Діяльність НБУ по рефінансуванню комерційних банків

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Поняття та значення рефінансування комерційних банків центральними……4

2. Загальні  вимоги НБУ до банків при  рефінансуванні…………………………...8

3. Рефінансування  комерційних банків шляхом проведення  тендерів…………13

4. Надання  банкам кредитів «овернайт» через  постійно діючу лінію рефінансування……………………………………………………………………..19

5. Рефінансування  комерційних банків через надання  стабілізаційного кредиту………………………………………………………………………………24

6. Рефінансування комерційних банків через операції репо…………………….29

Висновок…………………………………………………………………………….33

Список  використаної літератури…………………………………………………..34 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Однією  з головних функцій центральних  банків є формування пропозиції грошей в економіці. З точки зору сучасної економічної теорії таку пропозицію забезпечують три основних канали –  валютний, купівля цінних паперів  державного боргу та рефінансування центральним банком банківських  установ. Однак на практиці цей процесс  набуває специфічних ознак. До останнього часу монетарна політика Національного  банку України (НБУ) у зв’язку зі значними обсягами припливу іноземного капіталу та прив’язкою курсу гривні до долара США майже повністю була підпорядкована валютній політиці, а тому інструментами надання банками ліквідності були дуже розвинені слабо. Канал рефінансування розглядався як забезпечення ліквідності банківських установ.[5, c. 75]

     З огляду на це, даною проблематикою займалися такі науковці, як Погореленко Н. П., Баліцька, В., Ніконенко, У., Онищенко О. В., Стельмах В.С., Савлук М. І., Затворська О. О. та багато інших. [2]

     Дієвим  інструментом грошово-кредитного регулювання, який взаємодіє з відсотковою  політикою, є рефінансування комерційних  банків. Механізм впливу цього інструменту  базується на функції НБУ як «кредитора останньої інстанції». Центральний  банк може впливати на кредитні можливості банківської системи через зміну умов надання позик. Механізм дії рефінансування пов’язаний із кредитною експансією або кредитною рестрикцією, яка, відповідно, збільшує або зменшує грошову пропозицію. У процесі розвитку застосування політики рефінансування НБУ змінював напрями впливу і контролю над грошовою масою. [6, c. 145]

     Актуальність  теми даного реферату полягає в тому, що забезпечення ліквідності комерційних  банків, через механізм рефінансування сприяє загальному поліпшенню фінансового  стану як окремого банку так і  банківської системи в цілому. 
 

1. Поняття  та значення рефінансування комерційних  банків центральними 

     Для підтримки необхідної ліквідності  банківської системи Національний банк України здійснює рефінансування комерційних банків, тобто кредитування центральним банком окремих комерційних  банків на їх прохання, у випадку  тимчасової нестачі ліквідності. [1, с. 96]

     Ставка  рефінансування – це процентна облікова ставка, за якою Національний банк надає  позики комерційним банкам з метою  кредитування фізичних і юридичних  осіб, а також проведення операцій з цінними паперами. [3, c.47]

     Політика  рефінансування – це один із поширених  інструментів грошово-кредитної політики, який використовується центральними банками  різних країн. Під рефінансуванням  розуміють забезпечення центральним  банком комерційних банків додатковими  резервами на кредитній основі, тобто  запозиченими резервами. Ініціатором  рефінансування виступають комерційні банки. Вони звертаються до центрального банку у разі вичерпання можливостей  поповнити свої резерв из інших джерел. Рефінансування можна розглядати як процес відновлення ресурсів комерційних  банків, які були вкладені в позички, боргові цінні папери та інші активи. [4, с. 104]

     Шляхом  рефінансування центральний банк діє  як «кредитор останньої інстанції» - він є гарантом безперебійного функціонування банківської та фінансової систем у цілому.

     Функція центрального банку як «кредитора останньої  інстанції» неминуча в силу самої природи банківської діяльності, тобто встановлення відповідної рівноваги між пасивами, що повинні виплачуватися за вимогою негайно, і їх активами, що, як правило, мають довший строк. У вигляді запасу ліквідності зберігається лише незначна частка активів. Якщо цей запас ліквідності виявляється недостатнім для погашення вимог вкладників (які важко передбачити, особливо на щоденній основі), рівновага між активами і пассивами порушується внаслідок більшої швидкості, з якою депозити можуть бути зняті, порівняно з часом, необхідним для мобілізації кредитів.

     Кредитування  в останній інстанції запобігає  виникненню ефекту «доміно» – поширення  кризи від комерційних банків, що тимчасово мають нестачу ліквідності, на «здорові» банки, а також запобігає  втраті довіри населення до надійності банківської системи у цілому. [1, с. 96]

     Для центральних банків рефінансування комерційних банків – це, по-перше, канал безготівкової емісії, а по-друге, – спосіб запобігання банківській паніці. У випадку кризової ситуації на грошовому ринку центральний банк надає негайно додаткові резерви на кредитній основі тим банкам, котрі потребують їх найбільше. Слід при цьому відзначити, що центральні банки мають право, але не зобов’язані рефінансувати комерційні банки, тому і комерційні банки повинні розуміти отримання кредитів як привілеї, а не право.

     Сутність  політики рефінансування у широкому розумінні полягає у зміні  центральним банком умов рефінансування комерційних банків і в регулюванні  у такий спосіб попиту з їхнього  боку на додаткові резерви, тобто  на кредити центрального банку. Основною умовою рефінансування, безумовно, виступає його ціна, тобто процентна ставка, яку визначає центральний банк і  за якою він забезпечує банки додатковими  резервами, що дає підставу, з певною натяжкою, розглядати процентну політику як окремий інструмент грошово-кредитної  політики, але нерозривно пов’язаний з політикою рефінансування.

     Сутність  політики рефінансування у вузькому розумінні – це визначення і зміна  центральним банком усіх інших, крім ціни, умов рефінансування: способів рефінансування, цільового спрямування кредитів центрального банку, їх тривалості, характеру  забезпечення, лімітування обсягів  надання окремих позик тощо. Таким  чином, у вузькому розумінні політика рефінансування передбачає вплив центрального банку на обсяг рефінансування комерційних  банків не ціновими методами, а через  управління процессом рефінансування. [4, с. 104-105]

     Кредити рефінансування центрального банку  є для комерційних банків джерелом тимчасових ресурсів, необхідних їм для  поповнення ліквідних коштів. Проте доступ до цих кредитів не є вільним і залежить від багатьох факторів. До основних двох факторів належать:

     - стан грошово-кредитної сфери  країни;

     - фінансовий стан комерційного  банку, що воліє отримати кредит.

     Економічна  сутність кредитів рефінансування центрального банку на макроекономічному рівні  полягає у тому, що через кредитування банківських установ здійснюється емісія грошей в обіг, і розширюється таким чином обсяг сукупної грошової маси в економіці. Це створює умови  для розширення (експансії) кредитної діяльності комерційних банків.

     На  мікроекономічному рівні кредити  центрального банку сприяють підтримці  на необхідному рівні ліквідності  комерційних банків, зміні структури  їх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитування своїх  клієнтів.

     Об'єктом рефінансування у більшості країн світу, як правило, є лише комерційні банки. При цьому кредити надаються фінансово стабільним комерційним банкам, що відчувають лише короткострокові труднощі (максимальний термін надання кредитів у більшості країн становить один рік, при цьому більшість кредитів надається терміном до одного місяця).

     Кредити рефінансування центрального банку  можна класифікувати залежно  від:

     - форми забезпечення (облікові та  ломбардні);

     - термінів використання (короткострокові  (від одного до кількох днів) і середньострокові (від до одного року));

     - методів надання (прямі кредити  і кредити, що надаються шляхом  аукціону);

     - цільового характеру (коригуючі  та сезонні кредити). [1, с. 97]

     У світовій практиці центральні банки  використовують різні способи рефінансування комерційних банків. В Україні  вони регламентовані Положенням «Про регулювання Національним банком України  ліквідності банків України», затвердженим Постановою Правління НБУ від 30.04.2009 №259 зі змінами і доповненнями від 17.06.2011. [9]

     Рефінансування банків у період фінансово-економічної кризи здійснюється Національним банком відповідно до Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків україни, затвердженого постановою Правління Національного банку україни від 26 вересня 2006 року №378, і Тимчасового положення про надання Національним банком України кредитів для підтримки ліквідності банків у разі реальної загрози стабільності банківської системи, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 25 грудня 2008 року №259. [8, c. 14-17] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Загальні вимоги НБУ до банків  при рефінансуванні 

     За  необхідності підтримки ліквідності комерційні банки за совєю ініціативою можуть звертатися до Національного банку за кредитами рефінансування, що надаються НБУ. Проте рефінансування можуть отримати не всі банки , а лише ті, що дотримуються вимог, встановлених НБУ.

     Національний  банк може прийняти рішення про підтримання  ліквідності банку через відповідні інструменти рефінансування, якщо банк дотримується таких основних вимог:

     - має ліцензію Національного банку на здійснення відповідних банківських операцій і письмовий дозвіл, у тому числі за операціями з валютними цінностями та з цінними паперами за дорученням клієнтів або від свого імені;

     - строк діяльності – не менше  ніж один рік після отримання  ліцензії Національного банку  на здійснення банківських операцій  і відповідного письмового дозвілу;

     - має активи, які можуть бути  прийняті Національним банком  у заставу (крім кредиту овернайт);

     - здійснює своєчасне погашення  одержаних від Національного  банку кредитів, сплачує проценти  за користування ними та є  платоспроможним.

     Національний  банк може встановлювати додаткові  вимоги до банків залежно від інструментів та строків рефінансування, а також  виду забезпечення кредиту рефінансування.

     Банки, які не дотримуються зазначених вимог, можуть отримати від Національного  банку кредит овернайтабо кредит строком до 14 днів лише за умови надання  в забезпечення кредиту рефінансування державних цінних паперів, врахованого векселя, авальованого іншим банком, або надання відповідно до законодавства України гарантії іншого банку, що визначений у переліку Департаменту банківського регулювання і нагляду Національного банку в обсязі наданої гарантії.

     Національний  банк здійснює рефінансування банків за процентною ставкою, що не нижча, ніж  облікова ставка Національного банку  і яка протягом дії кредитного договору не підлягає коригуванню.

     Відповідне  територіальне управління протягом дії кредитного договору між банком і Національним банком може здійснювати  перевірки банку (це передбачається в кредитному договорі) щодо правильності здійснення операцій рефінансування та відображення в бухгалтерському  обліку предметів застави, наданих  під забезпечення кредитів рефінансування.

     Національний  банк здійснює рефінансування банків лише під забезпечення (крім кредиту  овернайт):

     - державних облігацій України  та інших боргових зобов'язань  держави України;

     - державних облігацій України,  які перебувають у довірчій  власності банку згідно з договором  управління майном між установником  управління і банком-управителем  та письмовою згодою установника  управління на передавання державних  цінних паперів, які перебувають  у довірчій власності, під забезпечення крадиту рефінансування Національного банку тільки для кредитів рефінансування понад 14 днів;

     - депозитних сертифікатів, що перебувають  у власності банку-позичальника  та не обтяжені будь-якими іншими  зобов'язаннями;

     - цінних паперів Державної іпотечної  установи, у тому числі розміщення  яких здійснено під гарантію  Кабінету Міністрів України та  підтверджено коштами в Державному  бюджеті України;

     - іноземної валюти, яка згідно  з договором застави розміщена  в Національному банку як гарантійний  депозит (без сплати процентів  за ним);

     - іпотечних облігацій (лише звичайних), що випущені або переведені  в бездокументарну форму, вільно  обертаються на фондовому ринку,  обліковуються на балансі банку  не менше ніж один місяць  і не обтяжені будь-якими іншими  зобов'язаннями;

     - облігації місцевих позик, що  вільно обертаються на ринку;

     - облігації підприємств (крім цільових), у тому числі тих, розміщення  яких здійснено під гарантію  Кабінету Міністрів України;

     - векселі суб'єктів господарської діяльності – резидентів України, що враховані банком за дисконтною ставкою не нижче, ніж облікова ставка НБУ;

     - векселів банків, авальованих іншим банком, строк пред’явлення яких до платежу настає не раніше ніж через 10 днів після строку погашенння кредиту;

     - гарантії іншого банку-резидента,  строк дії якої має перевищувати  строк повернення кредиту на 15 днів.

     Кредит  рефінансування строком понад 14 днів може надаватися банку під забезпечення державних облігацій України, які  перебувають у його довірчій власності  та строк погашення яких настає не раніше ніж через 10 днів після строку погашення кредиту, за умови, що:

     - державні облігації України, які  перебувають у довірчій власності  банку – клієнта депозитарію  державних цінних паперів НБУ,  є вільними від застави чи  інших обмежень в обігу;

     - строк дії договору управління  майном не менший, ніж строк  дії кредитного договору;

     - банк-управитель відповідно до  договору управління майном є  довірчим власником державних  облігацій України, якими він  володіє, користується і розпоряджається  та має право відчужувати їх  третім особам, укладати щодо  них договори застави; 

     - установник управління наддав  письмову згоду на передавання  державних облігацій України,  які перебувають у довірчій  власності банку, під забезпечення  кредиту рефінансування Національного  банку.

     Національний  банк здійснює рефінансування банків у розмірі, що не повинен перевищувати суми забезпечення.

     Розмір  співвідношення кредиту рефінансування до наданого банком забезпечення може змінюватися відповідно до розпорядчих  документів Національного банку.

     Банки повинні здійснювати оцінку майна, яке надається під забезпечення кредиту рефінансування. Територіальні  управління НБУ мають перевіряти правильність визначення банками справедливої вартості та корисності цінних паперів, які надані під забезпечення кредитів Національного банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного  банку, а також у разі необхідності вимагати від банків приведення у  відповідність наданих цінних паперів  до суми одержанного кредиту рефінансування Національного банку.

     Відповідальність  за повернення кредиту рефінансування і процентів за користування ним у зазначений у кредитному договорі (генеральному кредитному договорі) строк покладається на банк.

     Контроль  за своєчасним поверненням кредитів овернайт, кредитів, що надані через  тендер Національного банку, стабілізаційного кредиту та процентів за ними, а  також виконанням усіх умов кредитного договору та договору застави покладається на Національний банк.

     Якщо  банк не повертає кошти, які були надані шляхом надання кредиту рефінансування, у строки, що передбачені договором, тобто прострочує виконання зобов’язань, то Національний банк відповідно до законодавство України та з урахуванням строку погашення державних облігацій України, облігацій підприємств, облігацій місцевих позик, урахованих векселів має право: здійснити безспірне списання заборгованості з кореспондентського рахунку банку відповідно до укладеного кредитного договору, керуючись статтею 73 ЗУ «Про Національний банк України». У разі неможливості стягнення заборгованості за наданим кредитом і процентів за його користування повністю або частково з кореспондентського рахунку банку в день закінчення строку дії договору Національний банк наступного дня відносить цю заборгованість на рахунок прострочених кредитів і нараховує пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення, до часу появи на кореспондентському рахунку банку відповідної для списання суми коштів, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення виконання зобов’язань.

     Якщо  через відсутність коштів на кореспондентському рахунку неможливо стягнути заборгованість, то протягом 10 днів з дня виникнення простроченої заборгованості Національний банк має право реалізувати предмет  застави, а саме: здійснити продаж державних облігацій України, цінних паперів Державної іпотечної  установи, іноземної валюти, іпотечних  облігацій, облігацій підприємств, облігацій місцевих позик, векселів третім особам і за рахунок отримах  коштів задовольнити свої вимоги відповідно до кредитного договору; ужити заходів  щодо погашення державних облігацій  України, цінних паперів Державної  іпотечної установи, іпотечних облігацій, облігацій підприємств, облігацій  місцевих позик або одержати платіж за векселями, і за рахунок цих  коштів задовольнити свої вимоги відповідно до кредитного договору.

     НБУ також може вжити заходів щодо дострокового погашення депозитних сертифікатів; пред’явити вимоги до банку, який надав гарантію або авалював вексель; продати банківські метали, що є предметом операцій репо.

     У разі неможливості реалізації предмета застави НБУ має право залишити його за собою за балансовою вартістю до строку погашення; ужити заходів  впливу до банку-боржника.

     Якщо  кошти, одержані від реалізації державних  облігацій України, іноземної валюти, облігацій підприємств, облігацій місцевих позик, сплати векселів, перевищують заборгованість перед Національним банком, то сума перевищення перераховується на кореспондентський рахунок банку.

     У разі нестачі коштів, одержаних від  реалізації державних облігацій  України, іноземної валюти та банківських  металів, облігацій підприємств, облігацій  місцевих позик для погашення  заборгованості Національний банк використовує своє переважне і безумовне право  щодо списання в безспірному порядку  залишку непогашеної заборгованості з кореспондентського рахунку банку, керуючись статтею 73 ЗУ «Про Національний банк України». [1, с. 101]

     Національний  банк забезпечує проведення операцій з рефінансування банків за допомогою  програмно-технологічного забезпечення «КредЛайн». [4, с. 106]

     3. Рефінансування комерційних банків шляхом проведення тендерів 

     Основним  видом рефінансування банківських  установ, що застосовується Національм банком протягом 2004-2010 рр., є рефінансування банків строком до 14 днів та до 90 днів шляхом проведення кількісного або  процентного тендера, що за механізмом проведення є практично тотожним коротко- і середньостроковому рефінансуванню банків шляхом операцій на відкритому ринку.

     Тендер  з підтримання ліквідності банків – це форма задоволення попиту на грошові кошти пр рефінансуванні, що передбачає надання Національним банком кредитів комерційним банкам, які потребують підтримання ліквідності  шляхом відбору за критеріями, що встановлюються НБУ.

     Кількісний  тендер – це тендер, на якому Національний банк наперед установлює ціну (процентну  ставку), за якою банки можуть одержати кредити шляхом рефінансування. Сума коштів, що пропонується для рефінансування, може оголошуватися або не оголошуватися.

     Процентний  тендер – це тендер, на якому комерційні банки у своїх заявках до Національного  банку, крім суми очікуваного кредиту, пропонують ціну (процентну ставку), за якою вони погоджуються одержати кредити  від НБУ шляхом рефінансування.

     Процентна ставка, за якою Національний банк здійснює рефінансування строком до 14 днів та до 90 днів шляхом проведення кількісного  або процентного тендера, не може бути нижчою, ніж облікова ставка і  коригуванню не підлягає.

     Оголошення  про проведення кількісного або  процентного тендера надається  банкам у п'ятницю кожного тижня.

     Тендери проводяться щосереди з такою  періодичністю:

     - три середи підряд – рефінансування  строком до 14 днів;

     - одна середа – рефінансування  строком до 90 днів.

     Залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку та стану ліквідності банків Національний банк може змінювати періодичність  та черговість проведення тендерів, а  також визначати додаткові вимоги до учасників тендерів, про що повідомляється банкам засобами електронної пошти.

     Банк, який, виходячи з прогнозу своєї  ліквідності, планує взятии участь у  тендері, має заздалегідь, орієнтуючись на терміни проведення Національним банком тендерів з підтримки ліквідності  банків, подавати до територіального  управління документи для здійснення перевірки запропонованого ним  виду забезпечення, що приймається  Національним банком, а саме: оригінал договору управління майном, згоду  на заставу державних облігацій України, які перебувають у довірчій власності, витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна на предмет відсутності обтяжень цінних паперів, які є забезпеченням за кредитами рефінансування, виписку з рахунку в цінних паперах банку-позичальника, документи, що підтверджують достовірність вексельного досьє, фінансовий стан та дотримання економічних нормативів банком-гарантом.

     у повідомленні про проведення Національним банком тендера зазначаються такі умови  його проведення:

     - дата;

     - тип тендера (кількісний чи  процентний);

     - строк користування кредитом;

     - загальна сума кредиту, що пропонується  Національним банком (або без оголошення такої);

     - мінімальна сума заявки для  одного банку;

     - вид забезпечення кредиту.

     Протягом  понеділка банк, який потребує підтримки  своєї ліквідності, узгоджує з відповідним  територіальним управлінням НБУ  свою участь у тендері, здійснюється перевірка застави, яка надається  під забезпечення кредиту рефінансування, готується заявка.

     Банк  за допомогою засобів программно-технологічного забезпечення «КредЛайн» до 10.00 год. вівторка може подати лише одну заявкуна участь у тендері, яка має містити  перелік видів забезпечення без  будь-яких подальших змін до неї.

     Заявки, які надійшли пізніше встановленого для участі в тендері часу, не приймаються, за винятком причин технічного характеру.

     У день проведення тендера заявки на участь у тендері розглядаються  Департаментом монетарної політики Національного банку з дотриманням  таких вимог:

     - один банк не може отримати  більше ніж 50% запропонованого  на тендері обсягу кредитів;

     - сума заборгованості за кредитами  Національного банку, у тому  числі за кредитами з урахуванням  поданої заявки на тендер, не  повинна перевищувати 50% розміру регулятивного капіталу банку, розрахованого за даними останнього балансу.

     Розподіл кредитів при проведенні кількісного тендера здійснюється відповідно до поданих заявок до закінчення суми, яка запропонована на цей тендер. Якщо запропонованої на кількісний тендер суми недостатньо для задоволення всіх заявок комерційних банків, то кредитні кошти за оголошеною ціною розподіляються між усіма банками пропорційно до поданих заявок.

     У разі проведення національним банком процентного тендера банківські установи самостійно пропонують процентну ставку з точністю до 0,1 процентного пункту (наприклад, 9,6%), за якою вони погоджуються одержати кошти, але не нижчу за облікову.