Діяльність іноземних банків в Україні

План

Вступ

1. Теоретичні аспекти діяльності іноземних банків в Україні
2. Фінансовий аналіз діяльності іноземних банків в Україні
3. Операційний аналіз діяльності іноземних банків в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

В умовах глобалізації невідворотним процессом стає підвищення ролі універсальних іноземних банків в Україні. Посилення міжнародного руху банківського капіталу вимагає зваженої державної  регуляторної політики, спрямованої на запобігання впливу світових  фінансових криз та мінімізації ризиків залежного розвитку банківської системи України. Актуальною стає побудова ефективної національної системи регулювання іноземних банків, що передбачає вирішення накопичених проблем як на стратегічному, так і на тактичному рівні.

Протягом багатьох років  у незалежній Україні не вщухають дискусії про корисність або шкідливість  іноземного капіталу в банківській  системі України. "Ліберали" відстоюють відкритість банківської системи до припливу іноземного капіталу, який сприяє підвищенню капіталізації, міжбанківської конкуренції, розширенню якості та асортименту банківських послуг.

"Протекціоністи" натомість  вважають, що зростання частки  іноземного капіталу в банківській  системі викликає посилення її  геополітичної залежності та  вразливості до впливу дестабілізуючих  зовнішніх факторів.

Тому, перш ніж висловлювати радикальні заяви про негативний чи позитивний вплив іноземного банківського капіталу на банківську систему, доцільно виявити головні фактори, що визначають даний вплив і закладені в сутнісних характеристиках іноземних банків, а також виділити основні напрямки та особливості їхньої діяльності в Україні.

1. Теоретичні аспекти діяльності іноземних банків в Україні

За кордоном оцінкою впливу іноземних банків на фінансовий сектор приймаючих країн займається багато науковців. Так, Р.Левін проаналізував взаємозв’язок фінансової лібералізації й ефективності банківської діяльності, зробивши висновок про те, що більша частка іноземних банків у капіталі банківської системи підвищує її загальну ефективність завдяки зменшенню накладних витрат банків.

Дж.Капріо і П.Гонахан, Л.Голдберг та інші виявили наявність позитивної кореляції між присутністю іноземних банків та стабільністю банківської системи. У праці Б.Дейджа, Л.Голдберга і Д.Кінні доведено, що іноземні банки, як правило, мають вищі обсяги кредитування, ніж їх вітчизняні конкуренти. А.Деміргюч-Кунт, Р.Левін, Х.Мін на основі аналізу банківських систем за період 1988–1995 рр. довели, що експансія іноземних банків зменшує частоту банківських криз.

Матісон і Рольдос стверджують, що іноземні банки є джерелом стабільніших кредитних ресурсів за рахунок коштів материнських структур та ширшого доступу до глобальних фінансових ринків, тож присутність іноземного капіталу може підвищити стабільність банківської системи приймаючих країн.

Водночас зарубіжні вчені  звертають увагу на низку негативних наслідків діяльності іноземних  банків. Кулл і Періа при детальному аналізі клієнтів іноземних банків виявили, що додаткові іноземні кредитні ресурси спрямовуються в основному до великих місцевих підприємств, які мають тривалий досвід роботи на ринку та кращі фінансові показники, тоді як нові фірми з меншими обсягами продажу отримують відмови за кредитними заявками. Критики експансії іноземного банківського капіталу звинувачують іноземні банки в стратегії “збирання вершків” (англ. “cream-skimming”), що полягає у перехопленні найкращих місцевих клієнтів у вітчизняних банків і обмеженні доступу до кредитів для більшості підприємств малого та середнього бізнесу. Операції в іноземних валютах вигідніші для іноземних банків, оскільки таким чином банки перекладають валютні ризики на клієнтів. Деякі вчені зазначають, що зниження фінансової стійкості національних банківських систем пов’язане саме з діяльністю іноземних банків.

Отже, вчені виявляють  чимало як позитивних, так і негативних аспектів присутності іноземних  банків у банківських системах приймаючих країн.

Серед позитивних слід виокремити такі:

• запровадження сучасних банківських технологій і фінансових інновацій;

• економія від масштабу, коли іноземні банки можуть викликати  консолідацію банківської системи;

• розвиток фінансових ринків, удосконалення ринкової інфраструктури;

• посилення конкуренції  на ринку банківських послуг;

• залучення прямих іноземних  інвестицій, сприяння припливу та диверсифікації капіталу.

Проти присутності іноземних  банків дослідники наводять такі аргументи:

• можливість іноземного контролю над банківською системою приймаючої країни, оскільки контроль над розподілом кредитних ресурсів у економічній  системі є важелем економічної  влади;

• специфічність банківського бізнесу порівняно з іншими сферами  підприємницької діяльності, що зумовлює необхідність протекціоністських заходів у системі регулювання банківської діяльності;

• іноземні банки можуть переслідувати цілі, не сумісні з  основними завданнями економічної  політики приймаючої країни (наприклад, підтримка експорту з країни походження материнського банку);

• у період банківських  криз іноземні банки можуть “експортувати” нестабільність, “інфікуючи” банківську систему приймаючої сторони;

• відмінності у системах банківського регулювання можуть створювати проблеми в процесі контролю за діяльністю іноземних банків.

При визначенні впливу іноземного банківського капіталу на розвиток банківської  системи доцільно використовувати  інституційний підхід і чітко  відокремлювати наслідки експансії  для кожного типу зацікавлених сторін, що мають відношення до банківської  системи. Зауважимо, що навіть для одного суб’єкта вплив іноземних банків може мати різновекторний характер. Наприклад, для державних органів влади приплив капіталу з-за кордону, з одного боку, – вирішення проблеми з додатковими інвестиційними ресурсами, а з другого – загострення проблеми економічного суверенітету держави. Для прийняття стратегічних регуляторних рішень необхідно зважувати обидві альтернативи. Вплив іноземних банків може бути прямим чи опосередкованим і внаслідок цього також може мати різний характер.

Наприклад, вітчизняні банки  через зростання конкурентного  тиску з боку іноземних банків втрачають певну частину клієнтської  бази, погіршують результативність діяльності та фінансового стану. Проте якщо вітчизняним банкам удається швидко адаптуватися до нових умов бізнессередовища, то завдяки реструктуризації вони можуть наблизитися за показниками до рівня іноземних, що позитивно вплине на банківську систему в цілому.

Перш ніж досліджувати наслідки присутності іноземних  банків в Україні, слід визначити  саме поняття “іноземний банк”, яке в Україні не має юридичного трактування. Існуюче в регуляторній практиці України поняття “банк з іноземним капіталом” означає “банк, у якому частка капіталу, що належить хоча б одному іноземному інвестору, становить не менше 10 відсотків”. За умов поширеної у вітчизняних підприємців практики виведення коштів за кордон із подальшим їх інвестуванням через офшорні компанії таке трактування не відображає об’єктивної реальності. Цей нормативний термін складно застосовувати для проведення точних емпіричних досліджень впливу іноземного банківського капіталу, оскільки до групи банків із іноземним капіталом входять кредитні установи, які за економічною сутністю варто віднести до:

• “псевдоіноземних банків”, прямими власниками яких є іноземні компанії, що, в свою чергу, належать вітчизняним інвесторам (оскільки у випадку офшорних банків це є методом оптимізації оподаткування);

• або “квазі-іноземних банків” із міноритарною участю іноземних інвесторів, які також важко назвати іноземними, оскільки їхні власники можуть бути усунуті від стратегічного контролю над управлінням компанією.

У науковому середовищі, а також у документах міжнародних  організацій найпоширенішими є  такі трактування поняття “іноземний банк”:

– банк, центральний офіс якого знаходиться за кордоном (Кріс Уше);

– банк, 50% і більше капіталу якого належить прямим іноземним  інвесторам, за винятком офшорних власників (в інших інтерпретаціях: 10%, 51%, 100%).

Таким чином, головною ознакою  іноземного банку є розташування фактичного центру прийняття стратегічних рішень за кордоном, а також мажоритарний контроль іноземних власників.

З метою оптимізації теоретичних  підходів до вивчення впливу іноземного капіталу на банківську систему України  пропонуємо під терміном “іноземний банк” розуміти банк, який перебуває під контролем іноземних інвесторів, а фактичні центри прийняття стратегічних рішень щодо його діяльності знаходяться за кордоном. Розташування центрів стратегічного контролю над банком в основному зумовлюються юридичним місцезнаходженням кінцевого власника, який володіє контрольним пакетом акцій банку. (Згідно з Законом України “Про акціонерні товариства” контрольним вважається пакет акцій, що складається з 50 і більше відсотків простих акцій акціонерного товариства.

Запропоноване визначення дає  змогу сконцентруватись на економічній, а не юридичній сутності іноземного контролю над банками, а також  очистити вибірку досліджуваних  іноземних банків від так званих псевдоіноземних банків та квазііноземних банків.

Застосовуючи такий підхід, слід зазначити, що за станом на 01.01.2011р. іноземні банки контролювали 47.5% активів банківської системи (за офіційною статистикою, іноземні інвестори контролювали 40.6% загального статутного капіталу), що майже у 5 разів більше, ніж у 2005 році ( графік 1).

Найпоширенішим типом  іноземних банків в Україні є  дочірні структури міжнародних  фінансових груп.

Їх кількість і частка в активах банківської системи  суттєво зросла протягом 2005–2010 рр. порівняно з банками, які належать іноземним приватним особам чи нефінансовим компаніям. Діяльність іноземних банків завдяки високому рівню зовнішньої підтримки й великій частці в системі залишається одним із вагомих факторів впливу на подальший розвиток банківської системи України.

Оскільки розвиток банківської системи України тісно пов'язаний з інтеграційними процесами, що відбуваються у світовій економіці, тому актуальним є акцентування уваги на динаміці експансії іноземного капіталу в

банківську систему України. Станом на 1 січня 2011 р. 55 банки з іноземним

капіталом провадили свою діяльність на вітчизняному банківському ринку, а

станом на 1 січня 2012 р. кількість  таких банків скоротилася до 53. Водночас

кількість банків з 100 % іноземним  капіталом за аналізований період збільшилась від 20 до 22, а частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків зросла від 40,6 % до 41,9 %.

Серед іноземних банків, які здійснюють свою діяльність в Україні, варто виділити:

●ОТП Банк як дочірній банк OTP Bank Plc. – найбільшого банку Угорщини, що має частку ринку майже 25 %. ОТР Bank має за мету продовження традицій та подальше впровадження європейських стандартів якості бізнесу наринку банківських послуг України [3];

●ПАТ "Сведбанк" є одним з великих українських банків. Дотримуючись новоїстратегії в Україні, з 20 вересня 2011 р. Банк зосереджує увагу винятково наобслуговуванні корпоративного сегмента;

● ING Bank Ukraine – корпоративний банк, який пропонує клієнтам широкийспектр корпоративних банківських послуг. Відомо, що у грудні 1997р. було зареєстровано як банк із 100 % іноземним капіталом;

●ПАТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" – універсальний банк, власником якого є одна з найбільших фінансових груп світу – Credit Agricole Group (Франція).  Банк працює на фінансовому ринку України з 1993 р. та надає весь спектр сучасних банківських послуг приватним і корпоративним клієнтам. Згідно з класифікацією Національного банку України, CREDIT AGRICOLE входить до групи великих банків України;

●ПАТ "Укрсоцбанк" є учасником авторитетної міжнародної UniCredit Group – однієї з найбільших фінансових організацій, що охоплює 49 країн світу. Як одна з найнадійніших фінансових установ України, банк пропонує повний комплекс сучасних фінансових та платіжних інструментів, що допомагають організаціям досягнути комерційного успіху, а людям – підвищити рівень добробуту [10]; Національний лісотехнічний університет України

●ПАТ "БАНК ФОРУМ" працює на українському ринку з 1994 р. Найбільшим акціонером ПАТ "БАНК ФОРУМ" у 2008 р. став один із провідних європейських банків – німецький Commerzbank;

●Universal Bank, який з 2006 р. був частиною міжнародної банківської групи Eurobank EFG Group. Місією Universal Bank є інвестування в розвиток економіки країни, забезпечуючи високим рівнем сервісу та якісною банківською експертизою всі сегменти українського ринку. Мета Universal Bank полягає в тому, щоб стати банком першого вибору як для представників бізнесу, так і для індивідуальних клієнтів, та посилити власні позиції як надійного та про фесійного партнера в межах України та на міжнародному рівні.

2.Фінансовий аналіз діяльності іноземних банків в Україні

Очікувалося, що після приходу  іноземних інвесторів підвищиться ефективність вітчизняної банківської системи, чому сприятиме прогнозована оптимізація витрат, нижча вартість залучення капіталу, впровадження передових систем ризикменеджменту, адекватніше ведення бухгалтерської звітності. Однак аналіз динаміки агрегованих показників рентабельності показав, що під час початкової експансії 2005–2008 рр. середньозважена рентабельність активів (ROA) та капіталу (ROE) іноземних банків зазвичай була нижчою порівняно з показниками вітчизняних. Це можна пояснити вищими витратами іноземних банків на розширення територіальної мережі та після продажну реструктуризацію (див. графік 2). Ймовірним є і те, що низькі показники рентабельності іноземних банків, які діють в Україні, пов’язані з “оптимізацією” оподаткування шляхом завищення витрат.

Низька ефективність іноземних банків у період економічного зростання є негативним сигналом з точки зору поповнення державного бюджету і потребує посилення уваги уряду до цієї тенденції. З другого боку, вплив рентабельності на розвиток самих банків оцінюємо як незначний, оскільки нерозподілений прибуток залишається мало використовуваним джерелом для інвестицій у банківську систему України порівняно з субординованим боргом, внутрішньогруповим кредитуванням та єврооблігаціями.

Під час фінансової кризи  показники ефективності банків України різко погіршилися. При цьому група іноземних банків продемонструвала вищі середньозважені значення ROA (–3%) та ROE (–24%) порівняно з приватними вітчизняними (відповідно –4% та –46%). Отже, під час кризи вплив присутності іноземних банків на ефективність банківської системи України був позитивним порівняно з групою недержавних вітчизняних банків, значна частина яких зазнала рекапіталізації, запровадження тимчасової адміністрації НБУ чи технічного дефолту. Загалом результати аналізу ефективності показали, що іноземні банки характеризуються нижчою волатильністю показників рентабельності впродовж 2003–2010 рр. порівняно з вітчизняними, а тому сприяють стабілізації фінансового стану банківської системи України. Дані графіка 3 свідчать, що підгрупа поглинутих банків має

значно нижчу ефективність порівняно з банками, створеними з нуля.

Наступний важливий показник – адекватність капіталу в розрізі конкретних банків ми були змушені розрахувати лише приблизно через відсутність даних про структуру активів.

Показник концентрації капіталу (відношення власного капіталу до чистих  активів) є спрощеним варіантом коефіцієнта адекватності, оскільки активи не зважуються за ступенем ризику. Протягом 2004–2010 рр. коефіцієнт концентрації капіталу 50 найбільших і великих банків України стабільно  залишався в діапазоні 10–13%, причому вітчизняні банки демонстрували дещо вищу капіталізацію порівняно з іноземними.

Однак різниця в середньозважених значеннях коефіцієнта концентрації між іноземними й вітчизняними банками є незначною. Причина стабільності індикаторів капіталізації у тому, що коефіцієнт адекватності капіталу жорстко регулюється НБУ, оскільки він є базовим індикатором фінансової

стійкості банку згідно з Базельськими рекомендаціями. Крім того, після поповнення статутного капіталу іноземні банки зазвичай нарощували кредитну активність чи компенсували попередні списання коштів у резерви за кредитними ризиками. Це нівелювало вплив абсолютного зростання капіталу на значення коефіцієнта адекватності капіталу іноземних банків. Результати дослідження капіталізації також засвідчили, що псевдоіноземні банки не змогли швидко поповнити капітал під час кризи, адже були позбавлені доступу до зовнішніх фінансових ресурсів.

Суттєвим фактором, що впливає  як на адекватність капіталу, так і на ефективність банків, є якість портфеля активів. Під час кризового періоду в більшості дочірніх банків в Україні було зафіксовано найвищий рівень простроченої заборгованості серед країн Центрально-Східної Європи. Так, за міжнародними стандартами фінансової звітності загальний показник проблемних кредитів групи Райффайзен становив 6.5%, тоді як дочірніх банків цієї групи в Україні – 23.6%; Ерсте груп – відповідно 4.1% і 14.2%; ОТП груп – 7.9% і 22.3%. Протягом кризового 2009 року відрахування в резерви на покриття проблемної заборгованості становили понад 40% витрат і призводили до збитковості двох третин іноземних банків в Україні.

Унаслідок погіршення якості кредитних портфелів протягом 2009 року резерви під кредитні ризики в досліджуваній групі іноземних банків зросли з 21.2 до 56.7 млрд. грн., вітчизняних недержавних – з 14.4 до 34.2 млрд. грн., вітчизняних державних – з 2.1 до 7.1 млрд. грн. Відношення витрат на формування резервів до валових доходів банківської системи України збільшилося з 31% у 2008 році до 95% у 2009 році. Водночас якість активів спеціально завищувалася банками з метою мінімізації відрахувань до резервів. За підсумками 2010 року рівень збитковості банків знизився, однак частка проблемних кредитів продовжувала зростати.

Середньозважена частка резервів під кредитні ризики в портфелях іноземних банків у період економічного зростання була стабільно на 2 процентних пункти меншою порівняно з вітчизняними, знижуючись протягом 2005–2008 рр. на фоні зростання кредитного портфеля (графік 4).

Однак під час кризи іноземні банки зуміли вчасно знайти необхідні ресурси для поповнення резервів, збільшивши їх частку в кредитах із 5% до 20%. Отже, нижчі значення коефіцієнта резервування під кредитні ризики у групі іноземних банків не варто розглядати як негативний індикатор для банківської системи України, оскільки реальні резерви формуються за межами України. Гарантією при управлінні активами є не так обсяг відповідних резервів, як готовність материнських структур підтримати дочірній банк, реалізована в 2010–2011 рр. Варто зазначити, що іноземні банки, створені з нуля, та псевдоіноземні банки менш захищені від кредитних ризиків, що особливо чітко проявилося під час кризи. Однак причини можуть бути різними. Банки, створені з нуля, менш активні в сегменті роздрібних позик. Псевдоіноземні – меншою мірою залучені до класичного кредитування та не мають достатнього обсягу ресурсів для формування резервів.

Ліквідність – ще один фактор нашого фінансового аналізу. Як свідчать результати дослідження, ліквідність іноземних банків у період експансії та економічного зростання була дещо нижчою за середню по вибірці (див. графік 5). Утім, під час кризи частка ліквідних активів у залучених коштах підвищилася зокрема й за рахунок іноземних банків, які продемонстрували здатність у разі необхідності швидко відновлювати ліквідну базу. На відміну від іноземних, вітчизняні банки протягом кризи зазнали великих труднощів із ліквідністю внаслідок непередбаченого відпливу депозитів, частково зупиненого дією мораторію на дострокове зняття вкладів. Ліквідні позиції вітчизняних банків зазнали тиску внаслідок необхідності повернення значних сум за зовнішньою заборгованістю за синдикованими кредитами та єврооблігаціями. Протягом 2010-го – початку 2011 року рівень ліквідності обох груп банків знову суттєво підвищився внаслідок невизначеності на

ринку кредитування.

В умовах економічного спаду  проявилися відмінності між коефіцієнтами ліквідності різних підгруп іноземних банків. У 2009–2010 рр. банки, створені з нуля, мали значно вищу частку грошових коштів (30%) порівняно з поглинутими (20%), оскільки були менш чутливими до банківської кризи внаслідок незначної участі у депозитному ринку, здійснювали менш ризикові види діяльності, спеціалізуючись на комісійних, а не процентних доходах.

Істотним наслідком експансії іноземного капіталу в банківську систему України стали структурні зміни, пов’язані з фондуванням банківських установ. Поява іноземних банків сприяла диверсифікації та стабілізації джерел формування ресурсів завдяки отриманню “материнських кредитів”. У результаті частка коштів інших банків у структурі ресурсів іноземних банків становить близько 50%, що у півтора раза більше, ніж вітчизняних. Вартість капітальних ресурсів усе ре дині транснаціональних банків значно нижча з огляду на низькі показники інфляції у країнах-донорах та вищі кредитні рейтинги іноземних фінансових інституцій (див. графік 6).

Утім, особливості фондування іноземних банків не стосуються псевдоіноземних, що, як і вітчизняні, мають високу частку процентних витрат (60–70%) унаслідок дефіциту дешевих ресурсів (див. графік 7).

Фактор зовнішньої підтримки іноземних дочірніх банків на території  України став джерелом фінансової стабілізації системи з точки зору ефективності, ліквідності й адекватності капіталу в період кризи. Збільшення частки конкурентоспроможних банків мав важливий системний ефект. Водночас зовнішня підтримка іноземних банків призвела до зростання зовнішньої заборгованості банківської системи України та появи специфічних ризиків.

1. Ризик дефолту вітчизняних банків за зовнішніми зобов’язаннями найбільше загострився в 2009 році, коли іноземні інвестори були змушені погодитись на реструктуризацію заборгованості за синдикованими кредитами та єврооблігаціями таких вітчизняних банків, як “Надра”, “Родовід”, Укргазбанк, “Фінанси та кредит”, ПУМБ, а також Альфа-банку. Підвищення довіри міжнародних інвесторів до українських дочірніх банків у період піднесення 2005–2008 рр. поширилося на вітчизняні банки, які не виправдали сподівань.

2. Валютні ризики. Заміщення внутрішніх гривневих депозитів дешевими зовнішніми позиками та єврооблігаціями, номінованими в іноземній валюті, генерує додаткові валютні ризики для банківської системи України. Так, знецінення гривні в 2008 році призвело до зростання боргового навантаження дочірніх банків у гривневому еквіваленті. Для уникнення реалізації проблеми валютного ризику необхідно приділяти особливу увагу регулюванню банків із довгою відкритою валютною позицією.

3. Процентні ризики. Географічний  дисбаланс у структурі фондування призводить до невідповідності пасивів та активів іноземних банків за строками (короткострокові пасиви з країн-донорів і довгострокові активи в Україні). В умовах суттєвих коливань відсоткових ставок на міжнародних ринках капіталу банкам загрожують розриви ліквідності. Тому транснаціональні банки з географічно незбалансованою структурою активів та пасивів усе ж зацікавлені в збільшенні обсягів депозитних портфелів на ринках приймаючих країн.

4. Ризик перекредитування економіки. Іноземні банки спричинили перевищення рівня кредитів над депозитами в банківській системі до 300% у 2010 році. У світовій практиці показник відношення кредитів до депозитів (loan-to-deposit) відображає рівень перекредитування в економіці. Чим показник вищий, тим більша залежність банків від міжбанківського, в основному зовнішнього боргового фінансування.

3.Операційний аналіз діяльності іноземних банків в Україні

Операційний аналіз присвячений депозитним та кредитним операціям. Його результати свідчать про те, що іноземні банки протягом 2005–2010 рр. збільшили свою частку в обсягах депозитів із 10% до 50%.

Населення, особливо під час кризи, лояльніше ставиться до банків, які мають міжнародну репутацію й фінансову підтримку з боку акціонерів.

Іноземні банки, в свою чергу, розглядають депозити як засіб диверсифікації ресурсного портфеля, що на 50% складається з коштів, наданих іншими банками – в основному материнськими холдингами (див. графік 8).

Залучення депозитів у національній валюті дає змогу дочірнім банкам меншою мірою залежати від НБУ, ринку міжбанківського кредитування та валютного ринку з точки зору формування запасів ліквідності в гривні. Структура пасивів вітчизняних банків збалансованіша – у ній найбільшу частку займають депозити фізичних осіб, що менш чутливі до глобальних ризиків, однак, як показав досвід 2009 року, більш залежні від внутрішньої банківської паніки. Результати дослідження динаміки депозитів протягом 2009 року засвідчили, що підтримка материнськими структурами дочірніх банків в Україні дала змогу іноземним банкам наростити клієнтську базу навіть у несприятливий кризовий період. Незважаючи на масовий відплив вкладів у І кварталі 2009 року за всіма групами банків, на балансах банків з

іноземним капіталом та державних банків спостерігалося загальне зростання депозитів фізичних осіб, яке становило за 12 місяців відповідно 17% і 13%. Детальні результати порівняльного дослідження динаміки вкладів у кризовий період відображено на графіку 9.

Отже, присутність іноземних банків на депозитному ринку України була стримуючим фактором щодо відпливу вкладів під час фінансової кризи та сприяла збереженню загальної ресурсної бази банківської системи України. Вища довіра клієнтів до банків із іноземним капіталом сприяє зростанню лояльності споживачів до банківської системи в цілому.

Ще одним етапом операційного аналізу стало дослідження кредитних  операцій іноземних банків порівняно з вітчизняними. Доступ на міжнародні ринки дешевих грошових ресурсів недепозитного походження породжував схильність іноземних банків до нарощування кредитної активності в Україні протягом періоду економічного зростання (див. графік 10).

За 2005–2010 рр. іноземні банки збільшили свою частку на ринку кредитування з 12% до 46%, причому їх частка на роздрібному сегменті становила 60% від усіх кредитів, наданих фізичним особам. Надмірне кредитування споживчого сектору економіки України за участі транснаціональних банків відбувалося за сприятливих умов для процентного арбітражу (високі темпи інфляції та відсоткових ставок, фіксований валютний курс). Іноземні банки сфокусувалися на роздрібному банківництві з огляду на дешевшу ресурсну базу материнських холдингів і зростаючу платоспроможність населення України.

Основні конкурентні переваги групи банків з іноземним капіталом над іншими вітчизняними банками полягають у високому рівні зовнішньої підтримки, а саме можливості швидкого доступу до дешевих ресурсів материнських груп. Утім, максимізація чистого процентного доходу іноземних банків здійснювалася за рахунок посилення географічних, строкових і валютних дисбалансів між активами та пасивами, оскільки обсяги й структура кредитних портфелів не відповідала особливостям депозитних. Низька вартість кредитів порівняно з темпами інфляції приваблювала клієнтів.

Збільшення припливу дешевих і довгострокових ресурсів із-за кордону протягом 2005–2008 рр. сприяло значному зростанню частки довгострокових кредитів, наданих населенню, в роздрібному кредитному портфелі. За даними НБУ, за цей період частка довгострокових позик населенню зросла з

49.7% до 82.1%. Водночас збільшення частки іпотечного кредитування викликало появу нових іпотечних ризиків, які гостро проявилися під час  фінансової кризи 2009–2010 рр.

Посилення ролі іноземних банків у кредитній сфері, окрім генерації додаткових валютних, строкових і географічних ризиків у системі, призвело до низки інших структурних зрушень.