Ефективність бюджетного планування в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

"Київський національний  економічний університет 
імені Вадима Гетьмана"

 

 

 

 

 

МІНІ - ЛЕКЦІЯ

з дисципліни "Фінанси"

на тему:

"Ефективність бюджетного планування в Україні."

 

 

 

Виконала: Петровська А.І.

Студентка 3 курсу,6507,4 група.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ – 2012

       Бюджетне планування — це науково обґрунтований процес визначення джерел формування і напрямків використання бюджетних фінансових ресурсів для забезпечення пропорційного й динамічного соціально-економічного розвитку суспільства.

        Як один з важливих інструментів організації управління економікою бюджетне планування створює передумови для повного і своєчасного забезпечення фінансовими ресурсами соціально-економічного розвитку суспільства. Процес бюджетного планування пе­редбачає застосування планових показників, що характеризують розвиток економіки у майбутньому: економічних нормативів, які визначають взаємовідносини з бюджетною системою, та лімітів, що відображають об´єктивно існуючу обмеженість ресурсів , на яку може розраховувати суспільство у плановому періоді.

       Бюджетне планування має науковий характер, базується на теорії суспільного відтворення і пов´язане зі всіма аспектами економічного та соціального розвитку суспільства, діяльністю суб´єктів господарювання, організацією управління, національною обороною, правоохоронною діяльністю і забезпеченням безпеки держави, наукою, культурою, охороною здоров´я, освітою тощо. Водночас бюджетне планування — це складова фінансового планування, що займає у ньому центральне місце. У процесі бюджетного планування встановлюються зв´язки усіх суб´єктів господарювання, усієї соціальної інфраструктури та інших інституцій з бюджетною системою, причому бюджету належить провідна, організуюча і координуюча роль.

       Бюджетному плануванню належить центральне місце в управлінні фінансовою системою. З його допомогою досягаються необхідні пропорції в розподілі валового внутрішнього продукту між галузями економіки і територіями держави, забезпечуються фінансовими ресурсами пріоритетні сфери економічної діяльності, проводиться єдина фінансова політика на території держави. Бюджетне планування відіграє важливу роль у розподілі валового внутрішнього продукту на фонди споживання і нагромадження та у забезпеченні збалансованого розвитку економіки держави.

 

       У процесі бюджетного планування вирішується ряд економічних завдань.

По-перше, визначення повноти джерел надходження грошових коштів за податками і зборами до бюджетів різних рівнів. У процесі бюджетного планування виявляється загальна потреба держави у грошових коштах, необхідних для виконання заходів соціально-економічного розвитку суспільства. При цьому враховуються не лише можливості, а й практична доцільність мобілізації тієї чи іншої частини новоствореної вартості валового внутрішнього продукту до бюджету суб´єктами господарювання. Водночас у даний період, коли поставлені завдання концентрації фінансових ресурсів для забезпечення основних (вирішальних) напрямків соціально-економічного розвитку, роль бюджету у перерозподільних процесах непомірно зростає.

По-друге, досягнення найвищої ефективності у розподілі бюджетних ресурсів між бюджетами регіонів, галузями народного госпо­дарства і конкретними видатками. Бюджетні призначення мають відповідати плану соціально-економічного розвитку і сприяти зрос­танню ефективності всього суспільного виробництва.

По-третє, спрямування бюджетних ресурсів на забезпечення пропорційного й динамічного розвитку суспільства. Розвиток суспільства має переважно динамічний характер. Водночас як окремі економічні суб´єкти, так і цілі регіони розвиваються не однаково рівномірно. Завдання бюджетного планування — виявити можливі диспропорції розвитку в суспільстві і за допомогою бюджетного механізму їх ліквідувати.

По-четверте, забезпечення прозорості і контролю за фінансово-господарською діяльністю суб´єктів господарювання з метою дотри­мання цільового використання і режиму економії у використанні бюджетних ресурсів та повнотою виконання завдань з надходження податків і зборів до бюджету. Для запровадження ефективного державного контролю за витратами бюджетних коштів державними установами, що фінансуються з Державного і місцевого бюджетів, з 1997 р. було здійснено перехід на їх фінансування на основі кошторису. Кошторис — це основний плановий документ бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період.

По-п´яте, формування необхідних резервів. Наявність бюджетних резервів дає можливість забезпечити безперебійність фінансування планових заходів навіть у тих випадках, коли надходження до бюджету виявляються не виконаними. Бюджетні резерви виступають джерелом відшкодування збитків, заподіяних стихійними силами природи. Без них важко обійтися при ліквідації диспропорцій, що виникають у процесі виконання бюджету. Вони необхідні також для маневрування грошовими коштами в період сезонних касових розривів.

       Організація бюджетного планування відбувається за науково обґрунтованими принципами. Вони включають:

- комплексний підхід до  основних параметрів економічного  й соціального розвитку у безпосередньому  взаємозв´язку з наявними фінансовими можливостями. Основою бюджетного планування є планові показники економічного і соціального розвитку (обсяг ви­робництва і реалізації продукції, фонд заробітної плати і податкове навантаження на неї, показники діяльності соціальної інфраструктури тощо). Але розробка бюджету не зводиться лише до пасивного відображення завдань економічного і соціального розвитку. У процесі бюджетного планування виявляються додаткові резерви надходжень до бюджету та необхідність і можливості фінансування певних заходів економічного і соціального розвитку;

- оптимальне використання  бюджетних ресурсів з метою  першочергового забезпечення пріоритетних  напрямків розвитку економіки  і соціальної інфраструктури;

- визначення раціональної  межі перерозподілу бюджетних  ресурсів через бюджетний механізм;

 

- єдність у використанні  показників бюджету в усіх  ланках бюджетної системи;

- наукова обґрунтованість  бюджетного планування з використанням  передової методології і методів  застосування передових норм  і нормативів у використанні  бюджетних коштів;

- режим економії в бюджетному  плануванні означає орієнтацію  на виконання завдань економічного  й соціального розвитку за  мінімумом витрат. Відповідно до  цього обсяг бюджетного фінансування  має плануватися в такому розмірі,  щоб забезпечувалося раціональне  використання кожної гривні. Це  означає, що у процесі бюджетного  планування враховуються можливості  усунення непродуктивних витрат  і втрат, а також найбільш  прогресивні норми витрат палива, сировини, матеріалів тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст.

1. Вступ.

2. Визначення терміну  «маркетинг».

3.Основні етапи розвитку  маркетингу.

4. Модель безупинного  попиту.

5. Висновки.

6. Список використаної  літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Вступ.

 

       Маркетинг упевнено ввійшов у наше життя разом з розвитком ринкових відносин. Однак маркетингова діяльність частіше асоціюється з набором різноманітних інструментів, що сприяють продажу товарів підприємств або дослідженню ринку. Слабкою ланкою залишається недостатнє знання теорії маркетингу. Маркетинг – це не тільки «філософія бізнесу» чи  «функція менеджменту» ( ці етапи найчастіше вживають у літературі), це наука, яка базується на певних теоретичних засадах, принципах та економічних законах. Маркетинг – синтетична наука, вона тісно пов’язана з іншими  науками, перш за все з економічною теорією, політичною економією, соціологією, психологією, культурологією, тому деякі закони й категорії в них спільні. Як і кожна інша наука, маркетинг має теоретичну і практичну складову. Завдання першої  - систематизація категорій, визначень, принципів, законів і закономірностей існування і взаємодії суб’єкта ринку, а також розробка відповідних моделей, які дають змогу спеціалістам адекватно аналізувати і сприймати ринкові процеси. Завдання практичної складової – розробка методичного апарату, який дає змогу ефективно застосовувати теоретичні знання на практиці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Визначення, сутність, і тлумачення терміну «маркетинг».

 

       Термін « маркетинг», хоча і запозичений з англійської мови (від market - ринок), але вже давно став інтернаціональним. Його без перекладу використовують і розуміють у всьому світі. Але щодо визначення, сутності, і тлумачення не вщухають спори. У літературі є тисячі визначень маркетингу, що підкреслюють його важливість, спрямованість, ту чи ту функцію, призначення та ін. Аналізуючи численні визначення, можна зазначити, що в них маркетинг розглядають у двох аспектах:

• По перше, як функцію менеджменту;
• По друге, як філософію бізнесу.

Філіп Котлер, зокрема, зазначає, що слід розрізняти соціальне і управлінське визначення маркетингу. Із соціального  погляду, маркетинг – це соціальний процес, спрямований за задоволення запитів і потреб індивідів і груп за допомогою створення і пропонування товарів і послуг, що мають цінність для обміну їх з іншими людьми.

       З позицій управління, маркетинг як функцію менеджменту частіш за все, на думку Жан – Жак Ламбена, розглядають у трьох значеннях:

• Маркетинг – це реклама, стимулювання збуту і нав’язування товару споживачеві, тобто комплекс досить агресивних інструментів збуту, які використовують для проникнення на ринки.
• Маркетинг – це комплекс інструментів ринкового аналізу, таких, як методи прогнозування обсягів продажу, імітаційні моделі, усілякі методи дослідження ринку, що застосовують для глибокого і наукового аналізу потреб і попиту.
• Маркетинг – це архітектор споживчого суспільства (ринкової системи), у якому слід безперервно створювати нові потреби, щоб продавати все більше і більше товарів.

       Таке сприйняття маркетингу міститься й у визначеннях, які дають й інші відомі науковці. На думку Пітера Друкера, одного з провідних теоретиків маркетингу, «завдання маркетингу – у зведені у мінімуму зусиль зі збуту. Мета маркетингу – досягнення такого рівня знань і розумінь запитів і потреб клієнтів, за якого запропоновані товари і послуги будуть повністю їм відповідати і самі себе продавати. В ідеалі, результат маркетингу – готовий до покупки споживач».

       Доречно навести міркування одного з дослідників маркетингової думки – Хелена Гібсона, який аналізував визначення маркетингу 1993 року на замовлення Британської конференції з проблем маркетингової освіти. Основний його висновок був таким: «маркетинг» як феномен показав себе адаптивним, гнучким, таким що не визначає кордонів, відкритим. Пошук єдиного визначення не може бути самоціллю, тому що таке визначення могло б перешкодити подальшому розвитку цієї дисципліни. Однак Гібсон і його співавтори попереджають: завдяки цій широті маркетингу, його визначення може бути двозначним, що призведе до непорозумінь, і тому в майбутньому слід дати ясне й чітке визначення маркетингу.

       Американська асоціація маркетингу пропонує таке визначення: маркетинг – це процес планування й реалізації загальної концепції, політики ціноутворення, просування й реалізації й розподілу ідей,товарів і послуг, спрямований на обміні, що задовольняють індивідуальні та цілі організації.

       Широковідоме визначення Ф.Котлера, яке він дав у першому підручнику з основ маркетингу, виданому к країнах СНД: маркетинг – це вид людської діяльності, спрямованої на задоволення запитів і потреб за допомогою обміну.

      В останньому виданні «маркетинг - менеджменту», перекладеному російською мовою, Ф. Котлер наводить таке, більш розгорнуте визначення: Маркетинг менеджмент – це мистецтво і наука застосування базових маркетингових концепцій для вибору цільових ринків,залучення і розширення кола нових споживачів за допомогою створення й надання високоякісних споживчих цінностей, а також комунікацій, пов’язаних з ними.

3. Основні етапи розвитку маркетингу.

 

       Сучасна концепція маркетингу пройшла довгий шлях розвитку. В міру її еволюції , змінювалися погляди на сутність маркетингу, його значення і місце серед інших видів діяльності. Тому зупинимось на основних етапах розвитку маркетингу, спираючись на дослідження Майкла Дж. Бейкера.

       Маркетинг має настільки ж давню історію, як і ринки, і сам процес обміну, хоча багато науковців вважають маркетинг феноменом, що з’явився в другій половині ХХ ст. Судячи з деяких джерел, існує тенденція датувати виникнення маркетингу кінцем 50 – х початок 60 – х рр.. ХХ ст., коли професор Теодор Левітт (1960 року) опублікував статтю « Маркетингова короткозорість», у якій він розміркував над тим, чому фірми і цілі галузі, які до певного часу мали успіх, занепадають. Обравши як головний приклад американські залізниці, Т. Левітт показує, що ця галузь змогла потіснити в ХIX ст. інші види наземного транспорту, оскільки була ефективнішою і дієвішою за інші альтернативи. Однак на початку ХХ ст. удосконалення двигуна автомобілів дало змогу створити реальну альтернативу залізницям для перевезення як людей, так і вантажів. Спочатку цей виклик не становив особливої загрози через високу вартість продукту  - замінника, його недостатню надійність і малу приступність. Проте потенціал нового виду транспорту був очевидний. Якщо ви власник легкового чи вантажного автомобіля, то маєте повний контроль над процесом перевезення і вибором маршруту. Генрі Форд, відчувши цю ринкову можливість, винайшов концепцію масового складання і розпочав виробництво надійного та недорогого автомобіля, що розширювалося щорічно. Саме з цього часу залізниця почала занепадати, і в 50 – і роки ця, колись могутня, галузь опинилася в стані повної кризи.

       Що ж  було не так? Припущення Т.  Левітта полягало в тому, що  менеджери, відповідальні за керування  залізницями, були зайняті лише  власним продуктом, а не потребою в транспорті як такому. Через короткозору орієнтацію та продукт вони забули про те, що залізниці замінили колишні, менш зручні продукти. Маючи вибір, споживачі віддали перевагу новому виду транспорту, оскільки він повніше відповідав їхнім запитам. Можна було не сумніватися в тому, що поява іншого, ще зручнішого для споживачів транспортного засобу, також має спричинити переключення їхнього інтересу на нього. Отже, якби керівництво залізницями сконцентрувало свою увагу на проблемі потреби – в перевезенні людей і вантажів, а не на власному продукті, воно змогло б взяти участь у розвитку тільки – но виниклої автомобільної галузі і створити деяку інтегральну транспортну систему. Іншими словами, залізниці зазнали поразки, оскільки вони втратили маркетингову орієнтацію.

       Приблизна  в той самий час, коли з’явилася ця вкрай значуща публікація Левітта, Роберт Кит описав у своїй статті еволюцію маркетингу в Pillsbary Campany, на яку він працював. На думку Кита, маркетинговий підхід компанії був прямий наслідком двох колишніх підходів чи епох, названих ним, відповідно,епохами виробництва і продажів. Модель трьох епох – «виробництво», «збут», «маркетинг» - було названо згодом школою маркетинг  - менеджменту, ідеї якої переважують у теорії і практиці маркетингу більш як сорок років.

       Виробнича орієнтація виражається і переважній увазі до продукції компанії і до самої компанії, а маркетингова – в особливій увазі до потреб споживача і прагненні максимально повно задовольнити їх. Внесок Кита полягає у тому, що він увів у розгляд проміжну чи перехідну стадію, яку назвав епохою продажів. В епоху продажів фірми орієнтовані переважно на виробництво,однак насичення попиту зумовлює істотне зростання пропонування і виникнення запеклої конкуренції між продавцями. Особливість цієї стадії в тому, що виробники мають витрачати більше сил на збут своєї продукції, при цьому особливу увагу приділяють особистим продажам, рекламі і просуванню товарів

звідси і виникло поняття орієнтації на продажі. 

       Хронологічно  епоха виробництва тривала із  середини 50 – х рр. ХІХ ст. до кінця 20 – х рр.. ХХ ст. Потім почалася епоха продажів, що тривала приблизно до середини 50 – х рр.., після чого настала епоха маркетингу. Ця схема досить умовна і приблизна, проте має педагогічну значущість. Насамперед вона допомагає встановити пряму послідовність змін, що відбувалися.

       У статті  «Настільки є сучасним сучасний  маркетинг?», що вийшла 1988 року Рональд Фуллертон пропонує власну модель розвитку і поширення маркетингу, зосновану на історичних дослідженнях.

       На думку  Р. Фуллертона, «Маркетинг, що розширює  попит», поширився з Великобританії  в Німеччину, а потім у США.  У США його прийняли з ентузіазмом,  і американців стали згодом  вважати «майстрами активного  стимулювання попиту», про що  нерідко йдеться в статтях  і книгах про сучасний маркетинг,опублікованих  на початку 90 – х рр.. Численні  приклади підтверджують положення  Р. Фуллертона про те, що виробники,  так званої епохи виробництва,  широко використовували маркетингові  інструменти й методи. Вони намагалися  сполучити їх так, щоб привернути  до своїх товарів найбільшу  увагу потенційних споживачів. Разом  з тим ці приклади (за деякими  винятками)не суперечать визначенню  цього періоду як епохи виробництва  в тому сенсі, що ініціатива  належала тут саме виробникові.  Він виробляв продукцію для  задоволення передбачуваних потреб  окремих груп споживачів, ґрунтуючись  при цьому тільки на економічних,  а аж ніяк не соціологічних  чи психологічних чинниках. Іншими  словами, виробники певною мірою  врахували поводження споживачів, але вони ще не розробили  інструментів чи процедур, що  давали б змогу визначати приховані, неявні потреби і розробляти, робити  і продавати продукти і послуги для задоволення споживачів.

       І хоча  період з 1870 по 1930 р. був часом  появи і розвитку значущих  маркетингових інститутів, пов’язаних з фізичним розподілом, роздрібною торгівлею, рекламою і маркетинговим навчанням, які важливі й нині, без перебільшення можна стверджувати, що створено їх, щоб продати якнайбільше з того, що вже було зроблено.  Це твердження не заперечує «багату маркетингову спадщину» (Р. Фуллертон), але наголошує на тій обставині, що перехід до епохи маркетингу був позначений істотними зрушеннями у філософії бізнесу. Ініціатива переходила від виробників, що сприймають потреби ринку, виходячи з інтересів виробництва, до споживачів, що оцінюють пропоновану їхній увазі продукцію.

       Щодо  питання про існування епохи  продажів (що відкидає Р.Фуллертон  ), то цей термін цілком прийнятний  для позначення перехідного періоду  від виробничої до маркетингової  орієнтації. Світова економічна  криза 30 – х рр., що потребувала  від великих виробників проведення  більш агресивної збутової політики  для підтримки ефекту економії  від масштабів, супроводжувалася  переїздом великої кількості  фахівців у галузі поведінкової  психології з політично нестабільної  Європи в безпечну Америку.  Саме ця міграція дала початок  ґрунтованому вивченню проблем  споживчого поводження, що лежить  в основі настання епохи маркетингу.

       Результати  поглибленого розгляду проблем  поводження споживачів виявилися  доречними в період небувалого економічного зростання перших післявоєнних десятиліть. Разом з тим у результаті істотного збільшення народжуваності після закінчення Другої світової війни на сцену вийшло нове покоління споживачів, що виросли в обстановці матеріального достатку. Саме це покоління спробувало встановити суверенітет споживача, що змінило баланс сил між виробником і споживачем і ознаменувало собою початок епохи маркетингу.

 

  

 

4. Модель безупинного попиту.

 

       Для  ілюстрації процесу виникнення  та еволюції маркетингу Рональд  Фуллертон запропонував «Модель  безупинного потоку», яка охоплює  чотири стадії.

       1.Створення передумов: епоха зародження. Тривалий період дозрівання, що почався в ХVI ст. в Англії та Німеччині, а в ХVІІ ст. у Північній Америці. Це період низького рівня споживання, під час якого 75 – 90 % населення займалося натуральним господарством, мешкало поза містами і протидіяло будь – яким змінам. Торгівля не виникала і них довіри, водночас ії статус підвищувався і міру того, як вона давала все більш відчутні переваги.

       2. Поява сучасного маркетингу: епоха виникнення (Англія = 1759 р.; Німеччина і США – близько 1830 р.). Для цього періоду характерна повсюдна увага до стимулювання попиту і його задоволення майже в усьому суспільстві. Промислова революція і масова міграція із сільських районів у міста прискорили процес створення потенційних ринків за допомогою інструментів і методів маркетингу.

       3. Створення надбудови: епоха інституціонального розвитку (Англія – 1850 р., Німеччина і США – приблизно з 1870 до 1919 р.). у цей період уперше з’являються велика частина основних інститутів і багато інструментів сучасного маркетингу.

       4. Іспити, бури і зростання: епоха удосконалювання й формалізації з 1930 р. до сьогодні. Найхарактерніша особливість цієї епохи – подальший розвиток, удосконалювання й формалізація інститутів і інструментів, розроблених колись»

       Аналіз Рональда Фуллертона відбиває дедалі більший інтерес до історії маркетингової думки і підтверджує, що сучасний маркетинг має багату спадщину, гідну нашої уваги. Зі сказаного зовсім не випливає, що ми маємо віддати перевагу одній із моделей – моделі безупинного попиту чи поширеної моделі трьох епох: « виробництво – продаж - маркетинг». Не йдеться про вибір «чи». Та увага, яку Фуллертон приділяє виникненню й розвитку теорії та практики маркетингу, відбиває особливості історичного підходу, що має безсумнівні достоїнства. Водночас модель « виробництво – продаж - маркетинг» слугує іншим цілям. Її перевага у поділі маркетингу як особливого виду практики, наявного і в епоху виробництва, і маркетингу як філософії бізнесу, що зміщає головну мету економічної  діяльності від гонитви виробника за прибутком до задоволення споживчих запитів, що в довгостроковій перспективі забезпечує досягнення такого самого фінансового результату.

       Еволюційну  модель трьох епох дослідники  й викладачі використовували  певніш для використання основних  змін у переважній мотивації  ділової активності, ніж для детального  аналізу складних процесів, що  лежать в основі цих змін  і зумовлюються ними. Безсумнівно  одне – починаючи приблизно  з 1960 р. теорія і практика  маркетингу стали керуватися  переважно ідеями школи маркетингу  – менеджменту, основними представниками  якої були американські науковці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Висновки.

 

       Отже, предметом  теорії маркетингу – є категорії,  визначення, принципи, закони та  закономірності існування і взаємодії  суб’єктів ринку, а також відповідні моделі аналізу ринкових процесів.

        Потреба  в теорії маркетингу є визнаною за кордоном, але ще викликав дискусії в Україні. Тому доцільно навести аргументи «на користь» теорії маркетингу, яку сформулював Р.Керін.

       Практична цінність. Найкращі теорії вдосконалюють управління процесом прийняття рушень і усунення проблем.

       Створення знань. Теорія пропонує напрям і структуру відповідно з науковим запитом і допомагає «розібратися у фактах».

       Академічний статус.  Маркетинг як академічна дисципліна потребує власної теорії. Вона не може покладатися на запозичення з інших дисциплін.

       Інтелектуальна цікавість. Тільки теорія може забезпечити базу для розуміння функціонування маркетингової системи та її обґрунтування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6.  Список використаної літератури.

 

1. Підручник / А.Ф. Певленко, І.Л. Решетнікова, А.В. Войчак та ін.; За наук. ред. д – ра екон. Наук, проф., акад.. АПН України А.Ф. Павленка; Кер. авт. кол. д-р екон. наук, проф. І.Л. Решетнікова. – К.: КНЄУ , 2008.
2. Гаркавенко С.С. Маркетинг. Підручник. — Київ: Лібра, 2002. — 705 с.