослідженнях професора Коновалова багато уваги виділено аномаліям, з  якими народжуються наші діти. Він  впевнений, якщо раніше ці аномалії мали скоріше зовнішній характер, то тепер  вони пішли «всередину». І торкнулися, у тому числі, й психологічних  особливостей.

Вчений вважає, що нині керівництво  держави, крім порожніх балачок, не здатне що-небудь зробити.

Небезпека змін на генетичному  рівні буде увесь час зростати. До того ж МАГАТЕ і колишній Радянський Союз занижували дозу радіації, яку  одержали люди, у сотні разів. Але  одна надія в експерта все-таки є  — діти-індиго, тобто дуже талановиті, особливі діти. За його розрахунками, нині в Україні живе близько трьох  тисяч таких дітей. І в них  є шанс очолити країну. Чому? Тому що вони, які у дитинстві приносили  батькам і вчителям стільки занепокоєння, в юності починають дуже інтенсивно розвиватися, особливо, якщо знаходять своє покликання. Кандидат психологічних наук, росіянин Володимир Пугач стверджує, що зміни вже почалися. Зараз увесь середній менеджмент у бізнесі — в основному, у віці 22-29 років. «Стариків» майже не залишилося — їх відсувають на периферію. Індиго беруть на роботу і просувають тому, що вони краще працюють, причому незалежно від освіти. Чому це відбувається?

Справа в тому, що вони — це «амбідекстри», «дворукі». Тобто  в них працюють обидві півкулі  мозку. Якщо звичайні люди діляться на правопівкульних і лівопівкульних (коли більш активна права півкуля, лідирує інтуїція, коли ліва — логіка), то «амбідекстри» використовують відразу  обидві півкулі — у них одночасно  і чудова інтуїція, і чудова логіка. З тих, кому нині 50 років, таких «амбідекстрів» один на десять тисяч, кому 30-40 років  — один на тисячу. Серед тих, хто  закінчив або закінчує школу, таких  уже більше — близько 12%. У 7-8-х  класах їх вже в середньому 25%. У 5-6-х  — 30-40%. У 3-4-х — уже 50-60%. А в 1-2-х  класах — усі 90%.

Володимир Пугач вважає, що і нинішній президент Росії  Путін — «амбідекстр». Можливо, саме тому в Росії дітьми-індиго займаються по-справжньому. Але взагалі в  системі освіти, яка погрузла в  корупції і де не діти, а гроші  вирішують усе, говорити про те, що наявність вищої освіти в нашої  дитини визначає її майбутнє — виходить, лукавити. Тому навряд чи нинішні школи  й вищі навчальні заклади будуть пристосовуватися під «нових» дітей. А ось у світі усе відбувається по-іншому. Як уже говорилося, у США  й інших розвинених країнах відбулися  масові звільнення вчителів. Їм підвищували  зарплатню, але вони все одно звільнялися. Тоді суспільство усвідомило, що час  реформувати систему освіти. Як правило, у школах програми спрощувалися, а  у вузах — навпаки. Пам’ятається, ми навіть знущалися з американських  дітей, які вони «тупі». А вони були просто менше завантаженими, зважаючи на те, що дітям-індиго потрібно більше часу для адаптації до дорослого  і, на жаль, лицемірного світу. У нас  же поки усе роблять із точністю до навпаки: навантаження зростають, і  кількість дітей у класах —  теж.

Тим часом, знаходити обдарованих  дітей і давати їм альтернативну  освіту — це єдиний шанс зміцнити інтелектуальний  потенціал нації. Не робити цього  — злочинно і дуже небезпечно. Адже ці діти геніальні й талановиті, і якщо з них не виростають успішні  люди, то виростає геніальний криміналітет. Інакше кажучи, якщо ми не хочемо зайнятися  дітьми-індиго, вони займуться нами. Володимир Пугач вважає, що це нове плем’я вже готує сюрпризи нашим  політикам і технологам. «Почнемо з того, що перестає працювати реклама, — говорить він. — Політологи не приховують, що політтехнологи сиплються  з тріском. У найближчому майбутньому  буде серйозна зміна політиків. Чому? Справа в тому, що ці нові люди, нові діти якимось надзвичайним чином  відрізняють правду від брехні. Це покоління вже не буде голосувати за людей, які думають про одне, говорять друге, а роблять третє...

Давайте жити дружно

Отже, що ж робити, якщо в  домі з’явилося «індиженятко»? Ректор Міжнародного інституту соціальної екології (Санкт-Петербург) В’ячеслав  Губанов, який уже понад 10 років займається проблемами соціальної адаптації таких  дітей, вважає, що Господь не дає  непосильних випробувань. Він розповів нам історію про те, як із селища під Санкт-Петербургом до нього  на прийом привезли 11-річного хлопчика. Мати скаржилася на його аутизм. Хлопчик  постійно втікав з дому і зі школи, забивався в яку-небудь щілину і  не реагував на прохання матері і сестри. У селищі п’ять класів навчаються в одній хаті, на усіх одна вчителька. Чоловіки тут в основному лісоруби. Усі п’ють. Родичі вважали хлопця неповноцінним. А коли хлопчику для  тесту дали фломастери і папір, увесь  інститут обімлів — можна було викликати експертів. Те, що намалювала дитина, можна було приписати Миколі Реріху...

Вчені вважають: щоб зрозуміти, що відчувають діти-індиго, їхнім батькам  потрібно вчити мову образів і  символів, не завадило б почитати й  епопею про Гаррі Поттера. Саме тим, що персонаж цих книг фактично така ж незвична людина, як діти-індиго (у  людському, а не в казковому розумінні), і можна пояснити величезну популярність цієї серії романів.

Любов цих дітей потрібно завоювати. Потрібно розуміти і з  повагою ставитися до їхньої природи. Якщо цими дітьми не цікавляться, якщо з ними не граються і не намагаються  їх зрозуміти, вони або «ідуть», або  починають приймати стимулятори  типу алкоголю або наркотиків, або  стають адептами різноманітних сект. Просто відбутися від них подарунками  або грошима батькам не вдасться. Та й які вже тут іграшки  і солодощі, коли в 5 років ці діти «бачать» тіні, духів, ангелів, у 9 —  думають про реінкарнацію, а в 12 рятують світ? Певне, час нам, дорослим, вчити дитячу мову, почавши з тих  же історій про Гаррі Поттера, із романів Сергія Лук’яненка і  Гаррі Гаррісона. Щоб потім, коли вони виростуть, «інопланетянами» і  «неповноцінними» у цьому світі  не стали б ми самі...

 Cучасні нестандартні діти, або діти-індіго, як їх назвали Н. Тепп, Л.Керолл, Дж.Тоубер, це діти, яких перш за все характеризують такі риси: 
 
• гіперактивність (вони весь час перебувають в русі, стояння в черзі чи строю для них проблема, так само як спокійне сидіння під час занять чи приготування уроків); 
 
• високий рівень інтелекту, нестандартність мислення (вони часто знаходять кращий шлях розв’язання поставленої задачі чи практичної ситуації); 
 
• розвинена інтуїція, гостро відчувають фальш; 
 
• впевненість у собі, віра у власні можливості (як наслідок – повна відсутність страху); 
 
• почуття власної гідності (самоповага для них не просто почуття, це умова нормального розвитку) 
 
• високий рівень самооцінки; 
 
• самостійність; 
 
• емоційна неврівноваженість; 
 
• неприйняття авторитету дорослих, якщо він не підкріплений практичними діями і уважливим ставленням дорослого до дитини; 
 
• здобувають знання емпіричним шляхом, погано реагують на пасивне навчання та зубріння (багаторазове повторення) матеріалу. 
 
Якщо спробувати порівняти сучасну дитину-дошкільника і дитину шестидесятих років ХХ століття, то очевидно педагоги із значним досвідом роботи чи батьки, що вже мають дорослих дітей та малих онуків, можуть констатувати що: 
 
- залишити дома сучасного малюка, навіть на короткий строк, неможливо, в той час як колись така практика була широковживана у побуті; дитина обов’язково буде шукати собі забавлянку поза колом доступних іграшок, прагнучи замінити їх побутовою технікою, посудом, хімічними рідинами тощо. В кращому разі вона стягне зі стіни килим і розмалює стіни, приб’є цвяхами килим, що лежить на підлозі (до того ж так рівненько, що про те, що килим прибито ви дізнаєтесь лише тоді, коли захочете зняти його і почистити); 
 
- поговорити з сусідкою чи подругою у магазині, на вулиці, чи деінде, якщо з вами малюк дошкільного чи молодшого шкільного віку – неможливо. Дитина весь час буде сіпати вас за одяг, говорити, крутитися – усіма силами звертати увагу на себе. А років 20-30 тому дитина спокійно чекала б завершення розмови; 
 
- у колі однолітків чи навіть дорослих людей буде впевнено і наполегливо відстоювати власну думку, якщо вона висловлена. У ситуації спілкування, коли поряд немає дитини з подібним образом мислення чи дорослого, що розуміє дитину, може вдатися до антисоціальних вчинків або ж „згорнутися всередину себе”, відчуваючи, що її не розуміють ;

 
- дуже негативно реагує на  слова „Йди вибачайся!” Може  набурмоситись і не вимовити  й слова, навіть коли є винною. Вважає себе винятковою, має почуття  гідності і не бажає принижуватись; 
 
- на заняттях у дошкільному закладі чи школі, якщо знає відповідь на поставлене питання буде активно тягти руку, підстрибувати, вигукувати: „Мене спитайте, мене!” „Я знаю! Я!” Якщо ж не надати дитині можливості висловитись – ображається, інколи настільки, що не бажає надалі вчитися і відповідати такому „поганому” педагогу. 
 
Про особливості сучасних дошкільнят і молодших школярів багато можуть розказати їх педагоги. Основна трудність, яку вони відчувають, це надзвичайна складність в організації індивідуально-диференційованого, особистісно-орієнтовного навчання і виховання в умовах роботи з великим колективом дітей. Кожна дитина потребує концентрації усіх зусиль педагога і за умови коли їх у навчальній групі (класі) 25-30 осіб, здійснювати якісне навчання дуже важко. Тож очевидно, що настав час переглянути наповнюваність дошкільних груп та шкільних класів. Мова про це ведеться ще з 70-х років минулого сторіччя, та, як говориться „А віз і нині там”. Очевидно, що лише спільними зусиллями батьків і педагогів – людей, зацікавлених у створенні оптимальних умов для розвитку особистості дитини, можна вирішити цю проблему. 
 
Сучасні діти потребують самостійності, як умови розвитку і свободи вибору, як його джерела. Навчальна взаємодія з ними може будуватись лише на засадах ділового партнерства, взаємодовіри і поваги. А серед методів навчання перевагу слід віддавати практичним: грі, спільній діяльності з дорослим чи однолітками, моделюванню, експериментуванню, вправлянню тощо. Якщо у дитини, щось не виходить і вона відчуває нестачу знань для розв’язання певної практичної задачі, то активно прагне до отримання цих знань, виявляючи не абияку наполегливість. 
 
При підготовці у вищих навчальних закладах майбутніх вихователів до роботи з дітьми, ми наголошуємо на тому, що сувора регламентованість з боку дорослого всієї діяльності дитини може призвести до виникнення серйозних проблем дитини у школі. Адже за таких умов обмежується і пригнічується самостійність, тобто саме та якість, яка необхідна школяреві, виникають проблеми з розвитком почуття відповідальності. Завдання педагогів і батьків дітей полягає у забезпеченні умов, що сприяють формуванню умінь дитини довільно регулювати власну поведінку у відповідності з особистими та соціальними потребами. За умов підпорядкування і регламентації вільного часу дитини необґрунтованим бажанням та амбіціями дорослих, покроковому керівництві всіх видів діяльності дошкільника такі уміння розвинутись не зможуть. 
 
        Висновок

Отже, насамперед, дитині необхідно  надати можливість якомога частіше  діяти самостійно. Здійснюючи опосередкований  вплив на мотиваційну та вольову  сферу дошкільника, вихователь здатен сформувати у нього основи цілісної системи знань про оточуючий  світ у всьому багатстві взаємозв’язків та залежностей. При цьому, враховуючи вік і характер мислення дитини (наочно-дійове, наочно-образне), доцільно використовувати  для навчання повсякденні реальні  ситуації, гру, казку, а не організовувати навчання у вигляді шкільних уроків. 
 
Практика спілкування з сучасними дітьми дошкільного і молодшого шкільного віку показує, що як тільки батьківська сила і громадська роздратованість перестають пригнічувати їх, вони роблять крок вперед у своєму розвитку. Пам’ятаючи про те, що саме ці діти творитимуть майбутнє людства, очевидно слід подбати про можливості якомога більшої гуманізації їх взаємин з оточуючим світом, формування довіри до нього на основі почуття захищеності, яке може дати лише батьківська любов і взаєморозуміння. Багато в чому сучасні діти мудріші за нас. Вони мають свою місію в цьому світі і ми повинні надати їм всі можливості для самореалізації. По суті в душі кожної людини присутній колір індіго – колір пізнання і творчості. Різним є лише ступінь його насиченості. Якщо у когось з тих, хто прочитає дану статтю, виникне думка про те, що діти-індіго це просто звичайні діти, то пропонуємо поміркувати над питанням: чи не здається Вам, що словосполучення „звичайна дитина” таке ж загадкове як „звичайне диво”?

Список літератури

1.Рябченко, В. Діти Індиго: Наша реальність чи американські домисли? Інформація до роздуму / В. Рябченко.// Психолог (Шкільний світ). - 2007. - №13-15. - С. 22-27.

2.Діти Індиго - діти майбутнього? // Завуч(Шкільний світ). - 2006. - №34. - С. 11-12.

3.Петруніна, Я. Мій погляд на проблеми Індиго / Я. Петруніна // Шкільний світ. - 2007. - №20. - С. 14-15.

4.Савусін, М. Діти нового покоління / М. Савусін, С. Пеняєв, С. Манченко // Завуч (Шкільний світ). - 2007. - №31. - С.22-28.

5. Савусін, М. Напруженість у відносинах "Педагог - обдарований учень" / М. Савусін, С. Пеняєв // Директор школи. Україна. - 2006. - №2. - С. 47-58.

6.Кузьміна Н.В.,Геніальні  діти -М., 1991

7.Кюлевінд Г. Зіркові  діти. - СПб., 2002

8. Доля вундеркіндів / Н.  Лейтес // Сім’я і  школа. - №12. - 1990.

Вони гіперактивні, високоінтелектуальні, мають сильну інтуїцію…

Хто такі Діти Індиго? Чому вони – феномен загальнопланетарного масштабу? Про це розмовляємо з кандидатом філософських наук, автором книги “Індиго: діти нової свідомості” Ліліаною Кудрик. 
 
- Як відрізнити Дітей Індиго від інших? Які вони? 
 
- Це гіперактивні, інтелектуальні, обдаровані діти, які мають сильну інтуїцію. У цих дітей високий коефіцієнт інтелекту. Вони схильні до ризику, не мають страху, постійно дивляться у вічі, нестандартно мислять. До прикладу, Наташа Демкіна з Мордовії з шести років ставить людям діагнози хвороб. Дівчинка без спеціальних пристроїв бачить внутрішні органи людей. Її дар проявився після операції з видалення апендикса. Операція пройшла невдало – лікарі забули у черевній порожнині ватний тампон. А після повторного втручання лікарів в організм дівчинки вона раптом, ніби в телевізорі, побачила, що перебуває у своєї мами в животі. Спочатку всі подумали, що дитина марить, і відвели її до психіатра. Але вона побачила у лікаря виразку шлунка і повідомила йому про це.  
 
Діти нової свідомості бачать аури інших людей. Проте я б не сказала, що можна чітко відрізнити Нових дітей від інших. Тут присутня розмитість термінології. Я дотримуюсь тієї думки, яку висловив Роберт Джерард, що всі ми живемо в епоху Індиго і всім нам належить стати Дітьми Індиго; а саме розвинути в собі ті якості, піднятись на рівень свідомості Індиго, і навіть вище. 
 
Індиго за своїми фізичними можливостями люди, але, коли вони думають, то не подібні на людей. Розум Індиго охоплює всю Землю, а розум простої людини складається із знань, які вона отримує від інших людей або із книг. Індиго добре відчувають, у той час як люди зовсім холодні у своїх відчуттях.  
 
Деякі діти від народження мають яскраво розвинуті індигові здібності, іншим властиві менш помітні особливості. Проте це не означає, що вони не можуть стати Індиго. Тому не варто говорити, що це Індиго – вибрані, а це Індиго – баласт. Навпаки, проблему Нових дітей порушують саме тому, щоб говорити, що кожна дитина неповторна, індивідуальна, кожна має таланти і свою місію.  
 
Проте один із Дітей Індиго каже, що справжніх, яскраво виражених Індиго, які б володіли повнотою цих якостей, насправді дуже мало. Власне більшість дітей, можливо, є лише дітьми перенасиченого інформацією суспільства.  
 
Індиго (синьо-фіолетовий або синій) – це колір їхньої аури. Наша аура має багато кольорів. Вона нагадує собою, як кажуть, букет квітів, який переливається різними барвами залежно від нашого настрою. Колір індиго – це колір творчості, духовності, поєднання суперечностей. До речі, саме Індиго можуть стати і насильниками, злочинцями. 
 
Мовою цифр 
 
Маємо американські дані, де вказується, що зараз у молодших класах близько 90% Індиго, а діти 2000 року народження – вже всі Діти нової свідомості. Вони, можливо, і проводили таке анкетування, опитування батьків, вчителів і на підставі цього склали ці дані. Я ж проводила опитування серед педагогів різних категорій. І більшість визнає, що в нас є Діти Індиго в сім’ях, школах. Дехто каже, що таких дітей - 15%, 20%, 30%.

Діти-індиго-хто  вони?

Автор: uvita пишет 06 Фев 2010 в 10:50дп

Напевно більшість  батьків чули про таких дітей, але не кожен знає, хто вони. Одні стверджують, що діти-індиго можуть творити  дива – як, наприклад, викликати  дощ або зупиняти бурю, інші –  що це особливі, обдаровані діти, а треті  впевнені, що таких дітей більшість  і практично кожен люблячий батько може знайти у своїй дитині риси, властиві дітям-індиго. І що цікаво – усі вони мають рацію.

Звідки це визначення? 
Першовідкривачем явища «індиго» можна вважати Ненсі Енн Тепп. Ця ясновидиця, яка співпрацювала з багатьма психотерапевтами, займалася дослідженнями і викладала в Державному університеті в Сан-Дієго і США, бачить ауру людини і розрізняє її за кольорами. Виявилося, що колір індиго (темно-синій), раніше практично не спостерігається в аурі людини, тепер зустрічається у дітей дуже часто. Ще в 1982 році Ненсі Енн Тепп написала книгу «Як колір допомагає краще зрозуміти твоє життя», в якій визначила моделі поведінки «нових» дітей.

Протягом 20 років  Ненсі спостерігала групу дітей-індиго, почавши своє дослідження, коли їм було по 5-7 років. Ці малюки були абсолютно  особливими – якщо у звичайних  дітей ясновидиця могла побачити їхні життєві програми, то у цих  – ні. У них її просто поки ще не було. І як показав подальший хід  дослідження, так виглядали справи ще протягом восьми років. Зате у віці 25-27 років з цими молодими людьми відбулися великі зміни – їм стала  зрозумілою мета їхнього життя. Ті з  них, хто був молодший, почали розуміти, що вони роблять в цьому житті, а ті, хто був старше повністю придбали впевненість в тому, що повинні і хочуть робити надалі.

Головне, що відомо про «нових» дітей – це те, що вони мають більш високим рівнем свідомості, але це не означає, що всі  індиго в майбутньому стануть  священиками чи філософами. Ці діти – доказ еволюції людської свідомості і його розширення «за рамки» попередніх поколінь. Їх можна назвати творцями нового світу і самою великою  надією на краще майбутнє нашої планети.

Але не думайте, що вони – якісь інопланетяни не створені для життя у звичайній родині. Діти-індиго зацікавлені у встановленні миру в своєму будинку та між батьками. Вони піклуються про це набагато більше, ніж можна було б від них  чекати, і виявляють мудрість, від  якої часом просто  вражений.

Деяких з цих  дітей видно вже з народження, такий у них свідомий, мудрий погляд. Але, можливо, в момент народження своєї  дитини-індиго ми ще не були готові до того, щоб розпізнати це. Тоді, може, варто зараз придивитися уважніше до свого малюка, школяра, підлітка?

Відомості про дітей-індиго дуже різнопланові. Ці діти можуть бути дуже чарівними, товариськими, яскравими, поряд з ними люди відчувають себе добре. Індіго завжди відчувають, хто  потребує допомоги і підтримки і  непомітно для оточуючих можуть допомогти хворому одужати від  хвороби. А можуть бути і зовсім нестерпними  – не встигнете ви прибрати розбиту  порцелянову статуетку (на їх погляд – це безглузда іграшка), як вони вже засипали кави і цукор прямо  в електрочайник, встигли закрити  хитромудрий футляр для окулярів і закинути його під шафу. Тому не відмахується від своїх чад, що розповідають вам якусь неймовірну історію, не кричіть на них за погром в дитячій. Запасіться терпінням і дайте їм можливість проявити себе.

Як їх впізнати? 
На думку багатьох дослідників, зараз 90% дітей молодше 10-12 років належать до групи Індіго! Раніше такий феномен не залучав загальної уваги, тому що вважався дуже дивним для сучасної психології, але тепер про нього все більше говорять і вивчають, тому наведемо найзагальніші моделі поведінки, характерні для таких дітей. Вони:

* Не сумніваються  у своїй значимості (у зв’язку  з цим часто поводяться зарозуміло), іноді повідомляють батькам «хто  вони є»; 
* Не мають абсолютних авторитетів; 
* Не вважають за потрібне пояснювати свої вчинки і визнають тільки свободу вибору; 
* Взагалі не роблять деяких речей, наприклад, не виносять стояння в черзі; 
* Губляться, коли пригнічують їх творчу думку, намагаючись «втиснути» в консервативні рамки; 
* Часто бачать свій (найкращий) спосіб зробити щось, але їх далеко не завжди розуміють, думають, що це порушення правил, небажання жити «як належить»; 
* Якщо їм в руки рано «попався» комп’ютер, в 3-4 роки вони розуміють його так, як не можуть і інші дорослі у 60 років (така рання комп’ютеризація часто призводить до того, що індиго душевно стають холодніше – у вчинках керуючись більше головою , ніж серцем); 
* Іноді здаються некомунікабельними, особливо якщо поруч немає їм подібних, можуть замикатися в собі, відчуваючи, що їх ніхто не розуміє; 
* Не реагують на зауваження, звинувачення в порушенні дисципліни; 
* Не соромляться, даючи зрозуміти, в чому відчувають потребу; 
* Часто це діти, яким поставлений діагноз: дефіцит уваги, гіперактивність, пов’язана з дефіцитом уваги.

Політик, інженер, художник? 
Діти-індиго поділяються на чотири типи, у кожного з яких є своя життєва програма: гуманісти, концептуалісти, художники і живуть у всіх вимірах.

Гуманісти-майбутні лікарі, юристи, вчителі, бізнесмени і  політики. Можуть дуже дружньо розмовляти з ким завгодно і скільки завгодно. Мають стійкі переконання. У дитинстві  не розуміють, як можна грати тільки з однією іграшкою, тому вивертають з тумбочок все, що в них є. Вони розсіяні – вам доведеться кілька разів нагадувати такій дитині, наприклад, прибрати кімнату, але при першій же нагоді він все одно забуде про  збирання.

Концептуалісти  – майбутні інженери, дизайнери, архітектори, пілоти і військові. Вони хочуть управляти, і найчастіше першими об’єктами  їх управління стають батьки: мами –  для хлопчиків, тато – для дівчаток. Причому якщо дитина-індиго позбавляється  «свого» батька, це створює велику проблему в його житті. Вони мають  схильність до поганих звичок, особливо наркотиків у підлітковому віці. Тому батькам треба уважно спостерігати за їх поведінкою.