Економічна депресія 1929-1933 та її варіанти подолання

Міністерсто освіти і науки, молоді та спорту України

Запорізький національний університет Торговий коледж

 

 

Індивідуальна робота

на тему : Економічна депресія 1929-1933 та її варіанти подолання .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                          

 

                           Виконала студентка групи9ТК2-10

                                                                                    Ткаченко Світлана Олександрівна

  Викладач:

 

 

 

 

 

1.Велика депресія та  її прояви на прикладі США,  Франфія,  Великобританії та Німеччини

2. Соціал-реформістський варіант виходу із кризи на прикладі політики Народного Фронту у Франції.

3.Соціально-економічні реформи  у Великобританії та подоланні  кризи.

4.Тотальний варіат державного регулювання як варіант подолання економічної кризи

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Велика депресія  та її прояви на прикладі  США, Франфія,  Великобританії  та Німеччини

Вели́ка депре́сія — загальносвітова потужна економічна криза, яка настала восени 1929 року та тривала до кінця 1930-х років[1]. У різних країнах Велика депресія мала різні хронологічні межі, проте найпомітнішою була в країнахЗахідної Європи та США.

По суті, Велика депресія — це світова економічна криза, а сам термін зазвичай вживається щодо Сполучених Штатів Америки. Велика депресія була найдовшою, найглибшою та найбільш глобальною економічною кризою 20 століття і часто використовується як приклад того, наскільки сильно може понизитися рівень світового економічного розвитку.

Велика депресія справила руйнівний  вплив практично у всіх країнах, багатих і бідних. Особисті доходи, податкові доходи, прибутки і ціни впали, одночасно міжнародна торгівля знизилася більш ніж на 50 %. Безробіття в США зросло до 25 %, а в деяких країнах ще вище, навіть до 33 %.

Великій депресії передували події Біржового краху в США 1929 року — повального спаду цін на акції, що почався 24 жовтня і набув катастрофічних масштабів 28 жовтня. 29 жовтня (чорний вівторок) — день біржового краху на Уолл-стрит[4]. Деякі дослідники підкреслюють, що біржовий крах був симптомом, а не причиною великої депресії[3][5].

До моменту початку кризи 1 % американців володіли надвисокими доходами, 42 % — наднизьким. У 1929 році приблизно 100 великих корпорацій контролювали половину корпоративних фінансів Америки, а банківська система була в дикому стані — банки часто обіцяли своїм вкладникам 4-5 % доходу на день.

З середини 1920-х років фондовий ринок США був повністю у владі «биків» — гравців, що грають на підвищення курсів акцій. У 1923 році фондовий індекс Dow Jones перебував на рівні 99. У серпні 1929 року він злетів на 400 % і досяг 380, а 3 вересня індекс досяг рекорду 381,17 — однією з причин цього зростання була активність біржових спекулянтів.

Різко зріс обсяг заощаджень, які жителі США зберігали в банках. Процентні ставки тоді були низькі, тому банківські кредити були доступні дуже багатьом американцям, які розраховували погасити їх у майбутньому. Спекулянти брали банківські кредити для того, щоб вкласти ці гроші в акції.

Стан справ у промисловості, здавалося, був блискучим. Промислові компанії рапортували про прибутки і вважали за краще інвестувати  їх у виробництво нових видів продукції. Це спонукало біржових гравців активно скуповувати їхні акції. Однак у 1929 році з'ясувалося, що акції не забезпечують високого рівня дивідендів, а прогноз прибутків багатьох компаній-емітентів виявився завищеним. Компанії-емітенти стикалися з падінням обсягів продажів, у той час, як курси їхніх акцій росли.

24 жовтня 1929 (цей день увійшов  в історію як «чорний четвер»)  на Нью-Йоркській фондовій біржі  відбулося різке зниження акцій, це ознаменувало початок найбільшої в історії світової економічної кризи.

«Биків» змінили «ведмеді» — гравці на зниження. Інвестори почали масово продавати акції, спроби утримати курси акцій не увінчалися успіхом. Вартість цінних паперів впала на 60-70 %, різко знизилася ділова активність, був скасований золотий стандарт для основних світових валют.

Найсолідніші акції — Американської компанії телефонів і телеграфу, Загальної електричної компанії і Загальної компанії двигунів — втратили протягом тижня до двохсот пунктів. До кінця місяця власники акцій втратили понад 15 млрд доларів. До кінця 1929 падіння курсів цінних паперів досягло фантастичної суми в 40 млрд доларів. Закривалися фірми і заводи, тріскалися банки, мільйони людей стали безробітними.

За перші ж три роки депресії збанкрутували 4835 банків. А  охоплене панікою населення намагалося за першої ж можливості вилучати свої заощадження з уцілілих банків, у  результаті чого кількість грошей в  обігу зросла з 454 млн доларів в 1929 році до 5699 млн доларів наприкінці 1932 року.

Криза шаленіла до 1933 року, а її наслідки відчувалися до кінця 1930-х років.

Промислове виробництво  під час цієї кризи скоротилося в США на 46 %, у Великобританії на 24 %, у Німеччині на 41 %, у Франції на 32 %[6]. Курси акцій промислових компаній впали в США на 87 %, у Великобританії на 48 %, у Німеччині на 64 %, у Франції на 60 %. Колосальних розмірів досягло безробіття. За офіційними даними, в 1933 році в 32 розвинених країнах налічувалося 30 млн безробітних, у тому числі в США 14 млн.

«Новий курс» президента Франкліна Рузвельта, суть якого полягала у проведенні державно-монополістичного регулювання економіки, дозволив поступово нормалізувати становище в країні. Політика «Нового курсу» включала в себе регулювання цін, ініціювання об'єднання виробників у великі підприємства, соціальну програму — встановлення мінімальної заробітної плати, максимального робочого тижня, введення пенсій працівникам, які досягли 65 років, та ін.

В результаті цієї кризи  в США була створена Комісія з  цінних паперів (Securities and Exchange Commission), яка  була покликана встановлювати правила  гри та карати порушників. Також  був прийнятий закон, який заборонив  зв'язок між інвестиційними і комерційними банками, і введено державне страхування  банківських вкладів на суму, що не перевищує 100 тисяч доларів (для цього сформовано Федеральна корпорація страхування депозитів FDIC).

Причини

Серед економістів немає одностайності щодо причин Великої депресії. Існують декілька теорій щодо її передумов, але широко вважається, що у виникненні економічної кризи відіграла роль сукупність факторів.

Наслідки 

  • Рівень промислового виробництва був відсунений до початку XX століття, тобто на 30 років назад.
  • У країнах Західної Європи нараховувалось до 30 мільйонів безробітних
  • Погіршилось становище фермерів, дрібних підприємців, представників середнього класу. Багато людей опинилося за межею бідності.
  • Значно збільшилась популярність як ліворадикальних (комуністичних), так і праворадикальних (фашистських та радикально-націоналістничних) партій. Так, наприклад, у Німеччині владу здобула Націонал-соціалістична німецька робітнича партія на чолі з Адольфом Гітлером.

 

 

США 

За статистичними даними, криза у США спричинила найтяжчі наслідки.

  • Було закрито більше, ніж 5 тисяч банків
  • Акції знецінились на 40 мільярдів долларів
  • Внаслідок підвищення рівня інфляції значно зросли ціни
  • Промислове виробництво скоротилося на 50 %
  • У п'ять разів зменшилося виробництво автомобілів
  • 12 мільйонів безробітних (у піковий момент кризи — 15 мільйонів)
  • 5 мільйонів американських фермерів були позбавлені господарства і землі за несплату боргів.
  • На думку деяких експертів, природний приріст населення у США на час кризи суттєво зменшився.

Президент Герберт Гувер  розпочав численні економічні програми, проте, вони не переламали падіння. У червні 1930 року Конгрес затвердив Закон Смута — Хоулі про мита, який підняв тарифи на тисячі імпортних товарів. Метою цього закону було заохочення до покупки продукції американського виробництва за рахунок збільшення вартості імпортованих товарів, підвищення доходів федерального уряду і захист фермерів. Інші країни відповіли підвищенням митних тарифів на товари американського виробництва, що призвело до скорочення міжнародної торгівлі і, у результаті, поглиблення депресії. До 1932 року безробіття досягло 23,6 %, на початку 1933 року аж 25 %. Засуха в аграрному регіоні, рекордна кількість дефолтів по кредитах підприємств і домогосподарств, призвели до краху більш ніж 5000 банків. Сотні тисяч американців виявилися бездомними, по всій країні почали появлятись нетрі називані «Гувервілями»[24]. Квартал за кварталом економіка занепадала, ціни, доходи і рівень зайнятості знижувалися, що привело в 1932 до влади Франкліна Делано Рузвельта.

Задля подолання кризи  у 1933 році почав здійснюватися Новий курс Рузвельта — різноманітні заходи, направлені на врегулювання економічного становища. Деякі з них, за сучасними уявленнями, допомогли усунути причини, деякі допомагали найбільш постраждалим верствам населення, деякі навпаки, погіршували ситуацію. Найбільш спірним актом було встановлення Національної Адміністрації Відбудови (англ. National Recovery Administration), яка здійснила ряд радикальних змін в американській економіці, аж в 1935 році була визнана неконституційною Верховним судом Сполучених Штатів[25].

До 1936 року основні економічні показники знову досягли рівня кінця 1920-х років, за винятком безробіття, яке залишалося високим (11 %), хоч значно нижчим, ніж 25 % у 1933 році. Навесні 1937 року промислове виробництво США перевищило рівень 1929 року. У червні 1937 року, адміністрація Рузвельта скоротила витрати і збільшила оподаткування намагаючись збалансувати федеральний бюджет[26]. В американській економіці знову почалося різке падіння, яке тривало 13 місяців, протягом більшої частини 1938 року. Промислове виробництво протягом кількох місяців знизилося майже на 30 відсотків, а виробництва товарів тривалого користування ще більше. Безробіття зросло з 14,3 % в 1937 році до 19,0 % в 1938 році, піднявшись з 5 до більш ніж 12 мільйонів на початку 1938 року

Сполучене Королівство

Індустріальні райони Британії постраждали одразу ж дуже сильно, оскільки зник попит на британську продукцію. До кінця 1930 року безробіття зросло з 1 млн до 2,5 млн, що склало 20 % від застрахованої робочої сили, експорт зменшився на 50 % у ціновому вимірі. В 1933 році безробітними були 30 % жителів Глазго. Через скорочення виробництва кораблів на 90 % безробіття в деяких містах північного сходу сягало 70 %. Національний голодний марш 1932 року був найбільшим із низки голодних маршів, що відбувалися в Британії впродовж 20-х і 30-х років. Приблизно 200 тис. безробітних чоловіків відправили в трудові табори, що продовжували діяти до 1939 року.

У менш промислових Мідлендсі і Південній Англії ефект був короткочасним і наприкінці 1930-х років ці регіони процвітали. Зростання виробництва сучасних електротоварів і бум в автомобільній промисловості спричинили зростання населення півдня і розширення середнього класу. Сільське господарство в цей період також активно розвивалося.

Німеччина 

Депресія завдала дуже сильного удару Веймарській республіці, оскільки припинилися американські позики, метою яких була відбудова німецької економіки після Першої світової війни. На 1932 рік безробіття досягло рівня 30 %. Важка економічна ситуація підняла рейтинг екстремістських рухів. В січні 1933 року до влади прийшла Німецька націонал-соціалістична робітнича партія. Також Комуністична партія Німеччини на виборах у листопаді 1932 року отримала найбільший результат за всю її історію[31]. В цьому ж році після Лозанської конференції Німеччина припинила виплату репарацій (на той час було виплачена восьма частина всіх репарацій).

Деякими експертами вважається, що причиною закінчення Великої депресії стала Друга світова війна, що спричинила масові державні закупівлі озброєння. Хоча таке пояснення розвитку подій має певну вірогідність, аналіз історичних джерел вказує на початок економічної стабілізації у 1932–1933 роках, тобто задовго до початку війни.

Фондовий ринок відновився до докризових значень лише через 39 років — тільки в 1954 році індекс Dow Jones перевищив рівень 3 вересня 1929 року.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Соціал-реформістський варіант виходу із кризи на прикладі політики Народного Фронту у Франції

Програму виходу з кризи французький  уряд будував на основі дирижизму - політики державного регулювання економіки. З цією метою використали Державний бюджет: збільшили держзамовлення для підприємств, що виробляли військову продукцію; надали державні кредити, податкові та митні пільги; виплатили премії за зменшення виробництва сільськогосподарської продукції; впровадили соціальну програму допомоги безробітним і проведення громадських робіт; скоротили заробітну плату державних службовців, пенсії інвалідів і вдів учасників Першої світової війни.

Пошуки шляхів виходу з кризи  загострили протистояння профашистсько  налаштованих і демократичних політичних сил. Поступове зближення різних лівих сил на антифашистській основі спричинилося до створення у 1936 р. уряду Народного фронту на чолі з прем'єр-міністром Л. Блюмом (1936-1937 рр., 1938 р.).

Програма Народного фронту охопила  комплекс соціально-економічних реформ. Згідно з угодою між Загальною конфедерацією праці та підприємцями збільшували заробітну плату, визнавали профспілки та інститут цехових старост, встановлювали 40-годинний робочий тиждень, надавали оплачувані відпустки, визнавали принцип колективних договорів, організовували громадські роботи. Крім цього, пропонували в інтересах виробників здійснити регулювання закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, фінансову підтримку селянських кооперативів, переглянути плату за торгові приміщення, захистити інтереси дрібних рантьє, радикально реформувати систему оподаткування. Економічна програма Народного фронту була законодавчо закріплена рішеннями парламенту.

Уряд Л. Блюма реалізував окремі пункти програми: було підвищено заробітну плату державним службовцям і шахтарям; збільшено пенсії; організовано громадські роботи; ліквідовано податок з виплат у зв'язку з безробіттям, для дрібних підприємств встановлено податок з обігу 2 %, для великих - 6 %, збільшено податки на великий спадок, доходи акціонерних товариств; встановлено контроль за діяльністю Французького банку; проведено націоналізацію залізниць, частково військової промисловості; створено Національне зернове бюро, що регулювало ціни та закуповувало сільськогосподарську продукцію за цінами, вищими за ринкові.

Виконання програми призвело до дефіциту державного бюджету. В лютому 1937 р. кабінет Л. Блюма оголосив "паузу" в її проведенні. Негативне значення для господарства Франції мала нова економічна криза, що почалася в другій половині 1937 р. Новий кабінет К. Шотана (1937-1938) істотно скоротив бюджетні витрати, провів девальвацію франка. На початку 1938 р. палата депутатів більшістю голосів відхилила проект нового трудового статуту (хартії праці).

Кабінет Л. Блюма, повернувшись до влади  у березні 1938 р., за рахунок скорочення соціальних асигнувань пришвидшив невідкладні військово-оборонні роботи. Розроблялися заходи, спрямовані на збільшення податку з капіталу понад 150 тис. фр., надприбутку оборонних підприємств, встановлення контролю за валютними операціями, імпортом тощо. Це викликало невдоволення великих фінансових і промислових кіл, до влади прийшов кабінет Б. Даладьє (1938-1940), що остаточно припинив діяльність Народного фронту.

Таким чином, у Франції політика державного регулювання економіки  будувалася на основі розвитку державного сектору, використання державного бюджету, розв'язання соціальних проблем.

Загалом господарство передвоєнної Франції  характеризувалося:

  • зменшенням частки країни у світовій промисловій продукції з 7 % у 1913 р. до 4 % у 1937 р. Одна з причин - технічна відсталість промисловості. Середній вік машин становив 25 років, а у Великій Британії - 7-8, США - 5-7, Німеччині - 3-4 роки;
  • збереженням дрібного виробництва, де працювало 40 % працівників, переважно висококваліфікованих фахівців;
  • концентрацією фінансово-кредитних установ. У1939 р. 6 банків контролювали 86 % усіх капіталів країни;
  • участю французьких компаній у міжнародних монополіях. До початку Другої світової війни успішно діяли 40 франко-німецьких картелів;
  • скороченням обсягів зовнішньої торгівлі, що на кінець 1930-х років становили 70-80 % від рівня 1912 р. Частка Франції у світовій торгівлі зменшилася до 5 % (у 1913 р. - 7,7 %);
  • знеціненням франка, відпливом капіталів із країни. Лише в 1936-1938 рр. із Франції вивезли 100 млрд фр. Унаслідок цього вдвічі скоротився національний золотий запас Французького банку (з 67,6 до 36,8 млрд фр.). Знизився курс продажу акцій на біржах, відбулася емісія облігацій, інших цінних паперів, зменшилися вклади громадян у банки;
  • зміною географії закордонних інвестицій. Якщо в 1913 р. 65 % інвестицій спрямовували в Європу, а 10 - у колонії, то у 1939 р. відповідно 26 і 31 %;
  • повільною індустріалізацією сільського господарства. Хоч обсяги виробництва порівняно з 1913 р. зросли на 10 %, Франція ввозила продукти харчування з-за кордону;
  • мілітаризацією економіки: у 1938 р. видатки на військові потреби становили 75 % від загальнодержавних.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Соціально-економічні  реформи у Великобританії та  подоланні кризи

Велика Британія зміцнила свої позиції у межах Британської  імперії, встановивши сприятливі тарифи на експорт своїх товарів у  колонії та домініони й дозволивши безмитне ввезення з цих країн  продукції сільського господарства та добувної галузі. Фактично було створено митний союз, частка країн-учасниць в англійському експорті становила 50 %, в імпорті - до 40 %.

Загалом державна політика мала стабілізуючий ефект. Частка державних  витрат у валовому національному  продукті збільшилася з 24 % у 1929 р. до 29 % у 1931 р., до 1934 р. знизилася майже  до рівня 1929 р. Ціни зросли в середньому лише на 10 %. У 1932 р. імпорт зменшився на 100 млн ф. ст., що сприяло зниженню дефіциту платіжного балансу. Фінансова стабільність повернула довіру до уряду та фунта стерлінгів. До квітня 1932 р. він стабілізувався, бюджет став збалансованим (за винятком невеликого дефіциту 1932- 1933 р.). Банківський процент постійно знижувався і досяг 2 %. Вклади почали повертатися в англійські банки. Вже в 1934 р. відновлено допомогу у зв'язку з безробіттям, почалося підвищення заробітної плати, знижено прибутковий податок. Обсяг промислового виробництва досяг рівня 1929 р.

Характеризувався низкою чинників. Залишалися повільними темпи  економічного розвитку. Обсяг промислового виробництва в 1937 р. був лише на 22 % більшим, ніж у 1913 р. У багатьох галузях депресію не було ліквідовано, спостерігалися суперечливі тенденції розвитку старих і нових галузей. Так, у вугільній, металургійній, текстильній продовжувався застій, а в автомобільній, хімічній, енергетичній, верстатобудівній галузях - приріст продукції. У1938 р. у Великій Британії виплавляли сталі в 2,1 разу менше, ніж у Німеччині, і в 2,8 разу менше, ніж у США. Виробництво електроенергії становило 56 % від рівня Німеччини і 20 % - від рівня США.

Почалася часткова модернізація основного капіталу. Відбувалося  пряме знищення та консервація старого  обладнання. Обмежувалося вивезення  капіталів, зросли внутрішні інвестиції. Панувала політика "дешевих кредитів" і "оздоровлення національної економіки". Так, у 1931 р. внутрішні інвестиції становили 89 млн ф. ст., у 1936 р. - 217 млн ф. ст. (динаміка 100 : 243).

Зросли масштаби мілітаризації  економіки. Видатки на військові  потреби збільшилися з 137 млн ф. ст. у 1935 р. до 624 млн ф. ст. у 1939 р. (динаміка 100 : 455).

Уряд сприяв монополізації  виробництва. Акт 1938 р. забезпечив примусове  картелювання вугільної промисловості. Проте, як і раніше, за рівнем монополізації Велика Британія відставала від США і Німеччини.

Держава встановила гарантовані  ціни на основні продукти сільського господарства. Власне виробництво лише на 35 % задовольняло потреби населення, імпортувалося 84 % жирів, 88 - борошна і пшениці, 91 % - масла. За імпорт сільськогосподарської продукції країна розплачувалася золотом або дефіцитними товарами. Починаючи з 1937 р. держава посилила вплив на цей сектор економіки, заохочуючи промисловий і фінансовий капітали. Наприкінці 1930-х років усе сільськогосподарське виробництво залежало від промислових, банківських і торгових монополій, які встановлювали закупівельні та роздрібні ціни. Великі ферми зміцнили своє становище, застосовуючи найновішу агротехніку, хімічні добрива. Однак англійське сільське господарство дуже відставало від американських конкурентів. Негативним чинником була земельна рента, що становила 20 % від валового врожаю. Тому вартість англійської продукції була значно вищою, ніж у американських фермерів.

Посилилася конкурентна  боротьба з індустріальними країнами. США домоглися рівних з Великою Британією прав у торгівлі з Канадою, але німецькі товари витісняли англійські в Західній та Південно-східній Європі. Слід зазначити, що англійські капітали сприяли відродженню економіки Німеччини.

 

 

4.Тотальний варіат  державного регулювання як варіант  подолання економічної кризи

У Німеччині світова економічна криза 1929-1933 рр. різко погіршила економічне становище. Негативну роль відіграло зменшення іноземних інвестицій, надходження котрих після відміни плану Юнга припинилися. Кульмінаційним моментом кризи був 1932 р. Порівняно з 1929 р. промислове виробництво скоротилося на 40 %, у важкій промисловості - на 69-70 %, сільськогосподарське - на 31 %, зовнішня торгівля - на 60 %, збанкрутувало 68 тис. підприємств, продано за борги 560 тис. селянської землі. На початок 1933 р. 9 млн німців були безробітними, лише третина працюючих була зайнята повний тиждень.

Поглиблення економічної кризи, орієнтація державних і монополістичних  кіл на економічну програму Націонал-соціалістичної партії спричинили встановлення 30 січня 1933 р. фашистської диктатури. Економічну політику фашистської Німеччини характеризували яскраво виражений етатизм, спрямованість на розв'язання завдань економічного зростання, повернення втрачених територій і ринків, розширення кордонів держави, прагнення завоювати світ.

Основні напрями  економічної політики:

  • створення системи центральних і територіальних державних органів господарського управління: міністерства економіки, Генеральної ради німецького господарства, Імперської економічної палати, територіальних (18) господарських палат, Організації промислового господарства, що поділялася на сім галузевих імперських груп (промисловість, енергетика, торгівля, ремесло, банківська і страхова справи, транспорт). Підприємницькі союзи Німеччини об'єдналися в асоціацію "Імперський стан німецької промисловості'. Сільське господарство контролював "Імперський стан з харчування". У середині 1933 р. уряд Німеччини прийняв закон про примусове картелювання економіки. Відповідно до Закону про підготовку до органічної побудови німецького господарства (1934 р.), міністр економіки одержував повноваження щодо створення, закриття або злиття господарських об'єднань, призначав їх керівників.
  • мілітаризація економіки. Аналіз так званих суспільних інвестицій свідчить про зростання щорічних інвестицій на військові потреби. За 1932-1938 рр. вони зросли в 25 разів і досягли 75 % державного бюджету. Дані про суспільні інвестиції в Німеччині наведені табл. 1.1.

 

Таблиця 1.1. Динаміка суспільних інвестицій в Німеччині  млн рейхсмарок

Інвестиції

Рік

1932

1933

1934

1935

1936

1937

1938

На військові потреби

620

720

3300

5150

9000

10 850

15 500

На транспорт

805

1238

1694

1876

2144

2400

3376

На органи управління

800

810

1200

1400

1400

1420

1200

У житлове будівництво

150

185

275

220

175

200

250


Вкладання інвестицій у паперову, сукняну та бавовняну галузі було заборонено. Відновлено армію і флот. У травні 1935 р. прийнято таємний Закон  про оборону імперії, що санкціонував переорієнтацію економіки на військові потреби. У1936 р. затверджено 4-річний план мобілізації економічних ресурсів, нагромадження дефіцитних матеріалів і розширення виробництва військового спорядження. Стрижнем плану було створення власної сировинної бази для забезпечення потреб військового виробництва.

  • структурна політика сприяла розвитку військового виробництва та галузей важкої промисловості, куди спрямовували 3/5 усіх інвестицій, обсяги котрих збільшилися в 10 разів. У 1937 р. працювало 300 військових заводів. Запаси сировини і продовольства, грошові фонди передавали військовим. В європейських країнах розгорнули роботу філії німецьких фірм.
  • організовувалося виробництво синтетичних матеріалів - замінників природної стратегічної сировини. Повне самозабезпечення, насамперед стратегічною сировиною, вважали головною умовою економічної незалежності Німеччини, засобом заощадження валютних фондів, необхідних у мирний час для закупівлі та ввезення продовольства. Американські монополії, пов'язані картельними угодами з німецькими фірмами, постачали в Німеччину нафту, бензин, каучук, алюміній, нікель, інші важливі матеріали, передавали техніку і технології, будували заводи. На 1940 р. зовнішній борг країни становив 14,8 млрд марок.
  • розширювався товарний експорт, валютні кошти спрямовувалися на купівлю стратегічної сировини. Регулювалася зовнішньоторговельна діяльність, встановлювалися пільги експортерам, впроваджувалася клірингова система взаємних розрахунків.
  • аграрна політика фашизму була розрахована на створення продовольчих резервів до початку війни. Восени 1939 р. запаси зерна становили 6,5 млн т, жирів - 500-600 тис. т, цукру - 1600 тис. т. Сільське населення поділено на селян і сільських господарів. Селяни були власниками спадкових дворів арійського походження (площею 7,5-125 га). Таких дворів, за Законом 1933 р., створено 730 тис, або 10 % від загальної кількості сільських господарств, їх звільняли від податків. Поширена система примусових постачань сільськогосподарської продукції. Продукцію кожного двору обліковували, здавали за визначеними цінами державі. За невиконання вказівок "Імперського стану з продовольства" могли навіть так званий "спадкоємний двір" відібрати у господаря. Було ліквідовано профспілку сільськогосподарських робітників.
  • зміцніли позиції державного сектору в економіці. У 1932 р. державний акціонерний капітал становив 13,2 млрд, а в 1939 р. - 17,0 млрд рейхсмарок. У березні 1936 р., за даними Імперського статистичного управління, в Німеччині нараховували 1085 колективних та державних підприємств, у тому числі 61 було власністю імперії, 57 - земель, 25 - ганзейських міст, 291 - громад і спілок громад, 142 - власністю спільного володіння імперії і громад. Акціонерні товариства становили 30 % від цих підприємств, товариства з обмеженою відповідальністю - 64,4 %. Розширення державного сектору пов'язане з масовою "арієзацією" єврейського капіталу, конфіскацією майна, державними капітальними вкладеннями в нерентабельні галузі, важливі з військово-стратегічного погляду.
  • держава контролювала ринок робочої сили. Працівники і підприємці були членами "Німецького трудового фронту", що декларував ідею соціального партнерства праці та капіталу. Скасовано колективні договори, ліквідовано профспілки та інші робочі організації, заборонено страйки, зміну місця роботи, регулювалася заробітна плата. Введено трудову повинність, спочатку для молоді, а у 1938 р. - загальну. Робочий день напередодні війни сягав 10- 14 год.

Таким чином, важка промисловість  досягла передкризового рівня вже в 1934 р., а до 1939 р. перевищила його на 50 %. Збільшилися народногосподарські диспропорції. Військове виробництво становило 58 % державного бюджету. Провідною галуззю було машинобудування, частка якого становила близько 25 %. Напередодні Другої світової війни Німеччина виробляла 13 % світової промислової продукції. Зменшився обсяг внутрішнього ринку. Стан фінансової системи був складним.

Отже, у Німеччині сформувалася тоталітарна (командно-адміністративна) модель державно-монополістичного розвитку економіки із централізованим господарським  механізмом. Основною формою державного регулювання стала адміністративно-примусова. Використовувалися такі заходи, як макроекономічне планування, націоналізація, створення державного сектору і державно-приватних підприємств, регламентування і контроль виробництва, розподілу, цін.

У1934-1939 рр. на етапі передвоєнної економічної  кон'юнктури економічний розвиток зумовлювався значною мірою зростанням видатків на військові потреби і виробництво.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

  1. Історія економіки та економічної думки - Козюк В.В. http://pidruchniki.ws/1584072040362/politekonomiya/istoriya_ekonomiki_ta_ekonomichnoyi_dumki_-_kozyuk_vv
  2. http://ru.wikipedia.org/wiki/Великая_депрессия

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Геополітика (від грец.γη — земля + πολιτική — мистецтво управління державою) — політологічна концепція, що вбачає у політиці засадничу, визначальну роль географічнихфакторів: просторове розташування країни, розмір території, наявність чи відсутність, обмеженість природних ресурсів, клімат, кількість населення. --http://uk.wikipedia.org/wiki/Геополітика

Геополітика (від грец. ge - земля і politika - мистецтво управління державою) - соціально-політична концепція, що ґрунтується на ідеї визначальної ролі географічного чинника в історії суспільства та вибудовує на її підставі програму внутрішніх і зовнішньо-політичних дій. Поняття географічного чинника в концепціях геополітики  складається переважно з таких характеристик, зміст яких має досить широку екстраполяцію: природні умови (ландшафт, рельєф, грунт, клімат, характер їжі), просторове, історичне та географічне місце розташування, розмір території та її символічна форма, наявність (або брак) корисних копалин, етнічний склад населення.-- http://histua.com/slovnik/g/geopolitika

Етнос- колектив людей, природно сформований на підставі оригінального  стереотипу поведінки, що існує як енергетична  система (структура, що протиставляє себе всім іншим таким же колективам, виходячи з відчуття компліментарності. Ці колективи різняться між собою, іноді по мові, іноді за звичаями, іноді по системі ідеології, іноді  за походженням, але завжди по історичній долі. (Гумільов) -- http://limarev10.narod.ru/teor.htm

Економічна депресія 1929-1933 та її варіанти подолання