Діяльність братств в Україні

План.

1.Вступ.

2. Діяльність братств в Україні.

3. Церковні братства у боротьбі за українську православну церкву.

4.Висновок.

5.Список використаної  літератури.

Вступ.

В історії нашої країни XVI-XVII ст. були періодом складних економічних  перетворень і політичних подій, коли міцніла і розвивалась Російська  держава, а на Україні точилася боротьба народних мас проти феодального, польсько-шляхетського поневолення  і католицизму. Визвольні селянські  війни під керівництвом Богдана  Хмельницького закінчилися великою  за своїм історичним значенням подією – Переяславською радою, яка в  січні 1654 року прийняла рішення про  возз’єднання України з Росією. Рішення Переяславської ради знаменувало  здійснення споконвічних прагнень та сподівань українського народу і  було поворотним етапом в його історичному  житті.

Діяльність братств в Україні.

В 1530-1540 рр. українське та білоруське міщанство, бажаючи мати легальну форму  для своєї організації, скористалося старовиною братською організацією. За умов польського панування існувала потреба пристосувати братську організацію  до нових умов міського життя й  устрою. Ремісничо-цехова форма підходила  для цього найкраще. Зміст цих  братств лишався давній - релігійно - благодійницький. Однак релігійно - національна ситуація в Україні  після Люблінської унії 1569 р. і  Берестейської унії 1596 р. породила нову форму братської діяльності. Відтепер першочерговим завданням братств  була охорона українського православ'я  від латинізації і наступного ополячення українського народу. Братства, як всецерковний громадський голос, виступали перед судами і самим королем в обороні Православної церкви. Складали протести проти неправних дій уніатів та їх прихильників до судових актових книг, судилися за церковне майно, складали петиції до сеймів. Стаючи на захист Православної церкви, братства взаємодіяли між собою .У своїй боротьбі братства широко використовували школи, друкарні і молодіжні організації – «Младенческие братства». Особливу увагу вони приділяли створенню шкіл. Братські школи – це українські національні навчальні заклади в XVI – XVIII ст. Вони почали створюватися у 80 – х роках XVI ст.; їх організовували й утримували церковні братства з метою зміцнення православ’я. Першу братську школу заснувало Успенське братство у Львові (1586). За її зразком створювалися братські школи в різних містах України. В першій половині XVII братські школи засновувалися і в деяких селах. Найвідомішими були: Віленська (1592), Мінська (1592), Дубнівська (1604), Замостівська (1606), Брестська (1615), Київська (1615),

Луцька (1624), Полоцька, Могилівська, Кам’янець – Подільська, Вінницька та інші. Вищі вчителі братських шкіл були авторами підручників, наприклад, Лаврентій Зизаній написав «Грамматику словянского язика» (1596), Мелетій Смотрицький – «Грамматику словенскую» (1613). Про досвід роботи братських шкіл України знав великий чеський педагог Я.А. Кменський.

Поступово братська організація  набуває всестанового характеру. Маючи  в своєму складі родовитих і заможних людей, братства набирають політичної ваги.

Перша згадка про братства в Україні сягає ще 15 століття . Тоді ремісники в містах створювали цехові товариства ( кравців, ткачів, ковалів  тощо,) - фахові об'єднання, які відстоювали  свої виробничі інтереси. З часом  діяльність братств набула релігійно-благодійних  ознак. Серед основних завдань братств  було опікування братською церквою, а також забезпечення її матеріальних потреб, піклування про хворих ,надання  допомоги вбогим.

Перше відоме нам православне  братство було засноване 1453 р. у Львові при храмі Успіння Божої Матері.

На той час воно було суто релігійно - благодійним і лише наприкінці 16 ст. основною його діяльності стає оборона православної віри і  рідного народу.

Саме у Львові постала  гостра потреба захисту рідної культури, бо тут українці, І міщанство зокрема, найбільше потерпали від чужого поневолення.В середині 16 ст. у Львові точилася боротьба за відновнену православну єпископію, на яку заказів католицький арцибіскуп.

Тим часом посилились утиски та обмеження українського міщанства, яке протягом 16 ст. дуже збільшилося  і зміцніло. Потреба у культурно - освітній праці для піднесення національного життя зумовила долучення найбільш активної частини братчиків до просвітництва, письменської роботи та оборони рідної школи. Вони доводили, що церква без освіти, а отже і без школи - безсила.

Наприкінці 1585 гор. до Львова приїхав Антіохійський патріарх Йоаким, і братчики. звернулися до нього з проханням заохотити українську громадськість допомагати братству у створенні школи для навчання дітям всякого стану. Патріарх видав окружну грамоту і разом з владикою Гедеоном закликав усіх

православних до цієї справи.

В цей час було затверджено  братський устав - сукупність правил, яких мав дотримуватися кожен  член Львівського братства. Братчики вважали за потрібне скасувати братські бенкети ( що досі відбувалися), зробити  братські сходини більш корисними  з освітнього і релігійного боку .(братчики мали читати духовну літературу і вести серйозні дискусії), слідкувати за добрим життям своїх членів. Кожен, хто не дотримувався братського уставу , із братства виключався. Патріарх Йоаким був дуже втішений настроями і правилами братчиків, тому надзвичайно розширив права і повноваження Львівського та інших братств в житті української Православної церкви. Відтепер Львівське братство мало стати центром братської організації, що охоплювала всю Україну. Братства мали слідкувати за благочестивим життям духовенства. Без погодження з ними не могло відбуватися висвячення архієреїв та єпархіями. Саме церковні братства започаткували і зміцнили соборноправний устрій в управлінні Церкви. 1589р. царгородський патріарх Єремія підтвердив розпорядження Йоакима і затвердив право братств на духовну цензуру.

До найбільш діяльних церковних  братств належали :Київське Богоявленське, Віленське,Свято-Духівське, Св. Миколая в Бресті, Острозьке, Пинське, Кремьянецьке, Гощанське а також братства у містах Володимирі, Нільську, Замості,Степанське при соборній церкві Св. Трійці у містечку Степані на Волинському Поліссі.

Підтримка братств збоку  патріархів та розширення їх прав обумовили  надання Львівському братству ставропігії ( вилучення братств з-під влади  єпископа та поставлення в безпосередню залежність від патріарха )

Не менш плідною була діяльність Луцького Хрестоздвиженського братства. Історичні обставини на час його створення були вкрай несприятливі. По Берестейській унії всі головні храми Луцької єпархії були запечатані і на Волині розпочалось відкрите гоніння православних . Історичні джерела про братства існують з 1617го р.,але процес його формування тривав і раніше. Першим ктитором Луцького братства був ігумен Чернчицького Свято-Преображенського монастиря Герасим Микулич (в схимі Григорій). Підписи під першим офіційним документом братства свідчать про перевагу осіб духовного сану в лавах братчиків. Але через 2 роки, коли король Сигізмунд 3 дав грамоту на діяльність братської школи і притулку, до братства долучається

найбільш відома українська правозаславна шляхта Волині: Гулевичі, Пузини. Киселі та ін.. Діяльність братства була освітньою, благодійницькою та емісійною. На кошти братства було збудовано братський храм Чесного Хреста, а 1624 го р.засновано при ньому братський спільножитний монастир.З 1623-го р. Луцьке Хрестоздвиженське братство має статут та ставропігію від Константинопольського патріарха. З 1617-го р при братстві діяла школа, збудована за взірцем латинського колегіуму. Луцьке братство заснувало притулок для немічних, хворих. Сиріт і бездомних. Ними братчики опікувалися як рідними. Все це ставало прикладом великої християнської братської любові. Слід зазначити, що опікуном Луцького Хрестоздвиженського братства був великий митрополит Київський Петро Могила.

Окремою сторінкою діяльності братств в Україні і на Волині зокрема були так звані молодечі братства, або як їх названо в  грамоті єпископа Львівського Гедеона  Балабана від "9 грудня 1606 року", "братство младечеське".

Молодече братство Св. Юрія постало в Луцьку при Чеснокресному братстві в 1632 ому р. благословення Київського митрополита Ісаї Косинського. Благословив молодече братство і Константинопольський патріарх.

У грамоті Єрусалимського патріарха Феофана до Київського братства зокрема сказано :"Оцим посланням, нашим благословляємо і  наказуємо, щоб ті, хто впишеться  до цього молодечого братства , твердо стояли у вірі і мали устрій згідно з порядком братства старшого."

Але митрополит Київський Іеонія того ж 1632-го р. затвердив для Луцького молодечого братства Св. Юрія окремий статут.

Митрополит Петро Могила заповідав братчикам :" в усіх цнотах християнських тривати, вести  життя чисте і без пороку, щиро заховувати братолюбіє.,чим прославити Господа. Дух гордості, пихи, ненависті і помсти нехай не має до вас найменшого доступу, нехай же перебуває посеред вас дух покори і послуху Христових, особливо ж належної поваги до старших і батьків ваших."

Тогочасна освітня діяльність займала чільне місце в праці  об'єднаних в молодечі братства юнаків та дівчат.( серед членів молодечих  братств було багато учнів і випускників  братських шкіл) .Молодечі братства разом зі старшими опікувалися хворими, каліками, вбогими, братськими бібліотеками, займались мисійною діяльністю.

За настановами митрополита  Ісаї Копинського, юнаки мали обрати для себе "отця духовного", який би був присутній на їхніх зібраннях, а також двох членів старшого братства для порядку; поради і настанови яких були б корисні на зібраннях."Єретика-чоловіка, тобто "уніата уникайте, не спілкуйтесь з ним. - наставляв Ісая.

Молодечі братства створювались і діяли і при інших православних старших братствах, зокрема при  Київському та Львівському.

Так Грамотою від 17 травня 1620 р. патріарх Феофан благословив утворення при Київському Богоявленському братстві окремого юнацького братства, старішому братству однодумного і підпорядкованого.

Як уже зазначалось. Братства пильнували доброго морального життя  своїх членів і в разі важливих переступів проводився "братський суд". Якщо хтось нехтував братським судом, того мали судити як неслухняного сина церкви. Коли і тоді не мав смирення, то його , як "язичника і митаря ", за словами Христа , мали зовсім відлучити від Церкви, про що священик сповіщав у храмі. Дотримуючись церковно-братської дисципліни, старші в братстві накладали покарання на винних, що були різного характеру: грошевого або чисто спокутного, дисциплінарного( стояння в притворі церкви, відсиджування на церковній дзвіниці та інш.).

Неабияку роль у розвитку освіти і культури в Україні у  першій половині XVII ст. відіграла Київська братська школа підвищеного типу, яка пройшла шлях від школи  через колегію до академії.

Це одна з найвизначніших братських шкіл в Україні у XVII ст., яка була заснована Київським  Богоявленським братством у 1615 році, її статут затверджений у 1620 році за зразком Львівської братської школи.

Всі подані вище заходи братств  сприяли духовному зростанню  їх членів, що позначалось на загальній  картині християнського життя українського народу (з огляду на значне поширення  руху).

Велика кількість тогочасних хроністів засвідчує значне духовне  і культурне піднесення в Україні  у 1 пол. 17 ст. чому безпосередньо сприяли  православні церковні братства.

Церковні  братства у боротьбі за українську православну церкву.

Вивчення історичного  минулого свідчить, що література, мистецтво  та інші прояви культурного життя  ставали могутніми факторами  суспільного прогресу лише тоді, копи вони ревно служили народові, виражали інтереси народних мас. У цьому відношенні заслуговує на увагу й історія братств - громадських організацій міського й частково сільського населення України, які в XVI-XVIII стт. відіграли чималу роль в суспільно-політичному житті українського народу.

Початок церковних братств  криється в глибокій давнині - в Ігнатієвім літописі під кодом 1134 та 1159 уже згадуються церковні "братчики" як давно існуючі. Це були громадські організації при  церкві, що мали вузькі церковні завдання і до XV ст. нічим особливим себе не виявляли. Помітне оживлення діяльності старих братств наступило в XV ст. в Польсько-Литовській державі. Багато причин склалося тут на те, а головні  з них були: значне оживлення релігійного  життя в Польщі, викликане релігійними  рухами в Європі, особливо ж рухом  Гусистів і помітне збагачення й підсилення міськими мешканцями. Під впливом Магдебурзького права, яке панувало тоді в Польщі, міщанство почало гуртуватися в різні цехові організації і з часом перетворилося в сильний клас, що мав велике економічне й політичне значення. За вимогою того часу ці міщанські цехові організації набрали виразного церковного забарвлення, бо старе розбурхане церковне життя вимагало їхньої діяльної участі в церковних справах. У Литві та Польщі поряд жили дві великі Церкви - Католицька та Православна, причому перша рано виявила бажання підпорядковувати собі другу. Усе це й довело до того, що в XV ст. помітно ожила діяльність старих церковних братств, що тепер згуртовуються не тільки для внутрішньої церковної праці, але й для оборони своєї батьківської віри.

Історія зберегла нам вістку про два найбільші братства, це - найстаріше – Львівське Успенське братство, відоме з 1439 р. і друге - Віленське кушнірське - з 1458 р. XVI ст. ознаменувало себе піднесенням церковно-культурного руху не тільки Європи, а й Сходу. На Україні глибоко поширилися нові церковні ідеї. Наприклад, ідея про переклади Св. Письма на живу мову, про права цієї мови стосовно церкви і взагалі про більше наближення самої церкви до потреб, вимог життя. Сильне на той час міщанство наближається до церковної, діяльності і критично дивиться на тодішній церковний стан. А стан Православної Церкви в той час був дуже складний. Рядове духовенство в

більшості було малоосвічене, життя провадило "зазорне", моральний вплив на вірних був невеликий. Ще гіршою була справа з вищою церковною владою. Так зване право патронату давало змогу королівській владі впливати на "заповнення" всіх найвищих церковних посад - митрополитів, архиєпископів, єпископів та архимандритів багатих монастирів. Влада ця була католицької віри і стан православної віри її не обходив. А тому дуже скоро на вищих церковних посадах опинилися люди, що не знали суті Церкви. Така влада більше дбала про свої маєтки, аніж про Церкву. А між тим на Церкву все більше насувалася Реформація й розбивала її ряди. Православна інтелігенція сильно піддавалася нововірству й покидала батьківську віру . Це був надзвичайно дошкульний удар для Церкви, який примусив її стати до оборони. Не кращий стан був на той час й Католицької Церкви - духовенство її було зовсім малоосвічене, а вища церковна влада так само більше дбала про свої матеріальні користі. Але скоро прийшла допомога для цієї церкви - це були єзуїти, що десь близько 1568 р. появилися в Польщі. Вони досить швидко навели лад в Католицькій Церкві, а пізніше повели планомірний наступ на Православну Церкву. Кращі сини нашої Церкви відразу зрозуміли, яка величезна небезпека загрожує їхній Церкві, коли вони не змінять свого дотеперішнього життя, коли вони не візьмуться за саме духовне життя, за те, чим так швидко єзуїти вилікували Католицьку Керкву. Але хто міг цим зайнятися? Залежна й родовита інтелігенція опинилася спершу в таборі протестантському, а пізніше католицькому, вища духовна влада була непевна навіть у своїх релігійних переконаннях. Залишився один надійний клас - міщанство зі своїми церковними братствами, що мали значну матеріальну силу в своїх руках, але й мали незламну віру батьків у своїх душах. Отож, церковні братства й виступили як єдина сила не тільки на оборону Православної Церкви, але й на оживлення змертвілого життя її.

В новій своїй ролі - в  ролі оборонців батьківської віри - церковні братства виступають поволі ще в першій половині XVI ст., але повна  їх перебудова наступила, головним чином, в другій половині названого століття. Найперше активізувалися братства у  великих містах - Львові та Вільні, - а незабаром за ними закладаються церковні братства й у інших містах. Діяльність братства була дуже різноманітною. Хоч головні завдання їхньої праці  скрізь були однакові, проте кожне  з них розвивалося по-своєму , і самі статути їх не були однакові. Але вже в кінці XVI ст. братства охопили ціле церковно-релігійне життя, яке вже опинилося в їхніх руках. Моральне й церковно-релігійне

виховання було так само важливим завданням братства. У житті  братчиків панував незаперечний послух. На чолі братства стояли виборні  старші брати - голова братства, брат-скарбник (шафар), брат-ключник та ін. Кожна  їхня вказівка мусила бути виконана, а  невиконання каралося. До братства приймали всіх бажаючих, але вихід  із братства був утруднений. Старші брати пильно доглядали, щоб братчики проводили відповідне релігійно-моральне життя, а за провини публічно карали. Братство мало свій суд, і братчикам  не вільне було звертатися до суду коронного. Право суду забезпечене було деяким братствам навіть королівськими  привілеями. Усе це надзвичайно берегло  наш народ від винародовлення. Братства рано пізнали, що добра освіта - то найкраща їхня зброя для оборони батьківської віри. Ось через що вони звернули велику увагу на закладання добрих братських шкіл, найперше у великих містах, як Львів та Вільно, а потім і у менших. Власне церковним братствам належить велика честь найпершого заснування сталих шкіл, чого до них не було. На церковну проповідь братства звертали увагу. У всіх великих містах вони запроваджують посади фахових провідників, що дуже прислужилися справі оборони своєї церкви й віри. Братські проповідники багато зробили для розвитку українського проповідництва, написали й видрукували багато проповідей, які й сьогодні займають не останнє місце в історії української літератури: згадаймо хоча б проповіді Іоникія Галятовського, Антонія Радилоського, Лазаря Барановича та багато інших. Ось через це нема нічого дивного, що ПОВОЛІ патронат над церквами переходить до рук братств. На той час вони були єдині найміцніші оборонці. І тому зовсім природно було, коли більшість церковних справ опинилися в їхніх руках. Цей патронат визнали за братствами й східні патріярхи, а вони ж були тоді найбільші духовні авторитети на Сході.

Церковні братства в Польщі існували й протягам усього XVII ст., не зменшуючи своєї діяльності як національного  проводу. Після розділу Польщі з  початком XIX ст. з Православної Української  Церкви почали силою виводити все, чого не було в Російській Церкві. А тому потроху припиняється діяльність братств. Така була доля й значення Православних церковних братств у Польсько-Литовській державі. Цілі століття існували ці братства, котрі своєю відрадною діяльністю на користь церкви, батьківській вірі та нації писали ціліславні розділи до нашої історії. Як високоморальний братський союз вони і безпосередньо впливали на українську націю, а своєю культурно-просвітницькою діяльністю підносили освіту всієї нації. В часи, коли нам

загрожувала найбільша небезпека  винародовлення, це був найміцніший народний провід, до якого й рівняти не можна сучасного партійного проводу.

Висновок.

  Отже, церковні братства  – це національно-релігійні громадські  організації православних міщан  в Україні і в Білорусі, які  виникли в XVI ст. Хоча братські  громади й створювалися при  церквах, але функції їх не  були лише релігійними. Церковні  братства захищали інтереси українського  населення, мали свою власність,  яку використовували ля надання  матеріальної допомоги своїм  членам. При церковних братствах  існували виробництва, школи,  шпиталі. Лише Львівське церковне  братство з 1585 по 1722 рр. видало 32 237 букварів, 500 граматик та багато  інших книг. Ідеологи братського  руху критикували тих православних  ієрархів, які претендували на  необмежену владу в церкві  і зрадили звичаї, мову, віру, політичні  орієнтації свого народу.

   Церковні братства  також брали активну участь  у боротьбі українського народу  проти національно-релігійного гніту  з боку польської шляхти і  католицької церкви. Братства прагнули  перетворити православну церкву  у знаряддя зміцнення свої  соціально-політичних позицій в  суспільстві. Значну роль в  цьому відіграли Київське, Львівське,  Луцьке, Городоцьке церковні братства.

Українська церква, церковні братства, діяльність братських шкіл стали епохальним явищем в історії  українського шкільництва, що забезпечило  його дальший бурхливий розвиток. Вони виплекали й перед усім світом показали нову генерацію освічених  людей України, творчих інтелектуалів, палких патріотів, мужніх захисників свого  народу від нашестя польських  колонізаторів, носіїв і пропагандистів ідей української державності, будителів українського національного відродження, утвердження людської гідності українця, почуття поваги до представників інших народів.

Список  використаної літератури:

1.Мельничук О.С. Історія педагогіки України. – К., 1998.

2.Коба Л.А. Братські школи в Україні; XVI – XVII ст.// Початкова школа. – 1994.

3. Історія України. О.Д. Бойко. Київ 1999.

4. Марія Колесник, "Українські православні братства. Історія їх виникнення та діяльність".

5.О. Субтельний. Україна. Історія.-К. 1993.