Экобезпека

Екологі́чна безпе́ка — це такий стан навколишнього середовища, коли гарантується запобігання погіршення екологічної ситуації та здоров'я  людини.

 

Це сукупність дій, станів і процесів, прямо або що побічно  не приводять до життєво важливим втрат (або погрозам таких втрат), що наноситься природному середовищу, окремим людям і людству; комплекс станів, явищ і дій, що забезпечує екологічний  баланс на Землі і в будь-яких її регіонах на рівні, до якого фізично, соціально-економічно, технологічно і  політично готове (може без серйозних  втрат адаптуватися) людство.

 

Екологічна безпека визначається по відношенню до територій держави, регіону, адміністративних областей і  районів, населених пунктів (міст і  сіл) або до народногосподарських об'єктів  — нафтогазопромислових районів, промвузлів, заводів, фабрик і інших об'єктів  промисловості, транспорту, енергетики, хімії, гірництва, зв'язку тощо.

 

Екологічна безпека ґрунтується  на:

усвідомленні того, що людство  — невід'ємна частина природи, повністю залежна від навколишнього його середовища;

визнанні обмеженості  і конечності природно-ресурсного (екологічного) потенціалу Землі і окремих її регіонів, необхідності його якісної  та кількісної інвентаризації;

неможливості штучного розширення природно-ресурсного (екологічного) потенціалу понад природно-системні обмеження;

визначенні допустимого  максимуму вилучення природних  ресурсів і зміни екосистем як середовища життя;

необхідності вироблення превентивних екологічних заборон  задовго до економічного вичерпання природних ресурсів або їх непрямого  руйнування;

обов'язковості створення  соціально-економічного механізму  гомеостазу в системі «людина  — природа» типу «природа — товар  — гроші — природа» (аналогічно механізму «товар — гроші —  товар»);

нагальної і обов'язкової  необхідності регулювання чисельності  людей, їх тиску на природне середовище на локальному, регіональному та глобальному  рівнях;

прийнятності тільки «екологосумісних»  технологій і техніки в усіх галузях  господарювання;

переході до ресурсоекономних технологій і мініатюризації виробів, до безпечних для природи і  людей господарських прийомів;

визнанні закону оптимальності, а в господарюванні — принципу розумної достатності у використанні способів отримання життєвих благ в  просторових і часових конкретних рамках (обмеження по факторах екологічного, соціального і економічного ризику);

розумінні, що без адекватного  середовища життя (цілісності екосистем) неможливе збереження нічого живого, в тому числі його видів (включаючи  людину) і природних систем більш  низького рівня ієрархії.

 

Екологічна безпека складається  з

екологічного аудиту,

моніторингу,

прогнозу розвитку екологічної  ситуації

екологічного менеджменту

Екологічна проблема

 

Реферат

 

Тема: «Екологічна безпека»

 

 

 

 

План

1. Поняття і джерела  екологічної небезпеки

 

2. Правове регулювання  екологічних прав людини

 

3. Глобальні екологічні  проблеми та шляхи їх вирішення

 

Список використаної літератури

 

 

 

 

1. Поняття і джерела  екологічної небезпеки

Природне середовище - це місце життєдіяльності людини, джерело  його існування. У своїй діяльності людина використовує природні багатства - від кисню і води до надр землі  і лікарських рослин. При цьому  вона неминуче впливає на природу. До того ж вплив людини не повинно  порушувати законів природи, оскільки науково необгрунтоване втручання  в життя природи призводить до катастрофічних наслідків.

 

Тисячоліттями люди не відчували  відповідальності за збереження природи, ставилися до неї як до невичерпного джерела. Прозріння настало лише тоді, коли екологічний криза стала  загрожувати більшості регіонів нашої планети і самому існуванню  людства. Сьогодні практично неможливо  назвати такі явища і процеси  навколишнього середовища на яких би не позначилася діяльність людини. Зокрема, велику стурбованість викликають такі з них, як ерозія грунту, її засолення, хімічна деградація, недостача питної води та погіршення її якості. Населення  планети турбують темпи вирубки  лісів, забруднення морів і океанів, які є джерелами надходження  кисню в атмосферу. Підраховано, що загальна кількість кисню в  атмосфері щорічно зменшується  на 10 млрд. т. Під загрозою зникнення  знаходяться лікарські рослини.

 

Особливо велику екологічну небезпеку представляє забруднення  значної території у зв'язку з  аварією на Чорнобильській АЕС.

 

У число екологічних факторів, важливих для людини входять соціально-психологічні, чинники харчування, які пошкоджують  впливу.

 

Інтенсивна хімізація  сільського господарства та промислові відходи отруйних речовин призводять до того, що все більша кількість  таких речовин потрапляє з  продуктами харчування та питною водою  в організм людини, завдаючи непоправної  шкоди здоров'ю. За наявними даними в світі від отруєння пестицидами  щорічно вмирає майже 14 тис. осіб.

 

Шкідливі впливу хімічних факторів на організм можна умовно розділити на кілька груп по їх ефектів. Це токсини (отруйні речовини), канцерогени (що викликають онкологічні захворювання), мутагени (що викликають мутації), тератогени (викликають потворності).

 

Серйозну небезпеку становить  для людства токсичну забруднення. Небезпечні для здоров'я токсичні метали, хлоровані вуглеводні, нітрити, нітрати, діоксини, пестициди.

 

Канцерогенами є промислова пил, діоксид азоту, діоксиду сірки. Основним шляхом проникнення хімічних забруднень навколишнього середовища в організм людини є дихальні шляхи  і шлунково-кишковий тракт. Іншими словами, головні побоювання за здоров'я пов'язані  з погіршенням складу повітря, яким ми дихаємо, сумнівним якістю питної води і продуктів харчування.

 

Загострення екологічної  ситуації не проходить безслідно. Значно збільшується захворювання людей, зменшується  тривалість їх життя.

 

Окрему групу, шкідливо впливають  на навколишнє середовище та здоров'я  людини являють собою такі фактори, як: підвищений рівень шуму в містах, забруднення іонізуючими електромагнітними  випромінюваннями.

 

Таким чином, основними джерелами  екологічної небезпеки є забруднення  всіх середовищ: повітря, води, грунту, продуктів харчування, вплив електромагнітних випромінювань і шуму.

2. Правове регулювання  екологічних прав людини

У зв'язку з різким стрибком індустріального розвитку та економічного зростання в другій половині ХХ століття, переростання екологічних проблем  на регіональних і національних рівних у планетарні, поставило під загрозу  реальність існування людини. Занепокоєний світове співтовариство прийняло низку  документів, присвячених закріпленню  прав людини на використання природних  ресурсів та здорове навколишнє середовище. До них, в першу чергу відносяться  Стокгольмська Декларація принципів  і План заходів з проблем навколишнього  природного середовища, прийнята на конференції  ООН 16 липня 1972, Віденська конвенція  про охорону озонового шару, прийнята в 1985 р., та інші.

 

Права людини на використання природних ресурсів і охорону  навколишнього середовища отримали своє визнання в документах міжнародних  регіональних організацій (Гельсінська  документ «Надії і проблеми часу перемін» від 10 липня 1992р., Конвенція про захист Чорного моря від забруднення  від 2 квітня 1992р. Та ін) .

 

Безперечним досягненням  більшості визнаних міжнародно-правових документів є закріплення природних  прав людини на використання природних  ресурсів та здорове навколишнє середовище.

 

Екологічна безпека населення  є найбільш гуманним, шляхетним і  відповідальним завданням екологічного законодавства, яке, перш за все, закріплює  екологічні права населення, по-друге, гарантує їх реалізацію, по-третє, визначає правові, економічні та соціальні основи охорони навколишнього середовища в інтересах нинішнього і майбутнього  поколінь.

 

В Україні кожен громадянин має право на:

 

1) безпечне для його  життя і здоров'я навколишнє  природне середовище;

 

2) участь в обговоренні  проектів законодавчих актів,  матеріалів щодо розміщення, будівництва  і реконструкції об'єктів, які  можуть негативно впливати на  стан навколишнього природного  середовища та внесення пропозицій  до господарських і державні  органи, установи та організації  цих питань;

 

3) участь у розробці  та здійсненні заходів щодо  охорони навколишнього середовища, раціонального і комплексного  використання природних ресурсів;

 

4) здійсненні загального  і спеціального використання  природних ресурсів

 

5) об'єднання в громадські  природоохоронні формування;

 

6) одержання у встановленому  порядку повної і достовірної  інформації про стан навколишнього  середовища та його впливу  на здоров'я населення;

 

7) участь у проведенні  екологічної експертизи;

 

8) отримання екологічної  освіти;

 

9) подання до суду позовів  до державних органів, підприємствам,  організаціям і громадянам про  відшкодування шкоди його здоров'ю  та майну внаслідок негативного  впливу на навколишнє природне  середовище.

 

У правових актах закріплені так само обов'язки громадян України  в галузі охорони навколишнього  природного середовища. Громадяни зобов'язані: берегти природу, охороняти, раціонально  використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону  навколишнього середовища; здійснювати  діяльність щодо дотримання вимог законодавства, вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів; не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів і т.д.

 

Екологічні права громадян забезпечуються системою гарантій:

 

- Проведенням широкомасштабних  державних заходів щодо підтримання,  відновлення і поліпшення стану  навколишнього природного середовища;

 

- Здійсненням міністерствами, відомствами, організаціями технічних  та інших заходів з попередження  шкідливого впливу господарської  та іншої діяльності на навколишнє  природне середовище, виконанням  екологічних вимог у разі планування, розміщення продуктивних сил,  будівництва та експлуатації  народногосподарських об'єктів;

 

- Участю громадянських  об'єднань та окремих громадян  у діяльності щодо охорони  навколишнього природного середовища;

 

- Здійсненням громадського  та державного контролю за  дотриманням законодавства про  охорону навколишнього природного  середовища і т.д.

 

Недоліком є те, що зазначені  гарантії часто залишаються лише на папері. Вони не стали тією загальним  обов'язком, яка б виконувалася завжди, скрізь і кожним, кого це стосується. Це є характерним не тільки для  України, але й інших держав, оскільки, інакше, екологічні проблеми не набули б характер глобальних для всього людства.

3. Глобальні екологічні  проблеми та шляхи їх вирішення

Науково-технічний прогрес  викликав багато наслідки, які відносячи  до екологічних. Склалося обгрунтоване думку про те, що наслідком прогресу є деформація навколишнього середовища. Перш за все, це було помічено відносно збільшення концентрації так званих малих газів в атмосфері (діоксид  вуглецю, метан, оксид азоту, хлорофторуглеводи), від спалювання вугілля, газу, нафти  та інших похідних, що визначається сьогодні як парниковий ефект. Парниковий ефект - це утримання значної частини  теплової енергії Сонця у земної поверхні, що веде до збільшення температури.

 

Наслідками для населення  і економіки стає неможливість швидкої  адаптації до зміни клімату. Збільшується число метакатастроф, що може негативно  відіб'ється на біоті: скоротиться  різноманітність флори і фауни, збільшиться збезлісенням, спадання обмерзання в горах викличе скорочення стоку річок, що породить труднощі у  сільському господарстві. Морські потоки в Світовому океані можуть піти іншими шляхами, підвищення температури у Світовому океані може призвести до підвищення швидкості вітру в урагани і підвищенню їхньої руйнівної сили, зміниться стан прибережних зон - почнеться необоротне руйнування екосистеми.

 

Друга не менш важлива глобальна  екологічна проблема - виснаження озонового  шару. Озон необхідний для людини та інших живих істот, що населяють  освітлену сонцем Землю, оскільки він  визначає температурну стратифікацію  атмосфери і одночасно захищає  від інтенсивної ультрафіолетової радіації. Найбільш небезпечні для  людини наслідки виснаження озонового  шару - збільшення числа захворювань  на рак шкіри і катаракти очей. Крім негативного впливу на здоров'я  людини, виснаження озонового шару призводить до посилення парникового  ефекту, зниження врожайності, деградації грунтів, загальному забрудненню навколишнього  середовища.

 

Загострення глобальної екологічної  ситуації - є результатом погіршення екологічної обстановки в конкретних країнах та регіонах світу, де найбільш сильно забруднення навколишнього  середовища.

 

Забруднення, згідно з прийнятим  ООН визначенням, це екзогенні хімічні  речовини, що зустрічаються в неналежному  місці, в неналежне час і в  неналежному кількості. Особливо сильно забруднені повітряна та водна середовища.

 

Основний внесок у забруднення  повітря вносять підприємства чорної і кольорової металургії, вугільної  промисловості, хімії та нафтохімії, будіндустрії, енергетики, автотранспорту. Особливо гостро стоїть проблема забруднення  повітря у великих містах і  промислових центрах. Деякі екологічно небезпечні метали, наприклад, ртуть, свинець, кадмій, переносяться атмосферними потоками і потрапляють у водойми, осідають на дно річок озер і морів. Зростання  загальних показників захворюваності людей викликані забрудненнями  навколишнього середовища. Так, наприклад, забруднення повітря від нафтохімічного комбінату в місті Еккаіті (Японія), викликало «еккаітську астму», забруднення  водного середовища кадмієм - отруєння, що отримало назву «Ітай-Ітай», ртуттю - хвороба «Мінамата».

 

Значну загрозу забруднення  діоксином представляють викиди автомобільного транспорту. Ці забруднення  накопичуються не тільки в районах  автотрас, але і виявляються за багато км. від них. Вони мають властивість  накопичуватися в організмі людини, що живе в несприятливому середовищі і викликати погіршення самопочуття  і навіть отруєння.

 

Забруднення земної поверхні та водних екосистем відбувається і  в результаті радіоактивного забруднення. Основними джерелами радіоактивного забруднення є випробування ядерної  зброї, робота АЕС, які використовують водойми як охолоджувачів, що призводить до вступу у них разом зі стічними водами радіоактивних ізотопів, які  поглинаються водної біоти та донними  відкладами.

 

Відносно новим поняттям у екологічної безпеки є біологічне забруднення. Визначення його включає  два пункти: привнесення в середу і розмноження в ній небажаних  для людини організмів і проникнення (природне або завдяки діяльності людини) в експлуатовані екосистеми і технологічні пристрої, видів організмів, чужих даними екосистемам. Один з  видів біологічного забруднення - викиди підприємств мікробіологічного  синтезу. Виробничі потужності цієї галузі сучасної біотехнології, особливо у фармакологічній промисловості, постійно зростають. Багато лікарських препаратів, наприклад, антибіотики, вакцини  одержують шляхом мікробіологічного  синтезу. До складу викидів та скидів зі стічними водами фармакологічних  заводів входять мікробні клітини  і їх фрагменти, живильне середовище для мікроорганізмів. Масштаб цього  виду забруднення, може бути дуже великий, а так само великі його вплив на здоров'я людини та тварин.

 

У зв'язку з біологічним  забрудненням не можна не згадати  і бактеріологічне забруднення, пов'язаних з виробництвом бактеріологічної зброї, яке виробляється незважаючи на існуючі заборони (мікроорганізми великий забійної сили, високої стійкості  до всіх відомих антибіотиків).

 

До кінця ХХ століття постало  питання про небезпеку так  званого генетичного зараження  навколишнього середовища. Ризик  цього виду біологічного забруднення, пов'язаного з генною інженерією, стає все більш реальним. Можливість випадкового викиду організмів, вироблених за допомогою генної інженерії, існує  завжди, а так само можливий навмисний  викид .. Екологічна оцінка такого викиду утруднена, оскільки властивості нових  мікроорганізмів невідомі. Наслідком  маніпуляції з геном може бути генетична ерозія - втрата існуючого  генофонду. Найбільшому ризику генетичного  забруднення схильні рідкісні та зникаючі види, популяції яких знаходяться  в стадії деградації. Самостійну проблему з серйозними соціально-етнічними  проблемами представляє собою втручання  в геном людини («покращення різновиди  людей»).

 

Глобальні екологічні проблеми з усією очевидністю показують  необхідність консолідації зусиль усіх країн для їх вирішення. Основний стереотип мислення, що сформувався  в світі до кінця ХХ століття з  перспективою на ХХI століття, висловлює Стратегія сталого розвитку.

 

Вперше термін «стійкий розвиток»  був використаний в документах у 70-х роках, коли з'явилася ідея розробки Всесвітньої стратегії охорони  природи. Її висунули міжнародні організації: Міжнародний союз охорони природи  і природних ресурсів, Програма (комітет) ООН з навколишнього середовища, Всесвітній фонд дикої природи. У  ній фокусувалося увагу на небезпеки  змін у біосфері Землі і пропонувалося  вжити низку дієвих заходів щодо їх пом'якшення. Стратегія сталого  розвитку була прийнята в 1992 році, але  вона продовжує бути в центрі загальної  уваги і в даний час. Сталий розвиток було визначено як процес відповідає потребам сьогодення, але  позбавляє майбутні покоління можливості задовольнити свої потреби. В ООН  створено спеціальну комісію зі сталого  розвитку. Мета Стратегії виробити основні шляхи та способи пристосування  життя до глобальних змін.

 

Негативні тренди змін у навколишньому  середовищі та стан здоров'я населення  в багатьох країнах світу призвели до усвідомлення необхідності інтеграції та об'єднання зусиль у вирішенні  глобальних екологічних проблем  і забезпечення екологічної безпеки. Форми співробітництва різноманітні. Це різного рівня організації, комісії, комітети, міжнародні угоди (конвенції  та протоколи до них), глобальні системи  та служби спостережень, дослідницькі програми та проекти.

 

В ході міжнародного співробітництва  увагу зосереджено на наступних  екологічні проблеми.

 

1. Клімат і його зміни, 2. Проблема «чистої води», 3. забруднення  навколишнього середовища, 4. Відходи, 5. Втрата біорізноманіття і втрата  видів, 6. Прибережні райони, 7. Медична  екологія, 8. Безпека біотехнологій, трансгенних продуктів і продуктів харчування.

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Закон України "Про  охорону навколишнього природного  середовища" від 25.06.91 р. станом  на 10 лютого 2003р.-К.: Парламентська видавництво, 2003.-52с.

 

2. Дмитренко І. Екологічне  право України: Підручнік.-К.: Юрінком  Інтер, 2001.-352с.

 

3. Никаноров А., Хоружа  Т. Глобальна екологія: Навчальний  посібник.-М.: Вид-во Пріор, 2000.-285с.

 

4. Орлов М. Сталий розвиток  і правова охорона навколишнього  середовища / / Підприємництво, господарство  і право.-2000 .- № 6.-С.42-46.

 

5. Пєтухова Т.А. Безпека  життєдіяльності: Конспекти лекцій.-Одеса, 2002 .- 86с.

 

6. Екологія, охорона природи  й екологічна безпека / Під  ред. В.І. Данилова-Данільяна.-М.: Вид-во  МНЕПУ, 1997.-543 с

 

Поняття про індивідуальне  здоров´я. Від часів Гіппократа здоров´я визначалось як відсутність хвороб, як стан організму, за якого він здатний  повноцінно виконувати свої функції. Здоров´я в такому розумінні — об´єкт медицини. Лікар-практик завжди працює з конкретною людиною. Вивчаючи стан здоров´я пацієнта, лікар визначає, чи є в нього  хронічні захворювання, аналізує функціональний стан його органів і систем, індивідуальну  опірність, психічний і фізичний розвиток і за результатами обстеження приймає конкретне рішення про  лікування, призначає ліки й процедури, а також лікувальний режим.

Здоров´я як популяційна  категорія.

Залежність здоров´я від  спадковості та факторів зовнішнього  середовища — основний аспект проблеми здоров´я людей на популяційному  рівні. В цьому разі об´єктом дослідження  виступає не окрема особа, а популяція  чи сукупність популяцій — етнічна  група, нація, людство в цілому. Здоров´я на популяційному рівні — це більш  загальна категорія, оскільки те, що стосується популяції, обов´язково проявляється й на конкретних індивідах.

Наприклад, у деяких районах  Полісся й Західної України поширене захворювання ендемічний зоб, від якого  потерпає близько півмільйона людей. Причина цього захворювання —  дефіцит йоду в питній воді та високий  уміст у ній гумінових кислот. У кожному конкретному випадку  лікар призначає препарати, що містять  йод, або навіть може направити пацієнта на операцію. Проте на популяційному  рівні є дієвіший спосіб боротьби із захворюванням — корекція мінерального складу питної води чи їжі додаванням необхідної кількості йоду. Ця процедура  поширюється відразу на всю популяцію  й має не лише лікувальний, а й  профілактичний характер. Так, у січні 1998 р. Кабінет Міністрів України  видав постанову про йодування  кухонної солі, яка надходить у  продаж. Зрозуміло, що окремому лікареві-практику такий спосіб лікування недоступний.

Проблемою здоров´я людини на популяційному рівні опікується одна з нових галузей екології — медична екологія.

У медичній екології, як і  в популяційній екології в цілому, основними показниками стану  популяцій людини вважаються статистичні. Визначаючи здоров´я популяції, медики-екологи  аналізують передусім народжуваність і смертність, тривалість життя, захворюваність та її структуру, працездатність, психологічні показники, наприклад удоволеність життям.

Демографічні показники (тривалість життя, співвідношення народжуваності й смертності) дають змогу оцінити  загальний стан популяції. Загальний  напрям процесів, які визначають смертність у популяції, можна оцінити за допомогою кривих виживання (див. гл. 2). Для цього ж використовують дані про вікову структуру популяції. Характер кривих у цьому разі інтерпретується  подібно до характеру кривих виживання.

Проте екологічно найінформативнішими  є захворюваність та її структура. Захворюваність відображає ступінь пристосованості  популяції до умов середовища, а  структура захворюваності — питому вагу кожного захворювання в їхній  загальній кількості.

Знання захворюваності та її структури, причин захворювань, умов середовища, через які ці три причини  виникають, дає людині потужний інструмент захисту своєї популяції й  кожної конкретної особи від впливу несприятливих факторів середовища.

Захворюваність — явище  не випадкове. Приблизно на 50 % вона зумовлюється способом життя кожної окремої людини. Шкідливі звички, неправильне  харчування, недостатнє фізичне навантаження, самотність, стреси, порушення режимів праці та відпочинку сприяють розвиткові хвороб. Захворюваність на 40 % залежить від спадковості та екологічних, умов — клімату, стану геосфер, рівня забрудненості довкілля іі приблизно на 10 % визначається сучасним рівнем медичної допомоги.

Далі йтиметься про  здоров´я переважно на популяційному  рівні (на противагу медицині, основна  категорія якої — здоров´я на індивідуальному  рівні).

 

 

 

Реакції організму людини на вплив факторів середовища

 

 В межах діапазону  толерантності людина пристосовується  до умов довкілля завдяки численним  захисним і пристосувальним (адаптивним) реакціям організму, головні з  яких: підтримання сталості властивостей  внутрішнього середовища (гомеостаз), регенераційні процеси, імунітет, регуляція обміну речовин тощо. В межах оптимуму ці реакції  забезпечують найефективніше функціонування, високу працездатність, ефективне  відновлення. Та в разі переходу  якого-небудь фактора в зону  песимуму ефективність окремих  адаптивних систем знижується  або пристосувальна здатність  взагалі втрачається (рис. 6. 1.). В  організмі починаються патологічні  зміни, що свідчить про певне  захворювання. Патологічний стан  під впливом несприятливих факторів  середовища проявляється найчастіше  в отруєннях (токсикозах), алергічних  реакціях, злоякісних пухлинах, спадкових  хворобах, уроджених аномаліях.

 

 

Отруєння (токсикози) — одна з найпоширеніших реакцій організму  на вплив антропогенних факторів. Отруєння розвиваються внаслідок надходження  в організм у небезпечних концентраціях  тих чи інших речовин-токсикантів. Кількість їх у довкіллі не можна  обчислити, бо відповідно до концепції  лімітуючих факторів будь-яка речовина в певних дозах може стати токсичною. Однак за частотою захворювань можна  виокремити найпоширеніші сьогодні токсиканти: отрутохімікати, нітрати, важкі метали, численні промислові й побутові хімічні речовини.

Алергічні реакції (алергії) стали «візитною карткою сучасного  людського суспільства. Алергія  — це стан підвищеної чутливості організму  до певних речовин — алергенів. Унаслідок  контакту з алергеном знижується імунітет організму й можуть розвинутися  різні захворювання, насамперед дерматит (запалення шкіри), бронхіальна астма, сінна пропасниця, набряки, ураження слизових оболонок внутрішніх органів. Як правило, припинення контактів з  алергеном веде до видужання. Алергенами можуть бути шерсть тварин, пір´я, пилок  рослин, лікарські засоби, продукти харчування, численні речовини природного й штучного походження, побутова хімія. Кількість алергенів постійно зростає  пропорційно кількості нових  речовин, які людина залучає у  свій побут чи використовує у виробництві.

Злоякісні пухлини — це велика група захворювань, одне з  них — рак. Такі пухлини характеризуються необмеженим ростом, не контролюються  гормонами й нервовою системою, здатні утворювати метастази — нові пухлини  на здорових тканинах і здебільшого  призводять до летального (смертельного) кінця. Речовини, що сприяють розвиткові злоякісних пухлин, називають канцерогенами. Найпоширеніші канцерогени —  бензпірени, бензол, фенольні сполуки, вінілхлорид, сажа, смоли, мінеральне масло. Наприклад, бензпірен, що виділяється  з тютюну під час паління, переробки  нафтопродуктів, викидається в атмосферу  з автомобільними вихлопами, сприяє розвиткові раку легенів, бензол і феноли — лейкозу, вінілхлорид — раку печінки, сажа, смоли, мінеральне масло  — раку шкіри. Сьогодні відомо близько 60 хімічних канцерогенів і 2 фізичних —  ультрафіолетове випромінювання та іонізуюча радіація. До канцерогенів належать також деякі віруси.

Спадкові хвороби пов´язані  з виникненням мутацій, тобто  ушкодженнями ДНК чи хромосом. Генетичні  ушкодження зазвичай успадковуються лише тоді, коли мутація відбувалася в  статевих клітинах. Такі мутації спричинюють  безплідність, призводять до народження мертвих дітей, дітей із фізичними  чи розумовими вадами. Фактори, які  викликають мутації, називають мутагенами. Переважна більшість канцерогенів також мають мутагенні властивості.