Діяльність ОУН-УПА в роки Другої світової війни

Міністерство освіти та науки України

Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова

інститут іноземної  філології

Доповідь

Діяльність ОУН-УПА  в роки Другої світової війни

Виконала

студентка 17 іс групи

Тополь Яна Романівна

Київ, 2013 

План

1) Вступ;

2) Організація Українських  Націоналістів;

    а) Причини  посилення боротьби ОУН;

    б) Історія  ОУН;

    в) Початок  Великої Вітчизняної Війни;

3) Українська Повстанська  Армія;

    а) Структура УПА;

    б) Діяльність  УПА;

4) Висновок;

5) Список використаної  літератури.

1. Вступ

Так склалося, що українському народові майже всю його історію  не вдавалося створити повноцінну довготривалу незалежну державу. Весь час наш  народ боровся за проголошення своєї незалежності у власній суверенній державі. Сотні тисяч і мільйони українців гинули, прагнучи добитися цієї мети. Ми шукали допомоги інших країн, вступали в союзи з імперіями і князівствами, але все марно. Українців катували, убивали, відсилали до тюрем, але це не зламало прагнення народу до визволення, до бажання будувати власну країну власними руками.

В XX ст. починається новий  етап руху за самостійність. Створюються  партії, організації, що починають відкриту боротьбу. Початок XX ст. знаменувався епохою великих перемін: падіння Російської імперії, Перша світова війна, Соціалістична революція в Росії. Ці події посилили боротьбу українців.

Та на жаль не так склалося, як хотілося. Громадянська війна на теренах колишньої Російської імперії  затвердила владу більшовиків, в тому числі і на Україні. Та поразка Української національної революції не зупинила відданих своїй державі патріотів. Боротьбу продовжили люди, які були готові віддати життя за свою країну і за свій народ. Це була Організація Українських Націоналістів (ОУН) та створена згодом нею Українська Повстанська Армія (УПА).

Хоча і дотепер ОУН  та УПА приписують фашистські і нацистські погляди і діяння, але це не зовсім так. Фашизм в Італії зародився для  придушення анархії, німецький нацизм – для возвеличення німецької раси, з приниженням інших, і для світового господства. Український націоналізм хоча і вважав за доцільне використовувати тоталітарні методи на першій стадії розвитку майбутньої держави, але лише для затвердження нового ладу, для зміни поглядів радянізованого населення України. Український націоналізм, перш за все боровся за створення власної держави, а не за якісь ідеї, він прагнув лише реалізувати споконвічну мрію українського народу.

2) Організація  Українських Націоналістів.

а) Причини посилення боротьби ОУН

Після втрати своєї державності  в 1920 р. український народ не припиняє дальшої визвольної боротьби, але  продовжує її весь час у важких умовах окупації проти двох найголовніших  окупантів того часу: комуністично-більшовицької  Росії і реакційної Польщі. Виявом цієї боротьби були дії українських революційних організацій. Існували тоді: Братство українських державників, Спілка визволення України, Українська військова організація та Організація українських націоналістів, що єдина витримала натиск супротивника і продовжувала боротьбу.

До посилення спротиву призвела сукупність факторів:

- Голодомор 1932-1933 рр.

- трагічна смерть Головного  Отамана Військ УНР Симона  Петлюри в Парижі в 1926 р.  від руки більшовицького агента;

- великий судовий процес проти СВУ;

- Варшавський судовий  процес проти ОУН в 1934 р.;

- підступне вбивство  голови ОУН Є. Коновальця в  Роттердамі в 1938 р.

Так після акту Молотова-Ріббентропа  в серпні 1939 р. Західна Україна  перейшла до складу УРСР. Тепер більшовицький  режим почав активну боротьбу з противниками ідей комунізму, розстрілюючи, катуючи, висилаючи народ на заслання до Сибіру і на Далекий Схід.

б) Історія  ОУН

Організація українських  націоналістів (ОУН) виникла внаслідок  об'єднання Української Військової Організації (УВО) та декількох студентських націоналістичних спілок - Групи Української Національної Молоді, Ліги Українських Націоналістів, Союзу Української Націоналістичної Молоді. Дві конференції українських націоналістів, що відбулися відповідно 3-7 листопада 1927 у Берліні та 8-9 квітня 1928 у Празі, підготували грунт для проведення установчого конгресу з 28 січня по 3 лютого 1929 р. у Відні. Конгрес обрав Провід Українських Націоналістів (ПУН) у складі 9 осіб – Є. Коновалець (голова), члени – Д. Андрієвський, Ю. Васияна, Д. Димчук, М. Капустянський, П. Кожевників, Л. Костарів, В. Мартинець, М. Сціборський, Я. Дуб, Я.Моралевич та прийняв статут та розробив основні засади політичної лінії ОУН. Згідно з первісними заявами, головною метою ОУН було встановлення незалежної соборної національної держави на всій українській етнічній території. Ця мета мала досягатися через національну революцію та встановлення диктатури, яка би витіснила окупаційну владу та запровадила уряд, що об'єднав би всі регіони та соціальні групи України. Економіка держави планувалася як поєднання приватної, націоналізованої та кооперативної форм власності. ОУН відкидала будь-який партійний чи класовий поділ та представляла себе як домінуючу силу українського суспільного життя як вдома, так і за кордоном. Визначивши себе як рух, а не як партія, ОУН засуджувала легальні українські партії Галичини, як малодієві і колабораціоністські. Звинувачуючи соціалістичний та ліберальний табори у поразці української революції 1917-1920 рр., ОУН наголошувала на важливості формування сильної політичної еліти, національної солідарності та опори на «свої власні сили», її приваблював фашистський режим Б. Муссоліні, що нібито врятував Італію від анархії. На початку 1930-х рр. в ОУН проявилися розбіжності у поглядах: Є. Коновалець та більшість членів ПУН були прагматичними реалістами, що уявляли свою діяльність у руслі традиційного військового авторитаризму; тоді як молодші члени руху були інтегральними націоналістами, які відзначалися романтично-ірраціональною відданістю, глибокою радикальністю. Ці ідеологічні розбіжності у кінцевому рахунку привели до розколу організації.

ОУН сприйняла насильство як політичне знаряддя проти зовнішніх  та внутрішніх ворогів. Основна частина  діяльності організації була спрямована проти польського режиму. ОУН здійснила в Галичині й на Волині сотні акцій саботажу, включно із підпалами маєтків польських землевласників, бойкотів державних шкіл та польської тютюнової й горілчаної монополії, десятки експропріаційних нападів на урядові установи з метою здобуття капіталів для своєї діяльності, а також близько 60 вбивств. Найвизначнішими жертвами організації були польські чиновники Т. Голувко та Б. Перацький, чиновник радянського консулату А. Майлов (вбитий у помсту за голодомор 1932-33 у Радянській Україні) та І. Бабій, директор Української академічної гімназії у Львові (українець, звинувачений у співробітництві з польською поліцією).

Членами ОУН були переважно  студенти та молодь. Немає достовірних  даних про чисельність організації, але згідно найвищих оцінок, вона сягала приблизно 20 тисяч, чол. Проте впливи ОУН значно перевищували кількість її членів. Властивий організації дух самовідданості, що доходив до фанатичної самопосвяти національній справі, виявився надзвичайно привабливим для молодих людей. Можна сказати, що ідеологія ОУН сформувала політичний світогляд цілого покоління західних українців. Найголовнішими виданнями ОУН були легальний журнал «Розбудова Нації» та нелегальні «Бюлетень Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ», «Сурма», «Юнак», «Націоналіст» та «Український націоналіст». Певна кількість легальних газет на Західній Україні перебували під сильним національним впливом.

Багато галицьких та волинських діячів ОУН були засуджені  польським судом у 1930-х рр., два  судові процеси відбулися на Буковині у 1937 р. У 1934 р. польська поліція заарештувала декількох провідних діячів ОУН, у тому числі Бандеру,  протримавши їх в ув'язненні до початку Другої світової війни. Незважаючи на ці невдачі, ОУН розбудувала заново свою організаційну сітку, їй не вдалося проникнути на Радянську Україну, проте сталінський режим був настільки стурбований потугою ОУН, що організував вбивство Є.Коновальця в Роттердамі у 1938 р.

Смерть Є.Коновальця призвела до кризи. Постало питання, хто має  бути його наступником. Ця криза викрила фундаментальні розбіжності між членами ОУН у Західній Україні та членами ПУН, які жили за кордоном. За боротьбою за владу стояли теологічні розбіжності та розходження між поколіннями. Молоді оунівці підтримували підпільну боротьбу,  прагнули до керівництва та  переймали авторитарні ідеї та методи. Сильний вплив на їх світогляд мав Д.Донцов, який пропагував культ волі та сили. Старші члени ОУН проявляли схильність до більшого консерватизму, наголошували на позитивних рисах італійського фашизму, але засуджували німецький нацизм.

 Другий Великий  Конгрес ОУН, що проходив у  Римі 27 серпня 1939 р. Головою організації  було вибрано А. Мельника. Але  склалося не так, як хотілося. С. Бандера, який був випущений  з ув'язнення після краху Польщі  у 1939, разом зі своїми послідовниками, сформував у лютому 1940 р. Революційний провід і проголосив своє право спадкоємності. Мельник марно намагався розв'язати кризу через переговори. У березні 1941 р. фракція Бандери провела свій власний Другий Надзвичайний Конгрес у Кракові, який проголосив Римський конгрес незаконним, вибрав С. Бандеру головою та прийняв програму, що наново підтвердила основні рішення 1929 р. і проголосила визвольну боротьбу українського народу.

"...Єдиним  шляхом до осягнення наших  цілей є Українська Революція в московській імперії СССР  у парі з визвольною боротьбою поневолених Москвою народів під гаслом: "Воля народам і людині".

"...Організація  Українських Націоналістів продовжуватиме  всіма силами революційну боротьбу  за визволення Українського Народу, не зважаючи на всі територіально-політичні зміни, які виникли б на терені Східної Європи".

Більшість крайових членів визнали повноваження С. Бандери, і  невдовзі розлам став незворотним. Дві  новостворені фракції, за іменами своїх  лідерів, стали відомі як ОУН(Б) -«бандерівці» та ОУН(М) - «мельниківці». Впродовж війни ОУН(Б) прийняла назву Революційна ОУН.

Обидві фракції сподівалися  використати неминучий конфлікт між Німеччиною та СРСР для встановлення незалежної української держави. Тому кожна з них шукала тактичного союзу з німцями. Передача Гітлером Карпатської України, де молодші члени ОУН допомагали створити Збройні Сили, угорцям у 1939 породила застереження щодо союзу з німцями. З німецької згоди ОУН(Б) сформувала два батальйони з близько 600 чол., «Нахтігаль» і «Роланд», які задумувалися як ядро майбутньої армії.

в) Початок  Великої Вітчизняної Війни

22 червня 1941 року, з нападом  Німеччини на СРСР, починається  Велика Вітчизняна Війна. Радянські  війська починають активно відступати, адже були не готові протистояти такій могутній армії. Озброєними були лише прикордонні війська, інші ж використовували трофейну зброю.

Скориставшись відступом  Червоної армії і наближенням  союзної Німеччини  30 червня  у  Львові збираються Українські Національні  Збори і проголошують відновлення Української Самостійної Держави. На цьому з'їзді формується Українське правління на чолі з Ярославом Стецьком. Через кілька днів було створено Українську Національну Раду на чолі з К. Левицьким. Українці починають перебирати владу у свої руки. За короткий час було створено повний адміністративний апарат з обласними, районними і сільськими центрами, реорганізовано міліцію, відновлено господарське і кооперативне управління, ліквідовано колгоспи і повернено до приватної власності, налагоджено поштовий і телефонний зв'язок та залізничний рух.

Але відповідь німців, які не були зацікавленні в створенні  держави "нижчою расою", була негайною. Через кілька днів після відновлення  Української Держави у Львові з'явилися загони СД і Гестапо  і почали виконувати свою чорну місію. На відмову відкликати державний Акт, німці починають арешти. За грати сідають Ярослав Стецько з кількома членами уряду і голова ОУН Степан Бандера.

На завойованих територіях нацисти починають терор, грабують міста і села, знищують людей. Все це вплинуло на зміну програми ОУН. З цього моменту вона вступає на новий етап визвольної боротьби, але тепер ще й з німецькими окупантами. В цей час розповсюджується підпільна боротьба. Українські націоналісти друкують підпільні газети, розсилають листівки з метою підняття українського народу на боротьбу.

Боротьба в 1941-1942 рр. йшла за програмою оговореною в вересні 1941 на I конференції ОУН:

а) перебрати адміністрацію  на низах в свої руки і продовжувати процес переходу до самостійності;

б) пропаганда гасел визвольної боротьби, захоплення друкарень і  випуск преси, маніфестації народу в  містах і селах;

в) боротьба з голодом, який виник через вивезення німцями  продовольства;

г) акції проти масового вивозу людей на роботу до Німеччини;

д) пропагандистсько-роз'яснювальна підготовка до активної боротьби   з німецьким окупантом і радянськими  військами і диверсійними групами;

е) збір зброї та боєприпасів;

є) вишкіл нових кадрів для визвольної боротьби;

ж) поширити на українських  землях тактику і методику проведення підпільної діяльності і активних визвольних дій.

Тим часом німці починають  придушувати і знищувати будь-які  прояви самостійності на території  України,з іншого боку те саме роблять  агенти НКВС. Під час цих акцій  гинуть багато українських літераторів і митців, розстріляні відому політичні діячі і патріоти. Так  в 1942р. була  розстріляна Олена Теліга, за організацію "Союзу українських письменників", що підтримував самостійницькі ідеї.  Від куль Гестапо також загинули: Сергій Шерстюк, Анна Максимець, Дмитро Мирон-Орлик, Василь Бандера.

Та такий жорстокий  терор не зломив українського народу, і особливо самостійницького руху, який приступає до створення збройної сили українського народу.

3) Українська  Повстанська Армія

а) Структура  УПА

Основним завданням  УПА був захист українського населення  від загарбників. В зв'язку з цим  майже кожний відділ УПА пов'язувався з певною територією. А тому і  в основу організаційної побудови УПА  ліг принцип територіальності.

Із характеру УПА  як народної, повстанської збройної сили, що веде боротьбу проти окупанта, з політичної концепції цієї боротьби та застосованої в ній тактики випливала її структура. Поділ на застосовані в регулярних арміях чітко окреслені одиниці і роди військ не міг мати примінення в УПА на цьому етапі боротьби, якщо ця боротьба мала бути успішною.

Створена із бойових  відділів революційної ОУН, Українська Повстанська Армія стала дуже скоро всенародною та міжнаціональною  армією, єднаючи під своїми прапорами  симпатиків різних партійно-політичних концепцій та представників багатьох націй. З моменту повороту на рідні землі більшовиків з тактичних міркувань співпраця з ОУН зміцнилася. Керівне становища в УПА займають звичайно провідні члени ОУН.

Отже ціла територія, на якій діяла УПА, розподілялася на такі краї:

1) Північний край - Волинська  і Житомирська області.

2) Західний край - Львівська,  Тернопільська, Станіславська (Івано-Франківська), Чернівецька, Закарпатська й Дрогобицька  області та Перемищина з Лемківщиною  і Холмщиною.

3) Південний край - Вінницька й Кам'янець-Подільська області та частина Київської.

4) Східний край - Чернігівська  область, частина Київської області  та решта території України.

Відповідно до цього  поділу діючі на окреслених теренах  сили мають назви: УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь, УПА-Схід.

Наступною та найнижчою  територіальною одиницею є Військовий Округ. Поділ вищенаведених військових груп на воєнні округи здійснювався також  згідно адміністративного поділу окупантів  території України із певними  винятками. Таке розмежування наприклад, було проведене на терені дії групи УПА-Захід, який ділився на шість Військових Округів, а саме: Перший військовий округ - Львів-місто ; Другий - Львівська область і Холмщина; Третій - Тернопільська область; Четвертий - Станіславська і Чернівецька області; П'ятий - Дрогобицька область; Шостий - Перемищина і Лемківщина.

Неможливо було застосувати  цей принцип поділу території  на терені групи УПА-Північ через  важливі тактичні моменти. На терені групи УПА-Північ діяли три Військові  округи: перший "Турів" - Луччина, Володимирщина і Ковельщина; другий "Заграва" - Сарни, Костопіль, Пинськ і Висоцьк; третій "Волинь-Південь" - Рівне, Дубно, Верба, Почаїв, Ланівці, Шумськ.

На терені групи УПА-Південь  діяли три Військові округи: Холодний Яр; Умань; Вінницька і частина Київської області.

Територія групи УПА-Схід не була поділена на округи. На терені групи УПА-Схід діяли окремі повстанські  загони, котрі тісно співпрацювали  із сіткою ОУН у великих промислових  містах. Через географічні особливості  Східного краю повстанські загони в більшості випадків були малочисельні, виконували військові завдання локального характеру і виконували функції військової підтримки сітки ОУН та інформаційно-пропагандистську. Основними бойовими одиницями були похідні, рейдуючі групи УПА котрі формувалися на теренах  УПА-Північ, УПА-Південь, УПА-Захід.

Тактичною військовою одиницею військового округу була сотня, кожна  з яких безпосередньо підпорядковувалась командирові Військового округу. Тільки в окремих випадках для  проведення спеціальних акцій сотні об'єднувались в курені, а курені в загони. Об'єднання в курені або загони відбувалося тільки за наказом командира Військового округу. На функції курінних були визначені кращі командири відділів, що входили в склад куренів. Командування над загоном перебирав, як правило, командир Військового округу, або начальник його штабу. Також були визначені інші випадки можливості створення куренів в залежності від ситуації але з обов'язковою умовою негайного повідомлення безпосереднього вищого керівного органу. Була розроблена спеціальна тактика діяльності тактичних бойових одиниць з огляду на ситуацію, тактичне завдання, географічне розміщення. Сотня в свою чергу складалася із менших військових підрозділів, котрі в свою чергу ділилися на ще менші. Діяльність усіх підрозділів і їхній склад відповідало вимогам чітко розробленої тактики до окремо взятої територіальної групи та певної місцевості. Найнижчими військовими одиницями, котрі діяли в УПА були також чоти, рої, відділи, підвідділи, СКВ (Самооборонні Кущові Відділи) і боївки ОУН.

В УПА були розроблені власні військові  звання і нагороди затверджені указом УГВР (Українського Уряду). Кожний військовий при вступі в ряди УПА приймав  військову присягу затверджену  і введену в дію указом УГВР, також кожний боєць УПА мав видумане прізвище, так зване псевдо. Це було конечним, щоб не наражати на небезпеку жорстоких переслідувань окупантами власну родину. Усі військові підрозділи в УПА мали складну систему назв і були в діловодстві командування УПА зашифровані.

УПА була чітко структуризована, де кожна структурна одиниця виконувала певну, окремо визначену роль. Всією  діяльністю УПА керувало Головне  Командування УПА, тобто Головний Командир УПА, заступник Головного Командира  УПА і Головний Військовий Штаб.

Головний Військовий Штаб як орган  керівництва Головного Командира  УПА складається із шефа штабу  і наступних відділів:

1) Оперативного

2) Розвідувального

3) Вишкільного

4) Організаційно-персонального

5) Тилового

6) Політично-виховного

Оперативний відділ опрацьовує бойові акції, координує і керує ними при допомозі загальних інструкцій та конкретних наказів, розробляє плани та тактичні заходи в різні фази боротьби і окремі ситуації, планує і керує великими рейдами важливого політичного значення та більшого територіального охоплення, дає загальну оцінку становища, забезпечує всі терени здобутими картами і налагоджує власну систему створення карт.

Розвідувальний відділ зосереджував, опрацьовував і використовував увесь розвідувальний і контррозвідувальний матеріал. Він тісно співпрацював із підпільною сіткою ОУН і службою безпеки ОУН.

Вишкільний відділ опрацьовував плани і програми вишколу, програми старшинських і підстаршинських шкіл, організовував і керував безпосередньо навчанням у старшинських школах.

Організаційно-персональний опрацьовував організаційні схеми, проводив реєстр стану, полагоджував персональні справи. На нього було покладено відповідальність збереження усіх документів і їх знищення в разі провалу.

Тиловий відділ виконував важку функцію озброєння, постачання і санітарної служби. До нього належало: ведення реєстрів різнорідної зброї і амуніції, центральна майстерня зброї, центральне керівництво в постачанні харчами, одягом, взуттям, організація і рівномірний розподіл ліків, організація польових шпиталів. Цей підрозділ УПА дуже тісно співпрацював із місцевим населенням.

Політвиховний відділ, найважливіший. Він вказував мету боротьби, підтримував запал повстанців, проектував політичну тактику і програму боротьби, працював над питанням націоналістичного виховання населення.

Безпосередньо підпорядковані Головному Командирові УПА інспектори виконували функцію його контрольного органу на всій території дій УПА. Шефові Головного військового штабу  була підпорядкована служба зв'язку.

Кожними групами УПА в краях, УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь, командують командири груп, заступники командирів і  Крайові Військові Штаби. Структура Крайових штабів була така ж, як і Головного штабу. Вони мали ті ж самі відділи і служби.

Військовий Штаб Воєнної  Округи в своїй структурі відрізнявся від попередніх тільки тим, що не мав старшин для тактичних завдань, а командир Військового округу не мав інспекторів.

Основою військ УПА були піхотні сотні, які були озброєні рушницями, легкими кулеметами, автоматами, пістолетами, ручними гранатами і мінометами.

Дуже рідко були організовані кіннотні відділи та артилерійські  батареї. Вони були призначені до куренів  або загонів.

ОУН і УПА тісно  співпрацювали. Роль і функція ОУН  не обмежувалася функціями політичної партії. Окрім пропагандистських і організаційних заходів вона виконувала і адміністративну функцію. Командир Військового округу входив у склад обласного проводу ОУН з правом вирішального голосу. З другого боку обласний провід ОУН не міг втручатися в діяльність загонів УПА, а тільки висловлювати свої побажання щодо перенесення або припинення бойових дій. Права видавати доручення ОУН до УПА не мала.

б) Діяльність УПА

Так  від літа 1942 р. почали діяти перші повстанські  загони, які пізніше дістали назву  Української Повстанської Армії (УПА). Офіційною датою створення Української Повстанської Армії вважається 14 жовтня 1942 р. - козацьке свято Покрови, коли Сергієм Качинським (псевдонім - Остап) було сформовано перший відділ УПА під керівництвом ОУН(б), але реально окремі українські націоналістичні збройні формування існували вже від початку війни. Першим командиром УПА був Клячківський (псевдонім Клим Савур), а шефом штабу - полковник УНР Л. Ступницький (Гончаренко), начальником оперативного відділу став полковник УНР М. Омелюсік. Місцем постою командування УПА була Костопільщина.

Тим часом як ОУН(б), так  і ОУН(м) займаються активною розбудовою власних збройних формувань для  боротьби з німцями і червоними  партизанами, дії яких провокують німецький  терор проти мирного населення. Ще у 1942 р. українські повстанці звертаються з листівками до червоних партизанів, закликаючи переходити до лав УПА і спільно боротися проти обох імперіалістів, які "...між собою подібні як дві краплини води", "за повну свободу і самостійність держав поневолених народів... Геть Гітлера і Сталіна!".

Завдяки широкій та ефективній підпільній мережі ОУН УПА швидко розрослася у велику, добре організовану партизанську армію, яка захопила контроль над значними частинами Волині, Полісся  і згодом Галичини. Зростання її сили говорило про відчутну масову підтримку з боку українців, оскільки практично не мала іноземної допомоги. Відомості про чисельність дуже суперечливі. Називаються цифри від 30-40 тис. до 100 тисяч. За даними радянських каральних органів, котрі воювали з повстанцями, протягом 1944 р., коли Червона армія зайняла території їхніх дій, було вбито 57405 вояків УПА, 50387 взято в полон, 15990 здалися самі, усього – 123782 чоловіка. За перші чотири місяці 1945 р. – ще 95083 чоловік, усього - 218865 чоловік. Навіть при тому, що радянські карателі враховували вбивство селян, наведені цифри дають уявлення про надзвичайний розмах і запеклість національно-визвольної війни.

У лютому 1943 р. відбулася  ІІІ конференція ОУН, яка схвалила курс на збройну боротьбу з німецьким окупаційним режимом нарівні з більшовицьким.

На початку 1943 р. на Північно-західних українських землях збільшився німецький  терор, але почали з'являтися  червоні  партизани. Їх головним завданням було провокувати німців і цим самим  спрямовувати їхню лють на українське населення. Це була додаткова пропаганда, що виправдовувала вчинки Червоної армії, як прикривались захистом населення від фашистських злочинів.

УПА постала на Поліссі  й Волині насамперед для оборони  населення перед німецьким терором та для оборони перед радянськими партизанами, які від зими 1942 — 43 наступали з білоруських лісів, грабували населення та своїми акціями провокували ще сильніші німецькі репресії. Творці УПА розглядали її як можливий зародок регулярної української армії. Силою УПА було те, що вона могла спиратися на розгалужену мережу Організації Укрaїнськиx Націоналістів, яка мала підтримку населення; що в її творенні взяли участь старшини попередніх українських військових формацій; що до неї йшли люди різних політичних переконань; що вона могла виступати як загально-національна сила. З її ініціативи була створена Укрaїнськa Головна Визвольна Рада як верховний політичній центр, якому підпорядкувалася УПА. Силою УПА була також її політична платформа, яка включала гасло самостійності України та боротьбу за основні громадські права, за демократію, за рівні права меншостей і співпрацю з іншими поневоленими народами проти нацизму і більшовизму. При УПА були створені у 1943 окремі загони узбеків, азербайджанців, грузинів і татар, що складалися з колишніх німецьких полонених або мобілізованих німцями до допоміжної служби осіб. До УПА в 1943 р. перейшла частина української поліції. Замість неї німці створили польську поліцію, яка разом з німцями повела каральні акції проти українського населення за підтримку УПА. Це привело до виступів українських повстанців проти ворожих до українців поляків та проти польських повстанців. Подекуди й загони УПА брали участь у цій кривавій польсько-українській боротьбі, що їх зі свого боку провокували німці.

Німці пробували знищити  УПА масовими акціями (найбільша  з них — наступ під командуванням  генерала фон дем Баха) й засобами пропаганди; в німецьких листівках, скиданих з літаків на територію, контрольовану УПА, вони називали УПА  «спільниками Москви».

2-го – 3-го травня 1943 р. почалось вербування українців  німцями до СС Стрілецької  Дивізії "Галичина". Було набрано  близько 20 тисяч вояків. Під час  вишколу багато бійців втекло, а іншу частину відправили  в бій в червні-липні 1944 р.. Але  скоро старшини дивізії налагоджують зв'язки з УПА і СС Галичина намагається перейти на її бік, та сильний натиск більшовиків частково перешкодив цьому.

 У травні 1943 р. у  засідці УПА загинув керівник  штурмових відділів СА  В. Лютце.  Влітку 1943 відбулося ряд боїв  і сутичок з німцями, наприклад, успішний швидкий наступ УПА на місто Камінь-Кощирський. Під кінець 1943 р. влада німців в цьому місті була обмежена і місто було залишено поляками, решту території контролювала УПА. Одночасно вона частково очистила терени Рівненської, Волинської та Житомирської області від радянських партизанів, а рейди УПА поширилися й на Київщину та Кам'янець-Подільщину. За радянськими джерелами, українські національно-повстанські частини діяли й на Чернігівщині та Кіровоградщині.

У Галичині перші загони УПА почали творитися у червні 1943 р. в Карпатах, коли туди прямували рейдом радянські партизани під проводом С. Ковпака. Щоб не дати Ковпакові опанувати Карпати, окремим наказом Проводу ОУН формується "Українська народна самооборона" (УНС). За допомогою цього керівництво УПА змогло звести в бою німців і радянських партизанів, де останні після засади були знищені, а сам Ковпак повернувся в Москву, де отримав звання генерала, а згодом і наркомісара військових справ УРСР.

 Головне командування  УПА розглядало землі Галичини як базу для боротьби не тільки в умовах німецької окупації, але й на час повернення більшовиків. Крім того, з уваги на посилений німецький терор проти населення Галичини (впровадження виняткового стану в жовтні 1943, наглі суди, розстріли і вішання закладників, посилені вивози до Німеччини), як раніше на Поліссі й Волині, УПА виступила тут проти німців, зокрема проти, вивозу молоді до Німеччини.

Впродовж осені 1943 р. і  в 1944 р. головнокомандування УПА  досягло порозуміння про нейтралітет з перебуваючими в Україні частинами угорської армії, як і з румунами, а в лютому 1944 р. з польським підпіллям (Армія Крайова) про взаємовизнання боротьби народів за незалежність. Починається наплив членів союзних народів до лав УПА. Крім того до УПА приєднуються малі групи повстанців і повний курінь азербайджанців. Вирішуючи це питання 21-22 листопада відбулася I конференція поневолених народів, яка складалася з 39 делегатів від 13 народів. Результатом конференції була "Постанова Першої конференції поневолених народів Східної Європи й Азії" і заклик "До поневолених народів". За цими постановами поневолені народи закликались до спільної, узгодженої боротьби, з спільною програмою і координацією сил.