Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Діяльність суб’єктів господарювання в офшорних та вільно-економічних зонах

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Приватний вищий навчальний заклад

«БУКОВИНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

РЕФЕРАТ

на тему:

«Діяльність суб’єктів господарювання в офшорних та вільно- економічних зонах»

Виконала:

студентка 2 курсу,

спеціальність

«Фінанси і кредит»

група Ф-21

Негуцой А.С.

Науковий керівник:

Жук І.І.

Чернівці, 2013

План

Вступ

Суть та причини виникнення вільних економічних зон.

2. Офшорні зони.

3. Сучасний стан ВЕЗ в Україні.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Однією з важливих ланок у реалізації принципів відкритої економіки є створення вільних економічних зон. Їх функціонування пов'язується з лібералізацією й активізацією зовнішньоекономічної діяльності. Економіка вільних економічних зон має високий ступінь відкритості зовнішньому світу, а митний, податковий і інвестиційний режим сприятливий для зовнішніх і внутрішніх інвестицій.

Спеціальні економічні зони отримали досить широке поширення у світовій господарській практиці. За оцінками фахівців , в середині 90-х років у всьому світі функціонувало близько 1200 різного роду ВЕЗ, у тому числі близько 400 вільних торгових зон, 400 науково-промислових парків, більше 300 експортно-виробничих зон у приблизно 100 зон спеціального призначення (офшорні центри, зони рекреації, еколого-економічні регіони, туристичні центри та ін.)

Сукупний обсяг експорту товарів тільки з експортно-виробничих зон зріс з 17 млрд. дол в 1990 р. до 25 млрд. дол у 1995 р. Загальне число зайнятих в експортно-виробничих зонах збільшилося за цей період з 2 млн. до 3 млн. чоловік. В офшорних центрах зосереджена майже третина всіх банківських депозитів розвинених країн світу.

1. Суть та причини виникнення вільних економічних зон

Вільні економічні зони (ВЕЗ) - обмежені території, міста, морські й авіаційні порти, де для національних та іноземних підприємців діють особливі пільгові економічні умови, які сприяють виконанню зовнішньоторговельних, загальноекономічних, соціальних, науково-технічних і науково-технологічних завдань.

У документах Кіотської конвенції (1973 р.) під вільною економічною зоною (або «зоною франко») розуміється частина території країни, на якій товари розглядаються як об'єкти, що перебувають за межами національної митної території. Іншими словами, територія, де дотримується принцип «митної екстериторіальності».

ВЕЗ (вільні економічні зони) як достатньо нове явище у світовій економіці в сучасному їх вигляді з’явились на початку 70-х років минулого століття. Однак відомо, що митна зона в Гібралтарі, так само як і зона кшталт порто-франко в Одесі, була створена ще на поч. ХІХ ст.

За свідченнями фахівців, з тих далеких часів ВЕЗ у світі існувало більше 700, з-поміж яких тільки в Західній Європі було близько 100, зокрема у Швейцарії – 26, Іспанії – 22, Італії – 11, у Франції – 10, у Фінляндії – 7. Зараз ВЕЗ у різних їх варіантах існують у США, Франції, В’єтнамі, Болгарії, Угорщині, Мексиці, Ірландії, Південній Кореї, КНР та інших державах. Слід зазначити, що економіки названих країн та інших зазнали значного економічного розвитку з часу впровадження такої форми залучення інвестицій.

Поняття СЕЗ неодноразово ставало предметом дискусій серед країн засновників спеціальних економічних зон. Всього нараховується більш ніж 30 різних дефініцій, які визначають поняття спеціальної економічної зони .

Це трапилось тому, що подекуди, в кожній з країн, де засновувалося зональне утворення, цьому явищу надавалася власна назва і визначалося власне правове та економічне тлумачення цього терміну, які відзеркалювали особливості орієнтації зон.

Світова практика виходить з того, що вільні економічні зони створюються з метою інтенсифікації економічного обороту в таких регіонах (територіях). Інше кажучи, в економічному плані в ВЕЗ встановлюється пільговий режим оподаткування , щоб за рахунок збільшення кількості суб’єктів і об’єктів оподаткування в кінцевому результаті мати виграш. Вільні економічні зони створюються в тих регіонах, де є інтенсивні транспортні артерії, транспортна інфраструктура добре розвинута, зона є відносно обмежена, має трудові ресурси і перспективи в спеціалізації на певному виді діяльності при умові дешевизни товару. В Концепції створення і функціонування вільних економічних зон передбачається, що їх основною метою є наступне:

стимулювання структурних перевтілень в економіці шляхом притягнення іноземних інвестицій;
збільшення надходжень на внутрішній ринок високоякісних продукції і послуг;
активізація науково-технічного обміну, притягнення і упровадження нових технологій;
переймання передового організаційного і управлінського досвіду здійснення ринкових методів господарювання;
створення сучасної ринкової інфраструктури;
поліпшення використання природних і трудових ресурсів;
прискорення соціально-економічного розвитку окремих регіонів і держави в цілому,
збільшення життєвого рівня населення.

Загальна мета створення ВЕЗ – покращення умов життя населення і створення гідних людини умов життя шляхом прискорення соціально-економічного розвитку країни. На жаль, в деяких нормативних актах така залежність не проводиться і складається відчуття, що ці процеси розірвані. Але вони залежать від основної мети і мають ряд складових:

економічна мета: притягнення іноземного і національного капіталу за рахунок стимулювання його активності на певній території, використання переваг міжнародного географічного положення і розподілення труда, ліквідація монополій зовнішньої торгівлі через усунення перешкод для доступу до них;
соціальна мета: задоволення потреб населення у високоякісних товарах і насичення внутрішнього ринку , прискорення розвитку відсталих регіонів за рахунок концентрації в них необхідних для цього ресурсів, підвищення рівня кваліфікації працюючих за рахунок упровадження передового досвіду організації і управління фінансами, культури менеджменту;
науково-технічна мета: підвищення ефективності використання інфраструктури на території ВЕЗ, прискорення інноваційних процесів і упровадження, притягнення передових вітчизняних і іноземних техніки та технологій, вчених і спеціалістів.

Ефективне функціонування СЕЗ багато в чому визначається заходами із створення сприятливого інвестиційного клімату в СЕЗ. Для цього необхідно забезпечити довгостроковий і контрольований характер економічної політики, лібералізувати умови переміщення капіталів і товарів, забезпечити надійні гарантії захисту прав власності, сформувати ефективні форми взаємозв’язку місцевих органів влади, місцевого і регіонального самоврядування та органів господарського розвитку і управління СЕЗ.

Принципи формування СЕЗ:

Спрямування на досягнення ефективного режиму господарювання окремих суб’єктів при позитивному народногосподарському ефекті в цілому.
Гнучкість і динамічність управління СЕЗ.
Багатоваріантність (альтернативність) підходів, форм і моделей СЕЗ.
Перспективність розвитку.
Відповідність пріоритетних напрямків розвитку СЕЗ пріоритетним напрямкам розвитку регіонів і держави.
Врахування вимог національної безпеки.

Досвід функціонування спеціальних економічних зон показав, що внаслідок їхнього створення досягається суттєвий загальногосподарський ефект, який носить комплексний характер. З погляду міжнародних економічних відносин він складається за рахунок дії таких чинників господарського росту, як інтеграція у світове господарство, використання порівняльних переваг з позиції, перш за все, глобальної економіки, запровадження принципів вільної чи пільгової торгівлі, а також можливість включення у відтворювальний процес іноземних інвестицій.

У розвинутих країнах зони створюються з метою реалізації регіональної політики (соціально-економічний розвиток депресивних районів; господарське освоєння нових територій, які містять цінні природні ресурси) або для прориву у високотехнологічних галузях. Слід зауважити, що при цьому рівень впливу зон на національну економіку вельми обмежений. У країнах з перехідною економікою ВЕЗ, як правило, являють собою полігони для апробації та впровадження принципів відкритої економіки, залучення не тільки інвестицій і сучасних технологій, а й передового управлінського досвіду. В обґрунтуванні проектів зон важливе місце належить перспективі досягнення макроекономічного ефекту. В умовах перманентного ринкового реформування економіки у посткомуністичних країнах важливим фактором залучення інвестицій є наявність територіальних утворень з відносно стабільним та пільговим податковим режимом і законодавчою базою.

На відміну від розвинутих країн та країн, що розвиваються, у країнах з перехідною економікою створення ВЕЗ значно більшою мірою сприяє розв'язанню не тільки економічних та соціальних, а й внутрішньополітичних завдань (нерідко у позитивному плані), таких як: подолання сепаратистських тенденцій, запобігання міжетнічним конфліктам, демонстрація ліберального ставлення керівництва країни до регіонального напередодні президентських виборів шляхом роздавання „зональних повноважень" тощо. Надмірна заполітизованість прийняття рішень про створення багатьох ВЕЗ на шкоду економічній доцільності не сприяла розробці послідовних, науково обґрунтованих методологічних підходів до даного питання.

Основні етапи, які повинні були пройти СЕЗ у своєму розвитку наступні:

1-й етап (до 10 років). Протягом його здійснення формується первинна інфраструктура, починається залучення іноземного капіталу

(особливо через механізм створення спільних підприємств), створюється правова основа для співпраці із зарубіжними компаніями.

2-й етап (до 8 років). ВЕЗ, переважно спираються на іноземні інвестиції, переходять до збуту своєї продукції на зовнішньому ринку. У структурі економіки зон відбувається трансформація: частка місцевої торгівлі, дрібного сільськогосподарського та промислового виробництва звужується, а частка великої промисловості в поєднанні із зовнішньою торгівлею зростає. При цьому 50-60% інвестицій передбачається мати за рахунок іноземного капіталу і на експорт направляти не менш 70%виробничої продукції.

3-й етап. Здійснити перехід від трудомістких виробництв до технічним виробництв, що базуються на передовій технології.

2. Офшорні зони.

Офшорна зона (від англ. off shore - «поза берегом») — один із видів вільних економічних зон. Їх відносять до сервісних вільно-економічних зон, особливістю яких є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового та фіскального режимів, високий рівень та законодавчі гарантії банківської та комерційної секретності, лояльність державного регулювання.

Термін «офшорна зона» загалом має на увазі будь-яку країну з низькою або нульовою податковою ставкою на всі або окремі категорії доходів, певний рівень банківської або комерційної секретності, мінімальну або повну відсутність резервних вимог центрального банку або обмежень у конвертованій валюті.

Крім того, більшість офшорних зон має відносно прості вимоги з ліцензування і регулювання фінансових компаній і інших фірм.

Особливістю офшорної юрисдикції є поширення пільгового режиму виключно на нерезидентні компанії, які не здійснюють діяльність на території юрисдикції і, що найважливіше, забезпечення ефективного режиму фінансової секретності.

Існуючі офшорні зони можна розділити втричі основні групи:

· класичні офшорні зони, у яких компанії позбавлені будь-яких податків і звітності (прикладом можуть бути Сейшельські о-ва, Беліз, Домініка, Панама тощо.)

· зони з низьким оподаткуванням

· інші зони, реєстрація компаній у яких дає певні переваги у плані оподаткування нафтопереробки і ведення бізнесу

Основні критерії під час виборів офшорної зони для реєстрації офшорної компанії:

· вартість і простота реєстрацію ЗМІ й підтримки офшорної компанії;

· імідж країни реєстрації офшорної компанії.

Важливо правильно підібрати баланс між тими критеріями — переважно видатки реєстрацію й підтримку офшорної компанії мінімальні в явно офшорних, тобто найменш престижних юрисдикціях.

Сьогодні у світі налічується кілька десятків країн, де практикуються податкові пільги для офшорних компаній. Щоб зробити правильний вибір країни реєстрації офшору, подати, чим відрізняються офшорні зони друг від друга.

Офшорні зони й Україна

Вперше українські бізнесмени дістали можливість відкривати офшорні компанії в 1991 році. В квітні 1991 року швейцарська компанія Riggs Walmet Group оголосила про те, що виходить на український ринок з пропозицією про організацію компаній. Пропонувалася не тільки допомога в створенні безподаткових компаній, але й підтримка їх діяльності – внесення щорічних внесків до бюджету країни базування, забезпечення секретарських послуг з обробки нерегулярної пошти, організація щорічних зборів акціонерів, складання балансів і т. п. За міжнародними мірками, вартість послуг була досить висока: $4800 за реєстрацію і $1100 щорічно за підтримку. За минулий період в результаті зростання пропозиції подібного роду послуг і зростання конкуренції ціна офшору впала до $500.

Офшорні схеми засновані на використовуванні можливостей, що надаються укладеними угодами про виключення подвійного оподаткування. Офшорні схеми все частіше стали спиратися не тільки на угоди купівлі-продажу, але й на лізингові комісійні, трастові, страховки і інші договірно-правові форми здійснення складних комерційних операцій. Зарубіжні офшорні компанії використовуються в процесі поточного і довгострокового фінансування українських проектів з-за кордону. В схемах цього типу звичайно широко використовуються спеціалізовані компанії, розташовані в зонах податкових пільг.

Українські банки і фінансові компанії використовують офшорні схеми діяльності на світових ринках цінних паперів. Збільшилася роль офшорних схем у формуванні транснаціональних господарських систем, коли офшорні фірми вбудовуються в мережу зовнішніх філіалів українських підприємств. Офшорні схеми часто націлені на подолання іноземних податкових бар'єрів. Існує комплекс факторів, які стимулюють розвиток офшорного бізнесу в Україні. До головних із них належать: тягар податкового навантаження і неефективність фіскальної політики, несприятливий інвестиційний клімат і потужні мотиви до експорту капіталу за кордон, високі інвестиційні ризики і використовування офшорних схем для приховування факту володіння інвестиційними об'єктами в Україні, криміналізація економіки і використовування офшорних схем для відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом. На думку експертів, протягом 1980-х років до Швейцарії були переведені з Центральної Європи і колишнього СРСР мільярди доларів. У швейцарців немає однозначної думки, чи можна вважати всі ці внески злочинними. Проте ці гроші потрапляють у категорію "підозрілих" і можуть бути заблоковані. Українських бізнесменів у офшорні зони вабить можливість ухилення від сплати податків або відмивання "брудних грошей" (за ці діяння передбачена кримінальна відповідальність відповідно до ст. 212 і ст. 209 КК України).

3. Сучасний стан ВЕЗ в Україні

На період до 2010 року Кабінетом міністрів України прийнято спеціальну програму, де визначено заходи щодо створення та напрямків функціонування спеціальних (вільних) зон. За прогнозом функціонування вільних економічних зон та територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності дозволить до 2010 року:

забезпечити роботу 391,0 тис. чоловік;
збільшити обсяг виробництва продукції на суму до 29 млрд. грн.;
додатково інвестувати понад 17,1 млрд. дол. США. Передбачених результатів планується досягти за рахунок створення спеціальних заходів організаційного та економічного характеру, пов'язаних зі спеціальним митним режимом, режимом оподаткування суб'єктів вільних економічних зон, спеціальним режимом інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку, пільг щодо зборів у державні пільгові фонди.

Конкретний зміст кожного з цих заходів полягає в таких особливостях:

Спеціальний митний режим у вільних економічних зонах «Азов», «Донецьк», «Закарпаття», «Інтерпорт Ковель», «Миколаїв», «Порт Крим», «Порто-франко», «Яворів», «Рені», сутність якого полягає в наступному:

вивезення з території зони товарів та інших предметів, використання їх в межах зони не підлягає сплаченню податку на додану вартість;
у разі вивезення товарів і інших предметів з митної території України на територію вільної економічної зони вивезене мито не стягується, а податок на додану вартість стягується за нульовою ставкою;
для вільних економічних зон «Закарпаття», «Явір», «Інтерпорт Ковель», «Порт Крим», «Миколаїв», «Порто-франко», «Рені» імпорт товарів для потреб власного виробництва, ввезених на територію зони суб'єктами підприємницької діяльності, та експорт товарів, повністю вироблених чи оброблених у цій зоні, як правило, не підлягає ліцензуванню і квотуванню, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;
у вільних економічних зонах «Яворів», «Славутич», «Курортополіс Трускавець», «Миколаїв», «Сиваш» строком на 5 років звільняється від сплати ввізного мита і оподаткування податком на додану вартість операції з ввезенням для потреб власного виробництва сировини матеріалів, обладнання і комплектуючих до них;
спеціальний режим оподаткування вільних економічних зон «Азов», «Донецьк», «Закарпаття», «Інтерпорт Ковель», «Рені» передбачає оподаткування прибутку за ставкою 20 відсотків до об'єкта оподаткування; при цьому вільні економічні зони «Славутич», «Курортополіс Трускавець», «Порт Крим», «Миколаїв», «Порто-франко» на три роки звільняються від оподаткування прибутку суб'єктів господарювання, отриманого від реалізації інвестиційних проектів, а прибуток, отриманий з четвертого по шостий рік реалізації інвестиційних проектів, оподатковується за ставкою 50 відсотків від діючої ставки оподаткування.

Спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку передбачає:

звільнення від обкладання ввізним митом при ввезенні на митну територію України, але не більше ніж на 5 років, сировини, матеріалів, перелік яких визначається Кабінетом міністрів України. Звільняються від оподаткування на додану вартість обладнання, комплектуючі до нього з метою їх використання для реалізації інвестиційних проектів на період до введення об'єкта інвестування в експлуатацію;

звільнення на 3 роки від оподаткування прибутку, отриманого новоствореними підприємствами від реалізації інвестиційних проектів, а також діючими підприємствами, на яких проведено реконструкцію, реструктуризацію, перепрофілювання або модернізацію в частині, отриманій від освоєння інвестицій;
пільги на сплату податку на прибуток не розповсюджуються на частину прибутку, яка отримана суб'єктом підприємницької діяльності від освоєння інвестицій за рахунок бюджетних коштів всіх рівнів, у тому числі за рахунок Державного інноваційного фонду;
у валовий прибуток підприємств з метою оподаткування, як правило, не включаються суми інвестицій, отримані від реалізації інвестиційного проекту у вигляді фінансових коштів, матеріальних цінностей, нематеріальних активів;
у випадку, коли протягом певного періоду відбувається часткове або повне відчуження зазначеної інвестиції, суб'єкт підприємницької діяльності, який отримував інвестицію, в цьому випадку зобов'язаний сплатити податок на прибуток, отриманий в звітному періоді;
особливості оподаткування технологічних парків розповсюджуються на 5 років з моменту реєстрації об'єкта. У період виконання кожного інвестиційного і інноваційного проекту вони полягають у наступному:
суми податку на додану вартість в операціях з продажу товарів (робіт, надання послуг), пов'язаних з виконанням інвестиційних і інноваційних проектів за пріоритетними напрямками діяльності технологічних парків, і суми податку з прибутку, одержаного від виконання зазначених проектів, технологічні парки, їх учасники, дочірні та спільні підприємства не перераховують до бюджету, а зараховують на спеціальні рахунки та використовують зазначені суми виключно на наукову і науково-технічну діяльність, розвиток власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз. Порядок зарахування сум податків на спеціальний рахунок та їх використання встановлюється Кабінетом міністрів України;
технологічні парки, їх учасники і дочірні підприємства звільняються від сплати збору до Державного інноваційного фонду;
технологічні парки, їх учасники забезпечують ведення окремого бухгалтерського обліку операцій, пов'язаних з виконанням інвестиційних і інноваційних проектів. Перелік вільних економічних зон і пріоритетних видів економічної діяльності на територіях із спеціальним режимом інвестиційної діяльності охоплюють виробництво продукції практично всіх галузей економіки.

Серед підприємств, на яких почали реалізовувати інвестиційні проекти, у спеціальних економічних зонах, найбільші такі:

ЗАТ «Красноперекопський содовий завод» (Автономна Республіка Крим) - реконструкція та стабілізація існуючого содового виробництва (загальний обсяг інвестицій ЗО млн. дол. США);
ЗАТ «Концерн Стирол» (Донецька область) - 12 інвестиційних проектів у хімічній промисловості (загальний обсяг інвестицій 127,2 млн. дол. США);
ЗАТ «ЛВГ-Пластикс» (Донецька область) - будівництво комплексу з випуску полімерних матеріалів (загальний обсяг інвестицій 39,8 млн. дол. США);
ТОВ «Телеком-Україна» (Донецька область) - будівництво нової телефонної мережі (загальний обсяг інвестицій 25,4 млн. дол. США);
ТОВ «Істіл ДМЗ» (Донецька область) - будівництво металургійного комплексу (загальний обсяг інвестицій 35,8 млн. дол. США);
ТОВ «Комбінат Каргілл» (Донецька область) - будівництво заводу по виготовленню олії (загальний обсяг інвестицій 40 млн. дол. США);
«Компанія Лінь-Мінь» (Львівська область) - будівництво заводу з виготовлення продуктів харчування (обсяг інвестицій 12,5 млн. дол. США).

Основними напрямками спрямування інвестицій, передбаченими проектами, стали такі галузі промисловості, як хімічна - 17 %, харчова, транспорт і зв'язок - 12 %, металургійна - 9

Отже, на сучасному етапі діяльності вільних економічних зон висловлюються різні думки відносно доцільності їх створення. Світовий досвід і недовга практика їх формування і роботи в Україні вказують на перспективність цієї форми інтеграційної діяльності. Однак безумовно і те, що ефективна реалізація цієї форми економічної взаємодії з іншими державами може здійснюватися при впровадженні певних обов'язкових умов. Слід зрозуміти, що реальний ефект може бути отриманий лише в перспективі при можливості і готовності державних органів направити значні кошти для формування інфраструктури вільних економічних зон.

Висновок

У розвинутих країнах зони створюються з метою реалізації регіональної політики (соціально-економічний розвиток депресивних районів; господарське освоєння нових територій, які містять цінні природні ресурси) або для прориву у високотехнологічних галузях. Слід зауважити, що при цьому рівень впливу зон на національну економіку вельми обмежений. У країнах з перехідною економікою ВЕЗ, як правило, являють собою полігони для апробації та впровадження принципів відкритої економіки, залучення не тільки інвестицій і сучасних технологій, а й передового управлінського досвіду. В обґрунтуванні проектів зон важливе місце належить перспективі досягнення макроекономічного ефекту. В умовах перманентного ринкового реформування економіки у посткомуністичних країнах важливим фактором ятя залучення інвестицій є наявність територіальних утворень з відносно стабільним та пільговим податковим режимом і законодавчою базою.

Діяльність ВЕЗ в Україні характеризується як позитивними, так і негативними тенденціями. До перших можна віднести збільшення припливу інвестицій і розширення обсягу промислового виробництва. До других належать факти використання ВЕЗ для забезпечення "тіньової" економіки - контрабанди, легалізації незаконних доходів та ухиляння від сплати податків. У 2000-2008 рр. такі тенденції найбільш виразно простежувалися у ВЕЗ "Донецьк" і ТПР "Донецька область", де мали місце масштабний імпорт м'яса без сплати мита та легалізація значних незаконних доходів, а також у ВЕЗ і ТПР "Закарпаття", де відбувалося ввезення товарів без сплати мита з країн Центральної Європи. Серед ВЕЗ не було створено жодного великого технопарку, технополісу або науково-впроваджувальної зони. Все це свідчить про необхідність диференційованого підходу до оцінки діяльності і перспективності наявних зон.

4. ВЕЗ необхідні Україні, але не в нинішньому стані. Для цього потрібно виправляти їхні вагомі вади, через наступні шляхи:

залучення в економіку України іноземного капіталу, передової технології та управлінського досвіду;
створення інфраструктури для розширення міжнародних економічних зв’язків (у тому числі валютно-кредитних, страхових, інформаційних, транспортних), які дозволяють використати ВЕЗ як канал між внутрішньою та зовнішньою економікою;
розвиток експортної зони та збільшення валютних надходжень, у тому числі за рахунок переробки сировинних ресурсів, поступаючих на світовий ринок у непереробленому вигляді;
підвищення ефективності впровадження у виробництво вітчизняних та зарубіжних науково-технічних розробок з подальшою передачею результатів для широкого використання в економіці країни та за кордоном;
апробація на локальному рівні різноманітних варіантів впровадження нових форм господарювання, пристосованих до умов світового ринку;
практичне навчання наших фахівців способам та методам міжнародного бізнесу з подальшим використанням отриманих навичок роботи поза зоною;

Діяльність суб’єктів господарювання в офшорних та вільно-економічних зонах 📙 Реферат → 🆔 80457