Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Діяльність М. С. Горбачова

Тема: «Діяльність М. С. Горбачова»

План

Вступ

Розділ І. Михайло Сергійович Горбачов – людина століття

Життєвий шлях М. С. Горбачова
Шлях реформатора, який пройшов М. Горбачов

Розділ ІІ. Особливості державної діяльності Михайла Сергійовича Горбачова

2.1. Особливості внутрішньої політики

2.2. Зовнішня політика М. Горбачова

Розділ ІІІ. Історичне значення діяльності Михайла Горбачова як державного керівника

3.1. Значення державної діяльності М. Горбачова

3.2. Історіографічна спадщина Михайла Горбачова

Висновки

Список використаних джерел

Зміст

Вступ………………………………………………………………………...4

Розділ І. Михайло Сергійович Горбачов – людина століття…………….6

Життєвий шлях М. С. Горбачова…………………………………….6
Шлях реформатора, який пройшов М. Горбачов…………………...9

Розділ ІІ. Особливості державної діяльності Михайла Сергійовича Горбачова………………………………………………………………………...12

2.1. Особливості внутрішньої політики…………………………………12

2.2. Зовнішня політика М. Горбачова……………………………………19

Розділ ІІІ. Історичне значення діяльності Михайла Горбачова як державного керівника…………………………………………………………...27

3.1. Значення державної діяльності М. Горбачова……………………...27

3.2. Історіографічна спадщина Михайла Горбачова……………………29

Висновки…………………………………………………………………..34

Список використаних джерел……………………………………………36

Вступ

Вважається, що біля заснування чи "переформатування" великих держав густо-часто стоять політики жорстокі, авторитарні, а часом і справжні людоненависники. Той самий Чінгіз-хан, Тамерлан, Іван Грозний, Петро I, Людовик XIV, Сталін чи Богдан Хмельницький. Тоді як розвал таких понаддержав пов'язують з правителями лагідними, незлобливими, безхарактерними. В російській історії XX століття це припущення підтвердилось, як мінімум, двічі: на прикладі Миколи II та Михайла Горбачова.

Можна казати, що це аж ніяк не вони винні в розпаді Російської імперії та СРСР – що так склалися обставини, що це був вирок Фатуму чи діалектична закономірність історичного процесу. Але в будь-якому разі психотип голови держави відіграє в політичних реаліях чи не визначальну роль.

Постать Михайла Сергійовича Горбачова в першу чергу пов’язана з процесами перебудови (1985–1991), які спричинили трансформаційні зміни в середині країни, швидку деградацію й падіння тоталітарного режиму в СРСР і країнах Східної Європи, розпад радянської наддержави й перетворення союзних республік на незалежні держави (відновивши при цьому державотворчі традиції), утворення нової геополітичної ситуації у світі. Проте його творчість не обмежується лише зазначеними хронологічними рамками. Вона визначається тими подіями, свідком і учасником яких був М.Горбачов.

Наукові розвідки радянських і сучасних російських дослідників дають змогу стверджувати, що особливістю курсу М.С.Горбачова було наповнення суспільно-політичного життя тими теоретичними речами, які апріорі не вписувалися у потреби й можливості тоталітарної системи. Серед науковців є: М.Фарукшин і А.Юртаєв, Г.Мирський, Р.Латипов, Ю.Левада, Е.Задорожнюк, О.Шубіна, І.Берхіна, В.Вагуріна, Б.Ананьича, В.Кузнєцова і Л.Нерушевої та інші.

Метою роботи є дослідження є діяльність Михайла Сергійовича Горбачова.

Метою роботи продиктовані основні завдання роботи:

охарактеризувати життєвий шлях М. С. Горбачова;
прослідкувати шлях реформатора, який пройшов М. Горбачов;
проаналізувати особливості внутрішньої політики;
дослідити зовнішню політику М. Горбачова;
визначити значення державної діяльності М. Горбачова;
провести аналіз історіографічної спадщина Михайла Горбачова.
Об’єктом дослідження є діяльність Михайла Горбачова.

Предметом діяльності є плани та результати роботи на посаді державного діяча Михайла Сергійовича Горбачова.

Сткруктура курсової роботи – курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Розділ І. Михайло Сергійович Горбачов – людина століття

Життєвий шлях М. С. Горбачова

Михайло Горбачов — українець по матері. У матері його Марії Пантеліївни Гопкало (1911 — 1993) батько, Пантелій Гопкало, був з Чернігівщини, мати з Харківщини. Батько Горбачова Сергій Андрійович Горбачов (1909 — 1976) — росіянин. Це була звичайна селянська сім`я в селі Привольне Ставропольського краю, де народився майбутній президент СРСР. Дід Горбачова, мабуть, за те, що аж до 1937 року так і не вступив до колгоспу, а був одноосібником, у тому ж страшному році був арештований. Звинувачення селянина у троцькізмі було повним безглуздям, і через рік його звільнили. Але розповіді діда про радянський режим Михайло всотав змалку і чи не звідси його органічне неприйняття тоталітаризму. Втім, він пробував якось узгодити це з комуністичними ідеалами і, як і його батько, також став комуністом, ще юнаком вступив у партію. І загалом біографія його була класичним зразком політичної кар’єри простого трудівника. Він і працював по-селянськи, змалку, в поті чола. Уже з 13-ти років суміщав навчання в школі з роботою механізатора в колгоспі та МТС. У 17 років був нагороджений орденом як передовий комбайнер [2, с. 161-185].

Простий селянський хлопець мав велику жагу до знань. У Горбачова — дві вищі освіти. Спершу він закінчив найпрестижніший вуз Союзу — Московський державний університет ім. Ломоносова, юридичний факультет. Пізніше, вже будучи партійним працівником, заочно закінчив Ставропольський сільгоспінститут за фахом агроном-економіст. Цікаво, що в МГУ Горбачов, хоч і був комсомольським активістом (секретар комсомольської організації факультету) , охоче спілкувався з багатьма вільнодумцями, яких немало породили ті часи хрущовської “відлиги”. Серед його знайомих був, наприклад, один з лідерів майбутньої “Празької весни” Зденек Млинарж.

Після здобуття диплому юриста Горбачов недовгий час працював у прокуратурі на Ставропіллі. Характерно, що уже в ці перші роки своєї кар’єри у молодого Горбачова не було великих ілюзій стосовно комуністичної системи. Можливо, те, що бачив, він пояснював “спотворенням правильних ідей”, проголошуваних партією, режимом, але реалії бачив чітко. Ось цікавий уривок з листа Михайла Горбачова Раїсі Максимівні. Раїса Горбачова навела цей лист у своїй книзі “Я надеюсь…”.Липень 1953 року, молодий Горбачов, випускник МГУ, працює в районній прокуратурі .“И тем более сильнее чувствуешь отвратительность окружающего...Особенно — быта районной верхушки. Условности, субординация, предопределенность всякого исхода, чиновничья откровенная наглость, чванливость…Смотришь на какого-нибудь здешнего начальника — ничего выдающегося, кроме живота, а какой апломб, самоуверенность, снисходительно-покровительственный тон, пренебрежение к науке! Отсюда — издевательское отношение к молодым специалистам.” Блискуча характеристика часу! Можу підписатися під кожним словом, адже всю цю картину я й сам побачив, прийшовши зі служби в армії і працюючи на початку 1970 року журналістом районної газети в Куликівці [4, с. 84-91].

Втім, молодий Горбачов очевидно був повний прагнення якось олюднити цю мало гуманну систему. Досить швидко він був висунутий на комсомольську і партійну роботу. У 1955—1962 роках був другим, згодом першим секретарем Ставропольського крайкому комсомолу. Потім переходить на партійну роботу, де проходить сходинки від завідуючого відділом до першого секретаря Ставропольського крайкому КПРС. Він став керівником величезного краю у 39 років!

Цікаво, що в ці 60-і роки його кандидатура двічі розглядалася для роботи в органах держбезпеки, спершу на посаду начальника КДБ краю, потім у 1969 році Андропов розглядав його кандидатуру на посаду заступника голови КДБ СРСР. Про це варто згадати, щоб зрозуміти, наскільки неоднозначними були ідеологічні пошуки майбутнього лідера перебудови. Саме Андропов, голова КДБ, був одним з тих, хто ініціював перехід молодого Горбачова у Москву, у вищі ешелони партійної ієрархії. А другим був не хто інший, як Суслов, один з ідеологів політичного режиму часів брежнєвського застою. Обох Горбачов вважає своїми хрещеними батьками у великій політиці, й не лише тому, що вони опікувалися ним, як земляком, про обох по сьогодні він досить високої думки. Особливо про Андропова, який, якщо вірити Горбачову, чесно хотів змін у Союзі на краще, звісно, не виходячи за рамки системи [3, с. 3-8].

Отже, з листопада 1978 року Горбачов у Москві, він секретар ЦК КПРС. А вже у жовтні 1980 року обирається членом Політбюро ЦК, тобто у 49 років входить у вищий ареопаг керівництва СРСР.

Шлях реформатора, який пройшов М. Горбачов

У партійно-адміністративній біографії Горбачова були серйозні передумови до того, щоб, досягши вищої влади, не почивати на лаврах, але намагатися щось змінити. Дуже важливо, що намісником Ставрополья він став при Брежнєву, коли комуністична система вже розвалювалася, заснований на терорі механізм керування не працював, а народ у сем зневірився. Вищі керівники в цей період продовжували жити ілюзіями своєї молодості і вірили, що, як і в 30-і роки, накази центра якщо не виконуються, те принаймні сприймаються всерйоз. Володіючи начебто б усієї повної інформації, Політбюро, що складається зі старих, насправді не уявляло собі положення справ у країні і переоцінювало запас міцності системи. Ще при Сталіну відірвалися вони від реального життя, пішли в сюрреалістичний світ Кремля. Покоління Горбачова знало, яке спадщина залишили їм попередники...

Багато однолітків Горбачова думали, що змінити нічого не можна. Позиція Горбачова прямо протилежна: змінювати можна і потрібно. Очевидно, тут з'явився не партійний менталітет, для якого при всій зовнішній активності був характерний фаталізм, а менталітет органів КДБ, з якими, зважаючи на все, завжди був близький майбутньої в'язень Фороса. Комітет, що був свого роду внутрішньою партією, по-перше, завжди знав більше, ніж партія: вона не хотіла нічого знати, задовольняючи переможними реляциями і запевняннями у відданості. По-друге, ідеологія могутнього таємного ордена КДБ у відмінності від партійної не тільки приймала факт існування супротивників, проблем і протидії, але і припускало можливість подолання будь-яких труднощів чітко розрахованими активними діями. Звичайно, Горбачов ніколи не був штатним співробітником органів держбезпеки, але він був учнем Юрія Андропова і цілком сприйняв характерну для учителя віру в те, що сильна, розумна влада може змінити світ [5].

Але чому, незважаючи на коливання, він проводив реформи убік лібералізації - не до таборів і страху, що було б природним розвитком системи, а до волі, по шляху кардинальної трансформації режиму? Очевидно, незважаючи на блискучу кар'єру, у нього були якась рахівниця з державою, із владою, бути може, затаєна образа на систему, що, не знаючи цього, вважала його своїм.

У його біографії є факт, недооцінюваний на Заході. У 1942 році, коли Михайлові Горбачову було одинадцять років, його станиця була на три місяці окупована німецькими військами. Німці були ворогами, з якими боровся на фронті його батько. Але він побачив не карикатурних персонажів радянської пропаганди, а живих людей, це було першим досвідом розуміння того, що пропагандистські стереотипи фатально спрощують, примитивизируют світ, а виходить, і відносяться до них, у тому числі і до стереотипів про власну країну, коштує з обережністю.

Але головним наслідком життя "під німцем" було не формування більш складної картини світу, що, звичайно, так придасться Генеральному секретарю і Президенту в майбутньому. Головним було те що, виявившись в окупації, Горбачов, як і мільйони інших радянських громадян, відразу став людиною другого сорту [6, с. 34-36].

Він зміг перебороти негативні наслідки окупації. Орден за трудове досягнення й активну комсомольську роботу переважили анкетний мінус, і він став студентом юридичного факультету Московського університету. Але йому довелося виправдатися в тім, у чому він не був винуватий. Йому довелося зштовхнути з не справедливістю, і, очевидно, уже тоді він зрозумів, що не всі так добре і правильно на його Батьківщині.

Він зіштовхувався і з іншими несправедливостями. Коли він учився, тон в університеті задавали фронтовики. Їхній привілейований статус і армійські вдачі гуртожитку ставили його в положення "молодого", якому другі ролі були призначені самою долею. Він переборений і це. Як і своє сільське походження - держава орієнтувалася на вихідців і не симпатизувало селянським синам. Як і відсутність яких-небудь зв'язків у Москві - у багатьох його однокласників такі зв'язки були. Він усі переборений, домігся поваги на факультеті, але йому довелося платити за це більше, ніж іншим, а виходить, він не міг не почати критично відноситься до системи, що змушувала людей по-різному платити за те саме.

Він подружився зі Зденеком Млинаржем, одним з майбутніх лідерів "Празької весни". Такий контакт з іноземцем - адже цього досвіду не було майже ні в кого з його однолітків - сприяв руйнуванню етноцентризма, що після війни представляв одну з основ радянської ідеології.

Як і Млинарж, Горбачов сформувався не в революціонера, а в реформатора, що прагне до еволюційних перетворень у рамках соціалістичної системи. Цьому, зокрема, сприяло догматичне утворення. ДО 1950 року, коли він прийшов на перший курс, у МГУ не залишалося і сліду вільнодумства. Усі, що вибивалися з ладу минулого або репресовані, або звільнені.

Американський психолог Леон Рестингер якось сказав: "Люди і пацюки люблять те, за что страждають". Горбачову важко було стати повноправним членом системи, але він став ім. А виходить, він не міг негативно відноситися до системи в цілому. Це перекреслювало б його удачу. Так що формування реформаторських установок було величезним досягненням для Горбачова. Представити ж собі можливість виходу за межі "соціалістичного вибору" він зможе лише 40 років потому [6, с. 57-58].

Розділ ІІ. Особливості державної діяльності Михайла Сергійовича Горбачова

2.1. Особливості внутрішньої політики

До середини 80-х років необхідність змін, які назрівали, була зрозуміла багатьом у країні. Тому запропонована в тих умовах М.С.Горбачовим «перебудова» знайшла живий відгук у всіх шарах радянського суспільства. Якщо говорити коротко, то «перебудова” означала: створення ефективного механізму прискорення соціально–економічного розвитку суспільства; всебічний розвиток демократії; зміцнення дисципліни і порядку; повага до цінностей і гідності особистості; відмова від командування й адміністрування, заохочення новаторства; рішучий поворот до науки, з'єднання науково-технічних досягнень з економікою і багато іншого.

Ключовими фразами політичного лексикону Горбачова стали: повернути економіку до людини, створити гідні умови праці і життя радянських людей, переорієнтувати економіку на соціальні потреби народу, зробити все для соціального розвитку села, створити нормальні умови життя для сільського трудівника, підвищити життєвий рівень більшої частини населення, забезпечити кожну родину квартирою або будинком до 2000 року, піклуватися про ветеранів війни і праці, скоротити управлінські витрати, встановити повнокровний соціалістичний ринок, створити правову соціалістичну державу, обновити національну політику і вирішити багато інших завдань [9, с. 121-122].

Демократизація – початок і суть перебудови, найбільш істотна її характеристика в той час.

Демократизація пронизує всі сфери суспільства. У сфері політики вона пропонує зміну самого механізму влади, перехід від ієрархічного управління суспільством «для трудящих» через порівняно вузький правлячий шар до самоуправління трудящих. У сфері економіки демократизація спрямована на рішучу зміну механізму реалізації суспільної й особистої власності, для того, щоб трудові колективи і всі трудящі одержали реальні прерогативи хазяїв суспільного виробництва і можливість виявляти індивідуальну трудову ініціативу.

У соціальній сфері суть демократизації полягає в подоланні «залишкового принципу» виділення засобів на соціальний розвиток, докорінну зміну механізму розподілу національного доходу, усунення з цього механізму елітарно-технократичних елементів. У культурі демократизація передбачає відновлення і розвиток свободи творчості й інформації. У моральній сфері демократизація спрямована на відновлення поваги до соціалістичної особистості, до соціальної справедливості.

Таким чином, демократизація є гігантським суспільним процесом, що реалізує основну стратегічну мету перебудови – звільнення і реалізація творчої енергії і творчої ініціативи трудящих мас, кожного трудівника для прискорення соціально-економічного розвитку країни і досягнення нової якості життя [10, с. 39-41].

Навесні 1985 року здавалося, що країна вступає в новий цикл модернізації суспільних відносин, спрямованих на формування політичної демократії, демонополізацію економіки, звільнення приватної ініціативи, появу трудової мотивації. Мета цих перетворень – підвищити рівень соціального добробуту, і створити соціально-економічний і політичний комфорт для розкриття духовного, творчого, морального потенціалу особистості. Державі при цьому приділялася роль гаранта збереження того соціального стану населення і тих прав людини, які були досягнуті на попередній стадії розвитку.

Однак чекання ці не виправдалися. Декларативний характер програм перебудови став переважним. Відсутність конкретного механізму реалізації проголошених завдань призвело до зворотного результату.

З березня 1985 року — Генеральний секретар ЦК КПРС, а з жовтня 1989 року по червень 1990 року — голова Російського бюро ЦК КПРС.

Під час спроби державного перевороту в 1991 році був відстороней від влади віце-президентом Генадієм Янаєвим та ізольований у Форосі; після відновлення законної влади повернувся на свою посаду, котру обіймав до розпаду СРСР в грудні 1991 року.

Обирався делегатом ХХІІ (1961 рік), ХХІV (1971 рік) і всіх наступних (1976, 1981, 1986, 1990) з'їздів КПРС. З 1970 по 1990 рік був депутатом Верховної Ради СРСР 8-12 скликань. Член Президії Верховної Ради СРСР з 1985 по 1988 рік; Голова Президії Верховної Ради СРСР із жовтня 1988 по травень 1989 року.

Голова Комісії у справах молоді Ради Союзу Верховної Ради СРСР (1979—1984); Голова Комісії у закордонних справах Ради Союзу Верховної Ради СРСР (1984—1985);

Народний депутат СРСР від КПРС — березень 1989 — березень 1990; Голова Верховної Ради СРСР (cформована Зїздом народних депутатів) — травень 1989 — березень 1990; Депутат Верховної Ради РРФСР 10-11 скликань.

15 березня 1990 року Михайло Горбачов був обраний Президентом СРСР. Одночасно до грудня 1991 року був Головою Ради оборони СРСР, Верховним Головокомандуючим Збройних Сил СРСР [11, с. 32-33].

Нагороджений Нобелівською премією миру 1990, але його міжнародна репутація постраждала через придушення демократичних виступів у прибалтійських республіках. Після невдалого путчу в серпні 1991 р., прискореного розпаду СРСР, влада Горбачова ослабла, і 25 грудня 1991 він пішов у відставку.

4 листопада 1991 начальник управління з нагляду за виконанням законів про державну безпеку генеральної прокуратури СРСР Віктор Ілюхін порушив проти М. С. Горбачова кримінальну справу за статтею 64 Кримінального Кодексу РРФСР (Зрада Батьківщині) у зв'язку з підписанням постанов Держради СРСР від 6 вересня 1991 р. про надання незалежності Латвії, Литві, Естонії; Генеральний прокурор СРСР Микола Трубін закрив справу, а через два дні Ілюхін був звільнений з органів прокуратури.^[1] ^[2]

13 червня 1992, скликаний з дозволу Конституційного суду РРФСР, пленум ЦК КПРС виключив М. С. Горбачова з партії.

Перебуваючи на вершині влади, Горбачов проводив численні реформи і кампанії, які в подальшому привели до ринкової економіки, знищення монопольної влади КПРС і розпаду СРСР. Оцінка діяльності Горбачова суперечлива.

Консервативні політики критикували його за економічну розруху, розвал Союзу та інші наслідки перебудови.

Радикальні політики критикували його за непослідовність реформ і спробу зберегти колишню центрально-плановану економіку і соціалізм.

Багато радянських, пострадянських та зарубіжних політиків і журналістів вітали реформи Горбачова, демократію і гласність, закінчення холодної війни, об'єднання Німеччини. Оцінка діяльності Горбачова за кордоном колишнього СРСР носить більш позитивний і менш суперечливий характер, ніж у пострадянському просторі [12, с. 4-5].

Різке падіння смертності в РРФСР під час антиалкогольної кампанії 1985 Демоскоп Weekly - Додаток. Довідник статистичних показників.

Динаміка нетто-коефіцієнта відтворення населення в РРФСР з 1979 року.

Ось короткий список його ініціатив і подій, прямо або побічно з ним асоційованих:

8 квітня 1986 відбувся візит М. С. Горбачова до Тольятті, де він відвідав «Волзький Автозавод». Результатом цього візиту було рішення про створення на базі флагмана вітчизняного машинобудування інжинірингового підприємства - галузевого науково-технічного центру (НТЦ) ВАТ «АВТОВАЗ», що стало значущою подією радянського автопрому. На своєму виступі у Тольятті Горбачов вперше виразно вимовляє слово «перебудова», це було підхоплено ЗМІ і стало гаслом нової епохи, що почалася в СРСР.
15 травня 1986 року почалася кампанія посилення боротьби з нетрудовими доходами, яка на місцях розумілася як боротьба проти репетиторів, продавців квітів, шоферів, які підвозили пасажирів, і продавців домашнього хліба в Середній Азії. Кампанія була незабаром згорнута і забута через наступні події.
Антиалкогольна кампанія в СРСР, розпочата 17 травня 1985 р., призвела до підвищення на 45% цін на алкогольні напої,^[9] скорочення виробництва алкоголю, вирубування виноградників, зникнення цукру в магазинах унаслідок самогоноваріння і введення карток на цукор, але і збільшенню тривалості життя населення, зниження рівня злочинів, скоєних на грунті алкоголізму.
Прискорення - цей лозунг був пов'язаний з обіцянками різко підняти промисловість і добробут народу за короткі терміни; кампанія призвела до прискореного вибування виробничих потужностей, сприяла початку кооперативного руху і підготувала перебудову.
Переведення підприємств на госпрозрахунок, самоокупність, самофінансування - введення перших елементів ринкової економіки в СРСР, повсюдне впровадження кооперативів - провісників приватних підприємств, зняття обмежень з валютних операцій [13, с. 77-78].
Перебудова з чергуванням нерішучих і різких заходів і контрзаходів з введення або з обмеження ринкової економіки і демократії.
Реформа влади, запровадження виборів до Верховної Ради та у місцеві Ради на альтернативній основі.
Повернення з політичного заслання радянського вченого і дисидента, лауреата Нобелівської премії А. Д. Сахарова, припинення кримінальних переслідувань за інакомислення.
Гласність, фактичне зняття партійної цензури на засоби масової інформації та твори культури.
Придушення локальних національних конфліктів, у яких владою приймалися жорстокі заходи, зокрема силовий розгін мітингу молоді в Алма-Аті, введення військ до Азербайджану, розгін демонстрації у Грузії, розгортання багаторічного конфлікту в Нагірному Карабасі, придушення сепаратистських устремлінь прибалтійських республік.
На горбачовський період припадає різке зменшення відтворення населення СРСР.
Зникнення продуктів з магазинів, прихована інфляція, введення карткової системи на багато видів продовольства у 1989 році. Для періоду правління Горбачова характерно вимивання товарів з магазинів у результаті накачування економіки безготівковими рублями, а згодом - гіперінфляція.

За Горбачова зовнішній борг Радянського Союзу продовжував зростати. Приблизні дані такі: 1985 рік: зовнішній борг - 31,3 млрд доларів; 1991 рік: зовнішній борг - 70,3 млрд доларів (для порівняння,загальна сумаросійського зовнішнього боргу на 1 жовтня 2008 р. - 540 500 000 000 доларів, в тому числідержавнийзовнішній борг в іноземній валюті - близько 40 млрд доларів, або 8% від ВВП - більш детально див у статті Зовнішній борг Росії). Пік російського державного боргу припав на 1998 рік (146,4% ВВП) [13, с. 88-89].

У спадок М. С. Горбачову дісталося безліч проблем. Радянський Союз уже не одне десятиліття страждав від відставання технологій, неврожаїв і напруженостей у відносинах як між радянськими республіками, так і з багатьма іноземними урядами. Комуністичний лад, ніяк не стимулював старанність робітників, привів до спаду виробництва. Спільний вплив цих факторів викликало погіршення економіки, різні види дефіциту, народні хвилювання і розквіт годного ринку. В офіційній промові після обрання Горбачов вказав на всі ці проблеми і закликав до мирного співіснування із Заходом, модернізації економіки і більшої відкритості в рамках соціалістичного самоврядування.

Щойно отримавши владу, Горбачов зробив спробу здійснити сміливу програму внутрішніх реформ. Запропоновані ним економічні заходи йшли в народ під гаслом «перебудова», соціальні реформи характеризувалися як «гласність».

Щоб підвищити ефективність економіки, Михайло Сергійович Горбачов закликав до поліпшення трудової дисципліни серед радянських трудящих (причому частиною цієї кампанії стало зниження споживання алкоголю); до введення додаткових преміальних виплат, заохочувальних заходів і нових технологій; до боротьби з нераціональністю, збитковістю і невідповідністю займаним посадам; до підвищення якості та кількості товарів народного споживання; нарешті, до «інтенсифікації» - під цим виразом розумілося введення принципів вільного ринку всередині планової економіки [13, с. 155-156].

За всіма ознаками перебудова зазнавала невдачі. Тривав спад радянської економіки і зниження рівня життя, інфляція і незадоволений споживчий попит зростали. З іншого боку, завдяки успіхам гласності в повсякденному житті радянського народу відбулися революційні зміни. Горбачовська внутрішня політика призвела до послаблення цензури в засобах масової інформації, зняття обмежень на відправлення релігійних культів, правдивого перегляду радянської історії і відкритого обговорення внутрішніх проблем. Тим не менш траплялися рецидиви. У квітні 1986 р. уряд Горбачова спробував покрити мовчанням масштаби лиха, що сталося після вибуху ядерного реактора в Чорнобилі.

2.2. Зовнішня політика М. Горбачова

Прихід до влади Михайла Горбачова спочатку не провіщав нічого нового у сфері радянської зовнішньої політики. Він за традицією заявляв про необхідність боротьби з військовою загрозою, зміцнення соціалістичної співдружності, підтримки національно-визвольних рухів.

Навіть після обрання керівником країни, у травні 1985 р., М. Горбачов ще доволі критично висловлювався стосовно Заходу. Зовнішня політика почала трансформуватися після зміни міністра закордонних справ СРСР (замість А. Громико цю посаду у липні 1985 р. посів колишній перший секретар ЦК КП Грузії Е. Шеварднадзе). Були визначені основні напрями зовнішньої політики: нормалізація стосунків з країнами Заходу (в першу чергу – із США); початок двостороннього скорочення озброєнь; припинення озброєного протистояння із США і їх союзниками в Азії, Африці, Латинській Америці (розблокування регіональних конфліктів). М. Горбачовим була розроблена програма пріоритетів поведінки СРСР на міжнародній арені, яка пропонувала “соціалістичний плюралізм” і “пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими”, завдяки чому ідеологічне протистояння втратило свою гостроту.

Прийшовши до влади, Горбачов спробував поліпшити відносини з США і Західною Європою. Однією з причин цього було бажання знизити непомірні військові витрати (25% держбюджету СРСР) [16, с. 71-72].

У роки «перебудови» зовнішньополітичний курс СРСР зазнав серйозних змін. Причиною цього стало зниження темпів економічного зростання і стагнація економіки в першій половині 1980-х років. Радянський Союз був більше не в змозі витримувати гонку озброєнь, нав'язувану США.

Америка діаметрально змінила власне ставлення до СРСР, за якісь декілька місяців перейшовши від ворожості до дружби? Ці моментальні зміни відбулися під егідою співпраці двох абсолютно неймовірних партнерів: Рейгана та Горбачова. У ході трьох зустрічей 1985-1987-х років М. Горбачова з президентом США Р. Рейганом поступово були досягнуті домовленості про взаємне скорочення озброєнь.

Зустріч у Женеві восени 1985 р. між американським та радянським лідерами завершилася урочистою Декларацією про неприпустимість ядерної війни. У цьому ж руслі була сформульована і Заява радянського уряду від 15 січня 1986 р., що містила програму ядерного роззброєння до 2000 р. СРСР закликав провідні країни світу приєднатися до мораторію на ядерні випробування і поетапно скоротити різні види атомної зброї.

Діяльність М. С. Горбачова 📙 Реферат → 🆔 80444