Економічна криза в Україні та шляхи її подолання
Економічна криза в Україні та шляхи її подолання
Зміст
- Вступ 4
- 1.1.Криза як один з факторів циклічного розвитку 10
- 1.2.Причини та основні фактори виникнення економічної кризи в Україні 18
- 1.3. Шляхи подолання економічної кризи в Україні 32
- Висновки 37
- Список використаної літератури 39
Вступ
Як відомо, сучасне суспільство прагне до постійного поліпшення рівня й умов життя, які може забезпечити тільки стійкий економічний ріст. Однак спостереження показують, що довгостроковий економічний ріст не є рівномірним, а постійно переривається періодами економічної нестабільності. Підйоми і спади рівнів економічної активності, що ідуть один за одним прийнято називати діловим чи економічним циклом. Термін “цикл” вживається в біології й інших науках для позначення таких подій, що постійно повторюються, але не обов'язково в однаковому ступені. Тому є всі підстави думати, що рух ділового життя суспільства протікає у формі циклів, сутність яких полягає в наявності повторюваної послідовності змін. Діловий цикл припускає рух трьох величин: обсягу зайнятості, обсягу продукції і рівня цін.
В умовах переходу до ринкових відносин в економіці України велике значення грає реформація відносин власності, роздержавлення і поява нових видів власності, що буде сприяти розвитку ринкових відносин, нових видів господарювання, завдяки чому з'явиться можливість перебороти найтяжку економічну кризу, у якій знаходиться Україна.
Економічні перетворення в Україні повинні бути націленими на вирішення найважливішого завдання - це радикальні зміни в системі управління економікою як на макрорівні, так і на мікрорівні (рівні підприємств і об'єднань). Зміни на мікрорівні полягають в перебудові організаційної структури управління діяльність підприємств, створенні промислово-фінансових груп, холдингових компаній. Необхідність створення і розвитку нових в Україні форм підприємництва об'єктивно обумовлена потребою підприємств у більш гнучких структурних формах, здатних адаптуватися до швидких змін зовнішнього середовища.
Кризові явища в галузях економіки України спричинені недостатнім і несвоєчасним урахуванням змінних умов виробництва, можливостями інтенсифікації, змінами у методах господарювання та іншими причинами. Темпи виробництва почали різко сповільнюватися. А намагання стримати спад виробництва екстенсивними методами не призвело до відповідних результатів, спричинило зменшення фондовіддачі.
1.1.Криза як один з факторів циклічного розвитку
Криза є найскладнішою та найсуперечливішою фазою економічного циклу. З нею, з одного боку, пов'язані руйнівні сили: скорочення виробництва, масові банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальні завоювання трудящих і демократію, політична напруга, а з другого - криза виконує творчу функцію: циклічні коливання ділової активності є однією з умов економічного зростання, а сама криза - активною складовою частиною творчого процесу. Прискорюючи відмирання застарілих економічних систем, вона одночасно є важливою ланкою, що прискорює технічне і технологічне оновлення виробництва, структурну перебудову економіки.
Звідси випливає висновок про те, що антициклічне регулювання має свої межі, оптимальні норми, а штучне переривання кризи не завжди обґрунтоване.
Основною фазою, що формує і визначає характер і тривалість економічного циклу, найвідчутнішою за своїми соціально-економічними наслідками, є криза (рецесія), стискання, падіння (рис.1).
Вона характеризується:
порушенням макроекономічної рівноваги, розбалансуванням взаємодіючих структур;
перевиробництвом з наступним падінням обсягів виробництва, нагромадженням товарних мас в оптовій торгівлі;
падінням товарних цін;
зростанням безробіття, збільшенням незайнятих виробничих потужностей;
падінням рівня реальної заробітної плати, інших доходів, прибутків підприємств, життєвого рівня населення;
зниженням платоспроможного попиту населення, зменшенням обсягів оптової та роздрібної торгівлі;
крахом грошово-кредитних зв'язків;
наростанням системи взаємних неплатежів;
кредитною напругою, злетом норми позикового відсотка;
нестачею грошової маси, високими темпами інфляції;
масовим знеціненням капіталу, завмиранням інвестиційних процесів;
падінням курсу акцій, біржовою панікою;
масовим банкрутством підприємств;
зростанням соціальної напруженості у суспільстві тощо.
Рис.1. Фази економічного циклу в їхній послідовності та взаємозв'язку
Кризові явища продовжують наростати до моменту відновлення макроекономічної рівноваги на її найнижчих рівнях (коли процес падіння припиняється і розпочинається фаза депресії, відрізок В- В,). Двоїста природа кризи виявляється в тому, що, з одного боку, вона є наслідком внутрішніх суперечностей системи, а з іншого - формою їх розв'язання, виконуючи функцію оздоровлення (санації) економічної Системи.
Депресія (застій, стагнація) може бути досить довготривалою, вона характеризується післяшоковою ситуацією. Основними її ознаками є:
стабільність виробництва, але на найнижчому рівні;
призупиняється падіння цін, вгамовуються інфляційні процеси;
зберігається високий рівень безробіття, кількість робочих місць не збільшується, рух капіталу нежвавий, відсутні нові інвестиції, норма позикового відсотка висока;
починають відновлюватися господарські зв'язки; стабілізуються і поступово зменшуються товарні запаси.
Внаслідок цього помітні поступове поширення реанімаційних процесів, наростання позитивних тенденцій.
Розпочинається фаза пожвавлення. Серед її основних виявів слід назвати:
початок оновлення основного капіталу, модернізації виробництва;
відновлення інвестиційного процесу; активізацію сукупного попиту;
підвищення рівня виробництва, скорочення безробіття;
зростання позикового відсотка, товарних цін.
Застій змінюється економічним зростанням, пожвавлення охоплює все більшу кількість підприємств, галузей, сфер економіки, зростають доходи населення, прибутки підприємців. Відновлюється докризовий стан економіки (точка С1 на рис. 3, яка відповідає точці А - піку розвитку попереднього економічного циклу).
Економіка входить у фазу піднесення (експансії, ажіотажного буму) і досягає своєї найвищої точки, піку розвитку (точка А1), параметри якого значно перевищують попередній. Піднесення характеризується масовим оновленням і розширенням основного капіталу, реконструкцією старих виробничих потужностей і новим будівництвом; нарощуванням обсягів національного виробництва, активним інвестиційним процесом, стрімким зростанням прибутків, сукупного попиту; гарячковим зростанням цін; повною зайнятістю, суттєвим підвищенням заробітної плати, наростанням нестачі робочої сили, сировинних ресурсів; розвитком кредитно-фінансових операцій, спекулятивних біржових ігор тощо. Все це призводить до "перегріву" економіки, посилення диспропорційних явищ, зростання передумов майбутнього падіння, нового економічного циклу, наступного витка соціально-економічного розвитку суспільства.
Сучасний економічний цикл має суттєві відмінності. Розглянемо основні з них:
дія і вплив фази циклу виходять за національні межі;
посилюється державно-монополістичне регулювання циклічних процесів;
підвищується роль соціальних аспектів в механізмі антициклічного регулювання;
фази пожвавлення і піднесення триваліші та інтенсивніші, фази спаду і депресії менш глибокі та тривалі;
нерегулярність коливань, розмитість меж між фазами, випадіння окремих фаз (після кризи, наприклад, може зразу розпочатись пожвавлення);
темпи піднесення невисокі - 2-3 відсотки на рік, в умовах піднесення залишається значна кількість безробітних;
основні економічні параметри менш динамічні, соціально-економічні процеси відбуваються повільніше;
суперечливе поєднання асинхронності та синхронності соціально-економічних процесів у різних країнах;
зниження ролі циклічних факторів у динаміці цін; глибока криза, стагнація виробництва можуть супроводжуватися зростанням цін, посиленням інфляційних процесів;
переплетіння циклічних криз з нециклічними, синхронізація і взаємодія економіко-соціальних коливань, кризових явищ і природноекономічних циклів;
частішими і серйознішими за своїми наслідками стають нециклічні коливання, сутність яких вивчена недостатньо, а отже, відсутні ефективні методи регулювання їх;
кризові явища охоплюють нові сфери і рівні (галузі нематеріального виробництва, індустрію відпочинку тощо).
Внаслідок дії різноманітних груп факторів в економічному циклі досить складно виділити всі чотири фази. Відбувається поступове злиття фази кризи з фазою депресії, а фази пожвавлення - з фазою піднесення, і цикл починає функціонувати як двофазний. Для першої фази властиве сходження вниз, для другої - піднімання.
Матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Малі цикли розмежовуються грошовими кризами, що повторюються з певними закономірностями. Вони характеризуються особливою гостротою та інтенсивністю - або накладаються на промислові кризи, або мають самостійний розвиток.
Загальні грошові кризи безпосередньо пов'язані з виробничим циклом і є елементом загальних економічних криз.
Специфічні грошові кризи розгортаються на основі суперечностей, внутрішньо притаманних грошовій системі, і утворюють власне джерело її саморозвитку.
Розмежування криз досить відносне. Воно потрібне з точки зору виявлення змістовних характеристик кожної з них.
За змістом грошові кризи виступають як кризи сфери грошового обігу і кризи сфери кредиту. Оскільки грошовий обіг у значній своїй частині функціонує у вигляді кредитних засобів обігу, то грошові кризи фактично є кризами кредитно-грошової системи. Вони частіше зароджуються у фазах пожвавлення і піднесення промислового циклу. Під час масового оновлення виробничих фондів різко зростає попит на кредитно-грошові ресурси. Це викликає розбухання кредитної заборгованості підприємств, призводить до зростання банківського відсотка, збільшення масштабів фіктивного капіталу, посилює інфляцію та спричинює біржові потрясіння. Розпочинається грошова криза. Конкретними формами вияву її є кризи платіжних засобів, позикового капіталу та грошового обігу.
Головними чинниками зміни структури суспільного виробництва під впливом циклічного розвитку процесу відтворення є фази кризи і пожвавлення. У кризовій фазі відбувається скорочення обсягу продукції, яка випускається, зменшуються масштаби капіталовкладень, різко знижується рівень зайнятості. Все це знаходить своє вираження, по-перше, у припиненні функціонування технічно застарілих підприємств та морально зношеного обладнання; по-друге, у погіршенні фінансового стану господарських одиниць, найчастіше тих, що не витримали конкурентної боротьби через низьку технічну оснащеність. Непридатні види та підвиди виробництва у фазі піднесення замінюються на нові, прогресивніші.
1.2.Причини та основні фактори виникнення економічної кризи в Україні
Україна останнім часом докладає значних зусиль, щоб подолати кризу, яка має системний характер, позбутися наслідків колоніального минулого і сформувати соціально-економічну модель, засновану на інституті приватної власності. Для цього їй доводиться повністю вибудовувати нову ринкову інфраструктуру.
Україна перебуває під негативним впливом зовнішніх факторів, насамперед економічних процесів, які відбуваються в Росії, через тісну прив'язку до енергопостачання з цієї країни. По суті, в Україні склалася ненормальна, однобока структура постачання енергоносіїв, яку, на жаль, за роки незалежності нам не вдалося змінити.
Економічна криза в Україні спричиняється також повільним та непослідовним проведенням економічних трансформацій. Конкретним механізмом виходу із стану рецесії є проведення курсу жорсткої монетарної політики, підтримуваного Президентом України Л. Кучмою та Національним банком.
Україна дуже дорого заплатила за відсутність власної національної валюти, а також за помилки останніх двох років. Низка несприятливих зовнішніх чинників (фінансовий обвал в Росії, світова фінансова криза, а також девальвація гривні) призвели до знецінення основного капіталу та зростання цін на нафту, бензин, інші енергопродукти. А оскільки Україна вже є складовою світового господарства, то, природно, були порушені цінові пропорції, які пов'язують Україну з цим господарством. Це завдало серйозних збитків економічному розвиткові загалом, порушило процес економічної стабілізації, спричинило до спаду валового національного продукту.
З цієї ситуації Україна зробила такі висновки.
По-перше, у будь-яких умовах і за будь-яких обставин не можна жертвувати національною валютою, слід уникати тотальних процесів девальвації.
По-друге, необхідно будь-що диверсифікувати джерела постачання енергоносіїв. Сьогодні вдалося вирішити проблему альтернативного надходження нафтопродуктів з Азербайджану, Греції. Якщо ми зможемо налагодити систему постачання Каспійської нафти та створити у регіоні Чорного моря ринок нафти, незалежний від Росії, це дозволить ліквідувати в Україні причини рецесії, пов'язані із зовнішніми факторами.
По-третє, Україні потрібна жорстка продумана бюджетна політика. Неприпустиме збільшення бюджетного дефіциту, треба радикально скорочувати державні витрати. Резервами у цьому плані є здійснення адміністративної реформи, ліквідація цілої групи галузевих міністерств та установ, спрощення системи управління і трансформація системи оподаткування.
Ще один показовий приклад. Рівень споживання в Україні у 1994 році становив 19 % ВВП, а вже в 1997 році аж 26 % ВВП. Тобто - економічна криза поглиблюється, а державні витрати замість скорочення стрімко зростають. Виникає питання: чому у нас відбувається не так, як у всіх інших країнах світу, що в умовах економічної кризи в першу чергу істотно скорочують державні витрати, а заощаджені кошти направляють на соціальні виплати (пенсіонерам, непрацездатним та деяким іншим). І знову ж таки причиною такого безглуздя є наше законодавство. 62 закони України закріплюють становище, коли на виробництві працюють - тобто наповнюють бюджет - лише 15 млн. громадян, а на утриманні бюджету перебуває майже 20 млн. громадян. Саме тому із кожних 100 одиниць сукупного державного прибутку 90 іде на виконання законів і лише 10 одиниць - на відтворення виробництва. Ось тут головні корені наших негараздів.
Подальше зволікання з реформами та зростання економічної нестабільності можуть призвести до різкого падіння валютного курсу гривні, значної інфляції та швидкого зниження життєвого рівня вже наприкінці цього року. Наслідком цього буде загострення політичної нестабільності та перебіг подій, подібний до тих, що були у Болгарії, чи в Індонезії.
Розділ 3. Шляхи подолання економічної кризи в Україні
Важливим комплексом заходів щодо подолання економічної кризи є створення в економіці мотиваційного механізму піднесення вироб-ництва.
Його головною метою є, по-перше, створення умов рівновигідності різних сфер економічної діяльності при певному пріоритеті виробничої дія-льності на період виходу з кризи.
По-друге, мотиваційний механізм має створювати умови для забезпечення вигідності збільшення маси прибутку (доходу) головним чином не за рахунок підвищення його норми, а в резуль-таті розширення обсягу виробництва і реалізації товарів та послуг. Тобто треба створити систему мотивацій зниження цін (або хоча б стримування їх зростання) для відповідного збільшення обсягу продажу згідно із законом попиту. По-третє, сюди слід віднести створення пільгового режиму для прямих вітчизняних та зарубіжних інвестицій безпосередньо у виробничу сферу в поєднанні з фінансово-кредитною політикою та виробничою діяль-ністю за критерієм -- мінімальний строк подолання кризи виробництва.
Головним чинником мотиваційного механізму має бути вдосконалена система оподаткування з активною стимулюючою та регулюючою функці-ями. Порівняно з існуючою вона повинна бути спрощеною і включати ме-ншу кількість податків, особливо непрямих. Враховуючи бажану націле-ність її на зниження цін, об'єктом оподаткування треба зробити ту частку ціни, яка формується продавцем. Це може бути додана вартість, але без амортизаційних відрахувань (як фактора відновлення основного капіталу). Цей податок пропонується зробити основним, замінивши ним два податки -- на прибуток і на додану вартість. Перший податок в умовах нестабільності економіки, збитковості значної частки підприємств та неопрацьованої ще системи моніторингу діяльності суб'єктів підприємництва поки ще не виконує достатньою мірою свою регулюючу функцію, як це є в країнах з розвинутою ринковою економікою. Усунення ПДВ зменшить ціну реалізації товару і збільшить купівельну спроможність покупця, що сприятиме зростанню обсягу продажу та виробництва продукції. При цьому, безумовно, потрібно буде переглянути перелік підакцизних товарів та ставки акцизу.
Пропонований об'єкт оподаткування близький до доданої вартості, що значно спростить перехід на оподаткування доходу та обчислення цього податку. Для посилення регулюючої функції податку на доход у напрямі забезпечення рівновигідності різних форм діяльності та підвищення приваб-ливості вкладення капіталу у виробничу сферу на період подолання кризи ставку цього податку доцільно поставити у пряму залежність від основного критерію ефективності вкладення капіталу -- норми доходу. Тобто пропо-нується використовувати гнучку диференційовану ставку податку для за-безпечення діяння цієї залежності в напрямі зниження цін та відповідного зростання обсягів продажу (товарів, послуг, кредитів).
Для стимулювання нагромадження власного капіталу норма доходу має визначатися не щодо собівартості товару (щоб запобігти штучному її завищенню), а щодо власного капіталу без урахування обігових коштів (останні, як відомо, у позитивній тенденції повинні відносно зменшуватися). Це стимулюватиме інвестування.
Підвищення сукупного попиту на вітчизняну продукцію (третій ком-плекс заходів) має домінуюче значення. До цього комплексу включається широкий спектр заходів.
По-перше, треба чіткіше визначати пріоритети та напрями розв'язання проблеми підвищення сукупного попиту. Мається на увазі, насамперед, пе-регляд підходів до його регулювання виходячи з монетаристських засад, які тепер превалюють. Відома спрямованість цих підходів на стримування сукупного попиту має бути значно послаблена у час відновлення виробництва. Це стосується і жорсткої спрямованості монетаристської концепції на стримування зростання грошової маси, особливо в умовах надто низької монетизації ВВП.
По-друге, це підвищення купівельної спроможності споживачів кінце-вої продукції, тобто населення, що при низькому рівні використання вироб-ничих потужностей набуває найважливішого значення. У нинішніх умовах цей захід слід розглядати як поступове інвестування національної еконо-міки, починаючи з галузей виробництва споживчих товарів. Це досягається підвищенням заробітної плати, зменшенням та ліквідацією заборгованості із заробітної плати та пенсій (частково за рахунок контрольованої емісії). Слід також ретельно розглянути можливість використання вкладів населення в Ощадбанку, які "заморожені" з 1992 р., для безготівкових розрахунків з придбання вітчизняної продукції.
По-третє, -- це зниження небезпеки активізації інфляції витрат та ін-фляції попиту. Для зниження вірогідності першої з них підвищення заробіт-ної плати має здійснюватися переважно неінфляційними методами, які за-безпечують незмінність собівартості продукції. Це можна реалізувати, на-приклад, за рахунок відповідного зниження частки відрахувань на соціальне страхування та інших платежів від заробітної плати з наступною їх компен-сацією на основі перерозподілу доходної частини держбюджету. З віднов-ленням виробництва необхідність в останньому відпаде. Запобігання активі-зації інфляції попиту при зростанні грошових доходів споживчого сектора визначатиметься насамперед ефективністю державної політики стримування зростання цін економічними методами. З одного боку, це може забезпечуватися частково оподаткуванням, спрямованість якого в зазначеному напрямі описана вище. З другого боку, слід взагалі піднести рівень науко-вого та прикладного (методичного) забезпечення процесів ціноутворення, визначення в "ціновому просторі" зон вільного та регульованого ціноутворення. Тобто, де це можливо, має бути реалізована повна лібералізація ціноутворення (оптимальна динаміка цін, спрямована в сто-рону їх зниження), а там, де ці процеси того потребують, здійснити певне регулювання (оптимальна динаміка цін спрямована в сторону їх підвищення).
Суттєве значення має також підвищення дієвості системи існуючих за-собів регулювання ціноутворення. Це особливо стосується реалізації за-тверджених заходів, таких як "антидоларизація" ціноутворення, тобто зме-ншення прив'язки внутрішніх цін до так званих умовних одиниць.
По-четверте, до цього комплексу входять екстраординарні заходи антикризового характеру щодо формування попиту та стимулювання збуту вітчизняної продукції. До них належать:
-- заходи щодо активізації
рекламно-інформаційної
-- стимулювання і допомога з боку владних структур у справі поши-рення фірмової торгівлі, заходи щодо зниження деструктивного посередни-цтва, особливо для товарів нееластичного попиту (енергоресурси, сировина, матеріали);
-- підтримка з боку держави поширення лізингових операцій.
По-п'яте, до зазначеного комплексу належить система заходів щодо оцінки і стимулювання зростання кількості робочих місць. Слід усвідомити, що на період виходу з кризи (та й надалі) основним критерієм ефективності внутрішньої, зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності для всіх рівнів ієрархії є приріст робочих місць. Причому треба оцінювати так зване їх сальдо, враховуючи, що нерідко збільшення кількості робочих місць на одному підприємстві призводить до їх зменшення -- на другому.Це наочно підтвердила практика у харчовій та легкій промисловості, коли при недостатньому обґрунтуванні створення спільних підприємств, впрова-дження роботи на давальницькій сировині, здобутті іноземних товарних кредитів, неефективному імпорті кількість робочих місць у цілому зменшу-валася у кілька разів більше, ніж їх приріст на підприємстві, де запроваджу-валося перелічене.
По-шосте, створення цілісної системи заходів щодо розв'язання завдань форсованого розширення експортної діяльності. Враховуючи складний і довгостроковий процес проникнення на ринки західних держав та відверту загрозу національній безпеці від продовження кризи, основним напрямом діяльності цієї системи безумовно має бути повернення на ринки Східної Європи і країн СНД. Це передбачає максимальне використання існуючого "правового простору" цієї діяльності для взаємовигідного співробітництва у виробничій кооперації, науковій та інформаційній діяльності. Треба якомога інтенсивніше розширювати цей "правовий простір" для інтенсивного й екстенсивного розвитку зовнішньоекономічних відносин із зазначеними країнами. Це, природно, не виключає також реалізацію обґрунтованої стратегії розширення експорту в інші країни.
По-сьоме, було б доцільним розглянути можливість та форми терміно-вого запровадження, поряд з існуючою, так званої "твердої" валюти для кредитування сукупного попиту з прив'язкою її курсу до найбільш стабіль-ної іноземної валюти і забезпеченням за рахунок валютних резервів НБУ кредитів та гарантій міжнародних фінансових організацій. "Тверда" валюта має використовуватися лише в безготівковій формі для довгострокових кре-дитів під прийнятний процент у виробничій сфері для створення нових ро-бочих місць. У міру нормалізації економічної ситуації ця валюта витісняти-меться. Реалізація таких підходів дала позитивні результати у країнах Балтії при трансформації пострадянської економіки.
В цілому слід зазначити, що перелічені заходи подолання кризи вироб-ничої сфери, безумовно, не охоплюють увесь спектр антикризових чинни-ків, тому що нагромаджений комплекс проблем являє собою надто складну систему.
Висновки
Оскільки на сучасному етапі розвитку України значні суспільні та економічні сили виявились відторгнутими від процесу творення національної економіки, вони змушені чинити опір економічній стратегії держави. Ефективна стратегія має бути орієнтована на максимально широкий розподіл ефекту від економічного зростання на усі верстви суспільства та економічні групи, що дозволить об'єднати їхні інтереси навколо загальнонаціональних цілей. Подолання протиріч між інтересами економіко-політичних груп та тенденцій до рентної поведінки суб'єктів господарювання має відбутися через здійснення політики стимулювання економічного зростання за допомогою бюджетно-податкових та грошово-кредитних важелів і забезпечення вдосконалення механізмів міжгалузевого переливу капіталів та розбудови ринкової й інформаційної інфраструктури.
Таким чином, на даному етапі існує нагальна потреба формування надійної та дієвої інституційної системи громадянського суспільства, яка б втілила розуміння провідними суспільними силами - владою, підприємцями та населенням - колективної відповідальності за соціально-економічне становище в країні. Забезпечуючи постійний моніторинг державної політики з метою виявлення точок її неузгодженості із завданнями розвитку національного капіталу та національного підприємництва, громадські об'єднання підприємців здійснюють "демонополізацію" процесу прийняття політичних рішень. Тому суттєва активізація громадських об'єднань підприємців сприятиме підвищенню ефективності державної політики.
Сучасні завдання, пов'язані з реалізацією потенційних конкурентних переваг, стимулюванням інвестиційно орієнтованого та інноваційного розвитку безумовно, вимагають активізації заходів державної економічної політики. Насамперед необхідно сформувати механізми забезпечення здатності держави дієво впливати на суб'єкти господарювання з використанням переважно непрямих важелів економічної політики. Ця здатність ґрунтується на спроможності суб'єктів господарювання до адекватної реакції на такі важелі, відтак їхній спроможності будувати та реалізувати власну стратегію розвитку. Для цього визначальними є наявність прозорого прогнозованого макросередовища, власних фінансових ресурсів підприємств або можливості їх запозичення без втрати незалежності, спроможності вільно виходити на ринки, сумлінно сплачувати податки та платежі, виконувати інші вимоги законодавства без загрози для відтворювальних процесів. Іншими словами, завдання держави полягає у сприянні максимально швидкому становленню дієздатних суб'єктів господарювання та заохоченні їх легальної прозорої ринкової самоорганізації. За умов глобалізації економіки наявність в національній економіці потужних, самостійних, ефективних суб'єктів господарювання стає принципово важливою для збереження економічної незалежності української держави
Одним із визначальних має бути розвиток альтернативних, мінімально залежних від адміністративного впливу можливостей фінансування підприємств. Найпершим кроком у цьому напрямку має стати відбудова внутрішнього ринку України як головного атрибута ринкової економіки, поля для ефективної конкуренції - стимулу розвитку та вдосконалення підприємств. Адже саме ринок є обов'язковою складовою кругообігу капіталу, починає та завершує відтворювальний процес, є основним джерелом інвестиційних ресурсів підприємств і споживчих ресурсів населення. Розширення внутрішнього ринку є також важливим чинником детінізації та декриміналізації економіки. Йдеться не лише про безпосереднє розширення сукупного попиту через збільшення доходів населення й підприємств, але також про забезпечення збалансованості структури внутрішнього ринку, розбудову торговельної інфраструктури, контроль за добросовісністю конкуренції, вивчення кон'юнктури ринків тощо.
Список використаної літератури
Бєлов О.Ф., Жаліло Я.А. Круглий стіл "Безпека економічних трансформацій": Що показали два роки його роботи? 2002.
Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. - К.: Либідь, 1995.
Бусытин А.В. Предпринимательство. Учебник. - М.: ИНФРА - М, 1998
Гальчинський А. Теорія грошей. Навчально - методичний посібник. - К.: Основи, - 1998.
Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. - К.: Вища школа, 1995.
Гроші та кредит. Підручник./ Савлук М.І. та ін. - К.: Либідь, 1992.
Долан Е.Дж., Линдей Д.Е. Рынок, макроэкономическая модель.- Спб, 1992, Гл.5.
Економіка: теоретичні основи. Підручник у 2-х част. - Тернопіль, Астон, 1997.
Ермишин П.Г. Основы экономической теории (курс лекций).-AUP.ru, 2002
Загальна економічна теорія. Підручник у 2-х част. - Тернопіль, Астон, 1996.
Ковальчук В.М. Економічна теорія: короткий курс. - Тернопіль, Астон, 1997.
Ковальчук В.М. Макроекономіка: теоретичний аспект. - Тернопіль: Астон, 1996.
Костенко Ю. Політика. Виступ під час "спікеріади", 1998.
Курс экономической теории. /Под ред. М.Н.Чепурина, Е.А.Киселевой, Киров: 1996, Гл.5.
Макконнэлл К.Р., Брю С.Л. Экономика: принципы, проблемы и тематика. В 2 - х томах. - М.: Республика, 1992.
Основи економічної теорії: політехнічний аспект. - Підручник / За ред. Г.Н. Климка та В.П. Нестеренка, - К.: Вища школа, 1997.

- Економічна криза в Україні та шляхи її подолання
- Економічна модель Швеції
- Економічна, організаційна та соціальна ефективність управління
- Економічна оцінка природних ресурсів на території Запоріжжя
- Економічна політика
- Економічна політика держави
- Економічна політика держави
- Економічна ефективність страхування
- Економічна інформація в наукових дослідженнях та її джерела
- Економічна історія
- Економічна конкуренція
- Економічна концентрація
- Економічна криза 2008 року
- Економічна криза в Україні