Екологічна політика Норвегії, Швеції, Японії

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

На тему:

«Екологічна політика Норвегії, Швеції, Японії»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

Вступ

    1. Енергетика та екологічна політика Норвегії
    2. Екологічна політика Японії
    3. Енергетична та екологічна політика Швеції

Висновок

Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Нині стан навколишнього природного довкілля є одним із найгостріших соціально-економічні проблеми, безпосередньо чи опосередковано які зачіпають інтереси кожної людини. Забруднення природного довкілля газоподібними, рідкими і твердими речовинами і відходами виробництва, що викликає деградацію довкілля і наносячи збитки здоров'ю населення, залишається найгострішою екологічної проблемою, має пріоритетне соціальне і економічне значення.

Екологічна проблема перетворилася на 80-ті рр. однієї із глобальних загальнолюдських проблем. Знову, як і спочатку 70-х рр., вона почала залучати себе найпильнішу увагу учених, політиків, широкого загалу населення в багатьох країн світу. Актуальність і винесла нове звучання проблеми довкілля визначаються появою внаслідок науково-технічного прогресу не раніше можливостей несприятливого впливу особи на одне довкілля в планетарному масштабі. Наслідки такого впливу, часто непередбачувані, можуть бути необоротними. Тому різко зростає відповідальність всіх інших держав і народів за довкілля.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Енергетика та екологічна політика Норвегії

Норвегія отримує колосальні прибутки від продажу нафти і газу. При цьому країна споживає здебільшого електроенергію, не має внутрішньої газової інфраструктури, як і планів на її створення. 

 

Населення країни та промислові споживачі платять однакову ціну за електрику – близько 1 крони (3 грн) за кВт-год. Кожен має право вільно обрати постачальника, підписавши з ним договір. Рахунок на електрику складається з двох – за ресурс та використання транспортних мереж (тариф встановлюється державою). 

При цьому Норвегія не є членом ЄС, має статус спостерігача в Енергетичному Співтоваристві. Самі норвежці високо цінують торгівельні зв’язки з сусідами та власну економічну стабільність. Чи не мрія? 

В рамках семінару, організованого норвезькою екологічною організацією Naturvernforbundet сіпльно з Національним екологічним центром України, «УЕ» дізнавалася, в чому секрет успішної енергетичної та екологічної політики однієї з найбагатших країн Європи. 

 

Секрет перший – гідроенергетика 

 

98% виробництва електрики в Норвегії  здійснюється «маневровими» потужностями - гідроелектростанціями, що сприяє  розвитку інших ВДЕ без проблем  для енергосистеми.   

 

Країна має 750 ГЕС встановленою потужністю 28 000 МВт, загальним виробітком 120 ТВт/год. Частина станцій належить муніципалітетам, державній «Статкрафт» належить 170 ГЕС у Норвегії, ще 97 ГЕС компанія має у Швеції, Німеччині, Великобританії, Фінляндії та Перу. 

 

 

 

Гідроенергетику, яка є результатом переваг розташування та довгих капіталоємних інвестицій,  поступово доповнює вітрогенерація. Потужності її поки скромніші – 800 МВт при виробітку 2 ТВт/год. Однак є амбітні плани з будівництва різнотипних ВЕС (плавучих, припливних), значна увага приділяється розробці нових технологій. 

 

 

 

Загалом відновлювана електро- і теплоенергетика покриває  60% загального споживання, є плани зі збільшення цієї частки до 78%. 

 

Секрет другий – торгівля та інвестиції  

 

Баланс електроенергетичного ринку Норвегії підтримується за рахунок її участі у скандинавській біржі «Норд Пул». Для обміну електроенергією з учасниками та іншими членами ЄС, Норвегія має спільні ЛЕП з Данією, Швецією, Нідердандами, Фінляндією.  

 

 

 

Одним з пріоритетів уряду зараз є будівництво ліній до Великобританії, Німеччини потужністю близько 1000 МВт кожна (державна компанія «Статнет» планує впоратись до 2018-2021 рр). Вартість прокладки 600-кілометрового підводного кабелю до Німеччини, для прикладу, складає 4 млрд євро. 

 

Важливо відзначити, що з 2012 року в країні введено систему обороту «зелених сертифікатів», котра інтегрована в єдиний ринок за схемою, аналогічною до шведської. 

 

Секрет третій – ефективне управління та оподаткування 

 

Енергополітика Норвегії дуже свідомо скерована на боротьбу зі змінами клімату, хоча у Naturvernforbundet зізнаються, що глобальне потепління потенційно матиме позитивний ефект на обсяги виробітку електрики гідростанціями.  

 

Для досягнення цілей зі скорочення енергоспоживання на 20% та викидів парникових газів на 40% до 2020 року, в країні, окрім свідомих ГО, при уряді функціонує Рада з енергетики, яка дає оцінку ініціативам та готує пропозиції.  

 

За виконання прийнятих рішень у сфері ВДЕ відповідає компанія «Енова» за допомогою Енергетичного фонду Норвегії, котрий акумулює та розподіляє кошти від податку «на розподіл електрики та розвиток чистих технологій». Річний дохід фонду складає близько 2 млрд норв крон (230 млн євро). 

 

Серед досягнень «Енови» - обов'язкова безкоштовна енергосертифікація будівель і промислових об'єктів з 2010 року. Для домашніх господарств є програма дотації 20% від вартості робіт на енергозбергігаюче обладнання, але не більше 30 тис норв крон (4000 доларів). 

 

 

 

 

Важливим здобутком норвежців є також розвиток культури використання електромобілів завдяки податковій політиці. Для прикладу, в Осло такий вид транспорту звільнений від ПДВ при купівлі, не сплачує податку на в'їзд до міста, діє право безкоштовної зарядки та безкоштовної парковки. В результаті, з 2,5 млн машин в Норвегії сегмент електромобілів складає 50 000. 

 

Зазначимо, що найбільшими емітентами, крім авто,  у Норвегії вважають газові електростанції (в країні є лише дві відносно великі ТЕС потужністю 215 та 430 МВт), а також електростації на дотискних морських свердловинах. 

  1. Екологічна політика Японії

Японці навчилися поважати природу, і берегти її, зменшувати техніку й технологію і виникає належить до них як до засобів, що допомагають вижити. Боротьба за виживання при вічної загрозу наступу важких часу і стихійних лих, прагнення зробити товари мінімуму сировини – усе це став японців способом життя, і тому марні зусилля вважаються ганьбою, хіба що злочином. У 1989 року, коли Японія повністю ізольована, їй доводилося долати будь-які лиха власними засобами, був голод, землетруси та пожежі, багатьом довелося починати усе з нуля. Можна чесно кажучи, що японці стали майстрами боротьби з кризами.

У Японії гостра проблема охорони навколишнього середовища від шкоди, спричинених діяльністю людини. Особливої актуальності представляє боротьба проти погіршення стану довкілля внаслідок забруднення землі,водоймів і атмосфери виробничими і побутовими відходами, і навіть поширення шуму, вібрації тощо. буд. Є такі мешканці найбільш екологічно несприятливих районів набули поширення специфічні захворювання, викликані забрудненням довкілля. Під тиском громадськості японське уряд було прийняти термінові заходи для поліпшення екологічної обстановки. Природоохоронне законодавство цієї країни нині включає основний в законі про охорони навколишнього середовища. Було створено цілу систему природоохоронних органів на чолі з міським управлінням з питань навколишнього середовища. Значну увагу приділено науково-технічному забезпечення охорони навколишнього середовища. У японському машинобудування склалася під галузь за виробництву очисного устаткування й засобів контролю станом довкілля. Здійснення природоохоронних заходів і структурну перебудову японської економіки сприяли з того що багато традиційні екологічні проблеми, у час вирішені. У водночас зросла небезпеку обману довкілля таких явищ, пов'язані з розвитком НТП (науково-технічного прогресу), як електронне випромінювання, забруднення радіоактивними чи рідкісними хімічними елементами та його сполуками, можливість появи нових біологічних видів внаслідок генетичних маніпуляцій тощо. буд. Другим напрямом природоохоронної діяльності є заходи, створені задля збереження цінних природних об'єктів, флори і фауни. До до їх числа належить регулярне, разів у 5 років, проведення обстежень стану природи, створення охоронюваних територій – природних парків.

Сучасна Японія одна із світових лідерів з розробки нових екологічно чистих технологій. Гібридні автомобілі Honda і Toyota мають високу паливну економічність і низькі викиди. Це з передову технологію в гібридних системах, біопаливом, використанням більш легенів матеріалу і кращої техніки.

Японія розглядає також питання, пов'язані зі зміною клімату і глобальним потеплінням. Як країна, підписала Кіотського протоколу, Японія прийняла зобов'язання щодо скорочення викидів двоокису вуглецю та інші заходи попередження, пов'язані зі зміною клімату. Виконуючи свої зобов'язання в Кіотським протоколом, Японія готується сильно скоротити викиди парникових газів.

Природоохоронна політика Японії з суті нагадує, політику західноєвропейських країн. Серед ефективних чорт японської природоохоронної політики слід назвати:  

• ініціативи місцевих органів влади у сфері охорони навколишнього

середовища, активно підтримувані населенням;  

• розробку й широке застосування нових, екологічно чистих

технологій, завдяки залученню приватного бізнесу; 

• чітко що існує державну систему екологічного регулювання, сформовану під впливом громадського екологічного руху60–70-х років (рух екологічного протесту

було з захворюваннями, викликаними забрудненням довкілля: «хворобою Мінамата» (отруєння метаном і ртуттю), хворобою «ітай-ітай» (отруєння кадмієм), астму (астма внаслідок забруднення повітря, викликаного діяльністю нафтохімічного комбінату)).

Останній чинник стимулював виникнення природоохоронного законодавства Японії. Починаючи з кінця 1960-х років було прийнято цілу серію нормативних актів, серед яких Закон про охорону навколишнього середовища, Основний Закон про контроль над забрудненням, в законі про охороні повітряного басейну, в законі про охороні водних ресурсів немає і ін. У 1971 року у Японії було створено Управлінню з охорони довкілля, покликане забезпечити координацію діяльності різних міністерств в екологічної сфері, проте, попри практиці її функції досить скромні.  

>Префектури Японії мають закони  з охорони навколишнього середовища  проживання і власні екологічні  програми. Заслугою місцевих органів  самоврядування рішенні екологічних  проблем стало висновок добровільних  угод точніше з компаніями  про контроль над забрудненням. У Японії, як в більшості країн  Заходу, у контролі станом довкілля  активно задіяні (поруч із центральними  та місцевими органами влади) численні підрозділи, створені з  промисловою компаніях.

У Японії є стандарти, які важко зустріти її межами. Стандарт озеленення визначає кількість зелених насаджень на освоюваної території. Існує шкала індексів озеленення території.

Існує стандарт зберегти у місті старих заповідних територій природною природи й пам'яток старовини. У Японії є також порядок класифікації архітектурних пам'ятників історії й цілу систему регламентів, пов'язані з їх охороною, реставрацією і експлуатацією.

Стандарт на екосистеми на відміну від фізико-хімічних стандартів забруднення води, повітря, грунту дозволяє інтегративно оцінити якість середовища (якість водойм прісної води класифікується залежно від цього, яка риба там живе).

Екологічну експертизу проходять проекти навіть невеликих підприємств і соціальних об'єктів. У експертизі обов'язково бере участь і саме населення. Можна виділити три найцінніших моменту падіння у японському варіанті екологічної експертизи: стандартизація робіт з експертизі; їх комп'ютеризація; досягнення широкої участі громадськості в обговоренні проекту й контролю над природної середовищем у регіоні. Останнє можливе після наділення місцевих органів влади достатніми правами.

У Японії існує система якнайсуворішого контролю над виконанням стандартів. Важливе місце у організації контролю над становищем навколишнього середовища займає автоматизовану систему моніторингу. Вже 1970 р. у Японії налічувалося 10700 постійних і тимчасових служб моніторингу, зокрема приблизно 4300 станцій контролю над якістю води, 2300 станцій контролю над якістю повітря (рівнів окислів сірки й азоту, зважених частинок і окису вуглецю) і 9100 станцій, вимірюючих рівні шуму й вібрації. Не знайдено поки радикальних способів усунення таких неприємних наслідків технічного прогресу, як постійні шуми транспортних засобів і, і навіть шуми, створювані які у індивідуальному користуванні населення музичними інструментами, телевізорами, радіоприймачами.

Найстрашніше серйозну увагу у Японії приділяють неприємних запахів, джерелами яких є тваринницькі ферми (26%), індустрія сервісу (21 %), промислові підприємства (13%), господарство сусідів (10%), каналізація (7%). Після запровадження стандартів кількість викидів легковиками знизилося 1975 р. по окису вуглецю – у двадцятеро, по вуглеводням і окису азоту - о 12-й, посерномуангидриду - вп'ятеро .

Формування природоохоронного механізму Японії був із принципом «забруднювач платить», у результаті промислові підприємства змушені були розробляти технології контролю над екологічною обстановкою. Що стосується недотримання екологічних стандартів було передбачено притягнення до кримінальної відповідальності. Забруднювач й у відповідність до Законом про компенсацію шкоди здоров'я у зв'язку з екологічним забрудненням має оплачувати постраждалому населенню лікування специфічних захворювань.

Останнім часом у проведенні екологічної політики Японія поєднує адміністративні й економічні методи регулювання. До адміністративним заходам ставляться:

• запровадження стандартів якості продукції і на довкілля;

• екологічна експертиза;

•у годи місцевих органами влади й підприємствами про контроль

• за забрудненням;

• система арбітражу екологічних конфліктів.

Слід зазначити, що у Японії одні із найсуворіших у світі нормативів за забрудненістю атмосфери, переважали в 2–3 разу аналогічні параметри інших країнах. Економічні заходи включають: платежі за природні ресурси (вони фінансування екологічних проектів); податки на джерела викидів сірки, податки на споживачів бензину, підвищено податку купівлю в околицях міст та інших. З іншого боку, заохочуються підприємства, використовують екологічно чисті технології.

Японія не вважає неминучим протиріччя між екологічним регулюванням і власне економічним зростанням. Країна використовує еколого-технологічний підхід забезпечувати екологічно безпечного розвитку – зване «порятунок з допомогою науки», активно фінансованої державою.

Із середини 90-х Японія активно приєдналася до міжнародного екологічному співробітництву підписанням угод щодо збереженню озонового шару Землі та Конвенції з кліматичним змін, фінансуванням окремих екологічних проектів країн та інших. У той самий час потребує коригування позиція Японії щодо зниження викидів вуглекислого газу, враховуючи, що належить до першу п'ятірку країн, відповідальних за потепління клімату.

За словами прем'єр-міністра, ядерний криза у Японії повільно стабілізується і тепер країна повинна зосередитися на відновленні ушкоджень нанесених руйнівним землетрусом і цунамі, які піддали північно-східне узбережжі.

Відповідно до новим даним, вперше дні кризи у повітря було викинуте більше радіоактивні речовини, ніж передбачалося раніше.

 

  1. Енергетична та екологічна політика Швеції

Нинішня енергетична політика Швеції грунтується на урядових документах 1997-2005рр. та документах ЄС. Її головними напрямами є:

 • створення умов  для ефективної роботи енерго- ринків;

• надійність енергопостачання із забезпеченням мінімізації негативного впливу на здоров’я, довкілля і зміну клімату;

• зменшення залежності від використання викопних палив за рахунок заміни нафтопродуктів на біопаливо, загального зменшення енергоспоживання та/або підвищення енерго ефективності. За виконання заходів енергетичної політики ві повідають ряд державних і неурядових структур. Так, Департамент з питань стійкого розвитку за сприяння спеціальних комісій (“дослідницьких груп”), відповідає за політику у сфері енерго ефективності та ВДЕ; Шведське Енергетичне агентство – за реалізацію програм і заходів політики у сфері енерго ефективності в житловому секторі, секторі послуг і промисловості. Активними учасниками реалізації політики у відповідних сферах є Шведське агентство з охорони довкілля та Національна рада з житлових питань, будівництва і планування. Отже, головна увага в енергетичній політиці Швеції надається насамперед підвищенню енерго ефективності та дедалі ширшому використанню відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) – це дозволяє зменшити залежність національної економіки від імпорту енергоносіїв, знизити її енергоємність і забезпечити стійкий економічний розвиток загалом. Завдяки її наполегливому здійсненню, на цей час основні, майже рівні, частки в енергобалансі країни належать не лише нафті (нафтопродуктам), але й ядерній енергії і ВДЕ. Основу виробництва електроенергії складають гідроенергетика та атомна енергетика, частки яких у 2007р. становили приблизно 45% та 44%, відповідно3 . Шведський ринок електроенергії інтегрований до спільного скандинавського електроенергетичного ринку Nord Pool, що значно підвищило конкурентоспроможність шведської електроенергії.

Слід зауважити, що відновлювана енергетика не може бути повністю конкурентоспроможною на енергетичному ринку, особливо зараз, в умовах різкого падіння цін на нафту на світових ринках. До того ж, масове поширення відновлюваної енергетики вимагає створення відповідної інфраструктури. Водночас, найбільші світові енергетичні компанії, головна сфера діяльності яких видобуток/ транспортування/виробництво обладнання для видобутку та використання вуглеводнів, не зацікавлені в інвестуванні цього бізнесу. Тому головна роль у створенні інфраструктури відновлюваної енергетики належить урядам і громадськості. Характерним прикладом є дії “зелених” у Швеції, а також Данії, Німеччині та деяких інших країнах ЄС, які мають потужну підтримку громадських і наукових організацій. Уряди, зі свого боку, забезпечують фінансування численних програм з економічної підтримки відновлюваної енергетики шляхом надання різноманітних субсидій, дотацій і грантів. У Швеції Уряд підтримує проекти та наукові дослідження, спрямовані насамперед на підвищення рівня енергетичної безпеки та захист довкілля, зокрема, в контексті виконання зобов’язань за Кіотським протоколом. Інструменти та заходи такої підтримки мають переважно економічний характер, хоча використовуються заходи й консультаційного та інформаційного характеру (енергетичне маркування, консультації з питань енергетики на муніципальному й регіональному рівні, поширення інформації тощо). Однак, найбільш дієвим є використання можливостей бюджетно-податкової політики. Це, зокрема, енергетичні податки та податкові пільги, субсидії і гранти, системи закупівлі технологій і державних закупівель та ін. Лише за умови послідовних дій уряду та застосування економічних важелів політика заохочення виробників і споживачів до енергозбереження та використання ВДЕ буде ефективною.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Найважливішою проблемою сучасності, проблем людини, особливої гостроти придбала екологія людини. Людина опинилася уразливим під потужним тиском наслідків свого власного преосвітньої діяльності. Ці наслідки виявилися у процесах функціонування природно-біологічної основи його єства, але його соціальних і духовних якостей. Екологія людини опинилася у кризовому стані. Нині існує розмаїття думок про стан екології суспільства, зокрема і щодо предмета екологію людини, її головних аспектах і методологічних принципах.

Особливість сучасної ситуації у цьому, що екологічні проблеми людини розгортаються і натомість зміни місця людини у соціо-природних зв'язках, зокрема й у зв'язках між природою, і соціальної сутності людини.

Усі країни, як багаті, і бідні, мусять піклуватися про добробуті як нинішнього, а й майбутніх поколінь, вживати заходів щодо викорінення злиднів і нерівності в рівень життя у різних частинах світу; співпрацювати з цілях збереження, захисту і відновлення цілісності екосистеми Землі, зокрема збереження біологічного розмаїття; нести фінансову відповідальність збереження довкілля; заохочувати відповідну демографічну політику (політику планування сім'ї). Кожна країна світу має напрацювати свою національну і соціальну концепцію сталого розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література:

  1. Максаковский В. П. Географо-екологічна картина світу. – 2000.
  2. Громковська Л. Л. Сто поглядів на Японію.
  3. Тавровский Ю. В. Політична екологія та енергетика Норвегії
  4. Енергетика Швеції. – 2001.

 

 

 


Екологічна політика Норвегії, Швеції, Японії