Дія виробничого шуму на організм та його гігієнічне нормування . Вплив параметрів мікроклімату на самопочуття людини

Міністерство  освіти та науки України

Запорізький національний університет 
 
 
 

самостійна робота

з охорони праці  в галузі

на  тему:

«Дія виробничого шуму на організм та його гігієнічне нормування . Вплив параметрів                        мікроклімату на самопочуття людини» 
 
 

                                                                     Виконала:

                                                                   студентка V курсу ФІФ(фр. мова)

                                   гр. 7.3521-501-ф

                                                        Романенко Анна Едуардівна 
 
 

Запоріжжя, 2011р.

1. Дія виробничого шуму на організм та його гігієнічне нормування

     Здатність слухового аналізатора сприймати  широкий діапазон звукових тисків пояснюється  тим, що він вирізняє не різницю, а  стислість змін абсолютних величин, які характеризують звук (східчастість сприйняття). Тому вимірювати інтенсивність звуку і звуковий тиск в абсолютних (фізичних) одиницях важко і незручно.

     В акустиці для вимірювання інтенсивності  звуків або шуму застосовують спеціальну систему, яка враховує логарифмічну залежність між подразненням і слуховим сприйняттям, — шкалу бел і децибел. Вона відповідає фізіологічному сприйняттю і уможливлює різке скорочення діапазону значень вимірюваних величин. За цією шкалою кожний наступний ступінь звукової енергії перевищує попередній у 10 разів. Наприклад, якщо інтенсивність звуку більша у 10,100,1000 разів, то за логарифмічною шкалою вона відповідає збільшенню на 1, 2, З одиниці. Логарифмічна одиниця, яка відбиває десятиразовий ступінь збільшення інтенсивності звуку над рівнем моря, називається белом (Б), тобто є десятковим логарифмом відношення інтенсивностей звуків.

     Отже, при вимірюванні інтенсивності  звуків використовують не абсолютні  величини звукової енергії або тиску, а відносні, які виражають відношення енергії або тиску звуку до порогових для слуху значень  енергії або тиску. Діапазон енергії, який сприймається слухом як звук, становить 13-14 Б. Для зручності використовують не бел, а одиницю, що в 10 разів менша  — децибел (дБ). Децибел приблизно  відповідає мінімальному приросту інтенсивності звуку, який розрізняє вухо. Вимірювані в такий спосіб величини називаються рівнями інтенсивності звуку, або рівнями звукового тиску.

     Інтенсивність звуку суб'єктивно відчувається як гучність. Характеристика шуму в  децибелах не дає повного уявлення про його гучність. Це залежить від  різної чутливості вуха до різних акустичних частот. Звуки однієї інтенсивності, але різних частот сприймаються на слух як неоднаково гучні. Слуховий аналізатор по-різному сприймає різні частоти. При рівнях інтенсивності звуку до 70 дБ максимальна чутливість слухового аналізатора становить 1-5 кГц і зменшується з підвищенням і зниженням частоти. Тому звуки (тони) однакової інтенсивності на різних частотах здаються на слух різними за гучністю. При великих рівнях інтенсивності (80 дБ і вище) із збільшенням інтенсивності звуку вухо реагує майже однаково на звуки різних частот чутного діапазону.

     Шум як професійний фактор спостерігається  у промисловості, на транспорті, у сільському господарстві тощо. З кожним роком збільшується кількість професій, пов'язаних із шумом, а зростаюча спеціалізація праці веде до збільшення тривалості його впливу на людину.

     У машинобудуванні високий рівень шуму спостерігається при обробці металів різанням. Найвищий рівень шуму — у цехах холодного висаджування (101-105 дБ), цвяхівних (104-110 дБ), полірування швів (115-117 дБ), токарно-револьверних (84-88 дБ), фрезерних верстатів (93-95 дБ). На робочих місцях ковалів-штампувальників рівень шуму становить 110-115 дБ. Інтенсивний шум з'являється при обрубуванні та очищенні лиття, роботі пневматичних трамбівок, вибивних решіток тощо. У гірничорудній і вугільній промисловості шум, що утворюється відбійними молотками, за рівнем інтенсивності досягає 92-109 дБ, під час роботи пневматичних перфораторів — 114-127 дБ. У текстильній промисловості найвищий рівень шуму у ткацьких цехах (94-104 дБ), на робочих місцях швачок-мотористок швейних фабрик він становить 90-95 дБ.

     Отже, експлуатація різноманітних машин і механізмів у різних галузях промисловості супроводжується виробничим шумом, що різниться інтенсивністю і спектральним складом.

     Вплив шуму на організм людини часто посилюється  й іншими виробничими факторами: вібрацією, інфра- і ультразвуком, несприятливим мікрокліматом, токсичними речовинами, випромінюванням тощо. На сучасному виробництві шум часто є причиною зниження рівня працездатності, підвищення рівня загальної і професійної захворюваності, частоти виробничих травм.

     Шум як стрес-фактор є загальнобіологічним  подразником, який негативно впливає  на всі органи і системи організму. У разі тривалого систематичного впливу шуму може виникнути патологія з переважним ураженням слуху, центральної нервової і серцево-судинної систем. В основі змін лежить складний механізм нервово-рефлекторних і нейрогуморальних порушень, які можуть призвести до порушення регуляторних процесів з боку центральної нервової системи.

     Вплив шуму на організм умовно поділяють  на специфічний, що викликає зміни в  органі слуху, і неспецифічний, який викликає зміни в інших органах  і системах. Шум є однією з найчастіших  причин зниження слуху нейросенсорного  характеру, приглухуватості — поширеного виду патології.

     Шум як звуковий подразник впливає не лише на слуховий аналізатор, а й на інші органи, зокрема переддверно-завитковий. Це відбувається внаслідок того, що потік акустичної енергії великої інтенсивності викликає коливання рідини не тільки у завитку, а й у переддвер'ї і напівкруглих каналах.

     Тривалий  шум через провідні шляхи слухового  аналізатора впливає на відділи  головного мозку, порушуючи процеси  вищої нервової діяльності людини. Спостерігаються зміни функціонального  стану нервової системи у вигляді  астенічних реакцій та астено-вегетативного синдрому з характерними скаргами на головний біль, швидку стомлюваність, подразливість, порушення сну, загальне нездужання, зниження працездатності тощо.

     У працівників з невеликим стажем роботи зміни з боку нервової системи  спостерігаються частіше, ніж у  слуховому аналізаторі. У них  з'являється головний біль, апатія, підвищуються стомлюваність, подразливість. У працівників із стажем роботи 10 років і більше ці зміни посилюються, виявляються стійкі ознаки астено-вегетативного синдрому за гіпертонічним, гіпотонічним і кардіальним типами. В окремих випадках спостерігаються зміни психомоторної працездатності, емоційної сфери і розумової діяльності працівників, сповільнюється швидкість психічних реакцій, послаблюється пам'ять, знижується темп розумової праці, її якість і продуктивність; порушуються концентрація уваги, точність і координація рухів; змінюються секреторна і моторна функції травного каналу; порушується обмін речовин (основний, білковий, вуглеводний, жировий, електролітний тощо); змінюється функціональний стан серцево-судинної системи. Ступінь вираженості гіпертензивної дії шуму і порушень гемодинаміки залежить від інтенсивності, тривалості, спектра дії, а також від індивідуальних особливостей людини і супутніх факторів виробничого середовища.

     За  санітарними нормами шум класифікується так:

     - за характером спектра — широкосмуговий з безперервним спектром більш як одна октава і тональний, у спектрі якого спостерігаються значні дискретні тони;

     - за характеристикою часу — постійний, рівень звуку якого за восьмигодинний робочий день змінюється щонайбільше на 5 дБ, і непостійний, рівень звуку якого за робочий день такої самої тривалості змінюється більш як на 5 дБ.  
 

     Непостійний шум, у свою чергу, поділяється на:

     - коливний, рівень звуку якого безперервно змінюється;

     - переривчастий, рівень звуку якого східчасте змінюється (на 5 дБ і більше), причому тривалість інтервалів, протягом яких рівень звуку залишається постійним, становить 1 с і більше;

     - імпульсний, що складається з одного або кількох звукових сигналів, кожний тривалістю менше 1 с.

     За  санітарними нормами 80 дБ — допустимий рівень шуму на постійних робочих місцях у виробничих приміщеннях і на території підприємства.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Гігієнічне  нормування шуму:

     Нормування  шуму здійснюється згідно з ГОСТом 12.1.003-83* ССБТ. При нормуванні використовуються два методи:

     1) нормування за граничним спектром  шуму;

     2) нормування рівня звуку у ОБА.

     За  першим методом нормування шуму визначається у діапазоні від 22,5 до 11520 Гц. Це пов'язане з тим, що звуки з частотами нижче 22,5 Гц та вище 11520 Гц спроможні чути менше 1% людей. Весь зазначений діапазон поділяється на 9 октавних смуг (рис. 3.6), яким відповідають вирази:

Для третинооктавної  смуги:

     Термін "октава" (звідси - "октавна смуга") прийшло до акустики з музики, де було помічено, що якість звуку повторюється при подвоюванні частоти. Іншими словами, октава - це безрозмірна одиниця  частотного інтервалу, яка дорівнює інтервалу між двома частотами, з яких верхня гранична частота вдвічі більша від нижньої. Октава може бути поділена на три третинооктави, для яких справедливі вже наведені вирази.

     Характеристикою стійкого шуму на робочих місцях є рівні звукового тиску в октавних смугах у дБ.

     Шум на робочих місцях не повинен перевищувати допустимих рівнів, значення яких наведені у ГОСТІ 12.1.003.83*. Сукупність допустимих рівнів звукового тиску має назву "граничний спектр" (ГС). Граничні спектри - це спрощені криві однакової гучності. Характеристикою, а одночасно й індексом граничного спектра є рівень звукового тиску в октавній смузі 1000 Гц. Частота 1000 Гц в акустиці є стандартною частотою порівняння.

     Нормування  рівня звуку застосовується для орієнтовної оцінки шуму на робочому місці. У цьому разі допускається за характеристику стійкого шуму на робочому місці приймати рівень звуку в дБА, що вимірюється за шкалою "А" шумоміра, частотна характеристика якої імітує криву чутності вуха людини. Рівень звуку LА, дБА пов'язаний із граничним спектром (ГС) залежністю

     Як  нормативний рівень шуму на постійних робочих місцях та на території підприємств запроваджено гранично допустимий рівень звуку 80 дБА, який забезпечує відсутність ризику втрати слуху і практично не впливає на працездатність та стан здоров'я. Гранично допустимий рівень звуку для житлових кімнат квартир у нічний час згідно з СН № 3077-84 становить 30 дБА. Для зменшення шуму в житлових будинках у державних санітарних нормах на інженерне обладнання та електропобутову техніку запроваджуються вимоги з обмеження шумності.

     Для забезпечення нормальних умов праці  та відпочинку людей ГОСТ 27436 та ОСТ 27.004.022-86 нормують основний для міської  забудови шум транспорту, який не має  перевищувати: для легкових автомобілів 77 дБА, вантажних автомобілів - 79-84 дБА; автобусів - 83 дБА; мотоциклів, моторолерів  та мопедів - 85 дБА. Критерієм гігієнічної оцінки нестійкого шуму є еквівалентний (щодо енергії) рівень звуку широкосмугового, стійкого та неімпульсного шуму, який чинить на людину такий же вплив, як і нестійкий шум (LАекв, дБА). Цей рівень вимірюється спеціальними інтегрувальними шумомірами або розраховується за формулою:

     де L1 — рівень звуку класу і; ti - відносний час впливу шуму класу Li,% від часу вимірювання. Вимірювання шуму здійснюється спеціальними приладами - шумомірами (рис. 3.7).

     Згідно  ДСН 3.3.6-037-99, ГОСТ 12.003-83, ССБТ "Шум. Загальні вимоги безпеки »і СН 32.23-85 « Санітарні норми допустимого шуму на робочих місцях» , допустимі рівні звукового тиску на робочих місцях слід приймати для широкосмугового шуму за таблицею 2.5.1.

     Для непостійного - на 5 дБ менше значень  наведених в таблиці 2.5. 1.; для  шуму, який утворюється в результаті кондиціонування або вентиляції повітря в приміщеннях - на 5 дБ менше  значень, зазначених в таблиці 2.5.1.

     Таблиця 2.5.1.

     Допустимі рівні шуму

     Рівень звуку, який створюється підприємством або транспортом на території житлової забудови, визначається санітарними нормами, а нормування шуму в житлових будинках та будівлях громадського призначення - за СНиП 2-12-77.

     З урахуванням тяжкості і напруженості праці допустимі рівні шуму повинні відповідати значенням, наведеним в таблиці 2.5.2.

     Шум у навчальних аудиторіях, читальних  залах не повинен перевищувати 55 дБА, а на вулиці більше 70 дБА. Допустимий рівень шуму на вулиці вдень не повинен перевищувати 50 дБА, вночі - 40 дБА.

     Допустимий  рівень шуму в житлових приміщеннях не повинен перевищувати вдень - 40 дБА, а вночі - 30 дБА.

     Рівень шуму в 110 дБА веде до порушення слухових органів, ураження центральної нервової системи, ослаблення захисних функцій організму. Забороняється наближатися без засобів захисту до зон схильним до дії шуму 135 дБА. Рівень шуму в 140 дБА викликає больові відчуття, в 155 дБА викликає опіки, в 180 дБА - смерть.

     Таблиця 2.5.2.

Рівні звуку на робочих місцях при виконанні робіт різної категорії важкості та напруженості

Прилади для вимірювання  шуму:

     Для вимірювання шуму застосовують мікрофони, різні прилади шумоміри. У шумомірах звуковий сигнал перетворюється в електричні імпульси, які посилюються і після фільтрації реєструються на шкалі приладом і самописцем.

     Для вимірів рівнів звукового тиску і звукової інтенсивності використовують наступні прилади: шумомір типу Ш-71 з октавних фільтрами ОФ-5 і ОФ-6; шумомір PS 1-202 з октавних фільтрами OF -101 фірми RET (Німеччина); шумоміри типу 2203, 2209 з октавних фільтрами типу 1613 фірми «Брюль», «Кер» (Данія); вимірювачі шуму і вібрації ИШВ-1 і ВШВ-003.

     Шумові  характеристики технологічного обладнання визначають на відстані 1 м від контуру  машин. На робочому місці вимір шуму слід проводити на рівні вуха (на відстані 5 см від нього), коли робочий знаходиться в основній робочій позі.

     Сучасні шумоміри мають коригувальні частотні характеристики «А» і «Лін». Лінійна  об'єктивна характеристика (Лін) використовується при вимірюванні рівнів звукового тиску в октавних смугах 63 ... 8000 Гц - по всьому частотному діапазону.

     Для того щоб показники шумоміра наближалися  до суб'єктивних відчуттів гучності, використовується характеристика шумоміра «А», яка приблизно відповідає чутливості органу слуху при різної гучності. Діапазон роботи шумоміра 30 - 140 дБ. Частотний аналіз шуму виробляється шумоміром з приєднаним аналізатором спектру (набір акустичних фільтрів). Кожен фільтр пропускає вузьку смугу частот звуку, яка визначається верхньою і нижньою межею октавних смуг. При цьому у виробничих умовах реєструється лише рівень звуку в дБА, а спектральний аналіз ведеться по магнітофонного запису шуму.

     Засоби  і методи захисту  від шуму:

     Боротьба  з шумом здійснюється різними методами та засобами:

1. зниження потужності звукового випромінювання машин і агрегатів;
2. локалізація дії звуку конструктивними і планувальними рішеннями;
3. організаційно-технічними заходами;
4. лікувально-профілактичними заходами;
5. застосуванням засобів індивідуального захисту працюючих.

     Умовно  всі засоби захисту від шуму поділяються на колективні та індивідуальні.

     Колективні  засоби захисту:

     - Засоби, що знижують шум у джерелі; 

     - Засоби, що знижують шум на  шляху його розповсюдження до об'єкта, що захищається.

     Зменшення шуму в джерелі виникнення є найбільш ефективним і економічним, (дозволяє знизити шум на 5-10 дБ):

• усунення зазорів у зубчастих з'єднаннях;
• застосування глобоідних і шевронних сполук як менш гучних;
• широке використання, по можливості, деталей з пластмас;
• усунення шуму в підшипниках;
• заміна металевих корпусів на пластмасові;
• балансування деталей (усунення дисбалансу);
• усунення перекосів у підшипниках;
• заміна зубчастих передач на кліноременниє;
• заміна підшипників кочення на ковзання (15дБ) і т.д.

     Для зменшення шуму в арматурних цехах  доцільно: використання твердих пластмас для покриття поверхонь, що стикаються з арматурної дротом; установка пружних  матеріалів у місцях падіння арматури; застосування вибропоглощающих матеріалів в огороджувальних поверхнях машин.

     До  технологічних заходів зниження рівня шуму в джерелі відносяться: зменшення амплітуди коливань, швидкості і т.д.

     Засоби  і методи колективного захисту, які знижують шум на шляху його поширення поділяються  на:

• архітектурно-планувальні;
• акустичні;
• організаційно-технічні.

     Архітектурно-планувальні заходи щодо зниження шуму.

1. З точки зору боротьби з шумом в містобудуванні при проектуванні міст необхідно чітко здійснювати поділ території на зони: сельбищну (житлову), промислову, комунально-складську та зовнішнього транспорту, з дотриманням згідно з нормативами санітарно-захисних зон при розробці генплану.
2. Правильне планування виробничих приміщень повинна виробляється з урахуванням ізоляції приміщення від зовнішніх шумів і галасливих виробництв. Виробничі будівлі з галасливими технологічними процесами слід розміщувати з підвітряного боку по відношенню до інших будівель і житлового селища, і обов'язково торцевими сторонами до них. {Взаємна орієнтація будинків вирішується так, щоб сторони будинків з вікнами та дверима були проти глухих сторін будівель. Віконні отвори таких цехів заповнюються склоблоками, а вхід робиться з тамбурами і ущільненням по периметру.

3. Найбільш  гучні та шкідливі виробництва рекомендується комплектувати в окремі комплекси  із забезпеченням розривів між окремими ближніми об'єктами відповідно до санітарних норм. Всередині приміщення також об'єднуються з галасливими технологіями, обмежується кількість робітників піддаються впливу шуму. Між будівлями з галасливою технологією та іншими будівлями підприємства необхідно дотримуватися розриви (не менше 100 м). Розриви між цехами з галасливою технологією та іншими будинками слід озеленити. Листя дерев і чагарників служить гарним поглиначем шуму. Нові залізничні лінії та станції слід відокремлювати від житлової забудови захисною зоною шириною не менше 200 м. При влаштуванні вздовж лінії шумозахисних екранів мінімальна ширина захисної зони дорівнює 50 м. Житлова забудова має розташовуватися на відстані не менше 100 м від краю проїжджої частини швидкісних доріг.
4. Галасливі цехи слід концентрувати в одному-двох місцях і відокремлювати від таких приміщень розривами або приміщеннями, в яких люди перебувають нетривалий час. У цехах з гучним устаткуванням необхідно правильно розмістити верстати. Слід розташовувати їх таким чином, щоб підвищені рівні шуму спостерігалися на мінімальній площі. Між ділянками з різним рівнем шуму влаштовують перегородки або розміщують підсобні приміщення, склади сировини, готових виробів і т.п. Для підприємств, розташованих у межах міста, найбільш галасливі приміщення розташовують у глибині території. Зниження рівня шуму на території житлової забудови проводиться і архітектурно-планувальними рішеннями (розриви, прийоми забудови), пристрій шумозахисних споруд (екранів, шумозахисних смуг озеленення). Профілі вулиць зі спорудами, що екранують шум.
5. Раціональне розміщення акустичних зон, режиму руху транспортних засобів і транспортних потоків.
6. Створення шумозахисних зон.

2. Вплив параметрів мікроклімату на самопочуття людини

На відміну  від мікроклімату житла та громадських  споруд  мікроклімат виробничих приміщень характеризується значною  динамічністю і залежить від коливань зовнішніх метеоролічних умов, часу доби та пори року, теплофізичних особливостей технологічного процесу, умов опалення та вентиляції.

Мікроклімат виробничих приміщень, в основному, впливає  на тепловий стан організму людини та її теплообмін з навколишнім середовищем.

На сьогоднішній день основним нормативним документом, що визначає параметри мікроклімату є ГОСТ 12.1. 005-88. Вказані параметри  нормуються для робочої зони  - простору, обмеженого по висоті 2 м. над  рівнем підлоги чи майданчика, на якому  знаходяться робочі місця постійного або тимчасового перебування.

Суттєвий вплив  на стан організму працівника, його здатність працювати здійснює мікроклімат  у виробничих приміщеннях, під яким розуміють клімат внутрішнього середовища цих приміщень, що визначається діючою на організм людини сукупністю температури, вологості, руху повітря, атмосферного тиску та газового составу повітря.

     Температура повітря ( t, С°) є одним з основних параметрів, що характеризують його тепловий стан (ступінь нагріву), тобто кінетичну енергію молекулярних рухів.  
Вологість повітря. У виробничому приміщенні оцінюється відносною вологістю (70 %), що представляє собою відношення абсолютної вологості до максимально можливої при даній температурі. Здатність людського організму підтримувати постійну температуру в межах 36,7 С° зумовлена його терморегулятивною діяльністю. Зниження температури може зумовити переохолодження організму людини.

Швидкість (рухливість) повітря (V, м/с) оцінюється вектором усередненої швидкості переміщення повітряних потоків (струменів) під дією різних сил, що спонукають. Швидкість руху повітря в приміщенні повинна бути в наступних межах: 0,1-0,5 м/c при загальній вентиляції 0,7-2,0 м/c при місцевій вентиляції. Коли в приміщенні є не більше 9% кисню, то може настати смерть внаслідок аноксемії кисневого голодування тканин організму. При 83% азоту відчувається задуха, а при 93% настає смерть від нестачі кисню. Допустима норма вуглекислого газу в приміщенні – 0,2% , на робочих місцях – 0,5%. При вмісті кисню в повітрі робочої зони від 19,5% до 20% забезпечується нормальне самопочуття людського організму. Підвищення швидкості руху повітря погіршує самопочуття, оскільки сприяє підсиленню конвективного теплообміну та процесу тепловіддачі при випаровуванні поту.  
Під атмосферним тиском (Р, мм. рт. ст.) розуміється модуль величини, що характеризує інтенсивність сил, обумовлених масою вище розташованого стовпа повітря на одиницю поверхні. Нормальним прийнято вважати тиск, рівне 1013,25 гпа (760 мм. рт. ст.) Для перерахування в гектапаскалі тиску, вираженого в мм. рт. ст., користуються співвідношенням Р, гПа = 4/3Р, мм.рт.ст.  
На життєдіяльність працюючого великий вплив виявляє газовий состав повітря. Повітряне середовище, у якому живе й працює людей, являє собою природню багатофазову суміш, з якої полягає атмосфера (на рівні землі). Основними компонентами сухого повітря (%, за обсягом) є: азот - 78,084; кисень - 20,9476; аргон - 0,934; вуглекислий газ - 0,0314 і ін. гази й домішки - 0,003. Водяна пара становить у середньому від 0,2 до 2,6 %. Повітря такого состава найбільш сприятливий для подиху.  
Поряд з хімічним складом, важливо також, щоб повітря мало певний іонний состав.  
У повітрі втримуються негативні й позитивні іони. "Свіжість" (ступінь іонізації повітря визначається кількістю й видом іонів. Зустрічаються т.зв. дрібні й великі іони. Дрібні іони – це групи молекул, ті, що зібралися навколо зарядженого центру, що й зберігають певне відстань від центру. Великі іони групуються навколо нуклеонов (Нуклеон - загальна назва для протона й нейтрона). Іони виділяються в ґрунті з радіоактивних елементів під впливом сонячних і космічних променів.  
Підвищена концентрація дрібних іонів спостерігається в т.зв. "свіжому" повітрі. Концентрація дрібних іонів зменшується вночі, узимку, у хмарну погоду й у багатолюдних приміщеннях. Для збереження сприятливої концентрації дрібних іонів у повітрі приміщень на рівні зовнішнього повітря потрібен шестиразовий обмін повітря в порівнянні з повітрообміном для видалення т.зв. "дурних запахів".  
Дрібні негативні іони (іони кисню повітря) сприяють розумовій роботі. Дрібні позитивні іони підсилюють обмін речовин в організмі, але зменшують продуктивність розумової роботи, викликають головний біль і дратують слизуваті оболонки носа. Виникненню дрібних позитивних іонів сприяють гарячі опалювальні радіатори й відкриті спіралі електричних опалювальних приладів.  
Великі іони фізіологічного впливу не виявляють. Повітря робочої зони рідко має наведений вище состав, тому що в результаті різних виробничих процесів у повітря виділяються пари, гази, тверді й рідкі частки всяких, у тому числі й шкідливих речовин.  
Метеоумови виробничого середовища значно впливають на протікання життєвих процесів в організмі людини і є важливою характеристикою санітарно-гігієнічних умов праці.