Економічна політика

Що таке економічна політика? Які економічні завдання і функції  сучасної держави? Як діють механізми  грошово-кредитної і податкової політики держави?

КОРИСНО ПОВТОРИТИ ПИТАННЯ:

Політика як діяльність, її основні напрямки; глобальні проблеми сучасності; науково-технічний прогрес і екологічна альтернатива.

ПОНЯТТЯ "ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА"

У даний час практично  всі реально діючі економічні системи характеризує тісне переплетення ринкових відносин з елементами державного контролю і регулювання. Світовий досвід доводить, а численні наукові дослідження підтверджують, що не може бути ефективної ринкової економіки без активної регулюючої ролі держави. Для здійснення цієї ролі вона використовує різні важелі впливу на економіку, з якими ви коротко познайомилися в попередньому параграфі.

Масштаби державного регулювання, його конкретні форми і методи істотно розрізняються в різних країнах. Вони відбивають і історію, і традиції, і масштаби країни, і інші фактори. Тривалу історію має дискусія між тими, хто абсолютизується і перебільшує роль ринку, недооцінюючи роль держави, і тими, хто перебільшує можливості сучасної держави, не визнаючи роль ринкової саморегуляції. Пошук шляхів раціонального співвідношення цих двох підходів ведеться дотепер. І тут особливого значення набуває економічна політика держави.

Економічна політика держави  є процесом реалізації її економічних  функцій шляхом різноманітних державних заходів впливу на економічні процеси для досягнення певних цілей. До найбільш загальних економічних цілей держави можна віднести наступні: забезпечити економічний ріст; створити умови економічної свободи (право господарюючих суб'єктів самим вибирати вид, форму і сферу економічної діяльності, методи її здійснення і використання доходу від неї); забезпечувати економічну безпеку й економічну ефективність (здатність всієї економіки одержати максимальний результат з наявних обмежених ресурсів); піклуватися про забезпечення повної зайнятості (кожний, хто може і хоче працювати, повинен мати роботу); здійснювати допомогу тим, хто не може себе цілком забезпечити тощо.

Економічна політика будується  на вмілому сполученні перспективних  і поточних цілей. До перспективних  цілей української економічної  політики відноситься, наприклад, формування соціально-орієнтованого ринкового варіанту економіки. До поточних завдань можна віднести, наприклад, вирішення проблем державного боргу, дефіциту бюджету тощо.

Ви знаєте, що в економічній політиці виділяють фінансову, інвестиційну, аграрну, науково-технічну, зовнішньоекономічну політику. Спробуйте самі доповнити перелік напрямів економічної політики.

Основні види економічної  політики

Антициклічна  політика — це політика спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання, на недопущення падіння, виникнення криз.

Структурна політика — це політика спрямована на формування сучасної, прогресивної і ефективної структури національного господарства.

Монетарна політика — це політика, яка передбачає забезпечення економіки країни необхідною кількістю грошей, регулювання грошового та кредитного ринків.

Фіскальна політика — передбачає державне визначення джерел формування державних доходів, бюджету та основних напрямків його витрат.

Маркетингова  політика підприємства включає товарну, цінову, збутову політику (політику розподілу), а також політику комунікацій.

Товарна політика підприємства — це комплекс заходів щодо планування асортименту товарів, які випускаються, та послуг, які надає підприємство, фірма.

Цінова політика — це комплекс економічно зважених заходів щодо встановлення оптимальної ціни на товари і послуги та їх регулювання залежно від пропозиції, регулюючих дій держави.

Регуляторна політика — напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами країни. Регуляторна політика включає політику держави у дозвільній сфері.

Які економічні завдання і  функції виконує держава в  сучасному суспільстві? За державою завжди зберігаються такі класичні функції, як стабілізація економіки; захист прав власності; регулювання грошового обігу; перерозподіл доходів; регулювання взаємин між роботодавцями і найманими робітниками; контроль за зовнішньоекономічною діяльністю; виробництво суспільних благ тощо.

З розвитком суспільства відбувається збагачення, уточнення функцій держави. Цей процес йде наступними напрямами: послідовний перехід від прямих до непрямих методів регулювання економікою; посилення ролі держави у вирішенні соціальних проблем (зниження диференціації доходів населення, забезпечення стабільності в суспільстві, регулювання трудових відносин).

Виникають і якісно нові функції держави, пов'язані зі становленням пості індустріального суспільства. Це підтримка фундаментальної науки, участь у вирішенні таких відомих вам глобальних проблем людства, як подолання екологічної кризи і її наслідків, усунення економічного відставання країн третього світу від передових держав Заходу, скорочення гонки озброєнь.

Звичайно державі в  економіці призначають роль компенсатора недосконалостей ринку. Однак вона має функції, що відносяться до її виняткової компетенції. Так, з ускладненням відносин між державою і підприємництвом економічні завдання сучасної держави не тільки пов'язуються зі створенням умов для функціонування ринку, але і припускають визнання її ролі в дотриманні балансу суспільних інтересів, соціальній стабільності і захисту загальнонаціональних інтересів.

Роль держави значно розрізняється  на різних етапах розвитку ринкових відносин в економіці. Які економічні завдання і функції характерні для політики української держави, що знаходиться на етапі становлення цих відносин? Це формування основних інститутів ринкової економіки: фінансові і фондові ринки, інститути регулювання ринку праці і зайнятості, нова система відносин власності, становлення малого підприємництва тощо.

Держава в оновлюваній  Україні відіграє роль не стільки організатора виробництва, скільки арбітра, що здійснює контроль над економікою і вибір пріоритетних напрямів економічної політики.

Реалізація економічної  політики припускає застосування певного  інструментарію (методів, форм регулювання). Його вибір визначається станом національної економіки, пріоритетним напрямом економічної політики, пануючою в даний момент теоретичною концепцією регулювання.

ГРОШОВО-КРЕДИТНА (МОНЕТАРНА) ПОЛІТИКА

Монетарна політика означає  контроль за грошовою масою в економіці. її ціль - підтримка стабільного розвитку економіки. Держава звичайно збільшує кількість грошей у період економічного спаду і стримує їх ріст при підйомі.

Провідником грошово-кредитної політики держави виступає центральний банк у взаємодії з комерційними банками (згадайте, які функції банки виконують у сучасній економіці). В економічній практиці використовуються наступні інструменти регулювання грошової маси: установлення дисконтної ставки відсотка, установлення норми обов'язкових резервів. Розглянемо різні варіанти грошово-кредитної політики.

Центральний банк видає кошти  комерційним банкам, а останні - своїм  клієнтам за певну плату, яка називається "відсоток за кредит". Наприклад, якщо фірма бере в банку 20 тис. гривень  на рік під 50% річних, то повертати їй прийдеться ЗО тис. карбованців. Дисконтна ставка процента - норма відсотка, якою центральний банк дає кредити комерційним банкам. Підвищуючи або знижуючи дисконтну ставку, центральний банк робить кредит більш дорогим або дешевим.

Якщо кредити стають більш  дорогими, то відповідно зменшується  кількість бажаючих їх брати. Це призводить до зменшення грошей в обігу і  допомагає знизити темпи інфляції, але підсилює спад виробництва, тому що фірми позбавляються можливості одержати кредит.

Знижуючи дисконтну ставку відсотка і роблячи кредит дешевим, держава збільшує число позичальників, стимулюючи їхню економічну активність, що сприяє підйому виробництва. Але збільшення грошової маси в обігу веде до посилення інфляції.

Таким чином, держава може впливати на всю економіку шляхом зміни дисконтної ставки відсотка, стимулюючи або обмежуючи виробництво  і споживання.

За законом комерційні банки зобов'язані частину своїх  засобів тримати у вигляді  резервів у центральному банку, щоб  здійснювати виплати клієнтам, які  бажають одержати гроші зі своїх  рахунків. Установлюючи норму обов'язкових  резервів, центральний банк впливає  на можливість банків надавати кредити, змінюючи тим самим загальну кількість  грошей в обігу.

Збільшення норми обов'язкових  резервів призводить до зменшення грошей у банків для кредитування, що робить кредит "дорогим", скорочує число  позичальників і відповідно зменшує грошову масу в звертанні.

Зменшення норми резервування, навпаки, дозволяє збільшити обсяги кредитування фірм, що веде до збільшення грошової маси. До яких наслідків в економіці це призводить, ви вже знаєте.

Таким чином, обидва методи грошово-кредитної політики дозволяють державі, впливаючи на грошову масу в обігу, допомагати економіці розвиватися стабільно.

БЮДЖЕТНО-ПОДАТКОВА (ФІСКАЛЬНА) ПОЛІТИКА

Діяльність держави в  галузі оподатковування, регулювання  державних витрат і державного бюджету називається фіскальною політикою. Вона спрямована на забезпечення стабільного розвитку економіки, запобігання інфляції, забезпечення зайнятості населення.

Державний бюджет - зведений план доходів держави і використання отриманих засобів на покриття усіх видів державних витрат. Він затверджується парламентом країни, а уряд відповідає за виконання бюджету. Основне місце  у витратах українського уряду займають соціальне забезпечення, культура, економічний розвиток, оборона, охорона здоров'я. Головні джерела доходів держави - податок на прибуток підприємств, податок на додаткову вартість, соціальний податок.

Через бюджет держава перерозподіляє створені суспільством блага від  безпосередніх виробників до інших груп. Держава, використовуючи бюджет, може істотно впливати на економіку, стимулювати виробництво і соціальні процеси. Основні важелі цього впливу - регулювання оподатковування і державних витрат.

Основним джерелом доходів бюджету є податки. Обов'язок платити, законно встановлені податки і збори зафіксовані в Конституції України. Тим часом в умовах економічної кризи багато українських підприємців вважають, що єдина можливість вижити - це ухиляння від повної сплати податків, приховання від обліку частини прибутку. Далеко не завжди платять податки й інші особи, які одержують високі доходи. У результаті наш бюджет недобирає й половини встановлених податків, росте дефіцит бюджету (тобто доходи нижчі від необхідних витрат), спотворюються дані про стан української економіки, що утруднює розробку програм її стабілізації.

Як впливає податкова  політика держави на економіку? Якщо економіка страждає від високої  інфляції, для зниження її, як ви вже  знаєте, необхідно зменшити грошову  масу в обігу. Для цього держава збільшує податки, знижуючи тим самим економічну активність фірм і населення.

Якщо в економіці спостерігається  спад виробництва і споживання, то держава прагне зменшити податковий тягар. Це сприяє пожвавленню економіки. У фірм з'являються додаткові засоби для випуску товарів, а споживча активність населення зростає в результаті росту його платоспроможності.

Регулювання державою своїх  витрат може сприяти подоланню спаду  і застою у виробництві. Так, у  кризових ситуаціях в економіці  держава намагається збільшити  витрати на підтримку особливо потребуючих у допомозі підприємств і галузей господарства, розширює державну закупівлю товарів і послуг, стимулюючи виробників у розвитку виробництва і скорочуючи безробіття.

Бюджетна політика також  спрямована на балансування (досягнення кількісної рівності) доходів і витрат, тому що значний ріст державних витрат і недобір податків призводить до дефіциту бюджету, одного з негативних економічних показників.

У цій ситуації держава  для покриття своїх витрат змушена  брати кредити, що могли б бути використані фірмами, а це стримує  економічний ріст. Держава може покрити дефіцит бюджету, випустивши в обіг додаткові гроші чи взявши в борг у фірм і населення. Але можливості кредитування держави національним банком звичайно обмежені, а випуск нових грошей, не забезпечених товарами, як ви знаєте, веде до інфляції, тобто до збільшення кількості паперових грошей.

Тому більшість урядів воліє позичити гроші в громадян, господарських і фінансових організацій (вітчизняних і міжнародних). Сума заборгованості держави зовнішнім і внутрішнім кредиторам називається державним боргом. Розрізняють зовнішній і внутрішній державний борг.

Найбільш часто використовувана  форма позичання - продаж державних  цінних паперів. Сума заборгованості держав власникам їх цінних паперів представляє  частину державного боргу. Уміле проведення операцій з державними цінними паперами дозволяє не тільки вигідно залучати гроші в державний бюджет, але і впливати на розвиток всієї економіки. Так, шляхом купівлі і продажу державних цінних паперів центральний банк може або вливати резерви в кредитну систему держави, або вилучати відтіля. До яких наслідків в економіці це призводить, ви вже знаєте, познайомившись з дією основних механізмів грошово-кредитної політики держави.

Дефіцит бюджету і величина державного боргу - найважливіші показники стану економіки.

Як бачимо, держава може проводити і фіскальну, і монетарну  політику, підсилюючи або послабляючи ті чи інші механізми впливу на економіку. Вибір варіанту регулювання визначається різними факторами, які характеризувалися на початку параграфа. В умовах української економіки старт реформам в 90-х рр. XX ст. був даний за рахунок активного використання методів монетарної політики (згадавши матеріали попереднього параграфа, спробуйте відповісти чому). Вданий час в Україні активно використовуються обидва інструменти державної економічної політики.

ЧИ  ПОТРІБНА РИНКУ ДОПОМОГА ДЕРЖАВИ?

На початку параграфа  ми виділили таку економічну функцію  держави, як підтримка і забезпечення функціонування ринкової системи.

Для того, щоб були реалізовані  такі важливі інститути ринку, як приватна власність, свобода підприємництва свобода і свобода економічного вибору, необхідна розробка спеціального законодавства і правових норм (які ще закони і правові норми забезпечують економічні права і свободи?).

Держава покликана відігравати  активну роль у підтримці і захисті конкуренції, ослабленні монополістичних тенденцій в економіці, що призводять до неефективного розподілу ресурсів і благ у порівнянні з конкурентним ринком. Це втручання держави здійснюється за допомогою різних антимонопольних мір, розробкою антимонопольного законодавства. Головна мета антимонопольної політики держави - усунути загрозу нормальній конкуренції і ринкових відносин.

Державне регулювання  ринкової економіки виявляється  у вигляді підтримки підприємництва. Це має особливе значення для української економіки, де бізнес проходить складний етап становлення на ринку. Допомога підприємництву набуває таких форм, як пільгове оподатковування в перші роки роботи фірм, спрощення правил їхньої реєстрації, надання субсидій і державних замовлень.

Необхідно відзначити, що пріоритет у ринковій економіці належить непрямим (економічним) методам державного впливу, що не руйнує систему ринкових відносин і не суперечить їм.

Соціальна політика: поняття, сутність та об'єкт. Реферат

Соціальна політика як суспільний феномен. Мета і завдання соціальної політики. Умови реалізації соціальної політики

Соціальна політика — це суспільний феномен, що поєднує різноманітні багатофакторні складові: конституційно-правові, інституціональні, управлінські регулятивні та саморегулятивні, глобальні, національні, державні, наддержавні, громадські, гуманістичні, праксеологічні (ціннісні), комунікативні та ін. Зазначене зумовлює багатоаспектність засад соціальної політики як суспільного явища. Розрізняють вузьке та широке розуміння соціальної політики.

У вузькому розумінні соціальна політика — це цілеспрямована діяльність суб'єктів з метою забезпечення соціального захисту і створення умов для формування безпечного соціального середовища людини. У такому аспекті соціальна політика передбачає комплекс заходів, спрямованих на створення системи соціальних амортизаторів суспільних, зокрема ринкових, ризиків і формування соціальних стандартів. Іншими словами, соціальна політика у вузькому розумінні — це діяльність суб'єктів соціально-політичного життя, спрямована на формування соціальної безпеки людини й суспільства.

У широкому розумінні соціальна політика — це система цілеспрямованої діяльності суб'єктів, що сформувалася в суспільстві на певному етапі його розвитку і здійснюється на основі певних принципів і засад з метою забезпечення оптимального функціонування й розвитку соціальних відносин.

У такому аспекті соціальна політика є системою управлінських, регулятивних, саморегулятивних способів і форм діяльності суб'єктів, сукупністю принципів, рішень і дій, що втілюються в соціальних програмах і соціальній практиці з метою задоволення соціальних потреб, збалансування соціальних інтересів людини, соціальних груп суспільства, досягнення соціальних цілей, розв'язання соціальних завдань, формування соціальних цінностей. Іншими словами, соціальна політика у широкому розумінні — це система інституційних і надінституційних, державних і громадських, суспільних і особистих, індивідуальних способів і форм діяльності, спрямованих на створення умов для всебічної самореалізації соціального потенціалу людини, її сутнісних сил.

Водночас вузьке й широке розуміння  соціальної політики умовне. Існує цілісна соціальна політика, що охоплює і вузький, і широкий її зміст. Соціальний захист, соціальна безпека, з одного боку, і соціальний розвиток, соціальні відносини — з іншого органічно поєднані: без розвинених соціальних відносин не може бути стабільної соціальної безпеки людини, суспільства, а соціальна безпека значною мірою зумовлює розвиненість, зрілість процесів соціального, суспільного розвитку.

Об'єктом соціальної політики є суспільні, зокрема соціальні, відносини, процеси життєдіяльності соціуму, що безпосередньо чи опосередковано впливають на формування соціальної безпеки людини, задоволення нею власних соціальних потреб та інтересів, освоєння і творення соціальних цінностей.

Соціальна політика має ґрунтуватися на пізнанні законів суспільного розвитку, зокрема соціальних відносин, виявляти глибинні тенденції розвитку в усіх сферах суспільного життя, що зумовлюють процес самореалізації людиною власного соціального потенціалу, її соціальної безпеки і здійснення цілеспрямованого впливу на них суб'єктів регулятивної діяльності.

Така політика покликана виявляти й розв'язувати суперечності як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру  в економіці, політиці, соціальних, духовних відносинах суспільства, у міжособистісних соціальних відносинах людей, тих чи інших складових цих відносин, аспектах і тенденціях розвитку та функціонування, що впливають на соціальне буття, соціальне самопочуття й безпеку людини. Соціальна політика спрямована на зміцнення й закріплення найпрогресивніших моментів, тенденцій у процесах та явищах матеріальної й духовної сфер життєдіяльності суспільства, що сприяють збагаченню його соціального розвитку, соціального буття, формуванню цінностей.

Соціальна політика виявляється в управлінні, регулюванні соціальних процесів. Соціальне управління та регулювання є основним механізмом, інструментом реалізації соціальної політики.

Мета і завдання соціальної політики

Мета соціальної політики полягає у створенні умов для формування, розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розкриття, самореалізації творчого соціального потенціалу людини, особистості, її сутнісних сил, а також для задоволення людиною соціальних потреб та інтересів, освоєння соціальних цінностей, підтримання в суспільстві соціальної злагоди, стабільності та соціальної цілісності, самовідтворюваного, самодостатнього рівня соціодинаміки, соціального прогресу.

Соціальна політика за умов трансформації суспільних відносин, формування соціальної держави й громадянського суспільства має на меті звузити, а в перспективі звести нанівець роль у соціальному житті чинників, що втрачають соціальне значення або гальмують процес суспільної соціодинаміки, і створити умови для посилення ролі чинників, детермінант, що сприяють соціальному поступу, посилюють соціальну безпеку людини. Нині мета соціальної політики полягає в розв'язанні суперечностей суспільного, соціального розвитку, що гальмують процес формування соціально орієнтованої економіки, становлення середнього класу, соціальної мобільності, утвердження дійових механізмів соціального життєзабезпечення людини як основного суб'єкта соціального розвитку.

У цьому зв'язку завдання соціальної політики — забезпечити чітке функціонування системи соціально-політичних інститутів, які є суб'єктами соціальної політики, здійснення координації, узгоджувальної діяльності елементів системи, усвідомленої спрямованості їх зусиль, формування оптимального співвідношення й підтримання необхідних пропорцій між цими елементами, приведення до стрункої системи різноманітних дій усіх її учасників, спрямування різних форм, методів і засобів соціальної політики на досягнення очікуваних результатів, насамперед на досягнення адекватності цілеспрямованої діяльності суб'єктів соціальної політики, пов'язаної з освоєнням і творенням соціального буття, розвитком соціальної сфери, вимогами об'єктивних закономірностей суспільного прогресу, сучасною логікою розвитку цивілізації.

Що ж до конкретних завдань соціальної політики, то основними з них в українському суспільстві на етапі його трансформації є:

• створення умов для реалізації соціального потенціалу людини;
• сприяння розвитку соціальних та соціально-ринкових відносин;
• перетворення соціальних чинників на одну з домінант економічного зростання;
• розвиток соціально-трудових відносин;
• реформування системи соціального захисту, соціального страхування і пенсійного забезпечення;
• посилення адресності підтримки соціально незахищених верств населення;
• реформування ринку праці та зайнятості населення;
• забезпечення випереджаючого зростання вартості робочої сили;
• реформування системи охорони здоров'я;
• здійснення активної демографічної політики.

Умови реалізації соціальної політики

Важливою умовою ефективної реалізації соціальної політики є створення в суспільстві сукупності об'єктивних і суб'єктивних умов

До об'єктивних умов реалізації соціальної політики належать:

• трансформація суспільних відносин і насамперед формування соціально-ринкової економіки, повноцінного інституту власності (зокрема, приватної);
• утвердження процесів соціально-трудової мобільності, політичної структурованості суспільства, нової системи духовних, ціннісних орієнтацій.

Соціальна політика є важливою умовою формування в суспільстві соціальних відносин, нової якості соціального буття.

До суб'єктивних умов реалізації соціальної політики належать:

• використання в соціальній політиці адекватних принципів, способів і форм цілеспрямованої управлінської, регулятивної діяльності з освоєння й творення соціального буття, які відповідали б вимогам об'єктивних законів суспільного соціального розвитку;
• сприяння засобами регулятивної політики своєчасному розв'язанню суперечностей у соціальній сфері;
• утвердження динамізму в механізмі власне управлінської регулятивної діяльності, спрямованої на розвиток соціального буття, соціальної сфери;
• викорінювання форм і методів командно-адміністративного, директивного управління;
• децентралізація соціальної політики;
• розв'язання суперечностей між новими (значною мірою соціально-ринковими) відносинами й проявами директивного управління, пасивного характеру соціальної політики.

Неодмінною умовою ефективної реалізації соціальної політики є соціальний моніторинг, що передбачає систематичний аналіз процесів соціальної сфери, соціального буття, що постійно змінюється і зумовлює зміст соціального регулювання, суб'єктивної діяльності суспільства, людини. Суттєвим у соціальній політиці є своєчасне внесення коректив у зміст і форми соціального регулювання процесів розвитку соціального буття, від яких безпосередньо чи опосередковано залежить задоволення соціальних потреб людини й суспільства, соціальна безпека особистості.

Умовою оптимізації соціальної політики є глибоке знання її суб'єктами не лише закономірностей і тенденцій суспільного розвитку, що детермінують процес реалізації особистістю свого соціального потенціалу, а й інших процесів життєдіяльності суспільства, які впливають на соціальне становище, добробут, самопочуття людини. Отже, у реалізації соціальної політики необхідно максимально повно враховувати об'єктивні та суб'єктивні умови, які визначають стан розвитку соціальних відносин, а також активно впливати на ці відносини з метою ефективного й оптимального їх функціонування.

Важливими умовами ефективної реалізації соціальної політики є такі:

• утвердження динамічності механізму регулятивної діяльності, спрямованої на збагачення соціального потенціалу суспільства;
• пошук її ефективних способів і форм, усунення невиправданих і малоефективних, насамперед консервативних методів регулювання, що гальмують процес утвердження цінностей соціального буття;
• відмова від форм і методів управління, що породжують соціальне відчуження людини.

У сучасних умовах несприятливі тенденції  й труднощі в соціальній сфері виникають через застосування форм і методів директивного управління, спробу наповнити нові форми соціальної політики старим змістом, абсолютизацію її малоефективних засобів, недооцінку гнучких та ефективних форм соціального регулювання, самореалізацію особистістю власного соціального потенціалу, недостатній розвиток активних складових соціальної політики, переважання в ній пасивних форм.